Особливості світової економіки

2

План

• 33. Сировинно-енергетичні галузі світової економіки. 2
• 53. Проблеми формування Єдиного економічного простору та роль у ньому України. 14
• Список використаної літератури 17
•  33. Сировинно-енергетичні галузі світової економіки.
• Стрімкі зміни у світовій економіці ставлять безпрецедентні задачі перед сектором добування та переробки природних ресурсів, який зараз переживає етап глобальної трансформації. Реструктуризація економіки й послаблення державного регулювання, лібералізація ринку, посилення конкурентної боротьби і проблеми охорони навколишнього середовища - усі ці фактори обумовлюють глибокі перетворення у секторі.
• Паливно-енергетичний комплекс (ПЕК) -- складна міжгалузева система видобутку й виробництва палива та енергії, їхнього транспортування, розподілу й використання. До його складу входять паливна промисловість (нафтова, газова, вугільна, сланцева, торфова) та електроенергетика, тісно пов'язані з усіма галузями народного господарства.
  На сучасному етапі економічного розвитку найважливіша -- паливно-енергетична проблема. Успішне її розв'язання визначає можливості, темпи й напрями економічного та соціального розвитку. Значення палива для економіки будь-якої держави величезне: без нього неможливий виробничий процес, робота промисловості, сільського господарства й транспорту.
  Основними первинними джерелами енергії у сучасному світі є нафта, вугілля, природний газ, гідроенергія, а також швидко зростає значення атомної енергії. Частка решти джерел (дрова, торф, енергія сонця, вітру, геотермальна енергія тощо) у загальному енергоспоживанні становить лише кілька відсотків. Щоправда, в окремих країнах вони мають істотне значення для енергопостачання: наприклад, у Фінляндії -- Дрова, в Ісландії -- гарячі термальні джерела.
• Паливно-енергетичний баланс -- баланс виробництва, перетворення та використання всіх видів енергії: мінеральної, сонячної, вітрової, хвильової, геотермальної тощо. Структура паливно-енергетичного балансу світу: нафта
  -- 40%, природний газ -- 23, вугілля -- 31, інші види палива -- 1, атомна енергія -- 2, гідроенергія -- 3% .
• На економічно розвинуті країни й країни, що розвиваються, припадає приблизно 540 млрд т у. п., 2/3 з них становить вугілля й менше 1/3 -- нафтогазове паливо. Переважна частина запасів твердого органічного палива та урану розташована на території промислове розвинутих країн, а ресурси нафти й гідроенергії -- передусім у країнах, що розвиваються. Природний газ поділяється рівномірно.
• Найбільші запаси органічного палива зосереджені у Північній Америці та Азії. У розміщенні всіх основних галузей енергетики світу -- нафтової, вугільної, газової промисловості, електроенергетики -- спостерігаються великі відмінності зумовлені як природними, так і соціально-економічними факторами. За видобутком вугілля, природного газу, уранових руд перед ведуть економічно розвинуті країни, а за видобутком нафти -- країни, що розвиваються. Проте переважна частина усіх цих енергоресурсів, кінець кінцем, споживається в економічно розвинутих країнах.
• Вугільна промисловість. Серед загальних ресурсів викопного органічного палива на вугілля припадає (залежно від оцінки) 65--90%. Історично воно відіграло величезну роль у світовому промисловому розвитку. Вугілля забезпечувало енергетичну основу першої промислової революції, що розпочалася в останній третині XVII ст. у Великобританії й згодом охопила інші країни. Ще 1913 p. світові потреби в енергії задовольнялися за рахунок вугілля майже на 75% , а якщо не рахувати дрова, на які тоді припадало 17--18% світового енергоспоживання, -- то майже 90%.
• Протягом останніх десятиріч енергетична система, власне -- її сировинна база, характеризується нестійкістю. Це виявилось у необґрунтованому приниженні ролі вугілля як найбільш важливої та стабільної за запасами сировини для виробництва енергії, у невиправдано завищеній ролі нафти й газу. Останнім часом в усіх країнах світу знову з'явилася тенденція повернення до вугілля як найнадійнішої енергосировини на найближче майбутнє.
• Для багатьох країн, що розвиваються, вугілля править за єдине джерело одержання потрібної їм електроенергії й тепла, а також сприяє зменшенню їхньої залежності від імпорту нафти. У промислове розвинутих країнах вугілля є надзвичайно важливим паливом, що забезпечує зростання економіки та замінює нафту в багатьох сферах її теперішнього використання. Найбільшими споживачами вугілля сьогодні є теплоенергетика, чорна металургія, залізничний транспорт, машинобудування, а також житлово-побутовий сектор. На початку XX ст. вугілля було основним енергоносієм. Наявність вугільних копалень визначала можливості розвитку конкурентоздатної великої промисловості, а водночас і місце у світовому виробництві. Промисловість, що розвивалася на вугільних покладах (як-от у Рурі в Німеччині, Йоркширі та Ланкаширі у Великобританії, на півночі Франції, у Пенсільванії в США), відіграла важливу райо-нотвірну роль.
  Роль вугілля можна поцінувати за його місцем у структурі паливно-енергетичного балансу. Ще 1948 p. частка вугілля у загальному споживанні основних джерел енергії в економічно розвинутих країнах становила 3/5. Проте у 50 й 60-ті роки структура споживання енергоресурсів зазнала істотних змін.
• Відкриття та освоєння великих покладів нафти на Близькому Сході викликало приплив дешевого палива на ринки таких країн, як США, Японія, держави Західної Європи, і призвело до скорочення вуглевидобутку в цих країнах. Його питома вага у загальному споживанні енергії знизилась у Західній Європі до 21--23% у 70-ті роки. Вугільна промисловість у США та Західній Європі почала згортатися. Сфери використання вугілля обмежувались теплоелектростанціями та коксохімічною промисловістю.
  Група основних країн -- експортерів нафти 1973 p. різко підвищила ціни на нафту. Тоді частка нафти у загальному споживанні основних джерел енергії почала скорочуватись, але ще 1981 p. вона становила понад половину. Проте частка вугілля помітно виросла. Сьогодні вугілля -- єдиний енергетичний ресурс, якого за теперішніх технологій видобутку в США, Канаді, Австралії, Росії та деяких інших країнах вистачить на віддалену перспективу.
  Розвиток вугільної промисловості у США, Західній Європі та ще кількох промислових державах гальмується екологічними факторами. Зросле забруднення атмосфери продуктами згоряння й відкриті виробки, які вилучають чималі площі землі, звужують масштаби використання вугілля й роблять його менш привабливим порівняно з чистішим і калорійнішим паливом.
• Ще однією проблемою є транспортування вугілля від місця видобутку -- до місця споживання. Віддаленість покладів від узбережжя -- разом з низькою пропускною здатністю залізниць і портів -- унеможливлює різке збільшення поставок вугілля на світовий ринок. Справу стримує також нестача водних ресурсів, потрібних для гідровидобутку вугілля, та зростаючий дефіцит робочої сили. Тому абсолютна орієнтація на повсюдне використання вугілля здається малоймовірною, воно відтепер може бути лише доповненням до інших варіантів розвитку енергетики.
• Найбільше виросте потреба в енергоносіях у країнах, що розвиваються, передусім в Азії, де очікуються найвищі темпи економічного зростання. Експерти передбачають істотне зростання використання газу в електроенергетиці, особливо в Європі. За цей самий період уповільняться темпи зростання попиту на вугілля в Організації економічного співробітництва й розвитку (ОЕСР), передусім відбиваючи зрушення в сталеливарній промисловості. Світовий видобуток вугілля буде зростати до 2010 p. пересічно на 3,5% на рік. До 2000 p. він сягне 4,2 млрд т, у 2010 p. -- 5,3. Найбільшим виробником вугілля у 2000 p. стане Китай -- 1,5 млрд т. У Європі видобуток вугілля падатиме в середньому на 3% на рік через збільшення собівартості видобутку. У 1997 p. видобуто 3,84 млрд т кам'яного вугілля.
• Відкритих покладів вугілля за сучасними темпами споживання вистачить на 200--300 років. За загальними запасами лідирує Північна Америка (24% світових запасів), по кам'яному вугіллю -- Азія (25%), по бурому -- Північна Америка (27%). Серед країн світу за покладами вугілля перше місце займає США (23% світових запасів), на другому місці -- Росія (13%), на третьому -- Китай (11%). Буре вугілля в найбільшій кількості є в США (21 % світових запасів), Росії (17%) та Індії (13%). Кам'яним вугіллям багаті також США (26% світових запасів), Китай (10%) і Австралія (9%).
• Вугілля може видобуватися підводним способом, зараз він використовується в Китаї, Канаді, Японії, Великобританії та інших країнах.
  Теперішні основні експортери вугілля -- Австралія, США, ПАР -- і надалі вестимуть перед у цій галузі. На їхню частку припадає 67% обсягу морської торгівлі енергетичним вугіллям. Активізують зусилля щодо збуту вугілля й нові продавці -- Індонезія, Колумбія, Китай та, меншою мірою, Венесуела. Вуглевидобуток у цих країнах провадиться відкритим способом за наявності надлишкової дешевої робочої сили. Через це витрати на вуглевидобуток нижчі, ніж у країнах, що є традиційними експортерами. Прогнозують, що додатковий попит на вугілля у майбутньому задовольнятиметься саме новими його продавцями. Спостерігається також істотне зростання пропозиції вугілля з боку України, Польщі, Росії.
• За оцінками фахівців, основними експортерами вугілля до країн Європи можуть стати вуглевидобувні підприємства Донбасу й Кузбасу. Східні райони Росії мають достатню кількість розвіданих запасів вугілля, що дасть їм змогу в майбутньому сповна задовольнити імпортний попит на вугілля для країн Тихоокеанського регіону. Основними експортерами вугілля у цьому напрямі стануть вуглевидобувні підприємства Якутії, Далекого Сходу та Східного Сибіру.
• Серед основних імпортерів енергетичного вугілля можна виокремити дві групи: країни Західної та Східної Європи, а також Тихоокеанського регіону. Європейські країни розширюють попит на вугілля через скорочення власного видобутку внаслідок високої собівартості та неконкурентоспроможні місцевого вугілля порівняно з імпортним (австралійським, американським, південноафриканським), собівартість видобутку якого удвоє нижча.
• Другий ринок збуту енергетичного вугілля -- держави Тихоокеанського регіону: Японія, Тайвань, Республіка Корея, Гонконг. Майже половина попиту припадає на Японію, чому великою мірою сприяє введення до ладу нових ТЕС, що працюють на вугіллі, загальною потужністю 7,5 млн кВт/р, а також скорочення власного видобутку до 10 млн т через високу собівартість. Внаслідок цього до 2000 року імпортний попит на енергетичне вугілля у країнах Тихоокеанського регіону становитиме близько 220 млн т на рік.
• За прогнозами фахівців, обсяг світової морської торгівлі енергетичним вугіллям до кінця поточного сторіччя істотно зросте, а коксівним -- здебільшого залишиться без змін. За оцінками, до 2000 p. світове споживання твердого палива зросте у 1,24 разу порівняно з 1990 p. і становитиме 4395 млн т. Основними передумовами розширення світової торгівлі вугіллям є низький рівень цін та гарантоване постачання.
• Розміщення вугільної промисловості за країнами й регіонами. Світові достовірні та ймовірні запаси кам'яного вугілля до глибини 1200 м оцінюються приблизно на 6,7 трлн т. За запасами вугілля перше місце у світі посідає Росія, потім ідуть США, Китай, Австралія. Вугілля оцінюється за кількома параметрами:
• 1. За глибиною залягання. Вугілля видобувають відкритим або закритим (шахтовим) способами: від цього залежить собівартість. У США відкритим способом видобувають 60% вугілля; загальні витрати на 25--30% нижчі, ніж при підземному видобутку. У Росії відкритим способом добувається понад 40% вугілля (Кансько-Ачинський, Підмосковний, Південно-якутський басейни тощо), в Україні -- Дніпровський буровугільний басейн, у Казахстані -- Екібастузький. Кам'яне вугілля відкритого видобутку належить до найбільш економічно вигідного виду палива і його видобуток невпинно зростає.
• 2. За марочним складом та якістю. Щодо цього вугілля поділяється на кам'яне, буре, коксівне, енергетичне.
• У Росії та Україні на кам'яне вугілля припадає 2/3 запасів. У США та Німеччині переважає буре вугілля, в Китаї та Індії -- кам'яне.
  Хоча загальні світові запаси кам'яного вугілля великі й воно є у багатьох країнах, на деякі марки високоякісного вугілля -- зокрема коксівного -- вони бідні. Наприклад, Японія, Франція, Індія мають чималі родовища кам'яного вугілля, але відчувають брак коксівного. Кам'яновугільна промисловість Великобританії задовольняє коксівним вугіллям потреби лише власної країни. Канадська чорна металургія працює на коксі, що надходить з США. А канадське коксівне вугілля експортується (переважно --до Японії).
• Великі запаси кам'яного вугілля зосереджені в Австралії, Канаді, ПАР, де видобуток неухильно зростає, що пов'язано з наявністю в Австралії та Канаді чималих родовищ дефіцитного коксівного вугілля, а у ПАР -- розташованого близько до поверхні високоякісного низькосірчистого енергетичного вугілля, що поєднується з напрочуд низькою собівартістю робочої сили. З держав Східної Європи постачальниками кам'яного вугілля є Росія, Україна, Польща.
• Найбільшими у світі імпортерами кам'яного вугілля й коксу є Японія, Франція, Італія, Канада. Тому основні потоки експортного вугілля скеровуються до Японії та Західної Європи. За даними Світової економічної конференції, достовірні та ймовірні поклади бурого вугілля на земній кулі оцінюються на 512 млрд т. Найбагатші на буре вугілля США, Китай, Австралія, ФРН та Росія. Буре вугілля широко використовується як хімічна сировина та в електроенергетиці. Наприклад, в ФРН в електроенергетиці використовується близько 85% добутого бурого вугілля. На експорт воно надходить виключно у вигляді брикетів.
• У Росії переважає видобуток кам'яного вугілля. Понад 10% становить коксівне вугілля. 90% геологічних запасів російського вугілля припадає на східні райони, де розташовуються найбільші у світі за своїми запасами басейни, як-от Тунгуський, Ленський, а також Кузнецький.
• На території Казахстану є три басейни: Екібастузький, Карагандинський, Майкубенський. Найважливіший -- Екібастузький басейн, де кам'яне вугілля видобувається відкритим способом. У Карагандинському басейні -- поклади коксівного вугілля, у Майкубенському -- бурого. Найбільшим басейном в Україні є Донбас із запасами 240 млрд т. Тут є усі марки вугілля: коксівне (половина запасів), антрацит, газове, довгополуменеве. Донецьке вугілля має високу теплотвірну здатність і незначну зольність. Проте собівартість його порівняно висока через велику глибину залягання шарів та їхню малу потужність. Це знижує його конкурентоспроможність. У 1997 році видобуто 76,9 млн т вугілля, в тому числі -- 31,6 млн т -- коксівного.
• В Україні вугілля видобувається також у Львівсько-волинському та Дніпровському вугільних басейнах, проте поклади тут невеликі.
  Нафтова промисловість. Нафта -- основа світового паливно-енергетичного балансу, найефективніше й найзручніше паливо. Продукти нафтопереробки широко використовуються в усіх галузях промисловості, сільського господарства, на транспорті, у побуті. Основна частина продукції використовується для вироблення енергії, а тому вона відноситься до групи галузей енергетики. Частина нафти й нафтопродуктів йде на нафтохімічну переробку.
• Нафта має певні природні переваги порівняно з твердим паливом: більша ефективність на одиницю об'єму й ваги, висока теплотвірна здатність, відносна дешевість перевезень наливними суднами великої вантажопідйомності, значно менші витрати навантаження й розвантаження, властивості плинності й швидкого згоряння (що полегшує механізацію та автоматизацію видобутку й транспортування), більша "чистота" -- все це сприяє утвердженню нафти як основного енергоносія та сировини для хімічної промисловості.
• За різними оцінками потенційні ресурси нафти у надрах Землі становлять 185--390 млрд т. За всю історію розвитку нафтової промисловості з земних надр одержано близько 80 млрд т нафти. Приблизно половину цієї кількості видобуто у США та Венесуелі (табл. 6.3).
  Щодо споживання нафтового палива, то треба зазначити таке: 1/2 населення Землі, що живе у Китаї, Індії, країнах Африки, споживає нафти утроє менше, ніж 290 млн американців та канадців. Причому ЗО--40% споживання США задовольняють за рахунок імпорту.
• Західна Європа споживає 705 млн т нафти на рік. З них 24% -- власний видобуток, ЗО поступає з Близького та Середнього Сходу, 26 -- з Африки, 17 -- з Росії, 3% -- з інших джерел.
• Велика група держав входить до Організації країн-виробників та експортерів нафти -- ОПЕК, заснованої 1960 року. Сьогодні ОПЕК об'єднує 13 країн: Алжир, Венесуелу, Габон, Індонезію, Іран, Ірак, Катар, Кувейт, Лівію, Нігерію, ОАЕ, Саудівську Аравію, Еквадор. На них припадає майже 78% запасів, 41% видобутку й 40% світового експорту нафти. ОПЕК контролює величезні ресурси нафти, встановлює квоти її видобутку, впливаючи таким чином і на рівень цін. ОПЕК залишається й, мабуть, залишиться досить стійкою міжнародною організацією, спроможною впливати на світову економіку. Розрахунки численних експертів, які спираються на визначені тенденції у сфері виробництва, споживання, експорту та імпорту нафти, дають підстави виснувати, що залежність від імпорту нафти основних її споживачів зростатиме. Основна частка можливого зростання попиту задовольнятиметься за рахунок збільшення видобутку в державах ОПЕК, передусім Близького Сходу. Сьогодні нафту видобувають у 75 країнах світу (мал. 6.3). Найхарактернішою особливістю сучасної географії нафтового господарства е великий територіальний розрив між видобутком нафти й споживанням нафтопродуктів. За видобутком у першу чергу виокремлюється район Перської затоки, де міститься 15 родовищ-гігантів із ЗО розвіданих у світі.
• У межах цього регіону перед веде Саудівська Аравія, в якій зосереджено 25% світових покладів нафти. Тут виділяються такі надвелетенські родовища, як Гавар, Абкайк та Сафанія, на котрі припадає третина видобутку нафти. Загалом у Саудівській Аравії виявлено 20 нафтових родовищ. Понад десять із них виявлено у шельфовій зоні Перської затоки. Країна посідає перше місце у світі за експортом сирої нафти.
  На другому місці за видобутком у регіоні стоїть Іран, де є такі чималі родовища, як Ага-Джарі -- 10 млрд т, Гечса-ран та Марун. На них припадає 90% видобутку. До багатих на нафту країн регіону входить також Ірак, де знайдено 35 родовищ, а найбільші з них -- Киркук (3 млрд т), Румайла(2,8 млрд т), Зубайр--1 млрд т.
• Значні запаси нафти є в Кувейті (12,9 млрд т--одне з перших місць у світі). Нафта Кувейту -- найдешевша у світі завдяки високій продуктивності свердловин та близькості основного родовища Великий Бурган (9,3 млрд т) до порту вивезення нафти. Розвідані запаси нафти в Об'єднаних Арабських Еміратах становлять 13 млрд т й зосереджені переважно на території емірату Абу-Дабі, де виявлено 11 родовищ. Найбільші з них Мурбан та Бу-Хаза (відповідно 0,6 та 0,5 млрд т). Величезні поклади нафти (понад 400 родовищ) розвідані в Канаді. Основні постачальники нафти -- провінції Альберта, Саскачеван, а також Британська Колумбія. Значна частина продукції експортується до США, де власні запаси нафти дорівнюють 3,1 млрд т. Видобуток ведеться у ЗО штатах, у тому числі у Техасі (30% видобутку), на Алясці (18%), в Луїзіані (14%), Каліфорнії (12%). У країні розвідані десятки нафтогазових басейнів і близько 15 тисяч родовищ. Одначе здебільшого вони невеликі. Основні нафтові басейни: Західний внутрішній та "Галф" у штаті Техас. Ведеться видобуток нафти на шельфі Мексиканської затоки.
  Латинська Америка -- один з найдавніших нафтових районів світу. Розвідані запаси тут оцінюються на 12 млрд т, що становить понад 9% світових. Нафта видобувається у Венесуелі, Бразилії, Перу тощо. Вони є найбільшими експортерами нафти. За ресурсами нафти в Африці (9,6 млрд т) перше місце посідає Лівія (41% запасів), друге -- Нігерія (31%), третє --Алжир (14,5%).Нафтові родовища виявлені й розробляються в Марокко, Габоні, Конго, Анголі та інших країнах.
• Розвідуються нові родовища у районах зі складнішими природними умовами, як-от в арктичних місцевостях Канади, на Алясці, на мілководді морів. Найбільші морські родовища нафти розвідані у Перській та Мексиканській затоках, Північному морі, біля північного узбережжя Аляски, берегів Каліфорнії, західного узбережжя Африки, біля островів Південно-Східної Азії.
• У деяких країнах основна частина розвіданих запасів нафти зосереджена у шельфових родовищах: у США -- понад 1/2, Брунеї й Катарі -- близько 2/3, Анголі й Австралії -- понад 4/5, Бахрейні -- 9/10, у Норвегії й Великобританії -- майже 100% . Розробка нафтових ресурсів Північного моря помітно збільшує частку Західної Європи, передусім Великобританії та Норвегії, у світовому видобутку. Частка шельфових родовищ у розвіданих запасах нафти пересічно оцінюється на 20--30%.
• Скарби "чорного золота" Росії розташовані у Західному Сибіру. В самій лише Тюменській області є такі унікальні родовища, як Самотлорське, Сургутське, Нижньовар-товське, Усть-Балицьке, Мегіонське. Чималі запаси нафти зосереджені у Волго-Уральській нафтоносній провінції. Тут розробляються такі родовища, як Ромашкинське, Туйма-зинське, Шкаповське, Мухановське та ін.
• У північно-східному Прикаспіі, у Казахстані, знайдено дуже велике Тенгизьке нафтогазове родовище. Американські експерти оцінюють запаси на 5 млрд т нафти й понад 2 млрд м3 газу. Воно зараховується до 10 найбільших родовищ у світі.
• З нових нафтових баз формується Тимано-Печорська на півночі європейської частини Росії (основне родовище -- Усинське). Розпочато нафтовидобуток в Арктиці, на шельфі біля о. Колгуєв. За видобутком нафти Росія посідає третє місце у світі, поступаючись Саудівській Аравії та США.
  За обсягом виробництва електроенергії перше місце у світі належить США. 75% світового виробітку електроенергії припадає на США, Росію, Японію, Китай, Канаду, Німеччину, Францію, Великобританію, Бразилію та Італію.
  Електроенергія виробляється здебільшого за рахунок невідновлюваних джерел -- вугілля, нафти, природного газу тощо. Відновлюваним джерелом енергії є гідроенергетика. Потенційні запаси гідроресурсів на Землі визначаються на 3750 млн кВт. Щоправда, економічний гідропотенціал планети використовується лише на 17% . Особливо великі гідроенергетичні ресурси зосереджені у Південній Америці, Південно-Східній Азії, Африці, хоча освоєні вони недостатньо. У Західній Європі гідроресурси використовуються на 80% . Загальна встановлена потужність гідроелектростанцій світу становить 300 тис. МВт, а щороку виробляється електроенергії -- 11550 млрд кВт-год.
• За виробництвом електроенергії перед у світі веде теплоенергетика. У розташуванні теплоелектростанцій, що працюють на різних видах палива, є своя специфіка. У країнах, які мають великі розробки вугілля, потужні конденсаційні електростанції, що його використовують, прив'язані саме до цих розробок. Наприклад, у Росії на базі дешевого вугілля Кансько-Ачинського басейну працює Бе-резівська ДРЕС-1 (потужність 6,4 млн кВт-год.) на вугіллі Екібастузу працюють ДРЕС-1 і 2 потужністю по 4 млн кВт (Казахстан); на базі донецького вугілля працює Запорізька, Слов'янська, Вуглегірська та інші ДРЕС (потужність понад 3 млн кВт). Найбільші ДРЕС у ФРН споживають буре вугілля Нижньорейнського басейну. ТЕС у США орієнтуються на Аппалацький, Ілінойський та Західний внутрішній басейни. У Японії ТЕС потужністю 3--4 млн кВт і більше орієнтовані на морське завезене вугілля з Тихоокеанського узбережжя та берега Японського моря (сюди вугілля надходить з Китаю).
• 53. Проблеми формування Єдиного економічного простору та роль у
• ньому України.
• 19 вересня у Криму Президенти України, Росії, Казахстану і Білорусі підписали Угоду про формування Єдиного економічного простору. Метою Єдиного економічного простору є створення умов для стабільного і ефективного розвитку економіки держав-учасниць та підвищення рівня життя громадян. Відповідно до Концепції, єдиний економічний простір формуватиметься поетапно, з урахуванням можливості різнорівневої і різношвидкісної інтеграції.
• Поетапне розв'язання завдань поглиблення інтеграції обумовлюється виконанням Сторонами прийнятих зобов'язань і фактичним вирішенням ряду завдань. Це, зокрема, - формування єдиних принципів регулювання діяльності природних монополій (у сфері магістральних телекомунікацій, залізничного транспорту тощо), єдиної конкурентної політики і забезпечення недискримінаційного доступу та однакового рівня тарифів на послуги суб'єктів природних монополій. Для забезпечення функціонування ЄЕП формуватиметься база даних, у якій концентруватиметься постійно оновлювана інформація економічного і правового характеру.

З метою створення умов для стабільного та ефективного розвитку економік Сторін та підвищення рівня життя населення Сторони розпочинають процес формування ЄЕП.

Під Єдиним економічним простором Сторони розуміють економічний простір, який об'єднує митні території Сторін, на якому функціонують механізми регулювання економік, які ґрунтуються на єдиних принципах, що забезпечують вільний рух товарів, послуг, капіталу і робочої сили, та здійснюється єдина зовнішньоторговельна та узгоджена, тією мірою і в тому обсязі, в яких це необхідно для забезпечення рівноправної конкуренції та підтримання макроекономічної стабільності, податкова, грошово-кредитна та валютно-фінансова політика.

Сторони прагнуть сприяти:

· розвитку торгівлі та інвестицій між Сторонами, який забезпечуватиме сталий розвиток економік Сторін на базі загальновизнаних принципів і норм міжнародного права, а також правил і принципів СОТ;

· зміцненню єдності та розвитку економічних потенціалів, а також підвищенню конкурентоспроможності економік Сторін на зовнішніх ринках

Поетапне вирішення завдань поглиблення інтеграції обумовлене виконанням Сторонами взятих зобов'язань та фактичним виконанням таких завдань:

· формування зони вільної торгівлі без вилучень та обмежень, яка передбачає незастосування у взаємній торгівлі антидемпінгових, компенсаційних та спеціальних захисних заходів на основі проведення єдиної політики у сфері тарифного та нетарифного регулювання, єдиних правил конкуренції, застосування субсидій та інших форм державної підтримки;

· уніфікація принципів розробки та застосування технічних регламентів і стандартів, санітарних та фітосанітарних норм;

· гармонізація макроекономічної політики;

· створення умов для вільного руху товарів, послуг, капіталу та робочої сили;

· гармонізація законодавств Сторін тією мірою, якою це необхідно для функціонування ЄЕП, включаючи торговельну та конкурентну політику;

· формування єдиних принципів регулювання діяльності природних монополій (у сфері залізничного транспорту, магістральних телекомунікацій, транспортування електроенергії, нафти, газу та інших сферах), єдиної конкурентної політики та забезпечення недискримінаційного доступу та однакового рівня тарифів на послуги суб'єктів природних монополій.

Координація процесів формування та функціонування ЄЕП здійснюється відповідними органами, структура яких формується з урахуванням рівня інтеграції. Органи ЄЕП створюються на основі поєднання міждержавних елементів та принципу передачі частини повноважень Сторін єдиному регулюючому органу з поступовим підвищенням значущості останнього. Здійснення координації та управління формуванням і функціонуванням ЄЕП на міждержавному рівні забезпечується Радою глав держав. Кількість голосів кожної держави-учасниці в рамках РГД розподіляється виходячи з принципу "одна держава - один голос". Рішення РГД приймаються консенсусом. Сторони засновують єдиний регулюючий орган ЄЕП, якому вони на основі міжнародних договорів делегують частину своїх повноважень. Його рішення є обов'язковими для виконання усіма Сторонами. У єдиному регулюючому органі ЄЕП рішення з усіх питань приймаються виваженим голосуванням. Кількість голосів кожної зі Сторін визначається з урахуванням її економічного потенціалу. Розподіл голосів встановлюється на основі домовленості Сторін.

Будь-яка Сторона має право внести до РГД пропозицію про перегляд рішення єдиного регулюючого органу ЄЕП. Окремим міжнародним договором буде передбачено механізм компенсації, якщо прийняте рішення завдає суттєвих економічних збитків одній або декільком Сторонам. ЄЕП формується поетапно, з урахуванням можливості різнорівневої та різношвидкісної інтеграції. Перехід від одного етапу до іншого здійснюють ті Сторони, які у повному обсязі виконали заходи, передбачені у попередньому етапі Комплексу основних заходів щодо формування Єдиного економічного простору. Сторони приєднуються до міжнародних договорів, які забезпечують формування та функціонування ЄЕП, у міру готовності. При цьому кожна Сторона повинна дотримуватися узгодженої послідовності приєднання до таких міжнародних договорів. Жодна зі Сторін не може перешкоджати іншим Сторонам прискорено просуватися до більш високого ступеня інтеграції. Різнорівнева та різношвидкісна інтеграція означає, що кожна Сторона самостійно визначає, в яких з напрямків розвитку інтеграції або окремих інтеграційних заходах вона бере участь та у якому обсязі.

Список використаної літератури

1. Акопова Е.С., Воронкова О.Н., Гаврилко Н.Н. Мировая экономика и международные экономические отношения: Учебное пособие: Навчальне видання.- Ростов-на-Дону: Феникс, 2000.- 416 c.

2. Багрова І.В., Гетьман О.О., Власюк В.Є. Міжнародна економічна діяльність України: Навчальний посібник: Навчальне видання.- К.: ЦНЛ, 2004.- 384 c.

3. Грис Т., Леусский А.И., Лозовская Е.С. Мировая экономика: Учебник: Навчальне видання.- СПб.: Питер, 2001.- 320 c.

4. Ломакин В.К. Мировая экономика: Учебник: Навчальне видання: .- М.: Финансы; ЮНИТИ, 1998.- 727 c.

5. Сергеев П.В. Мировая экономика. Вопросы и ответы: Науково-популярне видання: .- М.: Новый Юрист, 1998.- 104 c.

6. Сергеев П.В. Мировое хозяйство и международные экономические отношения на современном этапе: Учебное пособие: Навчальне видання: .- М.: Новый Юрист, 1998.- 176 c.-

7. http://www.gnc.ukrtelecom.ua/presscenter/news/official?id=15219