Розвиток фондових ринків країн Східної Европи

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ВАДИМА ГЕТЬМАНА

Контрольна робота

з дисципліни «Фінансовий ринок»

Розвиток фондових ринків країн Східної Європи

Студентки 4-го курсу

6-ї групи

Спеціальність 6104

Косачової Анастасії Борисівни

Київ, 2008

Зміст

Вступ

1. Особливості розвитку міжнародних фондових ринків

2. Розвиток фондових ринків країн Східної Європи

3. Розвиток країн Східної Європи

4. Варшавська фондова біржа та її зв'язок з Україною

Висновки

Список літератури

Вступ

У ХХІ столітті провідну роль відіграватимуть ті країни, які зможуть знайти механізми швидкого та економічно ефективного адаптування запозичених у інших держав інституційних моделей до власної системи, а також впровадити їх у практику економічного життя.

З точки зору геополітики та геоекономіки, Україна належить до одного з геополітичних центрів Європи і здатна інтегрувати намагання держав Балто-Чорноморської смуги, Східної Європи, Кавказу та Середньої Азії до співпраці. Реалізація цього вибору передбачає, серед іншого, розбудову високоефективного фондового ринку, інтегрованого з фондовими ринками вищеназваних країн, інших держав ЄС і регіональних об'єднань на Американському та Азійському континентах.

Водночас, суттєві ризики для України може становити намір Російської Федерації здійснити, згідно із власними національними інтересами, інтеграцію фондових ринків СНД з використанням Міжнародної асоціації бірж, створеної у 2000 р., та валютних ринків шляхом об'єднання електронних торгових систем зазначених країн.

Діяльність фондового ринку України (представника країн Східної Европи) на основі централізованої моделі та інформаційно-технічного забезпечення, що відповідає європейським стандартам, дасть змогу прискорити процес органічної адаптації українського ринку цінних паперів до міжнародних вимог, створити умови діяльності, наближені до західних, що, безсумнівно, стане привабливим фактором для іноземних і вітчизняних інвесторів.

1. Особливості розвитку міжнародних фондових ринків

Уряди провідних країн Європи приділяють значну увагу виробленню стратегії розбудови конкурентоспроможних моделей розвитку фондових ринків в умовах глобалізації. Відтак обсяги вторинних за своєю суттю та економічною природою світових фінансових ринків відчутно перевищують ринки реальних товарів і послуг, поступово формуючись як «автономна система» у структурі світової економіки.

Для оцінки європейських ринків цінних паперів та опрацювання рекомендацій щодо їх інтеграції Радою Міністрів ЄС з питань економіки та фінансів у липні 2000 р. було створено Комітет Радників із регулювання ринків цінних паперів (керівник - О. Ламфалузі), який у лютому 2001 р. підготував з цього приводу кінцеву доповідь - так званий Звіт Ламфалузі.

Інтеграція фінансових ринків Європи забезпечила швидкий ріст ВВП і підвищення рівня зайнятості робочої сили. Це пояснюється тим, що капіталізація європейських інвестиційних, страхових та пенсійних фондів дорівнює розміру ВВП країн Європи і становить близько 10 трлн. євро. Реальні вигоди для громадян, збільшення прибутку від капіталу та покращення показника «ризик - дохід» сприяло зниженню вартості пенсійних схем.

У країнах Європейського Союзу при створенні інтегрованого ринку цінних паперів були визначені такі пріоритети: введення для держав-членів єдиного поняття ринку та однакових умов ліцензування; прийняття Міжнародних стандартів бухгалтерського обліку; вдосконалення вимог щодо включення до лістингу; запровадження єдиного проспекту емісій та обов'язкової системи їх реєстрації; введення нових правил інвестування для інвестиційних і пенсійних фондів.

З метою реалізації названих пріоритетів Комітет Радників із регулювання ринків цінних паперів обґрунтував необхідність проведення регуляторної реформи. Вона передбачала застосування чотирьохрівневого підходу та створення двох комітетів для сприяння роботі Європейської Комісії - Європейського Комітету з цінних паперів (ESC) і Комітету європейських регуляторів з цінних паперів (CESR). У 2001 р. ЄК створила зазначені комітети як дорадчі, і вони відіграли основну роль у прискоренні законотворчого процесу та впровадженні Комісією Плану дій з фінансових послуг.

Розвинені фондові ринки світу функціонують відповідно до стандартів, які розроблені за рекомендаціями Групи тридцяти - міжнародної організації незалежних експертів. В умовах глобалізації фондових ринків здійснюється міжнародна торгівля акціями, що триває 24 години на добу. Постійно збільшується кількість іноземних компаній, акції яких котируються на Нью-Йоркській біржі - одній із головних бірж світу.

Водночас існують фактори, які справляють негативний вплив на інтеграцію ринків, а саме: політичні (спроби захисту національних ринків або товарів на користь місцевих постачальників), культурні (різні підходи до корпоративного управління, конкурентної політики, поширення інформації), правові (розбіжності в законодавчих системах, процедурах банкрутства, ефективності судових процесів), економічні (зростання фіктивного капіталу, відмінності в механізмах утримання податків, встановленні зборів, ставках оподаткування для акцій порівняно з державними облігаціями).

Реакцією ринку на надмірне розростання фіктивного капіталу стали біржові кризи. У ході їх подолання відбувається повернення до рівня, що відбиває реальний стан економіки. Одна з найбільших біржових криз у світі спостерігалася в жовтні 1987 p.

2. Розвиток фондових ринків країн Східної Европи

Досвід країн Центральної та Східної Європи засвідчує, що суттєву роль у становленні ліквідного фондового ринку в цих країнах відіграла держава. Така політика здійснювалася в декілька етапів, в рамках яких відбувалося вирішення конкретних, чітко окреслених цілей в рамках загальної стратегії сприяння розвитку фондового ринку та в контексті загальної реформи вітчизняного фінансового сектору.

Успішні фондові ринки країн Центральної та Східної Європи (Чехії, Польщі, Словенії, Угорщини, Хорватії, країн Балтії) функціонують на основі консолідованої системи біржової торгівлі із основною біржею, на якій укладається переважна більшість угод з цінними паперами. Функціонує централізована депозитарна система із центральним депозитарно-кліринговим центром. Організації цих ринків притаманні:

- висока концентрація обсягів торгівлі;

- активна участь держави як учасника ринку і як регулятора, спрямована на підвищення ліквідності ринку;

- свідома підтримка попиту на ресурси фондового ринку через врегулювання діяльності інституційних інвесторів і створення умов для участі домогосподарств на ринку.

Слід наголосити, що суттєву роль у становленні ліквідного фондового ринку в зазначених країнах відіграла держава. Найважливішими кроками державної політики у цій сфері були:

- розробка правил торгівлі на біржах, їх функціонування, забезпечення їх надійності та прозорості;

- активна політика щодо управління внутрішнім боргом, що обумовлювало наявність на внутрішньому організованому ринку надійних, високоліквідних цінних паперів - казначейських облігацій;

- продаж частини акцій підприємств, що приватизуються, на організованому фондовому ринку;

- забезпечення відповідної законодавчої бази функціонування ринку, що гарантувала захист прав акціонерів.

Вказана політика здійснювалася в декілька етапів, в рамках яких відбувалося вирішення конкретних, чітко окреслених цілей в рамках загальної стратегії сприяння розвитку фондового ринку та в контексті загальної реформи вітчизняного фінансового сектору.

І. Початковий етап.

1. Етап мав на меті забезпечити розвиток ліквідності організованого ринку насамперед за рахунок консолідації і зростання частки організованого ринку. При цьому запобігалося створення невеликих за розмірами бірж, реєстраторів тощо з метою задоволення тимчасових корпоративних інтересів. Це мало бути досягнуто шляхом запровадження жорсткіших норм щодо розкриття інформації при проходженні лістингу на біржах та в торговельних системах, більш жорстких норм щодо статутного фонду бірж, торгівців цінними паперами, реєстраторів, зберігачів, депозитаріїв, організаторів торгівлі інститутів спільного інвестування, управляючих активами. Також доцільно обмежувалась частка участі одних учасників в статутному капіталі інших (задля уникнення створення „кишенькових” компаній).

2. Важливим засобом розвитку фондового ринку стало проведення точкової приватизації через первинне публічне розміщення акцій на організованому ринку. Такий механізм добре зарекомендував себе у Польщі, Угорщині, балтійських країнах. Він надає можливість залучити кошти населення до приватизації, забезпечує ринковий механізм визначення ціни об'єкта, що приватизується. Слід наголосити, що для вибору відповідного фондового майданчику було проведено відкритий та прозорий конкурс, який враховував основні вимоги до організатора торгів - технічні можливості системи, можливість проведення прозорих та ефективних торгів, можливість системи забезпечити обіг акцій на вторинному ринку, залучення значної кількості інвесторів.

3. Протягом першого етапу було розпочато лібералізацію руху капіталу. Це вимагає вдосконалення системи банківського і фінансового нагляду, зміни монетарного режиму, лібералізації валютного ринку. Оскільки кроки з лібералізації мають бути поступовими і скоординованими зі змінами в монетарному режимі, перехідні норми мали передбачати здійснення валютного контролю за певним чітко визначеним переліком короткотермінових операцій, на період не більше трьох років. Операції фондового ринку, прямі іноземні інвестиції, купівлю нерухомості під інвестиції, довготермінові кредити тощо було звільнено від контролю раніше. Поряд з валютним законодавством переглядались й інші нормативні акти з точки зору обмежень зовнішньоекономічних операцій і дискримінації нерезидентів. Водночас лібералізація доступу іноземних інвесторів на ринок фінансових (банківських і страхових) послуг відбувалося поступово, з паралельним застосуванням механізмів, що стимулюють капіталізацію банківської сфери та зміцнюють її конкурентоспроможність.

4. Для успішності лібералізації здійснювався також і ряд супутніх заходів, перш за все:

- вдосконалення банківського і фінансового нагляду для моніторингу міжнародних трансакцій і використання складних фінансових інструментів, як наприклад, деривативи;

- повне застосування міжнародних стандартів обліку в фінансовому и корпоративному секторі;

- вдосконалення статистики платіжного балансу і системи відстеження зовнішньоекономічних фінансових потоків на макроекономічному рівні;

- повне використання стандартів інформаційної прозорості урядом;

- запровадження і послідовне здійснення чіткого монетарного режиму, проведення відповідальної грошової та фіскальної політики, що орієнтуються на досягнення бюджетної збалансованості, обмеження відносних обсягів державного боргу та зниження інфляції.

ІІ. Етап розгортання реформи.

Другий етап передбачав закріплення успіхів, досягнутих під час реалізації першого етапу, а також приведення нормативної бази та механізмів регулювання ринку фінансових послуг у відповідність до світових стандартів.

1. Надзивачайно важливим моментом є прийняття єдиного закону, який регулював би випуск та обіг усіх видів цінних паперів та питання професійної діяльності на ринку фінансових інструментів, депозитарного обслуговування, регулювання ринку фінансових інструментів. Головними завданнями цього закону є:

- врегулювання випуску та обігу похідних цінних паперів, які критично важливі для ефективного управління ризиками, що виникатимуть у процесі лібералізації руху капіталу та зміни монетарного режиму;

- розвиток ринку державних та муніципальних цінних паперів, що розширює можливості інвесторів для диверсифікації фінансових портфелів, сприяє розвитку приватних пенсійних фондів.

При цьому заходи щодо розвитку депозитарної системи паредбачали:

- укрупнення та інтеграція зберігачів та реєстраторів;

- створення централізованої депозитарної системи учасниками ринку із обмеженою участю держави та врахуванням принципів функціонування депозитарних систем в ЄС;

- інтеграція національної депозитарної системи в міжнародні депозитарні структури.

2. Прозорість діяльності емітентів та інших учасників ринку, своєчасне та належне розкриття інформації є однією із базових умов зменшення несиметричності інформації, що притаманна усім фінансовим ринкам, підвищення стабільності останніх, захисту прав інвесторів та кредиторів. Відтак необхідним є забезпечення на законодавчому рівні жорстких стандартів розкриття інформації емітентами, фінансовими посередниками та регуляторами, запровадження міжнародних стандартів розкриття інформації: міжнародних стандартів бухгалтерського обліку Комітету з міжнародних стандартів бухгалтерського обліку (IASC) та міжнародних стандартів розкриття інформації Міжнародної організації комісій з цінних паперів (IOSCO).

При цьому розкриття інформації про діяльність регуляторів фінансових ринків також є одним із вирішальних факторів ефективного функціонування ринку, досягнення скоординованості дій регуляторів, їх незалежності, адекватності ресурсів. Формат, структура і графік оприлюднення інформації, що подається обома регуляторами, повинні бути переглянуті. Насамперед своєчасно і детально публікується інформація про:

- стан ринку та його учасників, аналіз на ринку тенденцій, статистичні дані;

- діяльність окремих секторів ринку фінансових послуг та учасників ринку;

- стратегічні напрямки державної політики для формування очікувань учасників ринку;

- кроки, спрямовані на забезпечення стабільного функціонування фінансового ринку.

3. Невід'ємною складовою другого етапу реформування фондових ринків країн Східної Європи стало цілеспрямоване формування мережі інституційних інвесторів. Недержавні пенсійні фонди, інвестиційні фонди, страхові компанії традиційно є найактивнішими учасниками фондових ринків розвинутих країн. В цих країнах ці інститути поки що перебувають на середньому етапі свого розвитку і не мають великих ресурсів для інвестування в цінні папери. Проте подальший розвиток ринку значною мірою залежатиме саме від ефективності і розміру інституційних інвесторів.

Одним із найнагальніших завдань щодо розвитку інституційних інвесторів в країнах Східної Європи було (а в деяких і залишаеться) зменшення стимулів їх участі у тіньових схемах та переслідування незаконних трансакцій з «відмивання» коштів.

3. Розвиток країн Східної Европи

Економічна ситуація в східноєвропейських країнах різна. Польща, Угорщина та Чехія досягли значного прогресу. Зміни ж у Румунії, Болгарії та Словаччині глибокими назвати не можна. Пропонуємо аналіз економічної ситуації згаданих країн.

Польща. 1992 року політичне й економічне життя Польщі було сповнене парадоксів. За останній рік у країні змінилося три прем'єри та три міністри фінансів. Ледь не позбулися портфелів міністри з питань приватизації та зовнішніх економічних зв'язків. "Фіат" мало не відмовився від програми двохмільярдних інвестицій до автомобільного заводу в Тичі - під час страйку. Сейм відмовився ухвалити програму масової приватизації, розробленої ще 1991 року, так і не вирішив питання про повернення власності, конфіскованої комуністичним урядом.

Однак, незважаючи на політичну нестабільність, польська економічна реформа є, за багатьма показниками, найефективнішою в регіоні. Обсяги виробництва та реконструкції підприємств перевищили минулорічні показники. Інфляція впала з 70% у 1991 році до 45% 1992-го. Почалося накопичення капіталів як на розрахункових, так і на поточних рахунках.

Відмова Сейму ратифікувати закон про масову приватизацію та приватизаційне законодавство в цілому, не вплинула на швидкий ріст приватного сектору, кількості малих та середніх підприємств, приватизованих через продаж їхніх активів. Наприкінці 1992 року, згідно офіційної статистики, приватний сектор виготовляв майже половину Валового національного продукту та забезпечив роботою більше половини населення.

Звичайно, є й прикрі новини. Збільшення державного дефіциту країни призвело до зриву угоди з Міжнародним Валютним Фондом. Він призупинив програму економічної допомоги обсягом у 1.5 мільярда доларів, оскільки Польща відмовилася зменшити дефіцит. Це, у свою чергу, позбавило сенсу переговори з Лондонським клубом банків-кредиторів, а країну - фінансової допомоги. Однак, у листопаді Польщі вдалося досягти згоди з МВФ, переконавши його в здатності уряду контролювати державний дефіцит.

Його збільшення, а також поганий врожай, призвели до подальшої інфляції. Варто згадати й проблеми державних підприємств та банківської системи. Рівень безробіття у листопаді сягнув 13.5%, а реальна заробітна платня впала на 6%. Робітники державних підприємств відчули труднощі переходу до ринку на власному досвіді.

Угорщина. Економічного відродження Угорщини, пророкованого західними спостерігачами, не сталося. Спад промислового виробництва на 35% за 1990 та 1991 роки засвідчив, що його так і не вдалося зупинити. Крім того, бюджетна криза, проблеми великих державних підприємств і банків, невизначеність щодо жорсткого законодавства про неплатежі й банкрутство вплинули на підприємницьку активність.

Зменшення валового національного продукту Угорщини оцінюється у 5-7%, а промислового виробництва - 10-12%. Якщо ці прогнози вірні, то падіння показників - лише не набагато менше, ніж 1991 року. У вересні 1992-го безробіття становило 11.4% й продовжувало зростати.

Щоправда це можна вважати і прогресом. Рівень інфляції та ріст платні майже однакові. У першій половині року ціни зросли лише на 11.6% - вдвічі менше ніж у першій половині 1991 року. Інфляція склала 22-25% - 1991-го - 36%.

Позиції Угорщини як бізнес-центру Східної Європи, найсприятливішого місця для західних інвестицій зміцнилися: до кінця року очікувалося додаткових капіталовкладень на суму 1-1.4 мільярда доларів. На середину 1992 року приріст капіталу на валютних рахунках становив 657 мільйонів, а валютні запаси країни перевищували 3 мільярди доларів.

Ці успіхи дозволили уряду заявити про збільшення валютного забезпечення форинта. 1993 року це дозволить збільшити обсяг імпорту без зростання зовнішнього боргу (22 мільярди доларів - найбільший в регіоні у перерахунку на душу населення).

І все ж економічний прогрес - під загрозою. Передусім через нестабільність сусідів. Так, у результаті конфлікту в Боснії-Герцеговині, Угорщині довелося займатися проблемами тисяч біженців. Закриття сербських залізничних, автомобільних та водних шляхів - внаслідок санкцій ООН - також вдарило по угорській економіці.

Крім того, погіршилися стосунки з Румунією і, особливо, Словаччиною. Суперечки з останньою про Габчіково (місце локального проживання угорців) загрожує перерости в конфлікт. Усе це може підірвати політичну стабільність та зменшити обсяг інвестицій. Стосунки з іншими країнами можуть погіршитись також через антисемітські настрої частини населення.

Серйозною проблемою є ставлення уряду до приватизації. 1992 року уряд Йожефа Анталла відмовився від масової приватизації, надаючи переваг прямому закордонному інвестуванню, продажу підприємств та передачі їх у вигляді компенсації особам, власність яких було націоналізовано. У кінці минулого року хибність такого підходу стала очевидною. Транснаціональні корпорації скупили найбільш перспективні підприємства й, хоча це збільшило валютні резерви країни, близько 1000 менш привабливих підприємств так і лишилися на балансі держави.

Чехословаччина. 1 січня 1993 року Чехословаччина розпалася на дві окремі держави. Найбільш помітним результатом є рівень безробіття: 2.5% - у Чехії та 10.4% - у Словаччині. Між тим, падіння валового національного продукту (приблизно 13% 1991 року) сповільнилося. Поза сумнівом, ситуація поліпшилася за рахунок Чехії, де сконцентровано більшість зарубіжних інвестицій. Обидві республіки мають однаковий рівень інфляції - найнижчий у регіоні (між 10 та 12%).

Приватизація через приватизаційні купони - окрема історія. За цією схемою, громадяни Чехословаччини отримали ваучерні книжки з певною кількістю приватизаційних чеків. Їх можна було використовувати для обміну на акції підприємств, що підлягали приватизації. Програму планувалося реалізувати у кілька етапів. До листопада на аукціонах було виставлено 80% акцій 450 підприємств.

Однак громадяни та інвестиційні фонди отримали підприємства у власність лише номінально. Невідомо, коли ж нові власники зможуть встановити ефективний контроль над їх адміністрацією. Аукціони, що відбулися у другій половині року, проходили під впливом червневих дискусій про долю федерації.

На листопад 1992 року склалося враження, що поділ країни відбудеться цивілізовано. Підписано угоди, що передбачають спільну валюту, податкову систему та тимчасові митні тарифи. Угода про інтеграцію цих країн надзвичайно схожа на майбутню систему Європейської Співдружності в рамках Маастрихтської угоди.

Однак, якщо глянути уважніше, ці угоди порушують ряд питань. Для спільної валютної системи необхідний ефективний механізм спільної макроекономічної політики, або, принаймні, координація. Федеральні економічні структури розвалено, а Прага й Братислава, займатися цим, здається, не збираються.

Отже координація макроекономічної політики неможлива. Прем'єр-міністр Словаччини Володимир Мечіяр, зрозумівши, що труднощі економічної реформи позначаться, перш за все, на його країні, вирішив повести республіку власною дорогою. З іншого боку, Прем'єр Чехії Вацлав Клаус вважає зміни економічного курсу Словаччини перешкодою для реформ.

Румунія. Проблеми супроводжували уряд Теодора Солояна упродовж усього минулого року. До кінця року інфляція може сягнути 250% (1991-го - 200%). За перші 9 місяців, дефіцит зовнішньої торгівлі становив 600 мільйонів доларів. Процентні ставки на вклади не встигали за інфляцією. Безробіття в листопаді досягло 8.7%.

За підрахунками наслідків весняної лібералізації цін близько половини населення Румунії живе нижче рівня бідності, а кожний сьомий румун не має засобів для існування. Неважко зрозуміти, чому проти програми Солояна виступали профспілки та опозиція.

Однак є й втішні результати. Інфляція була частково спричинена лібералізацією цін у квітні й травні та зменшенням державних субсидій у січні та вересні. Темпи падіння виробництва почали сповільнюватися, починаючи з середини року - на 40% порівняно з 1990 роком. У третьому кварталі сальдо зовнішньої торгівлі стало позитивним, а в серпні та вересні почалося зростання обсягів виробництва - вперше за кілька років. Однак, МВФ та Світовий Банк й досі ставляться до економічних перспектив Румунії насторожено.

Румунська програма приватизації була найамбіційнішою в регіоні після чехословацької. У червні Національне Агентство Приватизації передало населенню 4.3 мільйони "сертифікатів про власність" за символічну плату. Ці ваучери одночасно стали акціями п'яти державних інвестиційних фондів. Фонди мали міняти ваучери на акції приватизованих фірм та підприємств. Ця програма стала першим кроком до приватизації 6.200 підприємств, розрахованої на 10 років.

Однак, за винятком створення фондового ринку та швидкого розвитку приватних фірм (особливо у сфері обслуг), Румунія здійснює приватизацію надто повільно. За перші дев'ять місяців було приватизовано лише одну державну фірму, а загальний провал кампанії передачі колективних земельних господарств, сільськогосподарських допоміжних підприємств та харчової промисловості приватним власникам - може призвести до проблем з продовольством.

Оптиміст може помітити багато ознак того, що румунська економіка на вірній дорозі: сповільнення темпів інфляції впродовж другої половини року, поліпшення ситуації в промисловому виробництві та торгівельному балансі, початок масової приватизації, підписання у листопаді угоди про асоційоване членство в ЄС, зростання приватного сектора.

З точки зору песиміста, 1992 рік став третім роком росту інфляції, безробіття та падіння життєвого рівня.

Те, що у жовтні американський Конгрес відмовив Румунії надати статус найбільшого сприяння у торгівлі, свідчить про сумніви: чи збирається країна прискорювати реформи?

Болгарія. Стабілізаційна програма, розпочата під тиском МВФ, триває вже другий рік. Як і минулого, її доводиться втілювати за надзвичайно несприятливих обставин. 1990 року торгівля зі східноєвропейськими партнерами та Радянським Союзом зазнала краху. Незначний прогрес таки вдалося досягти в перегляді структури зовнішнього боргу країни, що становить 10 мільярдів доларів. З них 85% - надані приватними банками. Війна в колишній Югославії та ембарго ООН на торгівлю з Сербією й Чорногорією також вдарили по Болгарії. Поєднання лібералізації цін та жорсткої грошової політики призвело 1992 року до інфляції у 100% та зменшення валового національного продукту на 15-20%. На вересень безробіття сягло 13.3% (за прогнозами - 15%). Однак на тлі 1991 року це виглядає досягненням. Рік тому інфляція перевищувала 500%, а падіння ВНП склало 23%. Програма стабілізації нарешті почала діяти. Обсяги імпорту й експорту стабілізувалися, засвідчивши, що гірші наслідки розвалу РЕВ - позаду. Перспективи перегляду боргів також дають надію.

Певного прогресу досягнуто в створенні законодавчої бази ринкової економіки. Закони про приватизацію державних підприємств ухвалені парламентом у квітні, система бірж виникла в Софії навесні, а ліберальний закон про спільні підприємства ухвалено в лютому. Однак реальна приватизація, що здійснюється хіба що в сільському господарстві, наштовхує на думку, що Болгарія - далеко позаду інших країн регіону. Дійсно, в лютому МВФ і Світовий Банк припинили допомогу (планувалося 250 мільйонів доларів) внаслідок незадовільних темпів реформи.

Економічну ситуацію можна пояснити політичними причинами. Хоча формально Соціалістична партія Болгарія втратила владу після парламентських виборів 1991 року, коаліційний уряд Філіпа Дімітрова зазнає шаленого опору з боку соціалістів та профспілок.

Незважаючи на прогрес у законодавчій сфері, можна з певністю сказати, що падіння виробництва та ріст інфляції триватимуть упродовж 1993 року, а може й довше.

4. Варшавська фондова біржа та її зв'язок з Україною

Кількість українських компаній, які розміщують IPO (первинна публічна пропозиція) на Варшавській фондовій біржі (ВБФ), 2008 року зросте до п'яти - про це повідомила член правління Варшавської фондової біржі Лідія Адамська на прес-конференції у Варшаві для українських журналістів програми фундації “Партнерство задля демократії”.

За її словами, українські компанії висловлюють зацікавлення в розміщенні IPO, а нині на біржі вже присутня одна компанія. До кінця року пані Адамська прогнозує прихід другої компанії, а 2008 року IPO розмістять ще два-три наші підприємства. Триває етап переговорів.

Лідія Адамська сказала, що українські компанії надають перевагу Варшавській фондовій біржі тому, оскільки IPO у Варшаві в 2-2,5 разу дешевше, ніж, скажімо, на біржі в Лондоні.

Говорячи про далекі перспективи, член правління розповіла, що недавно підписано договір між Варшавською і Київською біржею ПФТС, він передбачає створення подвійного лістингу, що дозволить українським компаніям котируватися на біржі у Варшаві й навпаки, проте наразі не можна назвати точної дати. Одна із загальних цілей ВБФ - створення можливостей відкрити ринок Варшави для тих українських компаній, яким потрібно більше міжнародної уваги. Нині ВФБ має партнерські угоди про організації первинної публічної пропозиції із чотирма українськими брокерськими будинками: E-Volution Capital, “Альтера Фінанс”, “Сократ Капітал” і “Мілленіум Капітал”. Окрім того, минулоріч на Варшавській біржі пройшло перше і наразі єдине українське IPO - цукрового виробника Astarta Kyiv. Через голландську Astarta Holding N.V. українська компанія залучила близько 31,7 млн. дол., продавши 20% акцій.

Підписана угода також спрямована на залучення більшої уваги іноземних інвесторів до українського ринку, повідомили її сторони. Крім того, угода передбачає, що обидві біржі намагатимуться переконати українські дочірні підприємства польських компаній котируватися на ПФТС.

Після підписання угоди, а також рішення про спільне проведення чемпіонату Європи з футболу 2012 року на Варшавській фондовій біржі повісили годинник, що показує український час, - на додачу до годинників, які показують час у Токіо, Нью-Йорку та Лондоні. Таким чином поляки закликають українців брати приклад з їхньої біржі та розвивати свій фінансовий ринок.

Як повідомила пані Адамська, Варшавську фондову біржу створено у квітні 1991 року. Перша іноземна компанія прийшла на ВБФ 2003 року - Ваnк Austria Creditanstalt AG. Це сталося після того, як Польща вже майже стала членом Європейського Союзу. Із 2004 року, зі вступом у ЄС, почала різко зростати кількість компаній, які котуються на ринку, а також капіталізація Варшавської фондової біржі. Нині на ній присутні 12 іноземних компаній - із Нідерландів, Австрії, Угорщини, Німеччини, України, Словаччини, Чехії та США. Всього котуються акції 298 компаній.

Варшавська фондова біржа - лідер у Центральній і Східній Європі за кількістю компаній, що котуються, за числом нових компаній, за оборотами на ринку похідних інструментів. Також вона займає четверте місце в Європі за кількістю нових компаній.

План розвитку Фондової біржі до 2009 року передбачає, що польська біржа все дужче зосереджуватиме обороти із цінними паперами із Центральної та Східної Європи, на цій території Європи Варшавська біржа стане провідним центром обороту акціями.

Такі наміри обґрунтовує нинішній рівень розвитку польського біржового ринку, який без проблем може обслуговувати значно численніших емітентів та інвесторів, аніж досі. Важливі переваги польського ринку - це присутність великих інституційних інвесторів, закордонних членів, а передусім - потенціал польської економіки, найбільшої серед нових країн Європейського Союзу.

Ринкова вартість вітчизняних компаній, що котуються на ВФБ, становить 145 млрд. євро. Коефіцієнт ціна/прибуток на кінець 2006 року сягав 17,7, а коефіцієнт ціна/бухгалтерська вартість - 2,53.

Висновки

У ХХІ столітті провідну роль відіграватимуть ті країни, які зможуть знайти механізми швидкого та економічно ефективного адаптування запозичених у інших держав інституційних моделей до власної системи, а також впровадити їх у практику економічного життя.

З точки зору геополітики та геоекономіки, Україна належить до одного з геополітичних центрів Європи і здатна інтегрувати намагання держав Балто-Чорноморської смуги, Східної Європи, Кавказу та Середньої Азії до співпраці. Реалізація цього вибору передбачає, серед іншого, розбудову високоефективного фондового ринку, інтегрованого з фондовими ринками вищеназваних країн, інших держав ЄС і регіональних об'єднань на Американському та Азійському континентах.

Уряди провідних країн Європи приділяють значну увагу виробленню стратегії розбудови конкурентоспроможних моделей розвитку фондових ринків в умовах глобалізації. Відтак обсяги вторинних за своєю суттю та економічною природою світових фінансових ринків відчутно перевищують ринки реальних товарів і послуг, поступово формуючись як «автономна система» у структурі світової економіки.

Інтеграція фінансових ринків Європи забезпечила швидкий ріст ВВП і підвищення рівня зайнятості робочої сили. Це пояснюється тим, що капіталізація європейських інвестиційних, страхових та пенсійних фондів дорівнює розміру ВВП країн Європи і становить близько 10 трлн. євро. Реальні вигоди для громадян, збільшення прибутку від капіталу та покращення показника «ризик - дохід» сприяло зниженню вартості пенсійних схем.

Досвід країн Центральної та Східної Європи засвідчує, що суттєву роль у становленні ліквідного фондового ринку в цих країнах відіграла держава. Така політика здійснювалася в декілька етапів, в рамках яких відбувалося вирішення конкретних, чітко окреслених цілей в рамках загальної стратегії сприяння розвитку фондового ринку та в контексті загальної реформи вітчизняного фінансового сектору.

Успішні фондові ринки країн Центральної та Східної Європи (Чехії, Польщі, Словенії, Угорщини, Хорватії, країн Балтії) функціонують на основі консолідованої системи біржової торгівлі із основною біржею, на якій укладається переважна більшість угод з цінними паперами.

Список літератури

1. Кирєєв А. Міжнародна економіка. М., 1999. С. 452.

2. Новицький В.Є. Зовнішні джерела фінансування відкритої економіки. К.: КНЕУ, 2003. С. 427.

3. Євдокименко В.К. Чинники фінансово-економічної стабілізації та зростання. К.: КНЕУ, 2001. С. 504-506.

4. Шелудько В.М. Фінансовий ринок. К., 2003. С. 498-520.

5. Суторміна В.М., Радзієвська В.М., Стеценко Б.С. Фінансовий ринок. Навч.-метод. Посібник. - КНЕУ, 2001.-100с.