Історія становлення міжнародної валютної системи та головні засади її сучасного функціонування

Міністерство освіти і науки України

Рівненський кооперативний економіко-правовий коледж

РЕФЕРАТ

на тему:

Історія становлення міжнародної валютної системи та головні засади її сучасного функціонування

Підготувала: студентка

групи БС-11

Гринчак Н.

Рівне-2005

Зміст

1. Історія становлення міжнародної валютної системи

2. Структура світової валютної системи

3. Світові фінансові ринки

4. Валютний ринок

5. Використана література

1. Історія становлення міжнародної валютної системи

Світова валютна система - це організаційна форма грошово-кредитних відносин у міжнародному обігу, яка склалася на основі розвитку світового ринку, закріплена міждержавними угодами і обслуговує взаємний обмін результатами діяльності національних господарств.

1.Перша світова валютна система - Паризька (1867р)склалася ще в 19 столітті - у вигляді “золотого стандарту” - при якому міжнародними грошима було золото, не існувало ніяких угод, що регулювали би валютні відносини.

2.На Генуезькій конференції в 1922році - було укладено міжнародну угоду, яка документально оформила світову валютну систему, ввівши “золотодевізний стандарт”- який передбачав обмін провідних валют світу на золото за фіксованими співвідношеннями. Проіснувала ця система до років “великої депресії” (1930роки).

3.У місті Бреттон-Вудс(США) 1944рік - були узгодженні основні принципи валютно-фінансового устрою, відомого як Бреттон-Вудська валютна система - при якій була введена взаємна оборотність валют основних капіталістичних країн, поряд із золотом як світові резервні та розрахункові валюти використовується долар США (в основному) та фунт стерлінгів Великобританія (менше).

4.Четверта валютна система вступила в дію з квітня 1978 року і отримала назву Ямайська валютна система, яка була прийнята на Ямайці в місті Кінгстоун. Особливістю її - переважаюче становище долара США на світовому ринку; ця світова валютна система грунтується не на золоті, а на обігу паперових і кредитних грошей.

У Європі створено регіональну валютну систему - Європейську валютну систему, яка була створена країнами - членами Європейської співдружності, щоб протистояти гегемонії долара США у світовій валютний системі, а також для забезпечення чіткого співвідношення курсів національних валют країн ЄС для підтримки інтеграційних процесів. Механізм дії Європейської валютної системи включає три основні елементи:

1.Європейська валлютна одиниця - ЄВРО.

2.Режим сумісного коливання валютних курсів.

3.Європейський фонд валютного співробітництва.

2. Структура світової валютної системи

Світова валютна система -- це форма організації міжнародних валютних (грошових) відносин, що історично склалася і закріплена міждержавною домовленістю. Це сукупність способів, інструментів і міждержавних органів, за допомогою яких здійснюється взаємний платіжно-розрахунковий оборот у рамках світового господарства.

Світова валютна система включає ряд конструктивних елементів -- світовий грошовий товар, валютний курс, валютні ринки та міжнародні валютно-фінансові організації.

Світовий грошовий товар є першим елементом валютної системи, виступає носієм міжнародних валютно-грошових відносин і приймається кожною країною як еквівалент вивезеного з неї багатства. Історично першим міжнародним грошовим товаром було золото, пізніше в міжнародних роз-рахунках стали використовувати кредитні гроші (векселі, банкноти, чеки та депозити). В 70-х роках з'являються спе-ціальні міжнародні та регіональні платіжні одиниці -- СДР та ЕКЮ.

Сукупність усіх платіжних інструментів, які можуть бути використані в міжнародних розрахунках, називають міжнародною ліквідністю. Це золото, вільно оборотні валютні запаси держав та міжнародні гроші.

Другим елементом світової валютної системи є валютний курс. Це мінова вартість національних грошей однієї країни, виражена в грошових одиницях інших країн. Існують фіксовані (тверді) та плаваючі (гнучкі) валютні курси. В основу фіксованого валютного курсу покладено монетний паритет (ваговий вміст золота в національних грошових одиницях), плаваючі валютні курси не зв'язані з монетними паритетами, а визначаються через зіставлення паритетів купівельної спроможності валют, тобто оцінки в національних грошах вартості однойменного "кошика" товарів.

Третім елементом світової валютної системи виступають валютні ринки. Першим таким ринком був ринок золота як грошового товару, де золото продавалось на основі офіційної ціни, що була закріплена міжнародним договором. Сьогодні ціна на золото складається під впливом попиту і пропозиції, а ринок золота функціонує як звичайний товарний ринок.

Розширення кредитних відносин привело до необхідності формування власне валютних ринків, які існують на основі розгалуженої системи банківських взаємозв'язків провідних країн розвинутої ринкової економіки та міжнародних і регіональних валютно-фінансових установ. У своїх функціях продавця та покупця іноземної валюти, з одного боку, та органів, які здійснюють розрахунки з закордонними контрагентами, -- з другого, банки та інші валютно-фінансові установи в своїй сукупності складають міжнародний валютний ринок. Поряд з ним функціонує євровалютний ринок, який виник на основі транснаціоналізації спеціальних рахунків приватних банків провідних країн світу.

Четвертий елемент світової валютної системи -- це міжнародні валютно-фінансові організації: Міжнародний валютний фонд (МВФ), Міжнародний банк реконструкції і розвитку (МБРР), який разом із своїми філіями -- Міжнародною фінансовою корпорацією (МФК), Міжнародною асоціацією розвитку (МАР), Багатостороннім агентством з гарантій інве-стицій (БАГІ) та Міжнародним центром із врегулювання інвестиційних суперечок (МЦВІС) -- створюють групу Світового банку, Банк міжнародних розрахунків у Базелі, регіональні банки розвитку та ін.

Світова валютна система базується на функціональних формах світових грошей. Світовими називають гроші, які обслуговують міжнародні економічні, політичні та культурні відносини, а грошова операція, завдяки якій в даній країні можна придбати платіжні засоби, що є дійсними і можуть бути використані за кордоном, є операцією валютною.

Еволюція функціональних форм світових грошей повторює з певним відставанням шлях розвитку національних грошей -- від золотих до кредитних грошей. Підтвердженням цього є той факт, що в умовах, коли золото виконувало всі функції грошей, грошова і валютна системи -- національна і світова -- були тотожні з тією лише різницею, що монети, виходячи на світовий ринок, скидали, за висловом К. Маркса, "національні мундири" і приймались до оплати на вагу. Іншим прикладом дії такої закономірності е базування світо-вої валютної системи в XX ст. на одній або кількох валютах провідних країн світу.

Головне завдання світової валютної системи полягає в ефективному опосередкуванні платежів за експорт і імпорт товарів, капіталу, послуг та інших видів міждержавної господарської діяльності, створенні сприятливих умов для розвитку виробництва та міжнародного поділу праці, забезпечення безперебійного функціонування економічної системи вільного підприємництва. Через світову валютну систему здійснюється перелив економічних ресурсів з однієї країни в іншу або блокується цей процес, розширюється чи звужується ступінь національної самостійності країни, а також переміщуються економічні труднощі (інфляція, безробіття) із одних країн до інших.

Отже, світова валютна система виступає однією з головних рушійних сил, які можуть або сприяти розширенню міжнародних економічних відносин, або, навпаки, -- обмежувати їх інтенсивність. Тому розвиток міжнародних економічних відносин значною мірою залежить від характеру світової валютної системи і дієвості функціонування її інститутів.

В світовому господарстві постійно відбуваються переливання грошового капіталу, який у свою чергу формується в безперервному процесі кругообігу. Стрижнем світових фінансових потоків є матеріальні процеси відтворення. На об'єм і напрямок цих потоків впливає ряд економічних, політичних та інших факторів. Основними і найвагомішими з них є наступні чинники.

1. Стан економіки (підйом, розквіт, спад, депресія). Так економічний спад в промислово розвинених країнах в кінці 80-х -- на початку 90-х років викликав зниження темпу зростання об'єму світової торгівлі вдвічі (з 7% в 1989р. до 3,5% в 1991р.); економічне зростання, яке почалося з 1992р. в Західній Європі, США і Японії, супроводжувалось збільшенням міжнародного товарообороту. Але в 1997-1998 роках криза японської економіки, фінансова і валютна криза країн Південно-Східної Азії (ПСА) викликала спад світової економіки, торгівлі, уповільнення темпу економічного розвитку та збільшення дефіциту торгівельного балансу ряду країн. Протягом наступних трьох років ситуація покращилась аж до вересня 2001р., коли катастрофа пасажирських літаків в США і наступні події призвели до тимчасового уповільнення міжнародного торгівельного розвитку.

2. Взаємна лібералізація торгівлі країн-учасниць ГУТТ (Генеральна угода про тарифи і торгівлю). До 1990р. середньозважена ставка митних тарифів по промисловим товарам знизилась до 6,3%, в 2000р. - до 2,8% (проти 40% в 1948р., коли була підписана ГУТТ). Створена в 1996р. замість ГУТТ Всесвітня торгівельна організація (ВТО) включає всі попередні угоди , в тому числі ГУТТ.

3. Структурні перебудова в економіці різних країн під впливом різноманітних причин. Наприклад, в США - у зв'язку зі збільшенням військових витрат і військового виробництва як реакція на події вересня 2001р. До цього економіка США була направлена на поступове скорочення військових витрат та зменшення масштабів виробництва військової техніки.

4. Масштабне перенесення за кордон низькотехнологічних виробництв, наприклад, з США - до Мексики, з Японії - до країн Південно-Східної Азії, з Західної Європи - у Східну Європу (в тому числі перенесення в Україну підприємств хімічної промисловості).

5. Об'єми вивезення капіталу значно перевищують

торгівлю товарами і послугами.

3.Світові фінансові ринки

Світові фінансові потоки обслуговують рух товарів, послуг і міжкраїнний перерозподіл грошового капіталу між конкуруючими суб'єктами світового ринку. Крім того вони подають сигнали про стан кон'юнктури, що слугують орієнтиром для прийняття рішень менеджерами. Рух світових фінансових потоків здійснюється наступними основними каналами:

Ш валютно-кредитне і розрахункове обслуговування купівлі продажу товарів (включаючи особливий товар - золото) і послуг;

Ш закордонні інвестиції в основний та оборотний капітал;

Ш операції з цінними паперами і різними фінансовими інструментами;

Ш валютні операції;

Ш перерозподіл частини національного доходу через бюджет у формі допомоги країнам, що розвиваються, і внесків доходів в міжнародні організації та інше.

Світові фінансові потоки відрізняються єдністю форми (зазвичай грошова форма у вигляді різних фінансово-кредитних інструментів) і місця (сукупний ринок). Специфічною сферою ринкових відносин, де об'єктом угоди слугує грошовий капітал, є валютні, кредитні, фінансові, страхові ринки. Такі ринки сформувались на основі розвитку міжнародних економічних відносин. Об'єктивною основою їх розвитку є закономірності кругообігу функціонуючого капіталу.

Світові валютно-кредитні і фінансові ринки виникли на базі відповідних національних ринків, тісно взаємодіють з ними і мають ряд специфічних відмінностей:

Ш величезні масштаби. За деякими оцінками щорічні операції на світових валютних і фінансових ринках в п'ятдесят разів перевищують торгівлю світовими товарами;

Ш відсутність географічних кордонів;

Ш цілодобове проведення операцій;

Ш використання валют провідних країн, а також євро з 1999р.;

Ш учасниками є в основному першокласні банки , корпорації, фінансово-кредитні інститути з високим рейтингом;

Ш доступ на ці ринки мають в основному першокласні позичальники або під солідну гарантію;

Ш диверсифікація сегментів ринку і інструментів під впливом змін у сфері фінансових послуг;

Ш специфічні - міжнародні - відсоткові ставки;

Ш стандартизація і високий рівень інформаційних технологій без паперових операцій.

Участь національних валютних, кредитних, фінансових ринків в операціях світового ринку визначається рядом факторів:

· відповідним місцем країни у світовому сегменті господарства та її валютно-економічним положенням;

· присутністю розвиненої кредитної системи та добре організованої фінансової біржі;

· помірністю оподаткування; пільгами валютного законодавства, що дозволяють доступ іноземним позичальникам на національний ринок й іноземних цінних паперів до біржового котирування;

· зручним географічним положенням;

· відносною стабільністю політичної ситуації тощо.

Перелічені фактори обмежують коло виконуючих міжнародні операції ринків. У результаті конкуренції склалися міжнародні фінансові центри - Нью-Йорк, Лондон, Цюріх, Люксембург, Франкфурт-на-Майні та інші - в основному на базі національних ринків найрозвиненіших країн світу. Поява фінансових центрів на периферії світового господарства, таких як Багамські острови, Сінгапур, Сянган (Гонконг), Панама, Бахрейн та інші, зумовлена певною мірою нижчими податками й операційними витратами, незначним державним втручанням, ліберальним валютним законодавством.

Світові фінансові центри, де кредитні заклади здійснюють операції в основному з нерезидентами в іноземній для даної країни валюті отримали назву фінансових центрів “офшору”. Цей термін приблизно відповідає поняттю євроринок. Офшорні фінансові центри слугують також податковим сховищем, оскільки операції на них не обкладаються місцевими податками. На сьогодні в тринадцяти світових фінансових центрах сконцентровано більше тисячі філіалів і окремих іноземних банків.

Різновидом банківської офшорної зони є міжнародні банківські зони, відокремлені географічно або екстериторіально. Їх специфіка полягає в особливих умовах банківських операцій, які відрізняються від національного ринку суворою специфікацією, частковим звільненням від податків. На міжнародні банківські зони не розповсюджується ряд банківських нормативів, у тому числі система обов'язкових резервів, участь у фонді страхування банківських вкладів.

4.Валютний ринок

Валютний ринок як економічна категорія - це підсистема стійких економічних та організаційних відносин, пов'язаних з операціями купівлі-продажу іноземних валют та платіжних документів в іноземних валютах. На валютному ринку здійснюється широке коло операцій що до зовнішньо-торгівельних розрахунків, міграції капіталів, робочої сили, тощо, які передбачають використання іноземної валюти покупцями, продавцями, посередниками; банківськими установами та фірмами. Існує чотири групи суб'єктів валютного ринку:

· державні установи, основне місце серед яких займають центральні банки та казначейства окремих країн;

· юридичні та фізичні особи, зайняті у різноманітних сферах зовнішньоекономічної діяльності;

· комерційні банківські установи, які забезпечують валютне обслуговування зовнішньоекономічних зв'язків, особливо брокерські контори;

· валютні біржі та валютні відділи товарних та фондових бірж.

Сучасні світові валютні ринки характеризуються наступними основними особливостями.

· Інтернаціоналізацією валютних ринків на базі інтернаціоналізації господарських зв'язків, широким використанням електронних засобів зв'язку, здійсненням операцій та розрахунків по ним.

· Операції здійснюються безперервно протягом доби поперемінно в усіх частинах світу. Робота на валютних ринках у відповідності до календарної доби у підрахунку часових поясів від нульового меридіану ,що проходить через Гринвіч -- GMT (Greenwich Meridian Time), починається у Новій Зеландії (Веллінгтон) і проходить послідовно часові пояси у Сіднеї, Токіо, Гонконгу, Сінгапурі, Москві, Франкфурті-на-Майні, Лондоні, Нью-Йорку та Лос-Анжелесі.

· Техніка валютних операцій уніфікована, розрахунки здійснюються за кореспондентськими рахунками банків.

· Широким розвитком валютних операцій з метою страхування валютних і кредитних ризиків. При цьому валютні операції, які відображались у банківських балансах, замінюються срочними та іншими валютними угодами, що враховуються на позабалансових статтях.

· Спекулятивні і арбітражні валютні операції набагато переважають над операціями, пов'язаними із комерційними угодами; їх число різко зросло і включає не тільки банки і транснаціональні компанії (ТНК), а й інші юридичні і навіть фізичні особи.

· Нестабільністю валют, курс яких за часту має свої, незалежні від економічних факторів тенденції. При цьому світовий валютний ринок є найпотужнішим та найліквіднішим, але надзвичайно чутливим до економічних і політичних новин.

З функціональної точки зору валютні ринки забезпечують:

- своєчасне здійснення міжнародних розрахунків;

- страхування валютних і кредитних ризиків;

- взаємозв'язок світових валют, кредитних і фінансових ринків;

- диверсифікацію валютних резервів банків, підприємств, держави;

- регулювання валютних курсів (ринкове та державне);

- одержання спекулятивного прибутку їх учасниками у вигляді різниці курсів валют;

- проведення валютної політики, направленої на державне регулювання економіки, а останнім часом - як складової узгодженої макроекономічної політики групи країн (“сімки”, ЄС).

Розрізняються світові, регіональні, національні (місцеві) валютні ринки у залежності від об'ємів, характеру валютних операцій, кількості використовуваних валют і ступеню лібералізації.

Світові валютні ринки сконцентровані у світових фінансових центрах. Серед них виділяють валютні ринки у Лондоні, Нью-Йорку, Франкфурті-на-Майні, Парижі, Цюріху, Токіо, Сянгані, Сінгапурі, Бахрейні. На світових валютних ринках банки проводять операції з валютами, які широко використовуються у світовому фінансовому обороті, і майже відсутні угоди з валютами регіонального і місцевого значення незалежно від їх статусу й надійності. Провідне положення зберігає Лондонський валютний ринок (400-460 млрд. доларів або більше 30% щорічних валютних угод у світі). Цей показник в 9 разів перевищує об'єм валютних операцій в Парижі, в 5 разів -- у Франкфурті-на-Майні, в 2 рази -- в Нью-Йорку. 40% світового валютного обороту припадає на європейський ринок, 40% -- на американський, 20% -- на азіатський ринок.

Лондон здавна лідирував у торгівлі іноземними валютами завдяки великому досвіду роботи у цій сфері, ліквідності валютних операцій, чисельності іноземних банків (524 з 76 країн на квадратній милі Сіті). У результаті інтеграційного процесу в Західній Європі сформувався міжнародний (регіональний) європейський валютний ринок, розрахунки на якому в 1979-1998 рр. здійснювались в ЕКЮ. З січня 1999 р. розпочався новий етап розвитку європейського валютного ринку, розрахунки на якому стали здійснюватися в новій колективній валюті - євро. Котирування курсу євро до долара і валютам країн, що не входять до зони євро, здійснює Європейський центральний банк у Франкфурті-на-Майні.

На регіональних і місцевих валютних ринках здійснюються операції з певними конвертованими валютами. Котирування валют, використовуваних для валютних операцій у певному регіоні, відносно регулярно здійснюється банками даного регіону, а валют місцевого значення -- банками, для яких ця валюта є національною і активно використовується в угодах з місцевою клієнтурою.

З інституціональної точки зору валютні ринки є сукупністю банків, брокерських фірм, корпорацій, особливо ТНК. Банки здійснюють 85-95% валютних угод між собою на міжбанківському ринку, а також з торгівельно-промисловою клієнтурою. У відповідності з національним банківським або валютним законодавством права банків здійснювати міжнародні операції і валютні угоди при кризах обмежуються або вимагається спеціальний дозвіл (ліцензія). Це може стосуватися проведення усіх валютних операцій або деяких з них.

Банки, котрим надано право на проведення валютних операцій, називаються уповноваженими, дивізійними або валютними. Для дивізійного банку ступінь участі в операціях валютного ринку залежить від ряду факторів:

- величина банку;

- його репутація;

- ступінь розвитку зарубіжної мережі відділень та філіалів;

- об'єм здійснюваних через банк міжнародних розрахунків.

Певну роль відіграють періодичне введення валютних обмежень, стан телексного і телефонного зв'язку в місцях, де розміщений банк, а також його політика. Тому найбільший обсяг валютних операцій припадає на долю транснаціональних банків (ТНБ): Citibank, Chase Manhattan Bank, Deutsche Bank, Dresdner Bank, Barclays Bank, Union Bank of Swizerland, Sumitomo Bank, Mitsubishi Bank, ABN Amro та інші. Ці банки здійснюють угоди на дуже крупні суми (100-500 млн. доларів), тоді коли стандартна угода від 1 до 10 млн. доларів здійснює відчутний вплив на стан валютного ринку і має конкурентну перевагу в боротьбі за вигідні угоди.

Новим учасником валютного ринку стали інвестиційні фонди, які здійснюють диверсифіковане управління портфелями активів, розміщуючи валюти в високоліквідні і надійні цінні папери керівництв і корпорацій різних країн. Найвідомішими є фонди “Quantum” Джорджа Сороса, фонд “Dean Witter”, міжнародний хедж-фонд “Long-Term Capital Management”. В умовах лібералізації валютних ринків їх поява пов'язана з необхідністю страхувати зростаючі валютні і кредитні ризики. Участь у їх створенні, як правило, беруть ТНБ та інвестиційні фонди. Тому в хедж-фондах концентруються значні суми, що дозволяють не тільки страхувати ризики, а й заключати крупні спекулятивні угоди, здатні знизити курс валют невеликих країн. Так відбулося з валютами Малайзії, Індонезії і Гонконгу влітку1998 р., що викликало різку реакцію цих країн і заборону на дію крупних спекулянтів на своїй території.

До числа учасників валютних ринків входять центральні банки країн, котрі через ці ринки управляють валютними резервами, підтримують курс національної валюти, проводять валютну інтервенцію, а також регулювання відсоткових ставок по вкладах у національній валюті. Найбільший вплив на світові валютні ринки здійснюють центральні банки США (Федеральна Резервна Система), Німеччини, Великобританії.

На валютному ринку також присутні інститути небанківського характеру (страхові і пенсійні фонди, інвестиційні компанії). Вони використовують у якості посередників брокерські фірми, серед переваг яких є анонімність здійснення угод, безперервність процесу котировки, можливість пропонувати власні ціни. Об'єми валютних операцій брокерів постійно ростуть, охоплюючи біля 30% валютних операцій, на Лондонському ринку - 35%, а за операціями з доларом дещо вище.

На сьогодні функціями валютних бірж є організація торгів валютою, мобілізація вільних ресурсів, фіксація довідкових курсів валют. З посиленням взаємозв'язків між валютним, кредитними, фінансовими і золотими ринками в найкрупніших банках введено концепцію валютного залу, в якому об'єднані здійснювані у різних відділах банку операції на цих ринках. Цим досягається повніша інформованість, тісний контакт між ділерами по взаємопов'язаним операціям різних сегментів ринку, узгоджена стратегія і тактика дій на них.

Використана література:

Боринець С.Я. Міжнародні валютно-фінансові відносини: Підручник.-К.:Т-во “Знання”, КОО, 1999

Міжнародні валютно-кредитні відносини: Підручник А.С.Філіпенко, В.І.Мазуренко, В.Д.Сікора та ін.-К.: Либідь, 1997

Економічний словник-довідник / За ред. С.В. Мочерного.-К.: Феміна, 1995

Губський Б.В. Інвестиційні процеси в глобальному середовищі.-К.: Наук. думка, 1998