Міжнародна фінансова політика

16

Зміст

1. Міжнародна фінансова політика

2. СДР (спеціальні права запозичення)

3. Ф'ючерси

Задачі

Список використаної літератури

1. Міжнародна фінансова політика

Міжнародна фінансова політика держави має базуватися на наукових концепціях у цій галузі, аналізі попередньої практики та вимог поточного і стратегічного соціально-економічного розвитку як окремої країни, так і всього світу.

«Політика» є словом грецького походження і означає мистецтво управління державою. Міжнародна фінансова політика представлена сукупністю заходів і рекомендацій держави у галузі міжнародних фінансів. Юридично вона оформлюється в нормах і принципах міжнародного фінансового права.

Міжнародна фінансова політика є частиною економічної політики. Вони взаємопов'язані. Успішне фінансова політика сприяє спальному розвитку національної економіки, і навпаки -- прорахунки у міжнародних фінансах уповільнюють розвиток національної економіки.

Передумовами успішної міжнародної фінансової політики є:

-- належний рівень економічних знань і прогресивні погляди осіб, які приймають рішення з міжнародних фінансів і впроваджують їх у життя;

--оперативний та гнучкий механізм розробки, прийняття і виконання фінансової політики;

-- стабільний та сприятливий характер міжнародних економічних відносин;

-- стабільний та передбачуваний стан внутрішньої фінансово-економічної політики.

Формами реалізації міжнародної фінансової політики є планування, укладання міжнародних угод, видання нормативних актів, оперативне керівництво та контроль з боку компетентних державних органів. У міру зростання кризових явищ спостерігається посилення державного регулювання у всіх формах.

Міжнародна фінансова політика за характером заходів і рекомендацій, а також їх наслідків може бути поділена на довгострокову (структурну) та поточну.

Довгострокова політика передбачає структурні зміни міжнародного фінансового механізму. Тобто суттєві зміни у: системі міжнародних розрахунків; режимі валютних паритетів і курсів; ролі золота в міжнародних відносинах; наборі резервних (ринкових) валют; міжнародних розрахункових і платіжних засобах; завданнях міжнародних і регіональних фінансових організацій; методах сальдування та вирівнювання платіжних балансів; перегляді пріоритетів податкової та кредитної політики тощо.

Поточна політика -- це щоденне оперативне регулювання кон'юнктури валютних ринків і ринків капіталу, міжнародної інвестиційної діяльності, податків. Здійснюється таке регулювання З метою підтримки рівноваги платіжного балансу та забезпечення стабільності й чіткого функціонування національної, світової та регіональних валютних систем. Складовими поточної міжнародної фінансової політики є:

* валютна політика, яка включає дисконтну та девізну політику; девальвацію та ревальвацію національної валюти, політику валютних обмежень, диверсифікації валютних резервів тощо;

* податкова політика;

* кредитна політика.

Економіка є надзвичайно складним "живим організмом". Прийняття того чи іншого рішення, зокрема з питань міжнародної фінансової політики, має базуватися на розумінні складності та глибокої взаємозалежності економічних процесів. Напрями та глибина економічних змін внаслідок реалізації фінансової політики значною мірою залежать від тривалості реалізації фінансової політики, характеру фінансової політики та узгодженості фінансової політики з іншими сферами економіки.

Дисконтна політика представлена маневруванням обліковою ставкою центрального банку. Вона дає змогу регулювати величину грошової маси в обігу шляхом підвищення (пониження) ціни кредитних ресурсів, впливає на рівень цін, обсяг сукупного попиту, надходження з-за кордону та відплив короткострокових капіталів, курс національної валюти.

Девізна політика на сучасному етапі здійснюється переважно у вигляді валютних інтервенцій. Вперше валютні інтервенції були виконані у XIX ст., у 20--30-х роках XX ст. вони набули широкого розвитку. Девізи -- це платіжні засоби в іноземній валюті, передбачені для міжнародних розрахунків. Валютна інтервенція є купівлею-продажем державними органами іноземної валюти з метою впливу на курс національної валюти. Валютна інтервенція може здійснюватися за рахунок офіційних резервів, спеціальних (стабілізаційних) фондів і кредитів по міжбанківських угодах «своп».

Для підвищення курсу національної валюти національний (центральний) банк або за його дорученням інші банки та державні органи продають іноземну валюту, для зниження курсу -- скуповують її в обмін на національну.

Девальвація є знеціненням курсу національної валюти у формі зниження її курсу (ціни) відносно іноземних валют, міжнародних розрахункових грошових одиниць (МРГО), раніше -- золота. Ревальвація є підвищенням курсу національної валюти відносно інших валют, МРГО та золота.

Політику валютних обмежень вперше було введено під час першої світової війни Австро-Угорщиною, Німеччиною та іншими країнами. Валютні обмеження -- це сукупність заходів і правових норм, спрямованих на обмеження операцій з валютними цінностями. Вони передбачають державне регулювання переказів та платежів за кордон, вивозу середньострокового та довгострокового капіталу, репатріації прибутків, вивозу валютних цінностей, купівлі-продажу іноземної валюти тощо.

При валютних обмеженнях валютні операції зосереджуються в центральному або уповноважених банках. З політикою валютних обмежень тісно пов'язана політика режиму оборотності валют.

Конвертованість валют (оборотність валют) відображає можливість обміну (конверсії) валюти однієї країни на валюти інших країн за діючим валютним курсом. Валюта вважається неконвертованою, якщо держава-емітент (або її уповноважений орган) забороняє (або обмежує) операції з її обміну на інші валюти. Валюти з проміжним режимом конвертованості називаються частково оборотними. У цьому випадку оборотність поширюється на певних держателів даної валюти та окремі види операцій. Часткова конвертованість може мати регіональний характер, тобто обмежуватися певним колом країн (наприклад, межами певної валютної зони).

Диверсифікація валютних резервів дає змогу зменшити ризик можливих збитків, пов'язаних зі зміною курсу резервних валют. Головний принцип диверсифікації валютних резервів -- продаж нестабільних валют і купівля більш стійких. Ця політика спрямована на регулювання структури валютних резервів шляхом включення до їх складу різних іноземних валют.

Поточна податкова політика в галузі міжнародної економіки визначається пріоритетами держави на конкретному етапі її розвитку та загальним станом світової економіки.

Податкова політика може сприяти імпорту товарів, послуг і капіталу. Для цього застосовують: пільгові ставки мита та пільговий режим інших непрямих податків (акцизи, податок на додану вартість) щодо товарів, послуг і капіталу, які ввозяться в країну; пільгове пряме оподаткування доходів (прибутків), отриманих за участю іноземних інвестицій, а також доходів (прибутків) від зовнішньоекономічної ї

Податкова політика може застосовуватися для обмеження надходжень у країну імпортних товарів, послуг і капіталу шляхом підвищення рівня відповідних податків.

Отже, податкова політика є дієвим інструментом державного регулювання експорту та імпорту товарів, послуг і капіталу.

Кредитна політика держави може бути пов'язана: з наданням кредитів національним імпортерам та експортерам; з наданням

кредитів іноземним позичальникам; з одержанням кредитів від інших держав, міжнародних організацій та зарубіжних комерційних банків; з наданням гарантій за отриманими кредитами. Гарантії можуть надаватись як за резидентів своєї країни, так і за резидентів інших країн, за держави.

2. СДР (спеціальні права запозичення)

Як показує історичний досвід, розвиток міжнародної економіки передбачає регулярне збільшення міжнародної валютної ліквідності. На початку 60-х років стало зрозумілим, що цю ліквідність не можна забезпечити лише золотом, яке купується-продається за офіційною ціною. У 1963 році в межах МВФ Комітету помічників Групи десяти під головуванням Роберта Рооса з Казначейства США та Групі з дослідження створення резервного інструменту під головуванням Ренато Оссола було доручено відпрацювати питання щодо природи та масштабів можливих потреб у резервах і додаткових кредитних коштах.

Результати діяльності Групи десяти були втілені у життя 29 вересня 1967 року на щорічній Генеральній Асалблеї МВФ у Ріо-де-Жанейро, де було прийнято угоду щодо створення механізму спеціальних прав запозичення (СДР).

Поправка до Статуту МВФ щодо введення СДР набрала чинності 28 липня 1969 року. Вона свідчила, що СДР створюються рішенням МВФ відповідно до процедури кваліфікованою більшістю у 85% за умов констатації глобальної потреби у резервних інструментах.

СДР призначені для регулювання сальдо платіжних балансів, поновлення офіційних резервів, розрахунків з МЗФ і вимірювання вартості національних валют. Наявність у країни ліміту СДР дає їй право придбавати в його межах у інших країн в обмін на СДР конвертовану валюту для подальшого її використання на цілі, передбачені угодою про СДР.

Утримувати та використовувати СДР можуть:

-- країни - члени МВФ, які висловили бажання стати учасниками системи СДР;

-- МВФ;

-- за рішенням ради управляючих МВФ крани, що не є членами МВФ;

-- регіональні міжнародні банки;

-- регіональні валютні та інші фонди;

-- національні банки.

Розподіл випущених СДР здійснювався автоматично, пропорційно квоті країн у МВФ. На теперішній час більша частина їх припадає на розвинуті країни -- 2/3--3/4; на країни, що розвиваються, -- 1/4. Загальний обсяг випущених СДР нині не перевищує 21,4 млрд, з них трохи більше 20 мірд розподілено між країнами-членами, близько 0,8 млрд перебуває у розпорядженні МВФ і менше 60 тис. -- в уповноважених держателів.

Випуск СДР здійснюється у вигляді кредитових записів на спеціальних рахунках у МВФ. Країні стає власником певної кількості СДР, не надаючи ніякого еквівалента у золоті чи валюті. Розподіл СДР між країнами не є формою кредитування, на них не поширюються принципи терміновості, повернення та платності. СДР використовуються лише на рівні урядів через центральні банки та міжнародні організації. їх держателями не можуть бути приватні особи та банки.

Для забезпечення довіри до нових резервних засобів у Статуті МВФ було зафіксовано золотий вміст одиниці СДР. Він дорівнював 0,888671 г чистого золота, що відповідало тодішньому золотому вмісту долара США. Першого липня 1974 року було введено новий метод визначення вартості СДР-- на основі стандартного набору валют -- кошика валют. Співвідношення СДР і долара, а також СДР та інших валют почали визначати щоденно.

Перелік валют та їх питома вага у кошику СДР з часом змінювалися. Починаючи з 1981 року питома вага валют у валютному кошику СДР переглядається кожні п'ять, років (табл. 1).

Таблиця 1

ПИТОМА ВАГА ВАЛЮТ У КОШИКУ СДР (%)

Починаючи з 1981 року кожні п'ять років переглядаються валютні компоненти складових кошика СДР, тобто величини, що показують, яка кількість одиниць валют, що формують валютний кошик, міститься в одній міжнародній розрахунковій грошовій одиниці (у даному випадку -- в 1 СДР) (табл. 2).

Таблиця 2

ВАЛЮТНІ КОМПОНЕНТИ У ВАЛЮТНОМУ КОШИКУ СДР

3. Ф'ЮЧЕРСИ

Ф'ючерсний контракт -- це різновид форвардного контракт тобто угоди, відповідно до якої певний товар має бути поставлений у зазначений день у майбутньому за ціною, що встановлюється в момент укладення угоди. Наприклад, укладена в даний день угода про постачання 1 тонни сталі рівно через рік за ціною 115 дол. за тонну з оплатою в момент постачання товару є типовим форвардним контрактом. Ф'ючерсний контракт є форвардним контрактом, що укладається на організованій біржі; при цьому умови контракту чітко визначаються правилами ведення операцій на відповідній біржі.

Фінансові ф'ючерси -- це контракти, в основі яких лежать фінансові інструменти: різні види валюти, боргові зобов'язання, а також фінансові індекси.

Фінансові ф'ючерси виникли лише на початку 70-х років XX ст. Першими фінансовими ф'ючерсами були контракти щодо іноземної валюти, потім, у середині 70-х років, почалася торгівля процентними ф'ючерсами, а на початку 80-х років з'явилися операції з ф'ючерсними контрактами на фондові індекси.

Валютні ф'ючерси -- це ф'ючерсні контракти, згідно з якими необхідно поставити зазначену кількість якоїсь іноземної валюти в обумовлений день у майбутньому в обмін на визначену суму в іншій валюті.

Процентні ф'ючерсні контракти укладаються стосовно боргових зобов'язань, наприклад казначейських облігацій, векселів, облігацій державної позики тощо.

Ф'ючерсні контракти на фондові індекси базуються на вартості фондового індексу, наприклад індексу Воу, G&Р 500 тощо. При операціях з цими ф'ючерсами прибуток або збитки визначаються коливаннями вартості індексу.

Ф'ючерсна біржа

Ф'ючерсна біржа -- організація, яка не має на меті отримання прибутку. Місця на цій біржі продаються на відкритому ринку, тому приватна особа може стати членом біржі, якщо купить місце в кого-небудь із членів біржі, а також якщо відповідатиме чинним на даній біржі критеріям щодо фінансової спроможності, надійності та ділової етики. Біржа забезпечує умови для того, щоб члени біржі та інші сторони, що ведуть торги через члена біржі, могли укладати ф'ючерсні контракти. Члени біржі беруть участь у діяльності комітетів, що керують діяльністю біржі, наймають на роботу професійних менеджерів. Отже, сама по собі ф'ючерсна біржа організована для того, щоб приносити вигоду її членам.

Кожна біржа визначає види товарів, що продаватимуться на ній, а також умови контрактів для кожного з цих товарів. Як правило, біржі прагнуть спеціалізуватися на окремих сегментах ринку.

Кожна біржа надає в розпорядження учасників торгів операційний зал, де ведуться торги за всіма контрактами, що перебувають у біржовому обороті. Правилами ведення торгів на біржі передбачається, що угоди з усіма ф'ючерсними контрактами мають укладатися тільки в операційному зялі біржі в години її роботи. Завдяки спеціалізації бірж на обмеженій кількості товарів, а також стандартизації умов контрактів при операціях із ф'ючерсними контрактами вдається уникнути деяких ускладнень, з якими раніше були пов'язані форвардні контракти.

Типові умови контрактів

Різницю між ф'ючерсними і форвардними контрактами можна продемонструвати на прикладі конкретних властивостей ф'ючерсного контракту. Наприклад, на Чиказькій товарній біржі ведуться операції з терміновими контрактами на казначейські облігації США. В контракті вказується, що продавець зобов'язаний поставити казначейські облігації США номінальною вартістю 100 000 дол., які не погашаються достроково і термін дії яких не повинен минути протягом 15 років із моменту дня постачання за ф'ючерсним контрактом. Умови ф'ючерсного контракт встановлюють засіб, за допомогою якого будуть поставлені облігації (шляхом телеграфного переказу від одного уповноваженого банку до іншого), а також час поставки (у робочий біржовий день відповідного місяця поставки, яким можуть бути березень, червень, вересень або грудень). Стандартизація умов контракту передбачає, що всі трейдери (торговці) знають точні характеристики товару, щодо якого ведуться торги, отже, відпадає необхідність переговорів або довгих обговорень. Умови фінансових ф'ючерсів чітко визначені в контрактах. Загалом, єдиною умовою термінового контракту, яка встановлюється під час торгів, є ціна ф'ючерсу.

Ланцюжок біржових наказів

Ф'ючерсний контракт укладається тоді, коли в операційному залі біржі виконується певний наказ. Цей наказ може походити від члена біржі, який може укладати угоди від свого власного імені з метою одержання прибутку від біржових операцій. Наказ може походити і від трейдера, котрий не є членом біржі і віддає свій наказ через брокера, який, у свою чергу, через члена біржі укладає угоду для свого клієнта. Ці зовнішні накази на продаж або купівлю ф'ючерсів передаються за допомогою електронних засобів зв'язку в операційний зал біржі, де й відбуваються реальні торги -- у місці, що називається "ямою". "Яма", де укладаються угоди, -- це відокремлене в операційному залі місце, призначене для ведення торгів якимось конкретним товаром. Це місце називається "ямою" через те, що виглядає як овал, що складається з кількох рівнів на зразок сходинок, що піднімаються навколо центральної площадки. Аби бачити один одного, трейдери розміщуються на сходинках або на центральній площадці "ями"

За правилами біржі будь-яка пропозиція на купівлю або продаж має здійснюватися шляхом вільних біржових торгів серед усіх трейдерів, що перебувають у "ямі".

Інформація про укладення угоди одразу спрямовується офіційним особам біржі, які повідомляються про цю угоду за допомогою всесвітньої електронної системи зв'язку. Крім того, трейдер, чиє замовлення було виконане, одержить підтвердження про умови угоди.

Розрахункова палата та її функції

Стороння особа, яка бажає укласти угоду, має діяти через брокера, а брокер, у свою чергу, -- через якого-небудь члена біржі. Як правило, дві сторони угоди перебувають на відстані, і партнери можуть навіть не знати один одного. Неминуче виникає питання про довіру: чи виконають трейдери все, про що домовляться. У випадку з форвардними контрактами це може становити велику проблему.

Для усунення подібної непевності на кожній ф'ючерсній біржі діє розрахункова палата. Розрахункова палата являє собою фінансову установу, що володіє достатніми ресурсами і гарантує виконання контракту обом сторонам. Як тільки угода укладена, розрахункова палата стає сполучною ланкою між покупцем і продавцем. Розрахункова палата діє як продавець стосовно покупця і як покупець стосовно продавця. На цій стадії початкові покупець і продавець мають зобов'язання перед розрахунковою палатою, але жодних зобов'язань -- відносно один одного. Отже, трейдерам необхідно довіряти тільки розрахунковій палаті замість довіряти один одному. Підстав для занепокоєння немає, оскільки розрахункова палата володіє досить вагомим капіталом. Крім того, у розрахункової палати немає жодних чистих зобов'язань на ф'ючерсному ринку: після виконання всіх угод розрахункова палата не матиме ні коштів, ні товару. Вона функціонує тільки для того, щоб гарантувати виконання контракту обом сторонам.

Оскільки розрахункова палата гарантує виконання зобов'язань за всіма ф'ючерсними контрактами, вона в результаті сама підпадає під ризик, тому що зазнає збитків у випадку невиконання трейдерами своїх зобов'язань за угодами. Для захисту розрахункової палати і біржі від збитків сторони ф'ючерсних контрактів повинні внести кошти брокерам. Цей внесок у вигляді готівкових грошей або короткострокових високоліквідних зобов'язань називається гарантійним внеском (маржею).

Зворотні угоди

Поставка багатьох товарів -- особливо наявних --може становити певні труднощі. У випадку контракту на поставку облігацій продавець може поставити облігації не того конкретного випуску, що хотів одержати покупець. Аби уникнути прийняття товару, який не відповідає умовам контракту, більшість трейдерів виконує свої зобов'язання за операціями з ф'ючерсами, уклавши зворотну угоду до настання часу поставки. Завдяки цьому, в разі потреби позбутися партії товару або одержати реальний товар, вони роблять це на звичайному ринку наявного товару -- поза каналами ринку термінових угод.

Треба звернути увагу на те, що зворотна угода має укладатися відносно того самого ф'ючерсу, щодо якого укладено початкову угоду. У протилежному випадку у трейдера буде замість однієї ф'ючерсної позиції на ф'ючерсному ринку декілька.

ЗАДАЧА 1

Відповідно до форвардної угоди клієнт імпортер мав купувати 900 тис. норвезьких крон за долари США за курсом 8,2830, але експортер відмовився від поставки. Розрахуйте витрати (дохід від закриття форвардної угоди), якщо на дату виконання банк котирує такі курси спот: курс USD/NOK 8,2910 - 8,2940

Рішення

Клієнт купив 900 тис крон за курсом 8,2830:

900000 • 8,2830 = 7454700 USD

Після відмови постачальника крони довелося продати за курсом 8,2940:

900000 • 8,2940 = 7464600 USD

Тобто під закриття форвардної угоди клієнт імпортер втратив

7464600 - 7454700 = 9900 USD

ЗАДАЧА 2

Змінний курс гривні на долар на початок n-го року є 4,8грн. На початок (п+1)-го року рівень цін в США виріс в 1,4 рази, а в Україні в 2 рази. Яким повинен бути на початок (п+1)-го року номінальний курс гривні до долара, щоб реальний курс залишився без змінення?

Рішення

1. Курс долара в n році:

1 $ = 4,8грн

2. При інфляції реальна вартість зміниться:

1$ • 1,4 = 4,8грн • 2

1,4$ = 9,6грн

З. Знайдемо номінальний курс гривні

9,6 / 1,4 = 6,857 грн

тобто 1$ = 6,857грн

Список використаної літератури

1. Міжнародні розрахунки та валютні операції: Навч. посібник / О.І. Береславська, О.М. Наконечний, М.Г. Пясецька та ін.; За заг. ред. М.І. Савлука. -- К.: КНЕУ, 2002. -- 392 с.

2. Шмырёва А.И., Колесников В.И., Климов А.Ю. Международные валютно-кредитные отношения. - СПб: Питер. 2001. - 272с.

3. Міжнародні фінанси: Підручник / О.І. Рогач, А.С. Філипенко, Т.С. Шемет та ін.: за ред. О.І. Рогача. - К.: Либідь, 2003. - 784с.