Розвиток валютно-фінансової інтеграції країн ЄС і СНД

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

КИЇВСЬКА АКАДЕМІЯ МІЖНАРОДНОЇ ЕКОНОМІКИ МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН

Контрольна робота

з Економічних проблем перехідних економік

В - 14

Виконав: студент 4 курсу

Хмельницького НКЦ КАМЕМВ

Факультет економічний

Спеціальності міжнародна економіка

Огороднік О.П.

Перевірила: Відоменко О. І.,

Кандидат економічних наук

Хмельницький, 2009

План

Вступ

1. СНД як об'єднання 12 держав

2. Проблеми розвитку Співдружності Незалежних Держав (СНД)

3. Фактори економічного зростання в країнах з трансформаційною економікою

4. Валютно-фінансова інтеграція в ЄС та СНД: порівняльний аналіз

Висновок

Список використаних джерел

Додатки А, В, С

Вступ

Наприкінці двадцятого століття увага всього світу зосередилася на процесах, що відбуваються на теренах колишнього Радянського Союзу і держав Східної Європи. Не витримавши економічної і політичної стагнації, соціалістичні режими з їхнім централізованим плануванням економіки розпалися в основному мирним шляхом, поступившись місцем вільним виборам і перспективам демократичної реформації.

Нове стрімко увірвалося в життя народів колишнього СРСР, змінюючи всі сфери суспільного життя. Серйозні перетворення відбулися і все ще тривають у структурі державної влади країн-членів СНД.

СНД як об'єднання 12 держав пострадянського простору виникла після розпаду СРСР відповідно до Мінської угоди, Алма-Атинської декларації та Протоколу до Мінського договору. При створенні СНД було визначено, що Співдружність будується на принципах міжнародного права. Членство в СНД є добровільним, і кожен з учасників має право його призупиняти чи припиняти. Органи СНД мають суто консультативні та координуючі функції.

Дана контрольна робота буде складатись з чотирьох розділів.

В першому розділі буде представлений невеличкий опис країн СНД їх функції і ін.. В другому розділі «проблеми розвитку СНД», викладено основні на мою думку проблеми, особливо партнерство Росії і СНД на міжнародному ринку. Третій розділ «фактори економічного зростання в країнах з трансформаційною економікою», метою даного розділу є дослідження факторів економічного зростання та їх впливу на забезпечення стабільного економічного розвитку та підвищення добробуту населення країн з трансформаційною економікою в тому числі СНД. В четвертому розділі, зроблено дослідження особливостей валютно-фінансової інтеграції у межах Європейського Союзу та СНД, іх порівняльний аналіз, переваги та недоліки.

1. СНД як об'єднання 12 держав

Розвал Радянського Союзу та створення СНД в 1991 році були тільки початком перебігу складних інтеграційних і дезінтеграційних процесів на терені останньої імперії світу. СНД виявилась політично й економічно неспроможною, нестабільною структурою. Неефективність функціонування Співдружності зумовлена її суперечливою природою, яка закладена в концепцію її існування. Власне, СНД виникла як механізм розв'язання протиріч, що виникли в часи “перебудови” ще у колишньому СРСР між союзним Центром і периферією, яку утворювали радянські республіки. Боротьба відцентрових і доцентрових тенденцій розвитку призвела до утворення нових незалежних держав з власним розумінням своїх національних інтересів, тоді як функції “центру” перехопила одна з новоутворених держав - Російська Федерація, яка проголосила себе спадкоємницею СРСР і згодом почала спрямовувати свою політику на відновлення Союзу, тобто знову почала “збирати землі” навколо Москви.

Функції СНД та труднощі їх реалізації. Утворення СНД в цілому можна вважати історично виправданим на етапі становлення нових держав пострадянського простору, але за сучасних умов, коли цей процес фактично закінчився, її існування стає проблематичним. Щоб розібратися, що є позитивним і що негативним у діяльності СНД за останні роки, необхідно проаналізувати реальні функції та цілі, що виправдовували її існування. Відзначимо також, що кожна з функцій має подвійну природу (відцентрову та доцентрову) згідно з різними концептуальними схемами бачення СНД:

а) Культурно-історична функція зумовлена спільним минулим і полягає в підтримці відчуття солідарності народів пострадянсько простору, яке склалося за умов тривалого співжиття в межах Російської імперії та СРСР. Існує також певна гуманітарна єдність країн СНД, зокрема - подібні системи освіти, “російськомовність”, родинні зв'язки тощо. Загалом, ця функція збережена в існуванні СНД, що значно пом'якшило “шок” у населення пострадянських країн, викликаний розпадом СРСР. Було збережено режим вільного пересування через нові кордони, конвертованість документів про освіту та наукові звання, елементи спільного інформаційного простору тощо.

б) Міжнародно-правова функція. Утворення СНД сприяло більш цивілізованому вирішенню проблем, пов'язаних з трансформацією колишніх радянських республік у незалежні країни (механізм “розлучення”). Після закінчення цього процесу внаслідок укріплення національних держав, їх виходу на міжнародну арену, укладання двосторонніх міждержавних угод з РФ тощо, міжнародно-правова функція Співдружності в існуючому вигляді втрачає сенс і має отримати інше навантаження.

В ситуації, що склалася, Співдружність як об'єднання незалежних держав поступово трансформується у проросійську наддержавну структуру. Незважаючи на те, що “столицею” СНД за Біловезькими угодами було проголошено Мінськ, основні структури й органи СНД перебувають у Москві.

в) Економічна функція. При створенні СНД важливо було зберегти раціональні економічні зв'язки, що сформувалися за умов колишнього єдиного народногосподарського комплексу. Існує взаємодоповнюваність та взаємозалежність економічних систем країн - членів СНД, спільні проблеми у здійсненні економічних перетворень, які можна було б вирішувати узгоджено.

Однак сподівання на створення ефективної моделі міждержавних економічних зв'язків так і не справдилися. В економічних органах СНД закріплено російське домінування.

г) Військово-політична функція і проблеми безпеки. На початковій стадії існування СНД зберігалися елементи спільного військового командування та воєнної інфраструктури сил стратегічного призначення. З розбудовою національних збройних сил, з передачею ядерних озброєнь з України і Казахстану до РФ, із влагодженням ситуації навколо Чорноморського флоту ця функція поступово відмерла.

У відносинах між країнами СНД та РФ накопичуються економічні, політичні та правові протиріччя. Незадоволеність станом справ виявилася на останніх зустрічах керівників держав СНД, де гостро критикувалася неконструктивна позиція РФ.

Основними причинами нежиттєздатності та нестабільності СНД є:

1. Нерівноправність відносин між країнами СНД, а також претензії РФ на політичне, економічне, інформаційне та соціокультурне домінування.

2. Намагання РФ розглянути весь пострадянський простір як зону “легітимних” життєво важливих її інтересів.

3. Несумісність вимог РФ щодо координації зовнішньої й економічної політики країн СНД з повним ігноруванням нею інтересів і пріоритетів країн-партнерів.

4. Постійні спроби РФ сформувати в рамках СНД новий військово-політичний блок чи систему колективної безпеки (для кого і проти кого?).

5. Стратегічний курс РФ на розбудову наддержавних структур СНД під її контролем і прогресуючу інтеграцію пострадянських країн в новий потужний геополітичний блок.

Політика РФ щодо СНД. Основні стратегічні пріоритети політики РФ щодо СНД завжди визначались намаганнями використати цю структуру як знаряддя реінтеграції СРСР у тій чи іншій формі, як засіб втілення у життя економічних, політичних, військових і територіальних амбіцій далеко за її сучасними межами.

Первісно сформована як об'єднання незалежних держав Співдружність поступово трансформувалася в повністю підконтрольну Москві політико-економічну структуру. РФ не тільки прагне бути лідером і новим центром СНД, а й відкрито домагається повного домінування в цій організації. Вперше представлена на жовтневому 1994 р. самміті у Москві російська версія розвитку СНД не могла бути охарактеризована інакше, як довгострокова програма реінтеграції СРСР. Порушуючи всі попередні домовленості, Москва стала центром функціонування СНД.

Всі ключові комітети і керівні органи СНД очолюються представниками РФ. Повністю зрусифікований комітет з питань оборони фактично перетворився на маріонетку, що формально затверджує військові операції РФ у країнах СНД. Міжнародний економічний комітет, у якому РФ залишила за собою 50 відсотків голосів, також є наочним прикладом “рівності по-російськи”, що панує в СНД.

Головні напрямки геополітичної стратегії РФ щодо країн СНД були окреслені в указі Президента Єльцина № 940 від 14 вересня 1995 р. “Стратегічний курс РФ щодо країн - учасниць СНД”, в якому весь пострадянський простір проголошено “насамперед зоною інтересів РФ”. Розвинула цю стратегію Російська служба зовнішньої розвідки (СЗР) у доповіді “Росія і СНД: чи потребує зміни позиція Заходу?”, яка стверджувала, що “об'єктивні” реінтеграційні процеси з неминучістю зумовлять реставрацію в рамках СНД “нової економічної, оборонної зони” за лідерством РФ. Ця доповідь пропонувала дві чітко означені альтернативи: або тотальна інтеграція в економічній і військовій сферах з формуванням “спільної оборонної зони”, об'єднаним командуванням і військовими підрозділами, що має гарантувати стабілізацію, демократизацію і просування реформ, або повна дестабілізація СНД, яка “є загрозою всьому людству”.

Тому цілком очевидно, що РФ не має наміру будувати відносини з країнами - членами СНД на основах рівного партнерства і норм міжнародного права, поважати їхній економічний і політичний суверенітет і територіальну цілісність.

Україна в СНД. Від початку створення Співдружності з'ясувалися дві діаметрально протилежні ідеології щодо сенсу та перспектив розвитку цієї організації. Для України ставлення до СНД було насамперед як до механізму “цивілізованого розлучення” республік колишнього СРСР, як до організації, в якій Україна перебуватиме лише певний час - до подальшої інтеграції з Об'єднаною Європою. Інформація щодо співробітництва України в рамках СНД наведена у додатку (ДОДАТОК А).

Російські геополітики вважають, що орієнтація України на Захід і спроби від'єднатись від сфери впливу РФ неминуче призведуть до створення перманентного джерела внутрішніх конфліктів. Не утруднюючи себе пошуком аргументів, вони приписують українцям сподівання, що начебто вони, спираючись на підтримку Заходу, прагнуть поступово вигнати частину росіян з України, українізувати решту росіян і російськомовних українців. Власне, такі уявлення скоріше віддзеркалюють спосіб мислення самих росіян, ніж спосіб мислення українців (яким це робити і не спадає на думку).

Для України та деяких інших республік головна притягальна сила СНД полягала як раз у ліквідації центру. Вони категорично відкидають ідею створення нового центру в Москві. Саме тому Україна постійно наголошує на своєму статусі асоційованого члена і ретельно уникає тісної участі у політичному та військовому співробітництві. Молдова проголосила, що її участь обмежена виключно економічною сферою. Туркменистан та Азербайджан здебільшого утримуються або відмовляються підписувати угоди СНД, брати участь у реальній кооперації.

Більшість саммітів СНД теж закінчувалися провалом. Провідні міністерства України дійшли висновку, що підготовлені у Москві пропозиції щодо митного і монетарного союзів разом з пропозиціями Російської Федерації по приєднанню України до запропоно ваного економічного союзу як повноправного члена є передчасними. Особливо беручи до уваги, що пропозиції України щодо захисту економічного суверенітету країн СНД не були враховані при підготовці відповідних документів.

Майбутнє СНД. Неодноразове перенесення зустрічей на найвищому рівні лідерів країн СНД свідчить про їхнє прохолодне ставлення до майбутнього Співдружності. Фактично країни СНД мають між собою мало спільного, крім історичного минулого. Вектори пріоритетних інтересів окремих країн СНД все більше набувають відцентрового від СНД спрямування.

Зростає критика на адресу РФ, яка намагається використати структури Співдружності у власних інтересах, зневажаючи інтереси інших її членів, що найбільшої гостроти набуло на самміті лідерів країн СНД у Кишиневі.

2. Проблеми розвитку Співдружності Незалежних Держав (СНД)

З розвалом Радянського Союзу, послідувало незабаром після припинення діяльності РЕВ, Росія постала перед необхідністю корінного перегляду в самі стислі терміни всієї системи своїх зовнішньоекономічних відносин. Беручи до уваги той високий рівень взаємних господарських зв'язків, що склався між суб'єктами господарювання стали тепер незалежними країн СНД, і ступінь їх взаємозалежності, Росія розглядала економічну інтеграцію зі своїми найближчими сусідами як найважливішого напряму всієї своєї зовнішньої та економічної політики. Можна припустити, що з аналогічних позицій оцінювали ситуацію, що склалася і інші колишні союзні республіки СРСР, які підписали в грудні 1991 року Договір про створення Співдружності Незалежних Держав і проголосили для себе як завдання особливої важливості формування нової системи економічних взаємин, яка б з'єднала в собі переваги єдиного економічного простору, сформованого за століття спільного розвитку, єдиних коопераційної-технологічних комплексів і одночасно нові економічні принципи взаємодії (ринковий характер взаємин, еквівалентність обміну і т.п.).

Основними чинниками, що обумовлюють розвиток інтеграції між країнами СНД, крім перерахованих вище, є:

· можливість спільного використання створеного раніше і не розтраченого ще загального виробничо-технологічного та науково-технічного потенціалу, який виявився розділеним на національно відособлені частини;

· гарантії взаємного доступу до джерел найважливіших видів сировини, можливість спільних дій, у тому числі у фінансовій області, за їх розвідки, розробки та організації раціонального використання;

· економічно взаємовигідне використання транспортної інфраструкури (морських портів, магістральних комунікацій і т.д.), насамперед - тієї її частини, яка необхідна для виходу на зовнішні ринки;

· наявність значних резервів і можливостей коопераційних поставок вихідної сировини, матеріалів, деталей і запасних частин для збереження і розвитку обробних галузей промисловості;

· високий потенціал і ефект спільного виходу на ринки третіх країн, а також координація зусиль по захисту від дискримінаційних дій з боку цих країн і транснаціональних компаній на зовнішніх ринках.

Внаслідок усього цього з осені 1994 почалося поступове практичне пожвавлення інтеграційних процесів, якому сприяли: установа 1 жовтня 1994 Міждержавного економіческогокомітета (МЕК) - постійно діючого виконавчо-розпорядчого міжурядового органу країн Співдружності з певними контрольними функціями; Укладення в січні 1995 р. Росією, Білоруссю і Казахстаном митниць ного союзу, декларував скасування тарифних обмежень і скасування внутрішнього митного контролю (включаючи зняття митних постів на кордонах між цими республіками), з подальшою ліквідацією внутрішніх митних кордонів. Як відзначається в основних документах цієї організації, Митний союз «відкритий для приєднання будь-якої держави СНД, який визнає його принципи і готового взяти на себе в повному обсязі зобов'язання, що випливають з прийнятих документів» і ін..

Дані події частково сприяли створенню відсутніх елементів правової бази відновлення економічного співробітництва, з урахуванням нових реалій і на новій, взаємовигідній і взаімоеквівалентной основі.

Реально розвиток співпраці країн СНД, розвиток інтеграційних процесів країн Співдружності в силу ряду причин відбувалося і відбувається суперечливо і складно. Формуються національні моделі економічного розвитку, нова державність - все це об'єктивно не може не ускладнювати інтеграційні процеси.

Кризові явища в економіках країн СНД були спричинені значною мірою порушенням господарських зв'язків між колишніми республіками СРСР. Розрахунки показують, що загальний економічний спад в країнах СНД приблизно на третину обумовлений розривом цих зв'язків. У цілому відповідно до офіційної статистики за 1991 - 1995 рр.. товарообіг у рамках СНД у вартісному вираженні зменшився на 60%. Одночасно частка взаємної торгівлі республік Співдружності в загальному їх товарооборот неухильно знижувалася: до 53% у 1992 р., 40% в 1994 р. і 35% в 1995р.

Зміцнення взаємодії між партнерами по СНД на різних рівнях економічної діяльності, деяке пожвавлення взаємної співпраці, що намітилося в період 1994-1996 років, сприяли певній стабілізації загальноекономічної положення держав Співдружності. Так, у 1997р. в більшості країн СНД вдалося призупинити дію кризових явищ: намітилася тенденція до скорочення обсягів ВВП, обсяг промислового виробництва в цілому по Співдружності зріс на 3 відсотки в порівнянні з 1996р.

Проте надалі позитивний потенціал нарощування інтеграційного співробітництва в рамках СНД багато в чому виявився вичерпаним. Це стосується навіть такий найбільш розвиненою його форми, як Митний союз. Справа в тому, що одночасно з закладанням правової бази його функціонування не були вирішені питання: визначення умов використання спільної валюти - російського (колишнього радянського) рубля або який-небудь нової, колективної валюти як універсального платіжного засобу; уніфікованого переходу до світових цін у взаємній торгівлі; погашення або реструктуризації взаємної заборгованості; спільної митної охорони зовнішніх кордонів.

До середини 2001 тільки 8 з 12 держав - членів СНД (Вірменія, Білорусія, Казахстан, Киргизія, Молдова, Таджикистан, Узбекистан та Україна) ратифікували Договір про створення зони вільної торгівлі країн Співдружності, підписаний ще в квітні 1994 р. У той же час Азербайджан, Грузія та Росія до цих пір не приступили до процесу ратифікації.

Відсутність реального прогресу в діяльності зони вільної торгівлі пояснюється, зокрема, тим, що до цих пір не відпрацьовані економічні механізми взаємної компенсації втрат сторін від скасування податків і зборів на продукцію, що поставляється. До теперішнього часу досягнута домовленість про можливість так званих «вилучень» з режиму вільної торгівлі - тобто виділення особливої групи товарів і послуг, на які за погодженням сторін протягом певного періоду не поширюються умови вільної торгівлі.

Наприкінці 1999 р. у співпраці двох країн (Росії і Білорусі) був зроблений наступний крок, передбачаються, зокрема:

· поетапна валютна інтеграція на основі введення до 2005 р. єдиної грошової одиниці (валюти) і одночасного формування єдиного емісійного центру;

· поступовий перехід до єдиної податкової політики - від уніфікації та зближення в 2000 р. податкових законодавств двох країн до прийняття у 2002 р. загального Податкового кодексу Союзної держави;

· формування протягом 2000-2001 рр.. на основі уніфікованої нормативно-правової бази спільного ринку цінних паперів та його інфраструктури;

· уніфікованим до 2002 р. торговельних режимів щодо третіх країн і міжнародних організацій, а до 2005 р. - Прийняття уніфікованих нормативно-правових актів Росії та Білорусії.

Незважаючи на певні позитивні моменти, в цілому вьщеляются наступні причини триваючого зниження взаємного товарообороту країн СНД:

1. широке розповсюдження і небажання відмовлятися від бартерних форм взаєморозрахунків в торгівлі, що досягають, за деякими оцінками, від 70 до 80%;

2. відсутність зростання (а в багатьох державах - і продовження скорочення) платоспроможного попиту більшості населення;

3. що залишаються правила подвійного оподаткування та численні митні збори при експорті продукції на ринки країн Співдружності;

4. вкрай незначне використання національних валют в обслуговуванні взаємного товарообігу;

5. зростання зовнішньої заборгованості країн - учасниць Співдружності, що спонукає до орієнтації на економічні відносини з державами, що можуть виступити джерелами отримання вільно конвертованої валюти.

Поглиблення інтеграційних процесів в рамках усього СНД потребує вирішення ряду питань.

Необхідна взаємна координація діяльності зацікавлених держав з регулювання поточних економічних і соціальних процесів та проведення перетворень, що проходять у національних господарствах країн СНД.

Країни СНД здатні допомогти один одному у відновлення промислового потенціалу. З цією метою країни Співдружності могли б приступити до вироблення єдиної промислової політики, що включає, крім іншого, взаємодопомогу і розвиток на взаємовигідній основі коопераційних відносин у реальному секторі економіки, у тому числі створення спільних фінансово-промислових груп і спільних (транснаціональних) економічних об'єднань, що на мою думку після світової нинішньої економічної кризи було б досить перспективно.

Необхідна, нарешті, активізація процесу формування дієздатних виконавчих органів СНД, без котрих, як показала світова практика інтеграційного співробітництва, неможливо ефективне управління міждержавних економічних зближенням.

Цей процес досі не завершений. До цих пір не володіє реальними повноваженнями в організації співпраці Виконавчий комітет - Секретаріат СНД. Зацікавленим країнах Співдружності належить вирішити питання про поступове надання цим органам певних наднаціональних управлінських і реальних контрольних функцій

3. Фактори економічного зростання в країнах з трансформаційною економікою

Метою даного розділу є дослідження факторів економічного зростання та їх впливу на забезпечення стабільного економічного розвитку та підвищення добробуту населення країн з трансформаційною економікою в тому числі СНД.

На сьогодні в країнах СНД і Центрально-Східної Європи все ще залишаються невирішеними проблеми структурної перебудови економік і підвищення якості соціально-економічного розвитку. Як наслідок суттєве відставання від розвинених країн за показниками рівня і якості життя населення. Це обумовлює необхідність перегляду факторів, що забезпечують економічне зростання. Дослідження динаміки і факторів економічного зростання в умовах трансформаційної економіки здійснювали такі зарубіжні і вітчизняні вчені, як Рооден Р., де Мело М., Фішер С., Сахай Р., Берг К., Аслунд А., Зеттельмейер Д., Вельфе В., Гаврилишин О., Глаз`єв C., Кудров В., Гєєць В., Петкова Л., Лизун М., Ленчук Е. та ін. Проте питання визначення характеру економічного зростання і умов забезпечення його сталості в трансформаційній економіці залишається актуальним і на сьогодні.

Початок перехідного періоду постсоціалістичних країн характеризувався значним занепадом виробництва. Як показує аналіз, проведений Бергом, Боренштайном, Сехей і Зеттельмейером, початковий спад виробництва пов'язаний, швидше з неорганізованістю і несприятливими початковими умовами, ніж з неефективним проведенням структурних реформ. Хоч економічні системи країн були схожі, економічні показники країн, навіть на початку перехідного періоду, значно відрізнялись. Деякі з них (такі як Азербайджан, Казахстан, Росія, Туркменістан) мали значні природні ресурси.

Країни Балтії, постсоціалістичні країни Центральної і Східної Європи мали більш високі доходи на душу населення і мали кращі умови для переорієнтації своєї торгівлі в напрямку економічно розвинених країн [8].

Країни ЦСЄ почали раніше впроваджувати структурні реформи, а тому досягли значно більшого прогресу, про що свідчить вищий рівень індексу реформ [6].

Загалом, можна виокремити такі групи країн щодо темпів економічного зростання:

Перша група, до якої входять країни Центральної і Східної Європи (Болгарія, Польща, Румунія, Словаччина, Словенія, Чехія, Хорватія), характеризується швидким подоланням економічного спаду (1992-1994рр.) та стабільним економічним зростанням невисокими темпами (в середньому 3,3-4,6%) [7].

Друга група країн - країни Балтії та переважна більшість країнСНД - демонструють доволі високі показники економічного зростання після значної тривалої кризи (початок стабілізації - 1995-1999 роки). Середньорічні темпи зростання з початку періоду стабілізації в цих країнах - 5,25-7,7%.

До третьої групи країн можна віднести Азербайджан, Вірменію та Туркменістан, які після значної кризи демонструють надзвичайно високі показники економічного зростання. Проте, ці високі показники пов'язані не з проведенням успішних реформ, а зі значним збільшенням видобутку нафти і газу [11].

Загалом економічне зростання в постсоціалістичних країнах має такі складові: відновне, ресурсозалежне, системне та інноваційне зростання. Відновне зростання відображається в повному чи частковому відновленні виробництва товарів і послуг. Характерною рисою відновного зростання є високі темпи на початковому етапі. Проте необхідно мати на увазі, що таке зростання має затухаючий характер. Тому в умовах нестабільності зовнішнього середовища, незавершеності структурної перебудови економік воно може зупинитись або ж замінитися новим спадом.

На сьогодні експорт продукції майже всіх країн СНД має сировинну орієнтацію (крім Білорусії і Молдови). В більшості з них на частку декількох видів сировини припадає від 60 до 85% вартості експорту [3]. Проте таке зростання має ряд ризиків. Країни з сировинною орієнтацією економіки залежать від кон'юнктури світових ринків, оскільки коливання цін на сировину впливає на коливання бюджетних надходжень і реальних обмінних курсів валют країнекспортерів. Це значно ускладнює здійснення макроекономічної політики при недостатній диверсифікації економіки. Крім того, в періоди високих цін на ресурси, підвищуються курси валют країн-експортерів, що знижує конкурентоздатність виробників інших галузей. На даний момент, за оцінками експертів Україна, Росія та Казахстан найбільше постраждають від кризи серед країн СНД у 2009 році (ДОДАТОК В).

Як доводить досвід країн СНД, в результаті ресурсного розвитку дещо стримується технологічний розвиток країни, оскільки технології, що застосовуються в цьому секторі є простими. В країнах немає стимулів для розвитку високопродуктивних секторів, що обмежує зростання продуктивності в масштабах всієї економіки. Так, в країнах співдружності з використанням сучасної техніки добувається лише 10% нафти, а ступінь видобутку запасів не перевищує 40-50%. В хімічній промисловості частка прогресивних матеріалів і продуктів в загальному обсязі випуску нижче, ніж в розвинених країнах в 2-3 рази, а питома вага продукції, що випускається за застарілою технологією, досягає 60%. В машинобудуванні тільки 20% продукції відповідає світовому рівню. В чорній металургії на застарілому обладнанні виробляється більше 60% сталі [3].

Успішний розвиток країн зі значною часткою добувного сектора у ВВП можливий, але за умови, що він буде супроводжуватись зростанням частки обробної промисловості й підвищенням ролі високотехнологічного сектора і сфери послуг.

Системне зростання відбувається в результаті структурного реформування економіки і впровадження нових сегментів виробництва товарів і послуг. Важливу роль при цьому відіграють розвиток малого підприємництва, фінансового сектора, торгівлі, будівництва, транспорту. На відміну від країн СНД, країни ЦСЄ сформували досить диверсифіковану промисловість, що знайшло своє відображення в структурі виробництва та експорту. Розвиток їх економік залежить переважно від внутрішнього споживання.

Слід зазначити, що зростання інвестиційної активності неможливе без наявності інвестиційно привабливої структури економіки країни і належної технологічної основи, що включає елементи сучасних технологічних укладів. Однією з умов забезпечення стабільного економічного зростання і створення сприятливого інвестиційного клімату є політична стабільність. Як показує досвід країн СНД, політична нестабільність і військові конфлікти суттєво сповільнюють темпи економічного зростання. Високий внутрішній попит в останні роки багато в чому був обумовлений споживанням, зростання якого забезпечувалось надходженням капіталу, розширенням кредитування, збільшенням витрат державного сектора в формі підвищення зарплат і пенсій. Зростання споживчих витрат було на рівні 9% в рік. Цей показник є значно вищим, ніж в інших регіонах світу (окрім рівня НІК Південно-Східної Азії) [6].

Досягнення стійкого розвитку економіки передбачає зміну структури економіки на користь динамічно зростаючих високотехнологічних галузей і сфери послуг, а також збільшенням наукоємності та інноваційної активності всіх секторів економіки (в т.ч. традиційних). На жаль, інноваційна складова в усіх постсоціалістичних країнах впливає на економічне зростання недостатньо і знаходиться на стадії становлення. За час ринкових трансформацій науково-технічний потенціал цих країн розвивався слабо чи руйнувався. Дуже низьким є рівень фінансування наукових досліджень і розробок. Навіть країни з найвищим рівнем цього показника (Словенія - 1,59% від ВВП, Чехія - 1,5% ВВП, Росія - 1,1% ВВП, Україна, Угорщина - 1% ВВП) відстають від рівня економічно розвинених країн [10]. Залишається низькою і інноваційна активність підприємств. Лише показники Болгарії, Румунії, Чехії і Словаччини відповідають показникам окремих країн ЄС. Показники країн СНД в 3-4 рази нижчі. Найбільш швидко інноваційний розвиток відбувається в таких сферах, як телекомунікації та інформаційне забезпечення.

Для подальшого підтримання високих темпів економічного зростання необхідно збільшити фінансування сфери НДДКР (10% зростання кумулятивних внутрішніх видатків на НДДКР могли б забезпечити додаткові 0,8% зростання ВВП), стимулювати розвиток людського капіталу, активніше включатись у міжнародне науково-технічне співробітництво [1].

В більшості країн СНД навіть порівняно високі темпи економічного зростання не дали змоги вирішити такі соціально-економічні проблеми, як низький соціальний захист населення, бідність, надмірна диференціація доходів, інфляція, неефективна структура виробництва, дешева робоча сила, значна частка тіньової економіки, політична нестабільність та ін. Тому для формування основи довгострокового стабільного розвитку та підвищення рівня життя населення необхідно забезпечити: формування і послідовну реалізацію структурної політики на користь галузей, що виробляють конкурентоздатну на світових ринках продукцію з високою доданою вартістю, що зменшуватиме залежність від коливання цін на ресурси; стабілізацію економічного і політичного середовища в країнах, через проведення послідовної політики і вдосконалення нормативно-правової бази, зниження рівня тінізації економік, вирішення військових конфліктів; розбудову ефективних інститутів ринкової економіки, підвищуючи координацію різних секторів економіки (банківського, страхового, наукового, виробничого та ін.) і активізуючи інвестиційну діяльність; розвиток інноваційного потенціалу, шляхом створення системи стимулювання розвитку високотехнологічних галузей, внаслідок впровадження пільгового кредитування, удосконалення податкової системи, впровадження механізмів державних гарантій; розширення міждержавного співробітництва в галузі наукових розробок та інноваційної діяльності, шляхом координації зусиль в питаннях розвитку пріоритетних для декількох держав напрямків.

Отже, судячи з представленого мною матеріалу я зробив висновок: що для вирішення цих завдань необхідна і консолідована зацікавленість учасників ринку, і політична воля, і відповідні економічні умови. Також системна робота по формуванню основ стійкого довгострокового розвитку дозволить постсоціалістичним країнам інтегруватись в глобальну економіку рівноправними партнерами країн з розвиненою економікою.

4. Валютно-фінансова інтеграція в ЄС та СНД: порівняльний аналіз

Поступальний процес інтернаціоналізації економічного життя, який проявляться у зростанні обсягів світової торгівлі товарами, об'єктивно зумовлює диверсифікацію та підвищення значення міжнародних валютно-фінансових і кредитних відносин. Динамічний розвиок будь-якої національної економіки за сучасних умов значною мірою залежить від ефективної участі в роботі фінансових ринків, активної інтеграції у світове і регіональне фінансове середовище.

Для України питання інтеграції до Європейського Союзу - довгострокова перспектива. Інтенсифікація відносин із ЄС є необхідною умовою відновлення економічного зростання в Україні. Для України, яка взяла курс на стратегічну інтеграцію з ЄС, стабільність євро є важливим компонентом національної економічної політики, від якого залежать, наприклад, такі питання, як формування валютних резервів, залучення нових боргових зобов'язань на євроринку, зовнішньоторговельні розрахунки з європейськими партнерами. Дослідження проблем фінансової інтеграції у межах Співдружності Незалежних Держав актуально у зв'язку з тим, що Україна є асоційованим членом СНД. У рамках СНД у сфері валютно-фінансових відносин проробляється питання впровадження взаємної конвертованості національних валют і забезпечення їх вільного котирування на валютних ринках країн СНД.

Під регіональною економічною інтеграцією розуміють процеси об'єднання та структурного зближення національних економік окремих країн, що зумовлює появу спільного економічного простору. Особливо важливе значення має для країн інтеграція у тому випадку, коли вона сприяє структурній перебудові економіки. Коли до інтеграційного об'єднання з більш високим рівнем ринкового розвитку підключаються країни, які перебувають на стадії формування ринкової економіки або такі, що здійснюють глибокі економічні реформи, то це дає можливість останнім прискорити ринкові реформи й створити повноцінний місткий ринок.

Це особливо важливо для країн, які недавно почали процес інтеграції у світову економіку, до яких належить й Україна [11].

У сфері валютно-фінансових відносин проробляється питання впровадження взаємної конвертованості національних валют і забезпечення їх вільного котирування на валютних ринках країн СНД [11]. Також щодо ситуації на сьогоднішній час, то МВФ прогнозує різке скорочення економік СНД в 2009р., і валютні резерви України станом кінець2009 року складуть приблизно 28млрд.дол. (ДОДАТОК С)

Експерти вказують на різну готовність держав СНД до інтеграції, що здійснюється на трьох різних швидкостях. Перший варіант інтеграції - СНД - це міжнародна організація політико-консультативного типу з відповідними військово-політичними обов'язками в рамках Договору про колективну безпеку. На другій швидкості відбувається економічна інтеграція більш вузької групи держав - Білорусі, Казахстану, Киргизії, Росії, Таджикистану, України. Максимальний рівень інтеграції у Росії та Білорусі.

Єдиний економічний простір - простір, що об'єднує територію учасників Договору про митний союз і Єдиний економічний простір - Білорусь, Казахстан, Киргизія, Росія, на якому діють однотипні механізми регулювання економіки. Вони засновані на ринкових принципах і використанні гармонізованих правових норм, єдиній інфраструктурі й узгодженій податковій, грошово-кредитній, валютно-фінансовій, торговій і митній політиці, що забезпечує вільний рух товарів, послуг, капіталів та робочої сили. Це визначення близьке до того, яке використо вується у Європейському Союзі. Різниця полягає в тому, що в ЄС уведена єдина валюта й існують конкретні критерії узгодження економічної політики.

Основними цілями формування Єдиного економічного простору є ефективне функціонування спільного (внутрішнього) ринку товарів, послуг, капіталу і праці; створення умов для ефективної структурної перебудови економіки в інтересах підвищення життєвого рівня населення і ін..

Максимальний рівень політичної та економічної інтеграції передбачався під час створення Союзу Росії і Білорусі і підтверджувався відповідним договором (Москва, 8 грудня 1999 року). Договір ознаменував новий етап інтеграційного процесу й утворення міждержавного співтовариства, що за юридичною формою порівнюється з Європейським Союзом. Основою інтеграційного процесу є не лише політична воля глав Білорусі і Росії. Зближення країн дозволило збільшити товарооборот між ними. Договір передбачав достатньо чітке розмежування повноважень між Союзом і країнами-учасницями. До виняткових повноважень Союзу належать створення Єдиного економічного простору і правових основ спільного ринку; єдина грошово-кредитна, валютна, податкова й цінова політика й ін.. Передбачено створення органів вищої влади. Це Вища державна рада, Рада міністрів, двопалатний парламент (Палата союзу і Палата представників), Суд, Рахункова палата. Крім Єдиного економічного простору, держави-учасники розробляють уніфіковане законодавство, що регулює господарську діяльність, у тому числі податкове законодавство, єдиний митнийпростір.

Планується поетапне введення єдиної грошової одиниці з одночасним створенням єдиного емісійного центру, а також бюджету. Відмова від національної валюти - серйозний крок як для Росії, так і для Білорусі. Єдиним емісійним центром залишиться Центральний банк Росії, і в цьому випадку Білорусь буде позбавлена частини повноважень у грошово-кредитній і валютній політиці. У країнах створилися різні системи ціноутворення: в Росії ціни формуються під впливом світових, а в Білорусі, у зв'язку з переважанням переробної промисловості над видобувною, ціни занижені, що дозволяє національним товарам успішно конкурувати на внутрішньому ринку і ринках країн СНД. У той же час заниження курсу рубля щодо білоруської валюти призводить до неконкурентоспроможності російських товарів. Тому об'єднання грошових систем для Білорусії на перших етапах пройде з більшими втратами, ніж для російської сторони, але в майбутньому переваги для обох сторін очевидні.

Процес розширення єдиного економічного простору набув нової сили з підписанням Білоруссю, Казахстаном, Росією, Україною Угоди про формування Єдиного економічного простору ЄЕП(Ялта, 19 вересня 2003 р.).

Першим етапом становлення ЄЕП має бути формування зони вільної торгівлі без вилучень та обмежень, що передбачає незастосування у взаємній торгівлі антидемпінгових, компенсаційних та спеціальних захисних заходів. На думку експертів із Групи німецьких консультантів при українському урядові, тоді, коли питома вага країн-учасниць ймовірного ЄЕП в українському імпорті зменшувалась, імпорт із Євросоюзу залишається стабільним (у межах 30-31 %) протягом останніх чотирьох років.

Основні принципи ЄЕП - забезпечення вільного руху товарів, послуг, капіталу і робочої сили через кордони держав-учасниць, а також узгоджена макроекономічна політика і спільна політика в окремих галузях. Принцип вільного руху товарів передбачає зняття обмежень у взаємній торгівлі на основі уніфікації митних тарифів.

Отже, можна констатувати невисоку ефективність функціонування СНД і низький рівень його впливу на світову економіку. Це інтеграційне об'єднання за період свого існування не спромоглося навіть опанувати перший щабель інтеграційного процесу - зону вільної торгівлі, хоча рішень із цього приводу було прийнято немало.

Країни СНД усе більшою мірою реалізують свої економічні інтереси на ринках інших країн, поза межами об'єднання і при цьому вдаються до жорсткої конкуренції між собою на ринках третіх країн, що, безумовно, не сприяє розвитку інтеграційних процесів у межах об'єднання. Про те, що економічна інтеграція в межах СНД фактично не відбулася, може свідчити і той факт, що більшість країн СНД, незважаючи на наявність спільної угоди про зону вільної торгівлі, уклали між собою аналогічні двосторонні угоди, які також не діють у повному обсязі [11].

Вищого рівня валютно-фінансової інтеграції досягнуто у рамках країн Європейського Союзу. ЄС є одним із найяскравіших інтеграційних об'єднань сучасного етапу розвитку світового господарства. Багатоетапний інтеграційний процес європейських держав, їх політичний консенсус щодо трансформації грошово-валютних компетенцій на наднаціональний рівень стали фундаментом і запорукою введення єдиної валюти у межах спільного ринку країн Європейського Союзу. Пожвавилися дискусії щодо наслідування європейського досвіду в межах інших регіональних інтеграційних угруповань. Шляхом поступової лібералізації внутрішнього ринку товарів, послуг, робочої сили та капіталу Європі вдалося створити найпотужніший у світі спільний ринок, який об'єднав 370 млн осіб, створити низку наднаціональних інституцій, діяльність яких сприяє успішному досягненню поставлених завдань [13, 4].

Заснування Європейської системи центральних банків є важливим компонентом інституціональної конвергенції у сфері грошової політики. Проте компетенції у таких сферах, як, наприклад, фіскальна політика або регулювання ринку робочої сили, залишаються на національному рівні. Для

підвищення економічної політики у межах інтегрованого союзу ці елементи на наступних етапах інтеграції мають також бути перенесені на наднаціональний рівень [13, 83].

Країни ЄС проходять чітко розроблену і строго контрольовану поетапну інтеграцію в єдиний економічний простір на основі принципу усесторонньої конвергенції. У генезисі єдиного західно-європейського простору поступово залучаються все складніші форми конвергенції - від митнотарифної і техніко-технологічної до валютно-кредитної і господорсько-правової.

Мета макроекономічних критеріїв валютно-фінансової конвергенції відповідає філософії Маастрихтського договору: учасники валютного союзу мають гарантувати, що країни, які передають компетенції з проведення грошової політики Європейському центральному банку, будуть здатними забезпечити тривалу економічну стабільність у спільному грошово-валютному просторі [13]. У процесі формування єдиного валютно-економічного простору необхідно зважати на те, що будь-яка економічна зона, яка створюється, повинна розглядатися як система, відкрита для зовнішнього економічного середовища. При цьому першочерговий режим преференцій, необхідний для досягнення кінцевого ефекту створення зони, повинен бути достатньо стійким щодо впливу зовнішнього середовища. Зовнішнім середовищем щодо ЄС або, що більш актуально на цей час, щодо зони євро, є як країни-претенденти в члени ЄС (буферна зона), так і решта країн (периферійна зона).

Єдина валюта євро - це валютний рубікон, перехід якого означає безповоротну трансформацію багатовалютної території ЄС в одновалютну територію євро, в “Євроленд”. Уведення єдиної валюти на певній території, з економічної точки зору, ставить питання оцінки ефективності подібної новації і наступного виділення оптимальних значень її параметрів - розміру території, механізму конвертації вихідних (національних) валют у комбіновану валюту, етапи і темпи заміщення старих валют новою валютою тощо.

Передбачалося, що євро стане другою найбільш важливою офіційною резервною валютою світової фінансової системи, а Європейський центральний банк займе достойне місце міжнародного міжнаціонального інституту, що регулює обіг “мультидержавної” валюти. Євро має значні резервипотенційних змін майбутнього європейського і фінансового ринків, трансформації багатовалютної міжнародної валютної системи в три чи навіть у двополюсну систему.

До числа економічних вигод від транскордонного обігу валют згідно із теорією оптимальної валютної зони Р. Манделла належить більш висока прозорість цін, зниження трансакційних витрат, зменшення невизначеностей для інвесторів, зростання конкуренції. Єврокомісія оцінила ці вигоди як достатньо відчутні - 0,5 % від сукупного ВВП.

До критеріїв оптимальної валютної зони належать рівень мобільності фактору праці, значна схожість виробничої структури, фаз кон'юнктури, рівнів інфляції, економічної політики, політичних та інших факторів [13]. Довгостроковий ефект введення євро повинен бути винятково позитивним. Макроекономічні характеристики європейської валютної системи - фіскальна дисципліна, низькі процентні ставки, зменшений валютний ризик та мікроекономічні ефекти на ринок облігацій - низькі операційні витрати, підвищена ефективність та ліквідність, безсумнівно, стимулюють активність продавців і покупців на приватних боргових ринках.

Проте якщо існують вигоди від введення єдиної валюти і централізованої грошово-кредитної політики, не можна уникнути й недоліків, наприклад стосовно адекватності реакції економік окремих країн. Вплив євро на банківський сектор на перших етапах має негативні риси. Банки змушені боротися за залучення депозитів, оскільки їх транскордонна міграція значно прискорюється. Крім того, банки змушені переналаштовувати свої внутрішні бізнес-системи на роботу з єдиною валютою. Хоча перестане існувати дохідний бізнес на операціях з обміну валют, але з'являться нові види торгівлі іноземними валютами (наприклад валютами “перехідної” економіки).

Євро потенційно розширює і поглиблює ринки грошових інструментів. Це короткострокові урядові й цінні папери центральних банків, комерційні рахунки, депозитні сертифікати, міжбанківські депозити, курсові процентні ф'ючерси, свопи, опціони тощо.

Отже, проаналізувавши особливості інтеграційних процесів у Співдружності Незалежних Держав, можна зробити висновок, що це інтеграційне об'єднання має невисоку ефективність і низький вплив на світову економіку. Набагато вищого рівня інтеграції досягнуто у межах Європейського Союзу. ЄС - це одне з найяскравіших інтеграційних об'єднань сучасного етапу розвитку світового господарства. Валютно-фінансова інтеграція у рамках ЄС є успішним прикладом політичного консенсусу європейських держав, що забезпечує успішне досягнення поставлених країнами європейського співтовариства цілей і завдань, а отже, становлення Європейського Союзу як однієї з найбагатших та найбільш економічно активної на міжнародному рівні зони у світі.

Ці висновки можуть стати підґрунтям для подальших досліджень механізмів фінансової інтеграції ЄС та СНД, матеріалами для майбутніх прогнозів динаміки і тенденцій розвитку.

Висновок

РФ усіляко намагається закріпити в очах міжнародного співтовариства своє право на домінування в СНД, про що, зокрема, свідчить намагання закріпити статус СНД в ООН і під егідою цієї організації безконтрольно проводити свої інтереси. Цьому сприяють і широкі пропагандистські заходи РФ з метою відвернення уваги міжнародного співтовариства від нових незалежних країн або формування їхнього негативного іміджу.

Створення розгалуженої структури органів СНД можна вважати наслідком існування старих стереотипів бюрократичної свідомості радянських часів. У діяльність Співдружності були привнесені принципи радянської системи, і це багато в чому спричинило її неефективність. Фактично рішення органів СНД мають необов'язковий характер, і кожна країна дотримується лише тих з них, які для неї вигідні й узгоджуються з національним законодавством. Так, Україна не підписала Статут СНД і є лише його асоційованим членом, не бере участі в Митному та Платіжному союзах, не працює в органах військового співробітництва. У Міжпарламентській Асамблеї Україна має лише статус спостерігача.

Тенденції розвитку валютно-фінансової інтеграції країн ЄС і СНД вивчала низка науковців. До найвідоміших можна віднести К. Астапова, В. Зінчука, С. Пилипенка, Н. Федулову, Д. Михайлова, О. Шниркова.

Враховуючи різницю масштабу господарських комплексів ЄС та України, а також той факт, що український господарський, у тому числі зовнішньоекономічний, комплекс перебуває у стадії реструктуризації та становлення, важливим завданням, що стоїть перед науковцями, є визначення

об'єктивних передумов та закономірностей формування зовнішньоекономічних відносин ЄС. У зв'язку з цим важливого практичного значення набуває розробка широкого кола питань щодо питання подальшого розширення фінансової інтеграції в Європі.

Заснування Європейської системи центральних банків є важливим компонентом інституціональної конвергенції у сфері грошової політики. Проте компетенції у таких сферах, як, наприклад, фіскальна політика або регулювання ринку робочої сили, залишаються на національному рівні. Для

підвищення економічної політики у межах інтегрованого союзу ці елементи на наступних етапах інтеграції мають також бути перенесені на наднаціональний рівень [13, 83].

Країни ЄС проходять чітко розроблену і строго контрольовану поетапну інтеграцію в єдиний економічний простір на основі принципу усесторонньої конвергенції. У генезисі єдиного західно-європейського простору поступово залучаються все складніші форми конвергенції - від митнотарифної і техніко-технологічної до валютно-кредитної і господорсько-правової.

Список використаних джерел

1. Вельфе В. Детермінанти зростання у формуванні економічного потенціалу (приклад Польщі) // Економіка і прогнозування. - 2002. - №2. -С. 9-34.

2. Кудров В. Рыночная трансформация в странах Центрально-Восточной Европы: к оценке накопленного опыта // Общество и экономика. - 2006. - №5. - С.122-167.

3. Ленчук Е. Б.Проблемы перехода к инновационной модели развития в странах постсоветского пространства // Проблемы прогнозирования. - 2006. - №4. - С. 126-145.

4. Лизун М. Моделі економічного зростання світової та української економіки // Журнал Європейської економіки. - 2006. - Том 5 (№2). - С. 154 - 163.

5. Содружество Независимых государств в 2007 году. Материалы статкомитета СНГ // Общество и экономика. - 2008. - №3-4. - С.255-293.

6. Україна на роздоріжжі: уроки з міжнародного досвіду економічних реформ. / За ред. А. Зіденберга, Л. Хоффмана. - К.: видавництво “Фенікс”, 1998. - 478 с.

7. Экономический рост в 2000-2008 гг. Материалы статкомитета СНГ// Общество и экономика. - 2007. - №8. - С.151-191.

8. Berg A., Borensztein E., Sahay R., Zettelmeyer J. The evolution of output in transition economies: how different is the FSU. - IMF working paper, 1998 // www.imf.org

9. Iradian G. Rapid growth in transition economies: growth-accounting approach. - IMF, 2007. - 34 p.

10. The european Union and the commonwealth of independent states - statistic comparison. - Luxembourg: office for official publications of the EU,2008 - 204p.

11. Пилипенко С. Співдружність Незалежних Держав у аспекті інтеграційного розвитку // Вісн. Київ. торгово-екон. ун-ту.- 2004.- № 2.- С.16-26.

12. Федулова Н. Содружество Независимых Государств - 15 лет спустя // Мировая экономика и междунар. отношения.- 2006.- № 12.- С. 82-91.

13. Шнирков О., Кузнєцов О., Кульпінський О. Європейський валютний союз: Навч. посіб.- К.: Вид. Дім “ІН Юре”, 2001.- С. 420.

Додаток А

Інформація щодо співробітництва України в рамках СНД

Україна є однією із засновниць Співдружності Незалежних Держав і розвиває співробітництво з державами СНД на основі Угоди про створення Співдружності Незалежних Держав від 8 грудня 1991 року (далі - Мінська Угода) та Протоколу до цієї Угоди від 21 грудня 1991 року, який є її невід'ємною частиною, з урахуванням застережень, висловлених Верховною Радою України під час ратифікації вказаної Угоди та Заяви Верховної Ради України від 20 грудня 1991 року "З приводу укладення Україною Угоди про Співдружність Незалежних Держав", у якій дається офіційне тлумачення Угоди та застережень.