Федеральна резервна система США

17

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ВАДИМА ГЕТЬМАНА

Реферат

На тему:

Федеральна резервна система США

Виконала:

Студентка 4 курсу

Спец. 6105,9 гр.

Дементєєва Ксенія

КИЇВ 2008

План

Вступ

1. Структура ФРС США

2. Цілі Федеральної резервної системи

3. Функції Федеральної резервної системи США

Висновок

Використана література

Вступ

Центральні банки є одними з головних інституцій на фінансових ринках у міжнародному масштабі. Вони встановлюють та підтримують зміни в монетарній політиці, впливають на процентні ставки, розмір та доступність кредиту, розмір грошової маси. Їхня діяльність має прямий вплив не тільки на фінансові ринки, а й на загальний обсяг виробництва та інфляцію в країні.

ФРС була створена у 1913 р. за рішенням Конгресу США з метою встановлення безпечної та гнучкої монетарної та банківської систем. З часом Конгрес США надав ФРС більше повноважень та підвищив рівень її відповідальності за досягнення економічних та фінансових результатів. Як національний центральний банк ФРС виконує багато різних функцій: здійснює таку політику, щоб темп економічного розвитку країни погоджувався з ціновою стабільністю; слугує національним позичальником як остання інстанція та одночасно є відповідальною за запобігання кризам ліквідності; наглядає та регулює банківську систему, банківські холдинги, фінансові холдинги, банки-члени ФРС. іноземні операції банків США та операції іноземних банків у США. ФРС відіграє головну роль у національній платіжній системі.

1. Структура ФРС США

Федеральна Резервна Система по своїй суті еквівалентна центральним емісійним банкам інших країн, однак її організація відображає дух і букву федеральної політичної системи, характерної для будь-яких проявів суспільно-економічного життя США.

Як свою основну функцію Федеральна Резервна Система формує і запроваджує в життя грошово-кредитну політику, тобто регулює ріст депозитів і кредитів комерційних банків і ощадно-позичкових інститутів. Контроль над грошово-кредитними відносинами дає федеральному уряду США могутній важіль керування економічною активністю і рівнем цін. Крім того, спектр адміністративної і контрольної діяльності ФРС на цьому не замикається. Він дуже широкий - від дії в якості податково-бюджетного (фіскального) агента Державного Казначейства і керування банківськими холдингами-компаніями до здійснення клірингу чеків і забезпечення необхідної кількості готівки.

Федеральна Резервна Система складається з робочих органів трьох рівнів - Рада Управління ФРС; дванадцять Федеральних Резервних банків; приблизно 6000 банків-членів ФРС. Крім того, у ФРС входять як складова частина два комітети: Федеральний Комітет Відкритого Ринку (ФКВР) і Федеральна Консультаційна Рада.

Федеральна резервна система незалежна організація. Вона не може бути скасована по примсі президента, конгрес теж не може змінити її роль і функції інакше, як спеціальним законодавчим актом. Тривалі терміни повноваження членів Ради мають на меті захистити та ізолювати їх від політичного тиску.

Рада Управління ФРС

Рада Управління складається із семи постійних членів, що призначаються Президентом США зі схвалення Сенату. Забезпечується рівне представництво членів Ради Управління від різних округів ФРС. Кожен громадянин США, що займає посаду в Раді Управління ФРС, може виконувати свої обов'язки повний термін, що складає 14 років і не перевищуючу цю цифру, однак має право подати у відставку раніше, доробити поточний дворічний семестр, або трохи продовжити своє перебування на цій посаді за рахунок “додаткових” семестрів. У випадку, якщо члени Ради Управління вичерпали терміни свого перебування в цьому органі (за винятком випадків смерті або відставки кого-небудь з них), Президент може призначити лише двох нових членів Ради за свій чотирирічний термін перебування при влади.

Рада Управління ФРС очолює голова і його заступник (віце-голова). Президент США затверджує кандидатів на ці посади на чотирирічний термін.

Тільки Рада Керуючих Федеральної Резервної Системи має необхідні повноваження для встановлення рівня обов'язкових резервів депозитних установ, а також, розділяє з Федеральними Резервними банками всю повноту відповідальності по проведенню операцій на відкритому ринку цінних паперів і визначенню найбільш прийнятних банківських дисконтних ставок.

Федеральні Резервні банки

Інша важлива складова частина американської банківської системи - це дванадцять федеральних резервних банків (ФРБ), що є

а) центральними банками

б) квазісуспільними банками

в) банками банкірів.

Таким чином у США дванадцять центральних банків. Це відображає географічні масштаби, економічне розмаїття і наявність великого числа комерційних банків у цій країні. Через центральні банки здійснюються основні політичні директиви Ради Управління. Найважливіший з них - Федеральний резервний банк міста Нью-Йорка.

Для вступу у Федеральну резервну систему комерційні банки зобов'язані придбати частку участі в акціонерному капіталі ФРБ свого району. Але принципи політики, що проводиться Федеральними резервними банками, установлюються державним органом - Радою управління. Центральні банки американської капіталістичної економіки знаходяться в приватній власності, але керуються державою. Вони керуються не прагненням до прибутку, а випливають політиці, що з погляду Ради управління поліпшує стан економіки в цілому.

Федеральні Резервні Банки роблять для депозитних установ теж саме, що депозитні установи роблять для людей. Вони приймають внески банків та ощадних установ і надають їм позички. У такий спосіб Федеральні Резервні Банки є “банками банкірів”.

Крім того у Федеральних Резервних Банків є функція, що не виконують комерційні банки й ощадні установи: випуск готівки. Конгрес уповноважив їх пускати в звертання банкноти ФРБ, що утворюють пропозицію паперових грошей в економіці.

Федеральний Комітет Відкритого Ринку

Федеральний Комітет Відкритого Ринку (ФКВР) визначає і направляє всі процеси купівлі-продажу цінних паперів федерального уряду США Федеральними Резервними Банками.

Федеральний Комітет Відкритого Ринку складається з 12 постійних членів: сім керуючих ФРС і п'ять президентів Федеральних Резервних Банків. Голова Ради Керуючих ФРС очолює цей орган, а президент Федерального Резервного Банку підтримує в ньому постійне членство в якості віце-голови. Усі 12 президентів Резервних банків зобов'язані бути присутнім на зборах Комітету; вони беруть участь в обговоренні виникаючих проблем, а сім президентів Федеральних Резервних Банків (не ввійшли в число постійних членів ФКВР) мають право дорадчого голосу.

Федеральний Комітет Відкритого Ринку збирається на засідання вісім-дев'ять разів у рік для обговорення економічного становища і прийняття рішень з питань поточної грошово-кредитної політики. На кожній зустрічі розробляється визначена стратегія поточних операцій на відкритому ринку цінних паперів і директивою доводиться до керуючого Системою поточних операцій на відкритому ринку, що сполучає цю посаду з віце-президентом у Федеральному Резервному Банку в Нью-Йорку. Після цього Федеральний Резервний Банк Нью-Йорка проводить відповідно до плану реальні закупівлі, або продаж цінних паперів Федерального уряду США через дилерів, що спеціалізуються в цій області і мають свої представництва у Нью-Йорку.

Федеральна Консультаційна Рада

Федеральна Консультаційна Рада складається з дванадцяти членів, кожного з який висуває й обирає зі свого середовища відповідний Федеральний Резервний Банк. Рада збирається 4 рази в рік, на спільне засідання з керуючими Федеральної Резервної Системи й обмінюються думками про широкий спектр фінансово-економічних і грошово-кредитних відносин. Члени Федеральної Консультаційної Ради доводять цю інформацію до відома Резервних Банків у своїх округах. Рада Управління не зобов'язаний виконувати рекомендації цього органа.

Звіти Конгресу США

Будучи органом Конгресу США, Федеральна Резервна Система представляє в Конгрес щорічний звіт про свою діяльність, а також, за вимогою Конгресу США, передає й іншу інформацію. У 1975 році контроль з боку Конгресу за діяльністю ФРС був посилений: голова Ради Управління ФРС із цього моменту на регулярній основі почала консультації з відповідними комісіями Конгресу для обговорення поточних економічних проблем, тактичних і проміжних цілей грошово-кредитної політики та планів її втілення в життя. Ці заходи призвели до більш тісного контакту і співробітництва між Конгресом США і Федеральною Резервною Системою. Закон про реформу Федеральної Резервної Системи 1977 року і Закон Хемфи-Хоукінса 1978 року (Закон про Повну Зайнятість і Збалансованість Росту) зобов'язали ФРС надавати звітні матеріали Конгресу США по ряду основних позицій і параметрів грошово-кредитних відносин кожне півріччя.

2. Цілі ФРС

ФРС керується не прагненням отримати прибуток, а підтримує політику, що, на переконання Ради керуючих, підносить стан економіки в цілому. Ось чому при виконанні власних функцій у 2001 р., Федеральна резервна система понесла збитки за основними операціями у сумі приблизно 1,4 млрд. дол. Загальні витрати у розмірі приблизно 2,7 млрд. дол. були компенсовані доходами у сумі приблизно 1,2 млрд. дол. від платних послуг, відшкодування та доходів, отриманих за послуги, надані Департаменту казначейства. Утримання резервних банків є переважною частиною видатків ФРС - 81% від загальних витрат.

Головним джерелом доходу федерального резерву є прибуток з портфеля державних цінних паперів США, який становив понад 30 млрд. дол. у 2001.

Починаючи з бюджету 1998-1999 рр. Рада керуючих оперувала дворічним бюджетним циклом га чотирирічним плануванням. Дворічний процес дозволяє раді визначати та здійснювати довгострокову стратегію за всіма функціональними напрямками. Банки Федеральної резервної системи працюють за однорічним бюджетним циклом, що обумовлено бізнесовими потребами.

Операційне поле монетарної та економічної політики полягає у діях ФРС, направлених на вплив на наявність та ціну грошей та кредиту в національній економіці.

Велика кількість банківської та фінансової інформації проходить через банки до управління, де вона компілюється та робиться доступною для публічного використання. Дослідницький персонал в управлінні та в резервних банках використовує цю інформацію разом з інформацією, зібраною іншими публічними та приватними організаціями, з метою оцінки стану економіки та зв'язків між фінансовими ринками та економічною активністю. Персонал ФРС постачає базисну інформацію Раді управління та для кожного зібрання Федеральної комісії з відкритих ринків у вигляді детального економічного то фінансового аналізу та прогнозування національної економіки та міжнародних ринків. Рада управління та Федеральна комісія з відкритих ринків використовують цей аналіз для визначення норм резервування, встановлення дисконтної ставки (яка впливає на вартість позичання) та проведення операцій на відкритому ринку. Персонал ФРС також публікує довгострокові економічні дослідження у регіональному, національному та міжнародному розрізі.

Федеральний комітет відкритого ринку (ФКВР) визначає і направляє політику купівлі-продажу державних цінних паперів федеральними резервними банками, Федеральний Комітет відкритого ринку складається з 12 членів; сім керуючих ФРС і п'ять президентів федеральних резервних банків. Очолює цей орган голова Ради керівників ФРС, а президент Федерального резервного банку підтримує в ньому постійне членство як віце-голова. Усі 12 президентів резервних банків повинні бути присутніми на зборах ФКВР, де обговорюються поточні проблеми, Інші сім президентів федеральних резервних банків, які не ввійшли до числа постійних членів ФКВР, також мають право голосу при прийнятті рішень. ФКВР збирається вісім-дев'ять разів на рік для обговорення економічного стану і визначення поточної монетарної політики. Крім того, під час кожної зустрічі розробляється стратегія операцій на відкритому ринку цінних паперів. Поточна стратегія утверджується директивою, яка доводиться до керуючого системою поточних операцій на відкритому ринку. Найчастіше керуючим системою виступає віце-президент федерального резервного банку в Нью-Йорку. Резервний банк Нью-Йорка виконує операції з купівлі та продажу державних цінних паперів США через визначених посередників.

Федеральна консультаційна рала (ФКР) складається з дванадцяти членів, по одному представнику від кожного федерального резервного банку. ФКР збирається 4 рази на рік, разом з керуючими Федеральної резервної системи. Метою засідань с обговорення фінансово-економічних показників та монетарної політики. Результат засідання поширюються по ФРС у вигляді аналітичної записки.

В останні рони ФРС приділяє значну увагу ринку федеральних фондів США, на якому банки надають свої резерви іншим банкам у формі 24-годннних позичок. Загальний обсяг цього ринку досягає мільярдів доларів. Для поповнення власних резервів банки можуть скористатися фінансування через «облікове вікно». Комерційні банки звертаються до ФРС за позиками у двох випадках. Найчастіше банки отримують короткострокові кредити для поповнення власних резервів у разі, коли неочікувані вилучений коштів з депозитних рахунків призвели до зниження резервів нижче встановленого ріння. Крім того, ФРС надає довгострокові кредити. Метою таких позик є задоволення сезонних потреб дрібних банків у грошових коштах. В особливих випадках довгострокові кредити надаються банкам, які опинилися у скрутному становищі, для виправлення поточних справ та балансу.

Грошові кошти, які банки надають через ринок федеральних фондів, не роблять суттєвого впливу на величину загальних банківських резервів. Грошові кошти, взяті в позичку через облікове вікно, становлять чисті додаткові резерви, утворюючи основу процесу мультиплікативного поширення депозитів.

3. Функції Федеральної резервної системи

Основними функціями 12 банків Федеральної резервної системи є:

опрацювання чеків;

випуск нових банкнот;

вилучення пошкоджених банкнот та монет з обігу;

надання кредитів банкам та їх філіям;

оцінка запропонованих злиттів між банківськими установами;

розгляд заяв банків щодо розширення кола послуг;

посередництво у зв'язках між бізнес-спільнотою та Федеральною резервною системою;

дослідження банківських холдингів та уповноважених державою
банків-члені в ФРС;

збір інформації щодо стану регіонального бізнес-середовища.

Також банки ФРС відповідальні за підтримку і розвиток системи переказів фонду федерального резерву та Автоматичної розрахункової палати. Додатково банки федеральної системи виступають фіскальними агентами Казначейства Сполучених Штатів та надають різноманітні фінансові послуги Казначейству та іншим державним установам.

12 федеральних резервних банків теж залучені до впровадження монетарної політики:

1) Директори банків «встановлюють» дисконтну ставку (дисконтна ставка переглядається та стверджується Радою директорів окремо в кожному регіоні).

2) Вирішують, кому з членів та нечленів системи можна отримати кредити за дисконтними ставками від ФБР.

3) Директори банків обирають один комерційний банк з кожного округу, який: співпрацює з Федеральною консультаційною радою та з Радою керуючих; надає інформацію, що допомагає у встановленні та керуванні монетарною політикою.

4) П'ять з 12 президентів банків мають право голосу у Федеральному комітеті відкритого ринку (ФКВР). ФКВР виконує операції з купівлі та продажу державних цінних паперів на відкритому ринку (операції ФКВР мають значний вплив як на відсоткові ставки, так і на розмір резервів у банківській системі в цілому).

Основними інструментами регулювання грошового ринку, якими користується ФРС, є:

зміна норм обов'язкових резервів;

зміна ставки рефінансування;

операції на відкритому ринку;

* деякі заходи адміністративного характеру.

Обов'язкові резерви є одним з найбільш ліквідних активів, що зобов'язані мати всі кредитні установи. Резерви формуються у вигляді депозитів у центральному банку чи в вигляді інших високоліквідних активів, визначених центральним банком. Норматив резервних вимог є встановленим процентним відношенням суми мінімальних резервів до абсолютних чи відносних показників пасивних або активних операцій. Резервні зобов'язання виконують дві основні функції.

По-перше, через мінімальні резерви встановлені центральним банком регулюється обсяг грошової маси в країні. За допомогою зміни нормативу резервних коштів центральний банк регулює масштаби активних операцій комерційних банків (в основному обсяг виданих ними кредитів), отже, і можливості здійснення ними депозитної емісії. Кредитні інститути можуть розширювати позичкові операції, якщо їхні обов'язкові резерви в центральному банку перевищують встановлений норматив. Коли маса наявних і безготівкових грошей в обігу перевершує необхідну потребу, центральний банк проводить політику кредитної рестрикції шляхом збільшення нормативів відрахування, тобто відсотка резервування коштів у центральному банку. Тим самим він змушує банки скоротити обсяг активних операцій.

По-друге, резерви виступають забезпеченням зобов'язань комерційних банків по депозитах їхніх клієнтів. Залежно від економічної ситуації, центральний банк періодично змінює норми обов'язкових резервів для підтримки мінімально припустимого ступеня ліквідності комерційних банків.

Зміна норми обов'язкових резервів не використовується для цілей поточного контролю за про пропозицією грошей. ФРС інколи змінювала цю норму з метою досягнути зрушення в бік поширення чи зменшення грошової маси в середньостроковій перспективі.

Законом встановлено межі регулювання норми обов'язкових резервів від 8 до 14 відсотків, ФРС має право встановлювати додаткові зобов'язання по резервному забезпеченню трансакційних депозитів.

Зазначений метод кредитно-грошового регулювання в останній час втратив свою домінуючу роль. Свідченням цього є зниження норми обов'язкових резервів і навіть її скасування по деяких видах депозитів у багатьох розвинених країнах.

ФРС може видавати кредити комерційним банкам, а також вести облік цінних паперів (як правило, це векселі), що знаходяться в їхніх портфелях. Зазначений інструмент регулювання має назву рефінансування. Довгий час облік векселів був одним з основних методів грошово-кредитної політики центральних банків Західної Європи, Центральні банки встановлюють жорсткі вимоги до векселя, що обліковується. Головною вимогою є надійність боргового зобов'язання. Облік векселів проводиться за ставкою рефінансування. Ця ставка має назву офіційної дисконтної ставки.

У разі підвищення центральний банком ставки рефінансування комерційні банки намагаються компенсувати збитки, завдані її зростанням (подорожчанням кредиту) через підвищення ставок за кредитами, наданими позичальникам. Таким чином зміна ставки рефінансування має прямий вплив на зміну ставок за кредитами комерційних банків. Останнє є головною метою наведеного методу грошово-кредитної політики центрального банку.

Корективи офіційної ставки центрального банку означають перехід до нової грошово-кредитної політики, зміну можливостей комерційних банків одержати кредит у центральному банку, впливає па ліквідність кредитних установ. Недоліком використання рефінансування при проведенні грошово-кредитної політики є те, що цей метод торкається лише комерційних банків та змушує банки вносити корективи у свою діяльність. Використання методу регулювання через, ставку рефінансування втрачає свою ефективність при зменшенні розмірів застосування.

Центральний банк також встановлює процентну ставку за ломбардними кредитами, які видаються під заставу, якими виступають звичайно цінні папери. Як застава можуть бути прийняті тільки ті цінні папери, якість яких не викликає сумніву. У діяльності закордонних банків як такі цінні папери використовуються державні обігові цінні папери, першокласні торгові векселі і банківські акцепти та інші види боргових зобов'язань, визначені центральними банками.

За останні два десятиліття два вищенаведених методи грошово-кредитного регулювання (рефінансування й обов'язкове резервування) втратили своє першорядне значення. Головним інструментом грошово-кредитної політики стали операції на відкритому ринку, тобто інтервенції центрального банку. Основа даного методу полягає в тому, що центральний банк виконує операції купівлі-продажу цінних паперів у банківський системі. Придбання цінних паперів у комерційних банків збільшує ресурси останніх, відповідно підвищуючи їх кредитні можливості, і навпаки. Центральні банки часто змінюють інтенсивність своїх операцій та їхню частоту.

Операції центрального банку на відкритому ринку за формою проведення можуть бути прямим або зворотними. Пряма операція є звичайною купівлею чи продажем. Сутність зворотної операції полягає в купівлі-продажу цінних паперів з обов'язковим здійсненням зворотної угоди за заздалегідь встановленим курсом. Гнучкість зворотних операцій, більш м'який ефект їхнього впливу додають популярність даному інструменту регулювання, що виражається в їх домінуючій частці на відкритому ринку США - від 87 до 99,6%.

Операції на відкритому ринку аналогічні до операцій рефінансування під заставу цінних паперів. Центральний банк пропонує комерційним банкам продати йому цінні папери на умовах, обумовлених на основі біржових торгів, із зобов'язанням їхнього зворотного продажу через 4-8 тижнів. Особливістю даного виду фінансування є те, що процентні платежі за період перебування у власності центрального банку цих цінних паперів будуть належати комерційним банкам. Обсяг ринку цього інструменту, а також процентна ставка можуть змінюватися щодня відповідно до цілей політики центрального банку.

Використовуючи даний метод, комерційні банки повинні уважно слідкувати за власним фінансовим станом, не допускаючи погіршення ліквідності. Доцільно також зазначити, що операції на відкритому ринку звичайно проводяться центральним банком спільно з групою інших банків та інших фінансово-кредитних закладів.

Шляхом покупки чи пролажу на відкритому ринку казначейських цінних паперів центральний банк може здійснювати як уливання так і вилучення резервів з кредитної системи держави.

Окрім економічних методів, центральний банк може також використовувати й адміністративні методи впливу. До них відноситься, наприклад, використання кількісних кредитних обмежень. Цей метод кредитного регулювання являє собою обмеження суми виданих кредитів по загальній кількості та має прямий вплив на діяльність банків. Іншою негативною стороною кредитних обмежень є те, що підприємства-позичальники ставляться у неоднакове положення. Банки тяжіють до видачі кредитів в першу чергу своїм найбільшим клієнтам, які є, як правило, великими підприємствами. Дрібні і середні фірми стають головними жертвами даної політики, відчуваючи недостатність кредитних ресурсів. Використовуючи наведений метод стримування банківської діяльності і помірного зростання грошової маси, держава сприяє зниженню ділової активності. Тому метод кількісних обмежень майже не використовується.

Висновки

Грошово-кредитна система США вважається однією з найнадійніших серед всіх національних систем. Основною метою даної системи є прагнення забезпечити успішне функціонування національної економіки.

До найбільш позитивних моментів слід віднести високій рівень незалежності ФРС у прийнятті рішень та впровадження власної політики.

Саме Федеральна резервна система, по суті, і є органом, який повністю здійснює контроль над грошовим обігом. Крім всього іншого, федеральні резервні банки володіють ексклюзивним правом на випуск банкнот Федеральної резервної системи. Для подальшого розвитку фінансового сектору української економіки може бути корисним вивчення та використання надбань, отриманих ФРС у операціях на відкритому ринку.

Література

1. Бабенко А.С. Федеральна резервна система США: інфраструктура і напрями регулювання // Ринок цінних паперів України. - 2004. - № 3-4.

2. Парканський А.Б. Экономические позиции США в многополярном мире на пороге 21 в. //США экономіка, політика, ідеология - 2004. - № 9 - С. 3 - 13.

3. Смірнова О.В. Экономика США в 21 веке //БИКИ - 2004. - № 115 - С.1, 4 - 5.

4. Баранова Е.П. Таргетирование инфляции как новая разновидность антиинфляционной политики // Банковские услуги. - 2005. - № 9.- C.2-8.

5. Ефименко Я. Государственное регулирование рыночной экономики США // Бизнес-информ- 2005.- № 11.- C.56-60.

6. Державне регулювання економіки: Підручник: Навчальне видання.- Львів: Укр. технології, 2000.- 640 c.

7. Державне регулювання економіки: Підручник: Навчальне видання.- 2-ге вид., вип. і доп.- К.: Атіка; Ельга-Н, 2005.- 592 c.