Особливості зовнішньоекономічної діяльності

Зміст

1. Державне регулювання зовнішньої торгівлі

2. Міжнародний рух капіталу

Список використаної літератури

1. Державне регулювання зовнішньої торгівлі

Обмін товарів і послуг між різними країнами у зовнішній торгівлі здійснюється на основі міжнародного поділу праці, тобто спеціалізації окремих країн на виробництві певних видів продукції, що обходиться їм дешевше, ніж в інших країнах та продажу цієї продукції на зовнішньому ринку. Однак жодна країна в світі не дозволить провозити через свої кордони нерегульовані потоки товарів. На їх ввіз та вивіз держава накладає певне обмеження.

Як же держава регулює зовнішню торгівлю, які основні напрямки та інструменти такого регулювання?

Головними засобами зовнішньоторговельної політики є тарифне і нетарифне регулювання.

Митний тариф (мито) - це податок, який накладається на товари, що перетинають митний кордон. Якщо податок стягується країною, яка вивозить товар, то він називається вивізним (експортним) митом; якщо стягується країною, що ввозить товар - ввізним (імпортним) митом; якщо стягується країною, через територію якої товар провозять - транзитним митом. Найбільш поширеним є ввізне (імпортне) мито. Воно використовується переважно як засіб підвищення цін на товари, що імпортуються; сплачуючи високе мито, іноземний товаровиробник підвищує ціну на свій товар, що робить його не конкурентноздатним на внутрішньому ринку.

Цей момент використовується для захисту інтересів національного товаровиробника аналогічних товарів. Держава використовує мито також як засіб отримання державних прибутків.

Питання про обкладання товарів митом чи звільнення від нього, про ставки митних зборів регулюються митним законодавством кожної країни. З 1993 р. діє Закон України “Про єдиний митний тариф”, який являє собою систематизований звіт ставок мита, якими обкладаються товари на інші предмети, що ввозяться на митну територію України або вивозяться за її межі. Цей митний тариф базується на міжнародних нормах, розвивається та вдосконалюється відповідно до міжнародної теорії та практики митної справи.

Існують такі види мита: адвалерне (нараховується у відсотках до митної вартості товарів та інших предметів, що обкладаються митом): специфічне (нараховується у встановленому грошовому розмірі на одиницю товарів чи предметів); комбіноване (поєднує обидва вищезгадані види митного обкладання).

Найбільш поширені в Україні адвалове та комбіноване мито.

Нараховується мито та товари на базі їх митної вартості, яка є ціною товару, що фактично сплачена чи підлягає сплаті на момент перетину митного кордону України. Митна вартість передбачає ціну товару, зазначену в рахунку-фактурі, а також фактичні витрати (якщо їх не включено до рахунку-фактури) на транспортування, навантаження, розвантаження, перевантаження та страхування до пункту перетину митного кордону України; комісійні та брокерські.

Товари в Митному тарифі розміщені відповідно до класифікації Гармонізованої системи опису та кодування товарів (ГС). Саме ця система містить перелік різноманітних товарів, що беруть участь у торговому обігу. Ця система була прийнята радою митного співробітництва (1988 р.). На базі ГС у 199 р. у СРСР було прийнято Товарну номенклатурну зовнішньоекономічної діяльності (ТНЗЕД), яку сьогодні використовують усі колишні республіки СРСР. За більш загальною класифікацією товари поділяються на такі основні групи:

сільськогосподарська сировина та продовольство;

паливо, мінеральна сировина та метали;

машини, обладнання, транспортні засоби;

промислові товари народного споживання.

Державна політика зовнішньої торгівлі в різних країнах спрямована на обмеження в торгівлі товарами перших трьох груп цієї класифікації. вони обкладаються високими ставками експортного мита, підлягають квотування та ліцензування. І, навпаки, держава всіляко заохочує експорт готової промислової продукції. Імпортне мито звичайно найнижче на сировину, та напівфабрикати, а найвище та готову продукцію; цим держава захищає свою переробну промисловість.

У переліку ставок ввізною мита на окремі види товарів митним тарифом України передбачені такі колонки ставок:

1.Пільгові ставки ввізного мита - це ставки мита, які застосовуються до товарів і предметів, що походять з країн або економічних союзів, які користуються в Україні режимом найбільшого сприяння, а також з країн, що розвиваються.

2. Повні ставки ввізного мита - це ставки мита, які застосовуються до товарів і предметів, що походять з країн, які не проводять до України режим найбільшого сприяння.

Повні ставки застосовують також до всіх видів товарів і предметів (незалежно від країни їх походження, які ввозяться фізичними особами понад визначену суму товарів. яка не обкладається ввізним митом).

Ставки ввізного мита на окремі товари постійно переглядаються і подаються у відповідних постановах Кабінету Міністрів України. На окремі товари може встановлюватися сезонне ввізне і вивізне мито на строк не більше чотирьох місяців з моменту їх встановлення. В окремих випадках при ввезенні, чи вивезенні товарів через митний кордон України застосовують спеціальне, антидемпінгове, компенсаційне мито.

Серед методів нетарифного регулювання найбільш поширеними є квоти на ліцензії. Квоти - це обмежений кількісний обсяг певних товарів. який дозволено імпортувати чи експортувати на територію країни протягом певного періоду (частіше усього року). Квоти бувають індивідуальними - вони обмежують ввіз (вивіз) в одну конкретну країну, груповими - це ті, що встановлюють обсяг ввозу (вивозу) в певну групу країн; глобальними - коли імпорт і експорт обмежуються без посилання на країни, на які ці обмеження поширюються. На кожен вид товару встановлюється лише один вид квоти.

Специфічним типом квотування, яке повністю забороняє торгівлю, є ембарго. що запроваджується щодо експорту чи імпорту певних товарів. Наприклад США ввели ембарго на торгівлю товарами з Нікарагуа з 1984 по 1990 рр., що негативно позначилося на економіці останньої, зокрема, вона отримала заборону збувати в США врожай бананів.

Поряд з квотуванням експорту та імпорту уряд запроваджує ліцензування зовнішньоекономічних операцій. Ліцензія - це дозвіл на імпорт, експорт товарів, що видається компетентними державними органами (в Україні - Міністерством зовнішньоекономічних зв'язків і торгівлі) на певний період часу. У нашій країні використовуються три види ліцензії. Охарактеризуємо кожну зокрема: генеральна ліцензія - відкритий дозвіл на експортно-імпортні операції щодо певного товару (товарів) та (або) з певною країною (групою країн) протягом дії режиму ліцензуванню по цьому товару (товарах); разова (індивідуальна) - дозвіл, що має іменний характер і видається для здійснення кожної окремої операції конкретним суб'єктом зовнішньоекономічної діяльності на період, не менший, ніж той, що необхідний для здійснення експортної (імпортної) операції; відкритий (індивідуальна) - це дозвіл на експорт (імпорт) товару протягом певного періоду часу (але не менше одного місяця) з визначенням його загального обсягу. Обсяг товарів для експорту (імпорту) визначається в ліцензії в кількісному чи вартісному вираженні, до того ж він не повинен перевищувати обсяг встановленої квоти.

Інформація про перелік товарів і країн, що підлягають режиму на квотування та ліцензування, публікується в офіційних засобах інформації і негайно доводиться до відома органів державного митного контролю України.

Квоти на ліцензії належать до кількісних обмежень нетарифних методів регулювання зовнішньої торгівлі. До них також можна віднести такі заходи, як збільшення кількості необхідної документації, посилення вимог до якості лакування та маркування; ветеринарний, санітарний, екологічний контроль. Значну допомогу експортерам надає держава у вигляді субсидій пільгового кредитування, державного страхування експорту, податкових пільг, консультаційного, інформаційного обслуговування, підготовки кадрів для зовнішньої торгівлі тощо.

Держава регулює зовнішньоекономічну діяльність і тим, що підписує різні торговельні угоди, які визначаються принцип торговельних взаємовідносин з іноземними державами. Основними рисами таких взаємовідносин у наш час є протекціонізм та лібералізація (вільна торгівля).

Протекціонізм має на меті забезпечити сприятливі умови для реалізації на внутрішньому ринку товарів національного виробництва, захистити внутрішній ринок від іноземної конкуренції, зменшити безробіття.

Особливого захисту від іноземної конкуренції потребують молоді галузі, які не зможуть витримати початковий період розвитку, якщо їх не захистити від стихії конкуренції. Якщо ж їм подати такий тимчасовий захист, вони зможуть “стати на ноги”, залучити кваліфікованих працівників, спеціалістів, запровадити передову технологію. Спочатку ціни на продукцію цієї галузі будуть для споживача доволі високими, але з часом витрати на виробництво зменшаться, відповідно знизяться і ціни. Наприклад, такі нові індустріальні країни, як Сінгапур, Корея, часто на стадії індустріалізації захищали свої галузі обробної промисловості від імпортних товарів, а зараз Сінгапур посідає одне з провідних місць у світі серед економічних лідерів.

Як же реалізується політика на практиці? Саме через ті ж мита, квоти, ліцензії, про які йшлося раніше. Мито, квоти підвищують ціни на імпортні товари, скорочуючи споживання імпорту, змушують споживачів купувати менше імпортних товарів, збільшують доходи уряду, держави.

Протекціонізм може збільшити зайнятість, створити нові робочі місця, підвищуючи ціни на імпортні товари, і таким чином, збільшуючи попит на товари національного виробництва. Зростання внутрішнього попиту спонукає фірми наймати більшу кількість робітників, тим самим скорочуючи безробіття.

Однак, незважаючи на зазначені економічні переваги, протекціонізм має ряд недоліків. Головний з них, на якому неодноразово наголошували сучасні американські економісти П.Семюелсон та В.Нордгаус, полягає в тому, що вільна торгівля допомагає потроху усім, тоді як протекціонізм - небагатьом, але дуже сильно. Наприклад, квота США на цукор є вигідною його виробникам, але коштує американським споживачам понад 1 млрд. дол. на рік, тобто 1,5 цента на день. Ще Адам Сміт писав, що свободі торгівлі непереборно протистоять, насамперед, приватні інтереси окремих індивідів. Дійсно, мито підвищує ціни на товари відчуженого виробництва, вони обходяться споживачу дорожче, ніж за вільної торгівлі, це є плата за протекціонізм.

Крайнім виявом протекціонізму є “торговельні війни” - вживання урядами країн-партнерів заходів для обмеження доступу на їх внутрішні ринки експортних товарів. У практиці міжнародних економічних відносин було чимало торговельних воєн. Наприклад, у середині 50-х років виникли “годинникова війна” між Швейцарією та США. Американські виробники годинників домагалися від уряду 50% підвищення мита на імпортні годинники. На початку 70-х років відбулась “текстильна війна” між Японією та США, яка, в свою чергу, намагалася здійснити квотування імпортного текстилю. У середині 70-х років розпочалася колективна, торговельна “війна” країн ЄС, США, Австралії, Канади. Ці країни звинувачували Японію у демпінгових цінах з багатьох товарних позицій. Досвід зовнішньоекономічної діяльності свідчить про те, що доводити країни до стану “торгівельної війни” небезпечно, бо від цього втрачають усі країни.

Значна робота з лібералізації торгівлі почала проводитися після другої світової війни, коли розпочала свою діяльність ГААТ (Генеральна угода щодо тарифів (мит) і торгівлі 1947 р.). У її статуті йдеться про піднесення рівня економічного розвитку країн за рахунок значного зменшення мит, квот та інших бар'єрі для торгівлі, усунення дискримінації у міжнародній торгівлі, зменшення торговельних бар'єрів (мит, квот тощо); усі країни одержують статус країн найбільшого сприяння” - якщо країна піднімає свої мита вище від домовлених рівнів, то вона мусить компенсувати свої торговельним партнерам їхні економічні витрати; торговельні конфлікти повинні залагоджуватися за допомогою консультацій та арбітражу.

Сьогодні ГААТ/СОТ вдалося знизити митні ставки на імпортну продукцію до 10%. Під егідою ГААТ/СОТ країни збираються на чергові збори, щоб визначити торговельні бар'єри і домовитися про їх усунення, розширити вільну торгівлю. Зони вільної торгівлі створені США, Канадою і Мексикою; завдяки діяльності ГААТ/СОТ створюються регіональні торговельні об'єднання - Європейська асоціація вільної торгівлі, Латиноамериканська асоціація інтеграції та ін. Україна, як і ряд інших країн СНД, має статус “спостерігача” і наміри стати членом ГААТ/СОТ, але для цього треба підняти свою економіку, вдосконалити свою економіку, вдосконалити правову базу, лібералізувати митне законодавство до норм, які регламентуються ГААТ/СОТ.

2. Міжнародний рух капіталу

Міжнародний рух капіталу -- це переміщення капіталу між країнами у пошуку більш вигідної сфери застосування.

Експорт капіталу -- це одностороння міграція капіталу з однієї країни в інші з метою здобуття зиску. Експорт капіталу можна звести до трьох видів:

Експорт підприємницького капіталу-це довгострокові закордонні інвестиції.

Експорт позичкового капіталу-відноситься до міжнародних кредитних відносин і виступає у формі міжнародного кредиту.

Міжнародна економічна допомога - це надання капіталу в грошовій чи товарній формі суб'єктами однієї країни у власність суб'єктам іншої країни на умовах безоплатності, неповернення тобто безвідшкодності.

За приналежністю капітал, що експортується ділиться:

1. Приватний капітал -- експортується у формі інвестицій та кредитів, рідше у формі допомоги.

2. Державний капітал -- експортується у формі міжнародної економічної допомоги, а також кредитів, але він переслідує дещо інші цілі і має іншу тенденцію.

Що стосується цілей вивозу капіталу, то їх можна звести до таких чотирьох груп:

- прагнення контролювати діяльність підприємств, частину місцевого ринку.

- отримання підприємницького прибутку.

- отримання процентів за позичковий капітал.

- прагнення на довгий період забезпечити задоволення своїх економічних, політичних та інших інтересів на території тієї чи іншої країни.

Користь від імпорту капіталу:

1. Отримання нових технологій при порівняно низьких затратах.

2. Порівняно швидкий розвиток виробництва.

3. Підвищення рівня класифікації працівників.

4. Нові робочі місця.

5. Розширення експорту, розвиток сфери послуг, набуття іноземного досвіду в господарюванні.

6. Поповнення національного бюджету.

Шкідливий бік імпорту:

1. Можливе вивезення сировини.

2. Іноземне втручання у національну банківську справу.

3. Захоплення іноземним капіталом основних сфер економіки країни.

4. Вивезення у прихованому виді прибутків з країни.

5. Деякі втрати політичної свободи.

Світовий ринок позичкових капіталів.

Інтернаціоналізація господарської діяльності сприяла формуванню в 70 роки 20 ст. єдиного ринку позичкових капіталів і створенню на його основі світового фінансового ринку.

Світовий ринок позичкових капіталів -- система відносин щодо акумуляції і перерозподілу позичкового капіталу між країнами через сукупність попиту і пропозиції на позичковий капітал позичальниками і кредиторами різних країн.

1. Вкладники -- населення планети, офіційні інститути, приватні фірми, банки, страхові компанії, пенсійні фонди, національні та міжнародні організації.

2. Посередники (акумулятори і постачальники капіталу)--транснаціональні банки, фінансові компанії, фондові біржі, ценральні та зовнішньоекономічні банки країн, міжнародні та національні фінансово-кредитні установи.

3. Споживачі (позичальники) -- ТНК, державні органи, приватні фірми, міжнародні та регіональні організації.

Географічна структура світового ринку позичкових капіталів -- відображає рух капіталів між країнами, групами країн та регіонами світу переважно через міжнародні фінансові центри.

Основні передумови формування фінансових центрів:

1. Високий рівень економічного розвитку країни.

2. Активна участь у МЕВ.

3. Розвинений національний ринок капіталів.

4. Ліберальне валютне і податкове законодавство.

5. Вигідне географічне розташування.

6. Відносна політична стабільність.

Провідними фінансовими центрами є: Нью-Йорк, Лондон, Токіо, Цюріх, Фракфурт-на-Майні; нові фінансові центри: Бахрейн, Панама, Гонконг, Сінгапур.

Ядром світового ринку капіталів є Євроринок -- це частина світового ринку позичкових капіталів, на якому банки здійснюють депозитно-позичкові операції у євровалютах(валюта, яка функціонує як позичковий капітал поза країною її походження).

Функції світового ринку позичкових капіталів:

1.Акумуляція капіталу.

2.Перерозподіл капіталу.

3.Стабільність світового господарства.

4.Забезпечення прибутку від кредитних операцій.

Міжнародний кредит--це позика в грошовій або товарній формі, яку надає кредитор однієї країни позичальнику іншої країни на умовах строковості, повернення і платності.

Класифікація кредитів різноманітна:

1.За призначенням:

а)комерційні кредити--це кредити, що надаються для закупівлі певних товарів або оплати необхідних послуг.

б)фінансові кредити--це кредити, які можуть викорстовуватися позичальниками на довільні цілі(інвестиції, придбання цінних пеперів, погашення зовнішньої заборгованості, валютну інтервенцію.)

2.За джерелами кредитування:

а)внутрішні--це кредити, які надаються суб”єктами однієї країни один одному для здійснення ЗЕД.

б)зовнішні--це кредити іноземних позичальників національним суб”єктам для здійснення ЗЕД.

3.Суб”єктами кредитування:

а) приватні кредити--це кредити приватних фізичних та юридичних осіб.

б)державні кредити--це міжнародні кредити, що надаються урядовими установами від імені держави.

в)кредити міжнародних фінансово-кредитних організацій.

г)змішані кредити--це міжнародні кредити, що надаються під одну програму різними кредиторами.

4.За формою надання:

а)товарні кредити--це переважно комерційні кредити, для закупівлі певних видів товарів чи послуг.

б)валютні кредити--це грошові фінансові кредити.

5.За формою забезпечення:

а)забезпечений кредит--це кредит, що забезпечується нерухомістю, товарами, цінними паперами, як заставою.

б)бланковий кредит--це міжнародний кредит, який надається під зобов”язання боржника сплатити його і під соло-вексель з одним підписом позичальника.

6.За терміном дії:

а)короткострокові кредити - до 1 року.

б)середньострокові кредити - від 1-5 років.

в)довгострокові кредити - зверх 5-7 років.

У розвитку світового господарства міжнародний кредит відіграє важливу роль, сприяючи розвитку продуктивних сил та розширенню масштабів торгівлі. У той же час він може приводити і до негативних наслідків, викликаючи диспропорції в економіці країн кредиторів. Надмірне залучення міжнародних кредитів та їх неефективне використання підриває платіжну спроможність позичальників за рахунок сплати величезних процентів за кредит. Зовнішня заборгованість для багатьох країн стала причиною призупинення їх економічного зростання.

Міжнародні інвестиції-це довгострокове вкладення міжнародного капіталу в економіку країни у вигляді створення філій, дочірних компаній, спільних підприємств і просто у вигляді участі в капіталі.

Взалежності від ступеню реального здійснюваного контролю за діяльністю створених підприєств інвестиції мають дві форми:

1)Прямі закордонні інвестиції-це капіталовкладення в закордонні підприємства, які забезпечують інвесторові безпосередній контроль над ними і відповідний дохід.Прямий контроль за діяльністю підприємства забезпечує іноземному інвестору володіння як 100% акціонерного капіталу так і володіння контрольним пакетом акцій (не менше 25% акціонерного капіталу, а в американських фірмах не менше 10% ).

2)Портфельні закордонні інвестиції-це капіталовкладення в закордонні підприємства, які приносять інвесторові відповідний дохід, але не дають права контролю над підприємствами.

Інвестування має велике значення для обох країн: експортери капіталу отримують прибуток, який вивозять з країни, або використовують для інвестицій на місці. Імпортери капіталу мають можливість ефективно і раціонально використовувати зовнішні джерела коштів і технологій національних інтересах.

В останні роки екс-соціалістичні країни стали заохочувати прямі іноземні інвестиції, бо саме вони суттєво впливають на трансформацію економіки країн, у яких відбувається перехід до ринкових відносин, становлять реальний шлях використання та впровадження сучасної техніки та методів управління.

Види інвестицій:

1)Реальні інвестиції-це вкладення капіталу безпосередньо у засоби виробництва та предмети споживання.

2)Фінансові інвестиції-це вкладення капіталу у цінні папери, а також вміщення капіталу в банки.

3)Інтелектуальні інвестиції-це інвестиції, що передбачають купівлю патентів, ліцензій, ноу-хау, підготовку та перепідготовку персоналу.

Список використаної літератури

1. І.М.Школа В.М.Козменко“Міжнародні економічні відносини “ Чернівці “Рута” 1996 ст. 65-80

2. В.В.Козик Л.А.Панкова“Світове господарство та міжнародні економічні відносини” Львів 1995

3. А.А.Мазаракі Є.М.Воронова “Міжнародні валютно-фінансові та валютно-кредитні відносини” Конспект лекцій Київ 1995

4. А.І.Кредісов “ Управління зовнішньоекономічною діяльністю” Київ 1998 ст 85-99, 382-396.

5. А. Гальчинський “ Теорія грошей” Київ 1998

6. Основи економічної теорії: Підручник / За ред. А. А. Чухна. - К.: Вища шк., 2001. - 606 с.