Інтелектуальна власність як інструмент глобальної конкуренції

Необхідність обговорення у межах ГАТТ питань, пов'язаних з охороною прав інтелектуальної власності, виникла у зв'язку зі стрімким розповсюдженням в міжнародному торговельному обігу копій та аналогів товарів, які законно захищені патентами, товарними знаками, авторськими правами. Недостатня ефективність національних систем охорони прав інтелектуальної власності призвела до значних диспропорцій у торгівлі та використовувалась деякими країнами в протекціоністських цілях. Підробка товарів та послуг, перетворившись у міжнародний бізнес, стала охоплювати дедалі ширший спектр товарів, причому створених як у розвинених країнах, так і у країнах, що розвиваються. Подібна практика стала причиною величезних фінансових втрат для промисловості ряду розвинених країн внаслідок недоотримання значної частини прибутку від експорту фірм-виробників оригінальної продукції.

Перша спроба поставити питання щодо захисту прав інтелектуальної власності у рамках ГАТТ була здійснена у 1978 р. на Токійському раунду багатосторонніх торговельних переговорів (1973-1979 рр.). Тоді США та ЄС виступили з ініціативою укласти відповідну угоду з інтелектуальної власності, насамперед стосовно фармацевтичної та хімічної продукції, а також програм електронних обчислювальних машин. У той час угода не була укладена, вирішення проблеми фактично було відкладено ще на десять років - до початку роботи СОТ.

За цей час посилилась об'єктивна необхідність створення міжнародної системи захисту прав інтелектуальної власності при Генеральній угоді з торгівлі товарами. Це було обумовлено: процесами глобалізації в світовій економіці, які стимулювали поширення доступу на зарубіжні ринки і, відповідно, вимагали підвищення мінімальних міжнародних стандартів захисту прав інтелектуальної власності; значним збільшенням питомої ваги високотехнологічних і наукомістких товарів в структурі світової торгівлі порівняно з минулим раундом переговорів; зростанням обсягів виробництва і реалізації (особливо на зарубіжних ринках) підробної продукції (в першу чергу відомих в усьому світі брендів) законних виробників; збільшенням тиску з боку відомих світових експортерів з вимогами захисту їх прав інтелектуальної власності на зарубіжних ринках; неадекватністю заходів захисту інтелектуальної власності в межах Всесвітньої організації інтелектуальної власності (WIPO - World International Property Organization).

Ця проблема знов виникла під час Уругвайського Раунду переговорів у 1986 р., коли на конференції в Пунта-дель-Есте представники країн-членів ГАТТ домовились про включення у порядок денний цього раунду питань торгових аспектів прав інтелектуальної власності. Метою цього було зменшення перешкод у міжнародній торгівлі при одночасному зростанні ефективності охорони прав на інтелектуальну власність. Питання були внесені в порядок денний, але на початку раунду країни, що розвиваються, з насторогою поставилися до пропозиції створення мінімальних стандартів захисту власників інтелектуальної власності, хоча і підтримували ідею проведення дискусії щодо підробленої і піратської продукції. Така позиція була цілком зрозуміла, оскільки менш розвинені країни очікували, що в результаті прийняття таких стандартів їм необхідно буде змінювати внутрішню політику щодо охорони прав інтелектуальної власності і, крім того, це могло привести до збільшення виплат за придбання ліцензій, що, в свою чергу, негативно вплинути на рівень собівартості і ціни виробленої за ліцензіями продукції. Однак з початком консультацій і переговорів пропозиції сторін зблизилися і серед питань, які потребували негайного вирішення сторони визначили наступні:

створення необхідних стандартів та принципів стосовно існування, обсягу та використання прав інтелектуальної власності (торговельні аспекти);

розробка ефективних засобів виконання цих прав;

порядок розв'язання суперечок між країнами щодо торговельних аспектів прав інтелектуальної власності;

укладання тимчасових угод для реалізації досягнутих домовленостей.

Слід зазначити, що робота над визначеними питаннями ґрунтувались на досить солідній інституційній базі, яку складала низка конвенцій (понад 15 документів), що протягом більш ніж сторіччя розроблялися під егідою Всесвітньої організації інтелектуальної власності та організацій-попередників (Таблиця 1). Серед найбільш вагомих конвенцій, положення яких були враховані в новій Угоді слід назвати: Паризьку конвенцію (1967 р.), Бернську конвенцію (1971 р.) та Римську конвенцію (1961 р.).

Таблиця 1

Права інтелектуальної власності: інструменти, сфери застосування та відповідні Угоди Всесвітньої Організації Інтелектуальної власності, а також інші міжнародні конвенції

Угода про торгівельні аспекти прав інтелектуальної власності - ТРІПС (TRIPS - Agreement on Trade-Related Aspects of Intellectual Property Rights) стала одним із найважливіших результатів Уругвайського раунду переговорів (1986-1994 р.) у рамках Генеральної угоди з тарифів і торгівлі. Виключна цінність Угоди визначається, принаймні, двома фактами, зокрема:

ставши органічною складовою пакету документів щодо створення Світової організації торгівлі, Угода значно розширила сферу регулювання міжнародних торговельно-економічних процесів;

базуючись на існувавших раніше багатосторонніх міжнародних угодах з питань захисту окремих видів прав інтелектуальної власності, Угода суттєво удосконалила систему захисту прав інтелектуальної власності, встановивши мінімальні стандарти щодо їх захисту.

Угода ТРІПС набрала чинність 1 січня 1995 р. і на сьогоднішній день є найбільш всеосяжною багатосторонньою угодою з інтелектуальної власності.

3. Пріоритетні напрями розвитку національних систем регулювання прав інтелектуальної власності в умовах глобальної торгової системи

Обґрунтовано універсальні напрями вдосконалення національних систем регулювання прав інтелектуальної власності та розроблено комплекс заходів щодо підвищення ефективності вітчизняної системи в умовах приєднання до Світової організації торгівлі.

Доведено, що в умовах глобалізації економічного розвитку універсальними напрямами вдосконалення національних систем регулювання прав інтелектуальної власності мають стати: створення систем протидії недобросовісній конкуренції в цій сфері, забезпечення захисту об'єктів інтелектуальної власності в інформаційних мережах та вдосконалення оцінки вартості прав на об'єкти інтелектуальної власності для міжнародного торговельно-економічного обміну.

Ідентифіковано особливості захисту бізнесу від недобросовісної конкуренції як засобу охорони прав інтелектуальної власності та показано, що актуалізація цих проблем викликана відсутністю єдиної для всіх суб'єктів міжнародної торгівлі нормативно-правової бази регулювання торговельних аспектів прав інтелектуальної власності і в той же час невідповідністю національних законодавств у сфері інтелектуальної власності та положень Угоди ТРІПС реально існуючим можливостям щодо їх порушень.

Виявлено, що глобалізація торговельно-економічних відносин сприяє поширенню таких форм недобросовісної конкуренції як неправомірне використання ділової репутації інших суб'єктів ринку; відтворення зовнішнього вигляду виробів конкурентоспроможних фірм; неправомірне збирання, розголошення та використання комерційної таємниці. Обґрунтовано, що найбільш доцільним методом боротьби з підробкою товарів є гармонізація національних законодавств щодо захисту від недобросовісної конкуренції.

Проблема підробки товарів на сьогодні набула міжнародного значення - обсяг реалізації підробленої продукції становить 5-7% обсягу світової торгівлі, а рентабельність такого виробництва сягає 500%. У контексті взаємодії технологічних та соціально-економічних факторів у роботі досліджено такі явища недобросовісної конкуренції в сфері інтелектуальної власності як контрафакція та піратство. Виявлено, що їх основними технологічними витоками є вдосконалення технологій підробки об'єктів інтелектуальної власності, недосконалість існуючих методик доказу факту підробки, відсутність ефективних механізмів законодавчого врегулювання проблеми захисту доменних імен як засобів індивідуалізації Web-сайтів. Соціально-економічним підґрунтям контрафакції та піратства є: попит з боку країн з невисоким рівнем життя на сучасну, але більш дешеву продукцію; можливість створення нових робочих місць і зниження рівня безробіття внаслідок появи підприємств, що виробляють підробки; низька правова культура населення. При цьому обстоюється авторська позиція, що боротьба з контрафакцією, яка на сьогодні стає глобальною проблемою міжнародної торгівлі, має здійснюватися на основі співпраці та координації зусиль на національному, регіональному та міжнародному рівнях між органами влади та підприємницькими структурами, а пріоритетними напрямами повинні стати вдосконалення національних законодавств у сфері інтелектуальної власності та усунення соціально-економічних передумов для існування контрафакції та піратства.

Другим пріоритетним напрямом удосконалення національних систем регулювання інтелектуальної власності в роботі визначено забезпечення захисту в інформаційних мережах. Доведено, що захист “нових” об'єктів інтелектуальної власності (програмні продукти, бази даних та доменні імена) має враховувати їх специфіку: екстериторіальність, віртуальний характер, мобільність, можливість створення за допомогою не тільки інтелектуальної праці (нетворчі бази даних), проблематичність доведення їх неправомірного використання та неможливість точного визначення країни, юрисдикція якої повинна бути використана для захисту інтелектуальної власності в глобальних мережах. Показано, що існуюча міжнародна регулятивна система захисту інтелектуальної власності не враховує особливостей сучасного інформаційного середовища і тому не відповідає вимогам належного її захисту. Доведено, що саме ці проблеми є чинниками недостатньо ефективного захисту інформаційних об'єктів за допомогою існуючих правових норм щодо інтелектуальної власності.

Автором показано, що існуючі механізми охорони об'єктів інтелектуальної власності, розміщених в Інтернеті, не відповідають їх специфіці та не враховують можливостей сучасних технологій щодо неправомірного доступу і використання цих об'єктів. Узагальнення світового досвіду захисту “нових” об'єктів інтелектуальної власності дозволило автору обґрунтувати висновок, що для ефективної охорони інтелектуальної власності в інформаційних системах необхідне поєднання правових методів (авторське право, патентне право, закон про недобросовісну конкуренцію) та організаційно-технічних методів, що гарантують інформаційну безпеку. Передусім це стосується таких об'єктів інтелектуальної власності як бази даних та програмні продукти.

У роботі досліджено методичні підходи до оцінки вартості прав на об'єкти інтелектуальної власності в міжнародній торгівлі та визначено склад і специфіку нематеріальних активів. Враховуючи неможливість розробки єдиної універсальної методики оцінки, виявлено переваги та недоліки порівняльного, дохідного та витратного підходів стосовно об'єктів інтелектуальної власності згідно з Угодою ТРІПС та доведено, що за умов нестабільного національного ринку об'єктів інтелектуальної власності найбільш доцільним підходом щодо визначення ринкової вартості прав на об'єкти інтелектуальної власності є дохідний, який базується як на ретроспективному, так і на перспективному прогнозах підприємства. Зазначено, що в промислово-розвинених країнах нематеріальні активи складають 40-80% ринкової вартості підприємств, а їх частка на балансі вітчизняних підприємств не перевищує 1%. Встановлено, що прискорення процесів комерціалізації інтелектуальної власності та затвердження проекту Національного стандарту “Оцінка об'єктів у нематеріальній формі” дозволить залучити до господарського обігу значний резерв капіталу у вигляді нематеріальних активів, що сприятиме поглибленню співробітництва з зарубіжними партнерами у сфері використання інтелектуальної власності.

Дослідження сучасного стану та проблем розвитку ринку об'єктів інтелектуальної власності України виявило, що низька конкурентоспроможність української економіки, перш за все, пояснюється відсутністю її технологічних та інноваційних переваг. Автором визначено, що від вирішення проблеми створення ефективного ринку об'єктів інтелектуальної власності залежить реалізація інноваційної моделі розвитку України, підвищення її міжнародної конкурентоспроможності.

У роботі виявлено, що реальні тенденції в сфері реєстрації прав інтелектуальної власності в Україні залишаються суперечливими й не свідчать про ефективне функціонування системи її охорони, не зважаючи на певні позитивні зрушення (рис. 4). Це пояснюється такими негативними чинниками як недосконалість законодавчо-нормативної бази щодо розподілу прав у сфері охорони і використання результатів науково-технічної діяльності; незначний попит національної промисловості на продукцію винахідницької діяльності; занепад патентних підрозділів підприємств; відсутність державної системи заходів щодо стимулювання розвитку ринку об'єктів інтелектуальної власності та створення механізмів їх транскордонного переміщення; практична відсутність матеріальної зацікавленості як винахідників і раціоналізаторів, так і підприємств у створенні продукції з використанням об'єктів інтелектуальної власності тощо.

Автором сформульовано рекомендації щодо вдосконалення національної системи регулювання прав інтелектуальної власності в умовах завершення процесу вступу України до СОТ (приєднання до Угоди ТРІПС), які, крім універсальних, зокрема передбачають:

на законодавчо-нормативному рівні: розробку механізмів нормативно-правового регулювання, а саме кодифікацію законодавства; затвердження проекту Національного стандарту “Оцінка об'єктів у нематеріальній формі”; вдосконалення регулятивних механізмів конкурентної політики;

на інституціональному рівні: розробку довгострокової стратегії інноваційного розвитку; заснування спеціалізованого суду у сфері інтелектуальної власності; відродження інноваційної спроможності підрозділів підприємств; розвиток інфраструктури комерціалізації результатів науково-технічної діяльності; створення патентної бібліотеки та інформаційне забезпечення діяльності у сфері інтелектуальної власності; удосконалення національної системи підготовки та підвищення кваліфікації спеціалістів;

на підприємницькому рівні: створення дієвої системи стимулювання винахідників та раціоналізаторів; активізацію інноваційної діяльності шляхом створення венчурних фондів, технопарків, бізнес-інкубаторів; використання механізмів створення конкурентних переваг на основі інтернаціоналізації прав інтелектуальної власності.

4. Конкуренція

Конкуренція - категорія товарно-ринкової економіки. Її зародження і виникнення історично належать до простого товарного виробництва. У процесі конкуренції кожний дрібний виробник намагається створити для себе найбільш вигідні умови виробництва і збуту товарів. Особливого розвитку конкуренція набула з переходом до великого товарного виробництва. У ХХ і на початку ХХІ ст. конкуренція в усіх країнах свідомо використовується як одна з рушійних сил економічного і соціального прогресу.

Позитивна економічна роль конкуренції проявляється в ряді функцій, які вона виконує.

По-перше, як показує історичний досвід, конкуренція, пронизуючи всі зв'язки виробництва і споживання, є єдино можливим засобом досягнення збалансованості між попитом і пропозицією, а в кінцевому підсумку - між суспільними потребами і виробництвом.

По-друге, конкуренція виконує функцію спілкування і погодження інтересів виробників. В умовах розвинутого поділу праці інтерес кожного пов'язаний і взаємодіє з інтересами інших товаровиробників. Виконуючи цю функцію, конкуренція через ринковий механізм підпорядковує індивідуальні прагнення суб'єктів господарювання суспільним інтересам.

Третя функція конкуренції - змушувати товаровиробників знижувати індивідуальні виробничі витрати. Зменшення витрат вимагає від підприємців постійно працювати над удосконаленням технічної бази виробництва, шукати шляхи економії сировини, матеріалів, устаткування і робочого часу, а також підвищення продуктивності праці.

Четверта важлива функція конкуренції - це стимулювання підвищення якості продукції та послуг. Ця функція набуває особливого значення в умовах науково-технічної революції, яка надає кожному виробникові можливості вдосконалювати споживні вартості, широко орієнтуватися на задоволення найрізноманітніших потреб покупців, усього суспільства. Конкуренція спонукає виробників неухильно запроваджувати у виробництво все нові й нові види продукції, а також виробляти один і той самий продукт найрізноманітніших модифікацій.

Нарешті, історично найважливіша функція конкуренції - формування ринкової ціни. Це така ціна, яка врівноважує в собі не тільки попит і пропозицію, але й ціни попиту і пропозиції. За допомогою ринкової ціни конкуренція забезпечує збалансоване співвідношення між суспільними потребами і суспільним виробництвом.

Виконуючи ці функції, конкуренція забезпечує зростання економічної ефективності виробництва, підвищення його технічного рівня, удосконалення якості та структури суспільного продукту.

Пронизуючи всю систему виробництва й споживання товарів і послуг, конкуренція здійснюється в багатьох формах, які з розвитком суспільства стають дедалі різноманітнішими. Історично найстарішими формами конкуренції є внутрігалузева і міжгалузева.

Внутрішньогалузева - це конкуренція між виробниками певної галузі. Об'єктами такої конкуренції є умови виробництва, ринки збуту, "портфелі" замовлень, затрати виробництва, якість продукції та послуг. Вона зумовлює зростання ефективності всієї галузі, кількісних і якісних показників, її подальший розвиток.

Міжгалузева конкуренція здійснюється між виробниками (підприємствами, підприємцями) даної галузі й виробниками інших галузей. Об'єктом такої конкуренції є більш висока норма прибутку (рентабельності) в тій чи іншій галузі, отже, і боротьба за вигідніше вкладення капіталу. Ця конкуренція сприяє міжгалузевому переливанню капіталів і переміщенню ресурсів до більш ефективних галузей і сфер виробництва. Швидке переміщення капіталу і ресурсів з однієї галузі до іншої дає суспільству можливість найбільш раціонально використовувати засоби виробництва і робочу силу.

Міжнародна конкуренція являє собою конкуренцію виробників на світовому ринку і включає в себе як внутрігалузеву, так і міжгалузеву форми конкуренції. На світовому ринку домінуюча роль належить компаніям найбільш розвинутих країн. Міжнародна конкуренція сприяє зниженню інтернаціональних затрат, збалансованому розвитку світового ринку, переливанню капіталу не тільки між галузями виробництва, але й між державами світової співдружності.

У сучасній економічній науці розглядаються дві основні форми конкуренції: чиста або "досконала" та обмежена або "недосконала".

Досконала або чиста конкуренція - це така модель ринку, при якій вплив кожного учасника економічного процесу на загальну ситуацію настільки малий, що ним можна знехтувати. Модель чистої конкуренції має наступні характерні ознаки. По-перше, при ній на ринку знаходиться багато незалежних продавців і покупців даного продукту. По-друге, ніким і нічим не обмежений доступ на ринок і такий самий вихід з нього всіх бажаючих. По-третє, фірми, що конкурують, випускають стандартизовану продукцію. По-четверте, в умовах чистої конкуренції відсутній будь-який вплив окремої фірми на рівень ринкової ціни. Учасники ринкових угод мають вичерпну і вчасну інформацію про якість товару, ціни і вигоду торгівлі. Все сказане дало привід назвати даний вид досконалою конкуренцією.

"Недосконала" (обмежена) конкуренція репрезентується двома основними формами: монополістичною конкуренцією та олігополією. Об'єднує їх те, що на відміну від чистої конкуренції, вони дають змогу окремій фірмі впливати на ринок, використовуючи для цього ряд важелів і, насамперед, важіль ціни.

Монополістична конкуренція - це конкуренція, яка виникає між монополіями. Вона може бути внутрі- та міжгалузевою, а також міжнародною. На відміну від вільної конкуренції, в умовах панування монополій конкуренція контролюється і певною мірою обмежується. Ступінь обмеження конкуренції залежить від масштабів монополізації виробництва й ринку. Основною ознакою монополії є можливість фірми (монополії) впливати на ринкові ціни та розвинутість нецінової конкуренції.

Монополістична конкуренція у трактуванні сучасної зарубіжної економічної теорії - це така модель ринку, для якої властивою є відносно велика, але значно менша, ніж за умов чистої конкуренції, кількість підприємств, що випускають диференційовану продукцію. Це дає змогу порівняно легко проникати в галузь, але вимагає від фірми значних зусиль для реклами та використання торговельної марки.

Олігополія (від гр. "oligos" - незначний; "poleo" - продаю) є конкуренція, при якій декілька великих фірм монополізують виробництво і збут основної маси продукції і ведуть між собою переважно нецінову конкуренцію.

У США олігополію найчастіше утворюють чотири провідні фірми галузі, які продають на ринку до 60% всієї продукції. При цьому монополізація виробництва може досягати іще більших масштабів. Прикладом може бути автомобільна промисловість США, де три гіганти - "Дженерал моторс", "Форд" і "Крайслер" - виробляють більше 90% всієї продукції.

Отже, конкуренція - двигун економічного прогресу. Лауреат Нобелівської премії Ф.фон Хайєк говорив, що суспільство, яке покладається на конкуренцію, більш успішно, ніж інші, досягає цілей і що саме конкуренція показує, як можна ефективніше виробляти речі. У цьому, без сумніву, позитивна роль конкуренції у суспільному розвитку.

Список використаної літератури

1. ВОИС. Всемирная организация Организации Интеллектуальной Собственности. Общая информация. Женева.- 1993- С. 7.

2. Гнесюк М. Удосконалення національного законодавства у сфері захисту прав інтелектуальної власності. Право інтелектуальної власності на відкриття. // Юридичний журнал -№7- 2004- с.71.

3. Паламарчук В. Інтелектуальна власність у правовому вимірі // Інтелектуальна власність - №1-2- 2001- с.5

4. Підопригора О.А., Підопригора О.О. Право інтелектуальної власності України: Навч. Посібник для студентів юрид. вузів і фак. ун-тів. -К.: 336с.

5. Підопригора О. Проблеми системи законодавства України про інтелектуальну власність. // Інтелектуальна власність - №3- 2000- с.4.

6. Підопригора О. Захист права інтелектуальної власності в новому Цивільному кодексі України // Інтелектуальна власність - №6- 2003- с.3