Діяльність транснаціональних корпорацій на міжнародному ринку

План

ВСТУП

1. Процес становлення міжнародного фінансового ринку

1.2. ТНК на міжнародних фінансових ринках

2. Активізація транснаціональної діяльності компанії

2.1 Міжнародний ринок злиттів і поглинань

ВИСНОВОК

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ВСТУП

На рубежі XX - XXI ст. транснаціональним корпораціям (ТНК) приділяється багато уваги. Сьогодні немає жодного значного процесу в світовій економіці, що відбувався б без участі ТНК. Вони приймають як пряму, так і опосередковану участь у світових економічних, а також політичних процесах. Хоча ТНК здійснюють свою діяльність у системі світового господарства, їх вплив поширюються і на політичну сферу, що дозволяє розглядати ТНК поряд із державами і міжнародними організаціями.

Загалом дослідження даної теми у різних дослідників є досить суперечливим і неоднозначним, тому феномен ТНК і досі є дискусійним питанням як у спеціалістів, що займаються дослідженням сучасних міжнародних відносин, так і у керівників держав, а також і у політичних діячів.

Хоча саме поняття ТНК порівняно молоде (масове поширення цієї форми міжнародної монополії почалося лише з кінця 50-х рр.), наслідки їхньої діяльності не дозволяють обходити цю тему. Незважаючи на визначні досягнення, ріст ТНК практично не сповільнюється. Вони проникають у всі галузі економіки.

ТНК відображають такий стан світової економіки, у якому рух капіталу і технологій набули високої мобільності, саме діяльність ТНК сприяє перетворенню світу в єдине ціле, де його окремі частини стають функціонально взаємозалежними, і, де виникають нові тенденції і закони розвитку.

Завдяки своїй організаційній структурі ТНК міцно зміцнили свої позиції в системі світового господарства. ТНК, володіючи величезними капіталами, проникнули не тільки в економічне життя країн-партнерів, але й у політичне життя, підтримуючи ті або інші партії і спрямування.

1. Процес становлення міжнародного фінансового ринку

Міжнародний фінансовий ринок / глобальний ринок, з'явився у 1950-х роках у формі ринку євровалют, коли кредитні інститути почали видавати, а їхні клієнти одержувати фінансові послуги одночасно в кількох іноземних валютах на пільгових умовах. Він виник на основі інтеграційних процесів між національними фінансовими ринками, які зумовлені результатами подальшого поглиблення економічних та фінансових зв'язків між країнами, лібералізацією цін та інвестиційних потоків, створенням глобальних транснаціональних фінансових груп. Окрім іншого, це було пов'язано із значною мінливістю обмінного курсу іноземних валют, з часу колапсу Бреттонвудської міжнародної валютної системи. Така мінливість валютних курсів обумовила широко масштабне хеджування ризиків і валютні спекуляції.

Міжнародна фінансова інтеграція поступово стирає інституційні бар'єри для руху коштів на національних ринках та поза ними. З 1970 - х років такі бар'єри були ліквідовані в провідних країнах світу шляхом: по-перше, лібералізації національних фінансових ринків, тобто зниження цін на фінансові продукти (під впливом конкурентної ситуації) шляхом зменшення банківської маржі (різниці між процентними ставками за кредитами і депозитами). Одночасно спостерігається зростання витрат на оплату праці персоналу та матеріальне забезпечення фінансової індустрії.

Другим шляхом стало дерегулювання фінансових ринків - це процес запровадження реформи та законодавчих актів, які спрямовані на пом'якшення чи повне скасування обмежень у валютно - фінансовій сфері з метою залучення іноземного капіталу. Дерегулювання дало можливість власникам фінансових активів мобільно перекидати їх з однієї країни в іншу в пошуках вищих прибутків і меншого ризику. Висока мобільність капіталу призвела до посилення взаємозалежності національних економік, а тому послабила автономію національних ринків і сприяла створенню глобального фінансового ринку.

Третій шлях - це технічні вдосконалення у сфері електронного зв'язку, що знизило вартість і підвищило швидкість міжнародних платежів. Електронні платежі витіснили чеки, як головний засіб платежу та прискорили вцілому систему міжнародних розрахунків.

Особливістю сучасного періоду є поглиблення інтернаціоналізації та глобалізації фінансових ринків. Інтернаціоналізація чи „глобалізація” (від лат. globus - земна куля) - це процес лібералізації та розширення сфери діяльності фінансових інститутів за межі національних кордонів, який супроводжується створенням мережі зарубіжних філіалів, представництв і підвищенням частки іноземних операцій у фінансовому бізнесі.

Сучасний процес глобалізації відбувається під впливом таких чинників:

- дерегулювання і відмінення бар'єрів у сфері валютних та кредитних операцій;

- зростання міжнародного обміну і активізації потоків капіталу між країнами;

- посилення інтенсивності міжбанківської конкуренції за ринки збуту позичкових капіталів та надання фінансових послуг;

- нових електронних технологій, комунікаційних засобів та інформатизації.

Процесу інтернаціоналізації фінансових ринків також сприяло прийняття фінансовими центрами загальних норм банківського регулювання і контролю на основі Базильської угоди з уніфікації міжнародних стандартів капіталу, банківського обліку та оприлюднення фінансової інформації. Інтернаціоналізація фінансових ринків приводить до концентрації капіталів та до виникнення міжнародних об'єднань (комплексів), національна належність, яких переступає державні кордони. Сьогодні найбільші банки провідних країн мають розгалужену мережу закордонних філій та відділень, через які вони контролюють фінансові операції на міжнародних ринках. Це транснаціональні банки (ТНБ), основною клієнтурою яких є промислові транснаціональні корпорації (ТНК). Ці комплекси інтегруються в міжнародну транснаціональну систему, в якій провідна роль переходить від торговельного і промислового капіталу до фінансового капіталу. Одержуючи високі прибутки з різних країн світу, ТНК накопичили різні резерви валютних коштів, які за своїми розмірами навіть перевищують валютні резерви всіх центральних банків світу. А тому більшість ТНК не відмовляються від спокуси вигідно розмістити свої капітали і одержати прибуток на валютних операціях та на операціях з цінними паперами,або на ринках позичкових капіталів.

Крім того, існує ціла система міжнаціональних банківських інститутів серед, яких група Світового банку, що спеціалізується на наданні пільгових кредитів окремим країнам для економічного розвитку.

Європейський банк реконструкції та розвитку (ЄБРР), який здійснює кредитну підтримку країн східної Європи, Банк міжнародних розрахунків (БМР) відіграє значну роль у вирішенні проблеми взаємної заборгованості між країнами та ін..

Значно активізували процес глобалізації фінансових ринків новітні технологічні інновації у фінансовій сфері. Комп'ютери і розвинуті телекомунікації є рушійним фактором, що лежить в основі інтернаціоналізації фінансових ринків. Так, новітні засоби зв'язку підвищили швидкість міжнародних фінансових операцій та зростання їх обсягів. Сучасні телекомунікації дають змогу банкам залучати грошові заощадження практично з усіх кутків світу і переправляти фінансові ресурси інвесторам на умовах ринкової конюктури.

Технологія миттєвої передачі даних про курси акцій та інформації на весь світ спричинилась до того, що ділери в Нью-Йорку або Токіо не обмежені годинами праці організованих бірж. Вони можуть купувати і продавати цінні папери в будь-який час дня і ночі на всій планеті.

Таким чином, у світі склався цілодобово діючий міжнародний ринковий механізм, який є ефективним засобом управління світовими фінансовими потоками. На моніторах спеціальних інформаційних агентств у режимі реального часу (відтворюються ринкові ціни, валютні курси, процентні ставки та інші фінансові умови міжнародних операцій незалежно від місця їх проведення).

Наслідки глобалізації фінансових ринків. Процес інтернаціоналізації фінансових ринків означає, що ринки різних країн, взяті в сукупності, інтегруються в глобальну цілісну систему, об'єднану спільними умовами функціонування для доступу до фінансових ресурсів і фінансування міжнародних проектів. Глобалізація фінансових ринків веде, з одного боку, до значної концентрації фінансових ресурсів у світових фінансових центрах, а з іншого - розширює можливості використання тимчасово вільних коштів тими країнами, котрі відчувають їх дефіцит. Зокрема, зовнішні запозичення широко використовуються країнами з перехідною економікою шляхом продажу цінних паперів, розміщення облігаційних позик на глобальних фінансових ринках, отримання міжнародних кредитів тощо. Потенційно сам процес глобалізації надає значні переваги, як інвесторам так і позичальникам, оскільки, надаючи суб'єктам ринку максимально різнобічний вибір, дозволяє укладати більш ефективні міжнародні валютні угоди, а також завдяки високій глибині й високій ліквідності глобальних ринків швидко і мобільно переключатися з одних операцій на інші вчасно реагуючи на зміну фінансового довкілля в режимі реального часу.

Підводячи підсумок можна підкреслити, що глобалізація фінансових ринків, як результат сучасної фінансової інтеграції сприяє розвитку світової економіки, оскільки дає можливість більш оптимального розподілу фінансових ресурсів у глобальному масштабі. Водночас вона робить більш взаємозалежними економіки різних країн і обмежує можливості урядів країн у регулюванні діяльності суб'єктів національних фінансових ринків.

Тенденція до глобалізації, звичайно не означає зникнення ринків окремих країн і повного стирання різниці між ними, оскільки фінансова інтеграція ще залишається незавершеною поки більшість країн світу мають незалежну валютну систему зі своєю власною валютою.

Внаслідок того, що глобальний фінансовий ринок залишається сегментованим різними національними валютами, переміщення капіталів з одного національного ринку до іншого передбачає валютний ризик та розбіжності у процентних ставках. Поки глобальний фінансовий ринок не сягне повної інтеграції на основі єдиної валюти, він не зможе ліквідувати відмінності у валютних курсах та відсоткових ставках у різних країнах. Підтвердженням цієї тези є запровадження єдиної валюти “євро” в рамках ЄВС, коли євроринок став повністю інтегрованою системою, для якої притаманні такі інтеграційні вигоди:

- мінімізація валютного ризику за рахунок здійснення всіх фінансових операцій в одній валюті;

- забезпечення вільного переміщення (руху) грошових коштів та диверсифікації банківських операцій в межах Євросоюзу;

Все це дає можливість значно скоротити трансакційні витрати і збільшити алокаційну (за рахунок оптимального розміщення капіталу) ефективність на европейському фінансовому ринку.

1.2 ТНК на міжнародних фінансових ринках

Володіючи величезними капіталами, ТНК активно діють на міжнародних фінансових ринках. Сукупні валютні резерви ТНК у декілька разів більші, ніж резерви всіх центральних банків світу. Переміщення 1-2% маси грошей, що знаходяться у приватному секторі, цілком здатне змінити взаємний паритет національних валют. ТНК часто розглядають обмінні валютні операції як найвигідніше джерело своїх прибутків. Однак слід зазначити, що до кінця 60-х років XX ст. провідні корпорації світу не надавали істотного значення специфіці управління іноземними операціями, оскільки продаж їх зарубіжних підприємств не перевищував 100 млн. доларів на рік. У цей період до 77% продукції зарубіжних філій і дочірніх компаній реалізовувалося на місцевих ринках. З початку 70-х років ситуація якісно змінилася. Наступає період використання міжнародного характеру структури корпорації. Іноземний продаж американських ТНК збільшився в середньому з 100 до 500 млн. дол. на рік. Зарубіжне виробництво стало приносити значну частку прибутку корпорації, і для її максимізації потрібна була централізація рішень з ключових валютно-фінансових питань. Розширився склад експертів у материнській компанії з міжнародних фінансових операцій. Більше половини найкрупніших ТНК США створили спеціальні відділи з управління міжнародними фінансовими операціями при своїх штаб-квартирах. Для прийняття рішень головною компанією необхідна була зведена інформація про філії в різних країнах. Саме в цей період банки за допомогою комп'ютерної техніки стали складати щоденні зведені поточні баланси філій корпорації в певній країні та здійснювати взаємні розрахунки або фінансові операції між філіями корпорацій у країні перебування.

Слід зазначити, що 70-ті роки характеризувалися різким посиленням нестійкості міжнародних валютно-кредитних відносин. Із запровадженням "плавання" валют розширилися межі коливань валютних курсів провідних розвинених капіталістичних країн, різко знизилася достовірність валютних прогнозів. Почастішали коливання номінальних і відносних відсоткових ставок з міжнародних кредитів і цінних паперів. Змінювалася традиційна система цінових пропорцій за загального високого рівня інфляції. У цей період спостерігалася тенденція до розширення об'єктів і операцій страхування валютних ризиків, подовжувалися терміни страхування окремих позицій, особливо у випадках, коли коливання валютних курсів не могли бути протягом тривалого періоду часу компенсовані за рахунок зміни цін. Страхування набувало все більш складних форм.

Міжнародні корпорації відчували зростаючий дефіцит у фахівцях з валютно-кредитних питань, нестачу організаційних і технічних засобів для прийняття рішень щодо покриття валютних ризиків. Розширення місцевого штату фахівців і його технічне оснащення були пов'язані зі збільшенням адміністративних витрат, а головне - не гарантували захисту інтересів міжнародної корпорації як єдиного цілого. Подолання суперечності, що виникла, ознаменувало собою початок третього етапу в еволюції організаційних форм міжнародних розрахунків корпорацій. Освоєння банками електронного обладнання, телефонізація і комп'ютеризація фінансових інститутів і основних підрозділів найбільших міжнародних корпорацій дали змогу підвищити ефективність централізованого управління міжнародними розрахунками банків, великих промислових і торгових монополій. Практично всі підрозділи великих міжнародних корпорацій мали електронне розрахункове обладнання і постійний зв'язок з обслуговуючими їх банками.

Нові технічні можливості сприяли посиленню тенденції до концентрації управління грошово-валютними операціями корпорацій. Корпорація "British Petroleum" є щодо цього характерним прикладом: компанія перетворила своє центральне казначейство у Великій Британії на банк з численними відділеннями для управління валютними позиціями з торгівлі нафтою, з податкових відрахувань на видобуток нафти в Північному морі, з операцій хімічних та інших підприємств, з купівлі засобів виробництва і різних матеріалів. Намітилася тенденція до централізації відкритих валютних позицій корпорацій. У той час стратегія корпорацій спрямована на те, щоб зняти з філій проблеми страхування валютних ризиків.

Централізація валютних позицій великих корпорацій дає їм переваги в ціновій конкуренції на ринку країни їх перебування, оскільки вони в ціну товарів все рідше включають витрати покриття валютних ризиків і витрати, пов'язані з конвертацією іноземної валюти в місцеву. Більше того, стратегія міжнародних монополій дає філіям змогу надавати покупцям кінцевої продукції на місцевих ринках або в третіх країнах свободу вибору валюти платежу, а негативні тенденції, що виникають у процесі комерційних операцій, нівелюються за рахунок операцій центрального фінансового органу компанії на міжнародних валютно-кредитних ринках.

Дослідженням тенденцій на світовому ринку M&A займаються провідні міжнародні агентства і консалтингові групи, зокрема Група корпоративних фінансів КПМГ, компанія Dealogic, аудиторсько-консалтингові фірми Pricewaterhouse Coopers, Ernst&Young та ін. Про це опубліковано безліч праць відомих аналітиків. Статті присвячені новітнім тенденціям на світовому ринку злиттів і поглинань, а також перспективам його росту в майбутньому [9,11].

У роботах західних аналітиків П. Гуімареса, Д. Вудворда, О. Фігуеірідо основна увага зосереджена на факторах, важливих для ТНК при виборі цільового регіону і ринку при здійсненні угод зі злиття і поглинання [18].

Англійська дослідниця С. Лалл присвятила низку досліджень впливу угод M&A на економіку приймаючих країн [19].

У зв'язку зі зростаючою нестабільністю у світі і реформуванням економіки низки країн, які розвиваються, залишається актуальною проблема адекватної оцінки передумов міжнародних злиттів і поглинань, і наслідків цих угод як для ТНК, так і для приймаючих країн. Учені сперечаються також про перспективи розвитку цього сегмента світового ринку, оскільки до 2003 р. спостерігався істотний загальносвітовий спад ділової активності в сфері злиттів і поглинань. У цій статті ми спробуємо визначити особливості сучасного етапу на міжнародному ринку злиттів і поглинань; проаналізувати динаміку міжнародних угод зі злиття і поглинання на основі останніх статистичних даних; визначити перспективи розвитку ринку M&A; означити позитивні і негативні моменти при укладанні M&A-угод як з боку розвинених країн і найбільших ТНК, так і з боку країн, які розвиваються.

Не можна недооцінювати роль новітніх технологій, які дали змогу розміщувати складові виробництва у різних країнах, зберігаючи при цьому прямі організаційні й інформаційні контакти, здійснювати пряме управління товарними і фінансовими потоками. Усе це забезпечило компаніям можливість росту. Головний стимул при проведенні злиття і поглинань полягав у досягненні синергетичного ефекту, що є збільшенням ефективності діяльності об'єднаної компанії: кожна з компаній повинна виконувати більше (відомий у бізнесі як ефект 2+2=5). Нині M&A є життєво важливою стратегію розвитку компаній, при цьому вміння успішно використовувати інформаційні технології гарантує життєздатність компанії в умовах конкуренції на міжнародному і на національному ринку. Розвиток компанії уже неможливо уявити без погодженої взаємодії існуючих і нових інформаційних систем, які супроводжують бізнес-процеси компаній [10].

У Сполучених Штатах Америки, де сфера фінансових послуг, на думку економістів, фрагментована, кількість угод за участю банків і страхових компаній у 2003 році дорівнювала третині загального обсягу злиття і поглинання. Оскільки перспектива підвищення процентних ставок значно знижує чисту процентну маржу, банки і страхові компанії з надійним балансом швидше за усе вступлять у гостру конкурентну боротьбу.

2. Активізація транснаціональної діяльності компаній

Незаперечним є факт, що умови діяльності ТНК, починаючи з 60-х років XX ст., відчутно поліпшилися. Це було пов'язано з розвитком засобів транспорту і зв'язку, певним скороченням тимчасового циклу виробництва. Уряди багатьох країн, передусім США, стали створювати набагато сприятливіші умови для діяльності ТНК. Американські корпорації, прагнучи збільшити свою власність на зростаючому ринку, у відповідь на формування європейського "Спільного ринку" і підвищення загальних зовнішніх тарифів (податків) здійснювали значні капіталовкладення в Західній Європі. Потребуючи сировини, особливо нафти, вони істотно розширили свою діяльність на Близькому Сході та в інших регіонах. У відповідь на це європейські, японські та інші корпорації, конкуруючи з американськими, з середини 80-х років також розширили свою діяльність в усіх регіонах світу. Істотними, як і раніше, були вкладення у виробництво сировинних матеріалів і деякі інші традиційні галузі промисловості, однак у повоєнний період вони були пов'язані з передовими виробничими галузями і секторами економіки, автомобільною, хімічною, електронною промисловістю.

На початку 70-х років США були скоріше зарубіжним вкладником, ніж експортером готових товарів, вироблених всередині країни. Американським ТНК стало набагато вигідніше вкладати капітали за рубежем, ніж виробляти продукцію у себе вдома. Зокрема, обсяги продукції, що вироблялася американськими ТНК за рубежем, зростали в 4 рази швидше, ніж американський експорт. Таким чином, вагома частка готових товарів вироблялася за кордоном.

На початку 70-х років потік зарубіжних вкладень іноземних корпорацій істотно змінюється: досягнувши свого піку, вони поступово знижуються. Активізувалася діяльність європейських, японських корпорацій, а також корпорацій нових індустріальних країн. Навіть деякі країни "соціалістичного табору" здійснювали в той час зарубіжні капіталовкладення. Незважаючи на домінування американців у цій галузі, європейські та японські корпорації значно посилили свою активність у 70-80-ті роки. Відбулася істотна зміна балансу капіталовкладень у зарубіжні країни.

Слід враховувати також, що в цей період помітно скоротився технологічний розрив між економікою США і економіками розвинутих капіталістичних країн. Це створило певні перешкоди для діяльності американських фірм і, навпаки, сприяло діяльності європейських і японських фірм. На іноземні капіталовкладення вплинули також зміни обмінних курсів і нестабільність валют. Політична нестабільність у країнах, що розвиваються, і як наслідок - її політична невизначеність призвели до скорочення капіталовкладень у. ці країни і збільшення інвестицій у США. Крім того, посилювалися торгові бар'єри, що стало могутнім чинником збільшення іноземних капіталовкладень як в розвинуті, так і в менш розвинуті країни. Корпорації усвідомили, що вони повинні або субсидувати зростаючу кількість країн, або створювати спільні підприємства, або вести пошук інших форм співпраці з місцевими підприємствами з тим, щоб проникнути на внутрішні, все більш захищені ринки. Цей час позначений також суперництвом ТНК на ринках усіх країн.

Існують різні інтерпретації та пояснення різкої активізації діяльності капіталу. Називають переважно дві причини. Перша - звичайна теорія торгівлі. Друга - отримання вищих прибутків за кордоном. У зв'язку з цим звертається увага на торгові бар'єри, обмінні курси валют і більш сприятливий політичний клімат. Акцентується також на значущості технологічних змін, скороченні транспортних витрат і значному поліпшенні засобів зв'язку, на ролі олігополістич-ного змагання.

Німецький економіст Ю.Штен при визначенні типів інтернаціоналізації звертає увагу на те, що тарифні й нета-рифні обмеження торгівлі, як і інші місцеві чинники (податкова система, формування ринку робочої сили тощо), повинні розглядатися як внутрішні змінні, використовувані урядом як інструмент впливу на стратегію інтернаціоналізації іноземних підприємств. Форми і масштаби впливу уряду приймаючої країни на цю стратегію залежать від міжнародних конкурентних позицій національної промисловості. Причому, чим більше розвиток національних підприємств обмежуватиметься присутністю іноземних інвесторів, експортерів і продавців ліцензій, тим більшою мірою уряд приймаючої країни змушений вдаватися до захисних заходів, а підприємства промислове розвинутих країн реалізовувати декілька стратегій інтернаціоналізації на одних і тих же зарубіжних ринках, що виявляється у взаємних прямих інвестиціях і обміні ліцензіями.

Німецький економіст Р.Юнгникель вважає, що успіх політики залучення прямих інвестицій залежить від наявності у приймаючої країни таких переваг, як місткий і зростаючий ринок, дешева робоча сила, необхідна інфраструктура, стабільна й передбачувана обстановка, яка характеризується політичною стабільністю, прийнятним рівнем регулювання і достатньою ефективністю адміністративних процедур. Важливу роль відіграють "економічна близькість" між країнами, географічні, культурні, мовні та політичні зв'язки, наявність транспортних шляхів і комунікацій тощо. Він наголошує, що прямі інвестиції і ТНК - один із найважливіших елементів Динаміки світової економіки.

З огляду на існуючі точки зору можна виділити такі Джерела активізації діяльності ТНК:

використання переваг володіння природними ресурсами (або доступу до них), капіталом і знаннями, особливо результатами НДДКР, перед фірмами, що здійснюють свою підприємницьку діяльність в одній країні і що задовольняють свої потреби в закордонних ресурсах лише за рахунок експортно-імпортних операцій;

* можливість оптимального розміщення своїх підприємств у різних країнах з урахуванням розмірів їх внутрішнього ринку, темпів економічного зростання, ціни і кваліфікації робочої сили, цін і доступності інших економічних ресурсів, розвиненості інфраструктури, а також політико-правових чинників, серед яких найважливішим є політична стабільність;

* можливість акумулювання капіталу в рамках всієї системи ТНК, включаючи позикові кошти в країнах розміщення зарубіжних філій, і вкладання його в найбільш вигідних для компанії обставинах і місцях;

* використання у власних цілях фінансових ресурсів усього світу. Джерелами їх фінансування є не лише і не так головні американські компанії, як фізичні та юридичні особи з приймаючих третіх країн. Для цього зарубіжні філії ТНК широко використовують позики комерційних і фінансових інститутів приймаючої держави і третіх країн, а не лише країн базування материнської компанії;

* постійна інформованість про кон'юнктуру товарних, валютних і фінансових ринків у різних країнах, що дає змогу оперативно переводити потоки капіталів у країни, де формуються сприятливі умови для отримання максимального прибутку, й водночас розподіляти фінансові ресурси з мінімальними ризиками (в у тому числі ризиками від коливання курсів національних валют);

* постійне удосконалення раціональної організаційної структури, яка перебуває під пильним контролем керівництва ТНК;

* досвід міжнародного менеджменту, у тому числі оптимальної організації виробництва і збуту, підтримання високої репутації фірми. Джерела ефективної діяльності такого типу є динамічними: вони збільшуються із зростанням активів компанії і диверси-фікації її діяльності. Необхідними умовами реалізації цих джерел є надійний і недорогий зв'язок головної компанії із зарубіжними філіями, широка мережа ділових контактів зарубіжної філії з місцевими фірмами приймаючої країни, уміле використання нею можливостей, наданих законодавством цієї країни.

Таким чином, на зламі ХХ-ХХІ ст. спостерігалося зростання зовнішньоекономічної діяльності, в якій ТНК є торговцями, інвесторами, розповсюджувачами сучасних технологій, стимуляторами міжнародної трудової міграції. Вони відіграють провідну роль в інтернаціоналізації виробництва, в процесі розширення і поглиблення виробничих зв'язків між підприємствами різних країн.

Основна форма експансії ТНК - вивезення капіталу. Міжнародна міграція довгострокового капіталу прискорила процес взаємопроникнення і переплетіння фінансового капіталу, посилила могутність ТНК. Зростаюча роль зарубіжних інвестицій як найважливішого і необхідного засобу забезпечення процесу відтворення - результат прискорення об'єктивного процесу інтернаціоналізації факторів виробництва у міжнародному масштабі. Завдяки системі міжнародного виробництва, заснованій на вивезенні капіталу, ТНК забезпечують собі значні прибутки навіть за умов загострення кризових явищ у світовій економіці.

2.1 Міжнародний ринок злиттів і поглинань: останні тенденції і перспективи росту

Міжнародні злиття і придбання (M&A), особливо за участю гігантських транснаціональних корпорацій (ТНК), які витрачають величезні суми для захоплення фірм в інших країнах, - це аспект глобалізації. Нині такі угоди - це форма прямих іноземних інвестицій; за обсягами залучених коштів вони значно випереджають інвестиції у нові підприємства («greenfield» investments). У різних галузях компанії перетворюються в холдинги, здобуваються активи, проходять реорганізація й збільшення компаній [5].

Більшість угод M&A заключають індустріально розвинені країни, збільшується їхня роль і для країн, які розвиваються (найчастіше у формі придбань, тому що злиття з місцевими фірмами трапляються рідко). Найактивніше ці процеси розгортаються в країнах Західної Європи і США, меншою мірою - в Азії і Латинській Америці.

Міжнародні угоди зі злиття і придбання значно впливають на приймаючі країни і найчастіше призводять до реструктуризації їх економіки. Вони також можуть сприяти зміні позицій придбаного підприємства на світових і місцевих ринках і об'єднанню міжнародних виробничих, інноваційних і маркетингових мереж. Крім того, у процесі поглинань можливий розрізнений розпродаж активів фірми, яку купують, так званий «демонтаж активів». Багато індустріальних країн не підтримують ідеї захоплення національних підприємств або їхньої власності іноземними компаніями. Однак країни, які розвиваються, уразливіші через неконкурентноздатність їхніх фірм на міжнародному ринку і більш зацікавлені в розвитку підприємництва усередині країни. Усе-таки більшість ТНК прагнуть проникнути на нові ринки через злиття і поглинання місцевих компаній, а обмеження такої діяльності може істотно перешкоджати припливу іноземних інвестицій у національну економіку [19].

У роки 90-ті ХХ ст. у світовій практиці почався так званий період мегазлиттів. Цей період характеризувався зростанням міжнародних M&A-операцій, причому поєднувалися конкуренти, особливо англійські компанії з американськими. Лідером у міжнародних процесах злиття і поглинання були англійські компанії. Посилення процесів злиття і поглинання спостерігалося в усіх галузях, але найбільший розвиток був у сфері комунікацій, інформаційних технологій, банківських і фінансових послуг, медичної індустрії і транспорту.

В останні роки, на відміну від попередніх десятиліть, коли багато компаній були змушені укладати схожі угоди під тиском, нині сторони намагаються домовлятися про злиття і поглинання «мирно». Це сприяє розвитку нових інструментів і технологій при здійсненні M&A-операцій.

Аналізуючи нинішній період, можна помітити, що з 2001 року активність на ринку злиттів і поглинань неухильно знижувалася. Не дуже вдалим для цього ринку видався і минулий рік. Так 2003 року було укладено понад 15 тис. угод зі злиття, що на 25% менше, ніж 2002 року (майже 21 тис. угод); у грошовому еквіваленті загальна вартість завершених угод знизилася на 16% - з 1,2 трлн дол. до 1,0 трлн доларів.

Однак вже в першому півріччі 2003 року на ринку злиттів і поглинань позначився істотний ріст. Особливо це стало помітно після завершення воєнних дій в Іраку. Прагнення компаній до здійснення угод зі злиття і поглинання зросло, і ситуація на ринку покращилася.

Початок 2004 року позначений сплеском світової активності в галузі злиття і поглинання. Тільки за два перших місяці оголошено про угоди на суму понад 300 млрд дол...

Поліпшення ситуації у світовій економіці призвело до різкого збільшення кількості й обсягу угод зі злиття і поглинання компаній. Почався 2004 рік з покупки J. P. Morgan Chase за 58 млрд дол. чи-кагського BankOne. Наприкінці січня одна з провідних стільникових компаній світу - британська Vodafone - оголосила про намір придбати американську телекомунікаційну компанію AT&T. Спочатку за AT&T пропонувалося близько 30 млрд дол., однак фахівці впевнені: впродовж декількох тижнів ціна зросте, адже інтерес до покупки AT&T виявила не тільки Vodafone, а й інші компанії. Приблизно тоді ж стало відомо про намір французької фармацевтичної компанії Sanofi-Synthelabo придбати іншу французьку компанію - Aventis. За неї запропонували ледве більше 63 млрд дол., однак керівництво Aventis відмовилося: ціна була занадто низькою. Так що і тут можна сподіватися на істотне підвищення вартості угоди - до 80-90 млрд доларів. Угод такого масштабу не було з кінця 90-х років, і більшість експертів думають, що спад у цьому сегменті інвестиційного бізнесу минув [9].

Загальносвітовий обсяг злиття і поглинання збільшився з 1,19 трлн дол. у 2002 р. до 1,26 трлн на початку 2004-го. Лідером у сфері злиття і поглинання знову стали США, загальна сума угод яких зросла з 432 млрд дол. до 490 млрд. Серед найбільших угод у цій сфері варто виділити об'єднання Bank of America з Fleet Boston Financial (48 млрд дол.), злиття компаній з виробництва медичного устаткування WellPoint Health Networks і Anthem, американського телевізійного холдингу NBC з розважальними програмами Vivendi Universal у США, а також звукозаписних компаній Sony Music і BMG. В Азії було зареєстровано два великих злиття: японських торгових домів Nissho Iwai і Niehimen (вартість угоди - 7 млрд дол.); австралійської News Corporation c американською компанією Hughes Electronics (6,5 млрд дол..) [21].

У Центральній і Східній Європі (за винятком Росії і країн СНД) вже 2003 року спостерігається невеликий ріст загальної вартості угод злиття і поглинання (всіх угод, у яких Центрально- і Східноєвропейські компанії були покупцями або об'єктами придбання) у порівнянні з 2002 роком. Вартість угод, укладених компаніями Центральної і Східної Європи, збільшилася на 3% - з 8950 млн дол. США в 2002 році - до 9196 млн дол. США 2003 року. Однак цей приріст досягнутий переважно у першому півріччі 2003 року, коли вартість угод зросла на 39% порівняно з першим півріччям 2002 року; у другому півріччі загальна вартість угод знизилася на 32% - з 4 522 до 3 060 млн дол. США [6].

Консультанти зі злиття і поглинання стверджують, що нині уже готові для консолідації фінансів, які обслуговують промисловість і охорону здоровя.

Збільшення кількості угод зі злиття спричинене поліпшенням економічної ситуації в розвинених країнах. Практично усі великі компанії незабаром змінять тактику і переорієнтуються на експансію. За оцінками фахівців аудиторсько-консалтингової фірми Ernst&Young, певну роль у цьому відіграють позитивні тенденції, які переважають на фінансових ринках. Рано або пізно процентні ставки почнуть підвищуватися, що знизить привабливість позикового капіталу для фінансування нестатків компаній. Але зате зросте привабливість фондового ринку. Уже нині в усьому світі спостерігається ріст котирувань. При злитті частина угоди передбачає обмін акціями, тому вищі котирування акцій означають для компаній здешевлення реальної вартості угоди [16].

Під час економічного росту керівництво компаній прагне розширити бізнес. З іншого боку, власники цільових компаній, тобто тих, які поглинаються, можуть отримати вищу ціну при угоді. Крім того, у період бурхливого економічного росту компанії, як правило, мають достатньо коштів на балансі для здійснення угод; причому отримати кредит під час економічного зросту значно простіше. Помітною тенденцією є ріст індексу CEO Confidence (індекс, який виявляє настрій топ-менеджерів). Це означає, що керівники знову планують розширення компаній і захоплення більшої частки ринку. Разом із тим зростає активність на фондових ринках, що підганяє і ринок M&А.

Вагомою причиною підвищення активності в сфері злиття і поглинання повинна стати фінансова допомога з боку банків. Кредитні організації в 2003 році зіштовхнулися з різким зменшенням кількості звертань за іпотечними кредитами. Тепер ці організації будуть намагатися запропонувати не-затребувані засоби клієнтам, які, наприклад, запланували найближчим часом злиття. До останнього часу банки відмовлялися надавати компаніям кредити на суму, яка у 2-2,25 рази перевищує їхній прибуток. Тепер же банки будуть згодні дати кредит, який навіть більше ніж у три рази перевищує прибуток тієї або іншої компанії [2].

Останнім часом банкіри також зазначають, що деякі компанії продають або якимсь іншим чином відсівають зі своєї структури підрозділи, діяльність яких не збігається із ключовим напрямком розвитку бізнесу компанії. А це сприятиме збільшенню укладання угод фірмами, які займаються прямими інвестиціями. На них у 2003 році було транзакцій на суму понад 50 млрд доларів. І нині вже немає сумнівів, що це число за підсумками 2004 року буде значно більше. Така тенденція підсилюється, і очевидно, що цей рік для компаній, які спеціалізуються в сфері прямих часток інвестицій, буде характеризуватися найбільшою активністю за досить довгий період.

Банки готуються до підвищення транснаціональної активності, особливо серед європейських фірм, які прагнуть скористатися високим курсом євро валюти щодо долара. Завдяки саме нинішньому співвідношенню долара до євро кількість міжнародних угод значно зросте. Напевно, в найближчому майбутньому ми станемо свідками низки великих угод з придбання американських компаній європейськими [9].

Наприкінці 2003 - на початку 2004-го року збільшилася не тільки кількість угод, а й кількість спроб недружнього поглинання. Це свідчить про зростаючу довіру до ринку. Також було відзначене скорочення термінів завершення великих угод (понад 1 млрд дол.), що свідчить про підвищення інтересу компаній до об'єднання.

Втім, динаміка ринку M&A багато в чому залежатиме від того, чи вдасться компаніям успішно завершити оголошені наприкінці минулого - початку нинішнього року великі угоди. Тільки тоді можна буде всерйоз говорити про те, що ріст активності на ринку злиття і поглинання набув рис довгострокової тенденції.

Економічний підйом у розвинених країнах - головний фактор росту M&A - поки досить хитливий. Бізнес і корпоративні інвестиції не можуть відіграти роль локомотиву росту, яким вони були в 90-х роках. І настільки бурхлива активність на ринку M&A на початку росту може бути не досить ефективною для економіки. Проведене компанією BCG дослідження 277 компаній довело, що найбільш ефективним інструментом з погляду створення і росту вартості є злиття, зроблені в період спаду, тому що вони на 15% ефективніші, ніж злиття, які відбулися під час росту. Мало того, дослідження довело, що угоди M&A, зроблені в період росту, найчастіше призводять до зниження вартості компаній. Так що сплеск активності на ринку злиття і поглинання може знизити ефективність бізнесу, а тому погіршити перспективи економічного росту в розвинених країнах [13].

Не менше впливають на ринок M&A і рушійні мотиви його учасників. Уже торік означилася тривожна тенденція: багато інвестиційних банків у надії на те, що в майбутньому вони отримають перевагу при фінансовому обслуговуванні компаній, консультували угоди зі злиття безкоштовно. Такий консалтінг змінює звичний розподіл ролей і саму суть конкуренції в інвестиційному бізнесі [11].

Опираючись на дослідження міжнародного ринку злиттів і поглинань, а також на статистику останнього року, можна стверджувати, що кількість і обсяг міжнародних угод із злиття і поглинання зростає.

ВИСНОВОК

Міжнародний фінансовий ринок / глобальний ринок виник на основі інтеграційних процесів між національними фінансовими ринками, які зумовлені результатами подальшого поглиблення економічних та фінансових зв'язків між країнами, лібералізацією цін та інвестиційних потоків, створенням глобальних транснаціональних фінансових груп.

Окрім іншого, це було пов'язано із значною мінливістю обмінного курсу іноземних валют, з часу колапсу Бреттонвудської міжнародної валютної системи. Така мінливість валютних курсів обумовила широко масштабне хеджування ризиків і валютні спекуляції.

Однозначно відповісти, які наслідки активізації процесів злиття і поглинання ТНК неможливо. З одного боку, вони можуть мати позитивний результат, особливо з корпоративної точки зору, якщо мають синергічний ефект, сприяють диверсифікації, економії на масштабах, поліпшенню менеджменту і є вигідними для економіки і споживачів у цілому.

Позитивним ефектом злиття і поглинання є активізація міжнародного співробітництва. На міжнародному рівні поява великих компаній після M&A веде до росту конкуренції і перерозподілу впливу між найбільшими транснаціональними корпораціями. Доки більшість товарних ринків і ринків послуг не будуть монополізовані, конкуренція залишиться важливим фактором-гарантом необхідності й ефективності операцій злиття і поглинання.

Однак досягти ефекту за допомогою злиття і поглинання вдається не завжди. Емпіричні дослідження, проведені із середини 60-х років, переконують, що значна частина угод зі злиття і поглинання не створює додаткової вартості для акціонерів компаній, які купують компанію, а в деяких випадках і зовсім її руйнує. Причиною негативного злиття і поглинання є відсутність належної інтеграції компаній, які об'єдналися (10).

Водночас на місцевих ринках M&A ведуть до формування олігополістичних структур і обмеження конкуренції, що може загрожувати стабільності національної економіки і негативно впливати на споживачів. Багато фахівців вважають, що нова хвиля злиттів і поглинань неминуче призведе до росту безробіття, а це, у свою чергу, спричинить загострення соціальної обстановки і вимагатиме додаткових витрат із бюджету.

Щоб обмежити негативні наслідки процесів M&A і не допустити надмірної концентрації, антиконкурентної поведінки і підвищення цін, необхідний контроль з боку держави. Основними напрямками такого контролю в розвинених країнах мають бути:

- антитрастове регулювання;

- регулювання операцій з ціними паперами;

- оподатковування, бо від обсягу податкових виплат залежить і безпосередня вартість угоди злиття або поглинання (3).

Аналіз тенденцій і закономірностей на світовому ринку M&A дає змогу також зробити такі висновки про механізми і структурні особливості міжнародних злиттів і поглинань.

1. Фірми, які володіють технологічними перевагами, більш схильні створювати підприємства в нових секторах економіки.

2. Технологічно диверсифіковані компанії звичайно проникають на нові ринки через поглинання місцевих фірм.

3. Як правило, великі ТНК випереджали дрібніші компанії за кількістю M&A-угод, хоча останнім часом через зниження трансакційних витрат спостерігається активізація невеликих фірм.

4. Перспективність угод зі злиття і поглинання між двома країнами багато в чому визначається їх культурною й економічною близькістю.

5. Інвестиції в нові підприємства («greenfield» investments) надають інвесторам більше можливостей для контролю і реорганізації приймаючих підприємств, ніж поглинання.

6. Придбання часто призводять до недооцінки активів підприємств, які продаються або істотному зниженню цін на ці активи (17).

7. Горизонтальні злиття і придбання, зазвичай, проводяться з метою отримання доступу на нові ринки і розширення випуску оригінальної продукції, а не зниження витрат виробництва.

У тому випадку, коли злиттями управляють технології і глобалізація економіки, а не бажання компаній домінувати на ринках і підвищувати ціни, можна говорити про позитивні наслідки; інакше позитивні наслідки можуть бути короткостроковими й в основному на рівні самих підприємств.

Існують думки, що ставлять під сумнів доцільність створення транснаціональних корпорацій. Проте, «практика - критерій істини», і на практиці транснаціональні корпорації безсумнівно довели своє право на існування. Тому потрібно сподіватися, що на тернистому шляху інтеграції економіки України у світову економіку а також у міжнародні економічні відносини, ТНК будуть відігравати роль каталізаторів подолання внутрішньої кризи і реалізації реформ у зовнішньоекономічній сфері.

СПИСКО ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ:

1. Анализ Группы корпоративных финансов КПМГ http://www.kmpg.ru/

2. Аудиторско-консалтинговая фирма «Pricewater-house Coopers» http://www.pwcglobal.com/

3. Зав'ялова О. Гіганти об'єднуються http://sapien-ti.kiev.ua/

4. Компания «Dealogic» 2003 http://www.dealo-gic.com

5. Материалы сайта Assioinvest http://www.assoin-vest.ru

6. Материалы сайта GAAP.ru

http://www.gaap.ru/biblio/corpfin/fusion/pv_017.htm

7. Материалы сайта Zahvatu.net http://www.zaxva-tu.net/

8. Политический журнал. - 2004. - 21 июня. - № 21(24).http://www.politjournal.ru/

9. Руднев А. Перспективы мирового рынка слияний и поглощений // электронный журнал «Защита вашей собственности». - 2004. - Май. - №7.

10. Стафеев Д.А. Влияние IT-технологий на процесс слияния бизнеса компаний // Государственный Университет Управления, Россия http://nit.miem.edu.ru/2004/section/35.htm

11. Сычев В., Кокшаров А. Время сливаться//журнал «Эксперт». - 2004. - 10 февраля. http://www.expert.ru/

12. Bertrand O., Muccchielli J.L., Zitouna H. Location Choices of Multinational Firms: The Case of Mergers and Acquisitions - November 26, 2003 // University of Paris. Pantheon-Sorbonne and CNRS. - 33p.

13. Boston Consulting Group (BCG) http://www.bcg.com/

14. Capron L. The long-term performance of horizontal acquisitions: empirical evidence of US and European firms // INSEAD, Fontainebleau (Draft). - 1999p.

15. Economist Intelligence Unit http://portal.eiu.com/

16. Ernst &Young http://www.ey.com/

17. Gonzalez P., Vasconcellos G.M. and Kish R.J. Cross-border mergers and acquisitions: the undervaluation hypothesis // The Quarterly Review of Economics and Finance. - 1998. - № 38(1) - P. 25-45.

18. Guimaraes P., Woodward D., Figueiredo O. A tractable approach to the firm location decision // Review of Economics and Statistics. - 2003. - #85(1) - P. 201-204.

19. Lall S. Implications of Cross-Border Mergers and Acquisitions by TNCs in Developing Countries: A Beginner's Guide // QEH Working Paper Series, Working Paper.- June 2002. - № 88. - 12p.

20. Maucher H.O. View: mergers and acquisitions as a means of restructuring and repositioning in the global market - business, macroeconomic and political aspects // Transnational Corporations - 1998. - № 7(3). - P. 153-183.

21. Thomson Financial http://www.thomsonfinancial.com/