Поняття міжнародної економіки. Інтернаціоналізація економічного розвитку

24

Зміст

1. Інтернаціоналізація економічного розвитку

2. Поняття міжнародної економіки

3. Задача

Література

Інтернаціоналізація економічного розвитку

Інтеграція - це форма інтернаціоналізації господарського життя, об'єктивний процес переплетення національних господарств і проведення скоординованої економічної політики на національному й міжнародному рівнях у різних формах: вільної торгівлі, митних союзів, загальних ринків, економічних союзів, валютно-економічних політичних союзів.

Інтернаціоналізація - процес розвитку економічних зв'язків між національними господарствами, коли економіка однієї країни виступає частиною світового господарського процесу, що заглиблюється на основі міжнародного подолу праці, виробничої й науково-технічної спеціалізації й кооперації.

Ці процеси реально змінювали особу світового господарства й робили їхніми учасниками не тільки країни й регіону, але й самостійно діючих суб'єктів в особі окремих фірм, що здобували поступово транснаціональний характер.

Найбільш важливими загальними економічними характеристиками інтеграції є: по-перше, міждержавне регулювання економічних процесів; по-друге, поступове формування замість більш-менш незалежних комплексів якогось регіонального інтернаціонального господарського комплексу із загальними пропорціями й загальною структурою відтворення; по-третє, розширення просторових можливостей міждержавного пересування товарів, робочої чинності й фінансових ресурсів у межах регіону й усунення різноманітних адміністративних й економічних бар'єрів, що перешкоджають такому пересуванню; по-четверте, зближення внутрішніх економічних умов у державах - учасниках інтеграційних об'єднань, вирівнювання рівня їхнього економічного розвитку.

Існують наступні основні види інтеграційних об'єднань:

1) зона вільної торгівлі, коли країни-учасниці обмежуються скасуванням митних бар'єрів у взаємній торгівлі;

2) митний союз, коли вільне переміщення товарів і послуг усередині угруповання доповнює єдиний митний тариф стосовно третіх країн і створюється система пропорційного розподілу митних доходів;

3) загальний ринок, коли ліквідуються бар'єри між країнами не тільки у взаємній торгівлі, але й для переміщення робочої чинності й капіталу; таким чином, загальний ринок - загальний ринок товарів, послуг, капіталів, робочої чинності;

4) економічний союз, що включає загальний ринок і проведення єдиної економічної політики, створення системи міждержавного регулювання соціально-економічних процесів, що протікають у регіоні;

5) валютний союз, що припускає економічний союз, заснований на єдиній банківській системі й, в остаточному підсумку, на єдиній валюті;

6) політичний союз.

Найпростіша форма економічної інтеграції - зона вільної торгівлі, більше складною формою є загальний ринок і найбільш складна форма міждержавної економічної інтеграції - економічний і валютний союзи.

Економічна інтеграція являє собою щось більше, ніж просте об'єднання національних економік. У результаті глибоких структурних перетворень в економіці країн, що інтегруються, повинне виникнути оптимально збалансоване в теоріторіально-економічном і соціальному змісті господарство, у якому виробництво здійснюється з мінімальними витратами й максимальним прибутком, найвищою продуктивністю праці. Мова йде про якісний синергизме: інтегроване ціле повинне являти собою якісно новий, більше зроблений господарський механізм. Структурні перетворення дадуть можливість за рахунок інтеграції ресурсів розширити виробництво, усунути нерівномірність розвитку, підвищити суспільний добробут в інтегрованих країнах.

Таким чином, інтеграція характеризується взаємним переплетенням процесів економічного росту на національному рівні, що приводить до формування єдиного господарського організму.

У реальному житті одночасно діють дві тенденції - до інтеграції й до дезінтеграції. Крім того, у чинність ряду причин різні елементи інтеграції в різних країнах одержують неоднаковий розвиток. У зв'язку із цим можна виділити наступні типи інтеграції: тверда - обумовлена обставинами зовнішнього характеру.

Одні країни є одержувачами вигід, інших - донори. Випадкова - утвориться й припиняється швидко й стихійно. Гнучка - кожна країна є одночасно й донором, і одержувачем вигід.

Для характеристики рівня реальної інтеграції використаються | наступні коефіцієнти:

1. Переваги. Він дозволяє виявити торговельні зв'язки, у яких; країни мають високий ступінь притягання друг до друга. Якщо значення коефіцієнта дорівнює нулю, то торговельні зв'язки між державами відсутні, якщо одиниці - те перебувають на середньосвітовому рівні. Чим вище значення коефіцієнта, тим більше торговельна інтеграція між країнами:

2. Взаємної переваги. Являє собою середню величину з показників переваги першим партнером другого й навпаки.

Важливість товарних потоків неможливо зрівняти, використовуючи показники, розраховані на одну країну. Усунути зазначений недолік можна, визначаючи коефіцієнт на дві країни одночасно.

9) Відносної переваги. Він демонструє, наскільки вище інтенсивність міжнародних торговельних зв'язків між двома країнами в порівнянні з їхніми відносинами з усіма іншими державами. Чим більше значення цього показника перевищує одиницю, тим вище ступінь переваги.

Поняття міжнародної економіки

Міжнародна економіка поєднує два поняття: по-перше, поняття світового господарства й, по-друге, поняття міжнародних економічних відносин. Тому сутність і функціонування міжнародної економіки вимагають розкриття й аналізу відзначених понять. У сучасному світовому господарстві знайшли свій прояв як загальні, так і специфічні економічні категорії. Цим визначається теоретичне й практичне значення розкриття тенденцій, протиріч і перспектив його розвитку.

Глибинною основою міжнародної економіки є загальнолюдські соціально-економічні цінності. До основного з них, що є досягненнями цивілізаційного розвитку людства в усім світі, належать: родина і її домашнє господарство; держава і його економічна політика як фактор росту суспільного багатства; товарно-грошові відносини, що поєднують у єдину суперечливу господарську систему родини, їхні домашні господарства, держави, їхнього угруповання; власність, що визначає положення як окремої людини, колективу людей, так і цілого держави у світі; виробництво на всіх його фазах, що забезпечує саме існування людства і його розвиток у цілому й кожній окремій особистості.

Економічні основи розвитку світового господарства, які заставляються в сфері обігу, починають проявлятися вже на етапі створення місцевого ринку. Хоча капітал і зародився в сфері обігу, проте, шлях до перемоги над традиційною (феодальної, патріархально-кланової, общинної й т.п.) земельною й дрібнотоварною власністю він почав прокладати із промисловості. Формування світового господарства ілюструють три стадії становлення й розвитку класичного підприємництва в промисловості економіки більше розвинених країн: підприємницька проста кооперація, мануфактурне виробництво, велике машинне виробництво. У період промислового перевороту в економічно більше розвинених країнах.

Якщо перехід від одного технологічного способу виробництва до іншого визначається вдосконалюванням коштів праці, прогресом у використанні результатів науки й техніки, впровадженні нових технологій, то умовою становлення світового господарства є історична еволюція інституту родини, держави й власності, зцементованих розвитком товарно-грошових відносин, переходом їхнього функціонування зі сфери звернення до сфери виробництва.

Економічна наука вважає, що в майбутньому світове господарство буде єдиним організмом, що функціонує на ринковій основі й високому рівні, що характеризується, інновацій, швидкими змінами у формах з'єднання факторів виробництва, відсутністю панування умов праці над безпосереднім виробником, новим трудовим стилем.

Характерними рисами сучасного миру є розмаїтість і багатоваріантність форм його складових частин, з одного боку, і зростаюча єдність, взаємозалежність цих частин - з іншої. Якщо розмаїтість миру породжує безліч інтересів, на основі яких і розгортаються протиріччя, то взаємозв'язок його складових частин приводить до появи спільного інтересу, що служить його зростаючій єдності й пошуку шляхів подолання протиріч.

Основними тенденціями розвитку сучасного миру є кардинальні соціально-економічні зміни, прискорене розвиток продуктивних чинностей суспільства, що зростає взаємозалежність держав світового співтовариства. Ці тенденції перебувають у діалектичній взаємодії.

Суспільний прогрес вимагає налагодження конструктивного, творчого взаємодії держав і народів у масштабах всієї планети й створює для цього необхідні передумови. Забезпечення миру й соціального прогресу як загальнолюдського інтересу стає домінантою сучасної епохи. Загальнолюдські інтереси існували завжди, але в умовах посилення погрози ядерного й екологічного знищення вони придбали пріоритетне значення.

Можливість і необхідність забезпечення цих інтересів лежать у довгостроковому співіснуванні різних країн з їхньою різноманітною специфікою економічних систем. Останні ґрунтуються на доиндустриальной, індустріальній і науково-виробничій системах продуктивних чинностей. У різних країнах ці системи співіснують у різноманітних сполученнях і становлять національні продуктивні чинності. У зв'язку з поглибленням міжнародної спеціалізації й кооперації виробництва, міжнародного подолу праці й з розвитком міжнародного обміну на всіх стадіях суспільного відтворення (виробництво, розподіл, обмін і споживання суспільного продукту) відбувається інтернаціоналізація продуктивних чинностей національних господарств.

В умовах науково-технічного прогресу міжнародний поділ праці як об'єктивна основа розвитку світового ринку, світового господарства в цілому й вищій формі суспільного територіального подолу праці збагачується якісно новими рисами. Сучасні продуктивні чинності вимагають такого подолу праці, що робить економічно неефективним або навіть просто неможливим забезпечення виробничих й інших потреб кожної окремої країни лише за рахунок її власних чинностей. Участь у міжнародному подолу праці стає передумовою нормального розвитку виробництва.

Головною ланкою міжнародного подолу праці й економічних відносин, що розвиваються на його основі міжнародних, є транснаціональні компанії (ТНК). Наприклад, одна з них -і всесвітньо відома «Тойота» -і розмістила в 116

Разом з розвитком продуктивних чинностей і ринкових відносин міняється співвідношення між різновидами -і за рівнем структури -і міжнародного подолу праці: загальним (між великими сферами економіки різних країн -і промисловістю, сільським господарством, транспортом і т.п.), часткою (між галузями й усередині галузей великих сфер економіки як міжфірмового) і одиничним (на окремих підприємствах, фірмах багатонаціонального базування як між кооперованими спеціалізованими підприємствами). Приватне й особливо одиничний міжнародний поділ праці тісно пов'язані із процесом регіональної економічної інтеграції, а також з функціонуванням транснаціональних компаній, спільних підприємств, вільних економічних зон і т.п. Приватний й одиничний міжнародний поділ праці проявляються також у зростаючих предметної, подетальної (поузлової) і технологічної (постадийної) спеціалізації й кооперуванні виробництва. Границі внутрішнього ринку стають тісними для великомасштабного спеціалізованого виробництва. Спеціалізація виробництва усе більше розвивається не по кінцевої продукції, а по напівфабрикатах, деталях, вузлах, що комплектують виробам і т.п.

Розвиток усередині - і міжфірмового подолу праці безпосередньо приводить до появи елементів прямої виробничої кооперації між суб'єктами подолу праці, що функціонують у різних країнах. У свою чергу, виникнення прямої виробничої кооперації вимагає надійних економічних зв'язків і підсилює залежність масштабів і глибини спеціалізації й кооперування від стану міждержавних відносин. Це обумовлює розвиток процесу міждержавної економічної інтеграції.

Участь національних господарств у міжнародному подолу праці не обмежується торгово-економічними формами. Воно проявляється також у розвитку взаємин у науці, техніку й виробництві на основі кооперування спеціалізованих великих, середніх і дрібних підприємств. Розвиток продуктивних чинностей через міжнародний поділ праці веде до інтернаціоналізації виробництва. Разом з інтернаціоналізацією продуктивних чинностей і виробництва розвиваються світовий ринок, а на цій основі й світове господарство, і його інфраструктура.

Звідси міжнародний поділ праці виражає галузеву й усе більше внутрішньогалузеву й внутріфірмову спеціалізацію й кооперацію, взаємодію продуктивних чинностей у міжнародному масштабі й одночасно є специфічними міждержавними суспільними відносинами в процесі світового виробництва й реалізації його результатів. Базою розвитку міжнародного подолу праці є рівень і характер суспільного виробництва, тобто рівень розвитку продуктивних чинностей і характер економічних виробничих відносин в окремих країнах і в усім світі. Чим вище рівень суспільного виробництва, тим більше можливостей для участі в міжнародному подолу праці. Ріст міжнародного подолу праці є шляхом для збільшення ефективності виробництва й на цій основі - шляхом розвитку людської цивілізації.

Таким чином, основою функціонування світового господарства є міжнародний поділ праці, що визначає спеціалізацію виробництва країн відповідно до їх природно-кліматичних, історичних й економічних умов, що, у свою чергу, на певному етапі проявляється як процес інтернаціоналізації виробництва й всієї господарського життя. На цій основі розвиваються процеси економічної інтеграції, що обумовлюють тенденцію до економічної єдності миру, глобалізації економічних явищ і процесів. Необхідність спільного рішення глобальних проблем сучасності, зокрема соціально-економічний екологічних, є одним з факторів посилення цієї тенденції. Разом з тим економічній єдності миру властиві певні протиріччя: тенденції до об'єднання в рамках всієї світової економіки не завжди погодяться з регіональною інтеграцією, що може привести до певної відособленості, замкнутості окремих інтеграційних угруповань. У цілому ж загальносвітова інтеграція обумовлює формування взаємозалежного, взаємозалежного, суперечливого, але значною мірою цілісного, хоча й з міжфірмовою структурою, світового господарства.

Отже, бачимо, що сучасне світове господарство є складною системою національних господарств окремих країн й їхніх угруповань, які взаємозалежні міжнародними економічними відносинами (МЭО) на основі міжнародного подолу праці.

Світове господарство як система складається із соціально-економічної, організаційно-економічної й функціональної підсистем, які підкоряються певним внутрішнім і зовнішнім закономірностям.

Соціально-економічна підсистема виражає існування у світовому господарстві різних груп країн: розвитий ринкової економіки, що розвиваються й перехідних до ринку. Окремі національно організовані господарства країн розвитий ринкової економіки, що розвиваються країн ринкової економіки й держав перехідний від централізовано керованої до ринкової економіки у єдності становлять матеріальну основу, речовинне зміст світового господарства й одночасно є основними його соціально-економічної підсистеми. Міжнародні економічні відносини зв'язують ці господарства в цілісну систему. Сучасна форма існування світового господарства є слідством багатовікового розвитку продуктивних чинностей і поглиблення подолу праці.

Продуктивні чинності, як уже було розкрито, перебувають в основі економіки суспільства. Найбільш адекватним потребам розвитку продуктивних чинностей виявилися закони товарного виробництва й підприємництва. В остаточному підсумку вони обумовили як утворення світового господарства, так і його подальший розвиток. Відомо, що сутність підприємництва складається в прагненні до самозростання капіталу. Будь-яку перешкоду капітал розцінює як обмеження, що обов'язково повинне бути переборене. Вихід капіталу за національні границі невіддільний від становлення й розвитку підприємництва й світового господарства. Звідси загальним у сучасних складових частинах соціально-економічної підсистеми світового господарства є розвиток товарно-грошових відносин на основі багатоукладної економіки, конкуренції між укладами, які в найбільш загальній формі відображають наслідку розвитку підприємництва як у національних границях, так і поза ними. При цьому саме підприємництво є одночасно й причиною, і слідством глибинних процесів у продуктивних чинностях, які в національних границях на певному етапі обмежують прагнення до самозростання капіталу.

Хоча соціально-економічний розвиток у деяких країнах (наприклад, у Скандинавські) відбувається в напрямку від ринкової економіки до змішаного, а від змішаної - до економіки погоджень, товарно-грошові відносини залишаються об'єктивною основою взаємозв'язку безпосередніх суб'єктів світового господарства, як і спільний інтерес в економічному прогресі й у рішенні глобальних соціально-економічних проблем.

У спільному інтерес в економічному прогресі й у рішенні глобальних соціально-економічних проблем, як у фокусі, сходяться й концентруються проблеми, пов'язані з розвитком людини, забезпеченням його майбутнього. Не випадково серед критеріїв оцінки конкурентноздатності різних країн на тлі світового господарства якість робочої чинності посідає перше місце, випереджаючи такі показники, як якість продукції, ринкова орієнтація й рівень нового покоління бізнесменів. Якість робочої чинності, у свою чергу, залежить від пристосування сучасної людини до змінюються під впливом науково-технічного прогресу умовам природної й соціально! Середовища, від сучасної урбанізації, від успіхів боротьби з епідеміями й найтяжким захворюваннями й т.п.

Оптимальне рішення подібних проблем загальнопланетарного масштабу вимагає взаємодії як науково-технічних, так і соціально-політичних факторів, координації зусиль держав, що формально належать до різних соціально-економічних підсистем, визначення для кожної держави посильного внеску й умов участі.

Особливим у різних складових соціально-економічної підсистеми світового господарства є різні рівень і характер розвитку продуктивних чинностей у їхньому взаємозв'язку з організаційно-економічними відносинами й розходження в державному регулюванні господарського життя.

Усередині кожної зі складових існують свої ступені розходжень, оскільки кожна з них не є однорідною (США й Іспанія, Аргентина й Малаві й т.п.), Динамізм виробничих і суспільних процесів відображає цю неоднорідність, особливо з погляду трансформації відносин власності й менеджменту. I Подібні перетворення повинні насамперед сприяти зміні структури виробництва й експорту відповідно до критеріїв світового ринку.

У групі країн, перехідний від централізовано керованої до ринкової економіки, по розходженнях у рівнях трансформації економіки по шляху просування до ринку» у державному регулюванні господарського життя розрізняють принаймні чотири групи країн:

1) країни, які активно наближаються до ринкового економік (Угорщина, Чехія, Польща, країни Балтії й т.п.);

2) країни які приближаються к ринку, використовуючи інститути командно-адміністративної системи (Китай, В'єтнам);

3) країни, які виникли в результаті розпаду колишнього СРСР і ще не зовсім визначилися в підходах до розвитку ринкових відносин, тому перебувають у початковій стадії хаотичного руху до ринку;

4) країни, які намагаються розвивати окремі елементи ринку під впливом об'єктивної реальності (Куба, Північна Корея й т.п.). Між наведеними групами країн немає чітких границь, окремі країни займають проміжну позицію. Наприклад, Монголія займає місце між I другою й третьою групами, однак ближче до другого.

Соціально-економічна сутність системи сучасного світового господарства складається в діалектичному взаємозв'язку національних господарств країн, які належать до трьох соціально-економічних підсистем, здійснюваної через міжнародні економічні відносини.

Система світових ринкових відносин функціонує й розвивається по загальних економічних законах. Насамперед -і це закони вартості, попиту та пропозиції, дії яких властиві як загальні ознаки, так і специфічні для світового товарного виробництва особливості. Діалектична єдність цих ознак й особливостей визначає якісна своєрідність світових ринкових відносин, відрізняє їх від інших форм ринкових відносин.

Загальний взаємозв'язок виробників на засадах товарно-грошових відносин існує в будь-який соціально-економічної підсистемі сучасного світового господарства. Одночасна дія законів вартості, попиту та пропозиції перетерплює модифікацію на основі конкретних економічних виробничих відносин, а також продуктивних чинностей, державного керування й т.п. у кожній підсистемі. Крім того, модифікацію цих законів обумовлює зміна змісту економічної системи.

Головним критерієм еквівалентності сьогодні стає обмін на основі інтернаціональних вартостей, які формуються як середньосвітові величини в результаті конкурентної боротьби між різними державами й іншими суб'єктами світових відносин. Кожний з них в обмін на упредметнений у своїх товарах світова інтернаціональна праця одержує однакову кількість такої ж праці в інших товарах, які купує на світовому ринку. Економія національної праці, що реалізується у світовому товарообміні, досягається завдяки міжнародному подолу праці, що дає можливість зробити більшу кількість товарів і знизити національну вартість, затративши при цьому те ж кількість праці.

Інтернаціональні витрати суспільно необхідної праці на виробництво товарів визначають величину інтернаціональної вартості. Національні витрати суспільно необхідної праці країн, які експортують на світовий ринок найбільша кількість певної продукції, формують інтернаціональні витрати й, як слідство, інтернаціональну вартість. Однак у формуванні останньої беруть участь не всі товари, які провадяться в різних країнах, а лише ті, які експортуються на світовий ринок. Звідси ступінь впливу національної вартості на інтернаціональну залежить від частки окремих країн у загальному обсязі продажу окремих товарів на світовому ринку.

Країни, які беруть участь у міжнародному подолу праці й обміні, перебувають у неоднакових умовах. Це визначається не тільки рівнем розвитку, структурою економіки і ємністю внутрішнього ринку, але й відмінностями географічного положення, складом і розмірами природних ресурсів. На світовому ринку країни, витрати яких на виготовлення того або іншого продукту вище за середнє інтернаціонального рівня, виявляються неконкурентоспроможними, ті ж, у яких подібні витрати нижче, мають більше високий доход від експорту своїх товарів.

Існує багато специфічних факторів, які тією чи іншою мірою перешкоджають формуванню інтернаціональної вартості. Вплив цих факторів (зовнішньоторговельні й валютні обмеження, коливання курсів валют, біржові «лихоманки») позначаються на світових цінах. Однак короткочасні коливання цін не відображають довгострокових тенденцій, а властиво в останні й проявляється універсальна чинність закону вартості як регулятора світових ринкових відносин.

Якісна еволюція, що переживає сучасне світове господарство, складається в подальшій трансформації світових продуктивних чинностей і відповідно економічних виробничих відносин й обумовлює особливості діяльності інших, крім названих законів вартості, попиту та пропозиції, економічних законів -і закону відповідності виробничих відносин рівню й характеру розвитку продуктивних чинностей, закону зростання потреб, закону економії часу, закону зростання продуктивності праці й т.п.

В своєї сукупності особливості дії економічних законів у світовому господарстві відображають удосконалені форми й культуру господарювання, які викристалізовуються в процесі суспільного відбору, що відбуває одночасно з розвитком і поглибленням міжнародного подолу праці. Один процес особливостей визначає якісна своєрідність світових ринкових відносин, відрізняє їх від інших форм ринкових відносин.

Загальний взаємозв'язок виробників на засадах товарно-грошових відносин існує в будь-якій соціально-економічній підсистемі сучасного світового господарства. Одночасна дія законів вартості, попиту та пропозиції перетерплює модифікацію на основі конкретних економічних виробничих відносин, а також продуктивних чинностей, державного керування й т.п. у кожній підсистемі. Крім того, модифікацію цих законів обумовлює зміна змісту економічної системи.

Головним критерієм еквівалентності сьогодні стає обмін на основі інтернаціональних вартостей, які формуються як середньосвітові величини в результаті конкурентної боротьби між різними державами й іншими суб'єктами світових відносин. Кожний з них в обмін на упредметнений у своїх товарах світова інтернаціональна праця одержує однакову кількість такої ж праці в інших товарах, які купує на світовому ринку. Економія національної праці, що реалізується у світовому товарообміні, досягається завдяки міжнародному подолу праці, що дає можливість зробити більшу кількість товарів і знизити національну вартість, затративши при цьому те ж кількість праці.

Інтернаціональні витрати суспільно необхідної праці на виробництво товарів визначають величину інтернаціональної вартості. Національні витрати суспільно необхідної праці країн, які експортують на світовий ринок найбільша кількість певної продукції, формують інтернаціональні витрати й, як слідство, інтернаціональну вартість. Однак у формуванні останньої беруть участь не всі товари, які провадяться в різних країнах, а лише ті, які експортуються на світовий ринок. Звідси ступінь впливу національної вартості на інтернаціональну залежить від частки окремих країн у загальному обсязі продажу окремих товарів на світовому ринку.

Країни, які беруть участь у міжнародному подолу праці й обміні, перебувають у неоднакових умовах. Це визначається не тільки рівнем розвитку, структурою економіки і ємністю внутрішнього ринку, але й відмінностями географічного положення, складом і розмірами природних ресурсів. На світовому ринку країни, витрати яких на виготовлення того або іншого продукту вище за середнє інтернаціонального рівня, виявляються неконкурентоспроможними, ті ж, у яких подібні витрати нижче, мають більше високий доход від експорту своїх товарів.

Існує багато специфічних факторів, які тією чи іншою мірою перешкоджають формуванню інтернаціональної вартості. Вплив цих факторів (зовнішньоторговельні й валютні обмеження, коливання курсів валют, біржові «лихоманки») позначаються на світових цінах. Однак короткочасні коливання цін не відображають довгострокових тенденцій, а властиво в останні й проявляється універсальна чинність закону вартості як регулятора світових ринкових відносин.

Якісна еволюція, що переживає сучасне світове господарство, складається в подальшій трансформації світових продуктивних чинностей і відповідно економічних виробничих відносин й обумовлює особливості діяльності інших, крім названих законів вартості, попиту та пропозиції, економічних законів -і закону відповідності виробничих відносин рівню й характеру розвитку продуктивних чинностей, закону зростання потреб, закону економії часу, закону зростання продуктивності праці й т.п.

У своїй сукупності особливості дії економічних законів у світовому господарстві відображають удосконалені форми й культуру господарювання, які викристалізовуються в процесі суспільного відбору, що відбуває одночасно з розвитком і поглибленням міжнародного подолу праці. Один процес дає суспільству можливість неухильно підвищувати ефективність праці, іншої -і більш раціонально організовувати суспільне виробництво й продуктивніше розпоряджатися його результатами. Доповнюючи й стимулюючи один одного, ці процеси обумовлюють розвиток світового господарства.

Організаційно-економічну підсистему сучасного світового господарства визначає сполучення регіональної й функціональної підструктур.

Регіональна підструктура світового господарства представлена економічними об'єднаннями країн, які ґрунтуються на територіальному принципі й мають на меті рішення широкого кола економічних проблем. До неї належать міждержавні регіональні загально економічні об'єднання й регіональні економічні комісії Організації Об'єднаних Націй (ООН).

Функціональна підструктура представлена міждержавними економічними організаціями по певних питаннях функціонування світового господарства. Це спеціалізовані економічні об'єднання ООН по загально функціональних і галузевих напрямках; міждержавні галузеві організації; міжнародні галузеві організації підприємців; міжнародні кооперативні організації.

У регіональній підструктурі виділяють економічні інтеграційні об'єднання, які діють на основі комплексу загальних економічних інтересів. Життєдіяльність цих об'єднань забезпечують також географічна й культурна близькість, природний фактор, спільність наукових інтересів різних країн регіону. Економічний й екологічний аспекти сучасного етапу розвитку науки й техніки розширюють сферу взаємних інтересів. Організаційно-економічні умови, міждержавна уніфікація суспільних потреб сприяють створенню передумов для спільних дій.

У регіональній підструктурі світового господарства варто розрізняти загальне й особливе.

Загальне полягає в тому, що будь-які об'єднання створюються для реалізації спільних інтерес учасниця-учасниць-країн-учасниць. Завдяки участі в міжнародному подолу праці країна одержує доступ до освоєного попередніми й сьогоднішнім поколіннями природним ресурсам у різних районах планети, до створеним людством продуктивним чинностям, накопиченим знанням і навичкам. Доступ, по вираженню К. Маркса, до «загальних продуктивних чинностей суспільного мозку» дає можливість кожній країні, її народу в певній мері, з більшими або меншими витратами задовольняти свої матеріальні й духовні потреби. Звідси й об'єктивна зацікавленість держав у функціонуванні світового господарства. Цей загальний економічний інтерес й є цементуючою основою цілісності світового господарства.

Функціонування світового господарства означає подальше поглиблення взаємозалежності його суб'єктів. Розвиток регіональної економічної інтеграції підсилює координацію економічної політики, насамперед країн розвитий ринкової економіки. Не завжди ці процеси проходять узгоджено, хоча в цих країнах досягнута певна громадська згода про моделі розвитку. Звідси особливе в регіональних підсистемах проявляється, по-перше, у специфіці інтересів окремих членів підсистем, по-друге, у неоднакових можливостях різних економічних угруповань у досягненні спільного інтересу.

Таким чином, міжнародна економічна інтеграції ґрунтується на розвитку продуктивних чинностей, міжнародному усуспільненні виробництва завдяки його інтернаціоналізації й відповідній еволюції економічних відносин. Розвиток продуктивних чинностей виражається в поглибленні міжнародного подолу праці, що обумовлює посилення розмаїтості зв'язків у виробництві, технологіях, торгівлі, фінансах і т.п. Результатом міжнародного усуспільнення виробництва є інтернаціоналізація господарського життя. Все це приводить до ускладнення економічних відносин, а також політичних і правових зв'язків між країнами.

Завдання модернізації економіки, освоєння новітніх досягнень науки й техніки в країнах, що розвиваються, ринкової економіки можуть бути вирішені завдяки встановленню стабільних і широких контактів із країнами розвитий ринкової економіки. Це, у свою чергу, можливо за умови виробництва порівняно конкурентноздатної продукції, що вимагає вдосконалювання ринкового механізму господарювання, створення змішаної економіки, введення інших елементів соціально орієнтованої економіки. Подібні завдання встають і перед країнами перехідний - і від централізовано керованої до ринкового - і економіки. Таким чином, проблема створення в цих двох соціально-економічних підсистемах механізму економічного саморегулювання багато в чому збігається із завданням адаптації цих країн до сучасних реалій світового господарства.

Крім того, країни перехідний - і від централізовано керованої до ринкового - і економіки паралельно вирішують надзвичайно складну проблему становлення своєї державності, роблять спробу підвести під неї економічну основу. Рішення таких проблем сповільнює економічні перетворення, оскільки відволікає й чинності, і кошти, необхідні ще й для подолання опору старих структур.

Шляхи входження України в європейський економічний простір можуть бути досить різноманітними, але визначатися вони будуть темпами внутрішньої трансформації системи. Ця трансформація, якщо представити її в трохи спрощеному виді, повинна характеризуватися акцентом на власні чинності й ресурси з урахуванням об'єктивної необхідності закладання нових основ співробітництва України з іншими державами колишнього СРСР (коли зв'язку з ними придбали характер зовнішніх економічних зв'язків) і визначення механізму економічної стратегії, спрямованої на розвиток економічних відносин із Заходом.

Важливе міжнародне значення має також позиція Заходу по наданню Україні безпосередньої термінової підтримки на шляху до цивілізованої ринкової системи й у розробці міжнародної програми участі країн Заходу в реконструкції держав Східної Європи (у тому числі України). При контролі програми з боку західних країн і міжнародних фінансових інститутів одночасно вона обов'язково повинна бути відкритої для ініціативи й участі держав Східної Європи як рівноправних партнерів.

Функціональну підструктуру сучасного світового господарства становлять об'єднання країн (і інших суб'єктів ринкової системи), які діють виходячи з конкретних економічних інтересів (торговельних, валютних, галузевих і т.п.). Діалектична залежність між регіональною й функціональною підструктурами сучасного світового господарства полягає в тому, що вони у своїй сукупності сприяють дозволу протиріч між соціально-економічними підсистемами світового господарства, а властиво функціональна підструктура обумовлює дозвіл протиріч регіональної підструктури. У функціональній підструктурі сучасного світового господарства варто виділити спеціалізовані економічні об'єднання ООН:

1) АСС -і Адміністративний комітет з координації, постійний орган ООН, що здійснює взаємозв'язок і координує роботу зі спеціалізованими установами системи ООН і Міжнародним агентством по атомній енергії (IAEA);

2) UNPC -і Комісія ООН з питань народонаселення, що займається проблемами демографії й демографічної статистики в міжнародному масштабі;

3) СТС -і Комісія ООН по транснаціональних корпораціях (ТНК), основні функції якої складаються у всебічному й глибокому аналізі питань, пов'язаних з діяльністю ТНК, з метою вивчення можливості вироблення загальної угоди між зацікавленими сторонами;

4) CDP -і Комітет із плануванню розвитку;

5) CNR -і Комітет із природним ресурсам;

6) ESCAP Statistical Committee -і організація, покликана надавати допомогу країнам регіону Азії й Тихого океану в становленні й розвитку національних статистичних служб, а також розробляти рекомендації з питань статистичної методології й проведення статистичних опитувань;

7) ILO -і Міжнародна організація праці, головними завданнями якої є сприяння поліпшенню умов праці, регламентація робочого часу й набору робочої чинності, боротьба з безробіттям, гарантія зарплати, що забезпечує задовільні умови життя, захист працівників від професійних захворювань і нещасних випадків і т.п.;

8) PCNIDS -і Підготовчий комітет для нової міжнародної стратегії розвитку, що становив проекти Міжнародної стратегії розвитку на 1981 -і1990 р. Й 1991 -і2000 р. З метою сприяння соціально-економічному прогресу в країнах, що розвиваються, ринкової економіки, а в цей час й у країнах, які переходять до ринку, забезпечення їх рівноправної й ефективної участі у виробленні й реалізації всіх рішень і постанов у сфері міжнародного економічного співробітництва;

9) UNDP -і Програма розвитку ООН, що є основним каналом надання багатобічної технічної й доінвестиційнної допомоги (напрямок експертів, поставки встаткування, підготовка національних кадрів і т.п.) країнам, що розвиваються, ринкової економіки й країнам, які переходять до ринку.

Крім спеціалізованих, до функціональної структури належать галузеві економічні об'єднання в рамках ООН, а саме: IAEA -і Міжнародне агентство по атомній енергії; UNIDO -і Організація ООН з питань промислового розвитку; FAO -і Продовольча й сільськогосподарська організація ООН; ICAO -і Організація міжнародної цивільної авіації; UNCTAD -і Конференція ООН по торгівлі й розвитку, що займається всією сукупністю питань сприяння розвитку міжнародної торгівлі на рівноправній і взаємовигідній основі; IBRD -і Міжнародний банк реконструкції й розвитку; IMF -і Міжнародний валютний фонд; WHO -і Всесвітня організація охорони здоров'я; WIPO -і Всесвітня організація інтелектуальної власності й ін..

Міждержавні галузеві організації також входять у функціональну підструктуру сучасного світового господарства. Серед них видне місце займають EURATOM -і Європейське співтовариство по атомній енергії; ECSC -і Європейське об'єднання вугілля й стали; OPEC -і Організація країн -і експортерів нафти; AOAD -і Арабська організація сільськогосподарського розвитку; ICO -і Міжнародна організація по кава; ЕСАС -і Європейська конференція цивільної авіації; IOSC

«Intelsat» -і Міжнародна організація супутникового зв'язку; GATT-WTO -і Генеральне угода з тарифів і торгівлі -і Світова організація торгівлі; ADB -і Азіатський банк розвитку; ALAB - і Латиноамериканський -Латиноамериканський -арабо-латиноамериканський банк; EBRD - і Європейський банк реконструкції й розвитку й ін..

У функціональній підструктурі діють також і міжнародні галузеві об'єднання підприємців:

SITA -і Міжнародне товариство авіаційного електрозв'язку;

ISMA -і Міжнародна асоціація виробників фосфатів;

IRU - Міжнародний союз автомобільного транспорту;

IUMI -і Міжнародний союз морського страхування й ін..

Цілісність соціально-економічної підсистеми світового господарства, її складових частин на основі ринкових відносин, спільних інтерес у рішенні глобальних економічних й інших проблем і т.п. сприяє розвитку організаційно-економічної підсистеми і її складових. У свою чергу, соціально-економічна й організаційно-економічна підсистеми світового господарства з їхніми складовими цементуються функціональною підсистемою, що виражається в міжнародних економічних відносинах. У такому взаємозв'язку всіх підсистем сучасного світового господарства криється внутрішнє джерело його розвитку.

Функціональна підсистема ще раз підтверджує, що в сучасних умовах розвиток кожної країни невіддільно від її участі в широкому обміні матеріальними, науковими, духовними цінностями. Економічні зв'язки функціонують як між окремими державами усередині й між різними групами країн соціально-економічної підсистеми, так і між економічними об'єднаннями держав. Ці зв'язки здобувають різноманітні форми МЭО -і від торговельного обміну до спеціалізації й кооперування виробництва й регіональний економічної інтеграції.

Задача

Визначити обсяг рівноважної пропозиції у вітчизняному реальному секторі та чистий експорт з реального сектору, якщо відомо, що:

а) дохід реального сектору складає 31,5 млрд грн., а сума видатків на споживання вітчизняними споживачами іноземних благ становить 2 млрд грн.;

б) сума видатків на споживання вітчизняними споживачами національних благ становить 20 млрд грн.;

в) сумарна пропозиція вітчизняних благ за кордон становить 2,5 млрд грн.;

г) обсяги інвестиційних видатків на національні блага, що споживаються національними виробниками - 12 млрд грн.;

д) обсяги інвестиційних видатків на іноземні блага, що споживаються національними виробниками - 1,5 млрд грн.;

є) обсяги інвестиційних видатків на виробництво вітчизняних благ, що пропонуються за кордон - 0,5 млрд грн..

Розв'язок:

Рівноважна пропозиція реального сектору буде дорівнювати сумі споживчих та інвестиційних благ національного виробництва.

Інтернаціоналізація економічного розвитку

AS' = 20 + 2,5 + 12 + 0,5 35 млрд грн.

Чистий експорт складає різницю між експортованими та імпортованими споживчими й інвестиційними благами:

NX = (2,5 - 2) + (0,5 - 1,5) = -0,5 млрд грн.

Висновок. Отриманий результат, за умови досягнення рівноваги між попитом і пропозицією, означає, що внутрішніх заощаджень в реальному секторі бракує і їх треба позичати в іншій країні.

Література

1. Гамов Н.С., Третьяков А.С. Внешнеэкономическая деятельность. Теория. Практика.

2. Маркетинг: Учебное пособие. - З.: ИПК «Запоріжжя» -- РИО «Издатель», 1998. - 171 c.

3. Державне регулювання економіки: Підруч. для ВНЗ. - 2-ге вид. / За ред. І.P. Михасюка. - К., 2000.

4. Зовнішньоекономічна діяльність: Навчальний посібник. За ред. д. е. н., проф.. І.І. Дахно - К.: Центр навчальної літератури

5. Чистов СМ., Никифоров А.Є., Куценко Т.Ф. Державне регулювання економіки: Навч. посіб. для ВНЗ. - К., 2000