Вступ України до Світової організації торгівлі (СОТ)

12

Вступ України до Світової організації торгівлі (СОТ) активізує торгівлю, але при цьому підвищиться чутливість українського фінансового ринку до проблем найбільших світових економік, вважають українські банкіри, опитані агентством "Інтерфакс-Україна" у середу.

"Безумовно, виграють клієнти банків: принцип справедливої конкуренції між українськими банками і банками з іноземним капіталом буде сприяти зниженню процентних ставок, розширенню фінансових інструментів і підвищенню якості банківських послуг. Для вкладників зниження прибутковості депозитів підвищить їхня надійність і створить передумови зростання фондового ринку", - сказав директор казначейства Укргазбанку Андрій Пономарьов.

При цьому він відзначив, що зняття всіх бар'єрів на шляху проникнення іноземного капіталу в банківський і страховий сектор приведе до спрощення доступу до світових фінансових ринків і поліпшення інвестиційного клімату в країні. "Це, безумовно, приведе до збільшення внутрішньої ділової активності та збільшення іноземних інвестицій. Капіталізація фінансових інститутів буде сприяти зростанню імунітету українського фінансового ринку до внутрішньополітичних проблем країни і прискорить процес лібералізації валютного ринку", - підкреслив Пономарьов.

"Вступ до СОТ дозволяє підвищити обсяги зовнішньої торгівлі між країнами-членами організації. А активізація торгів дозволить підвищити фінансові потоки в Україну і з України. Збільшення даних потоків, відповідно, позитивно відіб'ється і на фінансових ринках - обсяг торгів на валютному ринку продовжить зростання, розшириться спектр іноземних валют, вторгованих на валютному ринку", - відзначив начальник управління роботи з борговими інструментами Альфа-Банку (Київ) Олександр Печеріцин.

Крім того, за словами Печеріцина, великі імпортери будуть використовувати більш складні фінансові схеми розрахунків, зокрема, з використанням деривативних інструментів.

За оцінкою Пономарьова, збільшення капітальних надходжень на фінансовий рахунок країни буде сприяти постійному перевищенню пропозиції валюти над її попитом на міжбанківському ринку, що підсилить передумови для зміцнення національної валюти. "Структурні зміни в банківському і страховому секторі економіки будуть сприяти детінізації української економіки та збільшенню надходжень у держбюджет", - сказав директор казначейства Укргазбанку.

Разом з тим банкіри відзначають і наявність деяких загроз від вступу до СОТ.

"Будуть і негативні наслідки - глобалізація підвищить чутливість українського фінансового ринку до проблем найбільших світових економік і створить залежність українського ринку від криз і потрясінь на міжнародних ринках", - відзначив Пономарьов.

"Якщо для страхового сектора істотного впливу не передбачається, то для банківського сектора більше негативів, ніж позитивів. Після вступу до СОТ буде дозволене відкриття філій іноземних банків в Україні. Фактично, це буде означати можливість приходу банків, які раніше не входили на ринок і єдиною метою яких буде фінансування кредитних програм для населення", - вважає аналітик інвестиційної компанії "Альфа Капітал Україна" (Київ) Сергій Кульпинський.

При цьому він відзначив, що при приході філій іноземних банків в Україну можливий і швидкий відтік капіталу із країни у випадку їхнього закриття.

"Нарешті, перевищення частки іноземного капіталу в банківському секторі країни приносить тільки більше негативного. У країнах, де ця цифра перевищує 70%, кредитуються в основному сектори, зростання яких не впливає істотно на стійке зростання економіки. У цих країнах і темп приросту ВВП уже на рівні менше 6%, тоді як у Китаї, що, навіть незважаючи на членство у СОТ, веде обережну політику відносно руху капіталу, темп зростання становить не менше 9%", - додав Кульпинський.

Як повідомлялося, у лютому-2008 президент України Віктор Ющенко і генеральний директор СОТ Паскаль Ламі підписали протокол приєднання України до СОТ. Україна повинна ратифікувати ухвалене рішення не пізніше 4 липня 2008 року. Тільки після ратифікації Україна отримає членство протягом 30 днів.

СОТ об'єднує 150 країн, на які припадає 95% світового товарообігу і 70% українського експорту.

За даними Держкомстату, обсяг прямих іноземних інвестицій у вітчизняну економіку в 2002 році становив 1074,8 млн. дол. США, що на 32,1% більше за відповідний показник роком раніше. На 1 квітня 2003 року в Україну вкладено понад 5,6 млрд. дол. Великих змін у рейтингу провідних інвесторів не відбулося. На першому місці -- нерезиденти зі США (982,4 млн. дол., або 17,5% від загальної суми інвестицій). Далі Кіпр -- 541,6 млн. дол. (9,7%), Великобританія -- 533,3 млн. дол. (9,5), Німеччина -- 414,2 млн. дол. (7,4), Нідерланди -- 401,1 млн. дол. (7,2) і Віргінські острови, що належать Великобританії, -- 359,3 млн. дол. (6,4%). Інвестиції нерезидентів із Російської Федерації становили всього 334,8 млн. дол. США, або 6% від загального обсягу. Втім, зазначена цифра навряд чи спростовує міф про те, що найбільш ласі підприємства і навіть галузі української економіки вже схоплені російським капіталом. Просто тамтешні бізнесмени теж люблять офшори.

Найпривабливішими для іноземних інвесторів і далі залишаються харчова промисловість та переробка сільгосппродукції, а також оптова торгівля й посередництво в торгівлі (15,7 і 15,6% відповідно від загального обсягу інвестицій). І меншою мірою -- машинобудування (8,5), фінансова діяльність (8,0), транспорт і зв'язок (7,6%).

Дуже показовим є розподіл прямих іноземних інвестицій з окремих країн за видами економічної діяльності (станом на 1 січня ц.р.). Природно, інвестиції з Кіпру (до кінця лютого ця країна ще була офшорною зоною) йшли передусім в оптову торгівлю та посередництво і становили 40,8% від загальної суми інвестицій із цієї країни. Слід відзначити, що капітали з Віргінських островів (читай, російські?) спрямовувались передусім у металургію та металообробку (37%), і тільки в другу чергу -- в оптову торгівлю та посередництво (21,3%). Мало сумнівів у тому, що вітчизняні компетентні органи володіють повною інформацією про те, в які конкретно регіони, галузі та підприємства вкладено ці так звані прямі іноземні інвестиції.

Що стосується інвестицій із неофшорних країн Європи та США, то вагома їх частина також має вітчизняне походження. Яка саме? Про це Держкомстат, на жаль, скромно промовчав.

Таким чином, прямі й «умовно прямі» іноземні інвестиції на одного жителя України на 1 квітня ц.р. становили 117 дол. США, тобто сміховинну, порівняно з нашими західними сусідами, суму (там цей показник обчислюється тисячами доларів). Зазначеній сумі цілком відповідає дуже скромний кредитний рейтинг України. Так, міжнародне агентство Moody's підтвердило на поточний рік рейтинг за довгостроковими урядовими облігаціями В2. І тільки зараз готується його переглянути у бік збільшення. У Польщі зазначений рейтинг становить А2 (стабільний), а в Росії -- Ва2 (також стабільний).

Конференція ООН з торгівлі та розвитку (UNCTAD) у середині минулого року опублікувала щорічну доповідь про індекс залучення прямих іноземних інвестицій. У переліку зі 140 країн Україна посіла 95-те місце, Польща -- 38-ме й Азербайджан -- 8-ме (!). Можливо, пояснення криється в іншому дослідженні: за індексом сприйняття корупції станом на 28 серпня 2002 року наша країна посідала 85-те місце, а найкорумпованішою країною визнано Бангладеш (останнє, 102-ге місце), тоді як найменш корумпованою -- Фінляндію.

Доводиться констатувати той очевидний факт, що в боротьбі за інвестиційні ресурси Україна, як і раніше, не в змозі конкурувати з більшістю посткомуністичних країн не лише Європи, а й Азії. Приміром, за кількістю жителів (2,58 млн. чол.) Монголію можна порівняти з Одеською областю. За рівнем же економічної свободи (за версією Heritage Foundation), Україна й Монголія перебувають в однаковій категорії -- «переважно невільні». Проте інвестиційний клімат зазначених країн різниться не менш різко, ніж природний. За останніх 12 років в економіку Монголії вкладено 734 млн. дол. іноземних інвестицій, із яких 28% -- у гірничорудну галузь, 17% -- у легку промисловість. За величиною капіталовкладень лідирують нерезиденти з КНР (236 млн. дол.), Кореї (58 млн.), Японії (50 млн.), США (34 млн.) і Росії (31 млн.), а не офшорних зон, як у випадку з Україною. Показник 285 доларів іноземних інвестицій на жителя Монголії в найближчі роки залишиться для України недосяжним.

Обсяги репатріації інвестицій з України за минулий рік становили 368,8 млн. дол., або кожен третій долар від вкладеного. Ситуація в першому кварталі 2003-го трохи поліпшилася -- було вивезено тільки кожен четвертий долар (73,3 млн. дол.). Левову частку цієї суми (61 млн.) репатрійовано на Кіпр. Однак із урахуванням продовження процесу відпливу вітчизняного капіталу за кордон, можна говорити про істотно більші обсяги коштів. Як і про те, що вітчизняні капітали спішать повертатися в Україну повільно.

Та все ж у які саме регіони (чи, точніше запитати, -- у чиї) воліють вкладати гроші інвестори? Як і минулими роками, рейтинг інвестиційної привабливості впевнено очолює Київ -- 1959,9 млн. дол., або 35% від загальної суми. Значно поступається столиці Київська область із її 427,3 млн. дол., або 7,6%, третє місце (по 7% від загальної суми інвестицій в Україну) ділять Дніпропетровська та Донецька -- 397,4 млн. дол. і 393,5 млн. дол. відповідно. Слід відзначити, що 79,6% всіх іноземних інвестицій залучено в підприємства семи областей, АР Крим і міста Києва, що свідчить про істотну неоднорідність інвестиційного клімату в регіонах. Аутсайдерами в перегонах за інвестиціями 2002 року Інститут реформ визначив Житомирську, Рівненську та Херсонську області.

Тому дуже актуальним є порівняння результатів дослідження інвестиційного рейтингу з аналогічним за 2001 рік. На думку опитаних експертів, темпи зростання української економіки у 2001--2002 роках не стали визначальним чинником збільшення потоків капіталу. Очікування якісних змін у державній інвестиційній політиці в цілому не виправдалися. Експерти вважають, що на вищому державному рівні не вирішуються принципові питання, які стимулювали б збільшення надходження інвестицій. Серед першочергових заходів, яких давно слід було б вжити, опитані назвали ухвалення Податкового кодексу, удосконалення законодавства щодо захисту прав власності і спрощення процедур ліцензування та сертифікації. Багато було й скептичних відгуків про всілякі міжнародні інвестиційні форуми та виставки, які проводяться практично щомісяця, але з украй низькою ефективністю.

Також цікаво, що тільки незначна частина експертів погодилася з думкою про те, що спеціальні економічні зони й території пріоритетного розвитку сприяють залученню інвестицій. Звісно, цей чинник щось важить для проектів, які починаються «з нуля». Однак такий фінансовий допінг, як звільнення від оподаткування, не вічний. Тому опитані сумнівалися, чи зможе потім підприємство безболісно перейти на загальну форму оподаткування. Значно більше підстав розглядати СЕЗ і ТПР як додатковий захід, що сприяє поверненню українських капіталів із офшорних зон.

Результати анкетного опитування показали, що важлива умова регіонального інвестиційного клімату -- ставлення місцевої влади, яке дуже істотно може впливати на перерозподіл інвестиційних потоків між регіонами України. Багато інвесторів дивилися на нашу країну з погляду контактів не в столиці, а на регіональному рівні. Саме там, у регіонах, більше третини опитаних відчули брак інформації, а чверть відзначили відсутність навіть офіційної статистичної інформації.

Якщо узагальнити відповіді респондентів на класичне «що робити?», регіональна влада отримала такі відповіді: «стежити за корумпованістю місцевих суддів», «тримати на короткому повідку пожежників і санепідемстанції», «обмежувати активність місцевих бандформувань». Таким чином, у 2000--2001 роках визначальною залишалася проблема: «Влада на місцях жадає інвестицій, але не хоче інвестора».

Понад 40% респондентів очікували певного поліпшення інвестиційного клімату в Україні у 2002 році. Однак така ж сама кількість експертів була налаштована песимістичніше й не сподівалася на зміни. Підставою для таких прогнозів стало те, що «світ живе міфами про Україну, у яких істотно недооцінюється наш потенціал». Водночас існує міф «переоцінки» наших можливостей, що особливо прижився у владних коридорах. Відтак дві сторони ніяк не можуть знайти спільну мову, а тому «так і залишаються кожне зі своїм: інвестор -- із грошима, а країна -- з потенціалом».

У цьому контексті дуже важливою бачиться інформаційна складова державної інвестиційної політики, яка інформує про реальні ризики і спростовує віртуальні.

Серед головних завдань, які слід терміново вирішити, експерти назвали: дерегуляцію та лібералізацію бізнесу, створення прозорого законодавства, реформування фінансового сектора й корпоративного управління, удосконалення податкової політики, боротьбу з корупцією. У разі успішного вирішення цих завдань респонденти очікували «вибуху» інвестиційної активності.

На жаль, практично жодну з вищезгаданих проблем так і не було вирішено. Чергове опитування регіональних представників влади і топ-менеджерів низки компаній, проведене протягом березня-травня ц.р., підтвердило це. Як і колись, ключовими чинниками, що стримують поліпшення інвестиційного клімату, є «рівень втручання влади у бізнес» та «корумпованість посадових осіб». Цікаво, що, за даними опитування, найбільшу підтримку влади бізнесмени відчувають у м. Києві (17% опитаних), Запорізькій, Донецькій і Львівській областях (по 9), а також в Одеській області (7%). При цьому 15% опитаних «не порадили б здійснювати свою діяльність у Донецькій області навіть своєму конкуренту», в Одеській області за жодних умов не починали б свій бізнес 9% респондентів.

На такому тлі цілком закономірно, що дві третини опитаних представників бізнесу прогнозують незмінність інвестиційного клімату у 2003 році.

Отже, можна підбити попередні підсумки. Поки що вкладати гроші в українську економіку можуть собі дозволити місцеві олігархи й потужні транснаціональні компанії, оскільки перші мають політичну підтримку, а другі здатні захистити свій бізнес практично в будь-якій точці земної кулі. Що стосується масового середнього чи малого інвестора -- приватної особи, то з цим дуже сутужно. Вони, звісно, є, але, за дивним збігом обставин, переважна їх більшість -- громадяни країн, котрі мають особливий статус в Україні.

Крім вищезгаданих причин такого стану речей, я хотів би назвати ще дві.

Загальновідомо, що великі гроші і бідність -- категорії несумісні. А злидні й політична нестабільність -- майже синоніми. Наявність аж ніяк не європейської, а, у прямому значенні слова, афро-азіатської бідності значної частини наших співгромадян -- того підтвердження. І, щоб у цьому переконатися, наприклад, європейському інвестору, йому не конче їхати в Україну. Цілком досить буде переглянути розділ кримінальної хроніки місцевої газети, зазирнути на сусіднє будівництво. У результаті, для потенційних інвесторів чеський внутрішній ринок незрівнянно більш привабливий і прогнозований, ніж український. Адже там регулярно купують легко визначуваний набір товарів усі десять із половиною мільйонів статистичних громадян.

Якщо ж вірити даним вітчизняної статистики, то, за центральноєвропейськими стандартами, в нашій країні більш-менш регулярно здійснює закупки (не враховуючи хліб і сіль) лише кожен третій-четвертий статистичний громадянин. Решта, як Ісус, перебиваються святим духом, що складається з продуктів від присадибного господарства, злиденної пенсії, копійчаних тіньових заробітків і таких же обносків із секонд-хенду.

Наступна причина -- все ще високі, як для країни, яка тільки починає підводитися з колін, податки. А головне -- їх паскудне адміністрування. Так, податкові ставки можуть знижуватися, але механізми адміністрування залишаться з нами, схоже, назавжди.

Не маючи ні можливості, ні особливого бажання всерйоз уплинути на поліпшення інвестиційного клімату, влада, як завжди в таких випадках, може випустити чергову порцію пари, проголосивши широкомасштабну PR-кампанію із залучення іноземних інвестицій. Найсвіжіший приклад -- виданий Президентом указ про створення Агентства із залучення іноземних інвестицій. Створення аналогічної структури в Польщі (1992 року!) дозволило збільшити обсяг іноземних інвестицій у 23 рази, у Болгарії (1996 рік) -- удесятеро, в Чехії (1992 рік) -- увосьмеро. Щоправда, в Україні діяльність такого агентства в другій половині 90-х практично нічого не дала, за що його й скасували. Тому позитивні зрушення можна забезпечити, лише наділивши відтворений орган особливими повноваженнями. Наприклад, при підтвердженні скарг інвесторів негайно звільняти недбайливих чиновників, суддів або податківців заодно з пожежниками із займаних посад. Для цього довелося б внести відповідні поправки в ряд законів, але, можливо, створення Інвест-НК того варте?

Проте, на радість служивому люду, ні про що таке в указі не йдеться. Адже тоді й вітчизняні підприємці зажадали б рівних з іноземцями прав...

А поки що тимчасово вільні фінансові потоки обходять нашу країну стороною. Так, торік Саудівська Аравія, у зв'язку із судовими позовами родичів жертв теракту 11 вересня 2001 року, вилучила з американських банків близько 600 млрд. дол. Більша їх частина уже вкладена в нерухомість у країнах Євросоюзу чи осіла в західноєвропейських банках. За неповними даними, кілька десятків мільярдів доларів із цієї суми опинилися в російських банках. Невелика їх частина, але вже з урахуванням російського «навару», може згодом з'явитися й в Україні. Але безпосередньо Київ своєю увагою саудівські емісари, природно, не вшанували. Не викликає довіри.

Щоправда, останнім часом з'явилася певна надія на істотне збільшення обсягу іноземних інвестицій у зв'язку з вступом України у Світову організацію торгівлі. Адже саме лише приєднання до СОТ супроводжується, як правило, приходом закордонного капіталу. Так, наступного після вступу Болгарії в СОТ року обсяг іноземних інвестицій зріс майже вчетверо, у Словенії -- вдвічі. Проте, з огляду на специфічний імідж України, сподіватися на такі обсяги навряд чи варто. Та й саме приєднання нашої країни до СОТ найближчим часом поки що під сумнівом.

Сучасне економічне становище української держави дуже гостро ставить питання залучення інвестицій у такі проблемні галузі як сільське господарство. Але більшість існуючих на цей час наукових досліджень з цього питання розглядають інвестиційний процес за тих умов, які існували до недавніх пір та існують зараз. Але обраний країною шлях на євроінтеграцію та вступ у світову організацію торгівлі (СОТ) істотно вплине як на стан агропромислового комплексу, так і на процес його інвестування.

Вступ до СОТ різною мірою позначиться на усіх галузях економіки і товарних ринках, залежно від конкурентоспроможності національних виробників, досягнутої домовленості про рівень захисту ринків, рівня державної підтримки та її ефективності тощо. Чи не найбільші застереження викликають можливі наслідки лібералізації агропродовольчих ринків. Однак єдиної думки з цього приводу досі не має.

З одного боку, вважається, що аграрний сектор України має конкурентні переваги. Зокрема, згідно зі стратегією ЄБРР для України, найбільші потенційні конкурентні переваги у нашій державі має саме аграрний сектор.

Членство України у СОТ, як очікується, позитивно вплине на цілий ряд чинників, що формують інституційне і макроекономічне середовище. Приведення законодавства у відповідність з нормами і правилам СОТ стосується державного регулювання зовнішньоторговельної діяльності, системи стандартизації, митної справи, законодавства у сфері інтелектуальної власності тощо. Зокрема, прямий вплив на зниження індексу корумпованості і відповідно підвищення потенціалу конкурентоспроможності матиме забезпечення прозорості експортно-імпортних операцій у відповідності з правилами СОТ. Вважається, що членство у СОТ поліпшує інвестиційний клімат у країні і, відповідно, умови для іноземних інвестицій.

Країни, що приєднуються до організації, беруть на себе певні зобов'язання стосовно чотирьох напрямів, а саме: щодо доступу на ринок сільськогосподарських і продовольчих товарів; державної підтримки сільського господарства; експортної конкуренції у сільськогосподарській і продовольчій торгівлі; санітарних і фітосанітарних заходів.

Не менш важлива й та обставина, що конкурентний тиск із боку іноземних постачальників пожвавить внутрішнє конкурентне середовище та змусить вітчизняних виробників розширювати асортименти продукції, удосконалювати якість, знижувати ціни, більш повно враховувати запити населення. Це принесе безпосередні вигоди споживачам і буде, у свою чергу, стимулювати розширення попиту як основу для подальшого прогресу галузей економіки, оздоровлення бізнес-середовища, сприяти усуненню численних перекручувань ринкових відносин, поліпшенню інвестиційного клімату, загальної модернізації економіки.

Інтеграція у світовий господарський простір розширить можливості для використання світового досвіду, прилучення до високої ринкової ділової культури, переходу на новітні технології й методики, міжнародні стандарти й норми якості продукції. Участь країни у СОТ потенційні інвестори розглядають як важливий елемент відкритої, прозорої й стабільної політики.

З іншого боку, в останні роки зберігається негативна тенденція до зростання кількості збиткових підприємств в аграрному секторі. У 2002 році 44% сільськогосподарських підприємств були збитковими, отже, говорити про реалізацію конкурентних переваг поки що немає жодних підстав.

Членство у СОТ також несе у собі зобов'язання припинення створення «тепличних умов» для господарюючих суб'єктів (скасування експортних субсидій, пільгових кредитів підприємствам під урядові гарантії, поступове зниження субсидування сільського господарства). На сьогоднішній день зобов'язанням, прийнятим по сільському господарству, є не перевищення п'ятивідсоткового рівня внутрішньої його підтримки, хоча для країн, що розвиваються, межа субсидування сільського господарства становить 10%.

Надання Україні статусу країни з ринковою економікою поставить під сумнів можливості в майбутньому серйозно субсидіювати аграріїв. При цьому фахівці із сільського господарства стверджують, що для його підтримки зовсім не потрібно зв'язуватися з дорогим і не завжди вигідним стимулюванням з так званого "жовтого кошика", а досить використати дозволені міри "зеленого кошика". Тобто замість того, щоб, за прикладом Європейського союзу, саджати своїх сільськогосподарських виробників на субсидійний допінг, можна будувати елеватори в портах або підтримувати агроекономічні наукові розробки. З іншого боку, відмовившись від мір "жовтого кошика", можна буде претендувати на членство у Кернській групі, що дозволить у майбутньому більш успішно лобіювати зниження бар'єрів для експорту своєї сільськогосподарської продукції в розвинені країни. А останнє буде мати набагато більше істотний стимулюючий вплив на розвиток сільського господарства, чим субсидування його з боку уряду.

Кількісно оцінити наслідки нетарифних мір досить складно. Як непряму міру оцінки можна розглядати ефект від вступу до СОТ на прямі іноземні інвестиції. Як відомо, заходи щодо зниження тарифного захисту можуть утворювати негативний ефект на горизонтальні іноземні інвестиції, спрямовані на обслуговування внутрішнього ринку. У той же час поліпшення інвестиційного клімату впливає на всі типи прямих іноземних інвестицій. Вивчення світового досвіду показує, що в середньому по країнах, що розвиваються, і країнах з перехідною економікою з кінця 90-тих років і до цього часу приплив прямих іноземних інвестицій з розвинених країн у рік вступу до СОТ помітно збільшувався. Це говорить про те, що вступ до СОТ звичайно розглядається іноземними інвесторами як свідоцтво істотного поліпшення інвестиційного клімату.

Щоб оцінити можливі інвестиційні наслідки для України, проаналізуємо ситуацію на прикладі країн, які вже вступили до СОТ.

Першою з країн СНД у 1998 році членом цієї організації стала Киргизія. Вважалося, що вступ до СОТ буде сприяти підвищенню привабливості країни в інвестиційному плані та забезпечить вихід продукції на нові ринки. Однак очікуваного росту потоків прямих іноземних інвестицій в економіку Киргизії так і не відбулося, навпроти, їхнє надходження скоротилося більш, ніж у три рази. Причини цього зв'язані як з вузькістю внутрішнього ринку, так і низкою інвестиційною привабливістю країни. Таким чином, додатковий приплив інвестицій, про яке говорилося як про перевагу вступу до СОТ, прийняв характер зворотний передбачуваному.

Лідерами за обсягами залучення іноземних інвестицій є Польща, Чеська Республіка і Словаччина, куди було спрямовано 61% від загального обсягу прямих іноземних інвестицій у країни з перехідною економікою у 2002 році. В Естонії і Латвії після набуття членства у СОТ у 1999 році обсяги прямих іноземних інвестицій суттєво не змінилися. Литва набула членства у СОТ 2001 року, проте обсяги ПІІ в цю країну впродовж 2001-2002 років, хоча і зростали, але не досягли рівня 1998 року. Щорічний приплив ПІІ в Грузію від часу вступу до СОТ у 2000 році також не перевищив рівня 1998 року. У Молдові, яка стала членом СОТ у 2001 році, приплив ПІІ у наступному 2002 році зменшився порівняно з 2000 роком.

Прямі іноземні інвестиції залучаються в економіку країн Центральної та Східної Європи завдяки кваліфікованій і дешевій робочій силі та зростанню орієнтації на європейські ринки. У 2002 році, який передував приєднанню низки країн регіону до ЄС, прямі іноземні інвестиції у регіоні зросли на 15%. Взагалі, вкладення грошей у місцеве виробництво тільки тоді має сенс, коли це обходиться дешевше, ніж імпорт. Тому як тільки знімається митний заслін на шляху готової продукції, обсяг інвестицій негайно ж зменшується в рази, а замість грошей у країну йдуть закордонні товари. Але вступ до СОТ сприяє створенню іміджу країни із прозорою економікою. Відповідно, підвищується інвестиційна привабливість.

Отже, набуття членства у СОТ може стати лише одним із чинників залучення прямих іноземних інвестицій в економіку України. Чинниками, що стримують інвесторів, є нестабільність законодавства в країні, надмірний податковий тиск, низька дисципліна виконання контрактів, недоліки в роботі судової системи та інші чинники, що формують інвестиційний клімат у державі.

Для забезпечення подальшого інвестування сільського господарства необхідно з'ясувати конкретні наслідки від вступу до СОТ, визначити ризики й виробити систему заходів щодо їхньої мінімізації. З огляду на те, що сільськогосподарська продукція, відноситься до так званих особливо чутливих позицій, необхідно визначити систему інвестиційних, організаційних, технологічних мір, які дозволили б забезпечити випуск конкурентоздатної, імпортозаміщуючої продукції, що відповідає нормам і вимогам СОТ. Для цього повинна бути створена система науково-методичного забезпечення, як на період вступу, так і на період роботи в умовах СОТ.

Можна зробити висновок, що для стабільного залучення інвестицій в аграрний сектор економіки України після вступу до СОТ державі потрібно розробити наступні заходи:

- приведення законодавства у відповідність із міжнародними стандартами (закони, які приймаються з метою приєднання до СОТ, необхідні, незалежно від вступу до цієї організації, для встановлення режимів, що сприяють торгівлі й притоку інвестицій);

- формування твердої політики збалансованості між імпортом і експортом;

- створення єдиної проробленої й погодженої програми, яка повинна включати організацію потужної маркетингової діяльності по підвищенню привабливості вітчизняного аграрного потенціалу для інвесторів;

- проведення реструктуризації агропромислових підприємств із залученням стратегічних інвесторів,

- розробка фінансово-кредитної політики, найбільше сприяючої збільшенню частки оборотних коштів, розширення експорту і т.п.

Література

1. Strategy for Ukraine. Document of the European Bank for Reconstruction and Development. 3 September 2002 //

http://www.ebrd.org/about/strategy/country/ukraine/ukraine.pdf

2. Осташко Т.О. Приєднання до СОТ: перспективи і ризики для аграрного сектора України//Економіка і прогнозування. - 2003. - №6.

3. Соціальні та економічні наслідки вступу України до СОТ: експертні оцінки / Відп.ред. Ю. Привалов. - К., 2004. - 154 с.