Глобалізація як основна тенденція розвитку світового господарства

Міністерство освіти та науки України

Дніпропетровський національний університет імені Олеся Гончара

Реферат

Глобалізація як основна тенденція розвитку світового господарства

Виконала:

студентка гр. ЗВ-06

Мельник А. С.

Перевірила:

ст. викладач Лошкарьова О. О.

Дніпропетровськ 2009

Вступ

З огляду на сформульовані в літературі визначення поняття «Глобалізація» і форми її прояву в різних сферах економіки і суспільства слід наголосити насамперед на тому, що глобалізація є продуктом епохи постмодерну, переходу від індустріальної до постіндустріальної стадії економічного розвитку, формування основ ноосферно-космічної цивілізації. Звідси випливають якісні та кількісні ознаки і показники, що характеризують розгортання даного процесу. Серед найголовніших слід назвати зростаючу взаємозалежність економік різних країн, все більшу цілісність і єдність світового господарства, в основі яких -- посилення відкритості національних ринків, поглиблення міжнародного поділу і кооперації праці. Водночас підвищується загроза глобальної ядерної катастрофи, настання парникового ефекту, втручання в природу людини шляхом генної інженерії, клонування тощо. Окремі нації та держави поступово передають свої функції суб'єктів міжнародних відносин і міжнародного права зовнішньому контролю наднаціональних органів. Формування так званого «світового села» («giobаl vі11аgе»), здавалось би, мало б сприяти більшій прозорості господарських трансакцій, але поки що відбуваються зворотні процеси за ефектом «чорної скриньки».

Економіка глобалізується внаслідок виникнення нових форм конкуренції, коли зростає кількість суб'єктів світогосподарських зв'язків не має певної державної належності. Досить згадати, що, наприклад, в одному лише Токіо виробляється вдвоє більше товарів і послуг, ніж у всій Бразилії. Розгортання процесу глобалізації вирізняється суперечливим впливом на національні економіки та на весь перебіг сучасного світового господарського розвитку [4].

Глобалізація - (франц. та англ. global - загальний, всесвітній, від лат. globus - куля) - економічні, торгівельні, фінансові, технологічні, політичні, соціальні, трудові, інформаційні та інші процеси, що мать глобальний масштаб і планетарний характер. Сутність поняття «глобалізація» має 3 основні аспекти:

Зменшення перешкод для економічної, політичної і культурної взаємодії країн та народів;

Розвиток тенденцій до створення більш гомогенного економічного, політичного і культурного простору;

Утворення структур глобальної керованості [1, с. 673].

Тенденція розвитку економіки XXІ століття у руслі глобалізації є вирішальною стратегією для багатьох країн світу. Тому в близькому майбутньому вона буде визначати стан світової економіки, впливати на фінансову політику, стане пріоритетною в зовнішньоекономічній діяльності багатьох країн і, насамперед, країн, що залежать від світового капіталу. У цих умовах жодна держава не може залишатися осторонь, тим більше Україна, яка прагне до входження в систему нового порядку.

Глобалізація як процес є не новим у світовій економіці. Термін «глобальність» має майже 400-річну історію, проте його наукове використання розпочалось в другій половині минулого сторіччя. Академічно значимим поняття «глобалізації» стало в середині 1980-х років після його використання американським вченим Р. Робертсоном у статтях (1982-1985) та на концептуальному рівні в монографії «Глобалізація» [2].

Певним чином процес сучасної глобалізації є революцією, але вона не перша у своєму роді. Перша «глобалізаційна революція» сталася протягом XIX - початку XX ст., коли європейська колоніальна експансія поширювала ідеї, нововведення, товари і звичаї по всій землі. Колоніалізм трансформував усе довкола - по мірі того як європейські держави будували міста, транспортні мережі, дамби, іригаційні системи, заводи та інші потужності, часто з руйнівним впливом на місцеві традиції, культуру та економіку. Від товарів до ігор (від мила до футболу) люди на більшій частині планети починають робити подібні речі. Найбільша з усіх колоніальних імперій, тобто Британська, зробила англійську мову світовою, яка й надалі залишається домінантною у сучасному, другому глобалізайному процесі. Сучасна глобалізація є революційнішою, ніж у колоніальний період, бо вона спричинена досконалішими швидкісними комунікаціями.

Глобалізація - процес неминучий, і на світовому рівні визначається економічним взаємозв'язком і взаємозалежністю між країнами, що супроводжується адекватними потоками інвестицій, капіталу, послуг, технологій. Глобалізація усуває бар`єри у міжнародній торгівлі, стимулює комерцію, забезпечує робочі місця у депресивних районах, сприяє соціальному, культурному, політичному та іншим видам обміну. Висококваліфіковані працівники Індії приймаються на роботу комп'ютерними фірмами. Штаб квартири, яких базуються у Каліфорнії. Японські автомобілі складаються в Таїланді [3, с. 46].

У сучасній економічній літературі відношення до глобалізації неоднозначне. Відомі українські вчені бачать у ній небезпеку для нашої країни. Так, Ю. Пахомов затверджує, що на тлі глобалізації відбувається загрозлива деформація фінансово-ринкових механізмів. Не менш категорично висловився з цього приводу і О.Білорус. На його думку, глобальний капітал породжує могутні спекулятивні фінансові потоки, що руйнують економіку слабких держав і дестабілізують ринки навіть сильних країн. Т. ковальчук підкреслює, що глобалізацій ні процеси створюють нові погрози, насамперед у фінансовій сфері. В. Клочко відзначає, що без глобальних зв'язків, що поєднують людей, «бідні» країни переживали б свої проблеми значно гірше, ніж в умовах глобалізації.

Незважаючи на вище викладений спектр поглядів і думок, глобалізація - це об'єктивний процес, що інтегрує значну частину капіталу різних країн, підсилює їхню взаємозалежність. Беручи до уваги географічне положення, політичні прагнення й економічну необхідність, Україна змушена враховувати цю тенденцію економічного розвитку для того, щоб вчасно створити власну стратегію розвитку і включитися до загальносвітових процесів.

Існує два різні підходи до розуміння процесу глобалізації. Перший можна назвати глобомоноцентричним. Він відображає концепцію глобального лідерства, а по суті - американоцентризм. Це процес становлення системи глобального панування над світовою периферією та управління нею, здійснюваного високорозвиненою частиною світового співтовариства під егідою глобального керуючого лідера - США [2]

Опозиція глобалізації у США часто зосереджується на втраті американських робочих місць, коли корпорації переміщують свої підприємства у закордонні країни, де праця дешевша.

Державно-політичні кордони землі стають дедалі прозорішими [3, с. 46] Адже неможливо й економічно недоцільно виробництво в межах окремих країн усієї номенклатурі товарів і послуг. Економічне вигідніше розвивати міжнародну спеціалізацію та взаємний обмін продукцією [4]

Економічні альянси дають змогу виробникам переправляти сировину та кінцеву продукцію через кордони, які колись забороняли такий обмін. Групи країн утворюють союзи (НАФТА, Меркосур), які обстоюють вільну торгівлю. Ультимативною метою Світової організації торгівлі (СОТ) є зниження торговельних бар'єрів, які ще збереглися, заохочення не лише регіональної, а й глобальної оргівлі [3, с. 46]. Другий підхід до розуміння процесу глобалізації багато в чому відбиває об'єктивні процеси розвитку всієї світової цивілізаці - як системного явища. Цей підхід можна назвати глобополіцентричним, що відображає концепцію багатополюсного, поліцентричного світу. Він припускає наявність багатьох центрів глобальної відповідальності за виживання і розвиток людської цивілізації, у тому числі на рівні національних держав, які свідомо захищають окрім загальнонаціональних ще й загально планетарні інтереси.

Глобалізація - не одноденне, миттєве явище, і зараз вона набуває нових масштабів. Глобалізація, що сприймається в такому розширеному розумінні, означає істотне збільшення безпосереднього простору, поля виникнення, розвитку, впливу окремих явищ на різні сфери життєдіяльності. Зрозуміло, що процес глобалізації дуже складний, суперечливий, неоднозначний та багатовекторний [2]. Глобалізація перетворює світове господарство на єдиний ринок товарів, послуг, капіталів, робочої сили, суб'єкти якого взаємопов'язані єдиною системою фінансово-економічних відносин. До початку 1980 р. у світовій економічній системі сформувалася світова фінансова мережа, що поєднала провідні фінансові центри різних країн через їх головні фінансові центри: Нью-Йорк та Чикаго в Америці, Лондон, Цюріх, Франкфурт, Париж, Амстердам в Європі, Гонконг, Токіо, Багамські та Кайманові острови, Сінгапур, Бахрейн в Азії. Ці центри оперують з космополітизованими фінансовими активами, які втратили національну належність і прямують до районів сприятливої господарчої кон'юнктури [5]. 

Глобалізація, як історичне явище і феномен, а також як об'єктивна закономірність розвитку людства привертає все більшу увагу дослідників як у країнах Заходу, так і в країнах Сходу. Головними глобальними вважались наступні проблеми: екологічна, енергетична, сировинна, продовольча, демографічна, міжнародна безпека. Кожна глобальна проблема вивчалась окремо: екологія - екологами, економіка - економістами, соціологія - соціологами. Досягнення дійсної комплексності і системності глобалізацій них досліджень - це ідеал, до якого можна лише наближатись. І тут, без сумніву, треба шукати «базові пріоритети» або напрямки, через призму яких можна досягти максимально можливої комплексності та системності. Такими напрямами при спробі підбити певні підсумки розвитку сучасної глобалістики як науки можна назвати декілька парадигм сучасної глобалістики, в рамках яких працюють відповідні наукові школи.

Одна з них представляє концепцію межі зростання. Проблема меж економічного зростання лежить в основі тематики доповідей римського клубу. Досягнення цієї школи полягає в результативних спробах моделювання світової економічної динаміки. При цьому враховувалися п'ять взаємо пов'язаних змінних факторів: населення, капіталовкладення, використання не відновлюваних ресурсів, забруднення навколишнього середовища, виробництво продовольства. Була висунута робоча гіпотеза про дисфункціональність глобальної системи. В ході перевірки автори дійшли висновку, що при збереженні існуючи тенденцій зростання, людство дуже швидко наблизиться до крайньої межі демографічної та економічної експансії.

Значення цих результатів полягає ще й у тому, що межі зростання знаходять своє відображення не стільки в планетарно-ресурсних обмеженнях, скільки у внутрішніх обмеженнях світового людства - панування і жорстокий егоцентризм глобальних корпорацій, архаїчних суверенітетів все більш численних держав та їхня конфліктна конкуренція, егоїстичний дух елітаризму цивілізації Заходу, дезінтеграція людського співтовариства. Друга школа глобалістики представляє концепцію сталого розвитку. Ця парадигма розроблена під керівництвом Л. Брауна в інституті всесвітніх спостережень (Вашингтон, США). Визначаючи висновок про існування планетарних меж економічного зростання, представники цієї школи заявили про неефективність традиційного людського суспільства як причину і наслідок надмірного демографічного зростання. Критичний поріг сталого зростання світового суспільства вже пройдений, тому що людство споживає набагато більше ресурсів, ніж дозволяють закони стабільного функціонування глобальних екосистем. Необхідно, як вважають прихильники цієї теорії, зупинити глобальний демографічний вибух в країнах, що розвиваються, і зробити критичну оцінку концепції економічного зростання західного типу.

Дещо однобічний екологічний ухил цього напрямку призводить до його відомої обмеженості. Разом із тим приваблює запропонована поступовість, поетапність, еволюційність змін. Вищою метою програми сталого розвитку її ініціатор и бачать у пошуках нових шляхів, які б забезпечили прогрес людства не тільки в елітарних регіонах і в короткі періоди, а на всьому глобальному просторі і на довгу перспективу.

Концепція універсального еволюціонізму в глобалістиці розвивається під керівництвом академіка Мойсеєва на базі ноосферного вчення В. Вернадського. Піддаються критиці доповіді Римського клубу за їх розуміння пасивної ролі природи і її пасивної реакції на результати діяльності людства. Ініціатори концепції закликають враховувати зворотну реакцію біосфери на процеси глобального розвитку. Спільний розвиток глобального людського суспільства і біосфери може бути цілеспрямованим, взаємо узгодженим і ефективним. У результаті конструктивної коеволюції може бути сформована ноосфера, ноосфера економічна і ноосфера цивілізації, яка відкриває шлях до якісного нового розвитку. Цю школу називають ще школою глобальної екології. Вона запропонувала теорію глобальних рішень і компромісів. Ця школа зробила і запропонувала моделі глобальних наслідків ядерної війни, «ядерної зброї» і «ядерної війни», а також соціологію глобального компромісу.

Основні напрямки універсального еволюціонізму можуть органічно увійти до парадигми глобалістики ноосфери. Ця школа глобалістики може вважатися передумовою створення еколого-економічної школи, яка виникла вже в 90-ті роки і яка прагне довести можливість поєднання економічних та екологічних інтересів у процесах глобального розвитку. Цей напрям є актуальним і сьогодні.

Загалом на фоні стрімкого зростання значущості інформаційної складової зменшується вагомість індустріальних форм організації економіки. Новітні технології дають унікальну можливість країнам з обмеженими ресурсами «перестрибнути» цілі цикли промислового розвитку, які ще кілька років тому треба було пройти, щоб досягнути сьогоднішнього рівня економічного розвитку західного суспільства. Якщо ХХ століття було епохою галузей, які базувалися на використанні природних ресурсів і ефективних технологій, то у ХХІ столітті плануватимуть «штучні галузі», економіка інтелектуальних активів, головним чинником розвитку яких є не виробництво та впровадження, а наявність ідей, проекту, програми. Відповідно до визначених тенденцій світового економічного розвитку в сучасних умовах різко посилюється значення науково-технічних компонентів господарського зростання як факторів динамізації та якісного вдосконалення виробництва. Так, обсяг наукової діяльності подвоюється кожні 10-15 років, а кількість наукових співробітників, за даними ЮНЕСКО, упродовж останніх 50 років зростала майже в чотири рази швидше, ніж загальна чисельність населення. Згідно з прогнозами, у ХХІ столітті науково-дослідною роботою займатимуться близько 20% працездатного населення. На цій основі посилюватиметься процес інтелектуалізації виробництва і праці, зростатиме ефективність використання усіх ресурсів. Усе це сприяє підвищенню загального рівня світового технологічного розвитку, розширює можливості використання технологічних ресурсів менш розвинутими в економічному відношенні країнами.

На основі досліджень та прогнозів експертів розглянемо таблицю розподілу економічного впливу між країнами на 2050р.

За прогнозами фахівців саме інтелектуальний потенціал становитиме основу майбутнього зростання цих країн. На жаль Україна не має свого місця у цьому прогнозі. В Україні за даними Держкомстату обсяг витрат на наукові тв науково-технічні роботи на порядок нижчий ніж провідних країн. Чисельність наукового персоналу має негативну тенденцію до зменшення.

Таким чином, Україна має досить негативні позиції в глобальній структурі впровадження інформаційних і телекомунікаційних технологій та фінансування фундаментальних досліджень з огляду на розвинуті країни. Хоча такі країни, як Росія, Китай, Бразилія, Індія теж не відносяться до цієї групи, вони мають якщо не передові, то досить визначні позиції. Вище згадані глобалізацій ні тенденції розвитку інтелектуальної складової ресурсної бази використовуються цими країнами для подальшого росту своїх економік.

Глобалізація є своєрідними дверима, джерелом надзвичайних можливостей як для окремої людини, так і для цілих країн. Але водночас ті ж сили за певних обставин призводять до перетворення окремих країн на світових жебраків, до невпевненості у завтрашньому дні, послаблення соціальних інститутів і систем соціального захисту, до розмивання традиційних особистісних і суспільних цінностей. Треба вже зараз включатися до об'єктивних процесів глобалізації, щоб зайняти гідне місце в майбутній глобальній економіці світу [2].

Висновок

З одного боку, глобалізація небачено розширює можливості окремих країн щодо використання та оптимальної комбінації різноманітних ресурсів, їхньої більш глибокої і всебічної участі в системі міжнародного поділу праці, з іншого --глобальні процеси значно загострюють конкурентну боротьбу, спричиняють маніпулювання величезними фінансовими й інвестиційними ресурсами, що становить реальну загрозу для країн із низькими і середніми доходами. Таким чином, за незаперечних переваг слід ураховувати неоднозначність, різноспрямованість впливу глобалізації на розвиток різних груп країн та галузей сучасного виробництва. В процесі глобальних структурних трансформацій, що поступово поширюються на світовий економічний простір, перевагу отримують галузі обробної промисловості та сфери послуг. Сюди ж здійснюється перелив капіталу і кваліфікованої робочої сили. Водночас інші галузі відчувають гострий дефіцит факторів виробництва, посилюється їх депресивний стан (наприклад, вугільна промисловість).

Отже, основними наслідками глобалізації в індустріальне розвинутих країнах світу є такі. По-перше, змінюються підходи до розробки і здійснення торговельної, промислової та конкурентної політики. По-друге, зростання внутрішньофірмових трансакцій ускладнює реалізацію економічної й податкової політики. По-третє, уряди натрапляють на труднощі електронного управління трансакціями, оскільки зв'язок зростаючого глобального ринку з географічною територією дедалі послаблюється. По-четверте, урядам стає важче реалізувати цілі соціального добробуту, адже мобільність капіталу зменшує ефективність трудового законодавства і стандарти праці [4].

Як траплялося з усіма революціями, загальні наслідки теперішнього глобалізаційного процесу є непевними. Критики прогнозують, що одним із наслідків стануть поглиблення розриву між багатими і бідними, поляризація багатства і дестабілізація. Контрасти серцевини та периферії в результаті глобалізації збільшуються, а не зменшують, оскільки бідні у периферійних суспільствах експлуатуються корпораціями, у серцевинних ареалах. Захисники стверджують, що, як і у випадку Промислової революції, потрібен час, щоб отримати вигоду, але позитивні наслідки глобалізації будуть вигідні для усіх [3, с. 46].

Список використаної літератури

1. Національна Академія Наук України. Наукове товариство ім. Шевченка. Інститут енциклопедичних досліджень НАН України Енциклопедія Сучасної України. - К.: Либідь, 2001.- 131 с.

2. Вікторія Дергачева «Глобалізація як основна тенденція розвитку світової економіки та її напрямки»//«Наука молода» №3, 2005.- 5 - 7 с.

3. Г. де Блій, пітер Муллер, Олег Шаблій, «Географія: світи, регіони, Концепти».: К.: Либідь, 2004. - 46 с.

4. Buklib. Net: «Глобалізація світової економіки»