Світова валютна система

Світова валютна система

Валютна система - не форма організації та регулювання валютних відношень, закріплена національним законодавством або міжнародними угодами. Відрізняють національну, світову та міждержавну валютні системи.

Історично спочатку виникли національні валютні системи, закріпленні національним законодавством із рахунком норм міжнародного права. Національна валютна система є складовою частиною грошової системи країни, хоча вона відносно самостійна та виходить за національні межи. її особливості визначаються ступенями розвитку та стану економіки та зовнішньоекономічних зв'язків країни.

Національна валютна система нерозривно зв'язана з світовою валютною системою - формою організацій міжнародних валютних відношень, закріпленою міждержавними угодами. Цей зв'язок здійснюється через національні банки, обслуговуючи зовнішньоекономічну діяльність, та проявляється у міжнародному валютному регулюванні та координації валютної політики ведучих країн. Взаємний зв'язок національних та світових валютних систем не означає їх тотожність, оскільки різні їх задачі, умови функціонування та регулювання, вплив на економіку різних країн та світове господарство.

Закономірність розвитку валютної системи визначається відтворюваним критерієм, відображають основні етапи розвитку національного та світового господарства. Даний критерій проявляється в періодичному невідповідні принципів світової валютної системи змінюванням у структурі світового господарства, а також розташуванні сил між його центрами. У цьому зв'язку періодично з'являться криза світової валютної системи. Цей вибух валютних суперечностей, різке порушення її функціонування, яке проявляється у невідповідності структурних принципів організації світового валютного механізму до змінних умов виробництва, світової торгівлі, відповідності сил у світі.

Гострі вибухи та драматичні події, зв'язані з валютною кризою, не можуть довго продовжуватися без погрози відтворюванню. Тому використовують різні засоби для відточення гострих форм валютної кризи та проведення реформи світової валютної системи.

Криза світової валютної системи веде до ломки старої системи та її заміни новою, забезпечуваною відносну валютну стабілізацію. Створення нової світової валютної системи проходить 3 основні етапи :

становлення, формування предпосилок, визначання принципів нової системи; при цьому зберігається її преемствений зв'язок з колишньою системою ;

формування структурного єдинству, завершення будівництва, поступова активізація принципів нової системи ;

утворення повноцінно функціонально розвинутої світової валютної системи на базі завершеної цілісності та органічної ув'язки її елементів.

Слідом за цим наступає період, коли валютно-економічне положення різних країн стає краще, а світова валютна система відповідає в певних межах умовам та споживанням економіки, та функціонує відносно ефективно в інтересах ведучих держав.

Перша світова валютна система стихійно сформувалася у ХІX ст. після промислової революції на базі золотого мономенталізма у формі золотомонетного стандарту. Юридично вона була оформлена міждержавними погодженнями на Паризькій конференції у 1867 р., яке признало золото єдиною формою світових грошей.

В умовах, коли золото безпосередньо виконувало функцію грошей, грошова та валютна системи - національна та світова - були тотожні, із тою лише різницею, що монети, виходячи на світовий ринок, скидали по виразу К.Маркса, «національні мундири» та приймалися у платежі по вазі. Система золотого стандарту передбачає наявність фіксованого валютного курсу. Необхідно підкреслити, що і в теперішній час ряд економістів виступає у підтримку фіксованих валютних курсів, а деякі навіть закликають до повернення міжнародного золотого стандарту.

Вважалося, що у країні прийнятий золотий стандарт, якщо вона виконує три умови :

встановлює певний золотий вміст своєї грошової одиниці ;

підтримує жорстоке відношення між своїми запасами золота та внутрішньою пропозицією грошей ;

не заважає вільному експорту та імпорту золота.

Система золотого стандарту має такі переваги :

стабільні валютні курси сприяють зниженню невизначеності та ризику і так само стимулюють зріст обсягу міжнародної торгівлі ;

золотий стандарт автоматично вирівнює дефіцити і активи платіжних балансів, при чому ніякі дискриціонні міри не приймаються .

Нема нічого дивного у тому, що економісти, які виступають за золотий стандарт, як правило, не довіряють дискреційній політиці держави, тобто гнучкій політиці незалежної від законодавчих органів та змінною в залежності від економічних умов.

Золотий стандарт також має два недоліки :

головний недолік золотого стандарту яствує із мір пристосування, які він породжує. Країни, в яких діє золотий стандарт мають приміритися із внутріекономічними процесами пристосування, які приймають такі неприємні форми, як безробіття та скорочення прибутків, з одного боку, та інфляція з другого. Погоджуючись на золотий стандарт (фіксований валютний курс), країни мають бути готові піддати свою економіку процесам макроекономічного перебудування. При золотому стандарті грошова політика країни у значному ступені визначається змінами в попиті та пропозиції іноземних валют. При міжнародній системі золотого стандарту країни повинні відмовитися від проведення незалежної грошової політики ; золотий стандарт може функціонувати тільки до того часу, доки один з учасників не вичерпає свої запаси.

Поступово золотий стандарт ізжив себе, так як не відповідав масштабам, зрослих господарських зв'язків та умовам регулюємо економіки.

Після періоду валютного хаосу, який виник у наслідок світової війни, був введен золото-девізний стандарт, заснований на золоті та ведучих валютах, конвертованих в золото (за пропозиціями англосаксонських експертів). Платіжні засоби в іноземній валюті, визначені для міжнародних розрахунків, мають назву - девізи.

Друга світова валютна система була юридично оформлена міждержавним погодженням, досягнутим на Генуезькій конференції за питаннями економіки в 1922 р. Генуезька валютна система функціонувала за наступними принципами :

Ії основою було золото і девізи. У тому періоді також гранові системи 30 країн базувалися на золото-девізному стандарті. Національні кредитні гроші стали використовуватися як міжнародні платіжні засоби. Однак, у міжвоєнний період статус резервної валюти не був закріплений офіційно за жодною валютою, а фунт стерлінгів і долар США сперечалися за першість в цієї країні.

Збережені золоті паритети, конверсія валют в золото стала здійснюватися не тільки безпосередньо (Франція, США, Великобританія), але і побічно (Германія та ще коло 30 країн).

Встановлений режим вільно колихаючихся валютних курсів.

Валютне регулювання здійснювалося у формі активної валютної політики, міжнародних конференцій, рад.

Принципи бреттонвудської валютної системи

Введений золото-девізний стандарт, заснований на золоті та двох резервних валютах - доларі 4США та фунті стерлінгів.

Бреттонвудське погодження передбачало чотири форми використовування золота як основи світової валютної системи:

а) збережені золоті паритети валют та введена їх фіксація у СВФ ;

б) золото продовжувало використовуватися як міжнародний платіжний та резервний засіб ;

в) спираючись на свій зрослий валютно-економічний потенціал та золотий запас, США зрівняли долар із золотом, щоб закріпити за ним статус головної резервної валюти ;

г) з цією метою казначейство США продовжувало розмінювати долар на золото іноземним центральним банкам та урядовим закладам по офіційній ціні, встановлений у 1934 р. , виходячи із золото складання своєї валюти (35 дол. за 1 тройну унцію, рівну 31.1035 р.)

Передбачалося введення взаємної зворотності валют. Валютні обмеження постійної відміни , та для їх введення треба було погодження СВФ.

Курсове відношення валют та їх конвертуемість стали здійснюватися на основі фіксованих валютних паритетів, виражених в доларах. Девальвація більш 10 % допускалася лише з дозволу фонду. Встановлений режим фіксованих валютних курсів : ринковий курс валют міг відхилятися від паритету у вузьких межах. Для виконання меж коливання курсів валют центральні банки були зобов'язані проводити валютну інтервенцію в доларах.

Вперше в історії здійснені міжнародні валютно-кредитні організації СВФ і СБРР.

Причини кризи бреттонвудської валютної системи

Нестійкість та протиріччя економіки.

Посилення інфляції негативно впливало на світові ціни та конкуренто-здібність фірм, заохочувало спекулятивні переміщення «гарячих» грошей.

Непостійність платіжних балансів.

Неспіввідносність принципів Бреттонвудської системи змінному співвідношенню їх на світовій арені.

Форми проявлення кризи бреттонвудської валютної системи

«Валютна лихоманка» - переміщення «гарячих» грошей, масовий продаж нестійких валют у чеканні їх девальвації та купування валют кандидатів на реалізацію ;

«Золота лихоманка» - втеча від нестійких валют до золота та періодичний зріст його ціни ;

паніка на фондових біржах та падіння курсів цінних паперів у чеканні змін курсу валют ;

загострення проблеми міжнародної валютної ліквідності , особливо її якості.

Криза Бреттонвудської ВС породив кількість проектів валютної системи. Пошуки виходу із валютної кризи велися довго спочатку в академічних, а потім у володіючи колах і багато кількісних комітетах.

«Комітет двадцяти» СВФ підготував у 1972-1974 р. проект реформи СВФ. Погодження (січень 1976 р.) країн-членів СВФ у Кінчетоні (Ямайка) та ратифіковане вимогливою більшістю країн-членів у квітні 1978 р. друга зміна Уставу СВФ сформували наступні принципи четвертої світової ВС.

Введений стандарт СДР замість золото девізного стандарту.

Погодження про виникнення цієї міжнародної лічильної валютної одиниці (за проектом О.Емінгера) було підписано країнами - членами СВФ у 1976 р. Перша зміна Уставу СВФ, зв'язана випуском СДР, вийшло силу 28 липня 1969 р.

Юридично завершена демонетизація золота : скасовані його ціна, золоті паритети, припинений розмін доларів на золото. За Ямайським погодженням золото не має служити мірою вартості та крапкою відрахування валютних курсів.

Країнам надається право вибору будь-якого режиму валютного курсу.

СВФ, який зберігся на залишках Бреттонвудської системи, закликаний підсилити міждержавне валютне регулювання.

Змішення валютно-економічних позицій нових центрів-країн Західної Європи, особливо ЕЕС, та Японії - обумовило тенденцію переходу від стандарту СДР (фактично доларового стандарту) до багато валютного стандарт на основі ведучих валют (марки, швейцарського франку).

Країни Західної Європи, розташовували великими залишками золота, ніж США, зацікавлені у збереженні їх, як дійсних резервних активів. Збереження золотих залишків не втратило привабливість, так як золото володіє дійсною цінністю.

Введення плаваючих замість фіксованих валютних курсів у багатьох країн (з березня 1973 р.) не забезпечило їхню постійність, не дивлячись на великі трати на валютну інтервенцію.

Ямайська валютна реформа не забезпечила валютну стабілізацію. У відповідь на непостійність Ямайської валютної системи країни ЕЕС створили власну міжнародну (регіональну) валютну систему у цілях стимулювання процесу економічної інтеграції.

13 березня була створена Європейська валютна система. її цілі такі : забезпечити досягнення економічної інтеграції ;створити зону Європейської стійкості з власною валютою., заснованою на доларовому стандарті.

ЕВС - це міжнародна валютна система - сукупність економічних відношень, зв'язана з функціонуванням валюти у межах економічної інтеграції.

ЕВС - підсистема світової валютної системи. Особливості західноєвропейського інтеграційного комплексу визначають структурні принципи ЕВС.

ЕВС базуються на ЕКЮ - Європейській валютній одиниці. Умовна вартість ЕКЮ за методом валютного кошику, включаючого валюти 12 країн ЄС. Частка валют у кошику ЕКЮ залежить від ваги країн, їх взаємному товарозвороті. Тому найвагомішим компонентом ЕКЮ - приблизно 1/3 є марка ФРГ.

ЕВС використовує золото в якості дійсних резервних активів. По перше, емісія ЕКЮ частково забезпечена золотом. По-друге , з цією ціллю створений сукупний золотий фонд. По-третє , країни ЄС орієнтуються на ринкову ціну золота для визначення внесків у золотий фонд.

Режим валютних курсів зоснован на сукупному плаванні валют у формі «Європейської валютної змії».

В ЕВС здійснюється міждержавне регіональне валютне регулювання шляхом надання центральним банком кредитів для покриття тимчасового дефіциту платіжних балансів та розрахунків, зв'язаних з валютною інтервенцію.

Створення ЕВС - явище закономірне. Воно виникло з ціллю створення власного валютного центру. Хоча, будучи підсистемою світової валютної системи, ЕВС випробує негативні наслідки непостійності останньої та вплив США.

Міжнародні відношення - сукупність суспільних відношень, які складаються при функціонуванні валюти у світовому господарстві та обслуговуючих взаємний обмін підсумками діяльності національних господарств. Окремі елементи валютних відношень з'явилися ще в античному світі - Давній Греції та Давньому Римі - у виді вексельної та обмінної справи, наступною віхою їхнього розвитку явилися середньовічні «весільні ярмарки» у товарних центрах Західної Європи, де виконувалися розрахунки за переводними векселями. У час феодалізму та становлення капіталізму стала розвиватися система міжнародних розрахунків через банки.

Валютна політика

У системі регулювання ринкової економіки важливе місце займає валютна політика - сукупність заходів, які здійснюються у сфері міжнародних валютних та інших економічних відношень у сукупності з поточними та стратегічними цілями країни. Вона спрямована на досягнення головних цілей економічної політики у межах «магічного багатогранника» . Забезпечити стійкість економічного зросту, утримати зріст безробіття та інфляції, підтримати рівновагу платіжного балансу. Валютна політика в залежності від її цілей і форм поділяється на структурну та поточну.

Структурна валютна політика - сукупність довготривалих заходів, спрямованих на здійснення структурних змін у світовій валютній системі. Вона виявляє вплив на поточну політику. Поточна валютна політика - сукупність короткотривалих мір, спрямованих на повсякденне, оперативне регулювання валютного курсу, валютних операцій, діяльності валютного ринку та ринку золота.

Форми валютної політики

Застосовують наступні основні її форми: дисконтна, девізна політика та її різновиди-валютна інтервенція, диверсифікація валютних резервів, валютні обмеження регулювання ступеня конвертуемості валюти, режиму валютного курсу, девальвація, ревальвація.

Дисконтна політика - зміна облікової ставки центрального банку, спрямована на регулювання валютного курсу та платіжного балансу шляхом впливу на міжнародний рух капіталів, з одного боку, та динаміку внутрішніх кредитів, грошової маси, цін, сукупності побуту-з іншої.

Девізна політика - метод впливу на курс національної валюти шляхом купівлі - продажу державними засобами іноземної валюти (девіз). У цілях зростання курсу національної валюти, центральний банк продає, а для зниження - скупає іноземну валюту.

Девізна політика здійснюється переважно у формі валютної інтервенції, тобто втручання центрального банку в операції на валютному ринку з ціллю впливу на курс національної валюти шляхом купівлі-продажу іноземної валюти. її характерні риси - відносно великі масштаби та порівняно короткий період використання. Валютна інтервенція здійснюється за рахунок офіційних золотовалютних резервів або короткотермінових кредитів центрального банку у національних валютах по міжбанківським погодженням «своп».

Диверсифікації валютних резервів-політика держав, банків, ТНК, спрямована на регулювання структури валютних резервів шляхом включення в їхній склад різних валют з ціллю забезпечення міжнародних розрахунків, приведення міжнародної інтервенції та захист від валютних витрат. Ця політика здійснюється шляхом продажу нестійких валют та покупки більш стійких, а також валют, необхідних для міжнародних розрахунків.

Девальвація та ревальвація - традиційні засоби валютної політики. Девальвація - зниження курсу національної валюти по відношенню до іноземної валюти або міжнародним розрахункам, валютним одиницям (СДР, ЕКЮ та інші), раніш і до золота. її об'єктною основою є завишення офіційного валютного курсу порівняно з ринковим. Ревальвація - підвищення курсу національної валюти по відношенню до іноземних валют або міжнародних розрахункових валютних одиниць, раніш і до золота.

Щоб визначити процент девальвації валюти, необхідно прийняти дану валюту на одиницю, розділити курсову різницю на первісний курс, та помножити на 100 :

Кс - Кн

Д =---------- х 100

Кс

Щоб визначити процент ревальвації валюти, необхідно прийняти дану валюту за одиницю, поділити курсову різницю на початковий курс та помножити на 100:

Кн - Кс

Р=------------- х 100

Кс

Результати девальвації та ревальвації залежать від конкретних умов та проявляються через певний час, якщо не протидіють інші фактори.

Девальвація сприяє зниженню життєвого рівня трудящих, а ревальвація - підвищенню безробіття у тих галузях, які не витримують конкуренції з більш дешевими іноземними товарами, визиває загострення конкурентної боротьби між країнами. Розвинуті країни несуть збитки від девальвації ведучих валют.

У валютній політиці переплентаються дві протилежні тенденції: координація дій, шукання сукупних шляхів рішень валютних проблем, розбіжність у силу прагнення кожної країни получити переваги за рахунок інших, нав'язати їм свою волю. В цьому зв'язку періодично спалахує валютна війна країн за ринки збуту, сфери застосування капіталів, джерела сировини шляхом різних форм валютної політики. В цій боротьбі застосовуються девальвація та ревальвація, кількість режимів валютних курсів, валютна інтервенція, валютні обмеження.