17

МІНІСТЕРСТВО НАУКИ ТА ОСВІТИ УКРАЇНИ

ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Індивідуальне науково-дослідне завдання

З курсу: "Політологія"

На тему: "Міжнародні організації. Україна в системі міжнародних політичних відносин"

Харків, 2008

Вступ

Актуальність дослідження пояснюється тим, що на сучасному етапі міжнародні організації як форма міжнародного співробітництва та багатосторонньої дипломатії відіграють надзвичайно важливу роль. Для сучасних міжнародних організацій визначальною рисою є подальше розширення їх повноважень та ускладнення структури. Нині загальна кількість таких організацій наближається до 5 тисяч, з яких понад 400 - міжурядові. Тому можна із впевненістю говорити про світову систему міжнародних організацій, в центрі якої перебуває ООН.

На сьогодні Україна - повноцінний член світової спільноти. Здобуття Україною державної незалежності поряд з багатьма іншими питаннями висунуло цілу низку проблем у сфері міжнародних відносин. Це і вироблення власної позиції, стилю та навичок у відносинах із зовнішнім світом, це і новий, самостійний тип взаємин з державами колишнього СРСР, це, з рештою включення України в інтеграційні процеси, які розгорнулися серед розвинутих країн Європи.

Суверенність держави, окрім іншого, означає самостійність її зовнішньої політики. Набуття Україною ознак повноцінно розвиненої держави, суб'єкта міжнародних відносин відбувається за досить складних, суперечливих і певною мірою унікальних умов.

Об'єктом дослідження є міжнародні організації та їх значення для міжнародних відносин.

Предметом дослідження є особливості участі України в міжнародних організаціях як суб'єкта міжнародних відносин.

Метою дослідження є визначення ролі України у сучасному світовому процесі та напрямків діяльності для подальшої світової інтеграції.

1. Міжнародні організації та їх класифікація

Міжнародна організація - це об'єднання держав відповідно до міжнародного права і на основі міжнародного договору для здійснення співробітництва в політичній, економічній, культурній, науково-технічній, правовій та інших галузях, що має необхідну для цього систему органів, права й обов'язки, похідні від прав і обов'язків держав, і автономну волю, обсяг якої визначається волею держав-членів.

Міжнародні організації є важливими суб'єктами міжнародних відносин. Під міжнародними відносинами розуміється система політичних, економічних, культурних, військових, дипломатичних та інших відносин між державами і народами [1, 377].

До числа основних міжнародних організацій відносяться організації глобального (ООН з її органами, Міжнародний банк, МВФ, ЮНЕСКО, ВООЗ), глобально-регіонального (Велика сімка, ОБСЕ), регіонального (ЄС, НАТО, ОАГ, ОАЕ, АСЕАН) масштабу.

Головною ціллю створення міжнародної організації є об'єднання зусиль держав у певній сфері міжнародного життя. На сьогодні у світі існує багато гострих проблем всесвітнього масштабу, наприклад такі як СНІД чи екологічні проблеми, також проблеми економічного розвитку, політичні та військові конфлікти, які неможливо вирішити зусиллями однієї держави.

Норми права міжнародних організацій - є переважно нормами договірного характеру, а саме право організацій - однією з найбільш кодифікованих галузей міжнародного права. Джерелами цієї галузі є установчі документи міжнародних організацій. Сюди ж входять Віденська конвенція про представництво держав у їхніх відносинах із міжнародними організаціями універсального характеру 1975 року, Віденська конвенція про право договорів між державами і міжнародними організаціями або між міжнародними організаціями 1986 року, угоди про привілеї й імунітети міжнародних організацій та ін.

Міжнародні організації класифікують за різними критеріями:

1) Членство держав

· Міжнародні міждержавні (міжурядові) організації (це об'єднання держав, які створені на основі міжнародної угоди, оформлені в систему постійно діючих органів, мають визначену та погоджену мету, міжнародну правосуб'єктність і засновані згідно з нормами міжнародного права.)

· Міжнародні недержавні (неурядові) організації (організаційно оформлені за спільними або близькими соціальними, політичними, економічними, ідейними, професійними та іншими інтересами, об'єднання різних громадських угруповань з різних країн.)

· Змішані (наприклад Міжнародна організація праці як міждержавна організація складається з представників урядів, але також включає представників професійних спілок та робітників)

2) Географічне охоплення

· глобальні (організації, членами яких є представники всіх чи майже всіх країн світу).

· регіональні (бере участь велика кількість представників певного регіону)

· субрегіональні (організації, утворені з представників невеликої кількості одного або різних регіонів (Організація Чорноморського економічного)).

3) Компетенція

· Універсальні (загальної компетенції - організації, які охоплюють широке коло відносин між членами);.

· Спеціальні (вузької компетенції. організації, які мають обмежені цілі, створені для співробітництва в одній галузі або охоплюють певний напрям діяльності)

4) Характер повноважень

· Міжнародні організації (утворення конфедеративного типу. Конфедерація - форма державного устрою, за якої держави, що входять у конфедерацію, повністю зберігають свою незалежність, мають власні органи державної влади та управління; для координації дій з метою досягнення спільної цілі вони створюють спеціальні спільні органи.)

· Наднаціональні організації (утворення федеративного типу. Федерація - форма державного устрою, за якої держави, що входять у федерацію, мають як власні конституції, законодавчі, виконавчі та судові органи, так і наддержавні органи влади для вирішення спільних проблем. Характерні риси можуть виявлятися: у праві зобов'язувати країни-учасниці без їхньої згоди і проти їхньої згоди виконувати прийняті більшістю голосів рішення.).

5) Період функціонування

· тимчасові (якщо протягом 10 років не відбулося жодної пленарної сесії, організацію вважають такою, що припинила своє існування.)

· постійні

6) Порядок вступу до організації

· відкриті (членом яких може стати будь-яка держава на свій розсуд)

· закриті (можуть приймати нового члена лише за згодою засновників та за дотримання ним деяких інших умов) [5].

2. Україна в системі міжнародних відносин

Основні правові норми становлення України як суб'єкта міжнародних відносин закладені в Декларації «Про державний суверенітет України» від 16 липня 1990 року, де в десятому розділі «Міжнародні відносини» зазначено, що «Україна як суб'єкт міжнародного права здійснює безпосередні зносини з іншими державами, укладає з ними договори, обмінюється дипломатичними, консульськими, торгівельними представництвами, бере участь у діяльності міжнародних організацій в обсязі, необхідному для забезпечення національних інтересів у політичній, економічній, екологічній, інформаційній, технічній та спортивній сферах. Україна виступає рівноправним учасником міжнародного спілкування, активно сприяє зміцненню загального миру і міжнародної безпеки, бере участь у загальноєвропейському процесі та в європейських структурах» [1].

Нині Україна є членом більш ніж 40 як міжурядових, так і неурядових міжнародних організацій.

2.1 СНД

Співдружність Незалежних Держав - міждержавне об'єднання, створене 8 грудня 1991 року як господарський, політичний та економічний союз 11 колишніх республік СРСР (Азербайджан, Білорусь, Вірменія, Казахстан, Киргизстан, Молдова, Росія, Україна, Таджикистан, Туркменістан, Узбекистан). У 1993 році до СНД приєдналася Грузія. У 2005 році зі складу СНД вийшов Туркменістан. Штаб-квартира знаходиться в Мінську, Республіка Білорусь.

Організаційні основи СНД оформлено кількома документами, які називають установчими: Біловезькою угодою про створення СНД, Протоколом до неї, який учасники вирішили рахувати складовою частиною Угоди, і Алма-Атинською декларацією, а також Статутом, який прийнятий 22 січня 1993 року.

Угоду про створення Співдружності незалежних держав було ратифіковано Верховною Радою України вже 12 грудня 1991 р. Така швидкість ратифікації зумовлювалася відповідними обставинами, в яких на той час опинилася Україна. Ратифікація цього документа відбувалася з відповідними застереженнями, що унеможливлювали перетворення України на частину нової союзної держави. Ці застереження мають винятково важливе значення для подальшої політики України та її ролі у СНД.

Роки існування СНД засвідчили, що як політики, так і вчені-практики у своїй більшості усвідомили, що позбутися розладу національних економік, отримати перевагу від їх інтеграції на новій основі допомогло б погодження новими незалежними державами політики на головних напрямах реформ, які в них проводяться. Важливу роль в цьому зв'язку повинні зіграти створені зони вільної торгівлі, митного і платіжного союзів та налагодження активних ділових зв'язків з новими торговельно-промисловими партнерами як на регіональній, так і на багатосторонній основі. Необхідне також подальше звільнення від тарифних бар'єрів, ліцензій, квот, виключення прояву протекціонізму і торговельних обмежень. Багато належить зробити для зближення політики конкуренції, торговельних режимів і правил торгівлі, вирішення практичних проблем транзитних перевезень. Для корінного поліпшення роботи у галузі платежів і фінансування виробничих програм необхідні заходи із зміцнення комерційних банків, створення ринку регіональних валют, відміни обмежень на обмін валюти в межах СНД, надання підтримки в становленні національних валютних ринків [6].

Розвиток економічного співробітництва з країнами СНД має сприяти зупиненню спаду вітчизняного виробництва, проведення структурної перебудови економіки для входження у світовий розподіл праці.

2.2 ООН

Попередником ООН була Ліга Націй, організація, яка була задумана при схожих обставинах під час Першої світової війни та закладена у 1919 році згідно з Версальським договором «для розвитку співробітництва між народами та для забезпечення їм миру і безпеки».

(24) 26 жовтня 1945 р. було ратифіковано Статут ООН, цей день вважається офіційною датою створення ООН і щорічно відзначається як День Організації Об'єднаних Націй. Європейська штаб-квартира ООН розташована в Женеві, Швейцарія.

З початку створення уявлення про обсяг компетенції нової міжурядової організації у держав не збігалися. З боку СРСР ООН розглядалась тільки як організація для підтримки міжнародного миру і безпеки, а для розв'язання питань економічних, соціальних та інших пропонувалося створити спеціальні організації. Представники західних держав з самого початку розглядали ООН як організацію широкої компетенції, яка сприятиме не тільки миру і безпеці, а й співробітництву держав у галузі економіки, соціального забезпечення, науки, культури тощо. При цьому передбачалося, що компетенція організації в обох сферах повинна бути однаковою. В кінцевому підсумку після усунення цієї суперечності було прийняте компромісне рішення про наділення ООН функцією координації міждержавного соціально-економічного співробітництва. У 1945 р. Україна стала однією з держав - співзасновниць ООН, що було визнанням внеску українського народу у зміцнення миру в усьому світі. Делегація України взяла активну участь у конференції у Сан-Франциско, зробивши вагомий внесок у розробку Статуту ООН.

Упродовж майже 60-річної історії членства в Організації Україна неухильно дотримується цілей та принципів Статуту Організації, робить суттєвий вклад у її діяльність у сферах підтримання міжнародного миру та безпеки, роззброєння, економічного та соціального розвитку, захисту прав людини, зміцнення міжнародного права тощо.

До 1991 року, будучи у складі Радянського Союзу, Україна де-юре мала в ООН власне представництво на рівні незалежної країни. Проте, де-факто діяльність Української РСР в ООН була обмежена рамками проведення єдиної радянської зовнішньої політики. Незважаючи на це, протягом понад чотирьох десятиліть трибуна ООН залишалася чи не єдиним впливовим міжнародним засобом, завдяки якому світова громадськість дізнавалася про Україну.

Фактор багаторічного членства України в ООН позитивно вплинув на процес міжнародного визнання її незалежності в 1991 році.

Україна є членом таких головних та допоміжних органів ООН, як Рада ООН з прав людини, Комітет з внесків, Комісія з соціального розвитку, Комісія з попередження злочинності та кримінального правосуддя, Комісія з наркотичних засобів, Статистична комісія, Комісія з народонаселення та розвитку, Виконавча рада Всесвітньої продовольчої програми (ВПП), Виконавча рада Дитячого фонду ООН (ЮНІСЕФ), Виконавча рада Програми розвитку ООН (ПРООН)/Фонду ООН у галузі народонаселення (ЮНФПА).

Надаючи пріоритетну увагу втіленню в життя рішень Всесвітнього Саміту 2005 у галузі розвитку, в 2006 році наша країна головувала у Виконавчій Раді ПРООН/ЮНФПА.

За час свого членства в ООН Україна тричі обиралася непостійним членом Ради Безпеки (1948-1949, 1984-1985, 2000-2001 роках), п'ять разів - членом Економічної і Соціальної Ради (останній раз - на період 2002-2004 роках). Представники України обиралися на керівні посади головних комітетів сесій Генеральної Асамблеї, зокрема, Другого (економічні та фінансові питання), Третього (соціальні, культурні і гуманітарні питання, питання прав людини) та Четвертого (спеціальні політичні питання та питання деколонізації) [5].

На сьогодні діяльність України в ООН визначається наступними напрямками роботи:

1) Подолання викликів нового тисячоліття. Наша держава надає виключно важливого значення питанню зміцнення ООН як центру багатосторонніх зусиль у подоланні складних та комплексних викликів нового тисячоліття. Україна виходить з необхідності забезпечення реалізації Декларації тисячоліття ООН (2000 року). Настільки ж важливого значення наша держава надає питанню реформування Ради Безпеки. Україна виступає за розширення членського складу РБ, підтримуючи збільшення кількості як постійних, так i непостійних членів. Неодмінною передумовою підтримки нашою державою будь-якого варіанту реформування РБ ООН є забезпечення адекватного рівня представленості в цьому органі країн Східноєвропейської регіональної групи.

2) Боротьба із тероризмом. Виходячи з нагальної необхідності розробки світовою спільнотою ефективних заходів боротьби з тероризмом, Україна приєдналася до глобальної антитерористичної коаліції, підтвердила свою готовність докласти максимальних зусиль для спільної боротьби з міжнародним тероризмом, насамперед у рамках ООН. Наразі наша держава є учасником усіх універсальних антитерористичних міжнародних договорів.

3) Підтримання міжнародного миру та безпеки. Україна як одна з держав-засновниць ООН надає особливого значення діяльності ООН з підтримання міжнародного миру та безпеки, розглядаючи участь у ній як важливий чинник своєї зовнішньої політики. Починаючи з липня 1992 року, Україна виступає як значний контрибутор з підтримання миру. За період незалежності України у понад 20 миротворчих операціях взяли участь близько 28 тисяч українських військових. Сьогодні понад 550 військовослужбовців та працівників органів внутрішніх справ представляють Україну в 7 миротворчих операціях ООН, зокрема, у Грузії, Ефіопії, та Еритреї, Демократичній Республіці Конго, Косово, Ліберії, Судані та Тиморі-Лешті.

3) Економічний та гуманітарний напрями. Діяльність України на економічному та гуманітарному напрямку роботи ООН, насамперед, відбувається в Другому комітеті Генеральної Асамблеї (економічно-фінансові питання). Зусилля спрямовуються на розширення міжнародної фінансової і технічної допомоги для вирішення завдань економічного та соціального розвитку України. Результатом, зокрема, є включення до низки важливих рішень Генеральної Асамблеї та інших органів положень щодо надання міжнародним співтовариством фінансової, технічної та консультативної допомоги країнам з перехідною економікою.

4) Захист прав людини. Україна є активним учасником діяльності органів системи ООН у сфері прав людини. Наша держава є стороною всіх основних міжнародно-правових документів ООН з прав людини, найважливішими з яких є Міжнародний пакт про громадянські та політичні права, Міжнародний пакт про економічні, соціальні та культурні права, Факультативні протоколи до них, Міжнародна конвенція з ліквідації всіх форм расової дискримінації. Як учасниця цих міжнародних договорів Україна подає періодичні доповіді про їх виконання на розгляд відповідних конвенційних органів. Обрання України 9 травня 2006 року до складу Ради ООН з прав людини стало черговим красномовним свідченням міжнародного авторитету нашої держави, визнанням її практичного внеску і значного потенціалу у сфері забезпечення дотримання та поваги прав і свобод людини у світі. Дотримуючись своїх зобов'язань країни-члена ООН щодо забезпечення прав людини, Україна досягла суттєвого прогресу у приведенні законодавства у відповідність до міжнародних норм та стандартів, посиленні засобів правового захисту на національному рівні, реформуванні судової системи, зміцненні ролі правозахисних організацій, підвищенні рівня правової культури.

5) Охорона навколишнього середовища. На сьогодні Україна є стороною понад 40 міжнародних конвенцій та угод, учасником багатьох програм та проектів ООН, спрямованих на охорону навколишнього природного середовища. Прикладом визнання активності України на екологічному напрямку стало успішне проведення в Києві у травні 2003 р. П'ятої конференції міністрів охорони навколишнього середовища в рамках процесу «Довкілля для Європи». У лютому 2004 року Україна приєдналася до найважливішої міжнародної екологічної угоди - Кіотського протоколу. [4, 5-9]

2.3 Рада Європи

Рада Європи (РЄ) була утворена 5 травня 1949 року «з метою досягнення більшого єднання між її членами для збереження та втілення в життя ідеалів і принципів, які є їхнім спільним надбанням, а також сприяння їх економічному та соціальному прогресу». Головним завданням РЄ є координація законодавств країн-учасниць для забезпечення норм ліберальної демократії, які викладені у Європейській конвенції з прав людини (1950 р.).

На 2007 рік до складу Ради Європи входять 46 держав. Постійна

Рада Європи має три робочих органи:

- Комітет Міністрів - виконачо-розпорядний орган, що має постійну штаб-квартиру Дворец Європи в Страсбурзі (Франція), в состав якого входять міністри іноземних справ 46 держав-членів чи їх заступники; Комітет міністрів визначає напрямки діяльності Ради Європи, розглядає та приймає рішення щодо висловлених Парламентською асамблеєю рекомендацій, пропозицій міжурядових комітетів та конференцій галузевих міністрів. Комітет міністрів затверджує програму діяльності Ради Європи та її бюджет.

- Парламентська Асамблея - радний представницький орган, який складається з 313 членів (та їх 313 заступників), що представляють 46 національних парламентів, та делегацій парламентів ряду держав Центральної та Східної Європи, які мають статус «спеціально запрошених». На даний момент Президентом Асамблеї є Р. Ван дер Линден (Нидерданды);

- Конгрес місцевих та регіональних влад Європи - консультативний орган, що представляє місцеві і регіональні влади. Конгрес складається з двох палат: одна палата представляє інтереси місцевих влад властей, друга - регіональних органів влади.

Цілями Ради Європи є:

- захист прав людини и плюралістичної демократії;

- сприяння усвідомленню й розвитку європейської культурної самобутності;

- пошук спільних рішень соціальних проблем (національні меншинства, ксенофобія, нетерпимість, захист навколишнього середовища, біоетика, СПИД, наркоманія и т.д.);

- розвиток політичного партнерства с новими демократичними державами Європи;

- допомога країнам Центральної та Східної Європи в проведенні політичних, законодавчих и конституційних реформ [7].

Основною статутною умовою для вступу країн до Ради Європи (РЄ) є визнання державою-кандидатом принципу верховенства права, її зобов'язання забезпечити права та основні свободи людини всім особам, яки знаходяться під її юрисдикцією, та ефективно співпрацювати з іншими державами з метою досягнення цілей РЄ.

Вступ країни до РЄ свідчить про її демократичний вибір, послідовність у проведенні реформ, спрямованих на захист прав людини та зміцнення демократичних інститутів. Саме тому 14 липня 1992 р. Україна заявила про своє бажання приєднатися до РЄ, а вже 9 листопада 1995 р. відбулась урочиста церемонія вступу України до РЄ.

Вступ України до РЄ засвідчив визнання з боку європейської спільноти прогресивних політичних та економічних реформ, здійснених нашою державою за порівняно короткий строк.

Набувши членства в РЄ, Україна взяла на себе низку зобов'язань у сфері реформування чинного законодавства на основі норм та стандартів РЄ, зокрема прийняти відповідні закони та приєднатися до ряду конвенцій. При цьому РЄ висловила готовність надавати всебічну експертну допомогу.

3. Перспективи розвитку відносин України міжнародними організаціями

3.1 НАТО

Стосунки України з Органiзацiєю Пiвнiчноатлантичного договору (НАТО) розвиваються в рамках багатостороннього форуму для консультацій i спiвробiтництва з політичних питань та питань безпеки, яким є Рада євроатлантичного партнерства (до 30 травня 1997 року - РПАС), більш iндивiдуалiзованого партнерства у сфері оборони, військового спiвробiтництва та операцiй на пiдтримання миру - Програми «Партнерство заради миру» (з травня 1997 року здійснюється під егідою РЄАП), а також відносин особливого партнерства Україна-НАТО у форматі «19+1» (до середини 1998 року «16+1»), формалізованих в Хартії про особливе партнерство мiж Україною та НАТО. Цi стосунки визначаються необхiднiстю налагодження конструктивного спiвробiтництва України з НАТО як провідною структурою, що має тенденції i перспективи стати осередком нової загальноєвропейської системи безпеки, зокрема в контексті розширення на Схід.

Нацiональнi інтереси України стосовно НАТО визначаються з огляду на ту роль, яку Органiзацiя Пiвнiчноатлантичного договору вiдiграє у пiдтриманнi міжнародного миру, стабiльностi i безпеки, сприянні покращенню іміджу країни в Євроатлантичному регiонi, створенні нової системи регіональної безпеки в Європі, виробленню пiдходiв до проблем роззброєння i контролю над озброєннями та запобігання розповсюдженню зброї масового знищення.

Розвиток відносин особливого партнерства між Україною та НАТО:

- підвищує рівень гарантій політичної незалежності, територіальної цiлiсностi i непорушності кордонів України;

- сприяє протидії новим загрозам стабiльностi i безпеці в регiонi ЦСЄ, невід'ємною частиною якого визнано Україну;

- активно сприяє входженню України в європейські структури безпеки та її участі, в якості важливого самостійного чинника, у створенні нової архітектури та системи безпеки в Європі;

- прискорює реформування оборонної сфери i розбудову Збройних Сил України, надає можливостi для використання досвіду держав-членiв НАТО в цих галузях, зокрема, в питаннях забезпечення демократичного контролю над ЗС, вiдкритостi в плануванні оборони i формуванні військового бюджету, розбудові професійних ЗС, здатних брати участь у міжнародних миротворчих операціях, здійснюваних під егідою ООН i / або в рамках вiдповiдальностi ОБСЄ;

- дає можливість для отримання допомоги НАТО та країн-членiв Альянсу у проведенні операцій із захисту населення від наслідків надзвичайних ситуацій цивільного характеру.

Основним документом між Україною та НАТО є Хартія про особливе партнерство підписана під час Мадридського саміту 9 липня 1997 р. Її підписання стало важливим практичним кроком щодо забезпечення національних iнтересiв та національної безпеки нашої держави в контексті iнтеграцiйних процесів в Європі, зокрема, стосовно розширення Альянсу.

В Хартії визнається, що незалежна, демократична та стабільна Україна є одним з ключових факторів забезпечення стабільності в Центрально-Схiднiй Європі, та на континенті в цілому, а також відзначено, що держави-члени НАТО продовжуватимуть підтримувати суверенітет та незалежність України, її територіальну цiлiснiсть, принцип непорушності кордонів, демократичний розвиток, економічне процвітання та її статус без'ядерної держави, як ключові фактори стабiльностi та безпеки в Центрально-Схiднiй Європі та на континенті в цілому.

Україна бере участь у програмі «Партнерство заради миру» (ПЗМ), і розцінює її як важливий елемент загальної структури європейської стабiльностi й безпеки, що спрямована на подальший розвиток i практичне поглиблення стосунків НАТО з країнами-членами Ради Євроатлантичного партнерства (РЄАП) в галузі оборони, вiйськово-цивiльного спiвробiтництва та миротворчих операцій.

Український уряд розглядає розширення НАТО як розширення зони безпеки, стабiльностi i демократії в Європі. З огляду на зазначене та на необхiднiсть дотримання загальновизнаного принципу неподiльностi безпеки ми вітаємо прагнення країн Центрально-схiдної Європи стати членами Альянсу. Водночас для того, щоб розширення сприяло регiональнiй безпеці i стабiльностi, необхідно:

- гарантувати вiдкритiсть НАТО в майбутньому;

- супроводжувати процес розширення поглибленням спiвпрацi НАТО в галузі європейської безпеки з усіма державами регіону;

- вирішити всі прикордонні та iншi суперечливі питання між можливими новими членами НАТО i сусiднiми країнами [4, 20-21].

3.2 ЄС

Найбільш розвинене в світі інтеграційне угруповання - Європейський Союз, який розширивши коло своїх учасників з 6 до 27 пройшов всі основні етапи інтеграційних процесів.

Європейське співтовариство визнало Україну як незалежну державу у 1991 році. Україна відкрила представництво і посольство у Брюсселі, а Європейська комісія, відповідно, - представництво в Києві. Україна стала правонаступницею Угоди про торгівлю та комерційне й економічне співробітництво, укладеної між СРСР та Європейським співтовариством у грудні 1989 році У Люксембурзі 14 червня 1994 року була підписана Угода про партнерство і співробітництво між Україною і ЄС (УПС). Вона була ратифікована Верховною Радою України 10 листопада 1994 року. На сьогодні в рамках УПС визначено 7 пріоритетів співпраці між Україною та ЄС: енергетика, торгівля та інвестиції, юстиція та внутрішні справи, наближення законодавства України до законодавства Євросоюзу, охорона навколишнього середовища, транспортна сфера, транскордонне співробітництво, співпраця у сфері науки, технологій та космосу.

Нинішній розвиток політичного діалогу між Україною та ЄС базується на впровадженні Україною Стратегії інтеграції до ЄС, виконанні сторонами УПС та опрацюванні Плану дій в рамках Європейської політики сусідства (ПД). Україна виходить з того, що реалізація зазначеного документа має сприяти посиленню співпраці між Україною та ЄС в умовах розширення, створити необхідні умови для переходу в майбутньому до якісно нового рівня відносин з ЄС. Належна імплементація ПД повинна також сприяти поступовій інтеграції України до внутрішнього ринку ЄС та створити передумови для започаткування з ЄС зони вільної торгівлі. Кінцевою політичною метою ПД має стати укладення нової посиленої угоди з ЄС.

Залишаючись поза межами Євросоюзу, Україна успішно асоціюється з процесом здійснення спільної європейської політики безпеки та оборони (СЄПБО). Наша держава бере участь у Поліцейських місіях ЄС в Боснії і Герцеговині та Республіці Македонія.

В останні роки помітно активізувалося співробітництво України та ЄС в галузі енергетики, в тому числі ядерної, сільського господарства та охорони навколишнього середовища. Поступово зростає політична та фінансова допомога Україні з боку ЄС у вирішенні наболілих проблем в енергетичному секторі та подоланні наслідків аварії на Чорнобильській станції.

За підтримки ЄС здійснюється також реформування системи управління газотранспортною системою України, підтримується розвиток альтернативної енергетики в Україні, модернізація вугільної промисловості тощо.

Європейський Союз є найбільшим донором України. Починаючи з 1991 року, загальний обсяг допомоги, наданої Україні з боку ЄС в рамках програми ТАСІS, макрофінансової та гуманітарної допомоги, складає понад 1 млрд. євро [4, 18-20].

Висновок

Україна бере активну участь у формуванні політичних умов на міжнародній арені тим, що є членом багатьох впливових міжнародних організацій, в межах яких вона провадить активну роботу, яка, віддзеркалює не лише загальні, а й національні інтереси нашої держави. З моменту досягнення незалежності Україна отримала членство у впливових міжнародних організаціях однією з перших з числа колишніх республік СРСР, що говорить на користь нашої держави, є показником зростаючого авторитету України в світі.

Україна перш за все має вдосконалювати та покращувати свою роботу в організаціях, членом яких вона вже є, а потім вже розглядати можливості входження до інших міжнародних організацій. Насамперед це стосується ЄС та НАТО. Однак практика показала, що для вступу до міжнародних організацій та активному співробітництві із країнами світу Україні ще багато чого треба досягти. Економічний рівень держави та політична ситуація не відповідають необхідному рівню. Членство в багатьох міжнародних організаціях дозволяє обрати напрями розвитку держави на основі світового досвіду, а також отримати допомогу, зокрема в демократизації суспільства та переході на новий економічний рівень. Отже для подальшої світової інтеграції необхідні реформи в різних сферах життя країни, перш за все в політичній та економічній.

Список літератури

1. Декларація про державний суверенітет України. Прийнята Верховною Радою Української РСР 16 липня 1990 року // Відомості Верховної Ради УРСР. - 1990. - №31.

2. Кузь О.М., Вихрова В.І., Жеребятнікова І.В. Політологія: навчальний посібник для самостійного вивчення дисципліни. - Х.: ВД «ІНЖЕК», 2003. - 404 с. Укр. мова.

3. Пронин Э.А. Политология. Конспект лекций. - М.: МИЭМП, 2005. - 70 с.

4. Україна в міжнародних організаціях. - К.: Т-во «Знання» України, 2007. - 24 с.

5. Современные международные отношения: Учебник/ Под ред. А.В. Торкунова. - М.: РОССПЭН, 2000. - 584 с.

6. Политология: Учебное пособие для вузов/ научный редактор А.А. Радугин. - 2-е изд., перераб. и дополн.-М.: Центр, 2000.-336 с.

7. Пугачев В.П., Соловьев А.И. Введение в политологию: Учебник для студентов вузов. - 4-е изд., перераб. и доп.-М.: Аспект Пресс, 2002.-477 с.