Інвестиції

Вступ

Після виборення Україною незалежності надзвичайно зросла актуальність вивчення проблем, пов'язаних з інвестуванням розвитку економіки нової держави. І це не дивно. Адже, якщо є інвестиції (а вони є тоді, коли в країні має місце сприятливий інвестиційний клімат), то тоді легко сформувати висхідні тенденції соціально-економічного розвитку національного господарського комплексу, які є запорукою не тільки економічної, але і політичної незалежності.

Останнім часом дослідження інвестиційних процесів актуалізувалося у зв'язку з Розпорядженням “Про деякі питання зовнішньоекономічної діяльності” від 26 лютого 1999 року №42/99-рп., яке викликало величезний резонанс у найрізноманітніших колах громадськості, в бізнесових структурах не тільки України, але і багатьох інших країн світу.

Що ж це за розпорядження ? В зв'язку з чим було прийняте ? Воно пов'язане із функціонуванням у нашій державі підприємств з іноземними інвестиціями. Як не дивно, але саме в основі функціонування таких підприємств лежить законодавча плутанина: замість того, щоб обережно і делікатно вирішувати всі питання, що стосуються діяльності в Україні іноземних компаній, керівництво Державної податкової адміністрації та деякі урядовці спробували розрубити цей вузол один раз і назавжди. Державна податкова адміністрація підготувала проект Розпорядження “Про деякі питання зовнішньоекономічної діяльності” від 26 лютого 1999 року №42/99-рп., яким припиняється зовнішньоекономічна діяльність 37 спільних підприємств з іноземними інвестиціями. Як бачимо, в результаті прийнятого лише одного розпорядження кардинально змінюється інвестиційний клімат в Україні, різко зростає ризик бізнесової діяльності в країні, формується фінансово-економічне поле нестабільності. Це призвело до широкомасштабного ланцюгового конфлікту, що вийшов на міжнародний рівень, дедалі більше набуваючи політичного забарвлення. У цей конфлікт виявився втягнутим і Президент України. Для широкого фахового обговорення означених проблем Інститут трансформації суспільства 25 березня 1999 року провів “круглий стіл” на тему: «Сектор іноземного інвестування в Україні: від звуження до знищення?». В колі учасників круглого столу були народні депутати України, представники Адміністрації Президента України, Національного банку, Кабінету Міністрів, Міністерства закордонних справ, Міністерства зовнішньоекономічних зв'язків та торгівлі, Фонду держмайна, Верховного Суду України, Національного агентства з питань розвитку та європейської інтеграції, Спілки юристів України, Western NIS Enterprise Fund (США), Посольства США, Посольства Канади, Посольства Великобританії, Посольства Королівства Нідерландів, Посольства Республіки Польща, Посольства Естонії в Україні, керівники компаній “Український мобільний зв'язок” (UMC), “Укрросметал”, “Укртехносинтез”, “Харьківсібінвест”, “Норск Гідро Київ”, “Станкомплект”, “Студія Лева”, “Британіка”, “Айлон”, “Юріс”, іноземні засновники СП, засоби масової інформації та ін.

Намагаючись зрозуміти причини погіршення інвестиційного клімату учасники «круглого столу» визначили його мету:

проаналізувати сучасні тенденції розвитку сектора іноземного інвестування в Україні;

виявити проблеми, що перешкоджають функціонуванню іноземних компаній та спільних підприємств;

визначити конкретні механізми усунення перепон, що гальмують формування інвестиційного середовища та діяльність підприємств з іноземними інвестиціями в Україні.

Досягнення мети вимагало обговорення наступних проблем:

формування інвестиційного середовища в Україні: прірва між декларованими намірами, ухваленими рішеннями і реальними діями;

чи узгоджуються між собою положення Закону України “Про іноземні інвестиції” (від 13.02.92 р.) і Розпорядження Президента України “Про деякі питання зовнішньоекономічної діяльності” (від 26.02.99 р.)?

позиція Національного банку України щодо діяльності іноземних інвесторів;

економічні, фінансові, соціальні та політичні наслідки втручання органів влади України у діяльність іноземного інвестора;

кому вигідна руйнація найуспішніших секторів ринку в Україні, де вдало узгоджуються інтереси держави й іноземного капіталу?

Як бачимо, питання дуже цікаві, надзвичайно важливі і актуальні для розвитку економіки держави. Інтерес до них і зумовив вибір теми даної дипломної роботи, яка написана в результаті опрацювання літературних джерел, низки законодавчих та фондових маеріалів, даних, отриманих з міжнародної інформаційної системи INTERNET.

Терміном «інвестиції» позначається багатозмістовне поняття. Так, під інвестицією розуміють покупку акцій або облігацій з розрахунком на деякі фінансові результати. В широкому розумінні інвестиції забезпечують механізм, необхідний для фінансування росту та розвитку економіки країни. У більш вузькому розумінні під інвестицією переважно розуміють довгострокове вкладення капіталу у власній країні чи за кордоном в підприємства різних галузей, у підприємництво, справу, діло, інноваційні проекти, соціально-економічні програми, а інвестор - це вкладчик - особа, організація чи держава, що здійснює інвестицію. Отже, інвестиції можуть бути державні, які утворюються із засобів державного бюджету чи державних фінансових джерел; іноземні - ті, що вкладаються зарубіжними інвесторами, іншими державами, іноземними банками, компаніями, підприємцями; приватні, які утворюються із засобів приватних, корпоративних підприємств і організацій, громадян, включаючи як власні, так і залучені кошти.

Розрізняють виробничі інвестиції, які направляються на нове будівництво нових та реконструкцію, розширення і технічне переозброєння діючих підприємств, та інтелектуальні інвестиції, які вкладаються в створення інтелектуального, духовного продукту. Інвестиції бувають контролюючими (прямі інвестиції, які забезпечують володіння понад 50 % голосуючих акцій іншшої компанії) і неконтролюючими (інвестиції, які забезпечують менше, ніж 50 % акцій іншої компанії).

Інвестиції - це будь-який інструмент, в який можна вкласти гроші, з розрахунком на збільшення їх вартості або забезпечити позитивну величину прибутку.

Незалучені грошові кошти не є інвестицією, так як цінність готівкових грошей може бути “з'їдена” інфляцією, та вони не можуть забезпечити ніякого доходу. Якщо ту ж суму помістити на ощадний рахунок до банку, то їх можна назвати інвестицією, так як рахунок гарантує деякий дохід. Існують різні форми вкладення капіталу, які розрізняються за рядом факторів: в цінні папери та нерухомість, в боргові зобов'язання, акції та опціони, з меншим та більшим ризиком, на короткочасний та довгочасний строк, прямі та непрямі.

Для того, щоб мати повноцінне уявлення про суть інвестиції, спочатку звернемось до основних понять, розглянемо структуру інвестиційного процесу, його учасників, типи інвесторів а також інвестування.

Цінні папери, або фондові цінності - це інструменти вкладання грошей, які представляють собою боргові зобов'язання або забезпечують право участі в компанії в якості власника, право покупки або продажу долі в компанії. Майнові вкладення - це вкладення в реальні активи компанії або реальне власне майно. Реальні активи - це земля, будівлі та все те, що “прив'язане” до землі. Реальне власне майно - це золото, антикваріат, мистецькі твори та інші колекційні предмети.

Інвестиції можуть бути прямі та непрямі. Прямі інвестиції - це форма вкладень, яка дає інвестору безпосереднє право власності на цінні папери та майно. Також прямими інвестиціями, називають, вкладення капіталу, при якому інвестор навпростець придбав правлення активами у вигляді фондових або майнових цінностей.

Непрямі інвестиції це вкладення ресурсів до портфеля, інакше кажучи, набір цінних паперів або майнових цінностей. Наприклад, інвестор може придбати акцію взаємного фонду, який представляє собою диверсифікований набір цінних паперів, що випускаються іншими фірмами. Зробивши цю покупку, інвестор не буде мати право управління активами окремо взятої компанії, але буде мати долю у портфелі.

Як правило, інвестиції пов'язані або з інтересами кредитора, або участі в капіталі в якості власника. Боргові цінні папери, як вкладення в нематеріальний актив, представляють собою ресурси, виданні в борг з обміном на право отримання прибутку у вигляді відсотків, та зобов'язань боржника повернути суму вчасно. Звичайно, інвестор придбає право участі в капіталі компанії, купуючи цінні папери, знайомі нам під загальною назвою - акції. Опціони не відносяться ні до боргових інструментів, ні до дольових. Опціони - це цінні папери, які дають інвесторам право придбати інший цінний папір або актив, по заздалегідь встановленій вартості по закінченні оговореного строку.

Інвестиції розрізняються і за ступенями ризику, а саме: високоризикові та малоризикові інвестиції. Інвестиції з низьким рівнем ризику - це вкладення, які вважаються безпечним засобом для отримання прибутку. Інвестиції з високим рівнем ризику - це вкладення, які вважаються спекулятивними з точки зору гарантії отримання прибутку. Спекуляція - це операція придбання та продажу фінансових інструментів, вартість та прибутковість яких, у майбутньому, будуть невизначеними величинами.

З точки зору терміну дії інвестиції поділяються на довго- та короткострокові. Строк дії короткострокових інвестицій зазвичай становить один рік; довгострокові інвестиції розраховані на строк більше року або, як, наприклад, звичайні акції, зовсім не обмежуються строком. Прикладом короткострокового вкладення є депозитний сертифікат зі строком шість місяців, а облігації зі строком погашення 20 років - інструмент довгострокового вкладення.

В цілому інвестиційний процес - це механізм, що об'єднує попит та пропозицію, тобто тих, хто пропонує гроші, і тих, хто пред'являє попит на інвестицію. Звичайно, обидві сторони зустрічаються в фінансових інститутах або на фінансовому ринку. Іноді, при угоді з майновими цінностями, продавці та покупці вступають в угоду на пряму. Фінансові інститути - це такі організації, які приймають вкладення та дають залученні гроші в борг або інвестують в інших формах. Фінансові ринки - це механізм, який служить для укладання угод зводить разом тих, хто має гроші, з тими, хто їх шукає. Ринкова ціна - це ціна, яка зрівнює інтереси продавців та покупців. Ринок капіталів - це довгостроковий фінансовий ринок, на якому переважають різні форми угод з цінними паперами. Грошовий ринок - це сегмент фінансового ринку, де ресурси купують та продають на короткий строк.

Головні учасники інвестиційного процесу - це держава, компанії та фізичні особи, при чому, кожний з них може брати участь в інвестиційному процесі як на стороні попиту, так і на стороні пропозиції.

В цілому держава - це чистий споживач грошових ресурсів, це означає, що держава більше використовує ресурси, ніж дає. Подібно державі, компанії, в цілому, являються чистими покупцями грошових ресурсів. Фізичні особи - це чисті постачальники грошей, інакше кажучи, вони дають інвестиційному процесу більше, ніж беруть. Оскільки, держава та компанії є чистими покупцями грошових ресурсів, роль індивідуальних інвесторів у наданні грошей для фінансування економічного росту та розвитку, дуже велика та значна.

Є два типи інвесторів: інституціональні та індивідуальні. Інституціональні - це спеціалісти, робота яких полягає в управлінні чужими грошима. В свою чергу, індивідуальні - це інвестори, які розпоряджаються своїми власними ресурсами.

Інвестування - це процес розміщення грошей в тих чи інших фінансових інструментах з розрахунком на підвищення їх вартості, або отримання позитивної величини прибутку.

Інвестиції дають віддачу, як правило, через значний термін після вкладання.

В основі інвестиційних процесів лежить:

- інвестиційна діяльність (вкладання коштів, інвестування, а також сукупна діяльність по вкладанню грошових засобів та інших цінностей в інвестиційні проекти і забезпечення віддачі вкладень);

- інвестиційна політика (складова частина економічної політики, що проводиться державою і підприємствами у вигляді встановлення структури і масштабів інвестицій, спрямованих на їх використання, джерел отримання з врахуванням необхідності обновлення основних засобів і підвищення їх технічного рівня);

- інвестиційна співпраця (вид міжнародних економічних відносин, метою яких є раціональний розподіл ресурсів, досягнення державами більш високих результатів в економіці за рахунок переваг участі в міжнародному поділі праці, обновленні технологічної структури виробництва тощо);

інвестиційний менеджмент (управління інвестиціями в конкретну галузь економіки чи в розвинені компанії, підприємства).

Зазначимо, що в зв'язку з поганим інвестиційним кліматом в сучасній Україні управління інвестиційними процесами в Україні є надзвичайно складним, бо інвестиційна діяльність в умовах кризи є слабкою; інвестиційна політика - нестабільною, що пов'язане з законодавчою базою, податковою політикою тощо; інвестиційна співпраця - назріваючою, а інвестиційний менеджмент - інерційним.

Формування управління інвестиційними процесами, його зміцнення, розгортання і подальший розвиток слід починати з кардинального поліпшення інвестиційного клімату, тобто з суттєвого підвищення інвестиційної аттрактивності (привабливості) території України в цілому, яке залежить від якнайшвидшого забезпечення стабільності законодавчої бази, покращання податкової політики шляхом зниження податків і зменшення мит, посилення боротьби із злочинністю та із зменшенням обмеження на приватну власність для іноземців. Крім того, необхідно враховувати регіональні особливості і відмінності у інвестиційній привабливості.

Юрій Гришан, заступник Голови Фонду державного майна України, проаналізував роль приватизаційних процесів у формуванні інвестиційного клімату. Він наголосив на наступному. «Завершилась масова приватизація за приватизаційні папери, яка дала змогу широким верствам населення стати власниками підприємств через: а) викуп малих державних підприємств трудовими колективами; б) придбання акцій великих і середніх підприємств. Ця фаза приватизації не передбачала індивідуального підходу до приватизації великих підприємств, хоч органи приватизації і намагалися у рамках законодавства України враховувати особливості підприємств, що приватизувалися.

На сучасному етапі приватизації дуже важливим є залучення іноземних інвестицій в економіку України, формування ефективного, відповідального власника, який має довгострокові інтереси стосовно підприємства.

Досягти цього можна шляхом здійснення ряду організаційних, процедурних заходів згідно з законами України. В цьому напрямку вже зроблені деякі кроки. Указом Президента України “Про Державну програму приватизації на 1999 рік” передбачено мінімальне розпорошення акцій підприємств, що приватизуються, визначення ринкових цін продажу об`єктів через організовані ринки.

Привабливість підприємств для потенційних покупців підвищується в результаті їх реструктуризації та передприватизаційної підготовки. Сприятливими у цьому плані є консервація та розукрупнення окремих виробництв, реструктуризація фінансової заборгованості тощо. Це стане основою зменшення собівартості продукції, забезпечить її конкурентоздатність не тільки на світовому, а і внутрішньому ринках. За таких умов привабливість приватизації стратегічно важливих об`єктів для інвесторів зростатиме.

До переліку об'єктів, що готуються до приватизації та перебувають у процесі продажу, входять підприємства нафтопереробної, енергетичної, машинобудівної, хімічної галузей промисловості та транспорту. Слід відмітити, що кількість об'єктів поступово скорочується, а приватизація їх здійснюється після ретельної підготовки.

Важливим інструментом підвищення привабливості українських підприємств, ліквідності їх акцій на внутрішньому та міжнародних ринках є фінансова реструктуризація. Її суть полягає у зміні структури власного та позичкового капіталу підприємства, складу його активів, відокремлення (продаж, оренда) майна, яке не використовується у технологічних процесах з метою поліпшення фінансового стану підприємства. Одним із основних заходів фінансової реструктуризації є перетворення заборгованості підприємства в акціонерний капітал або продаж заборгованості в обмін на надання кредиторові частки у статутному фонді. Фінансовий ефект зазначеного механізму полягає у фактичному погашенні боргів акціонерного товариства в обмін на цінні папери, швидкому надходженні коштів до бюджету. В результаті значно збільшується реальна ринкова вартість підприємств, що приватизуються.

Індивідуальний підхід до приватизації підприємств дасть можливість забезпечити ліквідність їх акцій. Разом з тим, деякі питання потребують законодавчого вирішення, внесення змін до законів України, що є досить проблематичним через небажання народних депутатів голосувати за все, що стосується приватизації.

Для забезпечення процедури відкритості, прозорості та одноетапності проведення конкурсів з продажу пакетів акцій підприємств і особливо тих, які мають стратегічне значення для економіки та безпеки держави, підготовлено зміни до процедури проведення конкурсів, передбачених Законом України “Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)”. Така процедура незрозуміла для інвесторів, перешкоджає придбанню пакетів акцій привабливих підприємств. В результаті протягом 1998 р. на конкурсній основі Фондом державного майна було укладено лише 8 договорів з нерезидентами про купівлю-продаж пакетів акцій (Миколаївцементу, Луцького підшипникового заводу, Запорізького феросплавного заводу та ін.).

Згідно з податковим законодавством інвестиції, що вкладаються покупцями пакетів акцій, зараховуються до прибутку підприємств і підлягають оподаткуванню. Це не стимулює інвесторів брати участь у конкурсах, оскільки для них вартість пакета акцій фактично зростає на суму податку. Виходить, що покупець пакету акцій сплачує податок за право внесення інвестицій у стратегічно важливе для економіки України підприємство. І це тоді, коли за державою зберігаються значні контрольні функції щодо діяльності підприємства, а покупець вже сплатив до бюджету 80% вартості пакету акцій. Іншими словами, інвестиції є “подарунком” або безпроцентним кредитом покупця підприємству, оскільки його корпоративні права після цього не розширюються.

З огляду на таку ситуацію значна частина покупців або намагається уникнути виконання інвестиційних зобов'язань, або шукає інших шляхів покриття додаткових витрат, що спричиняє до виникнення юридичних конфліктів та втручання судових органів. Тому потрібно законодавчо врегулювати питання оподаткування інвестицій та можливість коригування статутного фонду ВАТ на розмір внесених інвестицій з метою розширення корпоративних прав інвесторів, в чому вони завжди зацікавлені як підприємці. На часі ухвалення законодавчих актів щодо послаблення податкового тиску на діяльність, пов'язану з придбанням цілісних майнових комплексів з добудовою об'єктів незавершеного будівництва тощо».

Олександр Кіреєв, заступник голови правління Національного банку України акцентував увагу на тому, що Національний банк України зацікавлений у створенні нормального інвестиційного середовища в країні. Приміром, наприкінці березня 1998 р. НБУ зняв обмеження на участь іноземного капіталу у банківському секторі (раніше встановлений ліміт становив 15%). Він також наголосив на тому, що «нас не задовольняє чинна система законодавчого врегулювання питання щодо капіталів банків. У 1996 р. були запроваджені дискримінаційні заходи стосовно участі іноземного капіталу в банківському секторі. Мінімальний статутний капітал для банку за участю українських засновників мав становити 1 млн. екю, для спільного підприємства з участю іноземного капіталу коефіцієнт повинен бути не менше 3, а для банків із 100%-ним іноземним капіталом, які засновуються в Україні, не менше 5. Ми підготували пропозиції до Верховної Ради України з тим, щоб зняти дискримінаційну перепону як для участі іноземного капіталу у банківському секторі, так і для українських засновників банків. Останнім фактично було запропоновано постійну “гонитву за власним хвостом”, тобто вони мали підтримувати мінімальний статутний капітал відносно екю. Оскільки ж цінні папери випускаються і номінуються у національній валюті, то у іноземних і українських засновників банків повсякчас виникала дилема: або збільшувати статутний капітал шляхом капіталізації, або забезпечувати його достатність відповідно до вимог українського законодавства.

Банківська система з 1998 р. перейшла на міжнародні стандарти бухгалтерського обліку, які вимагають, щоб основним оціночним показником був не статутний капітал, який постійно треба збільшувати, а капітал в цілому. На жаль, законодавці сьогодні не готові визнати положення, що розмір статутного, або початкового, капіталу береться до уваги тільки при заснуванні банку (як це прийнято в міжнародній практиці). Далі ж оцінка нормативного рівня капіталу і діяльності банку має визначатися за загальною сумою капіталу (внески акціонерів, резерви, фонди тощо). Позиція Національного банку щодо створення капіталів банків виходить з директив Європейської Комісії, сформульованих ще наприкінці 80-х років для країн-учасниць. За цими директивами мінімальні вимоги до статутного капіталу повинні ставитись лише на момент заснування банку, а далі банк зобов'язаний підтримувати капітал у сумах, не менших початкового капіталу, тобто розмір капіталу не повинен зменшуватись (через збиткову діяльність або з інших причин) нижче рівня, внесеного акціонерами.

Українська законодавча база створення загального інвестиційного клімату вкрай недосконала.

Мартин Диркс, генеральный директор СП “Український мобільний зв'язок” (UMC) також наголосив на погіршенні інвестиційного клімату в Україні: «Україна формує економіку нового типу -- и це правильний вибір. Залучення іноземних інвестицій -- одна з найважливіших умов успіху економічних реформ. В 1992 р., коли UMC прийшла в Україну, ми орієнтувались на діючу в той час законодавчу базу. За сім років відбулося дуже багато змін: правила гри на ринку та інвестиційний клімат змінились, але, на жаль, не в кращу сторону. Знищити прірву між задекларованими намірами, прийнятими рішеннями і реальними діями допоможе лише прийняття справедливих законів».

Доки Україна не створить сприятливого інвестиційного клімату, тобто умов, за яких українські - й іноземні також - підприємці зможуть процвітати, Україна обділятиме саму себе, втрачаючи економічний ріст, робочі місця і доходи з податків, які можна було б збирати з таких підприємств. Український бізнес продовжуватиме діяти в тіні, з усіма викривленнями і втратами, що несе тіньова економіка для української господарської та фіскальної політики. А іноземний бізнес просто сторонитиметься України.

Чинники, що формують інвестиційний клімат держави

До чинників, що забезпечують подолання або зниження ризиків для інвесторів в Україні, належать:

1) рівень розвитку продуктивних сил та стан ринку інвестицій;

2) правове поле держави (законодавча база);

3) політична воля усіх гілок влади;

4) стан фінансово-кредитної системи;

5) статус іноземного інвестора;

6) інвестиційна активність населення.

Суб'єктами інвестиційної діяльності є:

* інвестори (замовники);

* виконавці робіт (підрядники);

* користувачі об'єктів інвестиційної ді-яльності;

* постачальники товарно-матеріальних цінностей, обладнання та проектної про-дукції;

*юридичні особи (банківські, страхові та посередницькі організації, інвестиційні фонди та компанії та ін.);

* громадяни України;

*іноземні юридичні та фізичні особи, дер-жави та міжнародні організації.

Інвесторові надане право володіти, користуватись та розпоряджатись об'єк-тами та результатами інвестиційної ді-яльності, у тому числі здійснювати торго-вельні операції та реінвестування. Інвес-тор може придбати необхідне йому майно за цінами та на умовах, що визначаються за домовленістю, без обмежень щодо обсягу та номенклатури, якщо такі угоди не суперечать законодавству України. Ін-вестор може передати за угодою (контрак-том) свої права щодо інвестицій, їх резуль-татів юридичним та фізичним особам, державним та муніципальним органам.

Учасники інвестиційної діяльності повинні мати у своєму розпорядженні ліцензію або сертифікат на право її здійс-нення.

Інвестиційна діяльність є найважли-вішою складовою частиною підприєм-ницької діяльності компанії (фірми), під-приємства.

Основною метою інвестиційної ді-яльності є забезпечення найбільш ефективних шляхів реалізації інвес-тиційної стратегії компанії (фірми), підприємства на окремих етапах їх розвитку.

У процесі реалізації цієї основної мети інвестиційна діяльність спрямована на вирішення таких найважливіших зав-дань розвитку економіки:

1. Визначення шляхів прискорення реа-лізації інвестиційних програм та проек-тів. Вирішальна роль у реалізації інвести-цій належить галузям інвестиційного комплексу, передусім будівництву. Тому основним завданням інвестиційної діяль-ності є визначення шляхів розвитку цих галузей. Розвинений інвестиційний комп-лекс дозволяє забезпечувати стійкі тем-пи зростання народного господарства, за-проваджувати найновітніші досягнення технічного прогресу, реалізовувати великі соціально-економічні завдання.

2. Забезпечення високих темпів еконо-мічного розвитку підпри-ємства. Стратегія розвитку будь-якого підприємства від моменту їх створення передбачає по-стійне економічне зростання за рахунок збільшення обсягів результатів підпри-ємницької діяльності, а також галузевої, асортиментної та регіональної диверсифі-кації цієї діяльності. Це економічне зро-стання забезпечується насамперед за ра-хунок інвестиційної діяльності, у процесі якої реалізуються довгострокові стратегіч-ні цілі підприємства.

3. Забезпечення максимізації доходів від інвестиційної діяльності, Прибуток є основним показником, що ха-рактеризує результати не тільки інвес-тиційної, але й усієї підприємницької ді-яльності підприємства.

4. Забезпечення мінімізації інвестицій-них ризиків. Сучасне ринкове середови-ще немислиме без ризику. За певних не-сприятливих умов ці ризики можуть ви-кликати втрату не тільки прибутку та додаткового доходу від інвестицій, але й частини інвестованого капіталу. Ці об-ставини зумовлюють необхідність пошу-ку шляхів та способів зниження ризику при реалізації інвестиційних проектів.

5. Забезпечення фінансової стійкості та платоспроможності під-приємства у процесі здійснення інвести-ційної діяльності.

Усі перелічені завдання інвестицій-ної діяльності тісно взаємопов'язані та взаємозумовлені.Забезпечення ви-соких темпів розвитку підприємства може бути досягнуте за рахунок добору високопри-буткових інвестиційних проектів, та за рахунок прискорення реалізації інвестиційних програм, передбачених на тому чи іншому етапі її розвитку. У свою чергу максимізація прибутку.

Мінімі-зація інвестиційних ризиків є одночасно найважливішою умовою забезпечення фінансової стійкості та платоспромож-ності компанії у процесі здійс-нення інвестиційної діяльності.

Виходячи з цього, серед розгляну-тих завдань інвестиційної діяльності пріо-ритетною є не максимізація доходу (при-бутку) від інвестиційної діяльності, а за-безпечення високих темпів економічного розвитку компаній (фірм) та підприємств при достатній їхній фінансовій стійкості.

Одним з найважливіших чинників покращення інвестицій-ного клімату в Україні є створення адекватного ринковій еконо-міці правового поля, яке цілком залежить від політичної волі за-конодавчої та виконавчої гілок влади. Так, наприклад, реалізація угоди про вільну торгівлю між Україною та РФ дозволила вес-ти торгівлю з Росією без стягування ПДВ, що значно покращило інвестиційний клімат.

Загальне правове поле інвестиційної діяльності регулюється законами, більшість з яких прийняті ще в 1991 р.

Закон "Про зовнішньоекономічну діяльність" визначає рів-ність суб'єктів цієї діяльності (вітчизняних та іноземних), гаран-тії прав власності, право представництва, реєстраційний порядок організації діяльності. В законі передбачені податкові, митні нор-ми регулювання, експортно-імпортні квоти.

Розрахунки між суб'єктами інвестиційної діяльності (рези-дентами і нерезидентами) здійснюються згідно з Законом "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті" .

В Законі "Про інвестиційну діяльність" зафіксовані державні гарантії прав інвестора. Передусім передбачено стабільність умов діяльності інвесторів внаслідок зміни законодавства впродовж 10 років, відшкодування збитків, що спричинили інвестору дер-жавні органи та ін. Закон України "Про іноземні інвестиції" (бе-резень 1992 р., його дію припинено 19.03.1996 р.) був визнаний одним з найкращих у країнах колишнього Радянського Союзу щодо заохочення прямих іноземних інвестицій. Він надавав значні гарантії, права та пільги іноземним інвесторам.

Розпорядженням Президента України 20.05.97 р. створено Палату незалежних експертів з питань іноземних інвестицій. За-тверджено перелік суперечок, з якими інвестори можуть зверта-тись до Палати, в тому числі про нечесну конкуренцію, односто-роннє невиконання домовленостей, розголошення конфіденцій-ної інформації тощо.

Сьогодні статус іноземного інвестора в Україні визначається Законом "Про режим іноземного інвестування", який був прий-нятий в березні 1996 р. Останні пільги іноземним інвесторам скасовані новою редакцією законів про ПДВ та оподаткування прибутку, що передбачають оподаткування іноземних інвестицій на загальних засадах.

Закон "Про банки і банківську діяльність" визначає дозволе-ні банкам види операцій, пов'язаних з інвестиційною діяльністю: фінансування реальних інвестицій за дорученням їх власників або розпорядників, випуск цінних паперів, їх придбання та про-даж; лізингові, факторингові та довірчі операції. Законом забо-роняється діяльність банку як інвестора в виробничій сфері, в законопроекті нової редакції цього закону передбачаються суттє-ві зміни щодо активізації інвестиційної діяльності банків.

Важливе значення має Указ Президента "Про заходи щодо реформування інвестиційної політики в Україні", в якому на-давались доручення КМ щодо впровадження в практику нового порядку визначення амортизації, норм амортизаційних відраху-вань, віднесення амортизаційних відрахувань на витрати вироб-ництва (обігу), використання прискореної амортизації основних фондів. Указ Президента "Про невідкладні заходи щодо стимулю-вання інвестиційної діяльності в Україні" зумовлює:

-- необхідність приватизації об'єктів незавершеного будівни-цтва одночасно з приватизацією земельних ділянок;

-- спрощення системи отримання дозволів на проведення проектно-розвідувальних робіт;

-- звільнення компаній, що споруджують об'єкти за рахунок бюджету, від сплати земельного податку.

Постанова передбачає розробку проектів таких законів:

-- про звільнення експортерів від сплати податку на прибу-ток на приріст обсягів експорту;

-- про спрощення оподаткування малого підприємництва;

-- про дозвіл підприємству відкривати більше одного банків-ського рахунку;

-- про скасування обмеження для інвестфондів та інвестком-паній щодо володіння майном підприємств;

-- про амністію нелегально вивезених з України капіталів;

-- про збільшення ліміту участі іноземного капіталу в україн-ській банківській системі

Певну роль в покращенні інвестиційного клімату та в акти-візації інвестиційного процесу повинні відіграти законодавчі ак-ти, що будуть розглянуті парламентом в 1998 р., якщо положен-ня, що в них пропонуються, не будуть вилучені і якщо будуть вра-ховані прогресивні пропозиції. Це, зокрема, такі законопроекти:

-- "Про промислово-торговельну палату України". Мета пала-ти -- забезпечити представництво і захист інтересів підприємців У відносинах з державою міжнародними та неурядовими органі-заціями. Ця палата повинна затверджувати сертифікати товарів, підтверджувати форс-мажорні обставини, вести недержавний ре-єстр українських підприємств з надійним фінансовим станом;

"Про націоналізацію майна в Україні", де повинна перед-бачатись повна компенсація вартості втраченого майна та упу-щеної інвесторами вигоди;

-- законодавство з валютного регулювання повинно передба-чити реєстраційний характер одержання кредитів резидентами та звільнення від податків Грантів, що надходять з-за кордону;

-- "Про оцінку майна, майнових прав і про професійну оці-ночну діяльність в Україні". Цей законопроект повинен визнача-ти вимоги до оцінювачів майна, затверджувати прогресивну ме-тодику його оцінки та порядок державної реєстрації фірм-оціню-вачів;

-- "Про управління державним майном", де повинна бути створена система регулювання казенних підприємств, тобто зі 100 % державною власністю, і корпоратизованих підприємств, передбачатись створення окремого органу, який буде управляти державними активами;

-- "Про електронний обіг цінних паперів і систему депози-тарію України", де повинен бути передбачений загальний облік всіх акцій, що унеможливить створення "пірамід" у фінансових структурах.

Для покращення інвестиційного клімату в Україні конче не-обхідно прийняти цілу низку законодавчих актів:

-- закони "Про Державний банк реконструкції та розвитку", "Про іпотеку та іпотечні банки", "Про інвестиційні банки";

-- закони про страхування цінних паперів, депозитів юридич-них осіб, внесків фізичних осіб, інвестиційних житлових креди-тів тощо.

Важливе значення мають також заходи щодо державної під-тримки та стимулювання інвестиційної діяльності, що передба-чаються урядом на 1998 р.

Важливу роль у формуванні сприятливого інвестиційного клімату в Україні відіграють фондовий ринок, фінансово-кредит-на система, залучення іноземного капіталу, інвестиційна актив-ність населення, структурно-інноваційна перебудова економіки та інші чинники, що будуть розглянуті в наступних підрозділах.

Залучення іноземного капіталу

Існує багато шляхів залучення іноземного капіталу для ін-вестування економіки країни. Найважливіші з них:

-- прямі інвестиції через створення підприємств з іноземним капіталом, в тому числі спільних підприємств;

-- портфельні інвестиції шляхом продажу іноземним рези-дентам і нерезидентам цінних паперів;

-- кредити, позики та Гранти міжнародних фінансових інсти-туцій, країн, державних установ, міжнародних фондів, експорт-них агентств, банків тощо.

Державна політика щодо залучення іноземного капіталу здійснюється Кабінетом Міністрів України спільно з НБУ і ре-гулюється Верховною Радою України. Неабияку роль в цьому процесі відіграє Адміністрація Президента. Указами Президента України створена певна кількість державних інституцій, що без-посередньо займаються залученням іноземних інвестицій в Ук-раїну:

-- Українська державна кредитно-інвестиційна компанія;

-- Національне агентство України по реконструкції і розвитку;

-- Державний інвестиційно-кліринговий комітет;

-- Палата незалежних експертів з питань інвестицій;

-- Консультативна рада з питань іноземних інвестицій в Ук-раїну;

-- Валютно-кредитна рада Кабінету Міністрів;

-- Координаційна рада з питань інвестиційно-клірингового спів-робітництва.

в липні 1996 р. Указом Президента було створено Національне агентство України по реконструкції і роз-витку, завданням якого є участь в формуванні державної політи-ки при взаємодії з міжнародними фінансовими організаціями і закладами для залучення кредитів, грантів, міжнародної гумані-тарної і технічної допомоги, іноземних інвестицій. Згідно з По-ложенням про Агентство, воно має статус міністерства і повинно здійснювати контроль за ефективністю використання коштів, що надходять з-за кордону.

Державний інвестиційно-кліринговий комітет та Координа-ційна рада з питань інвестиційно-клірингового співробітництва розглядають питання, пов'язані з залученням фінансових і інвес-тиційних ресурсів в рамках інвестиційно-клірингових відносин.

Палата незалежних експертів з питань іноземних інвестицій функціонує згідно з Положенням і є постійно діючим консультативнодорадчим органом при Президентові України, метою яко-го є запобігання конфліктів між іноземними інвесторами і орга-нами виконавчої влади.

Консультативна рада з питань іноземних інвестицій створена при Президентові для розробки і реалізації державної політики по залученню і використанню іноземних інвестицій.

Рішення про надання державних гарантій при залученні іно-земних кредитів приймає валютно-кредитна Рада Кабінету Міні-стрів України.

Перші спільні підприємства в Україні почали створюватись в 1991 р. Цей процес регулюється нормативними актами різної юридичної сили в яких обумовлюється порядок реєстрації іно-земних інвестицій, надання або відміна пільг спільним підпри-ємствам, умови розподілу та реінвестування прибутків, їх опо-даткування тощо. Загальна сума прямих іноземних інвестицій, Що надійшли в Україну станом на 1.01.1998 р., складає близько 2,1 млрд дол. США. При цьому неможливо визначити, скільки коштів надійшло безпосередньо у виробничі фонди, а скільки -- на обладнання офісів та на інші потреби підприємств та їх ке-рівників.

На частку США і Німеччини припадає більше третини пря-мих інвестицій в Україну, приблизно 10 % сукупного товарообі-гу України припадає на ці держави.

Іноземні інвестиції вкладені в 5263 підприємств України, 4117 з яких -- спільні. СП володіють двома третинами загальної суми інвестицій. Основна форма ін-вестицій це -- рухоме і нерухоме майно (65 %),-- близько 20 % -- безпосередньо -- грошові внески.

Взагалі діяльність іноземних інвесторів в Україні регулюєть-ся близько 70 нормативними актами різного рівня, якими іно-земному інвестору досить важко керуватися в зв'язку з неодно-значністю положень. Крім цього, до діючого Законодавства пос-тійно вносяться зміни і доповнення, які часто значно погіршу-ють існуючі положення та умови діяльності іноземних інвесто-рів. З метою усунення цих недолік доцільно було б, з одного бо-ку, прийняття нових законодавчих актів або змін і доповнень до вже діючих, а з другого боку -- усунення протиріч та неодно-значних положень в уже діючих законодавчих та нормативних актах.

Найсприятливішим для іноземних інвесторів був Закон про іноземні інвестиції, прийнятий ще в 1992 році.

В Законі передбачались такі положення:

-- іноземним інвесторам надавались гарантії непогіршення їх фінансового стану від змін законодавства протягом 10 років;

-- підприємства з іноземними інвестиціями звільнялись від сплати податку на доходи в виробничій сфері протягом 5 років, в торгівлі -- протягом 3 років, в посередницькій діяльності -- протягом 2 років;

-- іноземні інвестиції в Україні не підлягали націоналізації;

-- в разі припинення інвестиційної діяльності іноземний ін-вестор мав право репатріації свого майна та доходів протягом 6 місяців;

-- з іноземними інвесторами могли укладатися концесійні договори на розробку корисних копалин строком на 99 років.

Діяльність іноземних інвесторів на території України трива-лий час регулювалась Декретом КМУ "Про режим іноземного інвестування та Законом України "Про державну програму заохочення іноземних інвестицій в Україну" В цих законо-давчих актах закріплювались майнові права іноземних інвесто-рів, додатково передбачені Законом "Про іноземні інвестиції", але відмінялась більшість пільг.

Більшість державних гарантій збереглася в діючому Законо-давстві, зокрема, державні гарантії відносно:

-- примусових вилучень, а також незаконних дій державних органів та їх посадових осіб;

-- компенсації втрат та відшкодування збитків іноземним ін-весторам;

-- повернення своїх інвестицій в разі припинення інвести-ційної діяльності;

-- переказу частки прибутку за кордон після сплати податків;

Ці гарантії закріплені в статті 8 Закону України "Про режим іноземного інвестування", вони захищають права власності іноземного інвестора на протязі 10 років з моменту змін в Зако-нодавстві.

Новою редакцією статті 7 Закону "Про оподаткування при-бутку підприємств" встановлюється податок на прибуток під-приємств з іноземними інвестиціями на загальних засадах.

Закон «Про внесення змін до Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств"» визначає постійне представництво нерезидента в Україні та порядок оподаткування його прибутку. Згідно із статтею 13 цього Закону, всі доходи нерезидентів джерелом походження з України: від головної діяльності, портфельних інвестицій в цінні папери, в тому числі від корпоративних прав оподатковуються за ставкою ЗО %.

-Доходи від головної (господарської) діяльності в разі репат-ріації додатково підлягають оподаткуванню в розмірі 15 %.

Суми доходів нерезидентів, отриманих у ви-гляді страхових внесків, страхових платежів або страхових пре-мій від перестрахування ризиків, а також ризиків резидентів за межами України, оподатковуються за ставкою 15 % у джерела їх виплати за рахунок таких виплат.

Не підлягають оподаткуванню доходи, отримані нерезиден-тами у вигляді відсотків або доходу (дисконту) на державні цін-ні папери, продані (розміщені) нерезидентами за межами тери-торії України через уповноважених агентів-нерезидентів, або відсотків, сплачених нерезидентам за отримані Україною позики (кредити або державні зовнішні запозичення), які відображають-ся у державному бюджеті України чи кошторисі Національного банку України.

Що стосується надання пільг іноземним інвесторам та ін-шим суб'єктам господарювання, то, згідно з чинним законодав-ством -- це прерогатива Верховної Ради. КМУ має повноваження на встановлення номенклатури товарів критичного імпорту, вве-зення яких на митну територію України звільняється від ПДВ.

З 1 липня 1997 р. Верховна Рада України внесенням змін до Законів "Про оподаткування прибутку підприємств" та "Про ре-жим іноземного інвестування" скасувала пільговий режим опо-даткування діяльності підприємств з іноземними інвестиціями.

Законом "Про оподаткування прибутку підприємств" передба-чалося звільнення від податку на прибуток підприємств, які заре-єстровані до 1 січня 1995 р., і мають іноземну інвестицію на тери-торії України не менше 100 тис. дол. США. Таких підприємств в Україні приблизно ЗО % (11 тис.) і скасування пільг щодо них має принести бюджетові України в 1997 році 615 млн. грн.

Законом "Про режим іноземного інвестування" підприємства з іноземними інвестиціями звільнялися від обкладання ввізним митом на майно, що ввозилося як внесок у статутний фонд. В 1996 році сума коштів внаслідок дії цієї пільги склала 1 млрд. 190 млн. грн.

На мою думку, скасування пільг щодо іноземних інвесторів погіршить інвестиційний клімат в Україні, тим паче що для біль-шості спільних підприємств пільгове оподаткування закінчуєть-ся в поточному (1997) році. У виробничій сфері пільги по подат-ках на прибуток повинні бути збережені. Прибуток СП повинен оподатковуватись, але за дещо меншими податковими ставками.

Держава в ролі інвестора і в ролі учасника інвестиційної діяльності

. Держава в ринковій економіці може виступати як в ролі інвестора, так і в ролі учасника інвестиційної діяльності. Держава здійснює прямий і непрямий вплив на інвестиційний процес.

Прямий вплив держави:

держава, як інвестор приймає на себе функції фінансування тих галузей виробництв, продукція яких має загальнонаціональний характер, і може виготовлятись тільки не державних правах (машинобудівництво, металургія).

Непрямий вплив держави: здійснюється через інвестиційні інститути по напрямку:

1. державного кредитування;

2. роздержавлення і приватизація;

3. податкове регулювання;

4. амортизаційна політика;

5. лізинг;

6. антимонопольні заходи;

7. стандартизація.

І. Національний банк України

1) грошово-кредитне регулювання: здійснюється за допомогою НБУ: за допомогою формування

а) кредитної експансії (так звані "дешеві гроші", обл. став.);

б) кредитна рестрикція (мета: зацікавлення інвестора в вкладенні довгострокових капіталовкладень, одержання довгострокових кредитів; збільшення облік. ставки).

2) купівля-продаж державних цінних паперів.

ІІ. Фонд державного майна: здійснюється політика реструктуризації і приватизації.

Функції:

1) розробка проектів державних програм приватизації і контроль за їх здійсненням.

2) заміна в процесі приватизації форм власності;

3) здійснення продажу майна загальної державної власності (продаж ліквідованих підприємств);

4) розробка нормативних актів по питаннях управління державним майном, здійснення його реалізації, здійснення аудитної перевірки ефективності використання майна.

ІІІ. Державний інноваційний фонд: мета: для фінансування матеріально-технічної підтримки заходів по забезпеченню розвитку і використання досягнень науки і техніки. Кошти фонду використовуються для фінансування галузевих та міжгалузевих науково-дослідних робіт за рахунок відрахування підприємствами 11% від фактичного обсягу реалізації продукції.

До фінансово-кредитних установ належить:

1) комерційні банки;

2) небанківська система:

а) інвестиційний фонд;

б) інвестиційна компанія;

в) страхова компанія (захист від ризиків);

г) Пенсійний фонд;

д) лізингові компанії.

Інвестиційний фонд - здійснює випуск акцій з метою залучення грошових коштів інших інвесторів та їх розміщення в цінних паперах. Це є юридична особа, затверджена в формі акціонерного товариства (закритого і відкритого), виключною діяльністю якого є спільне інвестування. Особливістю ІФ: може залучати грошові кошти населення (компаніям це не дозволяється), що дозволяє збільшити активи.

Інвестиційні компанії - це торгівець цінними паперами, який, крім інших видів діяльності, може залучати кошти для здійснення спільного інвестування шляхом емісії цінних паперів і їх розміщення.

Функції інвестиційної компанії:

- організація випуску цінних паперів;

- вкладання коштів в цінні папери;

- купівля-продаж цінних паперів.

Інвестиційні компанії створюють власні фінансові ресурси тільки за рахунок коштів засновників та емісії цінних паперів, що продаються юридичним особам.

Для ІФ і ІК законом встановлюються обмеження (для ліквідації монополізму):

1) ІФ (ІК) не можуть придбати більше як 5% цінних паперів одного емітента;

2) статутний капітал ІФ повинен складати більше, як 2000 мінімальних заплат, а ІК - не менше 50 000 мінімальних зарплат на момент реєстрації;

3) ІФ не має права випускати облігації, векселі, тримати в цінних паперах більше 70% активів.

Пенсійні фонди - створюються приватними і державними корпораціями, фірмами, для виплати пенсій.

Учасники інвестиційної діяльності - це спеціалізовані фірми, що представляють певні види послуг і здійснюють певного типу роботу.

1) Найбільш зручною для інвестора є фірма-девелопер - це юридична особа, яка приймає на себе функції по повній реалізації капіталу інвестора: здійснює пошук найбільш вигідних місць вкладання коштів інвестора. А також розробляє проект, здійснює його фінансування і реалізацію. В цих умовах фірма одержує 5-10% від загальної суми інвестицій.

2) Фірми-ріелтери - фірми-посередники по торгівлі нерухомістю. Працюють на комісійних засадах: 3-10% від суми контракту. В контрактах передбачаються строки реалізації об'єкту.

3) Важливе значення в інвестиційному процесі відіграють інжиніринго-консалтингові фірми. Вони на договірних засадах розробляють різного роду документацію для інвестора: інформаційну, науково-технічну, проектно-кошторисну, опрацьовують проекти бізнес-планів.

4. Реальні інвестиції - повністю спрямовуються на збільшення реального капіталу: основного і оборотного, тобто на основні доходи, та на приріст матеріально-виробничих запасів.

Термін "реальні інвестиції" заснований в міжнародній практиці в системі національних рахунків в ООН. В ринковій економіці реальні інвестиції поділяються на:

- валові реальні інвестиції;

- чисті реальні інвестиції.

Валові реальні інвестиції - це загальний обсяг інвестованих коштів в певний період, у нові будови, реконструкцію, придбання засобів виробництва та на приріст товарних виробничих запасів.

Чисті реальні інвестиції - це валові інвестиції зменшені на суму амортизаційних відрахувань в певному періоді.

Валові інвестиції - це капітальні вкладення. Капітальні вкладення, як економічна категорія - представляють собою сукупність вартісних та матеріально-речових факторів перетворених у системі капітального будівництва в основні фонди.

Реальні інвестиції є надійним розміщенням капіталу. Причини:

- ціна на об'єкт реальної інвестиції росте більшими темпами, ніж знецінюється національна валюта;

- реальні інвестиції приносять більші прибутки, ніж вкладення в фінансові активи (цінні папери);

- реальні інвестиції відображають імідж компанії.

Стратегія розвитку спеціальних (вільних) економічних зон.

Для створення сприятливого інвестиційного клімату в спеціальній економічній зоні необхідно:

1) забезпечити довготерміновий і стабільний характер економічної політики;

2) лібералізувати умови переміщення капіталів і товарів;

3) забезпечити умови виробництва й торгівлі, які б відповідали світовим стандартам, і тверді правові гарантії захисту права власності;

4) сформувати ефективні форми взаємодії місцевих органів державної виконавчої влади, місцевого і регіонального самоврядування і керівництва зоною на засадах взаємної заінтересованості в досягненні високих загальноекономічних результатів діяльності.

У процесі формування спеціальних (вільних) економічних зон слід дотримуватися концептуальної єдності підходів, що зокрема означає:

· спрямованість на досягнення ефективного режиму господарювання кожного окремого суб`єкта при позитивному народногосподарському ефекті в цілому;

· гнучкість і динамічність управління спеціальними (вільними) економічними зонами, тобто можливість швидкого і адекватного реагування на зміни в кон`юктурі ринку і зовнішньому економічному середовищі;

· збалансованість інтересів усіх сторін, що беруть участь у процесі створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон;

· багатоваріантність (альтернативність) підходів, форм і моделей спеціальних (вільних) економічних зон, закладення в техніко-економічне обґрунтування доцільності їх створення;

· перспективність просторового і функціонального розвитку;

· відповідність пріоритетних напрямків розвитку спеціальних (вільних) економічних зон пріоритетним напрямам розвитку регіону та держави;

· врахування вимог національної безпеки.

Створення спеціальних (вільних) економічних зон має здійснюватися з урахуванням певних факторів розміщення, зокрема:

· сприйнятливого з погляду зовнішніх і внутрішніх можливостей для реалізації намічених цілей місце розташування спеціальних (вільних0 економічних зон;