Хімічна промисловість - найбільш динамічна галузь системи виробництва конструкційних матеріалів. Всі провідні країни світу інтенсивно розвивають виробництво в цій галузі. Особливо помітне місце займають США (близько 1/5 світового виробництва), Японія, Росія, ФРН (по 1/10), а також Китай, Великобританія, Франція, Італія, Україна.

Хімічна промисловість - найбільш складна за структурою галузь. Тут розрізняються підгалузі: виробництво напівпродуктів (основна хімія, хімія органічного синтезу); базові (полімерних матеріалів, мінеральних добрив); сировинні (гідрохімічні виробництва, нафтохімія, коксохімія, лісохімія тощо); переробні (виробництво фарб, лаків, фармацевтичних виробів, фототоварів, побутових хімікатів та ін.).

Для хімічної промисловості характерні висока вартість устаткування, енерго- та водомісткість. Тому географія її дуже складна.

Європа дає близько 1/4 хімічної продукції світу, особливо важливі тут виробництва «тонкої» хімії (фармацевтика, парфумерія, фототовари тощо), хімії побутового призначення та полімерів. Північна Америка (США та Канада) також виробляє 1/4 продукції хімічної промисловості світу. Особливо багато тут газохімічних підприємств і підприємств, що випускають агрохімікати. Близько 1/10 продукції виробляє Японія. На країни СНД припадає близько 1/6 продукції, тут особливо вирізняються хімічні комплекси Росії та України.

У промисловості економічно розвинутих країн на машинобудування припадає 25-40% вартості виробленої промислової продукції. Сучасні тенденції розвитку машинобудування пов'язані зі значним збільшенням витрат на НДДКР та зростанням виробництва в таких наукомістких галузях, як радіоелектроніка, приладобудування, виробництво комп'ютерів, офісного устаткування, сучасних засобів зв'язку, роботів, авіакосмічне виробництво. Тільки перша десятка країн спроможна виробляти всю номенклатуру машинобудівної промисловості. Це США, Японія, Росія, ФРН, Великобританія, Франція, а також, якоюсь мірою Китай, Канада, Італія та Україна. Сумарна частка цих країн у випуску продукції становить 3/4 світового показника.

Велика група промислове розвинутих країн Європи (особливо Нідерланди, Бельгія, Швеція, Швейцарія), а також Чехія, Іспанія, Польща та ін., нових індустріальних країн (Республіка Корея, Сінгапур, Бразилія, Мексика) та деякі країни Азії зі сформованою структурою господарства (Індія, Туреччина) спеціалізуються на випуску окремих видів машинобудування і виходять з ними на світовий ринок.

У більшості країн, що розвиваються, вже з'явилися окремі підприємства машинобудування, а також металообробні та ремонтні майстерні, які обслуговують транспорт, гірничодобувну промисловість, сільське господарство, та займаються виготовленням найпростішого інвентарю.

Світова агропродовольча система (САПС) формується в результаті розвитку міжнародної кооперації у сфері виробництва та продажу продовольства, її матеріальну основу складають агропромислові комплекси (АПК), що включають у себе виробництво засобів виробництва, сільське господарство, яке виробляє продовольчу сировину і продукти харчування та переробку і збут сільськогосподарської сировини та продовольства.

Досвід розвинутих країн показує, що попит на продовольство практично безмежний при досягненні високих норм споживання. Удосконалення йде шляхом залучення до господарського обігу все нових рослин і їх видів, розширення асортименту, підвищення «зручності» продовольства (економії праці при приготуванні їжі), виходу на ринок товарів, що займають проміжне положення між продуктами харчування й медичними препаратами.

Висновок

Світове господарство - система, що має багато складних структур. Структура - внутрішня будова системи та сукупність стійких зв'язків у ній, що забезпечують її цілісність. З-поміж численних структур світового господарства найважливішими є соціально-економічна, функціонально-господарська та територіальна. Під соціально-економічною структурою розуміють співвідношення економічних укладів і систем власності, характер взаємодії держави і приватного капіталу, розстановку політичних та економічних сил у державах та в світі в цілому.

До числа найважливіших форм міжнародних економічних зв'язків належать зовнішня торгівля, кредитно-фінансові відносини, обмін науково-технічною інформацією, надання різноманітних послуг, міжнародний туризм.

У рамках світового господарства сформувалося кілька основних центрів зовнішньоторгових зв'язків. Майже 3/4 обороту зовнішньої торгівлі світу припадає на розвинуті країни, у тому числі 1/3 -- на США, ФРН і Японію. НТР Істотно вплинула на товарну структуру зовнішньої торгівлі. Продукція обробної промисловості зайняла чільну позицію -- понад 4/5. Особливо важливе місце посіла продукція машинобудування. Структура експорту країн, що розвиваються, теж змінилася. Зменшилася залежність країн від вивозу одного-двох видів сировини, за винятком країн-- експортерів нафти. Однак, країни, що розвиваються, досі залишаються основними постачальниками нафти, міді, бавовни, природного каучуку, а також продовольчих товарів -- кави, какао, цукру, бананів тощо. Найбільші зміни у зовнішній торгівлі відбулися в нових індустріальних країнах-- Республіці Корея, Бразилії, Мексиці, Аргентині, Тайвані, Сін­гапурі, які донедавна були головними експортерами сировини, споживчих товарів, а зараз значно збільшили у своєму експорті частку промислових товарів.

Країни, торгуючи між собою, вдаються за допомогою до світового валютного ринку. На ньому можна обміняти одну валюту на іншу або купити валюту для того, щоб розплатитися за експорт або імпорт. Коли б не було такого механізму, світове господарство залишилось би на рівні простого товарообміну (бартерної торгівлі), що притаманний тільки слаборозвинутій економіці.

На світовому ринку праці склалась група національних ринків праці, на які залучається іноземна робоча сила (США, країни Західної Європи, нафтодобувні арабські країни). Основними постачальниками робочої сили на ці ринки є країни, що розвиваються. Особливо значні контингенти трудівників мігрують у пошуках роботи із Мексики в США, із Західної Африки, Близького Сходу, Туреччини, а також із Південної Італії, Іспанії, Португалії в промислове ядро Європи. До цього долучається трудова міграція в Європу із постсоціалістичних країн з перехідною економікою.

Для більшості країн світу зовнішня торгівля - основна форма зовнішньоекономічної діяльності. Абсолютні та відносні показники експорту та імпорту країни віддзеркалюють розміри та особливості її участі в міжнародному поділі праці.

У рамках світового господарства сформувалося кілька основних центрів і напрямів зовнішньоторгових зв'язків. Понад 2/3 обороту зовнішньої торгівлі припадає на взаємну торгівлю між економічно розвинутими країнами, в тому числі 1/3 - на США, ФРН та Японію. Отже, країни, що формують основні «полюси росту», беруть особливо активну участь у міжнародному поділі праці: на Західну Європу припадає понад 2/5 зовнішньоторгового обороту, на Північну Америку та Східну Азію - по 1/5. Напрями зовнішньоторгових зв'язків інших частин світу так чи інакше зорієнтовані на ці основні регіони інтенсивної зовнішньоекономічної діяльності.

Список літератури

1 Абрамов В.Л. Світова економіка -- М.: Дашков і К, 2007 - 316 с.

2 Авдокушен Е.Ф. Світова економіка. Економіка закордонних країн - М.: Флінта, 2006 - 479 с.

3 Баркан Д.І. Міжнародний менеджмент. СПб.: Пітер, 2006 - 575 с.

4 Білоусов О.С. Міжнародний менеджмент. М.: Юність, 2007 - 223 с.

5 Гаврилова Т.В. Міжнародна экономика. Учб. посібник. - М.: Видавництво «Пріор», 2004 - 618 с.

6 Гладков. І.С. Світова економіка і міжнародні відносини -- М.: Дашков і К, 2007 - 295 с.

7 Дафт, Ричард Л. Менеджмент. СПб.: Пітер, 2006 - 829 с.

8 Друкер, Пітер Ф. Практика менеджменту. М.: “Віл'ямс”, 2006 - 397 с.

9 Ескиндаров М.А. Росія в сучасному світовому хазяйстві - М.: Економічна література, 2007 - 447 с.

10 Ноумен, Кліфф Основи стратегічного менеджменту. М.: ЮНІТІ, 2005 - 176 с.

11 Мінцберг Стратегічний процес. СПб.: Пітер, 2007 - 684 с.

12 Ленский Е.Ф., Цветков В.А. Транснаціональні финансово-промислові групи і міждержавна экономічна інтеграція: реальність и перспективи. - М.: «Экономика и життя», 2006. - 229 с.

13 Одинцов А.А. Менеджмент організації. М.: Екзамен, 2007 - 318 с.

14 Попов В.М. Менеджмент і маркетинг в міжнародних компаніях. М.: Фінанси і статистика, 2006 - 318 с.

15 Півоваров С.З. Міжнародний менеджмент. СПб: Пітер, 2006 - 253 с.

16 Ройтман А.Б. Наука управління, спеціальні глави сучасного менеджменту. К.: Таксон, 2005 - 682 с.

17 Світова економика і міжнародні відносини. 2007. № 3. С.14.

18 Савченко І.Л. Міжнародна економіка - Львів: ЛБІ НБУ, 2006 - 197 с.

19 Філіпченко А.С. Світова економіка - К.: Либідь, 2005 - 584 с.

20 Філіпченко А.С. Економіка зарубіжних країн- К.: Либідь, 2005 - 416 с.

21 Черевань В.П. Міжнародна економічна діяльність - К.: Слово, 2007 - 278