Україна в міжнародній торгівлі

2

Зміст

Вступ

Розділ 1. Світовий ринок: поняття, структура, умови та фактори кон'юнктури, ціни

Розділ 2. Україна в міжнародній торгівлі

Розділ 3. Шляхи досягнення економічного суверенітету України

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Україна, ставши в 1991 р. на шлях незалежності, за прикладом інших постсоціалістичних держав Східної Європи почала налагоджувати економічні зв'язки з країнами світу. Проте, не маючи відповідного досвіду, кваліфікованих кадрів та державних органів, які могли б проводити самостійну і виважену зовнішньоекономічну політику, Україні досить часто доводилось зазнавати невдач на фоні більш іменитих конкурентів -- Росії, Польщі та ін. Стабільні взаємовигідні зв'язки з індустріальними країнами світу необхідні для того, щоб швидше подолати економічну кризу. Адже лише залучивши до перебудовчих процесів у національному господарстві зарубіжних інвесторів, придбавши нові технології випуску продукції та заручившись підтримкою міжнародних організацій, можна сподіватися на успіх. Тим більше, що приклади Угорщини, Польщі, країн Прибалтики свідчать про ефективність такого шляху.

Найголовнішою причиною, що стримує нині входження України у світове господарство як повноправного партнера є дуже низька конкурентоспроможність її продукції на міжнародних ринках. Головними причинами такого стану є:

1. Практично всі вітчизняні товари, навіть високої якості, не відповідають міжнародним стандартам. У країнах соціалістичного табору використовувалася своя система стандартизації, яка значно відрізнялася від прийнятої в усьому світі. Перехід до такої системи зараз вимагає чимало часу і коштів. Ось чому одиниці українських товарів сьогодні мають міжнародні сертифікати і допускаються на світовий ринок. Окрім того, характерними рисами української продукції є її низька якість та матеріаломісткість, оскільки обладнання, на якому вона виготовляється, морально застаріло. Ціна вітчизняних товарів вища від закордонних аналогів. 2. Переважання в експорті України сировинних товарів і практично повна відсутність високотехнологічного обладнання, патентів, ліцензій, «ноу-хау», що користуються на ринках величезним попитом.

3. Гостра нестача високопрофесійних кадрів, що можуть працювати на зовнішніх ринках, сприяти збуту продукції. Недосконалою є система управління зовнішньоекономічною діяльністю. Часто навіть прекрасна за своїми якостями продукція не потрапляє на міжнародні ринки через нерозпорядливість чиновників.

4. Низька зацікавленість вітчизняних підприємців у виробництві продукції на експорт. У провідних країнах світу держава всіма можливими способами стимулює таке виробництво: надає податкові пільги, вводить обмеження на ввезення імпортних товарів та ін. На Україні, на жаль, цього поки що не зроблено.

У зв'язку з таким важким становищем виникає запитання, чи можливе взагалі становлення України як однієї з провідних держав світового економічного простору, чи ми так і залишимося на його задвірках? Відповіддю можуть бути лише конкретні дії.

Слід зауважити, що визначальними факторами розвитку світового господарства є міжнародний поділ праці, спеціалізація та інтернаціоналізація виробництва, вільне переміщення товарів і робочої сили. В цьому виражаються взаємозв'язок і взаємозалежність усіх країн і народів, регульовані системою міжнародних економічних відносин і міжнаціональних механізмів, які визначають форми господарського обміну між країнами. Матеріальну основу всесвітнього господарства утворюють світові ринки капіталів, товарів і послуг, цінних паперів тощо.

Актуальність даної теми полягає у диверсифікації зовнішньоекономічних зв'язків України. У найзагальнішому вигляді зовнішня торгівля є засобом розвитку спеціалізації країни, зростання продуктивності ресурсів, збільшення обсягів виробництва, отже - і піднесення добробуту держави. Дослідження, проведене Світовим банком, засвідчило наявність тісного зв'язку між розвитком зовнішньої торгівлі та економічним зростанням.

Ступінь наукової розробки теми.

Наукову доктрину міжнародного економічного співробітництва заклали класики економічної теорії, і в першу чергу -- Д. Рікардо як автор теорії порівнянних витрат. Надалі її було розвинуто і модифіковано в концепції порівняльних переваг Хекшера-Оліна, згідно з якою кожна країна вивозить товари, виготовлювані з якнайефективнішим використанням надлишкових факторів виробництва, і ввозить дефіцитні товари, а також В. Леонтьєва та інших авторів, які обґрунтували переваги експорту наукомісткої продукції. Представники деяких сучасних шкіл і напрямів економічної думки підкреслюють значущість ідей міждержавного регулювання торговельно-економічних та інших відносин за допомогою ряду наднаціональних інститутів (таких, як Світовий банк, МВФ і СОТ) з метою впорядкування товарообороту, валютних і кредитних відносин, платіжних балансів. Дістала розробку теорія монополістичних переваг у діяльності ТНК, які забезпечують для різних країн гнучке пристосування до ринку, доступ до сучасних технологій, менеджменту і маркетингу, до можливостей економії в масштабах виробництва. Одним з головних гасел стала експортна стратегія як умова швидкого економічного зростання (Південна Корея, Тайвань та ін.). Саме цю ідею було покладено в основу економічного розвитку України в останні роки.

Об'єктом даної роботи стала найрухоміша частина світового господарства - світовий ринок, що являє собою сферу обмінних відносин між країнами та між іншими суб'єктами світового господарства, які пов'язані між собою участю у міжнародному поділі праці. Більш докладно (окремим розділом) розглянута міжнародна торгівля та місце України на світовому ринку товарів та послуг.

Предметом даної роботи стала сукупність відносин, що виникають між учасниками міжнародних економічних відносин як результат їх діяльності у сфері операцій, направлених на обіг товарів та послуг, що здійснюються з участю іноземного елемента.

Метою цієї роботи є аналіз об'єктивних світогосподарських процесів і місця в них України, а також досвіду розвинутих держав у подоланні труднощів економічного розвитку, розгляд основних торговельних партнерів України та зміни основних напрямків зовнішньої торгівлі.

Завданням даної роботи виступає пошук шляхів досягнення економічного суверенітету України, розкриття поняття та структури світового ринку, умов та факторів формування кон'юнктури та встановлення цін на світових ринках. А також підвищення ефективності господарства в результаті залучення до нього дедалі більшої кількості держав з різними рівнями індустріального розвитку, з неповторними особливостями національної, расової та релігійної специфіки.

При написанні даної роботи автором була використана ціла сукупність методів, способів та прийомів наукового дослідження та пізнання, які включали в себе як загальні, такі як матеріалістичний, порівняльний, історичний, так і спеціальні, наприклад, метод статистичного аналізу, зведення та групування, індексний метод та обробка літературних джерел, а також метод відображення результатів наукових досліджень у графічній та табличній формі.

Структура роботи. У відповідності з поставленою метою та завданнями дана робота складається з вступу, трьох розділів, висновків та списку використаної літератури (всього 13 найменувань). Загальний обсяг дослідження - 35 сторінок.

Розділ 1. Світовий ринок: поняття, структура, умови та фактори кон'юнктури, ціни

Ринок є невід'ємною частиною суспільного господарського відтворення і формується в тісній взаємодії з усіма його елементами: виробництвом, споживанням, розподілом.

Ринок являє собою сферу товарно-грошового обміну, розвитку торговельних функцій між продавцем і покупцем.

Первісним елементом світового ринку є внутрішній ринок, який здійснює торговельні операції з внутрішньої торгівлі.

Національний ринок поєднує внутрішню та зовнішню торгівлю даної країни.

Світовий ринок - це сукупність національних ринків, поєднаних між собою всесвітніми господарськими зв'язками на підставі міжнародного поділу праці, спеціалізації, кооперування, інтеграції виробництва і збуту товарів і послуг.

Схема 1. Структура світового ринку Джерело: Мазаракі А.А. та ін. “Світовий ринок товарів та послуг: регіональна структура”: Навч. посібник. - К.: Видавн. центр КДТЕУ, 1998..

В даній курсовій роботі розглянуто світовий ринок товарів та послуг.

До категорії світових належать усі товарні ринки, на яких виключно велику частку складають зовнішні торговельні операції (наприклад, світовий ринок олова, де експортна квота сягає 90% від його виробництва) і ті, де вона помірна - 30-50% (наприклад, світовий ринок автомобілів) і навіть незначна - 10-20%.

Структуру світового товарного ринку можна розглядати в трьох аспектах - регіональному (або географічному), товарно-галузевому та соціально-економічному.

Згідно з регіональною структурою світового ринку розрізняють ринки окремих країн або їх угруповань (схема 2).

Схема 2. Регіональна структура світового ринку Див.: там же, стор. 6. .

За товарно-галузевою структурою світового ринку відрізняють окремі товарні ринки, які відповідають рівню ринку певного товару або його частини. За основу цієї класифікації беруть Міжнародну класифікацію 00Н - Стандартну Міжнародну торговельну класифікацію - СМТК, Брюссельську митну номенклатуру, Гармонізовану систему опису товарів.

За товарно-галузевою структурою світового ринку відрізняють три провідних групи товарів - готові вироби, сировину і напівфабрикати, послуги (схема 3).



Кожну товарну групу складають підгрупи товарів, які можуть бути окремими товарними ринками. Так, ринок промислової сировини поєднує ринки руд чорних, кольорових металів, дорогоцінного каміння, діамантів, хімічної сировини та ін.

За соціально-економічною структурою світового товарного ринку розрізняють ринки промислово розвинутих країн (ПРК), країн, що розвиваються (КР) та країн з перехідною економікою (КПЕ), країн соціалістичної орієнтації (КСО).

За ступенем монополізації та характером торговельних угод на світовому ринку виділені такі типи його структури:

- монополістичний, де панує один постачальник (ринок діамантів);

- олігополістичний, де домінує група великих продавців (ринок нафти);

- атомістичний, де спостерігається невисока концентрація пропозиції товарів за участю багатьох постачальників та загострюється конкурентна боротьба (ринки текстильних, швейних товарів та ін.).

За характером торговельних угод та взаєминами продавців та покупців розрізняють три сектори світового ринку: закритий, відкритий та пільговий ринок товарів. До основних сегментів (фундаментальних елементів) закритого сектора світового товарного ринку належать внутріфірмові постачання, тобто товарообіг між філіалами головних та дочірніх підприємств великих монополій або ТНК; субпостачання товарів малих та середніх фірм, які виступають підрядчиками великих монополій, внутрішня торгівля регіональних інтеграційних об'єднань, постачання товарів за програмами допомоги, за особливими міждержавними угодами, зустрічна торгівля. На закритому ринку продавці та покупці взаємодіють на підставі некомерційних відносин, бо вони пов'язані юридичною залежністю, угодами про міжнародну спеціалізацію та кооперування, системою часткової участі та фінансового контролю, преференційними та спеціальними торговельно-економічними, валютно-кредитними, військово-політичними та іншими специфічними договорами.

Закритий сектор світового товарного ринку підпорядковується обмеженому впливу ринкових факторів, для нього характерна відносна усталеність ринкових цін, які базуються на національних цінах і не відбивають короткочасних коливань попиту і пропозиції та дійсних вартісних показників збутових товарів.

Відкритий сектор світового товарного ринку є сферою звичайної комерційної діяльності практично незалежних продавців та покупців - малих і великих фірм, аутсайдерів, монопольних об'єднань, державних і приватних підприємств. Незалежність торговельних контрактів відкритого сектора світового товарного ринку зумовлює відносну нестабільність взаємовідносин. У відкритому секторі товарного ринку здійснюються короткострокові комерційні угоди та операції "вільного" ринку.

"Вільний" ринок - це сектор відкритого ринку вільної конкуренції виробників та постачальників товарів. Цей ринок відживає, тому що його витісняють сучасні механізми міжнародного регулювання світового товарного ринку. "Вільний" ринок проявляється у біржовій торгівлі, на ринку "спот" (з терміновим постачанням реального товару) та "чорному ринку".

Проміжне становище між закритим і відкритим секторами світового ринку займає пільговий сектор - торговельні операції на підставі довгострокових комерційних контрактів (ДСКК), які укладені на два і більше років (іноді 15-20 років) та обумовлені преференційними (пільговими) економічними умовами. Торгівлю на основі ДСКК виділяють у преференційну зону, на яку впливають риси обох секторів розвитку світових товарних ринків (схема 4).

Схема 4 . Сектори світового ринку.

У процесі взаємодії різноманітних факторів розвитку на світових товарних ринках формується відповідна ринкова кон'юнктура, яка відбиває зміни конкретних умов функціонування ринку та співвідношення попиту і пропозиції, пов'язаних з динамікою цін на товари та прибутками фірм (схема 5).

Схема 5. Ціна ринкової рівноваги на світовому ринку Пол Э. Самуэльсон, Вильям Д. Нордхаус. Экономика.: пер.с англ.: 16-ое издание.: уч.пос. - М.:Издат. Дом «Вильямс», 2000, стор. 68.

Кон'юнктура є невід'ємною рисою формування та розвитку світових товарних ринків, вона вивчається на мікро- та макрорівнях. На мікрорівні досліджуються короткотермінові коливання і зміни товарного ринку, а на макрорівні - середні та довгострокові тенденції розвитку ринку, які враховуються в господарській діяльності на рівні підприємств, галузей та всієї національної економіки. Ринкова кон'юнктура використовується в стратегії управління, у виборі форм та методів конкурентної боротьби, у забезпеченні ефективності зовнішньої торговельно-економічної діяльності.

Формування кон'юнктури світових товарних ринків, яка базується на циклічному розвитку світового господарства, відбиває характер ринкової економіки. Великі цикли кон'юнктури досліджував відомий економіст Н.Д. Конаратьєв. Він підкреслив роль сукупності кон'юнктуро-формувальних факторів (КФФ), що впливають на економічну кон'юнктуру і проявляються у взаємозв'язках коротко-, середньо- та довгострокових тенденцій розвитку і формують ринкову кон'юнктуру. Фактор - це сила руху будь-якого процесу, яка визначає його характер. КФФ - це сила, яка формує та визначає характер ринкової економічної кон'юнктури. Провідними елементами КФФ е пропозиція і попит.

Попит - це платоспроможна потреба в товарах для споживання та поповнення товарних запасів. Пропозиція - сума товарів, вироблених для збуту на ринку та реалізації товарних запасів. Співвідношення попиту і пропозиції зумовлює ринкову ціну на товар. Факторами групи попиту є рівень особистого та виробничого споживання товарів, обсяг надходжень їх у товарні запаси, прибутки, купівельна спроможність країн. Фактори групи пропозиції - це обсяг виробництва товарів, їх конкурентна спроможність, рентабельність виробництва, норми прибутків фірм, їх адаптування до впровадження досягнень науки і техніки.

Умови формування кон'юнктури (УФК) - це зовнішнє середовище відносно КФФ, яке здатне впливати на КФФ. УФК можна поділити на три групи: економічні, соціально-політичні та міжнародні.



Схема 6. Умови формування кон'юнктури

Результатом взаємодії КФФ та УФК є різні форми прояву економічної кон'юнктури (ФПК). Провідними ознаками, за якими їх відрізняють, є співвідношення попиту і пропозиції, динаміка світових цін, ділова активність на ринку (число укладених угод).

Схема 7. Форми прояву кон'юнктури

В умовах понижувальної кон'юнктури спостерігається стабільна перевага пропозиції товару над попитом, падіння цін на товар, скорочення числа укладених угод. Таке становище на ринку називають "ринком покупця".

Низька кон'юнктура відбиває панівну перевагу пропозиції товару над його попитом до позиції їх урівноваження, коли число торговельних операцій та ринкові ціни досягають свого мінімального значення, понижуються прибутки фірм.

Кон'юнктура підвищувальна - це стабільна перевага попиту над пропозицією товару, зростання ринкових цін на товар та числа торговельних угод ("ринок продавця").

Висока кон'юнктура має тенденцію до збереження переваги попиту на товар над його пропозицією, починається вирівнювання їх балансу, ціна на товар і число торговельних операцій сягають свого максимуму, зростають прибутки фірм.

Короткочасний стан ринку, де панує рівновага попиту і пропозиції, називають ринковою рівновагою. Затяжний стан ринку переваги пропозиції товару над його попитом, насичення ринку товаром зумовлюють зниження цін, в'ялу кон'юнктуру, стан економічної кризи - збитків фірм та банкрутства.

Універсальним показником і барометром товарної кон'юнктури є ціна на товар.

Ціна - це грошовий вираз вартості товару. Ціни на товар ґрунтуються на суспільних витратах на виробництво товару з урахуванням ринкової його вартості. Ціна визначається суспільне необхідними витратами праці на виробництво товару, тобто робочим часом, необхідним для виробництва товару в даних умовах, при середньому рівні кваліфікації та інтенсивності праці.

Основними ціноутворюючими факторами є ціна виробництва товару, співвідношення попиту і пропозиції на ринку товару, механізм регулювання цін (наприклад, фіксування рівня цін, "заморожування" цін, державний контроль цін, встановлення меж допустимих змін цін з фіксуванням верхнього і нижнього рівнів їх коливань). На світові ціни на товар впливає стан грошової сфери - зміни купівельної спроможності національної грошової одиниці, валютних курсів, інфляція (знецінювання валюти) та ін.

Для світового ринку характерна множина цін на товар. Вони відрізняються за сферами дії, характером формування, ступенем зближення з рівнем ринкової ціни. За сферами товарообігу розрізняють ціни внутрішнього та зовнішнього ринків. Зовнішньоторговельні ціни бувають експортні та імпортні, які враховують величину витрат за доставку товару від експортера до імпортера. Розмежовують ціни закритого і відкритого секторів світового товарного ринку.

Ціни закритих ринків мають відносну стабільність, вони більше піддаються регулюванню, проявляються в дії внутріфірмових умовно розрахункових трансфертних (перевідних) цін, які встановлюють монополії виробників незалежно від вимог ринку дня скорочення податкових оплат.

Ціни відкритого сектора ринку змінюються під впливом попиту на товар і його пропозиції, відбивають зміни товарної кон'юнктури, факторів стихійного (вільного) ринкового ціноутворення (ціни ринку "спот", біржові котировки).

За рівнем пристосування цін до дійсно ринкового стану відрізняють базисні ціни і ціни фактичних операцій. До базисних цін належать довідкові та офіційні ціни продажу, ціни прейскурантів, каталогів, проспектів. Ціни фактичних торговельних операцій відбивають реальний рівень ринкових цін на аукціонах, товарних біржах, контрактні а також розрахункові (середньостатистичні) ціни.

Множина внутрішньо торговельних цін негативно впливає на визначення рівня світових цін на товари. Як світові ціни виступають ціни звичних торговельних операцій, типових для світової комерційної практики. Вони розповсюджуються на значну частину світової торгівлі, доступні будь-якому продавцеві і покупцеві світового ринку.

Як світові ціни виступають експортні ціни головних постачальників даного товару на світовий ринок (наприклад, ціни на нафту установлюють країни ОПЕК) та імпортні ціни провідних покупців (імпортерів) даного товару, а також ціни важливих центрів міжнародної торгівлі (міжнародних товарних бірж, аукціонів, ін.)

В умовах високої конкуренції на світових товарних ринках експортерами товару стають провідні національні виробники найбільш конкурентоспроможної продукції з найменшими витратами на її виробництво - національні монополії та ТНК.

Розділ 2. Україна в міжнародній торгівлі

Розвиток зовнішніх економічних зв'язків тісно пов'язаний з проблемою конкурентоспроможності української продукції на світовому ринку, а також з реконструкцією та технічним переозброєнням основних галузей економіки України. Тут важливими є ситуація з капітальними вкладеннями і те, що пов'язано з інвестиційним кліматом у країні. Структура можливих інвестицій така, що в нинішній період скоріше можна розраховувати на них ззовні, ніж на самоінвестиційні процеси.

Обсяг іноземних інвестицій в економіку України у 2000 р. збільшився порівняно з попереднім роком на 23,9%, і становив 583,7 млн. дол. Тут і далі дані наведено в доларах США. Джерело даних - див. п.5 і 7 літератури., загальна сума інвестованого капіталу дорівнювала 792,2 млн. дол., що на 5% більше, ніж у 1999 р. В тому числі інвестиції з країн СНД та Балтії становили 40,5 млн. дол. (5,1 % до загального обсягу), з інших країн світу - 751,7 млн. дол. (94,9%). Прямі іноземні інвестиції в економіку України надійшли з 110 країн світу, і їх загальний обсяг на 1 січня 2001 р. становив 3865,5 млн. дол. Найбільші обсяги іноземних інвестицій внесено: нерезидентами із США - 635,8 млн. дол. (16,4% до загального обсягу), Кіпру - 372,6 млн. дол. (9,6%), Нідерландів - 361,8 млн. дол. (9,4%), Російської Федерації-314,3 млн. дол. (8,1%), Великобританії - 299,4 млн. дол. (7,7%), Німеччини - 237,9 млн. дол. (6,2%), Віргінських островів (Британія) - 176,8 млн. дол. (4,6%), Кореї - 170,4 млн. дол. (4,4%), Швейцарії- 169,3 млн. дол. (4,4%). На ці країни припадає 70,8% загального обсягу прямих інвестицій, вкладених в Україну. Великий інтерес до вкладення капіталу в інвесторів викликають такі галузі економіки України, як харчова промисловість - 775,5 млн. дол. (20,1% до загального обсягу), внутрішня торгівля -727,8 млн. дол. (18,8%), машинобудування та металообробка 347,6 млн. дол. (9,0%), фінанси, кредит і Страхування-248,1 млн. дол. (6,4%), паливна Промисловість-227,0 млн. дол. (5,9%) Інформаційне агенство «Інтерфакс-Україна». Випуск «Экономика» від 21 лютого 2001 р., стор.1..

За 2000 р. Україною в економіку інших країн світу вкладено 2213,7 тис. дол. Вивезення капіталу здійснювалося, головним чином, у вигляді грошових внесків -2201,1 тис. дол. (99,4% обсягу). Водночас капітал резидентів зменшився на 1629,7 тис. дол. Загальний обсяг інвестицій з України за станом на 1 січня 2001 р. становив 98,5 млн. дол., у тому числі в країни СНД та Балтії - 18,4 млн. дол. (18,7%), в інші країни світу - 80,1 млн. дол. (81,3%). Основними інвесторами з України є підприємства, що належать до таких галузей економіки, як транспорт (65,5 млн. дол., або 66,5%), машинобудування та металообробка (7,5 млн. дол. - 7,6%), охорона здоров'я, фізична культура та соціальне забезпечення (4,0 млн. дол. - 4,1%), деревообробна і целюлозно-паперова промисловість (3,7 млн. дол. - 3,8%), хімічна промисловість (3,3 млн. дол. - 3,3%), паливна промисловість (3,1 млн. дол. - 3,1%). Найбільші обсяги інвестицій здійснено Севастополем (46,8 млн. дол.), Одеською областю (21,5 млн.) та Києвом (7.4 млн. дол.) Проблемы развития внешнеэкономических связей и привлечения иностранных инвестиций: региональный аспект. Донецк, 2000, стор. 16-21.

У структурі українсько-російського товарообороту на торгівлю послугами та роботами припадає 22,6%. Причому в експорті послуги становлять 47,5%, в імпорті -3,2%. В структурі українського експорту понад 90% займає продукція глибокого і досить глибокого ступеня переробки: послуги - 47,5%, продукція металургійної промисловості - 12,9%, машинобудування - 12,5%, продовольча продукція - 11,6%, хімічної промисловості - 8,5%. Імпорт з РФ у 1999 р. на 68,9% складався з енергоносіїв, а враховуючи машинобудівну, хімічну, металургійну та продукцію гірничорудної промисловості, а також деревину і продукцію деревообробки, питома вага продукції, що належить до виробничо-промислового імпорту і направляється на задоволення потреб вітчизняного виробництва, становить майже 90%.

У товарній структурі імпорту в 2000 р. збільшилася питома вага мінерального палива - з 35,4% до 46,86% (6540,1 млн. дол.), машин та устаткування - з 8,5% до 13,91% (1941,0 млн. дол.). Зросла частка продукції рослинного походження, рудних матеріалів. Серед основних товарних позицій зменшилася частка продукції хімічної та пов'язаних з нею галузей, транспортних засобів, харчової промисловості. Найважливішим торговельним партнером України та найбільшим ринком збуту товарів традиційного українського експорту, як і раніше, залишається Російська Федерація. Зовнішньоторговельний оборот (ЗТО) України з Росією товарами та послугами у 1999 р. становив 10,347 млрд. дол., що на 17,4%, або на 2,185 млрд. дол., менше, ніж у 1998 р. За повідомленнями агентства управління двостороннього економічного співробітництва з Російською Федерацією, Бєларуссю і Молдовою Міністерства зовнішньоекономічних зв'язків і торгівлі, питома вага РФ у ЗТО України в 1999 р. становила 37,5%. Українсько-російський товарооборот сягав 8,006 млрд. дол., що на 19,7%, або на 1,964 млрд. дол., менше, ніж за 1998 р. Загальний експорт товарів та послуг порівняно з 1998 р. зменшився на 11,8% і становив 4,547 млрд. дол., в тому числі експорт товарів знизився на 17,8% і дорівнював 2,388 млрд. дол.; імпорт товарів та послуг становив 5,800 млрд. дол., що на 21,4% менше, ніж у 1998 р., в тому числі імпорт товарів - 5,617 млрд. дол. і 20,5%.

Українські підприємства, які традиційно були орієнтованими в основному на російського споживача, перебувають на даний момент в особливо складному становищі через недосконалість цінової політики в нашій країні. Яскравим прикладом цього є сучасний кризовий стан таких вітчизняних промислових підприємств, як Львівський автобусний завод, Миколаївський глиноземний завод, Кременчуцький автомобільний завод. Через високі ціни неконкурентоспроможною є й продукція агропромислового комплексу України.

Водночас високі тарифи на транспортні послуги в Україні зумовили зміну траєкторії основних потоків російських вантажів у західному напрямі через порти і транспортні магістралі Білорусі та країн Балтії. Регіональні особливості цієї проблеми полягають у тому, що обласні адміністрації України вводять на місцях численні місцеві тарифи та збори за транзит російських вантажів. Таким чином, недосконалість законодавства України, зокрема з питань зовнішньоекономічної діяльності, є одним з істотних негативних факторів, що може й далі певною мірою уповільнювати зростання обсягів експорту вітчизняної продукції як на світовий ринок, так і на ринок Росії.

Україна має значний експортний потенціал. Експортний потенціал країни - це здатність суспільного виробництва даної країни виробляти необхідну кількість конкурентоспроможних товарів і послуг для зовнішнього ринку.

В експортному потенціалі України виділяють дешеву робочу силу, відносно розвинуту промисловість, значну сировинну базу, можливості АПК і ВПК, наявність високих технологій і науку. Але кожний з цих елементів має суттєві недоліки з точки зору світових масштабів.

Робоча сила в Україні не така вже й дешева, ціна її лише на 1/3 менша, ніж у США, але і ця різниця поглинається низькою якістю праці і значними втратами на виробництві. Якісні характеристики трудових ресурсів низькі: низький рівень кваліфікації, дисципліни, ставлення до праці, організації і управління виробництвом. Крім того, застосування в промислово розвинутих країнах електронних, інформаційних технологій викликає сумнів щодо конкурентних переваг коштом дешевої робочої сили.

В Україні відносно розвинута промисловість, але її продукція може конкурувати головним чином на ринках СНД і країн, що розвиваються, де відзначається низька якість товарів. На світові ринки Україна має виходити з конкурентоспроможною продукцією, а не шукати невибагливих клієнтів.

Україна має значну сировинну базу, багаті родовища корисних копалин, але надмірний експорт мінеральної сировини за дешевими цінами не приносить їй належних прибутків.

Агропромисловий комплекс також має потужну базу розвитку і можливість швидкої експортної спеціалізації, але низька продуктивність сільського господарства, стан АПК стримують вихід України на світовий ринок. Крім того, Заходу сільськогосподарська продукція не потрібна. Росія та інші країни СНД також не купуватимуть сільськогосподарську продукцію в Україні за світовими цінами, оскільки за такими цінами вони знайдуть кращу продукцію на Заході. Іншими словами - товари АПК неконкурентоспроможні і ще довго продаватимуться за низькими цінами.

В Україні потужний технологічний потенціал ВПК, його сфера НДДКР, але технології потребують конверсії, а "високі технології" в експорті посідають незначне місце.

Україна володіє розвинутим науковим потенціалом, але коштів на його подальший ефективний розвиток немає.

Зовнішньоторговельну діяльність України не можна назвати успішною, що обумовлено негативними передумовами її розвитку. Економіка України і до сьогодні має ізольований характер і функціонує з відривом від світового ринку, що призводить до консервації економічного, технічного і наукового відставання.

За економічним потенціалом Україна входить до першої п'ятірки країн Європи, а за ефективністю його використання - замикає першу сотню країн світу. Неабиякою мірою це пояснюється низькою конкурентоспроможністю експортного виробництва, обумовленою важким періодом депресії в економіці, пов'язаної із структурними перетвореннями і переходом на ринкові відносини.

Але, незважаючи на депресивні процеси, експортний потенціал лише промислової продукції і послуг України в цілому оцінюється приблизно в 12 млрд. дол. США, причому переважає продукція металургії (5 млрд. дол.), машин і обладнання (3-4 млрд. дол.), хімічна продукція (близько 700 млн. дол.), послуги (1,5 млрд. дол.).

На сучасному етапі у структурі економіки України переважають видобувні галузі та аграрний комплекс. Підсилюється розрив внутрішніх зв'язків України з іншими країнами СНД і на території самої України, що негативно впливає на її зовнішньоекономічну діяльність. Але зовнішня торгівля України поступово набирає темпи розвитку.

За даними Державного комітету статистики України, загальний обсяг зовнішньої торгівлі товарами в Україні у 2000 р. збільшився порівняно з 1999 р. на 21,8% і становив 28600 млн. дол. При цьому на експорт припадає 14600 млн. дол. (збільшився на 25,8% порівняно з 1999 р.). Імпорт товарів зріс на 17,8% і сягав 14000 млн. дол. Додатне сальдо становило 616,5 млн. дол. проти від'ємного сальдо в 264,5 млн.дол. у 1999 р. Коефіцієнт покриття імпорту експортом дорівнював 1,04, тоді як у 1999 р. він становив 0,98 Див.: Інформаційне агенство «Інтерфакс-Україна». Випуск «Экономика» від 21 лютого 2001 р., стор.4.

У 2000 р. процес зміни основних напрямів зовнішньої торгівлі продовжувався. Зниження обсягів товарообороту з країнами СНД та Балтії, яке відбувалося в 1999 р., змінило свою спрямованість на протилежну: так, експорт у ці країни зріс на 40%, а імпорт з них - на 19%. На частку цих держав у загальному товарообороті припадає - 47,5% (на країни СНД - 45,7% і країни Балтії - 1,8%). Частка решти держав світу дорівнює 52,5%. Зовнішньоторговельні операції здійснювалися з партнерами з 189 країн. Найбільшими споживачами українських товарів у 2000 р. (як і в 1999 р.) залишалися Росія, Туркменістан, Білорусь, США, Китай, Туреччина, Німеччина. Польща, Угорщина та Італія. Питома вага цих десяти найбільших торговельних партнерів України в загальному обсягу товарних зовнішньоторговельних операцій у 2000 р. становила 66,1% Див.: там же, стор. 4.

Такі ж зміни в географії зовнішньоекономічної діяльності пов'язані з фінансовим станом країн - торговельних партнерів України. Торгівля розвивається з тими державами, які платоспроможніші. Водночас у товарній структурі зовнішньої торгівлі України якихось глобальних змін за 2000 р. не відбулося. Як і раніше, в загальному обсягу зовнішньої торгівлі - висока питома вага сировини та матеріалів і незначна частка товарів високого рівня переробки. Це зумовлене тим, що на більшості підприємств України зосереджений застарілий виробничий апарат, відсутня сировинна складова і не нагромаджено потенціал для нововведень, а самі підприємства не мають стійких перспектив з точки зору міжнародної конкурентоспроможності. Хоч деякі відмінності порівняно з попереднім роком усе-таки є.

Так, у загальному обсягу експорту товарів у 2000 р. порівняно з 1999 р. збільшилася питома вага чорних металів і становила 34,52% - 5031,2 млн. дол., продукції хімічної галузі промисловості -10,58%, або 1542,3 млн. дол., машин та устаткування - 9,32%, або 1358,1 млн. дол. (в 1999р. - 5,1%). Найбільше зниження спостерігалося за такими товарними позиціями: продукція рослинного походження - 2,52%, або 367,9 млн. дол. (в 1999 р. - 6,3%), мінерального палива - 9,61%, або 1400,0 млн. дол. (в 1999 р. - 6,1%), транспортних засобів - 3,33% (437,9 млн. дол.), текстилю та одягу - 3,69% (537,8 млн. дол.). Проблема експортно-імпортної збалансованості на сьогодні є вирішальним фактором у процесі економічних перетворень в Україні. У зовнішньоторговельному обороті України на товари припадає 84,6% (24195,6 млн. дол.), а на послуги -15,4% (4404,4 млн.дол.)

У зовнішній торгівлі України велика частка бартеру - у 1996 р. на нього припадало 20,1% (1995 р - 31,0%). Скоротилися абсолютні обсяги бартерних поставок при збільшенні загальних показників зовнішньої торгівлі. Відносний рівень бартерних операцій наближається до рівня, який характерний для світової торгівлі. У бартерних операціях переважають країни СНД і Балтії. Сальдо бартеру додатне. Бартер формується за рахунок експорту високоліквідних товарів - це чорні метали та вироби з них (28%), продукція машинобудування (12%), цукор та кондитерські вироби з нього (10%). Імпортуються за бартером паливо (35%), продукція машинобудування (30%), каучук (7%), руди (4%). Питома вага бартерних операцій у торгівлі товарами з Росією становить: в експорті - 8,7%, в імпорті - 4,3%.

В експорті України у 2000 р. на товари в матеріальній формі припадає 76% (11 096 млн.дол), а на товари в нематеріальній формі - послуги - 24% (3 504 млн.дол ).

Найбільш вагомий обмінний ресурс - це продукція чорної металургії - 30% експортних постачань країни. Україна експортує усі види металургійної продукції - від сировини і напівфабрикатів до кінцевих виробів. Значну питому вагу в структурі металургійного експорту України має залізна руда, яка експортується у країни Східної Європи та СНД головним чином, з Криворізького басейну. Експортується невелика кількість кольорових металів - алюміній (1%), мідь, нікель, свинець, цинк В експорті продукції чорної металургії виділяються Дніпропетровська, Донецька, Запорізька та Луганська області.

Темпи розвитку чорної металургії в Україні мають тенденцію до зниження, що свідчить про поступове звуження можливостей нарощування експорту продукції даної галузі Але й на світовому ринку попит на них знижується внаслідок успішного використання замінників конструкційних матеріалів (пластмас, кераміки, композитних матеріалів), підвищуються вимоги до якості металів. Внаслідок цього обсяги експорту продукції чорної металургії прямо залежать від рівня споживчих характеристик металопродукції.

Україна має можливості для збільшення експорту кольорових металів, насамперед, алюмінію і титану.

Друге місце в експорті України посідає продукція хімічної та пов'язаних з нею галузей промисловості, в тому числі з виробництвом пластмас і каучуку - 13,5%. Це невисокий показник, крім того в експорті хімічної продукції переважають вироби неорганічної (основної) хімії, головним чином мінеральні добрива, а товари органічної хімії мають невиправдано малу частку. Хімічна промисловість є галуззю експортної спеціалізації в Луганській, Івано-Франківській і Черкаській областях, які забезпечують майже половину всього експорту продукції хімічної промисловості.

На світовому ринку зростає попит на якісні пакувальні матеріали, пластмаси, фармацевтичні товари, товари побутової хімії, що є економічним стимулом для структурних якісних змін у національному хімічному виробництві, в розвитку його експортного потенціалу.

В експорті України важливе значення мають вироби харчової промисловості - 9,8% та продукти рослинного (6,1%) і тваринного (3,8%) походження, що відбиває агропромислову експортну спеціалізацію України. Україна експортує цукор, алкогольні напої, м'ясо-молочні продукти, тютюн, кондвироби, рослинну олію, сіль, продукти переробки плодів і овочів. Значно зросли експортні поставки насіння і плодів, зернових культур, продуктів борошномельного виробництва. Враховуючи ту обставину, що на світовому ринку сільськогосподарська сировина коштує набагато дешевше, ніж продукти її переробки, в Україні необхідно створювати систему експортних галузей харчової промисловості на основі застосування сучасних технологій. Це дасть можливість Україні вийти на насичений світовий ринок продовольства. У той самий час на світовому ринку окремі види сільськогосподарської сировини - волокно льону і конопель, вовна, соняшник тощо ціняться досить високо (500-900 дол. за тонну), тому Україна є потенційним експортером цієї продукції. Необхідно здійснювати експортну спрямованість розвитку сільського господарства. Важливо створити і агропромислові зони виробництва екологічно чистих продтоварів, які займають особливу нішу на світовому ринку.

В експорті України знижується частка машин, устаткування та механізмів (порівняно з 1992 р. - у 2 рази) і в 1996 р. вона дорівнює всього 9,8%, а з засобами наземного, повітряного та водного транспорту (4,4%) - 14,2%. Серед засобів транспорту в експорті переважають локомотиви та вагони, а серед машин - котли, ядерні реактори, електричні машини і устаткування.

Машинобудування України поки що не може задовольнити повністю вимоги зовнішнього ринку через високу металомісткість продукції, а також відставання з показників якості (точність, надійність, трудомісткість експлуатації, економічність). Структурні зміни в машинобудуванні необхідно орієнтувати на ринки збуту наукомісткої продукції (електронні товари, побутова техніка, медапаратура та ін.). Проблема розширення виробництва українських машин та устаткування тісно пов'язана з підвищенням їх якості та конкурентоспроможності на світовому ринку.

Україна має потужну мінерально-сировинну і паливну базу, тому в її експорті важливе місце належить паливу і мінеральним продуктам - 8,8%. Експортуються сіль, сірка, штукатурні матеріали, цемент, мінеральне паливо, перш за все, нафта, яка значною мірою реекспортується, та продукти її переробки.

Україна багата на уран, але не має підприємств з виготовлення кінцевого ядерного пального для АЕС. Тому Україна не експортер, а імпортер ядерного пального: п'ять АЕС на 1,5 року роботи (цикл) потребують ядерного пального на 2 млрд. дол., а на спорудження підприємства для переробки урану в ядерне пальне необхідно 1 мрд. дол.

Щодо товарів мінерального походження, то Україна також експортує вироби з каміння, гіпсу, цементу, скла, азбесту, а також керамічні вироби, скло і вироби з нього.

Дуже обмеженим є сучасний експортний потенціал України у виробництві непродовольчих товарів, частка яких в експорті складає всього 4% - це текстиль, взуття, трикотажне полотно, килими, головні убори, одяг, шкіряна та хутряна сировина.

Високоефективними експортними товарами на світовому ринку є наукомісткі високотехнологічні товари тривалого користування, що задовольняють культурні, побутові, споживчі, туристичні потреби ведення. В Україні необхідно створити експортну спеціалізацію виробництва цих товарів.

В експорті України переважає сировина та матеріали, але проблема полягає не в цьому, а в тому що мало експортується промислових товарів і технологій. США і Канада також найкрупніші постачальники сировини на світовий ринок, але вони є і найкрупнішими експортерами готової промислової продукції і послуг.

У структурі експорту України зростає частка послуг: якщо в 1992 р. їх експорт складав всього 0,5% загальної вартості українського експорту, в 1996 р. вже 24%, то в 2000 р. - 47,5% - їх експорт переважає імпорт (3,2%) майже в 14,8 разів. Але на світовому ринку послуг Україна посідає незначне місце, повільно використовує свої можливості.

Значну частину в експорті послуг посідають транспортні послуги - 86%. У структурі ж експорту транспортних послуг 70% належить трубопровідному транспорту, тобто транзиту нафти та газу.

В експорті виділяються комунікаційні послуги (3%), а також послуги з монтажу та ремонту і в галузі досліджень та розробок (по 2%).

Україна має значні рекреаційно-туристичні ресурси, які при підготовці відповідної інфраструктури обслуговування можуть забезпечити розвиток у країні міжнародного туризму, значно збільшити експорт туристичних послуг.

Останнім часом більш динамічно розвивається експорт технологій - торгівля патентами і ноу-хау, послугами лізингу, інжинірингу, консалтингу. Україна має певний потенціал для розвитку послуг у космічній галузі. Відомо, що космічний щит СРСР створювався і в Дніпропетровському квадраті. Зараз Україна створює інфраструктуру для виконання космічних програм.

На сучасному етапі для України ще не можна ставити завдання широкого виходу на ринок наукомісткої продукції і послуг. Необхідно визначити пріоритетні напрями науково-технічного прогресу для реалізації їх через систему республіканських науково-технічних програм, у тому числі і через розвиток технополісів, перш за все таких, як Київський (мікроелектроніка та обчислювальна техніка), Львівський (робототехніка), Дніпропетровський (супутниковий зв'язок).

Вихід України на зовнішній ринок може бути високоефективним завдяки тактиці "лазерного променя", який застосовують Японія та Нові індустріальні країни - це пошук своїх ніш на світовому ринку товарів та послуг. Україна може, наприклад, ефективно використати технічний потенціал воєнно-промислового комплексу для випуску наукомісткої продукції мирного профілю, а також і виробництва тих видів зброї, які можуть найти збут на світовому ринку.

Близько 20% експорту України припадає на товарні групи з несприятливою кон'юнктурою товарних ринків.

Здійсненню ефективної експортної політики перешкоджає низка факторів, серед яких:

* низька конкурентоспроможність більшості готових виробів;

* повільний перехід на випуск нових товарів;

* відставання якості промислової продукції від світових аналогів;

* невідповідність продукції світовим стандартам;

* висока собівартість багатьох товарів (часто вище світової ціни).

Усунення цих негативних факторів сприятиме більш активній інтеграції України до світового ринку товарів та послуг.

В імпорті України переважають товари, частка яких складає 92,8% (19 389 млн. дол.), а послуги посідають незначне місце - всього 7,2% (1 400 млн. дол.).

У структурі імпорту товарів 53,5% припадає на паливо і мінеральні продукти. Паливо (нафта і газ) надходять головним чином з Росії, крім того газ, постачається з Туркменистану, укладено договір на його поставки з Узбекистану.

Машини, устаткування і механізми в імпорті України посідають друге місце і з засобами транспорту складають 15,2%, продукція хімічної промисловості, пластмаси і каучук - 9,7%, неблагородні метали та вироби з них - 4,1%. Україна імпортує продовольчі (7,8%) та непродовольчі (4,1%) товари (текстиль, взуття, головні убори), а також папір, картон, паперову масу з деревини (3%).

У загальних обсягах імпорту більше 80% складає продукція, що спрямовується на задоволення потреб вітчизняного виробництва та забезпечення його функціонування. В імпорті послуг так само, як і в їх експорті, провідне значення мають транспортні послуги (31%), з інших послуг в імпорті України виділяються будівельні, з монтажу та ремонту, страхові, фінансові, незначне місце посідають послуги у сфері торгівлі патентами та ноу-хау, послуги туристичних організацій.

Україна здійснює зовнішньоторговельні зв'язки з 189 країнами світу. У зовнішньоторговельному обороті України переважають 14 країн СНД і Балтії - 62,6%. Зовнішньоторговельний оборот з країнами цього регіону склав 23777 млн. дол., що на 22,8% більше, ніж у 1995 р. Спостерігається тенденція випереджаючих темпів розвитку торгівлі з близьким зарубіжжям завдяки реальному впровадженню режимів вільної торгівлі з цими країнами, зокрема з Росією. У торгівлі з країнами СНД і Балтії Україна має від'ємне сальдо -1613 млн. дол.

Відбувається зменшення частки зовнішньоторговельного обороту з країнами далекого зарубіжжя до 37,4% в 1996 р. (1995 р. - 39,1%).

Основним торговельним партнером України залишається Російська Федерація, на неї припадає - 46,3% загальних обсягів торгівлі. Загальний товарообіг з Росією перевищує 17 млрд. дол. і постійно зростає. У торгівлі з Росією товарами та послугами склалося від'ємне сальдо, але спостерігається тенденція до його зменшення: у 1996 р. воно складало 118 млн. дол. проти 843 млн. дол. за 1995 р.

В експорті України (= 100%) до Російської Федерації переважають послуги (37,6%, в тому числі транспортні 34%, передусім трубопровідного транспорту - 31%), на другому місці -продовольчі товари (19%), а далі продукція машинобудування (15,0%) та металургійної промисловості (14,6%), хімічної (8,6%) та легкої промисловості (1,3%), руди металів (1,1%).

У структурі загального імпорту України з Російською Федерацією до 70% припадало на енергоносії (газ, нафту, нафтопродукти), на машинобудівну продукцію - 12%, близько 7% - на продукцію гірничорудної та металургійної промисловості, 6,2% - на продукцію хімічної промисловості, 2,3% - на деревину та продукцію деревообробки, імпорт послуг склав 3,5%.

В експорті товарів України до країн СНД і Балтії виділяються - Білорусь (5%), Туркменістан (1,9%), Молдова (1,7%), Грузія (1,2%).

В імпортних надходженнях товарів з країн близького зарубіжжя переважають Туркменістан (9,2%), Білорусь (2,1%), Казахстан (0,9%).

Зовнішньоторговельний оборот товарами і послугами з країнами далекого зарубіжжя у вартісному виразі зростає і в 1996 р. становив 14192 млн. дол. З цими країнами склалося додатне торговельне сальдо в сумі 804 млн. дол., що є компенсуючим фактором на фоні значного від'ємного сальдо, яке створюється в торгівлі з Росією та Туркменістаном.

Серед регіонів світу, з країнами яких Україна здійснює зовнішню торгівлю, перше місце посідає Європа: 22,8% зовнішньоторговельного обороту, в тому числі 22,1% експорту і 23,4% імпорту України. З 40 країн Європи, які торгують з Україною, перше місце належить Німеччині (2,9% експорту і 6,2% імпорту), за нею йдуть Угорщина, Польща, Італія (відповідно 2,6; 2,5 і 2,4% в експорті, і 1,2; 2,7 і 1,8% в імпорті). З інших європейських країн виділяються Словакія, Франція, Чехія, Великобританія.

На європейському континенті превалює торгівля з країнами Європейського Союзу, на частку якого припадає 12,8% зовнішньоторговельного обороту України. Сальдо взаємної торгівлі з країнами ЄС від'ємне ( 1 млрд. 43 млн, дол.). Такий стан торгівлі і, перш за все, випереджаючий темп зростання імпорту, обумовлений:

* реальним наповненням товарами кредитних ліній, що надавались Україні з боку Німеччини, Італії, Франції та ЄС в цілому;

* збереженням низки торговельних обмежень для товарів з України;

* низькою ефективністю використання українськими підприємствами торговельних преференцій ЄС.

Динамічним є розвиток торгівлі з країнами СЕFТА. З цим регіоном зовнішньоторговельний оборот товарами зріс у 1996 р. (порівняно з 1995 р.) на 20,2%, в тому числі експорт на 26,6%, а імпорт на 14,8%. Зберігається від'ємне сальдо з Польщею, Чехією, Словенією, яке значною мірою компенсується додатнім сальдо у відносинах з Угорщиною та Словакією.

Країни Азії посідають друге місце у зовнішній торгівлі України (18,4%), сальдо торговельного балансу з ними додатне. Серед 41 азіатської країни, що ведуть торгівлю з Україною, перше місце посідає Китай - його частка в експорті України 5,3%, але в імпорті всього 0,5%. Більш ніж по 2% в експорті України належить Туреччині і Таїланду, а серед інших країн Азії в торгівлі з Україною виділяються Сирія, Ліван, Іран, Японія, Індія, Південна Корея.

У торгівлі України товарами з 37 країнами Америки (4,1% в зовнішньоторговельному обороті) виділяються США (2,5% в експорті і 3,1% в імпорті України), а також Бразилія, Канада, Аргентина, Чилі, Венесуела, Перу.

Збільшуються обсяги торгівлі з країнами NАFТА (в 1996 р. порівняно з 1995 р. на 37%) і складають близько 1 млрд. дол. Сальдо торговельного балансу України з цим інтеграційним угрупованням - від'ємне.

Україна торгує з 42 країнами Африки, на частку яких припадає лише 1,3% зовнішньоторговельного обороту. Головні торговельні партнери України в Африці - Єгипет, Алжир, Гвінея, Ліберія, Нігерія, Марокко, Кот-д'Івуар, Гана, Південно-Африканська Республіка. Важливо, що Україна вийшла на регіональний ринок Африки, цей напрям в торгівлі буде розвиватись.

Україна торгує з 12 країнами Австралії і Океанії, але у зовнішній торгівлі України вони посідають незначне місце (0,1%).

Якщо розглядати зовнішню торгівлю України з окремими країнами, то в 1996 р. в експорті України найбільшими торговельними партнерами були Росія (38,3%), Китай (5,3%), Білорусь (5,1%), Німеччина (2,9%), Туреччина (2,8%), Угорщина (2,6%), США (2,5%), а в імпорті - Росія (46,6%), Туркменістан (8,6%), Німеччина (6,2%), США (3,1%), Польща (2,7%), Білорусь (2,1%), Італія (1,8%).

Серед регіонів України майже по 1/5 загального республіканського обсягу експорту припадає на Донецьку та Дніпропетровську області (38,8%), вони є провідними і з імпорту - відповідно 22,4 і 9,9% (32,3%). Виділяються також зовнішньоторговельними зв'язками Запорізька (8,0% експорту і 3,0% - імпорту) і Луганська (відповідно 4,3 і 3,5%) області. На ці 4 області припадає 51,3% експорту і 38,8% імпорту України.

Частка інших областей України у зовнішньоторговельному обороті України коливається від 4 до 0,5% в експорті і від 3,5 до 0,3% в імпорті. За обсягом експорту-імпорту товарів серед цієї групи областей відзначаються Миколаївська, Одеська, Полтавська області.

Правильне визначення у зовнішньоторговельній діяльності України регіональних пріоритетів є підґрунтям для подальшого збільшення обсягів зовнішньої торгівлі та удосконалення її структури.