47

ЗМІСТ

Вступ 3

Розділ 1.Суть та послідовність здійснення зовнішньоекономічних операцій 7

1.1. Підготовка та укладання зовнішньоекономічного контракту 7

1.2. Розробка базисних та валютно-фінансових умов контракту 19

Розділ 2. Аналіз зовнішньоекономічної діяльності ВАТ “НАДІЯ”. 23

2.1. Характеристика основних напрямів діяльності ВАТ “НАДІЯ” 23

2.2. Оцінка ефективності зовнішньоекономічної діяльності ВАТ “НАДІЯ” 29

Розділ 3. Шляхи вдосконалення фінансової діяльності в сфері зовнішньоекономічної діяльності 37

Висновки 47

Список використаних джерел 49

ВСТУП

Розвиток ринкових відносин в Україні, необхідність її входження в світовий інтеграційний процес, лібералізація зовнішньоекономічної діяльності, надання підприємствам і організаціям, що випускають конкурентноздатну продукцію, права виходу на світовий ринок вимагають нових підходів до управління зовнішньоекономічної діяльності. Тому вивчення різних аспектів управління зовнішньоекономічною діяльністю, особливо на рівні підприємства як основної і першочергової ланки зовнішньоекономічного комплексу країни, викликає сьогодні велику практичну цікавість.

На думку ряду спеціалістів, поняття “зовнішньоекономічна діяльність” з'явилось в Україні з початком економічної реформи, в 1987 р. Одним з центральних напрямків даної економічної реформи була децентралізація зовнішньої торгівлі, надання підприємствам права безпосереднього виходу на зовнішній ринок і стимулювання розвитку зовнішньоекономічної діяльності на рівні господарських суб'єктів.

Визначною особливістю функціонування світового господарства на початку XXI сторіччя є інтенсивний розвиток міжнародних економічних відносин. Одним із найважливіших елементів механізму управління міжнародними економічними відносинами, що здійснюються шляхом проведення комерційних операцій, є зовнішньоекономічна діяльність.

Сучасний етап розвитку світогосподарських зв'язків характеризується розширенням усіх форм міжнародних економічних відносин на основі швидкого росту продуктивних сил, який обумовлений прискоренням науково-технічного прогресу. Наслідком цього є постійно зростаюча концентрація виробництва й укрупнення його розмірів, що підсилює тенденцію до інтернаціоналізації господарського життя, сприяє розвитку міжнародної спеціалізації і кооперації виробництва.

Особливістю сучасного етапу економічного розвитку є швидкий ріст міжнародної торгівлі науково-технічними знаннями і результатами виробничо-технічного співробітництва, також характерний бурхливий ріст ринку послуг (страхових, лізингових, транспортних, тощо).

В результаті проведення економічних реформ в зовнішній сфері сформувалось два поняття; "зовнішньоекономічні зв'язки" (ЗЕЗ) і "зовнішньоекономічна діяльність"

На відміну від ЗЕЗ, які являють собою різні форми, засоби і методи" зовнішньоекономічних відносин між країнами, зовнішньоекономічна діяльність висвітлює зовнішньоекономічну діяльність на рівні виробничих структур (фірм, організацій, підприємств, об'єднань і т.д.). Зовнішньоекономічну діяльність можна визначити як сукупність виробничо-господарських, організаційно-економічних і оперативно-комерційних функцій підприємства, пов'язаних з його виходом на зовнішній ринок та участю в зовнішньоекономічних операціях.

Основними мотивами розвитку зовнішньоекономічної діяльності на рівні підприємства можуть бути:

1. Розширення ринку збуту своєї продукції за національні межі з метою максималізації прибутку.

2. Закупка необхідної сировини, комплектуючих виробів, нових технологій і обладнання.

3. Залученню інжинірингових та інших послуг для потреб виробництва з урахуванням їх унікальності, більш вищої якості і низьких цін в порівнянні з внутрішнім ринком.

4. Залучення іноземних інвестицій з метою модернізації виробництва, зміцнення експортного потенціалу і конкурентних позицій на світових товарних ринках.

5. Участь в міжнародному розподілі праці, спеціалізації і кооперуванні виробництва з метою успішного розвитку своєї економіки.

Зовнішньоекономічна діяльність розглядають як один із аспектів ЗЕЗ. Разом з тим, це самостійна діяльність підприємства, яка являється, з одного боку, складовою частиною господарської діяльності підприємства, а з другої-такою частиною його діяльності, котра здійснюється на іншому, міжнародному рівні, у взаємозв'язку з господарськими суб'єктами інших країн.

Матеріальна основа зовнішньоекономічної діяльності -- зовнішньоекономічний комплекс країни (регіону). Він являє собою сукупність галузей, підгалузей, об'єднань, підприємств і організацій, що виробляють продукцію на експорт чи використовують імпортну продукцію та здійснюють інші види і форми зовнішньоекономічної діяльності.

Важливим завданням в розвитку зовнішньоекономічного комплексу країни являється об'єднання виробничих і зовнішньоекономічних видів діяльності /в єдину органічну, успішно функціонуючу систему. Умовами успішного розвитку зовнішньоекономічного комплексу сьогодні являються:

Ш зміцнення і нарощування експортного потенціалу;

Ш активна участь в різних формах міжнародного спільного підприємництва;

Ш підвищення конкурентноздатності підприємств і виробничо-господарського комплексу;

Ш розширення самостійної діяльності підприємств, фірм регіонів країни в здійсненні зовнішньоекономічної діяльності.

Зовнішньоекономічна діяльність як об'єкт управління являється складовою частиною господарської діяльності підприємства, то і менеджмент зовнішньоекономічної діяльності розглядається як складова частина загального менеджменту підприємства-Такий підхід до визначення поняття менеджменту зовнішньоекономічної діяльності має важливе практичне значення. Він дає можливість глибше розглянути його зміст, з'ясувати спільні риси і відмінні особливості в співставленні з внутрішнім менеджментом.

Будучи складовою частиною загальнофірмового управління, менеджмент зовнішньоекономічної діяльності має з ним спільні риси. Насамперед, це відноситься до загальної стратегії підприємства. Загальна ринкова стратегія підприємства -- основний орієнтир при організації управління зовнішньоекономічної діяльності. Спільними в своїй основі для внутрішнього і зовнішнього менеджменту являються також принципи і функції управління, технологія прийняття рішень, основні методи управління.

Треба підкреслити, що роль зовнішньоекономічної діяльності як зовнішнього фактора економічного росту в сучасних умовах постійно зростає. Посилюється її вплив на соціально-економічний розвиток не тільки країни але й кожного господарського суб'єкта.

Зовнішньоекономічна діяльність -- поняття багатогранне. Воно включає наступні види діяльності: зовнішню торгівлю, міжнародне виробниче кооперування, міжнародне науково-технічне співробітництво, міжнародне інвестиційне співробітництво, валютно-фінансові і кредитні операції.

Кожен з видів зовнішньоекономічної діяльності здійснюється в певних формах. Наприклад, формами зовнішньої торгівлі являється експорт, імпорт, реекспорт: реімпорт. Формами виробничої кооперації -- спільне виробництво на основі спеціалізації - спільні підприємства двох чи більше іноземних партнерів, підрядна кооперація та ін.

Мета і завдання курсової роботи є якомога ясніше розкрити важливість зовнішньоекономічної діяльності. Розкрити сучасні проблеми цього напрямку і шляхи вдосконалення діяльності зовнішньоекономічного напрямку.

Предметом дослідження у даній курсовій роботі виступає ВАТ “ Надія ” і особливості реалізації її зовнішньоекономічної діяльності.

Інформаційною базою у моїй курсовій роботі виступають показники різних періодів ВАТ “ Надія ” - його експортно-імпортні напрямки діяльності і основні напрямки діяльності самого суб'єкта господарювання.

РОЗДІЛ 1. СУТЬ ТА ПОСЛІДОВНІСТЬ ЗДІЙСНЕННЯ ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНИХ ОПЕРАЦІЙ

1.1 Підготовка та укладання зовнішньоекономічного контракту

Зовнішньоекономічна діяльність - діяльність суб'єкта господарської діяльності України й іноземного суб'єкта господарської діяльності, побудована на взаєминах між ними, що має місце як на території України, так і за її межами. Зовнішньоекономічна діяльність являє собою сукупність міжнародних комерційних операцій, спрямованих на організацію, проведення і регулювання процесу обміну товарами, послугами, результатами творчої діяльності. Міжнародний обмін товарами економічно до цільний для країн. якщо на виробництво експортних товарів країна витрачає менше суспільної праці, ніж повинна була б витраті іти на виробництво товарів замість імпортованих на суму. яка виручена від експорту.

Експорт - продаж товарів іноземним суб'єктам і господарської діяльності і вивіз товарів через митний кордон України, крім тих випадків, коли суб'єкт зовнішньоекономічної діяльності передає майно господарської діяльності іноземному суб'єкту як натуральну частку участі у формуванні статутного капіталу при спільній господарській діяльності.

Реекспорт -- продаж іноземним суб'єктам зовнішньоекономічної діяльності і вивіз за межі України товарів, які були раніше імпортовані на територію України і не піддавалися переробці.

Імпорт -- закупівля в іноземних суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності товарів і їхній увіз на територію України, включаючи закупівлю товарів, призначених для власного споживання установами й організаціями України, розташованими за її межами.

Реімпорт - увіз через границю раніше вивезеної за межі митної території продукції, яка не піддавалася там переробці.

Транзит - переміщення товарів, вироблених за межами України через територію України без будь-якого використання цих товарів на зазначеній території.

Класифікація зовнішньоекономічних операцій, етапи їхнього проведення.

Міжнародна практика проведення зовнішньоекономічних операцій припускає здійснення певних видів комерційної діяльності Таблиця 1, що складається з окремих етапів і стадій, на кожному з яких вирішуються конкретні задачі і виконуються формальності, що пов'язані з оформленням, пересиланням і обробкою документації, необхідної для забезпечення виконання угоди.

Процес проведення зовнішньоекономічних операцій розбивається на кілька етапів і стадій:

1. Підготовчий етап:

Ш аналіз кон'юнктури міжнародного ринку, рівня його монополізації великими компаніями, можливості проникнення на цей ринок;

Ш вибір форми і методів роботи на ринку;

Ш вибір контрагентів;

Ш аналіз і розрахунок цін;

Ш рекламна кампанія.

Вивчення ринку проводиться за програмою маркетингу.

Сучасна міжнародна торгівля пов'язана з великою кількістю товарів, тому й об'єкти дослідження залежать від роду діяльності фірми. Відповідно й методи, що застосовуються в ході дослідження, можуть істотно розрізнятися. Поряд з тим існує ряд найважливіших факторів, що завжди вивчаються під час підготовки будь-якої зовнішньоекономічної операції:

1. Політичні відносини з країною-контрагентом. Напружені політичні відносини з країною-контрагентом, природно, не будуть сприяти можливості укладання контракту. Введення ембарго проти тієї чи іншої держави також спрямоване на досягнення визначених політичних цілей з

Таблиця 1. Класифікація зовнішньоекономічних операцій.

№	Ознака класифікації	Види операцій
1	За напрямками торгівлі.	Експортні, імпортні, реекспортні, реімпортні, транзиті.
2	За групами товарів.	Купівля-продаж машин і устаткування, сировинних і продовольчих, непродовольчих товарів і тд.
3	За ступенем готовності товару до продажу.	Поставка готової продукції, вузлів і деталей для зборки, комплектного устаткування і т.д.
4	Товарообмінні операції.	Зустрічні закупівлі, бартер, викуп застарілої продукції, переробка давальницької сировини й інші.
5	Торгівля науково-технічними досягненнями і надання послуг.	Купівля-продаж ліцензій, "ноу-хау", інжиніринг, факторинг, оренда, туризм, підряд, транспортування і інші.
6	Торговельно-посередницька діяльність.	Консигнаційні, комісійні, агентські, брокерські операції.
7	Торгівля змагального типу.	Аукціони, біржова торгівля, міжнародні торги.

допомогою економічних інструментів (уданому випадку зовнішньої торгівлі). Крім цього в рамках політичних і військових об'єднань (таких, як, наприклад, НАТО) діють комітети і комісії, що встановлюють обмеження на торгівлю визначеними товарами з зазначеними країнами (наприклад. Східною Європою).

2. Ємкість і кон'юнктура товарних ринків. Вивчення ємкості ринку дозволяє визначити загальні умови, у яких можлива торгівля. Кон'юнктурні спостереження дозволяють перевірити правильність прийнятого рішення щодо ємкості ринку, виявити коливання і найвигідніші умови продажу і покупок, методи здійснення зовнішньоторговельних операцій, час і місце виходу на ринок.

3. Торгово-політичні умови. Серед торгово-політичних умов велика увага приділяється розмірам мита і зборів, методам розрахунку мита, умовам зберігання на митних складах. Крім цього вивчається ліцензійна система і порядок одержання ліцензій, можливість встановлення квот, валютних обмежень; умови торгових договорів даної країни з іншою країною-контрагентом, система санітарно-гігієнічних правил та ін.

4. Транспортні умови. Вони відіграють важливу роль, тому що впливають на ціну товару. Тому варто вивчити наявність прямих рейсів, тарифи лінійного судноплавства, фрахтові ставки; залізничні тарифи, ступінь механізації вантажно-розвантажувальних робіт, вартість збереження вантажу, ставки портових зборів, правила й особливі умови перевезень.

5. Умови платежу і кредиту. Необхідно вивчити можливість надання кредиту, його форми, що найчастіше використовуються в торгівлі тими чи іншими товарами, вартість кредиту.

6. Правові умови. Велике значення має вивчення законодавства про здійснення торгових операцій: страхування і торгове судочинство, закони про правове положення і діяльність іноземних фірм, охорону промислової власності, патентування винаходів, реєстрацію торгових знаків, арбітраж.

7. Специфічні вимоги ринку. У різних країнах склалися певні вимоги до номенклатури, асортименту товарів і їхньої якості. Вони обумовлені географічними, кліматичними умовами, традиціями, смаками і повинні обов'язково враховуватися під час підписання контракту.

8. Канали і методи збуту. Вивчається товарозбутова мережа в країні збуту, роль посередників. Особлива увага приділяється аналізу збутової мережі конкурентів, методам і техніці збуту, нормам обслуговування, рекламі.

Вибір контрагента.

На підготовчому етапі до укладання угоди необхідно вибрати контрагента.

У країнах з ринковою економікою відпрацьована чітка система класифікації фірм за рядом критеріїв.

За видом господарської діяльності і характером операцій фірми поділяються на: промислові, сільськогосподарські, агропромислові, торговельні, будівельні, транспортні, страхові, інжинірингові, лізингові й інші.

Промислові кампанії складають одну із самих численних груп До їхнього числа відносяться фірми, у яких 50% обороту і більше складає продукція їхніх власних підприємств.

За характером власності фірми поділяються на: державні державно-приватні, приватні.

За приналежністю капіталу фірми поділяються на: національні, змішані, міжнародні.

2. Організаційний етап:

Ш встановлення контакту з потенційними контрагентами;

Ш підготовка і проведення переговорів;

Ш укладання контракту.

Після вибору іноземного контрагента, необхідно установити з чим контакт, тобто провести роботу з підготовки до укладання угоди.

Процедура підготовки експортної угоди.

У процесі підготовки експортної угоди продавець може використовувати різні способи встановлення контактів з потенційними покупцями:

Ш направити пропозицію (оферту) безпосередньо одному чи декільком можливим іноземним покупцям;

Ш прийняти і підтвердити замовлення покупця;

Ш направити покупцю пропозицію у відповідь на його запитання із указівкою конкретних умов майбутнього контракту чи проформою контракту;

Ш прийняти участь в торгах;

Ш прийняти участь у виставках і ярмарках;

Ш зробити рекламне оголошення в засобах масової інформації, каталогах, проспектах.

3. Виконавчий етап:

Ш підготовка товару до відвантаження (експортером) і підготовка до прийому товару (імпортером);

Ш укладання допоміжних контрактів (страхових, транспортних, і т.п.);

Ш врегулювання суперечок:

Ш здійснення розрахунків.

Світова практика свідчить, що виробничі фірми або підприємства, маючи на меті реалізацію своєї продукції на міжнародному ринку, можуть обирати різні методи організації зовнішньоторговельної діяльності. Такий вибір залежить від багатьох чинників, зокрема: масштабів виробництва фірми та характеру продукції, що випускається; особливих рис регіональних ринків, на яких реалізується продукція; глибини участі підприємства у міжнародному поділі праці; специфічного методу реалізації товарів або послуг на зовнішньому ринку, що е традиційним для цієї товарної групи або був обраний керівництвом даного підприємства, тощо. Тому під методом міжнародної торгівлі слід розуміти організаційну форму та порядок здійснення зовнішньоторговельної операції.

Усі численні методи організації зовнішньоторговельної діяльності об'єднуються у дві великі групи.

Першу з цих груп (прямий метод) утворюють ті форми, що реалізуються самими компаніями та підприємствами, які зазвичай мають достатній рівень фінансових активів для створення й утримання власного зовнішньоторговельного апарату, що складається зі спеціалізованих служб та органів, виконуючих організаційні, кредитно-розрахункові, транспортні, рекламні, аналітичні та Інші зовнішньоторговельні функції. Такі компанії реалізують свою продукцію на зарубіжних ринках через створені там філії і дочірні фірми, які на світовому ринку мають статус оптових або роздрібних підприємств, а їх функціональні завдання, права та обов'язки визначаються за домовленістю Із засновниками. Серед переваг організації зовнішньої торгівлі навпрямки слід виокремити такі:

* можливість економії фінансових ресурсів за рахунок скорочення витрат на суму комісійної винагороди посереднику;

* зниження ризику та залежності результатів комерційної діяльності від можливої недобросовісності чи недостатньої компетентності посередницької організації;

* використання переваг безпосереднього контакту зі споживачами та можливість отримання інформації про стан і тенденції розвитку ринку шляхом організації маркетингової діяльності на зарубіжному ринку.

У той же час застосування цього методу торгівлі передбачає наявність високої комерційної кваліфікації персоналу та торговельного досвіду кампанії в цілому. У противному разі фінансові витрати підприємства не тільки не скоротяться, але й можуть значно зрости. Крім того, міжнародна торгівля порівняно з внутрішньою є ризикованішою, що зумовлено відмінностями економічних, правових та соціальних умов у різних країнах, їх традиціями та звичаями, а також великими відстанями між торговельними партнерами. У результаті для проведення міжнародних торговельних операцій буває доцільно залучати посередників.

До другої групи методів (непряма торгівля, або непрямий метод) входить:

* торгівля через посередників (торговельні компанії та інші посередницькі фірми);

* торгівля через організовані товарні ринки, тобто через міжнародні товарні біржі, тендери (торги), аукціони та виставки/ярмарки.

Торгівля через посередників використовується, як правило, середніми та малими підприємствами, до яких також належать різного типу товариства, які для здійснення зовнішньоекономічної діяльності в своїй управлінській структурі створюють так званий вмонтований експортний.відділ. Такий відділ складається з двох-трьох співробітників, які займаються підготовкою зовнішньоторговельних контрактів, митною, кредитною та іншою необхідною документацією, а самі угоди купівлі-продажу товарів здійснюють через торговельних посередників.

Як при експорті, так і при імпорті товарів і послуг розподіл може здійснюватися безпосередньо між виробником і споживачем (пряма торгівля), або через одне чи кілька зовнішньоторговельних підприємств, що виступають торговельним посередником (непряма торгівля, торгівля через посередників). При торгівлі через посередників прийнято говорити про прямий експорт та прямий імпорт. Загальноприйнятим вирішальним критерієм при цьому є той факт, що при прямому експорті/імпорті внутрішній (національний) торговельний посередник не бере участі в операції купівлі-продажу.

Торгівля через організовані товарні ринки також належить до непрямої торгівлі, але посередниками між експортерами (виробниками, посередницькими фірмами) та імпортерами (споживачами, іншими посередницькими фірмами) є організовані товарні ринки -- міжнародні товарні біржі, міжнародні тендери (торги), міжнародні аукціони та міжнародні виставки/ярмарки. Це спеціально створені (організовані) ринки певних товарів, де у заздалегідь визначений час реалізують свої торговельні Інтереси продавці, формуючи пропозицію товару, та покупці, представляючи попит на неї.

У розвитку економічних зв'язків та співробітництва українських підприємців із зарубіжними партнерами важливу роль відіграє зовнішньоекономічний договір (контракт).

Відповідно до Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність" від 16 квітня 1991 р.

Зовнішньоекономічний договір (контракт) - матеріально оформлена угода двох або більше суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності та їх іноземних контрагентів, спрямована на встановлення, зміну або припинення їх взаємних прав та обов'язків у зовнішньоекономічній діяльності.

Як і всяка цивільно-правова угода, зовнішньоекономічний контракт має відповідати ряду загальних вимог (умов), додержання яких є необхідним для дійсності угоди. Ці вимоги виводяться доктринальним шляхом із норм чинного законодавства. Крім загальних умов, зовнішньоекономічні контракти підпорядковуються й певним спеціальним вимогам. Йдеться насамперед про суб'єктний склад договору. Сторонами в ньому є, з одного боку, суб'єкт зовнішньоекономічної діяльності України, а з другого -- іноземний контрагент.

Відповідно до ст. З Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність" суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності в Україні є:

-- фізичні особи -- громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства, які мають цивільну правоздатність і дієздатність згідно з законами України і постій-но проживають на території України;

-- юридичні особи, що зареєстровані як такі в Україні і мають постійне місцезнаходження на території України (підприємства, організації та об'єднання всіх видів, включаючи акціонерні та інші види господарських товариств, асоціації, спілки, концерни, консорціуми, торговельні доми, посередницькі та консультаційні фірми, кооперативи, кредитно-фінансові установи, міжнародні об'єднання, організації та ін., у тому числі юридичні особи, майно або капітал яких повністю перебуває у власності іноземних суб'єктів господарської діяльності;

-- об'єднання фізичних, юридичних, фізичних та юридичних осіб, які не є юридичними особами згідно з законами України, але які мають постійне місцезнаходження на території України і яким цивільно-правовими законами України не заборонено здійснювати господарську діяльність.

Іноземними суб'єктами господарської діяльності визнаються ті суб'єкти, які мають постійне місцезнаходження (для юридичних осіб) або постійне місце проживання за межами України (для фізичних осіб).

Однією з необхідних умовою дійсності зовнішньоекономічного контракту є додержання письмової форми. Зовнішньоекономічний договір (контракт) укладається у письмовій формі, якщо інше не встановлено законом або міжнародним договором України. У разі якщо зовнішньоекономічний договір підписується фізичною особою, потрібен тільки підпис цієї особи. Від імені інших суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності зовнішньоекономічний договір підписують дві особи: особа, яка має таке право згідно з посадою відповідно до установчих документів, та особа, яку уповноважено довіреністю, виданою за підписом керівника суб'єкта зовнішньоекономічної діяльності, одноособове, якщо установчі документи не передбачають інше.

Недодержання форми і порядку підписання зовнішньоекономічного контракту іноді є предметом спору між його сторонами, який передається на вирішення компетентного органу. В договорах міжнародної купівлі-продажу товарів, бартерних та інших контрактах, що їх укладають українські суб'єкти господарювання з іноземними контрагентами, найчастіше обумовлюється застереження, що будь-які спори, які виникають з даного контракту або у зв'язку з ним, підлягають передачі на розгляд та остаточне вирішення в Міжнародний комерційний арбітражний суд при Торгово-промисловій палаті України.

За своїм змістом зовнішньоекономічний контракт має бути складений за схемою (структурою), яка визначена Положенням про форму зовнішньоекономічного договору (контракту), затвердженим наказом Міністерства зовнішніх економічних зв'язків і торгівлі України від 5 жовтня 1995 р. У договорі (контракті) повинні зазначатися: назва, номер договору, дата й місце його укладення, преамбула із зазначенням повного і скороченого найменування сторін та вказівка на статутні документи, якими керуються сторони під час укладення договору, предмет договору; кількість та якість, товару (обсяги виконання робіт, надання послуг; базисні умови поставки товарів, приймання-здачі виконаних робіт або послуг, у т. ч. з використанням Міжнародних правил інтерпретації комерційних термінів у редакції 2000 p.; ціна та загальна вартість договору; умови платежу; упаковка та маркування; форс-мажорні обставини; санкції та рекламації; арбітражне застереження; юридичні адреси; поштові та платіжні реквізити сторін. Крім того, за домовленістю сторін у договорі можуть визначатися й додаткові умови (наприклад, про страхування, порядок сплати податків і зборів тощо).

Форма зовнішньоекономічної угоди визначається правом місця її укладення. Угода, яку укладено за кордоном, не може бути визнана недійсною внаслідок недодержання форми, якщо додержано вимог законів України. У самому договорі може бути зазначено місце його укладення. Визначення місця укладення є важливим для зовнішньоекономічних договорів (контрактів).

Угода може бути визнана недійсною (invalidity) у разі, якщо вона:

1)не відповідає вимогам законодавчих актів, норма моралі «доброго порядку»; «добрий порядок» - юридична категорія, що визнається правовими системами більшості цивілізованих країн та міжнародним правом;

2) здійснена з порушенням форми; недотримання форми, якої вимагає законодавство, тягне за собою недійсність лише у випадку, коли такий наслідок прямо зазначений у законодавстві;

3) не відповідає справжній волі (truewill) обох або однієї зі сторін; до «пороків волі» (france, deception), шантаж (blackmail Intimidation), помилку (error, delusion), погрозу (treat), насильство (voilence, coercion), зловживання впливом (abues of author-ity);

4) укладена недієздатними (noncompetent) особами або частково недієздатними поза межами, наданими їм за законом;

5) укладена особами, наприклад, що знаходяться на межі банкрутства (failure, bank-ruptcy), напередодні оголошення їх неплатоспроможними (insolvent).

Серед недійсних угод розрізняють:

- заперечні (dispute), які визнаються недійсними тільки на вимогу контрагента у суперечці із дня рішення суду, який вирішує про долю виконаних зобов'язань по угоді;

- незначні (insignificant), які визнаються недійсними не тільки на вимогу контрагента, а й іншої зацікавленої особи, суду. Ці угоди визнаються недійсними з дня їх укладення. Вони не утворюють правових наслідків, на які була спрямована воля сторін, що здійснили таку угоду.

За недійсною угодою кожна зі сторін зобов'язана повернути іншій стороні усе отримане за угодою, а при неможливості повернути у натурі - відшкодувати вартість у грошах, якщо інші наслідки не передбачені законодавчим актом.

Загальні вимоги, що стосуються учасників угоди, способу вираження їх волі, змісту угоди, інших умов, визначаються правом, що застосовується, та законодавством, що випливає з нього, яке встановлює також підстави та наслідки недійсності угоди.

Класифікація та види зовнішньоторгових договорів. Типові контракти

У міжнародній комерційній практиці використовується багато різновидів зовнішньоторгових договорів, структура, зміст та особливості яких визначаються видом зовнішньоекономічної операції, яку вони супроводжують. Серед них є, наприклад, такі: зовнішньоторгові договори купівлі-продажу, підряду, франчайзингові, ліцензійні, лізингові та біржові угоди, договори страхування, перевезення, позики тощо. Проте найчастіше у зовнішньоторговій практиці застосовується договір міжнародної купівлі-продажу. У зв'язку з цим пропоную розглянути види міжнародних контрактів купівлі-продажу більш детально.

В залежності від принципів які кладуться в основу класифікації, контракти купівлі-продажу можна поділити за наступними видами:

1. Разові

2. З періодичною поставкою

3. З оплатою в грошовій та товарній формах (повністю чи частково)

4. Попередні

5. Термінові

1.2 Розробка базисних та валютно-фінансових умов контракту (DDU)

«Доставлено мито не сплачено» (DDU) означає що зобов'язання продавця по поставці вважаються виконаними після того як він наддав товар у розпорядження покупця в погодженому місці країни імпорту. Продавець повинен нести витрати і ризики пов'язані з поставкою туди

товару за винятком мита податків та інших офіційних зборів виплачуваних при ввозі, а також видатки і ризики по виконанню митних формальностей. Покупець повинен оплатити будь-які додаткові витрати і нести будь-які ризики викликані його нездатністю вчасно очистити товар від мита на імпорт.

Продавець зобов'язаний:

1. Поставити товар і торговий рахунок-фактуру або еквівалентне йому електронне повідомлення згідно з договором купівлі-продажу, також будь-яке інше свідоцтво відповідності,яке може бути потрібним за договором.

2. Одержати на свій ризик і за свій рахунок будь-яку експортно-імпортну ліцензію або інший дозвіл державних органів і виконати всі митні формальності для ввозу і вивозу товару, а в окремому випадку - для його перевезення через інші країни.

3. Укласти на звичайних умовах і за свій рахунок договір перевезення товару за прийнятим напрямом і звичайним способом до погодженого пункту в зазначеному місці призначення.

4. Поставити товар у розпорядження покупця у погоджений строк або день.

5. Нести всі ризики загибелі або пошкодження товару до моменту коли він поставлений.

6. Завчасно повідомити покупця про відправлення товару, а також надати будь-яке інше повідомлення, потрібне для того, щоб дати можливість покупцю вжити заходів, які звичайно потрібні для прийняття товару.

7. Надати покупцю за рахунок продавця де лівері-ордер або звичайний транспортний документ, який може бути потрібним покупцю для прийняття поставки товару.

8. Нести витрати, що викликаються перевіркою товару, які необхідні для цілей поставки товару.

Забезпечити за свій рахунок упакування, потрібне для поставки товару. Упаковка повинна мати відповідне маркування.

9. На прохання покупця уповні посприяти йому на його ризик і за його рахунок в отриманні документів або переданні в цю країну або в країні походження товару, які можуть бути потрібними покупцю для вивозу товару.

На прохання покупця надати останньому потрібну інформацію з приводу одержання страховки.

Покупець зобов'язаний:

1. Сплатити ціну, передбачену в договорі купівлі-продажу.

2. Одержати на свій ризик і за свій рахунок будь-яку імпортну ліцензію або інший дозвіл державних органів і виконати всі митні формальності, потрібні для ввозу товару.

3. Прийняти поставку товару, як тільки він буде поставлений в його розпорядження.

4. Нести всі ризики загибелі або пошкодження товару з моменту, коли товар поставлений в його розпорядження.

Якщо покупець не може виконати свої зобов'язання, то він повинен нести викликані цим додаткові ризики загибелі або пошкодження товару. Якщо покупець не може надати повідомлення то він повинен нести всі ризики загибелі або пошкодження товару з погодженої дати або строку поставки,але за умови, що товар був належним чином придбаний за договором, тобто виразно відокремлений або іншим чином позначений як товар, що є предметом даного договору.

5. Нести всі витрати по товару з моменту, коли товар наданий в його розпорядження в зазначеному пункті призначення.

Якщо покупець не може виконати свої зобов'язання, то він повинен нести всі викликані цим додаткові витрати, але за умови, що товар був належним чином придбаний за договором, тобто виразно відокремлений або іншим чином позначений як товар, що є предметом даного договору.

Сплатити всі мита, або інші офіційні збори, а також витрати по виконанню митних формальностей, сплачуванні при ввезенні товару.

6. У випадку, якщо покупець має право визначати час у межах погодженого строку або місце прийняття поставки, він повинен завчасно повідомити продавця про це.

7. Прийняти де лівері-ордер або транспортний документ.

8. Сплатити, якщо застереження інше, витрати по перед відвантажувальній перевірці, за винятком тих випадків, коли цього вимагають власті країни експорту.

9. Сплатити всі витрати і збори, пов'язані з одержанням документів або еквівалентних електронних повідомлень, і відшкодувати всі витрати і збори, яких зазнав продавець при наданні допомоги.

Поширенням у зовнішній торгівлі комерційного кредиту зумовлює використання кредитних засобів платежу, чеків та векселів. Одним з засобів платежу є банківський переказ.

Банківський переказ полягає у тому,що покупець дає доручення банку, що обслуговує перекази, певну суму в іншу країну та виплатити одержувачу переказ.

Після укладання контракту продавець готує товар до відвантаження про що повідомляє покупця. Отримавши таке повідомлення покупець направляє своєму банку платіжне доручення. Банк покупця надсилає платіж банку продавця, який в свою чергу передає платіж продавцю.

Розділ 2.Аналіз ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ВАТ “НАДІЯ”

2.1 Характеристика основних напрямів діяльності ВАТ “НАДІЯ”

Поняття "підприємство" є узагальнюючим, або збірним. Воно, по-перше, визначає підприємства як суб'єкти господарського права стосовно всіх форм і видів власності в Україні. По-друге, це поняття є загальногалузевим, тобто взагалі визначає промислові (фабрики, заводи, шахти), будівельні, транспортні, сільськогосподарські, торговельні та інші підприємства.

Підприємство як соціально-економічний і правовий інститут має певну сукупність економічних, організаційних і юридичних ознак, за якими кваліфікується як господарюючий суб'єкт і суб'єкт права.

Закон також встановлює, що підприємство -- це господарюючий суб'єкт. Суть визначення "господарюючий суб'єкт" полягає в тому, що підприємство є товаровиробником, трудовим колективом, який на професійній основі (промисел) виробляє і реалізує свій товар з метою одержання прибутку. Як господарюючий суб'єкт підприємство здійснює виробничу, науково-дослідну та комерційну діяльність.

Основною особливістю, за якою товариство відрізняється від інших суб'єктів права (нетовариств), є об'єднання на підставі угоди майна та зусиль учасників для спільної господарської діяльності. Товариство становить собою об'єднання на засадах угоди майна та підприємницької діяльності фізичних та/або юридичних осіб у формі підприємства (установи, організації) для спільної діяльності з метою отримання прибутку. Всі товариства згідно із законом є юридичними особами, діють на підставі установчих документів, затверджених учасниками, мають власні назви із зазначенням організаційно-правової форми товариства (акціонерне тощо).

Акціонерного товариство -- це товариство капіталів.

Акціонерним визнається засноване на установчому договорі та статуті товариство, яке має статутний фонд, поділений на певну кількість акцій рівної номінальної вартості, і несе відповідальність за зобов'язаннями тільки майном товариства. З визначення випливають особливості акціонерного товариства, які обумовлюють специфіку його юридичного статусу. По-перше, статутний фонд акціонерного товариства має акціонерну природу, формується шляхом емісії та продажу акцій фізичним та/або юридичним особам. По-друге, акціонерне товариство має публічний статус емітента цінних паперів (акцій, облігацій). Інші товариства не мають статусу емітента акцій. Акціонерне товариство є юридичною особою, яка від свого імені випускає акції і зобов'язується своєчасно виконувати обов'язки, що випливають з умов їх випуску [1] (Стаття 2 Закону України "Про цінні папери і фондову біржу" від 18 червня 1991 p.). Шляхом випуску і продажу акцій акціонерні товариства і формують свої статутні фонди, і збільшують їх, якщо це необхідно. Акції відкритих акціонерних товариств допускаються до вільного продажу на умовах, визначених Законом України "Про цінні папери і фондову біржу", іншими актами про фондовий ринок. По-третє, фізичні та юридичні особи, які придбали акції акціонерних товариств, фіксуються у реєстрі власників іменних цінних паперів і набувають статусу акціонерів. Права та обов'язки акціонерів визначені статтями 10 і 11 Закону України "Про господарські товариства", статтями 4, 5, 8 і 9 Закону України "Про цінні папери і фондову біржу". По-четверте, особливою ознакою акціонерного товариства є обмеження відповідальності акціонерів. Акціонери відповідають (точніше -- несуть ризик відповідальності) за зобов'язаннями товариства тільки в межах належних їм акцій. За ознакою відповідальності акціонерів акціонерне товариство належить до товариств з обмеженою відповідальністю.

Акціонерне товариство має право створювати дочірні підприємства, наділяти їх майном, яке належить товариству, призначати керівника та реалізовувати інші права власника дочірнього підприємства.

Законодавством передбачено, що акціонерне товариство має фірмову марку та товарний знак. Ці реквізити затверджуються правлінням товариства і реєструються в Торгово-промисловій палаті України.

Види акціонерних товариств. За способом функціонуванні акцій закон розрізняє відкриті та закриті акціонерні товариства-Акції відкритих товариств можуть розповсюджуватися як шляхом відкритої підписки, так і шляхом купівлі-продажу на біржі (статті 6-8 Закону України "Про цінні папери і фондову біржу", ст.30 Закону України "Про господарські товариства"). В закритому акціонерному товаристві акції розподіляються між засновниками і не можуть розповсюджуватися шляхом підписки або купівлі-продажу на біржі.

Засновниками та учасниками акціонерного товариства є фізичні та юридичні особи, які згідно зі ст. 2 Закону України "Про підприємництво" та іншими законодавчими актами можуть бути суб'єктами підприємницької діяльності. Стосовно акціонерних товариств, то їх коло визначено статтями 3 і 26 Закону України

Державні підприємства відповідно до Декрету Кабінету Міністрів України "Про впорядкування діяльності суб'єктів підприємницької діяльності, створених з участю державних підприємств" від 31 грудня 1992 p. безпосередньо не можуть бути засновниками акціонерних товариств (крім банків).

Іноземні юридичні особи, міжнародні організації можуть бути засновниками та учасниками товариств нарівні з українськими юридичними особами (відповідно до законодавства про іноземні інвестиції).

Акціонерне товариство як суб'єкт і об'єкт права власності (майновий комплекс) характеризується складною майновою і фінансовою структурою. Майнова і фінансова структура акціонерного товариства становить врегульовані правом відносини щодо об'єднання вкладів засновників та учасників у статутний фонд товариства як колективну власність акціонерів, щодо випуску та обігу акцій, щодо розподілу майна у фонди товариства та виплати дивідендів на акції.

Правові основи майнових відносин в акціонерному товаристві загалом врегульовані Законом України "Про власність", який визначає товариство суб'єктом права колективної власності, а також встановлює підстави виникнення права зазначеної колективної власності. Поняття майна акціонерного товариства використовується, зокрема, в ст. 24 Закону України "Про господарські товариства", відповідно до якої товариство "несе відповідальність за зобов'язаннями тільки майном товариства".

Майно товариства юридичне відокремлено від майна власників товариства, тобто акціонерів. Це майно є власністю саме товариства як юридичної особи. Товариство у статусі суб'єкта права володіє, користується і розпоряджається майном товариства, відокремлення якого здійснюється на праві колективної власності.

Загальний розмір статутного фонду, також номінальна вартість та кількість акцій визначаються засновниками відповідно до мети, предмета діяльності, мінімального легального розміру статутного фонду акціонерних товариств. Засновники визначають в установчих документах і види вкладів до статутного фонду. В акціонерному товаристві це може бути майно у прямому розумінні (будинки, споруди, устаткування, машини, інші матеріальні цінності), грошові кошти в національній та іноземній валюті. Фонди акціонерного товариства -- це передбачені нормами права види або частини майна товариства відповідно до їхнього цільового призначення. Кожен фонд має певний правовий режим.

Збільшення статутного фонду -- це зміна статуту, тому це питання вирішують спеціальні загальні збори "з питання зміни статутного фонду товариства" (ст. 40 Закону України "Про господарські товариства").

Зменшення статутного фонду можливе шляхом зменшення номінальної вартості випущених акцій або зменшення кількості акцій шляхом викупу частини акцій у їх власників з метою анулювання цих акцій. Зменшення статутного фонду неможливе за наявності заперечень кредиторів. Рішення про зменшення статутного фонду приймається у такому самому порядку, як і про збільшення.

Право участі в акціонерному товаристві за змістом є комплексним. До нього входять як майнові права та обов'язки акціонера, так і членські (управлінські) права та обов'язки. До майнових прав акціонера належать такі права:

* брати участь у розподілі прибутків товариства;

* отримувати частку прибутку товариства у вигляді дивідендів;

* отримувати частку вартості майна товариства у разі його ліквідації. Ця частка має бути пропорційною вартості акцій, які належать акціонерові;

* розпоряджатися акціями: продавати, передавати, відчужувати іншим способом у порядку, визначеному чинним законодавством та статутом товариства;

* заповідати акції у спадщину;

* купувати додатково випущені акції товариства.

Акціонер несе майнові обов'язки стосовно товариства. Він зобов'язаний оплачувати основні та додаткові акції у розмірі, порядку та засобами, передбаченими установчими документами товариства. Акціонер зобов'язаний сплатити повну вартість акцій у строки, визначені установчими зборами, але не пізніше року після реєстрації товариства. У разі несплати у встановлений строк акціонер сплачує за час прострочення 10 відсотків річних від суми простроченого платежу, якщо статут товариства не передбачає іншої санкції. При несплаті платежів за акціями протягом трьох місяців після встановленого строку платежу товариство має право реалізувати ці акції в порядку, передбаченому статутом.

Акціонери несуть ризик відповідальності за зобов'язаннями товариства в межах належних їм акцій.

Акціонери зобов'язані: додержуватися установчих документів товариства і виконувати рішення загальних зборів та інших органів управління товариства, не розголошувати комерційну таємницю та конфіденційну інформацію про діяльність товариства, нести інші обов'язки, передбачені законодавством та установчими документами.

Зовнішньоекономічна діяльність України регулюється законами і нормативними актами, прийнятими Верховною Радою України. Серед них у першу чергу необхідно назвати такі: "Про зовнішньоекономічну діяльність", "Про режим іноземного Інвестування", "Про єдиний митний тариф", "Про захист іноземних інвестицій", "Про власність", "Про господарські товариства".

Закон України "Про зовнішньоекономічну діяльність", ухвалений 16 квітня 1991 р., закріплює принципи зовнішньоекономічної діяльності, визначає її суб'єктів і види, встановлює основи правового і економічного регулювання зовнішньоекономічних зв'язків, спеціальні правові режими, юридичну відповідальність. У ньому наведено перелік фізичних і юридичних осіб, що мають право на таку діяльність, а також усіх можливих видів і форм зовнішньоекономічної діяльності. Закон вводить правові основи її державного регулювання, включаючи питання ліцензування і квотування зовнішньоекономічних операцій, розподілу виручки від зовнішньоекономічної діяльності в іноземній валюті. В ньому сформульовані принципи оподатковування при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності, її митного регулювання і страхування зовнішньоекономічних операцій. У законі визначені спеціальні правові режими зовнішньоекономічної діяльності, заходи щодо захисту прав і законних інтересів держави та інших суб'єктів зовнішньоекономічної і господарської діяльності України.

Закон України "Про єдиний митний тариф" базується на прийнятих міжнародних нормах, у першу чергу на рекомендаціях і рішеннях ГАТТ. Він спрямований на забезпечення максимальної відповідності нашого законодавства загальноприйнятим у міжнародній практиці принципам і правилам митної справи та являє собою систематизований перелік тарифних ставок, які встановлюються на товари й інші предмети, якщо вони ввозяться на митну територію України або вивозяться за межі цієї території.

Зовнішньоекономічна діяльність завжди була і залишається важливою складовою суспільного розвитку України, незважаючи на зміни в політичній ситуації, економічній кон'юнктурі та правовому середовищі країни.

Зовнішньоекономічна діяльність пов'язана з проведенням різними господарськими суб'єктами ділових операцій на закордонних ринках. Законі України "Про зовнішньоекономічну діяльність" (стаття 1), прийнятому 16 квітня 1991 р., зазначено, що: "Зовнішньоекономічна діяльність суб'єктів господарської діяльності України та іноземних суб'єктів господарської діяльності заснована на взаємовідносинах як на території України, так і за її межами". Зовнішньоекономічна діяльність включає два види ділових операцій: операції українських суб'єктів господарювання за межами України та закордонних господарських суб'єктів із різних країн в Україні.

Значення зовнішньоекономічної діяльності в розвитку всіх країн, у тому числі й України, постійно зростає. Історичний досвід підтверджує вигідність розширення участі країн у міжнародному поділі праці і різноманітних формах міжнародного бізнесу.

2.2 Оцінка ефективності зовнішньоекономічної діяльності підприємства ВАТ “Надія”

Оцінку ефективності ВАТ “НАДІЯ” здійснюється на основі бухгалтерської звітності за 2007-2008 рр. Основні показники експортно-імпортних операцій “ВАТ” наведено в таблиці №2

Таблиця 2. Показники експортно-імпортної діяльності ВАТ “НАДІЯ” протягом 2007 - 2008 рр.

№ п/п	Показники експортно-імпортної діяльності підприємства	Звітний період
		2007р.	2008р.
1	Контрактна вартість імпортної сировини, тис. грн.	18960,69	16445,53
2	Акцизні збори, тис. грн.	40,62989	41,11386
3	Мито і митні збори, тис. грн.	88,0325	95,93286
4	Транспортні витрати, тис. грн.	1286,617	1507,508
5	Вантажно-розвантажувальні витрати. тис. грн.	677,1675	685,2305
6	Складські витрати, тис. грн.	338,5829	137,0467
7	Експедиторські витрати, тис. грн.	325,0407	219,2744
8	Страхові витрати, тис. грн.	81,25977	54,819
9	Інші витрати на зовнішньоекономічну діяльність. тис. грн.	67,71594	137,0467
10	Виробнича собівартість продукції, тис. грн.	44765,6	39159
11	Поза виробничі витрати, тис. грн.	6771,675	6852,306
12	Ціна імпорту, тис. грн.	13,54384	14,38946
13	Кількість імпорту, тис. грн.	2979,537	2740,922
14	Коефіцієнт кредитного впливу, тис. грн.	1,384963	1,40152
15	Експортна виручка за умов надання комерційного кредиту, тис. грн.	85397,22	88502,88

Оцінку ефективності ВАТ “НАДІЯ” здійснюємо в такій послідовності:

1) визначимо накладні витрати в аналізованому і базовому році

Сн = Ст + Сзр + Сскл + Секспед + Ситр + Сін (1)

Де Ст - транспорті витрати за базисом постачання, тис. грн.

Сскл. - складські витрати тис.грн.

Секспед. - експедиторські витрати тис. грн.

Ситр. - страхові витрати тис.грн.

Сін - інші витрати на зовнішньоекономічну діяльність тис.грн.

Сн=1507,508+685,2305+137,0467+219,2744+54,819+137,0467=2740,9253

Сн=1286,617+677,1675+338+5829+325,0407+81,25977+67,71594=2776,3837

2) Витрати на імпорт в аналізованому та базовому році.

Сзтімп=Ск+Сн+Са+См (2),

Де Ск - контрактна вартість імпортної сировини і матер. Тис. грн.

Сн - накладні витрати тис.грн.

Са - акцизні збори тис.грн.

См - мито і митні збори, тис.грн.

Сзтімп 2008 = 16445,53+2740,9253+41,11386+95,93286=19323,5

Сзтімп 2007 = 18960,69+2776,3837+40,62989+88,0325=21865,734

3) Визначити виручку вді експорту за готівку в аналізованому та базовому році.

Врексг = (3),

де ВРексК - виручка від експорту з аумов надання комерційного кредиту тис.грн.

Ккв - коефіцієнт кредитного впливу. част.од.

Врексг 2008 =

Врексг 2007 =

4) Визначити виручку імпорту в аналізованому та базисному році.

Врімп = Уінм *Nымп (4),

Де Уімп - середня ціна імпорту тис.грн.

Nімп - кількість імпорту т.