Визначення глобалізації

Зародження глобально-інтеграційних процесів. Проблеми розвитку теорії глобальних змін по Робертсону. Втручання глобалізаційних процесів в суспільні інтереси країн. Питання спроможності ринкових моделей. Глобалізація як сучасний цивілізаційний проект.

Рубрика Международные отношения и мировая экономика
Вид статья
Язык украинский
Дата добавления 16.11.2009
Размер файла 21,5 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

План

Вступ

І. Глобалізація

1. Зародження глобально-інтеграційних процесів

2. Втручання глобалізацій них процесів в суспільні інтереси країн

3. Глобалізація як сучасний цивілізаційний проект

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

Кінець XX сторіччя ознаменувався тектонічними зрушеннями в історії людства, осмислення яких опинилося в центрі уваги вчених-суспільствознавців. Особливості пізнавального процесу на межі 80-90-х років полягали в тому, що ємка і надзвичайно диференційована сфера наукових досліджень була поглинута, через низку об'єктивних причин, могутньою ліберально-апологетичною хвилею, котра поєднувала відносно точне описання структурних змін суспільного поступу з еклектичним свавіллям та суб'єктивізмом.

У цей період у наукових узагальненнях виділяється переважно "фасадний контур" визначальних явищ міжнародного життя, серед яких: розпад біполярної системи світоустрою, перетворення тенденції глобалізації економіки на магістральний напрям розвитку світового господарства, формування "нового світового порядку", що включатиме не тільки економіку, а й широке коло інших проблем - від глобалізації національних культур до екології та питань безпеки. З числа ж головних ознак економічної глобалізації виокремлюється зростання міжнародної торгівлі, збільшення іноземних капіталовкладень, вільний рух фінансових потоків, а в ролі її головних агентів визначаються транснаціональні корпорації, міжнародні фінансові інститути та великі держави. Як глобалізаційна ідеологія був визнаний неолібералізм.

Однак уже на середину 90-х років в міру нагромадження різноманітності та варіативності властивостей глобалізаційних феноменів на методологічних підходах до їх пізнання стали позначатися суттєві хиби змістового та формального характеру. Тенденція до створення збірного образу нової світової системи як інтегрованої одиниці у переважно компліментарному для політики великих держав контексті стала давати збої, будучи не в змозі приховати деструктивні наслідки практичної реалізації цієї політики для народів планети.

І. Глобалізація

1. Зародження глобально-інтеграційних процесів

За межами характеристик міжнародної політики постіндустріальних країн опинилась її головна ознака - прагнення до заснованого на пануванні всеосяжного формування і регулювання життя міжнародного співтовариства. Не давали задовільних відповідей і пошуки цілей та засобів її реалізації, спроби оцінки її інструментальної раціональності та часової перспективи. Нарешті, прагнення осмислити сам процес глобальної інтеграції в умовах відсутності цивілізаційної моделі цієї інтеграції виявилися непродуктивними.

Як відзначали з приводу проблем розвитку теорії глобальних змін співробітник Пітсбурзького університету (США) Р.Робертсон та викладач Національного університету Сингапуру Х.Хондкер, попри всі намагання дати визначення глобалізації, досвідчені фахівці з проблем дослідження сучасного світу - як цілісного в історичній перспективі - ледве тямлять, чим вони займаються. Склалася ситуація, коли поняття і теорії, сформульовані в серйозній науці про суспільство, втрачають свою аналітичну цінність.

На суттєві недоліки поточного стану теорії глобальних змін вказує й професор Європейського інституту Лондонської школи економіки Е.Сміт, виділяючи, зокрема, ту обставину, що концепція "постнаціональної" глобальної ери як мінімум слабує відсутністю глибокої історичної проробки питання про нації та етнічність. Ряд дослідників, намагаючись усунути перешкоди і досягти максимальної точності "лабораторних експериментів" з нормативно-дефініційним блоком глобалізаційних характеристик, доходять висновку про невиправданість прагнення щодо завершеності, статичності та одномірності таких характеристик. Розробляючи власні підходи до дослідження глобалізаційних процесів, вони акцентують увагу на їх динамізмі, віртуальності й синтетичності. Наприклад, співробітники Чиказького університету Д.Комарофф та Дж.Комарофф виокремлюють швидку всесвітню транснаціоналізацію; зростання планетарної електронної економіки, у якій виробництво та споживання розпорошуються по всьому світу, а звичні соціальні класи розпадаються; становлення глобального капіталізму як позатериторіального фантома, що миттєво змінюється і про який можна судити, виходячи лише з його проявів.

Нарешті, ряд фахівців виокремлюють як основні такі ознаки розвитку сучасної міжнародної ситуації, які викликають сумнів або в просуванні процесів глобалізації, або в їх благодійному впливі на людство.

У свою чергу директор Форуму третього світу С.Амін, як і згаданий вище професор Європейського інституту Лондонської школи економіки Е.Сміт, висловлює сумнів щодо відповідності сучасних планетарних процесів їх "глобалізаційним визначенням". "Взаємодія суспільств в історії є такою ж старою, як і саме людство", - пише він, але при цьому звертає увагу на деградацію якості зазначеної взаємодії. Якщо раніше, на думку С.Аміна, завдяки "шовковим шляхам", котрі об'єднували локальні культури, поширювались визначальні для еволюції науково-технічні знання та релігійні вірування, то "сучасна модернізація" відображає логіку всесвітньої експансії капіталу і веде до зростання нерівності серед членів світової системи. Ось чому С.Амін вважає, що для подолання відсталості у будь-якої країни залишається тільки одна можливість "політика розриву з системою", котра забезпечить збереження зв'язків цієї країни з історією.

Де в чому з позицією С.Аміна співзвучна оцінка професора Принстонського університету (США) Б.Льюїса, особливо в плані розвінчування альтруїзму глобалізаційного проекту. "У будь-яку еру людської історії сучасність являла собою спосіб життя, норми і стандарти пануючої цивілізації, що поширювалася. Еллінські міста, Римська імперія, середньовічний християнський світ, іслам, а також стародавні цивілізації Індії та Китаю - всі нав'язували свої норми і поширювали вплив далеко за межі імперських кордонів". Тепер, продовжує Б.Льюїс, західна цивілізація є панівною, отже, західні країни й визначають стан сучасності.

2. Втручання глобалізаційних процесів в суспільні інтереси країн

В цілому ж, як здається, директор Інституту стратегічних досліджень Гарвардського університету С.Хантінгтон досить виправдано врівноважив ідеалістичну картину сучасності неоліберальних дослідників, наведену на початку статті, приземленими реаліями сьогодення, визначивши, таким чином, наближену до об'єктивних параметрів "стартову" дослідницьку позицію. Холодна війна закінчилась, пише С.Хантінгтон, проте міжнародна напруженість не послаблюється. СРСР розпався, але виникають нові центри сили та впливу, котрі можуть стати загрозою для Заходу. США залишились єдиною наддержавою, та опір їх диктатурі зростає. Замість "кінця історії" на шляхах глобалізації, конвергенції та вестернізації світ дедалі більше регіоналізується. Національні держави зберігають своє значення і після розвалу системи "трьох світів", вони "все більше визначають свою приналежність і свої групові інтереси в цивілізаційних категоріях".

Справді, глобалізація виявила багато суперечливих явищ та вад, котрі позбавляють можливості не тільки відтворити раціонально-цілісну картину світу, а й відпрацювати на її базі продуктивну стратегію розвитку людства.

У цьому зв'язку можна згадати занепокоєння, що його висловили ще наприкінці 80-х років співробітники Ланкастерського університету (Великобританія) Скотт Леш та Джон Уррі, які звернули увагу на посилення чинників "дезорганізації капіталізму", підкресливши, що "все, що забезпечувало міцність капіталізму, зокрема класів, промисловості, міст, окремих держав і навіть всього світу, все розвіюється у порох".

Перехід від історичного періоду, відзначеного переважанням національних економік з законодавчими та політичними рамками, властивими кожній окремій державі, до іншого етапу - глобальної економіки, з притаманними їй анархією світової валютно-фінансової системи та олігархією основних суб'єктів ринкової діяльності як двох головних форм регламентації світової економіки - не зробили світове господарство ефективнішим, а людство - згуртованішим.

Хвиля валютно-фінансової кризи 1997-1999 pp., що обійшлася країнам найбільш динамічного в економічному відношенні Азіатсько-Тихоокеанського регіону втратами у 2 трильйони доларів, "падінням середнього класу" та злетом злиденності в середньому з 7% до 14-20%, не тільки підірвала віру в "глобалізаційні перспективи" людства, а й оголила суттєві розбіжності між США та Євросоюзом стосовно американського плану розбудови "світової фінансової архітектури".

Так, якщо США виходили у своїх оцінках щодо причин фінансової кризи з того, що вона спричинена місцевими чинниками, пов'язаними, зокрема, з корупцією в національних банківських системах та неефективним розміщенням фінансових ресурсів, то Євросоюз вбачав витоки її в радикальній фінансовій лібералізації 90-х років та заохочуваних МВФ реформах, котрі стимулювали спекуляцію.

З іншого боку, Євросоюз висловив незгоду з запропонованою США "новою всесвітньою фінансовою архітектурою", заснованою на прозорості, підзвітності, єдиних світових стандартах, мінімізації масштабів "морального ризику" та свободі руху капіталу. Натомість він запропонував розробку такої нової глобальної архітектури, за якої світ буде поділено на валютні зони з певним ступенем захисту через державний контроль згаданого процесу.

Досить симптоматичним є й відновлення полеміки по обидва боки Атлантики навколо питань спроможності ринкових моделей - "неоамериканської", що віддає перевагу абсолютизації принципів індивідуального підприємницького успіху, та "рейнської", яка сприяє встановленню соціального консенсусу на довгострокову перспективу.

Вагання з фундаментальних позицій, на яких повинна базуватись глобалізаційна стратегія, виявляється і в помітному коригуванні уявлень про перспективи розвитку ринкової економіки у XXI сторіччі, що спостерігається в теоретичних розробках Світового банку. Так, головний спеціаліст цієї авторитетної установи Дж.Є.Стігліц, відзначаючи нежиттєздатність державної планової економіки, підкреслює, що ринкова модель ані теоретично, ані історично "не може бути визнана справедливою". "Успіх, скоріш за все, може бути у ринкового соціалізму", - пише він.

3. Глобалізація як сучасний цивілізаційний проект

Все це породжує суттєві сумніви в тому, чи можливо ставитися до глобалізації в її нинішньому вигляді як до цивілізаційного проекту. Більше того, в самих країнах, які започаткували глобалізаційні процеси, спостерігаються й інші істотні відхилення від початкових проектних накреслень ідеї. Так, замість передбачуваної добровільної відмови держав від частини свого суверенітету в ході становлення Євросоюзу бачимо зворотні явища. "Європейське, будівництво, -констатує французький вчений-між-народник Н.Гнесотто, - відбувається цілком під знаком суперечностей між інтеграцією єдиного економічного порядку, проте збереженням у силі національних принципів порядку політичного". Що ж до передбаченої "гомогенізуючої" функції сучасних засобів масової комунікації (ЗМК) в процесі еволюції планетарних соціумів, то й тут ефект виявився діаметрально протилежним. Під впливом ЗМК, зазначає зокрема італійський соціолог А.Мелуччі, навіть у сучасних пост-ІІ Ідустріальних суспільствах відроджуються етнонаціональні рухи, котрі дають людині можливість набути як індивідуальної ідентичності, так і солідарності з певною етносоціальною групою.

Крім того, в самому підході до глобальних економічних перетворень було закладено базову суперечність між стимулюванням розвитку національного приватного сектора країн, що розвиваються, та підпорядкованістю глобалізаційного проекту інтересам транснаціональних корпорацій, які "новим міжнародним капіталізмом" вибивають національний капіталізм країн "третього світу". Ось чому запекла боротьба між розвинутими державами та країнами, що розвиваються, продовжує точитися навколо таких питань, як правила конкуренції, урядові закупівлі, подальше зниження бар'єрів у торгівлі промисловими товарами, лібералізація інвестицій тощо. Справа в тому, що у разі подальших поступок з боку країн, що розвиваються, та створення на їх внутрішніх ринках рівних умов для конкуренції місцевих й іноземних фірм, на яких наполягає Захід, тут може скластися сприятлива атмосфера для розгрому транснаціональними корпораціями місцевих компаній в їх же національному економічному просторі.

В цілому ж справа сьогодні полягає не тільки у визначенні спроможності глобального проекту, а й у розгортанні його загальнолюдських вимірів, в його підпорядкуванні створенню нової системи світовлаштування, заснованої на гуманізмі, знаннях та інтелекті.

Наприкінці XX століття «материк» СНД, умовно кажучи, почав розповзатись і подрібнюватись на окремі «архіпелаги». Серед членів Співдружності дедалі виразніше вимальовується кілька груп держав із відмінними, а інколи навіть протилежними інтересами. Інтеграція країн СНД набула не лише різношвидкісного, а й різновекторного характеру. Порівняно з країнами - членами Євразійського економічного співтовариства (ЄАЕС) траєкторію розвитку держав - членів СНД, що не увійшли до цього об'єднання зумовлюють кілька важливих факторів: по-перше, стратегічні інтереси довготермінового характеру, що далеко не завжди узгоджуються з російськими; по-друге, певна прихильність з боку Заходу; по-третє, відсутність безперечного лідера. Одним з головних чинників, що визначає ці особливості, стало прагнення видобувати й транспортувати енергоносії Центральноазійського та Каспійського регіонів поза російською територією та контролем. Більшість держав, що не входять до ЄАЕС СНД, утворили неформальне об'єднання ҐУУАМ (Грузія, Україна, Узбекистан, Азербайджан, Молдова). В разі інтенсифікації економічної співпраці між його суб'єктами можна було б розраховувати на появу в СНД альтернативного Росії центру впливу.

Висновок

Глобалізація - складне і багатофакторне явище, що має відмінні риси з погляду впливу на механізми самоорганізації сучасного суспільства. Не можна сприймати глобалізацію одномірно і лінійно, розглядаючи її як процес прогресуючої інтернаціоналізації громадського життя. Тому політичні задачі в процесі управління необхідно пов'язувати з технологічними складовими системи захисту національного суверенітету, посиленням факторів соціальної консолідації суспільства в Україні. Головна проблема полягає в тому, щоб органічно з'єднати задачі європейської інтеграції з утвердженням моделі соціально орієнтованого й одночасно структурно-інноваційного розвитку української економіки.

Шлях для практичного втілення цієї ідеї - це шлях гуманізації соціальних процесів і послідовної зміни людської самосвідомості в даному напрямку.

Успішність інтеграції України в європейський і світовий економічний простір, здатність нашої держави реалізувати свій потенціал в умовах розгортання процесів глобалізації залежить від правильності вибору відповідної стратегії розвитку, що повинна базуватися на нових інноваційно-інтелектуальних підходах. Така стратегія повинна бути розроблена як для держави в цілому, так і для окремих регіонів країни, бути основою побудови і розвитку їхніх раціональних взаємин.

Чи здатна Україна використовувати наданий їй історично найбільш реальний шанс і зайняти гідне місце в новому світі, покаже час і здатність національної еліти, кожного з нас адекватно реагувати на складні і суперечливі виклики сучасної історії. Основа майбутнього повинна бути в сьогоденні. Не може бути справедливої і процвітаючої Європи без України і Східної Європи, що є такою ж повноправною частиною Європи.

Список використаної літератури

1. Данилов А.А., Косулько П.Р. «Філософія» - К.: Просвітництво, 2004р., 319ст.

2. Євтушенко П.Л. Філософі Стародавнього Світу - К.: «Основи», 2003р., 370ст.

3. Перепел П.А.. «Філософія» - К. Академпрес, 2002р., 401ст.

4. Кишенькова О.В., Королькова Е.С. Філософія - К.: «Либідь», 2003р.278ст.

5. Трухановський В.Г. «Філофські роздуми» - Львів «Гайдамаки», 2001р., 290ст.


Подобные документы

  • Основні напрями діяльності Європейського Союзу в соціальній сфері. Глобалізація процесів соціального розвитку. Принципи розвитку людського потенціалу і соціального захисту. Економічна інтеграція в Європі як перша сходинка інтеграційних процесів у світі.

    статья [18,1 K], добавлен 19.12.2009

  • Процес глобалізації: періодизація, сутність, історичні передумови та протиріччя. Сценарії розвитку глобальних процесів на перші десятиріччя XXI століття. Визначення найактуальніших глобальних проблем людства та міжнародна співпраця для їх подолання.

    реферат [47,7 K], добавлен 18.09.2010

  • Міжнародні проблеми розвитку рекламного бізнесу та впливу глобалізаційних процесів на внутрішній ринок. Особливості процесу транснаціоналізації. Обсяги загальнонаціональних рекламних бюджетів у провідних країнах. Процес інтеграції маркетингу й реклами.

    научная работа [41,9 K], добавлен 24.03.2013

  • Характер та особливості глобалізації в контексті світових перетворень. Особливісті інтеграційних процесів, що відбуваються в світі. Основні пріоритети зовнішньоекономічної політики України. Світова фінансово-економічна криза. Динаміка експорту та імпорту.

    реферат [187,2 K], добавлен 24.02.2013

  • Стан, проблеми та перспективи розвитку української економіки. Нова модель економічного розвитку України. Специфіка процесів інтернаціоналізації на сучасному етапі розвитку України. Стратегія відродження і розвитку в умовах глобалізації і інтеграції.

    контрольная работа [30,5 K], добавлен 05.06.2011

  • Передумови і чинники інтеграційних процесів у Європі після Другої світової війни. Особливості суспільно-політичного та економічного розвитку країн Західної Європи у другій половині 40-х років XX ст. "План Маршалла" як поштовх до інтеграції Європи.

    курсовая работа [727,8 K], добавлен 14.06.2015

  • Пропозиції з глобальної модернізації, напрямки глобальних змін. Тенденції до делегування частини державних функцій іншим структурам, процес транснаціоналізації економічних явищ як провідна риса глобалізації. Зростання ролі ТНК,стратегічних альянсів.

    контрольная работа [29,9 K], добавлен 28.01.2010

  • Історичні аспекти створення БРІКС - групи з п'яти країн, що розвиваються надшвидкими темпами. Цілі діяльності БРІКС на сучасному етапі розвитку глобалізаційних процесів. Механізм взаємодії країн-членів БРІКС в рамках об’єднання та зі світовою спільнотою.

    курсовая работа [422,6 K], добавлен 04.06.2016

  • Зміст формування стратегій розвитку. Економічні пріоритети держав в умовах глобалізації. Система міжнародного регулювання світового господарства. Оцінка стратегій розвитку країн транзитивної економіки. Напрями макрорегіональних інтеграційних об’єднань.

    реферат [120,5 K], добавлен 22.11.2014

  • Інтенсифікація міжнародних зв’язків та глобалізація суспільних процесів і явищ. Виробництво інтелектуального продукту й нових технологій. Соціокультурні, політичні, економічні детермінанти, що спричиняють негативні прояви глобальних трансформацій.

    реферат [17,0 K], добавлен 17.05.2011

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.