Регулювання трудових відносин громадян, які працюють за межами власних держав

17

План

Вступ

1. Працевлаштування іноземців в Україні та громадян України за кордоном

2. Трудові відносини з "іноземним елементом" та джерела їх регулювання

Висновок

Література

Вступ

Практично кожна держава світу провадить політику, спрямовану на те, щоб саме її громадяни на її території були першочергово забезпечені роботою. Окремі країни світу встановлюють щорічні квоти для в'їзду іноземних працівників. Багато країн світу видають в'їзну візу тоді, коли іноземець має дозвіл на роботу у відповідній державі.

Чимало країн мають спеціальне законодавство, що регулює трудові відносини на спільних підприємствах, у вільних економічних зонах тощо. У багатьох державах світу основним джерелом регулювання трудових відносин є трудові кодекси. До таких держав належить і Україна, що має окремий КЗпП. У цивільних кодексах окремих держав містяться норми трудового права. У багатьох країнах трудове законодавство містить вказівки про поширення на трудові відносини норм цивільного права. Колізійний принцип застосування закону країни місця роботи є основним у законодавстві багатьох держав планети.

У сучасному європейському колізійному праві автономія волі сторін не визнається, якщо вона позбавляє працівника захисту, що надається йому імперативними нормами закону, який би застосовувався у разі відсутності вибору.

Чинне законодавство України містить норми, що регулюють працю як іноземців в Україні, так і українських громадян за кордоном. Далі ми розглянемо ці норми.

1. Працевлаштування іноземців в Україні та громадян України за кордоном.

Звернімо передусім увагу на Основний Закон нашої держави. Конституція України не містить норм прямої дії, які регулюють трудові відносини з іноземним елементом в Україні. У Конституції йдеться лише про працю та соціальний захист громадян України. Процитуємо відповідні статті:

"Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб … " (витяг зі ст. 43).

"Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом … " (витяг зі ст. 46).

У Законі України "Про правовий статус іноземців" від 4 лютого 1994 р. розглядуваної теми стосуються такі статті:

"Стаття 8. Право на трудову діяльність Іноземці мають рівні з громадянами України права та обов'язки в трудових відносинах, якщо інше не передбачено законодавством України та міжнародними договорами України.

Іноземці, які постійно проживають в Україні, мають право працювати на підприємствах, в установах і організаціях або займатися іншою трудовою діяльністю на підставах і в порядку, встановлених для громадян України. Іноземці, які іммігрували в Україну для працевлаштування на визначений термін, можуть займатися трудовою діяльністю відповідно до одержаного у встановленому порядку дозволу на працевлаштування.

Іноземці не можуть призначатися на окремі посади або займатися певною трудовою діяльністю, якщо відповідно до законодавства України призначення на ці посади або заняття такою діяльністю пов'язане з належністю до громадянства України.

Стаття 9. Право на відпочинок

Іноземці мають право на відпочинок нарівні з громадянами України.

Стаття 11. Право на соціальний захист

Іноземці мають право на соціальний захист, в тому числі на одержання пенсії та інших видів соціальної допомоги відповідно до законодавства України та міжнародних договорів України.

У разі коли для призначення пенсії потрібен певний стаж роботи, іноземцю на підставах і у порядку, встановлених законодавством України і міжнародними договорами України, може зараховуватися стаж роботи за кордоном".

Стаття 8 "Право громадян на працевлаштування" Закону України "Про зайнятість населення" у редакції від 21 листопада 1997 р. у частині, що стосується іноземного елемента, сформульована так:

"Іноземці і особи без громадянства, що прибули в Україну на визначений термін, отримують право на трудову діяльність лише за наявності у них дозволу на працевлаштування, виданого державною службою зайнятості України, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України.

У випадку використання праці іноземців і осіб без громадянства без дозволу державної служби зайнятості України з підприємств, установ і організацій, незалежно від форм власності, державна служба зайнятості стягує штраф за кожну таку особу у п'ятидесятикратному розмірі неоподатковуваного мінімуму доходів громадян. Ці кошти направляються в державний фонд сприяння зайнятості населення".

Для регулювання трудових відносин громадян, які працюють за межами власних держав, вітчизняне законодавство використовує колізійну прив'язку "закон держави місця роботи":

"Трудові відносини громадян України, які працюють за її межами, а також трудові відносини іноземних громадян, які працюють на підприємствах, в установах України, регулюються законодавством держави, в якій здійснене працевлаштування (наймання) працівника, та міжнародними договорами України" (ст. 8 КЗпП України у редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України". Прийнятий Верховною Радою України 8 червня 2000 р. № 1807-ІІІ) (Офіційний вісник України. -- 2000. -- № 27).

Наказом Міністерства праці України від 5 грудня 1993 р. № 27 було затверджено "Тимчасове положення про умови і порядок оформлення іноземним громадянам дозволу на працевлаштування в Україні". До нього Міністерство праці кілька разів вносило зміни.

Кабінет Міністрів України 1 листопада 1999 р. прийняв постанову № 2028, якою було затверджено "Порядок оформлення іноземцям та особам без громадянства дозволу на працевлаштування в Україні". У п. 2 постанови зазначалося, що вона набирає чинності з 1 січня 2000 р. Постанова не містила вказівки про скасування зазначеного вище “Тимчасового положення". Оскільки юридична сила акта Уряду вища за нормативно-правовий акт міністерства, то вважатимемо, що з 31 грудня 1999 р. "Тимчасовий порядок" втратив чинність на користь постійного "Порядку". Основні положення "Тимчасового порядку" Міністерства праці майже дослівно відображено у "Порядку" Кабінету Міністрів. Ознайомимося з цим нормативно-правовим актом.

Порядок оформлення іноземцям та особам без громадянства дозволу на працевлаштування в Україні

1. Дозвіл на працевлаштування оформляється іноземцю або особі без громадянства (далі -- іноземець), який має намір займатися в Україні трудовою діяльністю, за умови, якщо в країні (регіоні) відсутні працівники, які спроможні виконувати цей вид роботи, або є достатні обгрунтування доцільності використання праці іноземних фахівців, якщо інше не передбачене міжнародними договорами України.

Дія цього Порядку поширюється також на іноземців, які направлені закордонним роботодавцем в Україну для виконання певного обсягу робіт або послуг на основі контрактів, укладених між українським та іноземним суб'єктами господарської діяльності.

2. Підприємства, установи та організації незалежно від форм власності і господарювання та іноземні суб'єкти господарської діяльності, що діють на території України (далі -- роботодавець), можуть використовувати працю іноземців лише за наявності у них дозволів на працевлаштування, якщо інше не передбачене міжнародними договорами України.

Приймати іноземців можуть платники збору до державного фонду сприяння зайнятості населення, зареєстровані у місцевих центрах зайнятості.

3. Роботодавці, які запрошують іноземців з метою працевлаштування, забезпечують своєчасне роз'яснення їм прав, свобод та обов'язків, передбачених законодавством, ведуть відповідний облік цих осіб, а також несуть відповідальність за своєчасне оформлення документів на право їх перебування в Україні.

4. Дозвіл на працевлаштування оформляється і видається Державним центром зайнятості Мінпраці (далі -- Державний центр зайнятості) або за його дорученням відповідними центрами зайнятості Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя для роботи на підприємстві, в установі, організації, які запросили іноземця на певну посаду (за фахом).

5. Для отримання дозволу роботодавцем подаються до відповідного центру зайнятості такі документи:

ь заява (у довільній формі);

ь обгрунтування необхідності використання праці іноземців і можливості створення для них необхідних умов перебування та діяльності;

ь копія контракту між іноземним та українським суб'єктами господарської діяльності на виконання певного обсягу робіт або послуг (якщо такий контракт укладено);

ь копія статуту та свідоцтва про державну реєстрацію суб'єкта господарської діяльності, засвідчені в установленому порядку;

ь список іноземців із зазначенням їх повного імені та прізвища, року народження, номера паспорта, спеціальності (фаху), статі;

ь копія проекту контракту роботодавця з працівником -- іноземним громадянином;

ь документ (наказ, витяг з протоколу, доручення тощо), оформлений в установленому порядку, який посвідчує право представника роботодавця представляти його інтереси у центрі зайнятості;

ь копії документів про освіту або кваліфікацію;

ь довідка органу державної податкової служби про сплату роботодавцем передбачених законодавством податків та зборів;

ь квитанція про внесення плати за розгляд заяви.

Рішення про надання дозволу на працевлаштування або відмову в ньому приймається у термін не пізніше 30 днів з дня одержання зазначених вище документів.

Про прийняте рішення відповідний центр зайнятості письмово повідомляє заявника.

6. Дозвіл на працевлаштування не потрібний іноземцям, які постійно проживають в Україні, та іншим іноземцям у випадках, передбачених законами та міжнародними договорами України.

7. Дозвіл працевлаштування видається, як правило, на термін до одного року. Цей термін може бути продовжено. Для цього роботодавцю необхідно звернутися у зазначеному в пунктах 4 і 5 порядку до відповідного центру зайнятості не менше ніж за місяць до закінчення попереднього терміну дії дозволу на працевлаштування. Максимальний термін безперервного перебування іноземця в Україні на підставі отриманих дозволів на працевлаштування не може перевищувати 4 років.

Після не менше ніж шестимісячної перерви іноземець може знову отримати дозвіл на працевлаштування в Україні у зазначеному в пунктах 4 і 5 порядку.

Продовження терміну дії дозволу на працевлаштування є підставою для звернення до органів внутрішніх справ щодо продовження терміну перебування в Україні.

8. Незалежно від стану на ринку праці та тенденцій його розвитку дозвіл на працевлаштування не видається, якщо:

ь у поданих для видачі дозволу документах містяться відомості, що суперечать вимогам законодавства та міжнародних договорів України;

ь контрактом передбачаються умови праці іноземців гірші, ніж громадян України, які працюють за аналогічним фахом;

ь виявлено факти подання іноземцем або роботодавцем свідомо неправдивих відомостей або підроблених документів;

ь іноземець має намір зайняти посаду або займатися трудовою діяльністю, яка відповідно до законодавства пов'язана з належністю до громадянства України;

ь встановлено наявність фактів порушення іноземцем законодавства України під час перебування на її території;

ь від дати попередньої відмови іноземцю в оформленні візи минуло менше одного року.

9. За розгляд заяви про надання дозволу на працевлаштування та продовження терміну його дії з роботодавця справляється плата в розмірі десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, кошти від якої спрямовуються на відшкодування витрат, пов'язаних з проведенням цієї роботи.

10. Дострокове розірвання контракту з роботодавцем, зазначеним у дозволі на працевлаштування, з його ініціативи, а також з ініціативи або вини іноземця, встановлення факту повідомлення ними неправдивих відомостей у документах на отримання дозволу, визнання особи згідно із законодавством небажаною для перебування в Україні тягне за собою анулювання дозволу на працевлаштування. Про дострокове розірвання контракту роботодавець протягом трьох робочих днів повинен повідомити відповідний центр зайнятості та орган внутрішніх справ.

11. Роботодавець протягом трьох робочих днів з дати початку та припинення роботи іноземця письмово повідомляє центр зайнятості про цю дату та забезпечує реєстрацію паспортного документа іноземця у відповідному органі внутрішніх справ.

12. По закінченні кварталу, в якому працював іноземець, роботодавець повинен повідомити відповідний орган державної податкової служби про отримані доходи та утримані податки на загальних підставах за формою № 8-ДР.

13. Якщо іноземець не став до роботи у передбачений контрактом термін з причин, що згідно із законодавством не є поважними, роботодавець протягом трьох робочих днів повинен письмово повідомити про це відповідний центр зайнятості та орган внутрішніх справ. У такому разі, а також у випадку, передбаченому пунктом 8 цього Порядку, іноземець підлягає видворенню з України.

Іноземець, який оформився на роботу без дозволу на працевлаштування, підлягає видворенню з України.

Видворення іноземця здійснюється органами внутрішніх справ у порядку, визначеному постановою Кабінету Міністрів України від 29 грудня 1995 р. № 1074 "Про Правила в'їзду іноземців в Україну, їх виїзду з України і транзитного проїзду через її територію".

14. Відповідно до статті 8 Закону України "Про зайнятість населення" у разі використання праці іноземців без дозволу державної служби зайнятості з підприємств, установ та організацій незалежно від форм власності державна служба зайнятості стягує штраф за кожну таку особу у п'ятдесятикратному розмірі неоподатковуваного мінімуму доходів громадян. Ці кошти спрямовуються до державного фонду сприяння зайнятості населення.

15. Центри зайнятості Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя проводять обстеження підприємств, установ та організацій стосовно з'ясування можливостей забезпечення ними необхідних умов перебування і діяльності іноземців, аналізують ефективність використання їх праці протягом терміну дії дозволу на працевлаштування і у разі необхідності інформують Державний центр зайнятості.

16. Відмова у видачі дозволу на працевлаштування може бути оскаржена до Державного центру зайнятості або до суду.

17. Бланки дозволу на працевлаштування виготовляються на замовлення Державного центру зайнятості у порядку, визначеному постановою Кабінету Міністрів України від 19 квітня 1993 р. № 283, і є документами суворого обліку.

Для здійснення контролю за станом обліку, зберігання, використання бланків дозволів на працевлаштування та знищення зіпсованих бланків у порядку, що визначається Державним центром зайнятості, у відповідних центрах зайнятості щокварталу проводиться комісійна перевірка.

18. Порядок обліку і зберігання бланків дозволів на працевлаштування та знищення зіпсованих бланків визначається Державним центром зайнятості.

Відповідні центри зайнятості подають до Державного центру зайнятості один раз на місяць звіт про оформлення дозволів на працевлаштування іноземців, а також про використання бланків дозволів на працевлаштування за встановленою Державним центром зайнятості формою.

19. Після закінчення терміну дії дозвіл на працевлаштування повертається роботодавцем до відповідного центру зайнятості". Певну специфіку мають трудові відносини іноземних громадян, які працюють у представництвах міжнародних організацій, що розміщуються на території України. Умови їх праці визначаються міжнародними угодами та внутрішніми правилами відповідних організацій. Такі правила передбачають застосування законодавства місця виконання роботи або законодавства країни працівника-іноземця.

Ознайомимося коротко з працевлаштуванням громадян України за кордоном.

Згідно зі ст. 10 Закону України "Про зайнятість населення" громадянам України надається право на трудову діяльність під час їх тимчасового перебування за кордоном. Згадана ст. 8 КЗпП України передбачала, що трудові відносини громадян України, які працюють за її межами, регулюються законодавством держави працевлаштування (наймання) працівника та міжнародними договорами України.

Чимало українських громадян працюють нині за кордоном і заробляють, хто чим уміє... Засоби масової інформації часто повідомляють про нелегальну і легальну трудову міграцію з України та про проблеми, що виникають у зв'язку з цим. Право зарубіжних країн про працю іноземців спеціально не розглядаємо з огляду на те, що воно є сферою міжнародного приватного права відповідних держав, а не міжнародного приватного права України.

Слід пам'ятати, що на громадян України, яких відряджають для роботи за кордон, поширюється законодавство України. Посередництво у працевлаштуванні громадян України за кордоном -- це діяльність, що потребує ліцензування на території нашої держави. Принагідно зазначимо, що широкий спектр трудових відносин врегульовують дво- та багатосторонні договори України, і якщо вітчизняний закон "мовчить" (тобто має "прогалину") або суперечить міжнародному договору України, вирішального значення набуває саме міжнародний договір.

2. Трудові відносини з "іноземним елементом" та джерела їх регулювання

Міждержавна міграція працівників, тимчасові відрядження за кордон, виконання робіт на фіксованих морських устаткуваннях із видобування корисних копалин, переміщення працівників транспорту територіями різних держав, виконання представницьких функцій, зайняття підприємницькою діяльністю в інших державах привели до необхідності врегулювати трудові відносини з "іноземним елементом". Останній у цивільних відносинах виявляється в:

1) їх суб'єктивному складі (наприклад, громадянин України працює за трудовим контрактом за кордоном);

2) об'єкті (скажімо, працівник авіакомпанії укладає з цією компанією договір про працю за кордоном);

3) юридичному факті (приміром, праця за кордоном як юридичний факт може бути оцінена з позицій законодавства різних держав, зокрема під час визначення пільг, обчислення стажу тощо).

Трудові відносини поділяються на індивідуальні (які складаються між наймачем та працівником) і колективні (між наймачем та працівниками з приводу укладення й виконання колективних договорів).

Джерелами регулювання трудових відносин з "іноземним елементом" є: національне законодавство; міжнародні акти; звичаєве право, судова практика, правова наука; трудові договори (контракти), колективні договори; інші угоди.

Національне законодавство. Трудові кодекси -- це основне джерело регулювання відносин у багатьох державах. Вони включають як матеріально-правові норми, спрямовані на регулювання вказаних відносин (Кодекс праці Франції), так і колізійні (Трудовий кодекс Болгарії). У трудових кодексах може міститися вказівка на застосування їх положень до трудових відносин саме з "іноземним елементом" (польський Кодекс праці, Трудовий кодекс Угорщини).

Цивільні кодекси окремих держав можуть містити норми трудового права або ж у трудовому законодавстві можуть бути вказівки про поширення на трудові відносини норм цивільного права (Бельгія, Франція, ФРН, Італія). У деяких державах відсутність колізійних норм трудового права компенсується поширенням судовою практикою на трудові контракти норм про цивільні договори.

Закони з міжнародного приватного права (ст. 44 Австрії, ст. 20 Албанії, ст. 33 Польщі, статті 51--53 Угорщини, статті 115, 141 Швейцарії та ін.) містять колізійні норми, які застосовуються до трудових відносин.

Інші нормативно-правові акти міжнародного приватного права (про інвестиційну діяльність, вільні (економічні) зони, працю іноземних спеціалістів, зайнятість населення, міграцію, представництва та ін.) також можуть мати норми для регулювання трудових відносин.

Міжнародні акти. Побудовані з допомогою матеріально-правового чи колізійного методу, вони поділяються на дво- чи багатосторонні договори, зміст яких повністю або частково присвячено регулюванню трудових відносин з "іноземним елементом". Договори можуть спеціально спрямовуватися на регулювання таких відносин чи бути регуляторами у сфері економічного, наукового та інших форм співробітництва. Так звані трудові стандарти часто закріплюються в актах ООН, МОП, Ради Європи, ЄС.

Особливістю міжнародних договорів, які регулюють трудові відносини з "іноземним елементом", є те, що вони не завжди спрямовані на уніфікацію внутрішнього законодавства, адже останнє може бути сприятливішим для працівників, а тому не потребує змін. Вказане передбачено й п. 5 ст. 19 Статуту МОП, відповідно до якого прийняття конвенції не впливає на певний закон, звичай, угоду, що забезпечує більш сприятливі умови порівняно з запропонованою конвенцією. Через таку особливість міжнародних договорів у сфері міжнародних трудових відносин можливе прийняття договору частинами, із застереженнями, поступовою ратифікацією тощо.

Звичаєве право, судова практика, правова наука є формами встановлення матеріально-правових та колізійних норм у державах їх застосування.

Трудові договори (контракти), колективні договори можуть містити вказівку на законодавство, яке слід застосовувати до трудових відносин. Це стосується й інших угод, наприклад, зовнішньоекономічних контрактів.

Неоднозначно вирішується питання щодо юридичної природи та юридичної сили рекомендацій міжнародних організацій, як-от: МОП, Організації економічного співробітництва та розвитку. Так, Рекомендація ЄС 1991 p.- про захист гідності жінок і чоловіків на роботі, а також її додаток -- Кодекс заходів проти сексуальних домагань стали актами, яких повинні дотримуватися держави -- члени ЄС. Вони зобов'язані один раз на 3 роки надсилати до керівних органів ЄС доповіді про виконання рекомендацій, що містяться в Кодексі. Національні суди в країнах ЄС орієнтуються на цей Кодекс у випадках розгляду скарг щодо сексуальних домагань. Вважається, що норми Кодексу слід застосовувати як у державних, так і в приватних підприємствах. І все ж переважає думка, що рекомендації мають факультативний, необов'язковий характер, а тому не можуть бути правовими джерелами регулювання трудових відносин з "іноземним елементом".

Висновок

Після набуття незалежності перед Україною постало завдання повномасштабної інтеграції до світового політичного, економічного та гуманітарного простору. Участь у діяльності міжнародних організацій або співпраця з ними є невід'ємною складовою такої інтеграції. Цей процес проходив одночасно із становленням політичної, без пекової та економічної ідентичності, що безпосередньо пов'язане і з визначенням пріоритетів щодо залучення України до всього спектра міжнародних організацій. Порівняно з іншими країнами СНД, шлях України до членства у міжнародних організаціях мас значні відмінності. По-перше, Україна є членом ООН з самого початку існування цієї організації, яка утворює один з фундаментів системи міжнародних відносин. Відповідно, досвід участі у діяльності різних структур Організації Об'єднаних Націй був і досі залишається важливим чинником як для оптимального представлення інтересів України в різних міжнародних організаціях, так і для можливості зробити належний внесок в їхню роботу. По-друге, Україна є європейською державою. Ії бажання стати членом міжнародних організацій, до яких належать країни Європейського континенту, визначається прагненням стати повноправним членом сім'ї європейських народів. При цьому визначальну роль відіграє намір України приєднатися до спільного ціннісного простору та побудувати ефективно діючу і соціально орієнтовану ринкову економіку. У 1995 році Україна набула членства в Раді Європи, бере активну участь в діяльності європейських регіональних структур, наприклад. Центральноєвропейській ініціативі або Організації Чорноморського економічного співробітництва. Україна задекларувала як стратегічну мету набуття членства в Європейському Союзі. Розвиток співпраці з ним на основі поступового переходу до інтеграційних модальностей є одним з пріоритетних зовнішньополітичних напрямків. По-третє, Україна є важливим чинником безпеки на Європейському континенті, а також в трансатлантичному контексті. Вона робить значний внесок у підтримання належного рівня безпеки, причому у всіх її вимірах -- політичному, воєнному, економічному, енергетичному, екологічному, гуманітарному та інших. Безпека є неподільною, а роль міжнародних організації в її підтриманні - надзвичайно важливою. Україна є членом однієї з провідних євроатлантичних безпекових структур - Організації з безпеки та співробітництва в Європі, Вона проголосила своїм стратегічним пріоритетом набутгя членства в НАТО, очікуючи від цього як зміцнення своєї безпеки, так і розуміючи необхідність зробити внесок у зміцнення безпеки всього Альянсу. По-четверте, успішне здійснення економічних реформ, повномасштабна інтеграція до світового економічного простору неможливі без активної співпраці з міжнародними структурами економічного спрямування. З самого початку свого існування як незалежної держави Україна розпочала активну співпрацю з міжнародними фінансовими організаціями, насамперед Міжнародним валютним фондом, Світовим банком, а також Європейським банком реконструкції та розвитку. Співпраця України зрізними міжнародними організаціями має розглядатися в єдиному контексті з метою зрозуміти головні пріоритети у міжнародних відносинах. Крім того, варто враховувати, і на цьому робиться окремий акцент у роботі, що діяльність ряду організацій (ООН) спрямована на організацію міжнародного співробітництва, а набуття членства в інших (ЄС) вимагає системних трансформацій в українському суспільстві і цілеспрямованих зусиль з метою їхнього здійснення. На сьогодні існує достатньо різноманітної літератури, в якій наведена детальна інформація про історію, завдання, механізми роботи міжнародних організацій, а також про їхню співпрацю з Україною. Більше того, практично будь-яку інформацію можливо знайти в Інтернеті, де вона постійно оновлюється. Чимало на сьогодні існує і публікацій, у тому числі і в ЗМІ, в яких дискутується проблематика діяльності України в міжнародних організаціях або стратегії приєднання до тих, де Україна ще не набула повноправного членства. Водночас, часто доводиться чути про складність отримати достатньо повну, але досить стислу інформацію про історію та стан співпраці України з провідними міжнародними структурами без значних витрат часу та надмірних зусиль. Тобто отримати загальне, але чітко структуроване уявлення, будучи впевненим, що важливі аспекти не залишилися поза увагою. Саме таке завдання і ставить перед собою ця дипломна робота. З огляду на задекларовані Україною стратегічні пріоритети - європейську та євроатлантичну інтеграцію, статті, присвячені розвитку відносин з Євросоюзом та ООН. Безумовно, що спектр міжнародних організацій, в діяльності яких Україна бере участь, або з якими розвиває співпрацю, є значно більшим, ніж той, що детально описується у цій роботі. Водночас, саме цей перелік міжнародних структур визначає процес інтеграції України до світового простору, який повинен охопити подальше підвищення ефективності співробітництва України з іншими державами: - передбачити ратифікацію Україною всіх основних міжнародних угод, які стосуються трудової міграції; - створити при Міністерстві праці України або Державному комітеті у справах національності і міграції Єдиний центр з питань трудової міграції, який би займався координацією діяльності усіх відомств і служб щодо захисту прав трудящих-мігрантів; - ширше використовувати зарубіжний досвід прийняття і розвитку імміграційного законодавства; - розглядати як першочергове завдання прагнення до встановлення розвинутих двосторонніх угод з тими країнами, до яких спрямовані основні імміграційні потоки з України, а також з країнами, де існує досить розвинута українська діаспора (Канада, США, Ізраїль, Австралія, Бразилія, Аргентина); - посилити у засобах масової інформації і зробити постійною тему роз'яснення українському населенню проблем міжнародного права, міжнародної ввічливості (comity), що стосуються тих простих питань, що так само, як громадяни України будуть поводитися з іноземцями, відповідно і населення зарубіжних держав буде ставитися до іммігрантів-українців у своїх країнах.

Література

Кодекс законів про працю України

Конституція України

Акопова Е.М. Современный трудовой договор (контракт).-М., 1997.

Прокопенко В.І. Трудове право - Х., 1998.

Закону України від 15 грудня 1992 р. “Про статус суддів”.

Постанова Верховного Суду України від 6 листопада 1992р.

“Про практику розгляду судами трудових спорів” п.31

постанови № 9.