33

ЗМІСТ

Вступ

1 Світове господарство як система та його структура

1.1 Галузева структура світового господарства

1.2 Територіальна структура світового господарства

2. Розміщення промисловості світу

2.1 Морський промисел

2.2 Енергетика

2.3 Металургійна промисловість

2.4 Кольорова металургія

3. Розміщення сільського господарства світу

3.1 Розміщення рослинництва світу

3.2 Тваринництво світу

4. Розміщення транспорту світу. Транспортні системи.

4.1 Залізничний транспорт

4.2 Автомобільний транспорт

4.3 Трубопровідний транспорт

4.4 Водний транспорт

4.5 Повітряний транспорт

5. Основні риси розвитку міжнародних економічних зв'язків

5.1 Зовнішня торгівля

Висновки

Використана література

ВСТУП

Наука про розміщення продуктивних сил, як і інші науки, виникла і розвивається у тісному зв'язку з практичними потребами і запитами людського суспільства, їй належить важлива роль в оволодінні світоглядними началами та у формуванні разом з іншими економічними науками професійної кваліфікації майбутніх економістів. Розміщення продуктивних сил - галузь економічної науки, що вивчає специфічні просторові аспекти прояву дії економічних законів. Територіальну модифікацію економічних законів можна розглядати як закономірності розміщення продуктивних сил.

Продуктивні сили в економічній науці повинні вивчатись у тісному зв'язку з виробничими відносинами. Розміщення продуктивних сил є складною категорією, зміст якої полягає в розподілі за територією трудових ресурсів і засобів виробництва, всіх основних компонентів суспільно-географічного комплексу та зв'язків між ними.

Поняття «розміщення продуктивних сил» (РПС) трактується в науці неоднозначне і може вживатися в кількох значеннях. Часто його вживають для виявлення конкретного стану розподілу по території народногосподарських об'єктів і населення (аналіз фіксованого стану процесу). РПС може розглядатись як форма організації діяльності людей і виробництва; як процес здійснених зрушень в розміщенні об'єктів виробничої та невиробничої сфер на певній території, або ж як один із напрямків економічної політики держави.

На думку профессору Е.Б. Алаєва розміщення продуктивних сил - це «динамічний стан, що характеризує їх розподіл за територією відповідно до природних, соціальних і економічних умов та факторів, який визначається особливостями територіального поділу праці певної соціально-економічної формації». Оскільки розміщення продуктивних сил розглядається як динамічний стан процесу їх розвитку у просторі і в часі, форми зосередження виробничої діяльності постійно змінюються. Ці зміни обумовлюються процесом суспільного поділу праці в його територіальній формі. На основі територіального поділу праці формується виробнича спеціалізація регіонів, посилюється міжрегіональна кооперація, обмін спеціалізованою продукцією і послугами.

З визначення «розміщення продуктивних сил», видно, що це поняття охоплює вивчення трьох великих складових: розміщення населення і трудових ресурсів; розміщення природних ресурсів; розміщення виробництва і сфери обслуговування. Особливе місце займають такі складові як розміщення промисловості, сільського господарства, транспорту та групи галузей сфери обслуговування. Отже, предметом науки про розміщення продуктивних сил є вивчення закономірностей і принципів територіальної організації виробництва, ефективність розміщення галузей народного господарства в різних країнах і регіонах.

1. СВІТОВЕ ГОСПОДАРСТВО ЯК СИСТЕМА ТА ЙОГО СТРУКТУРА

Світове господарство -- це система національних господарств, що пов'язані і взаємодіють між собою в процесі розвитку міжнародного територіального поділу праці. Формування системи світового господарства пов'язане з поглибленням міжнародного поділу та інтеграції праці, поступовим входженням економік країн світу у загальну глобальну систему.

Розглядаючи світове господарство як систему, необхідно виділяти сукупність усіх складових елементів, що знаходяться у відносинах і зв'язках один з одним, утворюючи певну єдність. Взаємозв'язки національних господарських комплексів реалізуються через зовнішню торгівлю, шляхом надання послуг руху капіталу, обміну науковою інформацією та досягненнями в розвитку культури.

У сучасному світовому господарстві досить чітко помітна диференціація в рівнях економічного і соціального розвитку окремих країн і великих регіонів. Так, найпотужнішим регіоном світового господарства з високим рівнем розвитку промисловості, розвиненою системою банків, трестів, концернів, транснаціональних корпорацій є Північна Америка. Провідна роль в цьому регіоні належить економіці США. Могутність американських банків і концернів привела до того, що вони контролюють не лише національне багатство своєї країни, а й перетворюються на транснаціональні корпорації. З економікою США все тісніше поєднуються економіки Канади і Мексики, що посилює роль північноамериканського регіону у світовому господарстві.

Другим потужним регіоном світового господарства є Західна Європа. В цьому регіоні більшість країн мають однорідні соціально-економічні системи, спільний інтерес до економічної інтеграції. Тут сформувалося Європейське співтовариство (ЄС), до якого входять 15 країн з населенням 370 млн. чоловік. Головною причиною створення ЄС були сильні інтеграційні тенденції Західної Європи. Європейське співтовариство ставить основну мету: створення умов для усталеного розвитку економіки країн-членів, підвищення рівня життя, посилення зв'язків між країнами-учасниками, інтеграція їх економічної політики. Європейський союз -- сильне економічне угруповання, в якому посилюються міжнаціональні зв'язки великих монополій; його ринок за своїми можливостями попиту не поступається ринку США. Частка країн ЄС становить близько 1/5 промислової продукції і 2/5 зовнішньоторгового обороту світу.

Цікаві процеси економічного розвитку відбуваються в Азіатсько-Тихоокеанському регіоні. Інтеграційне ядро цього регіону формують перш за все Японія і Китай. До цих двох провідних країн долучаються ще ряд далекосхідних держав, на які разом припадає 1/5 світового економічного потенціалу.

Лідером в регіоні виступає Японія, яка в світовому господарстві посідає помітне місце і стала фінансовою супердержавою (на цю країну припадає майже 10% валового внутрішнього продукту (ВВП) світу). Перш за все Японія в цілому регіоні виступає як важливий зовнішньоторговий партнер всіх держав. На світовій арені оона є сьогодні сильним суперником США і країн Західної Європи. Монополії Японії посилюють економічні зв'язки з усіма країнами-сусідами, а також з Австралією, Новою Зеландією та країнами Близького Сходу.

Понад 6% світового ВВП припадає на Китай. Ця велика за площею і найбільша за людністю країна світу має величезні запаси різноманітних корисних копалин, великі площі сільськогосподарських угідь, значні трудові ресурси і поступово завойовує позицію одного з важливих самостійних регіонів світового господарства.

Необхідно також відмітити регіон Північної Євразії, в межах якого розташовані держави, що стали на шлях самостійного розвитку після розпаду СРСР. Сьогодні участь таких країн у міжнародному поділі праці незначна, бо вони переживають економічну кризу. Однак тут є великі промислові потужності, науковий потенціал і значні трудові ресурси. В межах цього регіону залягають величезні поклади мінеральних і лісосировинних ресурсів (переважно на території Росії), яка виступає ядром регіону.

Поступово під впливом сучасних геополітичних процесів, що охопили всі країни світу, формуються полюси взаємодії між регіонами Середземномор'я і Причорномор'я, між країнами Середнього Сходу та Центральної Азії. Україна, як європейська держава, все більше взаємодіє з країнами Європи, в першу чергу причорноморськими та середземноморськими, а також має широкі зв'язки з північними сусідами -- Росією та Білоруссю.

Світове господарство -- поліструктурна система. В цій системі, що функціонує як цілісне утворення на основі сукупності стійких зв'язків можна виділити цілу множину структур: галузеву, суспільну, політичну, територіальну та ін.

З-поміж численних структур світового господарства виділимо галузеву і територіальну.

1.1 Галузева структура світового господарства

Галузева структура господарства відображає склад і співвідношення взаємопов'язаних галузей або їх груп в процесі суспільного поділу праці. Головні компоненти галузевої структури -- виробнича сфера і сфера послуг. До першої належать галузі, розвиток яких пов'язаний з створенням матеріальних благ: промисловість, сільське господарство, будівництво, лісове господарство, а також галузі, які обслуговують виробництво (транспорт, зв'язок).

До сфери послуг відносяться галузі, що забезпечують духовні і фізичні потреби населення: освіта, культура, мистецтво, наука, охорона здоров'я і соціальне забезпечення, а також ті, що забезпечують нематеріальні потреби в послугах (житлово-комунальне господарство, побутове обслуговування, фінансово-кредитна сфера, державне управління).

Галузевий аспект структуризації господарства передбачає поділ його на сектори: 1) видобуток і виробництво різних видів сировини (мінеральної, сільськогосподарської, лісової, рибопромислової); 2) обробка сировини (галузі обробної промисловості); 3) сфера послуг.

Залежно від рівня розвитку країн, співвідношення між цими сферами суттєво відрізняється. Так, у країнах з високим рівнем розвитку переважають високоефективні галузі промисловості, наукомісткі виробництва та галузі сфери послуг. У цих же країнах частка сільського господарства у валовому національному продукті (ВНП) незначна. В країнах з перехідною економікою на сферу сільськогосподарського виробництва припадає 10--20% ВНП, а у країнах, що розвиваються, майже 40%.

В умовах дальшого розвитку науково-технічного прогресу спостерігається тенденція до зниження частки промисловості у країнах з розвиненою економікою і, навпаки, до зростання її в країнах, що розвиваються. В світовому господарстві сфера послуг-також має тенденцію до зростання. Однак промисловість залишається головною галуззю господарства у більшості країн світу.

1.2 Територіальна структура світового господарства

Територіальна структура світового господарства склалася під впливом природних та соціально-економічних факторів. Особливо велику роль відіграла науково-технічна революція, яка охопила не тільки матеріальне виробництво, а й обслуговування, побут, культуру та інші сфери людської діяльності. Науково-технічна революція внесла зміни в розміщення господарства світу. Відбулася переорієнтація базових матеріаломістких галузей промисловості, які раніше зосереджувалися біля джерел сировини, до ринків збуту кінцевої продукції. Так, ряд промислових районів світу, не маючи власної сировини, розвиваються завдяки девізним ресурсам і мають потужну енергетику та важку промисловість. Ці райони є тими осередками з передовою наукою і технологіями, до яких тяжіє сучасне промислове виробництво. Сьогодні територіальне поєднання освіти, науки, наукоємних виробництв, виробництв з високим технологічним рівнем стало типовим для великих промислових районів у Північній Америці, Європі, Азії та в інших частинах світу. В США -- це райони Промислового поясу та Тихоокеанського узбережжя; В Європі -- території від півдня Великої Британії до північної Італії; в Росії -- Московський, Санкт-Петербурзький регіони; в Україні -- Донбас і Придніпров'я; в Японії--зона мегалополісу Токайдо; в Китаї-- промислові агломерації Шанхай, Пекін та інші.

В територіальній структурі сучасного світового господарства відбуваються зміни внаслідок посилення процесів урбанізації і територіальної концентрації виробничої діяльності в агломераціях. Формуються великі науково-виробничі комплекси--технополіси, в яких територіальне поєднуються науково-дослідні, проектно-конструкторські, навчальні заклади та промислові підприємства.

Такі територіальні утворення характерні для економічно розвинених країн, на які припадає 3/5 промислового виробництва світу. Ці країни володіють величезними фінансовими ресурсами і контролюють світовий фінансовий ринок.

2. РОЗМІЩЕННЯ ПРОМИСЛОВОСТІ СВІТУ

Промисловість є основою індустріалізації економіки світу, вона має вирішальний вплив на рівень економічного розвитку всіх країн, її поділяють на дві великі групи - видобувну і обробну.

Основними галузями видобувної промисловості є гірничовидобувна, лісозаготівельна, морський промисел та рибальство. Частка видобувних галузей у структурі промисловості світу становить 15,7%, у тому числі в розвинених країнах - 8,8%, а в країнах, що розвиваються - 46,8%.

В структурі видобутку мінерально-сировинних ресурсів важливе місце посідають: кам'яне вугілля, нафта і газ, руди чорних і кольорових металів, фосфорити та різні солі. Видобуток і збагачення прив'язані, як правило, до районів залягання сировини, а остаточна переробка тяжіє до місць споживання продукції. Характерно, що розвинені країни світу після впровадження заходів, спрямованих на подолання сировинної та енергетичної кризи 70-х років, зробили помітний крок в напрямку зміцнення своєї ресурсної бази. Так, досить високий рівень розвитку видобувної промисловості відмічається у Північній Америці (США і Канада). Ця частина світу посідає друге місце в світі за видобутком нафти і кам'яного вугілля і одне з перших місць за видобутком фосфоритів.

Найвищим рівнем видобувної промисловості виділяється Азія (видобуток нафти, кам'яного вугілля, залізної руди). На Африканському материку видобувають велику кількість бокситів і фосфоритів (друге місце), а також нафти (третє місце). Друге місце за видобутком залізної руди посідає Південна Америка, а перше місце за видобутком бокситів - Австралія.

Характерною особливістю гірничовидобувної промисловості світу є збільшення концентрації видобутку у найбільш вигідних районах залягання корисних копаїин. До них належать: узбережжя Мексиканської затоки США (видобуток нафти, природного газу, сірки і фосфоритів); гірський Захід США (видобуток кам'яного вугілля, сировини для гірничої хімії); Північний і Західний гірничовидобувний пояс Австралії (залізні руди, боксити, марганець, алмази); Південно-Чілійський гірський район Південної Америки (кольорові, дорогоцінні і рідкісні метали) та ін.

Лісозаготівельна промисловість розвинена у таких країнах, як Канада, США, Швеція, Норвегія, Фінляндія, Росія та деякі інші. Найбільшу кількість деревини заготовляють у вологих тропічних лісах (майже 50%), близько 1/5 світового обсягу заготовленої деревини припадає на Росію. Великими виробниками деревини є також Китай, Бразилія, Танзанія, Колумбія. У загальній масі використовуваної деревини 55% припадає на хвойні і 45% -- на листяні породи. Обсяги лісозаготівель щорічно зростають, але у зв'язку з обмеженими запасами лісу проводяться заходи по обмеженню вирубок лісу в більшості лісосировинних районів.

2.1 Морський промисел

Морський промисел та вилов риби у внутрішніх прісноводних водойомах пов'язані з використанням водних площ світового океану, річок, озер і водосховищ. Близько 90% світового вилову риби в океанах припадає на континентальний шельф, який займає всього 5% акваторії рибних полів. Найбільший вилов припадає на Китай, Японію, Перу, США, Росію.

Північна Атлантика і навколишні моря є основними районами вилову тріски, оселедців, камбали, морського окуня; північно-західне і західне узбережжя Африки -- сардини, ставриди і скумбрії; південно-західне -- сардини, мерлузи. У північній частині Тихого океану виловлюють тихоокеанську сардину, тріску, оселедців, морського окуня, камбалу, сайру. Рибні ресурси Індійського океану використовуються не повністю.

Головними галузями обробної промисловості виступають: паливно-енергетична, металургійна, машинобудівна, хімічна. В обробній промисловості виробляється три чверті промислової продукції світу.

2.2 Енергетика

Енергетика охоплює систему галузей паливної та електроенергетичної промисловості з їх підприємствами, комунікаціями, системами управління, науково-дослідною базою. В структурі паливно-енергетичного балансу світу перше місце посідає нафта (до 39%), друге - вугілля і на третьому місці - природний газ. На нафту, природний газ і вугілля тепер припадає близько 90% світового споживання енергоресурсів.

Основними виробниками сирої нафти є країни ОПЕК (Саудівська Аравія, Іран, Венесуела, ОАЕ, Кувейт). Головними споживачами залишаються країни Європи (крім Великобританії і Норвегії, які видобувають велику кількість нафти на шельфі Північного моря), а також .Японія і Республіка Корея.

За кількістю видобутої нафти в світі на першому місці знаходиться Азія (понад 3 8%), на другому - Північна Америка (майже 20%) і на третьому -Африка (понад 10% світового видобутку). Постачальниками нафти є такі африканські країни: Нігерія, Алжир, Лівія, Єгипет. Нафтопереробні підприємства розміщені в основному у провідних розвинених країнах Європи - 22%, у США - 21%, Японії - 6%. Великі сучасні нафтопереробні комплекси діють на узбережжях Мексиканської, Токійської, Перської заток, у приморських містах Європи, Америки, Азії, в районах Поволжя, Донбасу, Апшеронського півострова та ін.

Найбільшими країнами - виробниками вугілля в світі є Китай, США, Росія, Індія. Майже 1/3 вугілля світу видобувається в Китаї, 1/4 - у США і близько 1/6 - в країнах СНД. Щорічний видобуток вугілля у світі становить понад 3,5 млрд. тонн в перерахунку на кам'яне.

В другій половині XX ст. збільшився видобуток природного газу і зросла його роль в енергобалансі світу. Відкрито нові райони залягання газу світового значення у Росії (Західний Сибір) та в Туркменистані. На ці дві краі'ни припадає тепер 1/4 видобутку газу в світі. Видобуток природного газу ведуть Нідерланди, Велика Британія, Норвегія, Канада, Індонезія та країни Перської затоки. Найбільшими споживачами газу є США, Росія, Україна та країни Європи (Німеччина, Великобританія, Франція).

Зростання обсягу виробництва різних видів мінерального палива позначається на виробництві електроенергії, яка використовується в усіх галузях господарської діяльності. Рівень розвитку електроенергетики -- один з найважливіших показників науково-технічного прогресу.

Електроенергетика включає виробництво і транспортування електроенергії, теплові мережі, котельні та інші об'єкти. Виробництво електроенергії здійснюють теплові станції (ТЕС), на які припадає 2/3 виробленої продукції, гідравлічні (1/6 виробництва) і атомні (1/6 виробництва). Обсяги виробництва електроенергії в світі зростають. Якщо в 1950р. було вироблено 989 млрд. кВт-год, то у 90-х роках -- понад 11500 млрд. кВт-год.

Розміщення потужностей електроенергетики характеризується великою нерівномірністю. Перше місце серед країн світу за виробництвом електроенергії посідають США (майже 2,9 млрд. кВт-год, що складає понад 1/4 світового виробництва), далі йдуть Росія і Китай. Україна в 1990р. виробляла 298,5 млрд. кВт-год і входила за цим показником в десятку найбільших виробників електроенергії в світі, однак за останні роки вона знизила виробництво майже на 100 млрд. кВт-год.

Аналіз розміщення і виробництва електроенергетики світу показує, що, починаючи з 70-х років зменшується виробництво палива і електроенергії у країнах Східної Європи. Більшість країн регіону (в тому числі і Західної Європи) не покривають власних потреб в енергоносіях і змушені їх імпортувати (за винятком Росії). Видобуток енергетичного палива в Європі у 3-4 рази дорожчий, ніж в інших регіонах світу, а це веде до зниження попиту на вітчизняне паливо. Тому помітна тенденція зростання ввозу енергоносіїв цілим рядом країн.

В цих умовах зростає роль гідроелектроенегетики та атомних станцій. Гідроелектростанції дорогі в будівництві, але виробництво енергії на них дешеве. Однак їх будівництво залежить від запасів гідроресурсів окремих країн. Розвиток атомної енергетики характерний для групи країн великої сімки. Сьогодні в світі працює вже понад 416 реакторів, з них 30% потужностей припадає на США, 17% розміщено у Франції, 10% -- в Японії. Понад 10 реакторів має кожна з таких країн, як ФРН, Канада, Велика Британія, Росія, Україна. Найбільша частка електроенергії на атомних станціях виробляється у Франції -- 73%, Бельгії та Литві -- 60%. В Україні атомні електростанції виробляють понад 40% електроенергії від загального виробництва.

2.3 Металургійна промисловість

Металургійна промисловість -- основний виробник конструкційних матеріалів -- поділяється на чорну і кольорову металургію, її розвиток і розміщення залежить від наявності сировини і палива та попиту на метал. У минулому основна частина металургійних заводів, що випускали чорні метали, розміщувалась біля вугільних басейнів або в районах залягання залізних руд. Сьогодні також виділяються металургійні райони на базі паливних ресурсів (Рур, Пітсбург, Донбас, Кузбас, Сілезія, або рудних залягань (Лотарингія, Кривий Ріг, Урал, КМА). Освоєння нових родовищ залізної руди і палива супроводжується розвитком на їх території чорної металургії (Індія, Бразилія, Китай). Однак на розміщення заводів все більший вплив має транспортний фактор і кон'юнктура ринку. Внаслідок їх впливу великі металургійні підприємства розміщуються на шляхах перевезення сировини і палива або поблизу ринків збуту. Таким шляхом розвитку характеризується металургія Японії, Італії, Республіки Кореї- країн, що не мають власних сировинних і паливних баз.

Сьогодні актуальною проблемою розвитку і розміщення чорної металургії світу є проблема ефективного використання вторинних ресурсів (металобрухту). З вторинних ресурсів виплавляється 1/3 чорних металів, що використовуються у виробництві.

До недавнього часу найбільшим виробником чорних металів у світі були США. Сьогодні на перше місце вийшла Японія (понад 100 млн.т. сталі на рік). Провідну роль у виробництві сталі посідають також Китай, Німеччина, Україна, Росія, Італія, Канада, Бразилія та ряд інших країн. Найпотужніші комплекси виробництва чорних металів з повним циклом у світі сформувалися у Донбасі, на Уралі, в Кузбасі, Рурському басейні, в Лотарингії, Верхній Сілезії, Пенсільванії (США) та інш. Ряд великих металургійних комбінатів розміщені біля великих транспортних вузлів, зокрема в акваторії морських портів. Потужні комплекси розміщені у Франції (Дюнкерк), Німеччині (Бремен), Італії (Генуя, Таранто), у США (гирло ріки Делавер), в Японії (Кобе).

2.4 Кольорова металургія

Кольорова металургія представляє багато різних металів (понад 70), серед яких найпопулярніші -- алюміній, мідь, цинк, свинець. Виробництво кольорових металів пов'язане з великими витратами на одиницю готової продукції сировини, палива й електроенергії. При розміщенні підприємств обов'язково суміщаються видобуток і збагачення сировини. Оскільки при збагаченні одержують концентрати з високим вмістом корисних компонентів, багато комплексів кольорової металургії розмішуються в районах з достатньою кількістю палива і електроенергії, а концентрати для переробки завозять з інших районів. Такий варіант розміщення підприємств вигідніший, бо частка паливно-енергетичних затрат у комплексі кольорової металургії може досягати 50-60%.

Характерним в розвитку галузей кольорової металургії є те, що більшість промислове розвинутих країн не мають необхідних запасів сировини (за винятком США, Канади, Росії, Китаю). Сьогодні найпоширенішим кольоровим металом є алюміній. Найбільшим виробником алюмінію у світі є США, які імпортують багато сировини і використовують власну дешеву електроенергію. Потужні алюмінієві комплекси діють у Росії, яка посідає друге місце після США (Волгоград, Красноярськ, Братськ та ін.). На третьому місці Канада. Великими виробниками є Австралія, Німеччина, Японія, Китай, Франція. В Україні діє Запорізький алюмінієвий комбінат і глиноземний завод у Миколаєві.

Взагалі виробництво кольорових металів зосереджено переважно у розвинених країнах. Країни з нижчим рівнем економічного розвитку спеціалізуються на випуску концентратів і чорнового металу.

Провідною галуззю обробної промисловості є машинобудування. У промисловості економічно розвинутих країн на машинобудування припадає від 25 до 40 процентів вартості виробленої продукції. Частка його галузей у світовому промисловому виробництві складає 35-36%.

За вартістю продукції машинобудування перше місце в світі займають США, друге - Японія, третє -Німеччина. В цих та інших розвинених країнах активно розвиваються наукомісткі галузі, зокрема виробництво сучасних засобів зв'язку, робототехніки, ЕОМ, космічної і лазерної технології. Сьогодні ці галузі потіснили ряд традиційних виробництв, що внесло структурні зміни у машинобудування.

Важливою галуззю є автомобілебудування. Воно набрало високих темпів, зокрема виробництво легкових автомобілів. Серед регіонів світу перше місце за виробництвом посідає Європа, друге - Азія, третє - Північна Америка. В Європі автомобілі виробляються в більшості розвинених країн, в Азії головним виробником є Японія, в Північній Америці - США. Щорічний випуск автомобілів у світі становить 46-47 млн. штук.

Досить обмеженим є коло країн, що можуть випускати авіа-космічну продукцію. Понад 1/2 світового її виробництва припадає на США. В Європі авіакосмічна промисловість розвинена у Франції, ФРН, Великій Британії, Росії, Україні. В Азії таку продукцію випускають Японія та Китай. В ряді країн налагоджено виробництво окремих видів літаків.

3. РОЗМІЩЕННЯ СІЛЬСЬКОГО ГОСПОДАРСТВУ СВІТУ

Сільське господарство це сфера економіки, яка пов'язана із забезпеченням населення продуктами харчування, а промисловості - сировиною. Сьогодні взаємодія сільського господарства і переробної промисловості є найбільш характерною рисою агропромислової інтеграції. Інтеграційні процеси сприяють також об'єднанню галузей сільськогосподарського машинобудування, агрохімічних виробництв, сільськогосподарської науки та агробанків. Таку систему, в якій поєднано сільське господарство і пов'язані функціонально з ним галузі, називають агровиробни-чою сферою.

Основу агровиробничої сфери світового господарства становить сільське господарство, в якому сьогодні зайнято більше половини економічно активного населення світу. Проте в економічно розвинутих країнах в сільському господарстві працює менш 1/10 економічно активного населення, а в такій країні, як США, - лише 3,2%.

За останні десятиріччя знизилася частка сільського господарства у валовому внутрішньому продукті (ВВП). У групі найбільш розвинених країн цей показник коливається у діапазоні від 2-3 до5-8%.

Однак для більшості країн Азії частка сільськогосподарського виробництва у ВВП становить 20-40%. В багатьох африканських країнах в аграрному секторі економіки зайнято понад 40% активного населення.

Головними галузями сільського господарства виступають рослинництво і тваринництво, на які припадає 99% виробленої продукції. Співвідношення виробництва рослинницької і тваринницької продукції в різних країнах світу не однакове.

У цілому в економічно розвинутих країнах Європи і Англо-Америки переважає тваринництво, що базується на застосуванні досягнень науки і передових технологій (високомеханізоване тваринництво). В країнах, що розвиваються і поки що не використовують широко нові технології, переважає рослинництво.

Основу сільськогосподарського виробництва становлять земельні ресурси, а найбільш важливими є орні землі. Всі сільськогосподарські угіддя на Землі займають близько 4,5 млрд. га, що становить 1/3 суходолу.

Орні землі розкинулись на площі майже 1,5 млрд. гектарів, а решта угідь -це багаторічні насадження, луки і пасовища.

Площі земель, що використовуються у землеробстві, розподілені по материках нерівномірно. В Азії зосереджено майже 1/3 світових площ, в Північній Америці - 1/6.

Найбільша частка орних земель розташована у Західній і Центральній Європі, де в середньому використовується під землеробством 1/3 землі, а в таких країнах, як Україна, Італія, Польща, Угорщина, Данія, Нідерланди, - більше половини.

Найбільшими земельними ресурсами володіють такі країни: США, Індія, Китай, Бразилія, Канада, Австралія, Росія, Казахстан, Аргентина. Найвища частка орних земель (понад 50%) в загальній площі країни характерна для Індії і України (табл. 7).

Таблиця 7 Земельні ресурси найбільших землеробських країн світу, 1991 р.

Країна	Площа країни, млн. Га	% до площі країни
	Всі землі	Орні землі	Орні землі	Багаторічні насадження	Луки та пасовища
США	937.3	185.7	19.8	0.2	25.2
Індія	328.8	166.3	50,6	1,0	3,6
Росія	1707,0	133,0	7,8	0,2	6,1
Китай	959,7	93,3	9,7	0,3	41,7
Бразилія	851,2	51,8	6,1	1,1	21,8
Австралія	771,3	46,7	6,1	0,0	53,9
Канада	997,6	45,8	4,6	0,0	2,8
Казахстан	271,7	35,7	13,1	0,8	57,7
Україна	60,3	33,2	54,6	2,0	12,4
Нігерія	92,4	29,8	32,3	2,7	43,3
Аргентина	276,7	25,0	9,0	0,8	51,4
Мексика	195,8	23,1	11,8	0,8	38,0
Франція	55,1	18,1	32,7	2,2	20,3

3.1 Розміщення рослинництва світу

Рослинництво поділяється на рільництво, яке включає вирощування зернових і технічних культур, овочівництво і плодівництво (садівництво, виноградарство). Основні райони рослинництва повністю збігаються з основними ареалами орних земель та багаторічних насаджень.

Найважливішою галуззю рослинництва є зернове господарство. У структурі світового виробництва зерна провідне місце належить пшениці (понад 30%), рису (майже 28%), кукурудзі (25%). Зернові культури широко розповсюджені в усіх країнах світу. Найбільше зернових виробляється в Азії, Північній Америці і Європі - чотири п'ятих світового виробництва. Однак якщо загальне виробництво зерна зростає досить швидко (з 933,8 млн.т. у 1961р. до 1956,7 млн.т. у 1994 р.), то виробництво на одного жителя планети зростає значно повільніше. Так, у 1961р. воно становило 313 кп, а у 1994 р.-- 336 кг. Характерно, що в Азії, яка за валовим збором зернових займає перше місце в світі, на одного жителя виробляється на 67 кг. менше зерна, ніж на одного жителя земної кулі, а в Австралії і Океанії, яка за валовим збором займає останнє місце, на одного жителя виробляється зерна в 2,9 рази більше, ніж на одного жителя планети.

Основні райони вирощування пшениці зосереджені в таких країнах: Китай, США, Індія, Росія, Франція, Канада, Україна. Найбільшими виробниками кукурудзи є США (45% світового збору), Китай, Бразилія, Мексика, Аргентина, Франція, Індія. Рису щороку вирощується понад 500 млн.т., зокрема 1/3 виробництва припадає на Китай і 1/5 -- на Індію. Ця культура поширена в Південно-Східній Азії та у Східній Азії.

З технічних культур важливе значення мають: цукровий буряк, цукрова тростина, бавовник. Цукрові буряки вирощуються у помірній зоні Євразії і Північної Америки (Франція, ФРН, Україна, Росія, США). В субтропічній, тропічній і субекваторіальній зонах культивують цукрову тростину (Індія, Бразилія, Куба, Таїланд, Австралія тощо). Частина цукру виробляється з кукурудзи і кокосових горіхів.

Бавовник вирощується в субтропічній, тропічній і екваторіальній зонах. Головним виробником цієї волокнистої культури є Китай (1/4 світового збору), США (1/5), Індія (1/10) Значна частина збору припадає на Пакистан, Узбекистан, Туркменистан, Туреччину, Єгипет, Бразилію, Австралію. В помірній зоні вирощується цінна волокниста культура льон, її вирощують в ряді країн, але найбільші масиви характерні для Китаю, Франції, Росії, Білорусії, України. Ще одна волокниста культура -- джут -- вирощується переважно в Бангладеш, Індії та в Китаї.

3.2 Тваринництво світу

Тваринництво -- галузь сільського господарства, що займається розведенням і вирощуванням тварин з метою виробництва тваринницької продукції-- молока, м'яса, шерсті.

В економічно розвинутих країнах поширене інтенсивне молочно-м'ясне тваринництво з високою часткою використання концентрованих кормів. Цей тип господарювання поширений у країнах Західної Європи, на Північному Сході США, в Канаді, Новій Зеландії, на Південному Сході Австралії. Для цих країн характерний високий рівень розвитку кормовиробництва, стійлове вирощування великої рогатої худоби на м'ясо, розвиток свинарства і високомеханізованого птахівництва.

У групі країн, що розвиваються, переважає екстенсивне пасовищне тваринництво (ряд районів Африки, Південної Америки, Азії). Такий тип тваринництва менше пов'язаний з іншими галузями і має нижчу продуктивність.

Розміщення поголів'я основних видів продуктивної худоби характеризується нерівномірністю. Понад третина від загальної кількості припадає на Азію, далі йдуть Америка, Африка, Європа. За кількістю худоби на одного жителя попереду Австралія та Америка.

Велика рогата худоба (ВРХ) -- найпоширеніша у скотарстві земної кулі. Найбільша кількість ВРХ зосереджена в Азії (понад 31%), на другому місці -- Південна Америка (майже 30% поголів'я світу). Для країн Західної Європи характерне розведення найпродуктивніших порід молочної худоби, вони виробляють найбільше в світі молока (35,0%). Значну частину цього цінного продукту виробляють країни Східної Європи і Північної Америки. М'ясний напрямок розвинений у тих районах, де найсприятливіші умови для вирощування кормових культур і виробництва кормів. За виробництвом м'яса виділяється Північна Америка (26,4%) і Європа (21%).

Свинарство м'ясо-сального напрямку розвинене в ряді країн свт; а найбільше поголів'я характерне для Китаю, Західної і Центральної Європи, США. Україна за поголів'ям свиней посідає дев'яте місце у світі.Більша частина поголів'я овець припадає на напівпустельні і пустельні райони світу (значна частина Австралії,

Північна і Південна Америка, Західний Китай, Іран, Афганістан, Туреччина)

4. РОЗМІЩЕННЯ ТРАНСПОРТУ СВІТУ. ТРАНСПОРТНІ СИСТЕМИ

Транспорт загального користування виконує важливу роль в господарстві всіх країн і є важливою інфраструктурною галуззю, що забезпечує функціонування світового господарства на всіх етапах його розвитку.

За видами роботи транспорт поділяється на дві галузі -- вантажний та пасажирський, за видами використання можливостей навколишнього середовища -- на сухопутний, водний (морський та річковий) і повітряний, за видами використання засобів пересування -- на залізничний, автомобільний, трубопровідний, гужовий.

Найвища густота транспортної мережі сформувалася в Північній Америці, в Західній, Центральній, Південній та Східній Європі, в Східній Азії (зокрема в Японії та Східному Китаї), на півострові Індостан та на півдні і сході Африки.

Основними показниками роботи вантажного і пасажирського транспорту відповідно є вантажообіг і пасажирообіг. У світовому вантажообігу дві третіх припадає на морський транспорт, а у пасажирообігу понад 60% -- на легкові автомобілі. На проми-слово розвинені країни припадає 85% вантажообігу внутрішнього транспорту і майже 90% вантажообігу повітряного транспорту.

Щільність транспортної мережі у розвинених країнах становить 50 км/ 100 км², в Північній Америці -- 40 км, в Австралії -- 20 км. У країнах, що розвиваються, на 100 км² припадає 9 км транспортних шляхів.

4.1 Залізничний транспорт

Залізничний транспорт почав розвиватися з першої половини XIX століття (перша залізниця була збудована у 1825 р. в Англії). Наприкінці XX ст. мережі залізниць в Європі і Північній Америці в основному сформувалась. В 1913 р. протяжність залізниць світу досягла 1 млн. км. Однак пізніше через ряд серйозних причин (всесвітня криза 30-х років, вихід на арену конкурентоздатних інших видів транспорту) ріст залізничних колій уповільнився, а в ряді країн їх кількість навіть скоротилася. Наприклад, якщо у 50-х роках загальна довжина залізниць у світі становила 1320 тис.км., то у 80-х-- 1250 тис.км.

Залізниці прокладені у 140 країнах світу. Найбільші за протяжністю з них: Транссибірська (Москва -- Владивосток) -- 9332 км; Трансазіатська (Стамбул -- Делі -- Сіттагонг) -- понад 7000 км; Трансканадська (Прінс -- Едмонтон -- Квебек) -- 4900 км; Трансамериканська (Сан-Паулу -- Ла-Пас -- Антофагоста) -- понад 3000 км.

Залізничний транспорт використовується найбільш інтенсивно в країнах з розвиненою економікою як для перевезення вантажів, так і пасажирів. В розвинених країнах спостерігається найвища густота залізниць (у країнах Європи-- 10 км/100 км², в США -- 3,2 км/100 км², в Японії -- 7 км/100 км²). В країнах, що розвиваються, цей показник набагато нижчий (в Африці 1 км залізничної колії припадає на 300 км² поверхні суші).

4.2 Автомобільний транспорт

Автомобільний транспорт використовується для перевезення вантажів і пасажирів в усіх країнах світу і успішно конкурує з залізничним. Цей вид транспорту найзручніший для перевезення вантажів на невеликі відстані, але в останні роки зростає роль автомобільних перевезень у міжрайонних та міждержавних поставках товарів. За останні 50 років майже вдвоє зросла протяжність автомобільних шляхів в усіх країнах світу, зокрема прискорилось будівництво автострад швидкісного сполучення. Найкращі показники щодо забезпеченості території держави автострадами швидкісного сполучення мають такі країни: Японія --126 км/100 км², США -- 67 км/100 км². В Західній Європі на 100 км² припадає 10,0 км, а у Східній Європі -- 4,4 км таких доріг.

Значно відстають за кількістю доріг з твердим покриттям від групи розвинених країн більшість країн, що розвиваються, однак автомобільний транспорт у багатьох з них є основним для перевезення вантажів і пасажирів. Намітились важливі трансмагістральні напрямки автомобільних перевезень у Південній Америці (транса-мазонські дороги), в Азії (з Індії в Туреччину і до Європейських країн), в Африці (від Алжиру через Сахару до Гвінейської затоки). В Європі важливе значення мають дороги, що з'єднують порти Балтійського, Адріатичного і Середземного морів із Чорним.

4.3 Трубопровідний транспорт

Трубопровідний транспорт використовується для транспортування нафти, газу та нафтопродуктів, а також деяких хімічних продуктів. Він - один з найефективніших, бо порівняно з залізничним і автомобільним транспортом доставка нафти трубопроводами у три рази дешевша.

Трубопроводами транспортується майже 100% природного газу і 95% нафти з районів видобутку до районів переробки та до споживачів.

Трубопровідний транспорт найкраще розвинений у Північній Америці, Західній Європі, Південнно-Західній Азії і в Росії. Найбільша протяжність нафтопроводів і газопроводів припадає на " США (1 млн.км. та 3 млн.км. відповідно). У світі виділяють великі транснафтопроводи: «Дружба», що пролягає з Росії через територію України і Білорусі до країн Центральної Європи і далі на захід -- 5,5 тис.км.; Редвотер -- Порт Кредіт у США -- 4,8 тис.км; Едмонтон -- Монреаль в Канаді -- 3,2 тис.км. Серед найбільших газопроводів виділяються такі: Оренбург -- Помари -- Ужгород -- Словенія -- Чехія протяжністю 2700 км, Лонгв'ю -- Філадельфія у США -- 2000 км. Велике значення має Трансаравійський нафтопровід від м.Абкайк у Саудівській Аравії до порту Сайда в Лівані-- 1200км.

4.4 Водний транспорт

Водний транспорт -- це один з найдешевших видів транспорту. Розрізняють внутрішній водний (або річковий) транспорт і морський.

Внутрішній водний транспорт розвинений на великих річках, він дешевший, але залежить від коливання рівня води, а в зимовий період на північних річках припиняє роботу. Велике значення цей вид транспорту має для США (перевезення в системі Великих Озер), деяких країн Європи і Південної Америки. Відомий Волго-Балтійський водний шлях в Росії. Важливе значення для транспортування вантажів відіграють такі ріки Європи, як Дунай, Рейн, Дніпро. У Південній Америці важливою транспортною артерією є Амазонка, у Північній Америці -- Міссісіпі, в Африці -- Нігер. У світі довжина річок, що використовуються як транспортні артерії, становить понад 540 тис.км.

Особливу роль у міжнародних перевезеннях вантажів відіграє морський транспорт, на який припадає 70% товарообігу у світовій торгівлі.

На формування напрямів і інтенсивність використання морських шляхів впливають кліматичні умови, конфігурація берегової лінії, господарська специфіка територій, що відправляють та одержують вантажі, облаштування портів, пропускна здатність каналів тощо.

Провідну роль у світовому судноплавстві відіграє басейн Атлантичного океану, на який припадає більше 3/5 загального числа портів і вантажообігу. Головні шляхи зв'язують порти Європи і США, а також простягайся від європейських портів до узбережжя Південної Америки, Африки, Індії. Через Панамський канал прокладений вихід з Атлантичного в Тихий океан і до всіх країн, що ним омиваються. Суецький канал забезпечує вихід з Середземного моря в Індійський океан.

Більше трьох п'ятих портів світу працюють у економічно розвинених країнах. В Європі розташовано 46% усіх портів, серед яких найбільшими у світі вважаються Роттердам, Лондон, Марсель, Антверпен; в Америці до них відносять Нью-Йорк і Філадельфію, в Азії -- Кобе, Сінгапур.

За розміром тоннажності торговельного флоту виділяються Ліберія і Панама (понад 55 млн.т. кожна); понад 25 млн.т. тоннажу припадає на Грецію і Японію. Далі йдуть флоти Норвегії, Багам-ських островів, Кіпру, Росії і США. Україна за цим показником знаходилась, до того як почався розпродаж її флоту, на п'ятнадцятому місці в світі.

Торговельний флот забезпечує перевезення нафтових вантажів, вугілля і руд, деревини, харчових продуктів у свіжому і замороженому стані, скрапленого газу, мінеральних добрив та інших видів продукції.

4.5 Повітряний транспорт

Винятково важливе значення має повітряний транспорт. Він використовується для перевезення пасажирів і деяких малогабаритних, але дефіцитних промислових виробів і продуктів. Найбільший обсяг перевезень авіатранспортом припадає на авіакомпанії США (1/2 пасажироперевезень і 1/3 вантажоперевезень світу). Досить значні обсяги перевезень мають такі країни, як Росія, Японія, Велика Британія, Франція, ФРН, Австралія, Канада. Україна як незалежна держава представлена на світових авіалініях фірмами «Авіалінії України» та «Міжнародні авіалінії України».

Залежно від рівня розвитку різних виьдів транспорту виділяють декілька типів транспортних систем: Північноамериканську і Західноєвропейську, що включають високорозвинені країни світу з добре розвиненими усіма видами транспорту. Системи транспорту економічно відсталих країн з відносно розвиненим одним або двома видами транспорт): залізничним (Індія, Пакистан, Алжир, Туніс, Марокко, Аргентина, Чилі, Уругвай та ін.); шосейним (Афганістан, Ємен, Саудівська Аравія, Ефіопія та ін), або річковим (Судан, Конго, Парагвай). Виділяються також транспортні системи перехідного типу, де використовуються декілька видів транспорту, але необхідно зосередити увагу на розвитку тих, що мають найкращі передумови (Японія, Австралія, Нова Зеландія).

5. ОСНОВНІ РИСИ РОЗВИТКУ МІЖНАРОДНИХ ЕКОНОМІЧНИХ ЗВ'ЯЗКІВ

Система господарських зв'язків, що розвиваються між національними економіками різних країн на основі міжнародного поділу праці, носить назву «міжнародні економічні зв'язки» (МЕЗ). Вони охоплюють зовнішню торгівлю, міжнародний вивіз і приплив капіталу, послуг, міграцію трудових ресурсів. З розвитком виробництва і дальшим поділом праці між країнами світу зростає значення міжнародних економічних зв'язків.

Міжнародні економічні зв'язки охоплюють діяльність, пов'язану з реалізацією товарів і сировини (міжнародна торгівля), послуг (ринок послуг), руху міжнародних інвестицій (ринок капіталу), обігу грошей (валютний ринок), міграції трудових ресурсів (ринок праці).

5.1 Зовнішня торгівля

Одна з найбільш розвинених форм міжнародних економічних зв'язків -- зовнішня торгівля. На товарну структуру зовнішньої торгівлі істотно вплинула науково-технічна революція, її вплив полягає у тому, що в міжнародному обміні значно зросла роль готових виробів, тобто продукції обробної промисловості. Виникла нова форма організації виробництва -- міжнародна кооперація деталями, вузлами для виробництва готового кінцевого виробу. Десятки різноманітних фірм в країнах світу взаємодіють між собою на основі міжнародної кооперації.

В результаті підвищення попиту на енергоносії в міжнародній торгівлі збільшилась питома вага мінерального палива. Ряд країн, в яких видобуток паливних ресурсів значно переважає власні їх потреби, стали традиційними експортерами різних його видів (країни-експортери нафти ОПЕК).

Експортний потенціал окремих груп країн відрізняється від загальносвітових тенденцій. Розвинені країни Європи експортують велику кількість готових виробів промислового призначення. Частина з них традиційно вивозить продовольчі товари (Данія, Голландія, Греція, Болгарія, Португалія).

Більшість країн, що розвиваються, досі залишається основними постачальниками в розвинені країни палива, сировини, продовольних товарів. В імпорті цих країн переважають готові вироби (69% всього імпорту). Партнери цих країн у міжнародних зв'язках різні, але основними залишаються розвинені країни. Однак все-таки залежність країн «третього світу» від окремих країн -- метрополій поступово зменшується.

Помітні зміни сталися у зовнішній торгівлі нових індустріальних країн. До них відносяться: Республіка Корея, Бразилія, Мексика, Аргентина, Тайвань, Сінгапур. За останні десять років їх частка в обсязі світової торгівлі досить помітно зросла (з 3% до 8%). Однак найбільшу частку у світовому товарообороті займають розвинені країни (71%).

У рамках світового господарства майже 3/4 обороту зовнішньої торгівлі припадає на взаємні поставки товарів між економічно розвинутими країнами, в тому числі 1/3 -- на США, ФРН та Японію. Найбільша частина зовнішньоторгового обороту припадає на країни Західної Європи (46%), а також на Північну Америку і Східну Азію (по 16-17%).

Ці регіони виступають найбільшими інвесторами світової економіки. Головними інвесторами є США, Японія, Велика Британія, ФРН. Франція, Італія. За останні роки інвестиційну діяльність посилили Республіка Корея, Тайвань, нафтодобувні країни Близького Сходу. Закордонне інвестування здійснюється двома шляхами -- безпосередніми вкладами у розвиток конкретних підприємств і наданням позик. Необхідно зазначити, що високі процентні ставки при наданні позик призводять до заборгованості банкам країн -- постачальників кредитів. Тому у деяких країнах заборгованість може бути значно більшою, ніж реальна можливість повернути кредит. У зв'язку з цим фінансові організації світу надають позики боржникам, дотримуючись при цьому нижчих процентних ставок, ніж приватні банки (наприклад, Міжнародний Валютний Фонд).

Однією з форм міжнародних економічних зв'язків виступає міграція трудових ресурсів. Характерна тенденція сьогоднішньої міграції -- масовий відтік трудових ресурсів високої кваліфікації до розвинених країн. Особливо багато кваліфікованих працівників мігрує з східно-європейських країн в країни Західної Європи і Америки. Багато студентів 'ідуть на навчання в розвинені країни і після закінчення строку та одержання дипломів не повертається назад. За останні десять років велика кількість кваліфікованих спеціалістів емігрувала і з України. Це може негативно вплинути на економіку, якщо цей процес не припиниться.

ВИСНОВКИ

Наука про розміщення продуктивних сил за змістом є близькою до соціально-економічної географії та регіональної економіки. Наукове обґрунтування географічного розміщення виробництва, розподілу його по. території має велике значення для зростання продуктивних сил суспільства і підвищення ефективності суспільного виробництва. Всебічний економіко-географічний аналіз географічного положення місцевості, природних, економічних і історичних умов розвитку виробництва в кінцевому підсумку дозволяють економити суспільні затрати в народному господарстві, підвищувати продуктивність праці.

Раціональне розміщення продуктивних сил розглядається деякими вченими, як основа, головна складова частина регіональної економіки. У зв'язку з цим визначаються комплексні завдання цієї науки. Вони зводяться до вивчення територіального поділу праці і спеціалізації регіонів; вдосконалення внутрірегіо-нальних і міжрайонних транспортно-економічних зв'язків; раціонального використання трудових ресурсів; забезпечення належних умов для трудової діяльності, побуту і відпочинку населення; охорони навколишнього середовища і раціонального використання природних ресурсів. Як бачимо, предметом регіональної економіки вважається економіка районів, розміщення продуктивних сил, територіальний поділ праці. Цими питаннями займається також соціально-економічна географія. Однак вона, як справедливо зазначає В.А.Анучін, «вивчає продуктивні сили не через призму виробничих відносин, а як умову дальшого суспільного розвитку, як компоненти географічного середовища, залучені до процесів суспільного виробництва». Саме тому цей вчений стверджував, що неправомірно вважати розміщення продуктивних сил складовою частиною будь-якої науки. Ми вважаємо, що всі проблеми, які пов'язані з розміщенням продуктивних сил, повинні розв'язуватись різними науками. Багато з них є суто економічними як, наприклад, оцінка економічної ефективності ресурсної бази, використання трудових ресурсів, виробничого потенціалу, аналіз соціальних факторів розвитку господарства та ін. Цілий ряд проблем розв'язують такі науки як соціально-економічна географія та регіональна економіка. До їх вирішення залучаються також кібернетика, соціологія і навіть окремі технічні науки. Все це видається цілком правомірним у наш час, коли інтеграція наукових досліджень у важливих проблемних напрямках є закономірним явищем. Адже об'єкт дослідження може бути спільним для багатьох наук, а предмети вивчення, як правило, різні.

ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА

1. Агафонов Н.Т. Территориально-производственные комплексы и рациональное природопользование -- М.: Знание, 1977.-- 48 с.

2. Алаев З.Б. Зффективность комплексного развития зкономического райопа.-- М.: Наука, 1965.--112с.

3. Алаев З.Б. Социально-економическая география: понятийно-терминологи-ческий словарь.-- М.: Мысль, 1983.-- 290-С.

4. Алампиев П.М. Зкономичсское районирование СССР. Кн. 2.-- М.: Зконом-издат, 1963.--247с.

5. АлымовА.Н. Производительные силы. Проблеми развития й размещения.-- М.: Зкономика, 1981.-- 287 с.

6. Анучин В.А. Основи природопользования.-- М. : Мьісль, 1978.-- 292 с.

7. Бандман М.К. Моделирование формирования территориально-производст-венньїх комплексов.-- Новосибирск: Наука, 1976.-- 333 с.

8. Бандман М.К. Территориально-производственные комплекси: теория й практика предплановых исследований. -- Новосибирск: Наука, 1980.-- 251 с.

9. Бугаев В.К. Территориальная структура зкономического района.-- Л.: Наука, 1986.--164с.