Світове господарство. Міжнародні валютні відносини

1 Поняття світового господарства і етапи його розвитку

Поняття світового господарства. Міжнародні економічні відносини як , система господарських відносин між різними країнами. Основні елементи міжнародних економічних відносин. Генезис світового господарства. Суспільний розподіл праці як чинник розвитку і становлення світового господарства. Підприємництво. Умови його формування. Процес нагромадження капіталу, його складові. Основні стадії формування світового господарства, їх характеристика. Світове господарство кінця ХІХ-ХХ ст. Ринкове господарство. Мало-розвинуте ринкове господарство. Командне - адміністративна господарська система. Об'єктивні умови розвитку сучасного світового господарства. Соціальне - економічні зміни. Прискорений розвиток продуктивних сил суспільства. Взаємозалежність держав світового співтовариства.

ТЕЗИ ДО ЛЕКЦІЇ. Світове, або всесвітнє, господарство являє собою сукупність національних економік і особливої сфери суспільно-виробничих зв'язків, що виходять за територіальні межі окремих країн, - міжнародних економічних відносин. У сучасних умовах економічна замкнутість Національних господарств не лише нераціональна, а практично неможлива. Загальною стала тенденція дедалі більшої взаємозалежності національних економік. Суть світового господарства визначається тим універсальним зв'язком між національними господарствами, який забезпечує їхню реальну єдність на основі міжнародного поділу праці, науково - технічної і виробничої торгівлі, валютних і кредитних відносин, тобто міжнародними економічними відносинами. Міжнародні економічні відносини являють собою систему господарських відносин між різними країнами світу. Важливими елементами цієї системи є:1) міжнародне науково-технічне і виробниче співробітництво;2) вивіз капіталу і міжнародний кредит;3) світова торгівля;4) міграція робочої сили;5) міжнародні валютні відносини. Міжнародні економічні відносини, що визначають суть світового господарства, похідні і залежать від економічних відносин, що складаються на національних рівнях. Світове господарство склалося на початку XX століття у результаті тривалого історичного процесу, багатовікової еволюції продуктивних сил, поглиблення міжнародного поділу праці, поступового і неухильного включення економік у загальну систему світових господарських зв'язків, що стало наслідком розвитку суспільного виробництва. Економічні основи світового господарства, що закладаються у сфері обігу, починають виявлятися вже на етапі творення місцевого ринку, пов'язаному з першим великим суспільним поділом праці, що збігається у часі з мідним, бронзовим та раннім періодом залізного віку. Другий великий суспільний розподіл праці зумовив появу грошової форми вартості та вихід торговельного обміну за межі місцевого ринку на рівень регіонального. З появою держави на формування світового господарства крім економічних впливають позаекономічні (військово-колоніальні) чинники. Третій великий суспільний поділ праці, що полягав у відокремленні торгівлі від землеробства та ремесла, сприяв подальшому залученню різноманітних господарських одиниць до товарообміну, пізніше - прискореному розвитку простого товарного виробництва і, як наслідок, зумовив переростання регіональних ринків у регіонально-світові. Удосконалення засобів праці за середньовіччя, виникнення нових галузей економіки, поглиблення спеціалізації всередині окремих галузей, великі географічні відкриття дали відчутний поштовх для розвитку товарно-грошових відносин і подальшого формування світового ринку. Становлення міжнародних економічних зв'язків завжди ґрунтувалося на розвитку підприємництва, необхідними умовами існування якого є:а) приватна власність;б) товарне виробництво;в) політичні інститути: громадянські свободи, приватне, договірне право та ін.

2 Міжнародні валютні відносини

Є невід'ємною складовою ланкою світової економіки. Їх функціонування й розвиток пов'язані з обслуговуванням всього комплексу економічних зв'язків, що складаються між окремими країнами, юридичними суб'єктами ринку та приватними особами. Йдеться про обслуговування зовнішньої торгівлі, вивіз капіталу, надання позик і кредитів, науково-технічний обмін, розвиток туризму, інші державні та приватні стосунки. Розвиток валютних відносин зумовлюється об'єктивними передумовами ѕ вдосконаленням міжнародного поділу праці та спеціалізацією виробництва, інтернаціоналізацією всього комплексу виробничого відтворення і суспільно-політичного життя народів. Визначальний вплив на їх поглиблення справляє формування на світовому ринку інтернаціональної вартості товарів і послуг, а звідси ѕ розвиток інтернаціоналізації грошових відносин. Своєю чергою, валютні відносини не є пасивною структурою світового господарства. Вони спричиняють активний зворотній вплив на його якісні перетворення, зокрема на забезпечення системної збалансованості та економічної рівноваги світових господарських зв'язків. Валютні відносини пов'язані з функціонуванням грошей у міжнародному обороті, які за призначенням опосередковують (забезпечують валютою) міжнародні економічні зв'язки. Вони тісно пов'язані з внутрішньою грошовою системою. Разом з тим вони не включають механізми грошового обігу окремих країн. На фундаменті валютних відносин формується валютна політика та валютна система, державно-правова форма організації валютних відносин. Валютна політика ѕ сукупність заходів, які проводяться державою в сфері міжнародних валютних відносин у відповідності з її поточними та стратегічними цілями. Проводиться як складова частина державної економічної політики країни, виступає важливим інструментом валютного регулювання. Основним інструментом проведення валютної політики служать: дисконтна політика з метою регулювання грошової маси в обігу та руху позичкових капіталів; валютна інтервенція з метою впливу на курс національної валюти; зміна валютного курсу шляхом ревальвації чи девальвації, запровадження або скасування тих чи інших валютних обмежень; диверсифікація валютних резервів; укладання міждержавних угод про структурні зміни в міжнародній валютній системі тощо. Валютна політика здійснюється органами економічного управління ѕ центральним банком, міністерством фінансів, органами валютного контролю. Проводиться як засіб координації міждержавних економічних відносин; як засіб посилення позиції країни в боротьбі за ринки збуту, сфери прикладання капіталів тощо. Реально обґрунтована валютна політика відіграє важливу роль в розвитку національної економіки, в інтеграції її в світову систему, в забезпеченні міжнародної валютної ліквідності. Валютна система ѕ це державно-правова форма організації валютних відносин. Слід розрізняти національну, міжнародну, регіональну та світову валютні системи. Національна валютна система ѕ це державно-правова форма організації валютних відносин даної країни з іншими країнами та міждержавними фінансовими інститутами, за допомогою яких здійснюється міжнародні кредитно-розрахункові операції, формуються та використовуються валютні резерви країни. Основними елементами національної валютної системи є:національна валюта ѕ грошова одиниця країни;валютний паритет та режим курсу національної валюти;умови обміну національної валюти на інші валюти ѕ конвертованість валюти;форми та організація міждержавних розрахунків;статус національних установ, які обслуговують та регулюють валютні відносини. Конвертованість валюти Одним з найважливіших елементів валютної системи є конвертованість національної валюти.

Конвертованість національної валюти ѕ невід'ємний атрибут відкритої економіки. Без конвертованості неможлива свобода зовнішньої торгівлі, себто товаровиробник ѕ експортер не може вільно включатися в різноманітні структури світового ринку, в міжнародний поділ праці, а покупець ѕ імпортер позбавляється можливості належно задовольняти свій платоспроможний попит. Конвертованість характеризується здатністю вільного обміну національної валюти на інші валюти за офіційно діючим курсом. У рамках світової валютної системи вільно конвертованою вважається валюта тієї країни, яка прийняла на себе зобов'язання статутних вимог МВФ. У світовій практиці розрізняють повну й часткову, зовнішню і внутрішню конвертованість валют. Повна конвертованість означає вільний обмін національної на іноземну валюту для всіх категорій власників і при всіх операціях без жодних обмежень. За режиму повної конвертованості всі резиденти і нерезиденти, що володіють певною сумою грошей даної країни, мають можливість без перешкод здійснювати валютні операції за всіма статтями платіжного балансу. Нині лише обмежена кількість країн має повністю конвертовані валюти: США, Англія, Німеччина, Японія, Канада, Данія, Франція, Нідерланди, Австралія, Нова Зеландія, Кувейт та деякі інші. Це ѕ країни з розвинутою та відкритою економікою. Часткова (поточна) конвертованість означає, що на деякі валютні операції окремі категорії власників режим конвертованості не поширюється, тобто вводяться певні обмеження. За поточної конвертованості обмін національної валюти на іноземну дозволяється (на вимогу МВФ) лише для поточних міжнародних операцій. До таких операцій належать платежі за результатами зовнішньої торгівлі, платежі з погашення позик і процентів, виплата прибутків та дивідендів з інвестицій, грошові перекази некомерційного характеру тощо. Поточна конвертованість передбачає лібералізацію зовнішньої торгівлі. Розрізняють зовнішню та внутрішню конвертованість валюти. Кожен із цих видів є частковою конвертованістю валюти. При зовнішній повна свобода обміну зароблених у країні грошей належить лише іноземним особам (нерезидентам). Їм надається можливість нагромадження на рахунках національної валюти, переказ її за кордон чи конверсії в іншу валюту. Зовнішня конвертованість є більш доступною, оскільки вона зумовлює приплив у країну іноземної валюти. За режиму внутрішньої (резидентської) конвертованості правом обміну національної валюти на іноземну користуються лише резиденти даної країни, а для нерезидентів зберігається режим не конвертованості. Запровадження внутрішньої конвертованості вимагає від країни більших зусиль, зокрема нагромадження валютних резервів, зближення структури цін на внутрішньому і світовому ринку, реального курсу валюти та інших компонентів валютного ринку. Тому після її запровадження створюються необхідні передумови для переходу до повної конвертованості. В Україні завершується процес трансформації грошової одиниці ѕ гривні у режим часткової (здебільшого внутрішньої) конвертованості, що сприятиме притоку іноземного капіталу, розбудові економіки України, її поступової інтеграції у світову економіку. Україна як незалежна держава ще у серпні 1992 року ратифікувала Угоду про Міжнародний валютний фонд, взявши на себе, таким чином, певні зобов'язання щодо організації власної національної валютної