Історія розвитку світової економіки в 1998-му році

10

Історія розвитку світової економіки в 1998-му році.

Протягом 1998 року розвитку світової економіки були притаманні такі позитивні тенденції:

¦ економічна і фінансова стабілізація в Азії;

¦ стабільність на фінансових ринках промислово розвинутих країн;

¦ зниження відсоткових ставок у США, Європі та Японії, внаслідок чого помітно прогрес у зміцненні фінансової системи, стимулюванні економіки;

¦ успішне запровадження євро.

Зростання на 2.5% світового реального ВВП свідчить, що світовій економіці вдалося подолати вплив негативних чинників і зберегти базову тенденцію до зростання. При цьому загалом утримувалися низькі рівні інфляції навіть у країнах, економіка яких функціонувала на межі потенційних можливостей.

Реальна загроза економічного спаду впродовж 1998 року була пов'язана з такими чинниками:

1. Уповільнення темпів зростання світової економіки після кризи в Азії внаслідок затяжної стагнації і падіння внутрішнього попиту в економіці Японії та сусідніх із нею країн -- Індонезії, Таїланду, Кореї і Малайзії. Із середини 1997 р. зростання обсягів промислового виробництва у світовій промисловості уповільнилося. Мінімальними (3.3%, починаючи з 1985 р.) стали і темпи зростання товарообігу в міжнародній торгівлі;

2. Погіршення перспектив розвитку світової економіки, передусім економіки країн, що розвиваються, внаслідок підвищення процентних ставок на ринках цих країн, пов'язаного з фінансовою кризою в Росії. Оголошення дефолту та девальвація російського рубля завдали великих втрат інвесторам (лише в Росії, за деякими оцінками, вони становили 100 млрд. доларів США), яких не вдалося уникнути, незважаючи на енергійні дії і фінансову підтримку з боку офіційних кредиторів. Активи на ринках країн, що розвиваються, були віднесені до категорії ризикових, унаслідок чого прискорився відплив із цих ринків фінансових ресурсів, їх перерозподіл на користь економічно розвинутих країн, збільшилися премії за ризик і відповідно зросли процентні ставки.

3. Посилення дефляційного тиску у світовій економіці. Уповільнення темпів зростання обсягів товарообігу у міжнародній торгівлі обумовило стрімке падіння світових цін на сировинні матеріали і посилило дефляційні тенденції у світовій економіці. В середньому за рік ціни на нафту впали на 32%. На 16% знизився індекс цін на непаливні сировинні матеріали. Особливо чутливими до погіршення умов торгівлі виявилися економіки, які розвиваються, оскільки сировина і паливні матеріали є їхньою основною експортною продукцією. Наприклад, близько 70% надходжень від експорту в Росії припадає на експорт нафти. Не є випадковістю і те, що кризові явища на ринках, які розвиваються, виникають саме тоді, коли світова економіка уповільнює темпи економічного зростання, отже кризи в перехідних економіках стають індикаторами застійних явищ у світовій економіці в цілому.

Водночас зміна напрямку фінансових потоків у бік ринків розвинутих країн та різке падіння цін на сировину стали потужними факторами, які компенсували погіршення умов торгівлі. Зокрема, це дало змогу Сполученим Штатам Америки поліпшити свою зовнішню позицію, зберігши при цьому темпи зростання економіки. Реальний ВВП США у 1998 році (як і в 1997 р.) зріс на 3.9%. Разом із тим інфляція залишалася низькою -- індекс споживчих цін (ІСЦ) за цей рік зріс лише на 1.6% (у 1997 р. -- на 2.3%).

Розвиток економіки окремих країн і світової економіки загалом значною мірою визначається стратегією центральних банків. Якщо короткострокові процентні ставки зростають завдяки операціям цих банків на відкритому ринку, слід очікувати уповільнення темпів розвитку економіки. І навпаки, зменшення процентних ставок та послаблення монетарної політики сприяють пожвавленню економічної активності і відновленню економічного зростання. Наприкінці 1998 р. зниження відсоткових ставок відбулося внаслідок узгоджених дій 22 країн -- США, Японії, Канади, восьми країн Європейського монетарного союзу та інших. Запобігаючи затяжному економічному спаду, який могла спричинити російська економічна криза, вони протягом останнього кварталу 1998 року знизили короткострокові процентні ставки, створивши цим сприятливі умови для поліпшення стану світової економіки. Таким чином було усунуто загрозу нестачі кредитних ресурсів в економіках промислово розвинутих країн, стан балансу банківських систем яких погіршився через наявність інсти-туційних пасивів у країнах, уражених кризою. Процентні ставки було знижено також із метою відновлення потоків капіталу в бік ринків, що розвиваються, оскільки після російської серпневої кризи обсяг випуску боргових зобов'язань на них став мізерним. Трохи згодом він дещо збільшився, сягнувши у лютому 10.3 млрд. доларів США, проте лишився меншим, ніж у середньому в 1996 і 1997 роках.

Незважаючи на тенденцію до відновлення стабільності, негативний потенціал зазначених вище чинників зберігається і в нинішньому році. Тому політики й економісти повинні бути готовими до виникнення критичних ситуацій, щоб у разі необхідності підтримати економічне зростання у короткостроковій і середньостроковій перспективі за допомогою відповідних заходів економічної політики. Аналітики МВФ підвищений ризик вбачають у "нерівномірних темпах економічного зростання трьох регіонів основних валют із початку десятиріччя, що обумовило значне розширення дисбалансів поточного рахунку. Ці дисбаланси, які посилилися внаслідок криз на ринках, що розвиваються, містять у собі значні ризики для світової економіки через можливе зростання протекціонізму... або надмірні і потенційно дестабілізуючі коливання обмінних курсів основних валют".

До факторів дестабілізації глобального розвитку, на думку аналітиків МВФ, належать також потенційна можливість виникнення фінансової нестабільності та незахищеність економік деяких країн від впливу кризових явищ на світових фінансових ринках.

У цьому контексті особливо актуального значення набувають структурні реформи. У короткостроковій перспективі їх корисність може бути менш відчутною. Проте без них неможливо обійтися у довгостроковій перспективі: структурні реформи є неодмінною передумовою ефективної макроекономічної політики, відновлення і підтримання динамічних темпів довготривалого економічного розвитку. У більшості країн, що досягли певних успіхів на шляху ринкових реформ, уряди значні зусилля і велику увагу приділяли виробленню економічної політики і її впровадженню на мікрорівні.

В умовах зростаючої мобільності капіталів особливі вимоги ставляться щодо ефективності макроекономічної політики і запровадження структурних реформ у країнах із фіксованим режимом валютного курсу, різновидом якого є зокрема режим валютного коридору в Україні. Для цих режимів характерний великий ризик завищення реального обмінного курсу, що загрожує зовнішніми дисбалансами і втратою валютних резервів центрального банку. Тому в країнах, що розвиваються (наприклад, у Словаччині, Бразилії), чітко визначилася тенденція до вибору гнучкішого механізму встановлення валютного курсу, хоча у кожному окремому випадку оптимальний вибір залежить від конкретних обставин і особливостей макроекономічної політики. Країни, у яких застосовується фіксований режим валютного курсу, зокрема й механізм валютного бюро, також мають змогу в період фінансової нестабільності успішно протистояти тиску на валютному ринку. На нашу думку, для України на сучасному етапі оптимальною є стратегія забезпечення стабільності національної валюти шляхом дотримання проголошеного валютного коридору.

З кінця 1998 р. на противагу позитивним ознакам у розвитку світової економіки з'явилися нові дестабілізуючі чинники. Серед них -- криза у Бразилії, яка спонукала цю країну відмовитися від механізму формування валютного курсу (так званої "повзучої прив'язки"). Це стало ще одним драматичним епізодом у перебігу криз на глобальних світових ринках.

Основні макроекономічні показники розвитку світової економіки в 1997 - 1999 рр.
Групи країн	Темпи зміни до попереднього року, %	Поточний рахунок2, млрд. доларів США
	Реальний ВВП	Індекс споживчих цін
	1997 р.	1998 р.	1999 р.	1997 р.	1998 р.	1999 р.	1997 р.	1998 р.	1999 р.
Промислово розвинуті країни3	3.2	2.2	2	2.1	1.6	1.4	70	14	-40
Основні промислово розвинуті країни	3	2.2	1.9	2	1.3	1.4	6	-78	-119
США	3.9	3.9	3.3	2.3	1.6	2.1	-155	-233	-310
Японія	1.4	-2.8	-1.4	1.7	0.6	-0.2	94	122	148
Німеччина	2.2	2.8	1.5	1.8	0.9	0.6	-4	-9	-2
Франція	2.3	3.1	2.2	1.2	0.7	0.5	39	39	42
Італія	1.5	1.4	1.5	1.7	1.8	1.3	34	27	28
Великобританія	3.5	2.1	0.7	2.8	2.7	2.7	7	-11	-16
Канада	3.8	3	2.6	1.4	1	1.2	-9	-12	-10
Країни, що розвиваються	5.7	3.3	3.1	9.4	10.4	8.8	-69	-93	-70
Регіональні групи:
Африка	3.1	3.4	3.2	11.1	8.6	8.6	-6	-18	-20
Азія	6.6	3.8	4.7	4.8	8	4.7	-4	35	26
Близький Схід і Європа	4.4	2.9	2	23.1	23.8	19.7	6	-20	-17
Західна півкуля	5.2	2.3	-0.5	13.9	10.5	14.6	-65	-90	-61
Перехідні економіки	2.2	-0.2	-0.9	28.2	20.8	40.9	-29	-26	-13
Центральна і Східна Європа	3.1	2.4	2	36.8	17.7	19.9	-20	-22	-23
Центральна і Східна Європа, за винятком Білорусі та України	3.5	2.6	3	38.8	15.1	9.7	-18	-20	-22
Росія	0.8	-4.8	-7.0	14.7	27.7	100.5	-6	1	14
Закавказький регіон і Центральна Азія	2.4	2	1.8	36.5	15.3	13.5	-4	-5	-4
Світова економіка в цілому	4.2	2.5	2.3	6.07	5.92	5.89	-29	-104	-124
1 Прогнозні дані МВФ. 2 Агреговані дані щодо світової економіки відображають помилки, упущення та асиметрію статистичних даних поточного рахунку платіжного балансу, а також дані що-до міжнародних організацій і деяких країн, які не враховано при обчисленні. 3 За класифікацією МВФ, відтвореною в цій таблиці, основні групи країн становлять групу промислово розвинутих країн, у якій виділяється підгрупа основних проми-слово розвинутих країн (це 7 найбільших за рівнем реального ВВП країн), групу країн, що розвиваються, та групу перехідних економік. Щодо двох останніх наведе-но як агреговані показники, так і їх регіональний розподіл.

Російська економіка продовжує перебувати в стані глибокого економічного занепаду через відсутність реформ та політичну невизначеність. Збройний конфлікт у Югославії може мати негативні наслідки для сусідніх країн, передусім Болгарії, Румунії, Хорватії, для всього регіону Південно-Східної Європи.

Незважаючи на ці негативні явища, окреслюються і деякі позитивні тенденції:

1. В азіатському регіоні відбувається економічне відновлення.

2. Вдалося стабілізувати бразильський реал.

3. Інвестиційні ресурси почали повертатися на ринки, що розвиваються.

4. Завдяки масштабним заходам, яких було вжито для послаблення монетарної політики, поліпшилися умови на фінансових ринках промислово розвинутих країн.

5. Успішно завершився процес запровадження євро, завдяки чому загроза фінансової нестабільності не поширилася на фінансові ринки Європи.

6. Провідні економіки світу виявилися стійкими перед кризовими явищами на ринках, що розвиваються.

7. Інфляція загалом залишається помірною.

8. Економіка США і сьогодні характеризується задовільними темпами економічного зростання (3.9% у 1998 р.), низькими відсотковими ставками, низьким рівнем безробіття і зростанням профіциту державного бюджету. Високий рівень економічної активності в США компенсує втрати світової економіки, викликані інерційністю економічних систем країн Єврозони та економічним спадом у Японії.

Усе це стримує вплив негативних чинників на стан світової економіки. Очікується, що застосовані останнім часом фіскальні стимули і впроваджувані реформи уповільнять темпи падіння реального ВВП у японській економіці (за прогнозом МВФ, у 1999 р. воно становитиме 0.9% порівняно з 2.9% у 1998 р.). Країни Єврозони як найбільший світовий експортер уповільнять темпи економічного зростання внаслідок зменшення обсягів експорту (з 3% у 1998 р. до 2.1% у 1999 р.) після кризи в Росії. За прогнозами аналітиків, темпи економічного зростання в Єврозоні пожвавляться у другій половині 1999 р., а як довготермінова ця тенденція відновиться у 2000 р. Однак уповільнення темпів економічного зростання країн Єврозони у першій половині 1999 р. відповідно позначиться на економічному розвитку перехідних економік Центральної та Східної Європи.

Економічне зростання країн, що розвиваються, і транзитних економік гальмуватимуть низький рівень цін на сировину, сповільнення темпів зростання основних промислово розвинутих країн, регіональні конфлікти, обмежений приплив капіталів у нестабільні зони, високі відсоткові ставки.

Визначальним для стану економіки країн, що розвиваються, є збільшення обсягів експорту. За дослідженнями МВФ, частка зростання експорту у загальному зростанні ВВП складає для країн Азії 30%, транзитних економік -- 24%, країн Латинської Америки -- 14%. Причому основу експортної продукції становить сировина. Так, у експорті країн Латинської Америки вона становить 50%, країн Азії -- 25%.

Проте поліпшення умов торгівлі на 1%, яке очікується у 1999 р. завдяки підвищенню цін на експортну сировину, не компенсує падіння, яке сталося у 1996--1997 рр. (5%). До того ж зростання цін і відповідне збільшення обсягів експортної продукції -- малоймовірні, якщо суттєво не пожвавиться глобальна економічна активність.

Приплив капіталів від зовнішніх інвесторів можна вважати важливим джерела короткострокових процентних ставок деяких провідних промислово розвинутих країн загалом фінансування економічного зростання країн, що розвиваються. Адже ці капітали є альтернативою внутрішнім заощадженням, рівень яких у перехідних економіках, як правило, дуже низький. Проте перспективи надходжень із джерел зовнішнього фінансування в економіки, що розвиваються, невеликі: за даними МВФ, прогнозний рівень чистих капітальних надходжень у 1999 р. становитиме 74.7 млрд. доларів США (у 1998 р. цей показник становив 106 млрд. доларів США).

На підставі вищезазначених припущень доходимо висновку: темпи зростання реального ВВП у країнах, що розвиваються, протягом 1999 року дещо сповільняться. Якщо у 1998 році вони становили 3.3%, то у нинішньому очікуються на рівні 3.1%. Отже, 1999 рік може стати для групи країн, що розвиваються, уже другим роком поспіль, коли темпи зростання відстають від аналогічного середнього показника попереднього десятиріччя на 1.1 процентного пункту. Стосовно ж так званого регіонального розподілу кризових явищ, то у 1999 році акцент зміститься з Азії наЗахідну півкулю, де очікується падіння реального ВВП на 0.5%. У країнах із перехідною економікою економічний спад триватиме. За прогнозами, падіння реального ВВП становитиме 0.9% (у 1998 р. -- 0.2%). Внаслідок різкого зменшення чистих капітальних надходжень та зниження загального рівня економічної активності сумарне негативне сальдо поточного рахунку економік, що розвиваються, поліпшиться: якщо у 1998 р. воно становило -93 млрд. доларів, то у нинішньому році очікується його скорочення до -70 млрд. доларів, переважно за рахунок країн азіатського континенту. Економічна депресія у Росії і пожвавлення цін на енергоносії будуть тими чинниками, які відкоригують рівень дефіциту поточного рахунку транзитних економік із -26 млрд. до -13 млрд. доларів США.

Криза в Росії та уповільнення темпів економічного розвитку в країнах ЄС

негативно позначилися на обсягах експорту і темпах зростання реального ВВП у перехідних економіках Центральної та Східної Європи. Однак рівень впливу був різним для різних країн і відображав хіба що глибину проведених структурних реформ та ефективність макроекономічної політики в докризовий період. На одному полюсі перебувають Польща й Угорщина, темпи зростання ВВП яких, очевидно, дещо сповільняться (у 1998 р. вони становили 5%), а на другому -- Румунія, де у 1998 р. падіння ВВП становило 6.9% і триває й нині. Щодо колишніх республік Радянського Союзу, то високі темпи розвитку в минулому році і перспективи зростання реального ВВП у нинішньому мають лише країни Балтії. Це позитивні результати політики реформ та економічної стабілізації. У 1999 році у цих країнах прогнозується зростання реального ВВП на рівні 5%.

Невирішеною проблемою для країн із транзитною економікою (навіть порівняно з іншими країнами, що розвиваються) залишаються високі рівні інфляції. Торік вони сягнули 20.8%. У 1999 році можливе зростання цього показника до 40.9%.

Що ж до України, то спад економіки, очевидно, продовжиться (реальний ВВП зменшиться на 3--3.5%), відповідно зросте (на 20--22% за шкалою -- грудень порівняно з груднем) рівень цін. Реалізація цього прогнозу залежатиме від багатьох внутрішніх та зовнішніх чинників, зокрема від продовження програми розширеного фінансування (ЕРР) у рамках угод із МВФ, темпів проведення структурних змін в економіці, розвитку внутріполітичної ситуації та ситуації у світовій економіці в цілому і в Росії зокрема.