Державний вплив на зовнішньоекономічну діяльність

3. Компенсація і відшкодування збитків іноземним інвесторам, яка полягає в тому, що іноземні інвестори мають право на відшкодування збитків, включаючи упущену вигоду і моральну шкоду, завданих їм.

4. Гарантії в разі припинення інвестиційної діяльності. У разі припинення інвестиційної діяльності іноземний інвестор має право на повернення не пізніше шести місяців з дня припинення цієї діяльності своїх інвестицій у натуральній формі або у валюті інвестування в сумі фактичного внеску (з урахуванням можливого зменшення статутного фонду) без сплати мита.

5. Гарантії переказу прибутків, доходів та інших коштів, одержаних внаслідок здійснення іноземних інвестицій.

Ще одним елементом механізму державного регулювання іноземного інвестування є державна реєстрація іноземних інвестицій, яка здійснюється обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями. Така реєстрація повинна бути здійснена протягом трьох робочих днів після фактичного внесення іноземних інвестицій. При цьому незареєстровані іноземні інвестиції не дають права на одержання пільг і гарантій передбачених законодавством.

Таким чином, напрями інвестиційної політики України необхідно переглянути та розробити єдину чітку стратегію залучення іноземних інвестицій, оскільки залучення іноземних інвесторів з метою вкладення грошей в економіку держави є основною органічною частиною інвестиційної політики.

3. НАПРЯМКИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ УКРАЇНИ

3.1 Концептуальні основи зовнішньоекономічної стратегії України

В основу розробки стратегічної програми розвитку зовнішньоекономічних зв'язків України покладено такі вихідні принципи:

1) суверенітет України в світо-господарських зв'язках;

2) еквівалентний, взаємовигідний обмін, міжнародний поділ і кооперація праці;

3) гнучка і динамічна державна зовнішньоекономічна політика, в основі якої максимальна господарська свобода виробників та експортерів товарів і послуг;

4) відкритість економіки для широкої і взаємовигідної участі у регіональних і світових господарських і валютно-фінансових системах і структурах.

Виходячи з вищезгаданих основоположних принципів, можна охарактеризувати головні складові елементи системи зовнішньоекономічної стратегії України.

I. Створення експортного сектора. Визначаючи пріоритети у розвитку експортного сектора, слід назвати передусім високотехнологічні, наукомісткі галузі машинобудування, порошкову металургію, надтверді матеріали, кераміку, електрозварювальне виробництво. Техніка і технологія у даних та деяких інших галузях сягають світового рівня, що значно полегшує проблему пошуку своєї ніші на світових товарних ринках.

Другу групу пріоритетних галузей може скласти агропромисловий комплекс, спрямований насамперед на країни СНД та партнерів з числа країн, що розвиваються.

Патентно-ліцензійна торгівля, “ноу-хау”, інжиніринг, різноманітні послуги, особливо туризм, можуть скласти третій пріоритетний напрям при формуванні експортного сектора України.

Видобувна і металургійна галузі промисловості формують четвертий пріоритетний блок експортного. Кольорові метали, уран, вугілля, сталь і прокат користуються сталим попитом на світових ринках і спроможні при кардинальній реконструкції металургійних заводів, рудників і шахт посилити експортний потенціал України.

Україна не лише входить до першої п'ятірки держав-продуцентів сталі, але й виробляє її найбільше на душу населення.

Нарешті, п'ятий пріоритетний напрям, пов'язаний з надзвичайно вигідним географічним положенням нашої держави. Транзитні перевезення вантажів, нафти, газу та ін. з євроазіатської частини на захід і з півночі на південь Європи і далі на Близький Схід аж до Африки можуть скласти важливий канал валютних надходжень, що теж вимагає серйозних структурних перетворень на транспорті, піднесення його до рівня світових стандартів.

II. Стабілізація національної конвертованої валюти. Головною гарантією введення і підтримки валютної конвертації є товарна конвертованість.

Тобто лише за наявності потужного і зростаючого потоку на світові ринки конкурентоздатних товарів і послуг, що користуються сталим попитом, буде і відповідний попит на національну валюту. Золотовалютні резерви відіграють допоміжну роль як фактор стабілізації національної грошової одиниці і регулювання її поточного курсу. Вирішальне значення має товарна інтервенція, завоювання надійних ніш на світових ринках товарів і послуг, технологій і капіталів, фінансових і грошових.

III. Залучення іноземних інвестицій - важливий додатковий фактор економічного відродження України, створення розвиненого експортного сектора. Основні принципи залучення іноземного капіталу - надання зарубіжним інвесторам прав і можливостей, адекватних тим, якими користуються національні суб'єкти господарської діяльності.

IV. Лібералізація імпорту. Серед пріоритетів державної імпортної політики - залучення сучасної техніки і технології, “ноу-хау”, інжинірингових послуг. У поєднанні з нашим досить високим загальноосвітнім і професійним рівнем працівників саме такий підхід дасть найвагоміший результат і найвищий ефект. Очевидно, доцільною була б розробка державної програми технологічної модернізації виробництва на базі новітніх зарубіжних технологій шляхом визначення джерел фінансування (внутрішні і зовнішні) та найголовніших галузей економіки, які є визначальними в системі науково-технічного прогресу. Другим важливим напрямом імпортної політики є охорона здоров'я, розвиток медичної промисловості, медичних закладів. Розбудова із зарубіжною участю блоку галузей охорони здоров'я набуває першорядного економічного і соціального значення. Нарешті, третій напрям включає в себе сукупність галузей продовольчого комплексу, харчової промисловості країни.

V. Проведення зарубіжної підприємницької діяльності. Зарубіжна підприємницька діяльність може здійснюватися за наявності вільних капіталів, досвіду, підготовлених кадрів шляхом створення за кордонои спільних підприємств і фірм з участю українського капіталу, заснування філій банків, інших структур, які справляли б просування товарів і послуг на світові ринки.

VI. Розбудова розгалуженої системи зовнішньоекономічного менеджменту. Із заснуванням Експортно-імпортного банку України започатковано формування зовнішньоекономічної інфраструктури. Вона має доповнюватись за рахунок комерційних банків, міжнародної фондової і товарних бірж, транснаціональних банків, консалтингових і аудиторських фірм, лізингових і венчурних підприємств тощо. Для досягнення помітних зрушень у зовнішньоекономічній сфері потрібна сучасна, оснащена відповідною технікою і системою електронного зв'язку ринкова інфраструктура, яка притягувала б, а не відштовхувала, як це відбувається зараз, іноземних підприємців на ринках України.

VII. Ключовою ланкою зовнішньоекономічної стратегії є податкова, депозитна, цінова, кредитна, фінансова і валютна політика. Світова практика свідчить, що ділова активність і господарська енергія як внутрішніх товаровиробників і експортерів, так і зарубіжних інвесторів та банкірів вирішальною мірою залежить від створення в Україні сучасної податкової системи на експорт, імпорт, прибуток спільних підприємств і т. ін .

VIII. Зовнішньоекономічна стратегія передбачає вибір географічного середовища, в якому найбільш доцільно і органічно досягається реалізація економічних інтересів. Найсприятливішим економічним регіоном для України є європейський. Територіальна спільність, наявність зручних транспортних комунікацій, історичні і духовні традиції, більша чи менша близькість рівнів економічного і науково-технічного розвитку роблять його головним на даному етапі формування і диверсифікації зовнішньоекономічних зв'язків України. Зовнішньоекономічні пріоритети України можна систематизувати за такими ознаками:

· регіональні (насамперед пов'язані з країнами СНД та іншими державами колишнього СРСР і Східної Європи);

· світові, тобто ті, що включають взаємозв'язки з іншими країнами світового співробітництва;

· глобальні, які охоплюють стосунки з міжнародними і валютно-фінансовими, кредитними і торговельними організаціями.

Суттєвими блоками усіх трьох вищезазначених рівнів є, по-перше, проблеми валютного регулювання, платіжного і торговельного балансу, валютного курсу. По-друге, питання залучення іноземних кредитів, зарубіжних інвестицій та фінансової допомоги. По-третє, гармонізація національного законодавства з митного та нетарифного регулювання з вимогами і правилами ГАТТ-СОТ. Нарешті, важливим моментом є необхідність спиратися на галузі порівняльної та конкурентної переваги при розбудові експортного сектора України з урахуванням їх фактороінтенсивності. Коло питань, що випливають з регіонального спілкування (взаємодії) України з новими незалежними державами та країнами Східної Європи можна окреслити, по-перше, як демонстраційний ефект економічних реформ, здійснюваних у деяких з них більш успішно і ефективно, ніж в Україні (наприклад, Чехія, Польща, Угорщина, Росія, країни Балтії). По-друге, питання балансування взаємних торговельних і платіжних відносин насамперед з експортерами паливно-енергетичних ресурсів в Україну (Росія, Туркменистан). По-третє, проблеми їх взаємної інтеграції, створення спільного платіжного, митного союзу, міждержавного економічного комітету тощо.

Найскладнішою проблемою для України в даному регіоні є сплата боргів за паливо та енергію.

Друге коло питань економічних відносин України з країнами СНД стосується їх багатостороннього співробітництва, створення міждержавних інституцій, визначення напрямів взаємної економічної інтеграції.

Україна, як i інші держави трансформаційних економік, розпочавши перехід до ринку, зазнала глибокої економічної кризи. У таких складних умовах вона розпочала побудову нової економічної системи і у зв'язку і з цим змушена була вирішувати не лише завдання трансформації економічної системи планового господарювання в таку, що орієнтується на ринкові та міжнародні торговельні засади, а й створювати власну принципово нову економічну систему з ринковою законодавчою базою [2].

Згідно із Стратегією інтеграції України до ЄC адаптація законодавства України до законодавства ЄC визначена одним з основних напрямів роботи, який має забезпечити реалізацію стратегічної мети - входження нашої країни до європейського, політичного, економічного i правового простору i отримання на цій основі статусу асоційованого члена ЄC. На нашу думку, в Україні вже створені основні нормативно-правові та організаційні передумови для адаптації законодавства, зокрема торговельного, до законодавства ЄC. Так щороку, починаючи з 2000 р., Кабінет Міністрів України розробляє і затверджує План роботи з адаптації законодавства, який є складовою частиною Плану дій щодо реалізації пріоритетних положень Програми інтеграції України до ЄC. В Державному бюджеті України бюджетними програмами центральних органів виконавчої влади передбачені видатки на фінансування таких заходів i щодо реалізації стратегії інтеграції в сучасних умовах господарювання.

Очевидно, що заходи щодо наближення законодавства у сфері торговельно-економічних відносин мають вживатися в контексті реалізацій стратегії інтеграцій та з урахуванням принципового напрямку щодо вступу України до Світової Організацій Торгівлі (СОТ).[3]

3.2 Шляхи інтеграції України у світове господарство

Україна на сьогодні за досягнутим у цілому рівнем економічного розвитку не може бути активним учасником найбільш зрілих форм міжнародних інтеграційних процесів у найрозвинутіших геоекономічних сегментах. За таких умов форсування входження країни в глобальні світо-господарські структури та особливо в структури Європейського Союзу завдало б суттєвої шкоди передусім самій Україні.

Неготовність до широкомасштабної міжнародної інтеграції не означає відмови від курсу на інтеграцію у зазначені структури як стратегічної мети України. Мова має йти про об`єктивно еволюційний, поступовий характер такого входження. Саме еволюційний підхід слід закласти і в чинну Стратегію інтеграції України до Європейського Союзу, і в план дій щодо її реалізації. Такий підхід означає, що ми неповинні в поточному моменті відмовлятися від розвитку, ефективних коопераційних зв`язків на Сході чи за океаном, а тим більше руйнувати їх, обмежуючись лише одним стратегічним вектором Європейського Союзу.

Україна може значно прискорити створення передумов для ефективної міжнародної інтеграції національної економіки шляхом концентрації ресурсів у тих сегментах економічної структури, які визначають майбутнє світової економіки і створюють можливість для не наздоганяючого, а випереджаючого розвитку. Це висуває на перший план такі види економічної політики держави, як науково-технічна, інноваційна, освітня та інформаційна. В цих сферах необхідно законодавчо встановити гарантовані мінімально допустимі рівні бюджетних та загальнодержавних витрат на зазначені цілі відносно ВВП країни, виходячи з рівня таких у провідних країнах світу ( а не міркувань поточного балансування державного бюджету), а також запровадити кримінальну відповідальність за порушення відповідних норм бюджетних витрат на вказані цілі.

Для об`єктивно можливого прискорення процесу формування інституційної готовності України до міжнародної економічної інтеграції необхідно, щоб саме інституційна, а не монетарно-стабілізаційна політика стала наріжним каменем філософії державного управління в Україні на нинішньому етапі її розвитку. Така політика має орієнтуватися передусім на створення як державних, так і суто ринкових інститутів, що сприяють генеруванню й розповсюдженню інновацій та формуванню визначального фактора сучасної конкурентоспроможності - людського капіталу; вона повинна спрямовуватися на створення рівноправних умов для підвищення міжнародної конкурентоспроможності українських фірм і компаній у відкритому конкурентному середовищі.

Необхідно зрозуміти, що в України немає ресурсів для забезпечення економічного ривка в усіх галузях економічного комплексу країни. Неможливо бути конкурентоспроможними всюди. Тому нагальним завданням є забезпечення прискореного розвитку передусім у низці профільних науко - і техномістких галузей ( аерокосмічна, виробництво нових матеріалів, окремі виробництва у фармацевтичній, електронній та електротехнічній промисловості ), які вже сьогодні демонструють досить високий технологічний рівень і здатність до міжнародної конкуренції, а отже, і готовність стати “ локомотивами “ високотехнологічного зростання.

Для прискорення процесу формування в Україні умов для ефективної міжнародної інтеграції необхідно здійснювати курс на гармонізацію українського законодавства з правовою системою ЄС та глобальними нормами економічного регулювання ( значна частина яких представлена нормами ГАТТ/СОТ ). У цьому зв`язку слід подбати про створення ефективного механізму обов`язкової експертизи проектів правових актів, які вносяться у Верховну Раду, в Адміністрацію Президента та Кабінет Міністрів України, на предмет їх сумісності з чинними нормами глобального та європейського економічного регулювання. Разом з тим слід мати на увазі, що правові норми країн з розвинутими ринковими системами не можуть бути без шкоди для економіки Країни - враз перенесені на український грунт. Мова має йти не про механічне копіювання, а про поступову, еволюційну адаптацію українського законодавства до системи міжнародних норм і правил.

3.3 Головні фактори формування зовнішньоекономічної політики України

Головні передумови інтеграції економіки України в міжнародну господарську систему визначаються закономірностями розвитку сучасних продуктивних сил. Вирішальний вплив на їх характер справляє технологічна революція. Саме вона викликає такі новітні процеси, інформатизація, комп`ютеризація, мініатюризація, дематеріалізація виробництва, інтелектуалізація, індивідуалізація, праці тощо. Усі ці процеси тією чи іншою мірою притаманні й економіці України, яка знаходиться на етапі переходу до постіндустріального розвитку.

Друга група факторів інтенсифікації світо-господарських зв`язків України пов`язана з трансформацією економічних реформ, із реформуванням власності на засоби та умови виробництва. Лише за наявності різноманітних форм - від державної до приватної, за умови широкої економічної свободи виробників стає можливою світо-господарська взаємодія на мікрорівні як найбільш глибока та ефективна її форма. Роздержавлення і приватизація власності, їх системне здійснення спроможні надати відправного поштовху розвиткові зовнішньоекономічних зносин України і її реальній інтеграції у світове господарство.

Ще одна сукупність факторів пов`язана з розвитком ринкових структур і механізмів в економіці України. Їх ембріональний стан є відчутним гальмом розвитку зовнішньоекономічного спілкування країни, диверсифікації форм і напрямів взаємодії економіки України з іншими країнами світу. Йдеться насамперед про створення валютно-фінансової і кредитної системи, яка б дала можливість акумулювати на всіх рівнях валютні кошти, здійснювати ефективну, науково обґрунтовану зовнішньоекономічну політику.

Об`єктивні передумови детермінують відповідні напрями і форми інтеграції економіки України в міжнародну господарську систему. Інтелектуальний потенціал нашої країни дає підстави для пошуків шляхів і напрямів органічного включення її у світовий поділ праці в галузі науки, техніки, наукового обслуговування - “ноу - хау“, патентно-ліцензійної торгівлі, інжинірингу, лізингу тощо. Обробні галузі промисловості, насамперед верстатобудування, приладобудування, літакобудування, порошкова металургія, надтверді матеріали, становлять другий важливий напрям кооперації економіки України зі світовим господарством. Агропромисловий комплекс і добувні галузі промисловості - третя важлива складова частина світо-господарської інтеграції республіки. Нарешті, сфера послуг, банківська справа, фінанси, духовна сфера - найдинамічніші компоненти сучасних зовнішньоекономічних зв`язків.

Світовий досвід показує, що конкурентоздатність країни у світо-господарських зв`язках, її пріоритети у міжнародному поділі праці забезпечуються в наш час за наявності декількох найголовніших умов. По-перше, країна мусить мати досить розвинений економічний, науково-технічний та інтелектуальний потенціал. По-друге, органічний контакт із світовим ринковим господарством може забезпечити сучасна ринкова внутрішня інфраструктура. По-третє, реалізація власної зовнішньоекономічної моделі має спиратися на сильну, акцентовану державну стратегію і політику.

Оцінки і розрахунки показують, що в Україні є головна передумова для здійснення цілком незалежної, спрямованої на забезпечення її національних інтересів зовнішньоекономічної стратегії, - наявний ресурсний потенціал, надзвичайно вигідне географічне положення, сприятливий клімат тощо. Навіть та обставина, що рівень економічного і науково-технічного розвитку України не відповідає аналогічним показникам у найбільш розвинених країнах, не може стати перешкодою для розвитку взаємовигідного поділу праці з іншими країнами.

Ще з часів А.Сміта і Д.Рікардо незаперечно доведено, що основу міжнародного економічного співробітництва складають порівняльні переваги, суть яких у дещо спрощеному вигляді полягає в тому, що країна експортує продукцію, виробництво якої для неї обходиться найдешевше, а імпортує ту, внутрішнє виробництво якої коштує дорожче. На цій теоретичній концепції й досі будується структура зовнішньої торгівлі, кінцевою метою якої є збалансований, взаємовигідний обмін, що гарантує надходження в економіку або ж товарів, які зовсім не виробляються, або ж виробництво яких власними силами економічно недоцільне.

У подальшому поглибленні профілю експортної спеціалізації України пріоритетом має стати експорт наукомісткої продукції високих технологій (хай-тек), “ноу-хау”, ліцензій, програм для ЕОМ тощо. Найважливіше завдання - подолання архаїчної сировинної спрямованості експорту. Саме тут приховуються резерви його економічної ефективності. Адже, за даними Британського інституту соціально-економічних досліджень, рівень цін на готові вироби майже в 1,5 рази вищий, ніж на сировину, а машин і обладнання - у 2 рази. Одне лише перепрофілювання експорту дасть додаткові мільярдні валютні надходження.

Ключовою ланкою зовнішньоекономічної інфраструктури є національна валюта. Введення у 1996 році національна валюта - гривні - є чи не найпершою умовою подолання тієї надзвичайної кризи, в якій опинилась економіка України. Досвід Канади, Фінляндії, Угорщини, Чехії, інших країн, які пройшли цей історичний шлях, засвідчує, що власна валюта є не лише національним символом, а й забезпечує єдність, спільність економічного простору, національну економічну ідентичність.

Власна вільноконвертована в інші грошові одиниці національна валюта має спиратися на три “ кити “. По - перше, її економічну силу, стабільність і реальну вагу мають забезпечувати конкурентоздатні на світових ринках товари і послуги, що користуються попитом і тягнуть за собою відповідний попит на національну валюту. По - друге, будь - яка конвертована валюта спирається також на страхові і резервні фонди так званих твердих товарів і передусім золота, платини, алмазів, вільно конвертованих валют. По - третє, для підтримки власної грошової одиниці та її еластичного входження у світовий грошовий обіг на першому етапі є потреба в отриманні зовнішніх стабілізаційних кредитів ( МВФ, Світовий банк ).

Для гармонійної взаємодії економіки України із сучасним міжнародним ринковим господарством в ній має бути створено адекватну ринкову інфраструктуру. Йдеться насамперед про функціонування різноманітних - від приватної до міжнародної - форм власності на основі широкого і дієвого роздержавлення і приватизації, утвердження на цьому підґрунті системи підприємництва, а в більш широкому розумінні - громадського суспільства, виключно в межах якого створюються дійсні мотиви для цивілізованої співпраці зі світовим співтовариством.

Ринки товарів, фінансів, послуг, технологій, житла і робочої сили мають тісно взаємодіяти з аналогічними секторами світового ринку шляхом розбудови в Україні розгалуженої мережі комерційно-фінансових інституцій, товарних, фондових бірж, посередницьких і консалтингових фірм і служб, системи інформатики, зв`язку і реклами, зрештою, всієї виробничої і соціальної інфраструктури.

Чи є в Україні необхідні й достатні умови для включення в загально-цивілізаційні процеси і формування на якісно новій основі економічної структури майбутнього третього тисячоліття? При зіставленні цивілізаційних і внутрішніх факторів треба брати до уваги загальний рівень розвитку України і наші порівняльні переваги, які повинні стати головними домінантами при розбудові економічної системи незалежної держави.

За загальним рівнем розвитку Україна вписується у світо-господарські процеси і протягом певного часу може досить успішно адаптуватись у відповідні міжнародні структури. Отже, однією з головних вихідних умов є положення про те, що економіка України, як і в багатьох інших держав, розглядається як частина єдиного світового господарства.

Саме ця детермінанта спонукає до розгляду вузлових моментів економічної структури, на основі об`єктивно існуючих порівняльних ( конкурентних ) переваг, які при розбудові економічної системи мають бути розвинені, закріплені і повинні забезпечити економічну і соціальну ефективність суспільства.

ВИСНОВОК

В Україні поступово формуються об'єктивні передумови включення економіки у глобальні процеси і структури. В процесі системної ринкової трансформації, а також внаслідок існуючої структури економіки, забезпеченості ресурсами українська економіка набуває все більш відкритого характеру, що вимагає вироблення і реалізації відповідної зовнішньоекономічної стратегії і політики з невід'ємною участю держави.

Одним з необхідних кроків держави є врегулювання зовнішньої торгівлі, яка характеризується негативними тенденціями, пов'язаними, з одного боку, зі скороченням її обсягів, з іншого боку, з архаїчною, неефективною структурою експорту та імпорту, розвитком бартерних угод, географічною асиметрією і погіршенням умов торгівлі.

ДОДАТКИ

А

Зовнішня торгівля товарами і послугами

Б

Схема платіжного балансу

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

1. Про зовнішньоекономічну діяльність: Закон України від 16 квітня 1991 року // Відомості Верховної Ради УРСР. - 1991. - №21. - с. 377

2. Аналітичні матеріали до парламентських слухань з питань реалізації державної політики інтеграції України до ЄС, грудень 2001р. - Б.м., б.р. - с. 13-15

3. Базилевич В. Економічна думка: у пошкуах сучасної парадигми // Урядовий кур'єр. - 2002. - 22 березня

4. Береславська О. Курс стабільний, зростання триватиме // Вісник НБУ. - 2002. - лютий. - с. 30-35

5. Верченко О.В. Геоекономічний та регіональний вектори прямого інвестування. - Київ, 2002. - 31с.

6. Владимиров К.Н., Бардачов В.Ю. Митне регулювання: Навч. посібник. - 2-ге вид. Херсон, 2002. - 336с. (16)

7. Гривня зберігає стабільність // Урядовий кур'єр. - 2003. - 26 березня №56

8. Даниленко О.Д. Прямі іноземні інвестиції в промисловість України. - Київ, 2003р. - 30с.

9. Данилишин Б. Україна і СОТ: аспекти зближення // Урядовий кур'єр. - 2003. - 12 березня №46

10. Денисенко М. Проблеми удосконалення організаційно-економічного механізму інвестування // Економіст. - 2002. - жовтень, №10

11. Державне регулювання економіки: Навч. посіб. / С.М. Чистов, А.Є. Никифоров та ін. - К.: КНЕУ, 2000. - 316с. (209)

12. Держкомстат України. НБУ. Макроекономіка // Економіст. - 2003. - січень №1

13. Економіка України у 2001 році // Урядовий кур'єр. - 2002. - 24 січня. - с. 2-6

14. Збірник наук. праць УАДУ при Президентові Укр. / За заг. ред. В.І. Лугового, В.М. Князева. - К.: Видавництво УАДУ, 2002. Вип. ч. - 496с. (84, 83)

15. Звернення Президента України до Верховної Ради України у звєязку з посланням Президента України до Верховної Ради України “Про внутрішнє і зовнішнє становище України у 2001р.” // Економіст. - 2002. - червень №6

16. Зовнішьоекономічна стратегія. З офіційної сторінки Президента Ураїни // Економіст. - 2002. - травень №5

17. Карімова Т.В. Митно-тарифне регулювання зовнішньоекономічної діяльності // Маркетинг в Україні, №3, 2000. - 19с.

18. Козик В.В., Панкова Л.А. Міжнародні економічні відносини: Навч. посіб. Львів, 1999. - 267с.

19. Макогон Ю. Зовнішньоекономічна діяльність і зовнішньоекономічні зв'язки України та Донеціької області // Економіст. - 2001. - грудень №12. - с. 70-74

20. Макроеконоічні дані для погнозування у вашому бізнесі. Президентські таблиці // Економіст, 2002. - лютий, №2. - с. 3-5

21. Мікроекономіка і макроекономіка: Підруч. для студентів екон. спец. закл. освіти: У 2 ч. / С. Будаговська, О. Кілієвич, І. Луніна та ін.; За заг. ред. С. Будаговської. - К.: Основи, 1998

22. Нижній І. Світова організація торгівлі: плюси і мінуси // Діловий вісник. - 2002. - №3 (94)

23. Опришко В.Ф. Міжнародноекономічне право: Підручник. - К.: Либідь, 1995. - 193с. (137)

24. Орищак Ярослав Основи курсу “Макроекономіка”. Лекції, семінарські заняття для самостійної роботи. - Тернопіль: Підручники і посібники, 2001. - 120с. (71)

25. Платіжний баланс України з іншими країнами світу // Економіст. - 2002. - липень №7

26. Резникова О.О. Система валютного регулювання в Україні. - Київ, 2001. - 26с.

27. Рокоча В.В. Міжнародна економіка: Навч. посіб. Київ: Таксон 2000. - Кн. І. Міжнародна торг. Теорія та пол. - 320с. (16)

28. Рут, Філіпенко Міжнародна торгівля та інвестиції, К, 1998. - 749с. (513)

29. Рябошлик В. 2001-2002 Підсумки й перспективи економічного та плітичного життя // Економіст, №1, січень 2002. - с. 10-17

30. Савченко А.Т., Пухтаєвич Г.О. Макроекономіка: Підручник. - К.: Либідь, 1999. - 288с.

31. Солошенко Л.Ю. Зовнішньоекономічна діяльність: організація та документальне оформлення - Х.: Фактор, 2001. - 173с. (6)

32. Співак І.В. Формування реижмів валютних курсів. - Київ, 2003. - 28с.

33. Третьякова М. Механізм державного регулювання іноземного інвестування в Україні. Наскільки він досконалий? // Економіка. Фінанси. Право. - 2002. - серпень, №8

34. Україна в цифрах у 2000 році: Коротк. стат. дов. / Держкомстат Укр.: За ред. О.Т. Осауленка. - К.: - Техніка, 2001. - 256с. (146)

35. Україна в цифрах у 2001 році: Коротк. стат. дов. / Держкомстат Укр.: За ред. О.Т. Осауленка. - К.: - Техніка, 2002. - 262с. (134)

36. Україна за роки незалежності: 1991-2002. - К.: НФКА-Друк, 2002. - 366с. (281)

37. Україна і світове господарство: взаємодія на межі тисячоліть / А.С. Філіпенко, В.С. Будкін та ін. - К.: Либідь, 2002. - 470с. (82)

38. Храмов В.О., Бовтрук Ю.А. Зовнішньоекономічна політика: авч. Посіб. - К.: МАУП, 2002. - 264с. (1, 89-90)

39. Шуста Т.М. Інтеграція України в глобальне конкурентне середвище. Київ, 2002. - 25с.

40. Щербина В.С. Господарське право України: Навч. посібник . - К.: Атіка, 1999. - 336с. (303с.)