Аналіз зовнішньоекономічної діяльності на макро- та мікрорівні

Зовнішньоекономічні зв'язки - це міжнародні господарські, торговельні, політичні відносини, що включають обмін товарами, різні форми економічного сприяння, науково-технічного співробітництва, спеціалізацію, кооперацію виробництва, надання послуг і спільне підприємництво.

Створення в Україні ринкової економіки припускає її відкритість і інтеграцію у світове господарство. Будь-які підприємства, фірми, кооперативи і їхні союзи незалежно від форми власності, беручи участь у формуванні ринкових відносин, повинні мати вихід на зовнішній ринок. Тільки в цьому випадку вдасться забезпечити їхнє реальне входження в міжнародні економічні процеси. [2]

Нижче приведені основні форми зовнішньоекономічних зв'язків.

1. Торгівля. За допомогою цієї форми здійснюється купівля-продаж товарів широкого вжитку: одягу, взуття, парфумерії, галантереї, культтоварів, а також продовольчих товарів і сировини. Відбувається також торговельний обмін продукцією для промислового споживання: вузли, деталі, запасні частини, прокат, підшипники, агрегати і т.д.. Можлива покупка товарів і устаткування для суспільного споживання: міський транспорт, устаткування для лікарень, поліклінік, курортів, ліки, пристрої й устаткування для охорони навколишнього середовища. Здійснюється купівля-продаж продукції інтелектуальної праці: ліцензії, ноу-хау, інжинірингова продукція.

2. Спільне підприємництво. Дана форма зовнішньоекономічних зв'язків може бути реалізована в промисловій сфері на заводах, фабриках, підприємствах; у сільському господарстві, науці, утворенні, медицині, транспорті, культурі, мистецтві, кредитно-фінансовій сфері.

3. Надання послуг. Велике поширення в міжнародному бізнесі належить посередницьким, банківським, біржовим послугам, страхуванню, туризмові, міжнародним перевезенням вантажів. Швидко росте обсяг послуг, що роблять комп'ютерні мережі, що маються в розвитих країнах світу.

4. Співробітництво, сприяння. Все більше поширення в зовнішньоекономічних зв'язках одержують наукове, технічне, економічне співробітництво. Підсилюється науковий і культурний обмін, збільшується кількість спортивних заходів. [3]

Зацікавленість практично всіх країн у розширенні своєї зовнішньої торгівлі зв'язана насамперед з потребою збуту національної продукції на зовнішніх ринках, необхідністю одержання визначених товарів ззовні і, нарешті, прагненням витягти високий прибуток за рахунок міжнародного поділу праці, що дозволяє домогтися економії суспільної праці в процесі раціонального виробництва й обміну його результатами між різними країнами.

Пріоритетним у зовнішній торгівлі варто вважати орієнтир на розвиток експорту, тому що покупку товарів по імпорті можна здійснювати при наявності або іноземній валюті, або конкурентноздатного товару.

Для одержання найбільшого економічного ефекту необхідно поставляти на експорт наукомістку продукцію, що дозволяє одержати максимальний валютний виторг на одиницю витрат праці, а увозити ті товари, що мають найбільші витрати праці на одиницю вкладених коштів.

Взаємини між поняттями «зовнішньоекономічні зв'язки» і «зовнішньоекономічна діяльність» полягають у наступному.

Зовнішньоекономічні зв'язки відносяться до рівня макроекономічного (міждержавного) регулювання, а зовнішньоекономічна діяльність-- до мікрорівня, тобто до рівня фірм і підприємств. Функції зовнішньоекономічних зв'язків Росії в даний час спрямовані на забезпечення експортних постачань для федеральних нестатків і міждержавних економічних (включаючи валютно-кредитні, торговельні) угод України. Реалізуються зовнішньоекономічні зв'язки «зверху вниз»: обсяги і перелік номенклатури товарів і послуг визначаються на урядовому рівні. Вони реалізуються через систему держзамовлення (за допомогою організацій, визначених як державних замовників) і за рахунок лімітів з централізованим забезпеченням матеріальними і валютними ресурсами. [4]

Поняття зовнішньоекономічної діяльності з'явилося порівняно недавно і зв'язане з децентралізацією зовнішньої торгівлі, здійснюваної в рамках реформи економіки і системи керування України. Зовнішньоекономічна діяльність здійснюється на рівні фірм і підприємств, що користуються повною самостійністю у виборі іноземного партнера, номенклатури товарів і послуг для укладення зовнішньоторговельної операції, у визначенні ціни і вартості контракту, обсягу і термінів постачання. Отже, зовнішньоекономічна діяльність являє собою сукупність виробничо-господарських, організаційно-економічних і комерційних функцій фірм і підприємств.

Відповідно до Закону «Про державне регулювання зовнішньоторговельної діяльності», підданою діяльністю розуміється підприємництво в області міжнародного обміну товарами, роботами, послугами, інформацією, результатами інтелектуальної діяльності. Поняття зовнішньоекономічних зв'язків значно ширше. [5]

1.2 Класифікація зовнішньоторговельних операцій

Перш ніж зважитися на організацію збуту закордоном, фірмі необхідно багато чого довідатися. Їй треба досконально розібратися в особливостях міжнародного маркетингового середовища. Після другої світової війни з'явилися величезні зміни. З'явилися і нові можливості, і нові проблеми. Серед найбільш значних змін:

1) інтернаціоналізація світової економіки, що знаходить своє вираження в стрімкому зростанні міжнародної торгівлі і капіталовкладень за рубежем;

2) поступова втрата домінуючого положення США і зв'язані з цим проблеми пасивного торговельного балансу і зміни вартості долара на світовому ринку;

3) ріст економічної міцності Японії на світовому ринку;

4) становлення міжнародної фінансової системи, що забезпечує більш вільну конвертованість валют;

5) зрушення світових доходів після 1973 р. на користь компаній-виробників нафти;

б) ріст числа торговельних бар'єрів, що споруджуються для захисту внутрішніх ринків від іноземної конкуренції, і

7) поступове відкриття нових великих ринків, таких як КНР і арабських країн. [1]

Фірма, що націлилася на діяльність за рубежем, повинна розбиратися як в обмеженнях, так і в можливостях, властивій системі міжнародної торгівлі. У своїх спробах організувати збут в іншій країні фірма зштовхнеться із самими різними торговельними обмеженнями. Найпоширенішим обмеженням є митний тариф, що представляє собою податок, яким іноземний уряд обкладає деякі товари, що вводяться в його країну. Митний тариф може переслідувати мету збільшення надходжень (фіскальний тариф) або захист інтересів вітчизняних фірм (протекціоністський тариф). Крім того, експортер може зштовхнутися з квотою, тобто кількісною межею товарів визначених категорій, дозволених до ввозу в країну. Цілями квоти є збереження іноземної валюти, захист місцевої промисловості й охорона зайнятості. Граничною формою квоти виступає ембарго, при якому окремі види імпорту виявляються цілком забороненими. Неблагоприємно впливає на торгівлю і валютний контроль, за допомогою якого регулюють обсяги готівки в іноземній валюті і її обмінний курс на інші валюти. Фірма може зштовхнутися з рядом нетарифних бар'єрів, таких, як дискримінація її пропозицій і наявність виробничих стандартів, дискримінаційних, стосовно американських товарів. Наприклад, голландський уряд забороняє ввіз тракторів, здатних рухатися зі швидкістю більш 10 миль у годину. А це означає, що під заборону підпадає більшість тракторів американського виробництва.

У той же самий час ряд країн утворили економічні співтовариства, найбільш важливим з яких є Європейське економічне співтовариство (ЄЕС, відоме також як Загальний ринок). Членами ЄЕС складаються основні західноєвропейські країни, що прагнуть до зниження митних тарифів і цін і до росту зайнятості і капіталовкладень у рамках Співтовариства. Після створення ЄЕС з'явилися й інші економічні співтовариства, серед яких можна відзначити Латиноамериканську асоціацію вільної торгівлі, Центральноамериканський загальний ринок.

Кожна країна має свою специфіку, у якій необхідно розібратися. Готовність країни до сприйняття тих або інших товарів і послуг і її привабливість як ринок для закордонних фірм залежать від існуючої в ній економічного, політико-правового і культурного середовища. [9]

Плануючи вихід на зовнішні ринки, діяч міжнародного маркетингу повинний вивчити економіку кожної цікавлячої його країни. Привабливість країни як експортний ринок визначається двома характеристиками.

Перша з них - структура господарства. Господарська структура країни визначає її потреби в товарах і послугах, рівні доходів і зайнятості і т.п. Існують чотири типи господарських структур.

У рамках економіки типу натурального господарства переважна більшість населень займається найпростішим сільськогосподарським виробництвом Велику частину виробленого вони споживають самі, а інше прямо обмінюють на прості товари і послуги. У цих умовах експортерові відкривається не багато можливостей. Серед країн з подібною системою господарства можна назвати Бангладеш і Ефіопію.

Такі країни багаті одним або декількома видами природних ресурсів, зате обділені в інших відносинах. Велику частину засобів вони одержують за рахунок експорту цих ресурсів. Прикладами можуть служити Чилі (олово і мідь), Заїр (каучук) і Саудівська Аравія (нафта). Подібні країни є гарними ринками для збуту видобувного устаткування, інструмента і допоміжних матеріалів, вантажно-розвантажувального устаткування, вантажних автомобілів. В залежності від чисельності постійно проживаючих у країні іноземців і заможних місцевих правителів і землевласників вона може з'явитися також ринком збуту товарів широкого вжитку західного типу і предметів розкоші.

У рамках промислово розвиваючої економіки обробна промисловість дає уже від 10 до 20% валового національного продукту країни. Прикладами таких країн можуть служити Єгипет, Філіппіни, Індія і Бразилія. В міру розвитку обробної промисловості така країна все більше покладається на імпорт текстильної сировини, сталі і виробів важкого машинобудування й все менше - на імпорт готових текстильних виробів, паперових товарів і автомобілів. Індустріалізація викликає появу нового класу багатіїв і невеликого, але постійно зростаючого середнього класу, яким потрібні товари нових типів, причому частину потреб можна задовольнити тільки за рахунок імпорту. [10]

Промислово розвиті країни є основними експортерами промислових товарів. Вони торгують промисловими товарами між собою, а також вивозять ці товари в країни з іншими типами господарської структури в обмін на сировину і напівфабрикати. Великий розмах і різноманіття виробничої діяльності роблять промислово розвиті країни з їх значним середнім класом багатими ринками збуту для будь-яких товарів. До промислово розвитих країн відносяться Сполучені Штати і країни Західної Європи.

Другий економічний показник - характер розподілу доходів у країні. На розподілі доходів позначаються не тільки особливості господарської структури країни, але й особливості її політичної системи. По характеру розподілу доходів діяч міжнародного маркетингу поділяє країни на п'ять видів:

1) країни з дуже низьким рівнем сімейних доходів;

2) країни з переважно низьким рівнем сімейних доходів;

3) країни з дуже низьким і дуже високим рівнями сімейних доходів;

4) країни з низьким, середнім і високим рівнями сімейних доходів;

5) країни з переважно середнім рівнем сімейних доходів.

Візьмемо для приклада ринок "Ламборгіні" - легкового автомобіля вартістю більш 50 тис. дол. У країнах першого і другого типів він буде дуже маленьким. Самим великим одиничним ринком для цього автомобіля виявляється ринок Португалії (країна 3-го типу), самої бідної в Європі країни, у якій, однак, нараховується чимало багатих, що піклуються про своє суспільне становище і престиж сімейств, здатних на покупку такої машини.

Різні країни різко відрізняються друг від друга і своїм політико-правовим середовищем. При рішенні питання про встановлення ділових відносин з тією або іншою країною варто враховувати щонайменше чотири фактори.

Деякі країни відносяться до таких закупівель досить доброзичливо, навіть заохочувально, інші - різко негативно. Як приклад країни з доброзичливим відношенням можна назвати Мексику, що протягом ряду років залучає до себе капіталовкладення з-за кордону, пропонуючи іноземним вкладникам пільги і послуги при виборі місць розміщення підприємств. З іншого боку, Індія жадає від експортерів дотримання імпортних квот, блокує деякі валюти, ставить умовою введенням у керівництво створюваних підприємств великого числа своїх громадян і т.д.

Ще одна проблема - стабільність країни в майбутньому. Діячам міжнародного маркетингу, можливо, буде вигідно займатися підприємницькою діяльністю навіть у країні з дуже хибкою політичною стабільністю. Однак існуюча ситуація неодмінно позначиться на характері їхнього підходу до фінансових і ділових питань.

Третій фактор стосується обмежень або проблем у зв'язку з валютним обміном. Іноді уряди блокують власну валюту або забороняють її перевод у будь-яку іншу. Звичайно продавець хоче одержати доход у валюті, якою він може користуватися, в кращому випадку з ним можуть розплачуватися у валюті його власної країни. При неможливості цього продавець, імовірно, буде приймати блоковану валюту, якщо на неї він може придбати товари, що йому потрібні або товари, що він зможе продати десь в іншому місці на зручну для нього валюту. У гіршому випадку продавцеві, що має справу з блокованою валютою, можливо, прийдеться вивозити свої гроші з країни, де знаходиться його підприємство, у виді неходових товарів, що він зуміє продати в іншому місці тільки зі збитком для себе. Крім валютних обмежень, великий ризик для продавця на закордонних ринках зв'язаний і з коливаннями обмінних курсів валют.

Четвертим фактором є ступінь ефективності системи допомоги іноземним компаніям з боку приймаючої їхньої держави, тобто наявності ефективної митної служби, досить повної ринкової інформації й інших факторів, що благо приємно впливають на підприємницьку діяльність. Американців звичайно вражає те, як швидко зникають перешкоди для торговельної діяльності, якщо ті або інші посадові особи приймаючої країни одержують відповідну винагороду (хабар). [11]

У кожної країни свої звичаї, свої правила, свої заборони. Перш ніж приступити до розробки маркетингової програми, продавцеві варто з'ясувати, як сприймає закордонний споживач ті або інші товари і як він користується ними. От кілька прикладів тих сюрпризів, що може піднести споживчий ринок:

- Середній француз використовує майже вдвічі більше косметики і туалетних приналежностей, ніж його дружина.

- Німці і французи їдять більше фасованих марочних макаронів, ніж італійці.

- Італійські діти люблять як легку закуску з'їсти плитку шоколаду, поклавши її між двома скибочками хліба.

- У Танзанії жінки не дають дітям яйця з побоювання, що дитина облисіє або стане марною.

Незнання культурного середовища знижує шанси фірми на успіх. Деякі із самих процвітаючих американських діячів ринку при виході закордон зазнавали невдачі. Фірма "Кентуккі фрайд чикен" відкрила в Гонконгу 11 своїх закладів. Однак через два роки усі вони прогоріли. Імовірно, жителям Гонконгу показалося незручним їсти смажене курча руками. Фірма "Макдональдс" відкрила свій перший заклад у Європі в одному з пригородів Амстердама, но обсяг продажу виявився дуже низьким. Фірма не врахувала того факту, що в Європі більшість городян живуть у центрі міст і менш рухливі в порівнянні з американцями.

Відрізняються країни друг від друга і прийнятими в них нормами поводження в діловому світі. Перед проведенням переговорів в іншій країні американський бізнесмен повинний проконсультуватися у відношенні цих особливостей. От кілька прикладів ділового поводження в різних країнах:

- Латиноамериканці звикли вести ділові переговори майже впритул до співрозмовника, буквально ніс до носа. Американець у подібній ситуації відступає, але латиноамериканський партнер продовжує насуватися на нього, і в результаті обоє дратуються.

- При переговорах віч-на-віч японські бізнесмени майже ніколи не говорять своїм американським колегам "ні". Американці вдаються у відчай, не знаючи, що і думати. Адже американець швидко переходить до суті справи, а для японського бізнесмена це здається образливим.

- У Франції оптові торговці не займаються стимулюванням збуту товарів. Вони просто запитують роздрібних торговців, що їм потрібно, і поставляють необхідний товар. А от якщо методи роботи французьких оптових торговців покладе в основу своєї стратегії американська фірма, вона, імовірно, прогорить.

У кожної країни (і навіть в окремих регіонів всередині країни) свої культурні традиції, свої переваги і свої заборони, що діяч ринку повинний вивчити.

Фірми прагнуть до зовнішньоторговельної діяльності по різних причинах. Так, зокрема, може знадобитися закупівля сировини або яких-небудь товарів за рубежем з тієї причини, що немає можливості придбати дану продукцію у вітчизняних виробників. Така ситуація приводить до необхідності імпорту. Можлива і зворотна ситуація - коли фірма має товари, продаж яких за рубежем може виявитися більш вигідним, ніж у своїй країні. Так виявляється потреба в експорті. Нерідко трапляється, що фірми виступають на зовнішньому ринку як торговельні посередники між продавцями і покупцями в різних країнах. Участь фірми в міжнародній торгівлі вимагає розуміння додаткових труднощів, що з цією діяльністю зв'язані. [12]

Необхідно також знати, яку роль грають банки в забезпеченні засобів і процедур у подоланні цих труднощів. У порівнянні зі звичайним бізнесом всередині країни, міжнародна торгівля породжує додаткові ризики як для покупця, так і для продавця, а саме:

- ризик часу і відстані;

- валютний ризик;

- законодавчий ризик.

2.1 Коротка характеристика зовнішньоторговельного контракту

Для того, щоб визначити на якій основі будуються відносини між зовнішньоторговельними партнерами, необхідно хоча б коротко проаналізувати документ, що визначає права та обов'язки сторін, тобто контракт (договір, угода).

Зовнішньоторговельний контракт - це домовленість про взаємні поступки закордонних партнерів, де кожен бере на себе визначені зобов'язання. Метою однієї сторони при цьому є одержання товару, іншої сторони - виторгу за товар.

Форма зовнішньоторговельного контракту може носити довільний характер, однак, практика привела до необхідності дотримання деяких загальноприйнятих норм щодо змісту і форми контракту. Загальна структура зовнішньоторговельного контракту виглядає приблизно так:

- предмет контракту;

- якість і кількість товару;

- термін постачання;

- базисні умови контракту;

- упакування і маркірування;

- умови транспортування;

- здавання-прийняття товару;

- ціна товару;

- умови платежу;

- страхування;

- гарантії і рекламації;

- штрафні санкції;

- форс-мажор;

- арбітраж. [13]

2.2 Оптимізація умов міжнародних розрахунків

Міжнародні розрахунки можна розглядати, як механізм регулювання платежів по зобов'язаннях, що виникає в результаті економічної взаємодії фірм різних держав. Розрахунки виробляються безготівковим шляхом на рахунках банків, що відіграють найважливішу роль у системі міжнародних розрахунків. Під час висновку торговельного контракту експортер і імпортер визначають умови розрахунків, а саме засобу платежу і спосіб платежу.

Як засоби платежу на сьогодні можна виділити:

- чеки (у російській практиці міжнародних розрахунків по торговельним угодам не використовуються);

- тратти (перекладні векселі);

- банківські телексні переведення;

- інструкції системи SWIFT (тільки в банках, що є учасниками системи).

Основні способи платежу:

1. Авансовий платіж;

2. Оплата після відвантаження;

3. Оплата після одержання товару (торгівля по відкритому рахунку);

4. Документальний акредитив;

5. Документальне інкасо.

Вибір способу платежу - важлива задача, оскільки він визначає схему руху грошових коштів і товару. Кожний зі способів платежу має свої переваги і може бути найбільш вигідний кому-небудь з партнерів. [14]

Авансовий платіж. Одержання повної оплати авансом перед відвантаженням є найбільш безпечним варіантом для експортера. У цьому випадку експортер не підданий ризикові відмовлення іноземного покупця від платежу за товар. Авансовий платіж означає також, що експортер, не надаючи покупцеві товарного кредиту, не повинний сам фінансувати цей продаж, тобто вкладати грошові кошти в оборотний капітал для експортної торгівлі.

У міжнародній торгівлі широко використовується часткова передоплата, при якій друга частина ціни товару оплачується за допомогою іншого методу. Цей варіант одержав поширення незважаючи на те, що стосовно залишку платежу експортер повинний погодитися на один з менш безпечних на його погляд способів платежу.

Оплата після відвантаження. У цьому випадку відповідно до контракту продавець оплачує товар тільки після того, як буде зроблене відвантаження. За цією схемою експортер повинний послати телеграму або факс покупцеві, сповіщаючи його про відвантаження, і указати всі подробиці відвантаження. Після цього продавець очікує негайного виконання платежу покупцем. Якщо імпортер не виконає платіж після відвантаження, то експортер усе ще має право власності на товар, оскільки тримає у себе документи на право власності.

Для імпортера даний спосіб трохи безпечніше авансового платежу. Для експортера виникає питання про те, що робити на місці призначення з товаром у випадку відмовлення від оплати, адже товар вже у шляху.

Оплата після одержання товару (торгівля по відкритому рахунку). Даний спосіб являє собою продаж у кредит, при якій в експортера немає ніякої гарантії, що покупець розрахується зі своїм боргом у зазначений термін. Експортер відправляє товар покупцеві разом з відвантажувальними документами, отже, він втрачає контроль над товаром, а також своє юридичне право власності на нього. При цьому імпортер, даючи згоду оплатити товари в обговорений термін у майбутньому, може розпоряджатися товарами за своїм розсудом. На відміну від авансового платежу, оплата після одержання товарів забезпечує експортерові найменший ступінь безпеки, імпортерові ж навпаки - найбільший ступінь волі. Даний спосіб розрахунків припускає велику довіру до імпортера, що виникає, як правило, у процесі регулярних ділових відносин між торговельними партнерами. Наступні два способи платежу, що передбачають використання спеціальних банківських процедур, - документальний акредитив і документальне інкасо. Ці способи мають особливе значення в плані безпеки міжнародних розрахунків, як гарантії одержання платежу за товар, а також одержання товару.

Документальний акредитив. Частка акредитивної форми в міжнародних розрахунках значно скромніше в порівнянні з іншими формами, однак, саме акредитив найбільш повно забезпечує своєчасність одержання експортного виторгу, тобто максимально відповідає інтересам експортера. Документальний акредитив являє собою грошове зобов'язання банку, що виставляється на підставі доручення його клієнта - імпортера, на користь експортера.

Існують різні види акредитивів, наприклад:

- відкличний і безвідкличний;

- підтверджений і непідтверджений;

- револьверний (поновлюваний);

- покритий і непокритий.

Відкличний акредитив може бути змінений або анульований банком - емітентом у будь-який момент без попереднього повідомлення бенефіціанта. У зв'язку з цим, у міжнародних розрахунках застосовується тільки безвідкличний акредитив, що, відповідно, не може бути анульований або змінений без згоди всіх зацікавлених сторін. Підтвердження акредитива має на увазі додаткову гарантію платежу з боку іншого банку, що не є банком - емітентом. У деяких випадках відкриття іноземними банками (наприклад, зі Східної Європи) акредитивів на користь російських фірм, не дає бенефіціанту повної гарантії платежу. Тому, доцільно домагатися підтвердження таких експортних акредитивів третіми банками - великими іноземними банками кореспондентами. Револьверний акредитив використовується в розрахунках за постійні кратні постачання, здійснювані звичайно за графіком, зафіксованому в контракті. Передбачається автоматичне відновлення суми акредитива через визначений проміжок часу в міру використання або відновлення акредитива до первісної суми після кожного використання. Покриття акредитива може виражатися в кредитуванні рахунка виконуючого банку в банку - емітенті або наданні виконуючому банкові право дебатування рахунка банку, що ведеться в його - емітента на суму акредитива. Пред'являючи чіткі вимоги до оформлення документів з погляду відповідності їхнім умовам акредитива, банки захищають інтереси імпортерів, тому що діють на підставі їхніх інструкцій.

Документальне інкасо. Інкасо можна спрощено визначити як доручення експортера своєму банкові одержати від імпортера через інший банк визначену суму або підтвердження (у формі акцепту імпортером тратти, виписаної експортером на нього) того, що ця сума буде виплачена у встановлений термін.

Відповідно до правил, інкасо означає операцію з документами, здійснювану банком на підставі отриманих інструкцій, з метою:

- одержання акцепту або платежу;

- видачі документів проти акцепту або платежу.

Документи, з якими виробляються операції по інкасо розділяються на двох груп: фінансові документи (перекладні і прості векселі, чеки й інші документи, використовувані для одержання платежу грішми) і комерційні документи.

Розрахунки за товари у формі інкасо, відповідно до контракту можуть вимагати оформлення наступних комерційних документів:

- рахунок-фактура, що виписується експортером і містить інформацію про товар;

- відвантажувальні документи;

- страхові поліси;

- сертифікати, специфікації, свідчення, що визначають кількість і якість товару.

Таким чином, інкасо комерційних документів, іноді супроводжуваних фінансовими документами, або інкасо тільки комерційних документів і являє собою документальне інкасо.

Інкасова форма розрахунків деякою мірою вигідна експортерові тим, що банки захищають його право на товар до моменту оплати документів або акцепту тратт (письмової згоди на оплату тратти). Право на товар імпортерові дають товаророзпорядчі документи, у володіння якими він вступає після їхньої оплати (акцепту тратт), якщо експортер не дав банкам розпорядження про видачу документів без оплати. В міжнародній практиці можливі два варіанти оплати інкасових документів:

- інкасо з негайним платежем (документи проти платежу);

- інкасо на умовах відстрочки платежу (документи проти акцепту). [15]

3. ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНА ДІЯЛЬНІСТЬ КРАЇНИ

3.1 Міжнародний поділ праці та формування світового господарства