Міжнародні кредитні відносини

Міжнародні кредитні відносини

Поняття, принципи і форми міжнародного кредиту

Міжнародний кредит являє собою рух позикового капіталу у сфері міжнародних економічних відносин, зв'язаний з наданням товарних і валютних ресурсів. Виник цей кредит у ХІV-ХV cт. у міжнародній торгівлі після освоєння морських шляхів з Європи на близький й Середній Схід, а пізніше в Америку та Індію. Його принципи : поворотність, терміновість, платність, забезпеченість, цільовий характер. Цей вид кредиту здійснюється за рахунок як зовнішніх так й внутрішніх джерел.

Залежно від головних ознак. Що характеризують окремі сторони кредитних відносин, прийнята така класифікація форм міжнародного кредиту:

1.за джерелами - внутрішнє і зовнішнє кредитування зовнішньої торгівлі;

2.за призначенням -

а/ комерційні кредити, безпосередньо зв'язані з зовнішньою торгівлею й послугами;

б/ фінансові кредити на прямі капіталовкладення, спорудження об'єктів, придбання цінних паперів, погашення зовнішньої заборгованості, валютні інтервенції;

в/ проміжні кредити для обслуговування змішаних форм вивозу капіталу, товарів й послуг, так, наприклад, у вигляді виконання підрядних робіт «інжинірингових».

за видами -

а/ товарні кредити, що надаються експортерами імпортерам;

б/ валютні, що видаються банками в грошовій формі;

за валютою позики - кредити :

а/ у валюті країни - боржника;

б/ у валюті країни - кредитора;

в/ у валюті третьої країни;

г/ у міжнародній лічильній одиниці (СДР, ЕКЮ та іншій).

за строками :

а/ надстроково-добові, тижневі, до трьох місяців;

б/ короткотермінові - до одного року;

в/ середньо термінові - від одного року до п'яти років;

г/ довготермінові - більше п'яти років.

При пролонгації короткотермінових й середньотермінових кредитів вони стають довготерміновими, причому з державною гарантією;

за забеспечністтю :

а/ забезпечені товарними документами, векселями, цінними паперами, нерухомістю та ін..;

б/ бланкові - під зобов'язання боржника (соло-вексель з одним підписом;

за формою надання кредиту:

а/ готівкові, що зараховуються на рахунок і в розпорядження боржника;

б/ акцептні;

в/ депозитні сертифікати;

г/ облігаційні позики;

д/ консорціальні кредити.

Основний же поділ міжнародного кредиту - це кредитування зовнішньої торгівлі і міжнародний довготерміновий кредит.

Кредитування зовнішньої торгівлі

Кредитування зовнішньої торгівлі включає кредитування експорту й кредитування імпорту.

Кредитування експорту проводиться у формі :

авансів покупців, що видаються експортерами тієї чи іншої країни іноземним виробникам або експортерам. Значення авансів покупців полягає в тому, що по-перше, і це головне, вони служать формою забезпечення зобов'язання іноземних замовників, а по-друге, являють собою збільшення капіталу експортера ;

банківського кредитування експорту, яке виступає як -

а/ видача кредитів під товари в країні експортера. Цей кредит дає експортерам можливість продовжувати операції по заготівлі й накопиченню товарів, призначених на експорт, не чекаючи реалізації раніше заготовлених товарів;

б/ надання позик під товари, що перебувають у дорозі (під забезпечення транспортних документів - коносаменту, залізничної накладної та ін.) ;

в/ видача кредиту під товари або товарні документи в країні імпортера.

Економічне значення цих позик полягає у прискоренні кругообігу капіталу експортера, тобто у перетворенні його частини з товарного в грошевий;

г/ бланкові кредити, не забезпечені товарами, які одержують фірми-експортери від банків, що мають з ними тривалі ділові зв'язки або участь у капіталі.

Кредитування імпорту також виступає й формі комерційного і банківського кредиту.

Комерційні, або фірмові, кредити поділяються на :

кредит за відкритим рахунком, що надається на підставі угоди, за якою експортер записує на рахунок імпортера як борг, вартість проданих й відвантажених товарів, а імпортер бере зобов'язання погасити кредит у встановлений строк. Цей вид кредиту застосовується при регулярних поставках товарів з періодичним погашенням заборгованості (у середині або у кінці місяця).В даному разі банки виконують функцію чисто технічних посередників у розрахунках торгових контрагентів;

вексельний кредит, суть якого полягає в тому, що експортер, укладаючи угоду про продаж товару в кредит, виставляє трату (переказний вексель) на імпортера. Останній же одержавши товарні документи, акцептує трату, тобто бере на себе обов'язки оплати векселя у вказаний термін. В багатьох, у першу чергу в англосаксонських країнах, часто застосовується фінансування кредитів за допомогою акредитивної форми розрахунків. В цьому разі банки імпортера й експортера укладуть угоду, на підставі якої відкривають акредитив експортеру, проти наданих ним документів або відвантаженню товарів.

Для зменшення ризику від можливої неплатоспроможності іноземних покупців створена система страхування кредитів із зовнішньої торгівлі. Ця система виступає в двох формах :

приватне страхування, при якому спеціальні страхові компанії приймають на себе ризик за експортними кредитами і у випадку неплатоспроможності іноземних імпортерів оплачують їх боргові зобов'язання вітчизняним експортерам;

державні гарантії, коли цей ризик бере на себе держава.

Страхування експортних кредитів основане на тому, що експортер одержує від страхової організації гарантії своєчасного платежу за товари, продані ним у кредит іноземному покупцеві. У випадку неплатоспроможності останнього, експортер одержує гарантовану суму платежу від установи - гаранта, до якої переходе право наступного стягнення боргу з імпортера.

Банківські кредити з імпорту поділяються на :

кредит, що видається при акцепті або згоді банку імпортера на оплату трати експортера. При цьому при наростанні строку платежу імпортер вносить у банк суму боргу, а банк своєчасно погашає його зобов'язання перед експортером. Акцептні кредити надаються великими банками не тільки своїм, а й іноземним експортерам. Так, до першої світової війни, коли міжнародним фінансовим центром був Лондон, найбільші лондонські банки обслуговували зовнішню торгівлю не тільки Англії, а й інших країн. Після другої світової війни набули розвитку у величезних розмірах акцептні операції американських банків;

акцептно-рамбурсний кредит, це акцепт векселя банком за умови одержання гарантії по ньому з боку іноземного банку, що обслуговує імпортера. В цьому разі імпортер до закінчення строку трати повинен внести необхідну суму у свій банк, який переказує (рамбурсує) її іноземному банку, який акцептував трату. Після цього останній оплачує її експортерові у встановлений термін.

З кінця 50-х першої половини 60-х років швидко поширилися нові методи фінансування експорту з розвинених капіталістичних країн,серед яких провідне місце належить прямому банківському кредитуванню іноземних покупців. При цьому відбувається своєрідний розподіл функцій між банківським і фірмовим кредитуванням. Банківське зосереджується головним чином на наданні великих середньо термінових і довготермінових кредитів покупцям продукції країни-кредитора. Фірмовому відводиться сфера короткотермінових кредитних угод на невеликі суми.

Як що на початку 60-х років співвідношення між фірмовим й банківським кредитами в загальному обсязі середньо термінового і довготермінового кредитування таких країн, як Великобританія й Франція, дорівнювало 2 : 1, то в останні роки на долю банківських кредитів припадає понад 3/4 експортних кредитів даної тривалості.

Помітно активізувалося роль держави з розвитку механізму прямого банківського кредитування. Спираючись на систему державних гарантій і преференцій з експортних кредитів, вдаючись у випадку необхідності до рефінансування своїх закордонних активів у державних кредитних інститутах за пільговими ставками, даний короткий час збільшили обсяг кредитів, що надаються , й забезпечили їх помірну вартість для позичальників.

С початку кредитування імпортерів здійснювалося шляхом «зв'язування» кредиту з разовою зовнішньоторговою угодою.

Останнім часом великого поширення набуло відкриття банками так званих кредитних ліній для своїх іноземних позичальників на оплату зовнішньоторговельних угод. Крім того, в 70-і роки з'явилися нові форми кредитно-фінансового стимулювання експорту.

Це, по-перше, різновид кредитної лінії, яка звичайно застосовується в кредитних операціях євровалютного ринку. Мається на увазі звана відновлена, кредитна лінія.

По-друге, розширення й вдосконалення прямого банківського кредитування призвело до виникнення такої нової форми, як фінансування зовнішньоторговельних операцій на основі факторингу. Факторингова компанія є багатогранним фінансовим закладом, що подає експортерові, який продав товар на умовах кредиту, ряд різноманітних послуг. Вона бере перед експортером зобов'язання по стягненню заборгованості, обліку експортних трат, контролю й т.д. Приймаючи на себе вимоги свого клієнта до його боржників, фірма зобов'язується або вручити гроші клієнтові по мірі стягнення їх з боржників, або виплатити йому готівкою при укладенні угоди. Отже, стягаючи борги з покупця і приймаючи на себе ризик по кредиту, фактор компанія одночасно виконує функції експортного відділу промислової фірми, комерційного банку й страхової компанії.

Вартість факторингу дорожча ніж звичайні банківські позики. У процентному відношенні до розміру фактично виданих фактор - компанією позикових коштів вона досягла 20%. Слід враховувати, що в його вартість входить не тільки оплата одержаного кредиту, а й ціна інших послуг. Таким чином, факторинг розширює можливість експортерів по наданню короткотермінових фірмових кредитів.

По-третє, проводяться угоди на ринку форфейтенгу, які є джерелом коштів для середньо термінового комерційного кредитування. Операції з форфейтенгу розвилися на базі так званого безповоротного фінансування, що з'явилося в кінці 50-х років у Західній Європі. В США цей ринок менш розвинений і відомий як «рефінансування векселів». Суть даної операції полягає в передачі експортером прав за вимогами, виставленими ним на імпортера, банку форфейтору, який може тримати їх у себе або продати на міжнародному ринку. В обмін на придбанні цінні папери банк виплачує експортерові еквівалент їх вартості готівкою за вирахуванням фіксованої облікової ставки, премії (форфейт), стягуваної банком за прийняття на себе ризику не плати зобов'язань, і разового збору за зобов'язання купити векселі експортера.

Техніка і фінансові інструменти, що використовуються в операціях з форфейтенгу, антологічні тим, що застосовуються при традиційному обліку торгових векселів банками. Відмінність полягає в тому, що векселедавач, тобто експортер, не несе при форфейтингу жодних ризиків, в той час як при звичайному обліку відповідальність за несплату векселя боржником згідно з вексельним законодавством багатьох країн зберігається за ним у будь-якому разі.

Угоди з форфейтенгу дозволили експортерам значно подовжити строки кредитування покупця на умовах вексельного кредиту, довівши їх до 5-ти років, іноді 8-ми й більше років, оскільки прийняття на себе ризику солідним банком-фонфейтором підвищує зацікавленність інвесторів у тривалому вкладенні своїх коштів.

Джерелом коштів для банків, які беруть участь у форфейтингових операціях, служить ринок євровалют. Тому ставка з форфейтингу тісно зв'язана з рівнем проценту за скредньотерміновими кредитами на даному ринку.

До кредитно-фінансових засобів стимулювання експорту належать й лізингові операції. Вони стають дедалі важливішою формою міжнародної торгівлі машинами й обладнанням. Лізинг є одним з різновидів орендних операцій, при яких не відбувається передача юридичного права власності на товари споживача. Шляхом періодичних відрахувань коштів орендодавцеві протягом строку договору споживач сплачує право тимчасового користування товарами.

Лізинг припускає попередню купівлю обладнання спеціальним кредитно-фінансовим товариством - лізинговою компанією, яка потім вступає безпосередньо в прямі стосунки з споживачем товару, який здається в найм Як правило, об'єктом цих операцій є різне обладнання, засоби транспорту, ЕОМ та інше. Витрати по страхуванню лізингових операцій лягають на орендаря.

Оренда виступає своєрідною формою одержання кредиту й в багатьох випадках істотно полегшує прасування продукції експортерів на зовнішні ринки. Із звичайним товарним кредитом лізинг зближує умови проведення орендних операцій. Орендар позбавлений необхідності мобілізувати грошеві кошти. Оплата оренди проводиться частинами, потягом усього періоду використання обладнання. Однак мета лізингу це придбання права використання споживчих якостей товару, а не одержання права власності на товар.

Збільшення обсягу орендних операцій у міжнародні торгівлі вимагає залучення значних фінансових коштів. Тому великі комерційні банки багатьох країн беруть активну участь у фінансуванні лізингових компаній, які часто переходять в їх власність.

Характерним стало надання банками довготермінових кредитів за компенсаційними угодами, які основані на взаємних поставках товарів на однакову вартість. В даному разі країна-позичальник, одержуючи в кредит на 15-20 років машини, обладнання для створення й реконструкції підприємства, освоєння природних ресурсів, на погашення цього кредиту здійснює зустрічні поставки продукції побудованих підприємств. Відмітні риси компенсаційних угод - великомасштабний й довготерміновий характер, взаємна обумовленість експортної й імпортної угод.

Велике поширення набули так звані мультинаціональні контракти на величезні суми, у виконанні яких як самостійні підрядчики беруть участь фірми різних країн. Мультинаціональні контракти страхуються спільне банками й національними страховими інститутами експортного кредитування країн, які, беруть у них участь. В цьому зв'язку можна відзначити створення тимчасових банківських консорціумів для фінансування певних контрактів, виконуваних фірмами кількох країн. Проблеми фінансування вирішуються в середні консорціуму,який перед позичальниками виступає як єдиний інститут. З категорією експортних кредитів в дану форму фінансування зближує те, що вона носить цільовий , а не чисто фінансовий характер й в гарантуванні цієї операції беруть участь урядові інститути заінтересованих країн.

Міжнародні кредити і міжурядові позики

Вивіз капіталу здійснюється у формі підприємницького і позикового капіталу, останній у вигляді зовнішніх позик. Міжнародні позики розрізняються перш за все за суб'єктами кредитних відносин. Боржниками з зовнішніх позик виступають промислові та інші публічно-правові установи. Кредиторами можуть бути: приватні підприємці й банки, які купують облігації й беруть позики; держави, які дають позики іншим країнам; міжнародні валютно-кредитні організації.

Міжнародний кредит поділяється на приватний, державний і приватно-державний.

Міжнародний приватний кредит стає однією з невід'ємних основ міжнародних кредитних відносин з кінця 50-х років, коли майже всі розвинуті країни ввели повну зворотність валют. Ці країни й раніше практикували міжнародні фінансові кредити, але вони носили в основному епізодичний характер.

Швидкому розвитку міжнародних фінансових кредитів у повоєнний період сприяла перш за все економічна розруха більшості країн Західної Європи і Японії. Відбудова зруйнованого господарства вимагала матеріальних затрат. Єдиною платоспроможною державою в той час були США. Спершу країни - позичальники одержували кредити в США за умови купівлі там же товарів. Поступово все більша частина доларів використовувалася для оплати товарів в інших країнах, що призвело до осідання доларів на рахунках банків Західної Європи та інших країн. Так виник ринок євродоларів, а на його основі - інститут приватних фінансових кредитів й позик.

Головним джерелом міжнародних приватних фінансових кредитів і позик є депозити й вклади під євродоларові депозитні сертифікати. Більшість цих депозитів й вкладів носить короткотерміновий характер, тому актуальним завданням банків стає їх пролонгація.

Довготермінові позики, як правили, здійснюються у формі випуску облігацій і поділяються на іноземні облігації і міжнародні облігаційні позики. Останні набули великого розвитку в 60-і роки й зайняли лідируюче становище в сфері довготермінового інвестування капіталів. Вони проводяться на базі євровалютних ринків і найчастіше називаються єврооблігаціями.

Важливою формою міжнародного кредиту є міжурядові позики, які набули широкого розповсюдження в роки першої світової війни (1914-1918 рр.) в зв'язку з воєнними поставками з США а Європу. Міжурядова заборгованість (без процентів) досягла в цей період 11млрд. доларів.

Під час світової економічної кризи (1929-1933рр.) Німеччина, Франція та ряд інших країн відмовилися надалі сплачувати свої борги. У зв'язку з цим у роки другої світової війни США замість кредитів здійснювали поставки за ленд-лізом (надання матеріальних засобів у позику або в оренду).

Після другої світової війни до середини 50-х років США були монопольним кредитором з міжурядових позик. За період з 1946 по 1950 рр. обсяг міжурядових позик 9США та ряду інших країн становив 30,2 млрд. доларів. З них близько 2/3 кредитів припадало на країни Західної Європи. Найбільшою була урядова позика США й Великобританії у сумі 750млн. доларів на 50 років з розрахунку 2% річних (за угодою від 6 грудня 1945 року). Пільгові умови цієї позики супроводжувалися такими вимогами США до Великобританії, як скасування валютних обмежень, а також інших перешкод для проникнення американського капіталу в стерлінгову зону.

Міжнародні кредити надаються за рахунок коштів державного бюджету в рамках «допомоги».

Сума міжурядових позик як складова частина програм «допомоги» постійно зростає, особливо з боку держав ОЕСР країнам, що розвиваються. У 1970-80 роки такі позики надавалися промислово розвинутими країнами, що розвиваються , також для підтримання їх валют проведення валютної інтервенції.

Однак після другої світової війни надання позик іде головним чином по лінії міжнародних валютно-кредитних і фінансових організацій.