Особливості організації зовнішньоекономічної діяльності

21

• План
• 1. Методологія аналізу ЗЕД. 2
• 2. Потреба в міжнародному маркетингу ЗЕД і особливості його проведення. 3
• 3. Структура МГК. 5
• 4. Сутність основних понять і процесів, що впливають на науково-технічний прогрес і науково-технічний потенціал. 9
• 6. Зміст і можливі джерела ризиків у ЗЕД. 19
• Список використаних джерел 21

 1. Методологія аналізу ЗЕД.

Сучасна система управління зовнішньоекономічною діяльністю охоплює широке коло об'єктів. За певними критеріями і ознаками її поділяють на певні розділи чи сегменти.

У широкому аспекті система управління зовнішньоекономічною діяльністю постає складним, багатовимірним, багатогранним явищем. В узагальненому вигляді її можна характеризувати сукупністю рівнів управління, широкого кола об'єктів, складових операцій, а також форм.

За своїм науковим змістом сфера управління зовнішньоекономічною діяльністю, як прийнято вважати, ґрунтується на макроекономічних теоріях і пов'язаних із ними загальноекономічних концепціях розвитку світового господарства. При цьому роль макроекономіки та теорії світового господарства підкреслюється як першорядна щодо загальної теорії управління як складової методології управління зовнішньоекономічною діяльністю.

Теорії зовнішньої торгівлі та засновані на них відповідні концепції управління зовнішньоекономічною діяльністю поділяють на дві категорії: теорії класичного напрямку та побудовані на їхній основі сучасні концепції зовнішньоекономічної діяльності. Теорії класичного напрямку пов'язуються переважно з іменами А. Сміта, Д. Рікардо, Р. Торренса, Дж. Ст. Мілля. Представники класичного напрямку відстоювали особливу теорію міжнародної торгівлі, відмінну від теорії внутрішньої торгівлі з огляду на різний рівень мобільності ресурсів, капіталу, праці у цих сферах. Основою особливої теорії міжнародної торгівлі вважалась відносна нездатність капіталу до переміщення між різними країнами. За основний критерій міжнародної торгівлі приймаються витрати виробництва, тобто міжнародна торгівля відбувається переважно на основі витрат виробництва [1, 76]. При цьому виділяється теорія абсолютних та відносних переваг.

Сучасні теорії, як відзначається в літературі, класичній системі ідей про міжнародну торгівлю протиставляють різноманітні версії теорії міжнародного руху факторів виробництва. Домінуючим у світовому економічному прогресі вважається міжнародне переміщення факторів виробництва і насамперед міжнародний рух капіталу. Вихідні позиції збігаються з класичними, тобто в основу міжнародного розподілу праці покладаються відмінності у наявності факторів виробництва -- капіталу, праці, природних ресурсів, кліматичних умов. Проте вважається, що поряд із торгівлею, яка закріплює і поглиблює ці відмінності, діє і протилежна тенденція -- ліквідація цих відмінностей як наслідок міжнародного переміщення чинників виробництва. Сучасні концепції управління зовнішньоекономічною діяльністю ґрунтуються на двох головних течіях економічної науки, відомих під назвами кейнсіанство та монетаризм. В основі кейнсіанства лежать ідеї необхідності розвитку інституційного управління, підвищення ролі держави в управлінні економікою. Монетаризм ґрунтується переважно на ліберальних методах управління, що не порушують принципи суверенітету, тобто, головним чином -- на фінансово-кредитних, антиінфляційних, цінових і грошових інструментах.

2. Потреба в міжнародному маркетингу ЗЕД і особливості його

проведення.

Управління зовнішньоекономічною діяльністю на світогосподарському рівні характеризується системою багатосторонніх міжнародних інституцій регулювання, які групують на декілька категорій.

Зовнішньоекономічна діяльність як різновид цілеспрямованої економічної діяльності опосередковується цілим комплексом взаємопов'язаних відносин, що представляють собою певну цілісну систему. З юридичного боку ці відносини не є однорідними за своїм характером, серед них є приватні й публічні, внутрішні й зовнішні. З точки зору юридичної рівності суб'єктів правовідносин у сфері зовнішньоекономічної діяльності можуть складатися як цивільно-правові, так і адміністративно-правові відносини. Отже, зовнішньоекономічна діяльність постає предметом регулювання цілої низки галузей законодавства -- цивільного, адміністративного, податкового, митного, валютного тощо.

У сфері зовнішньоекономічної діяльності виникають відносини міжнародного характеру, що включають іноземний елемент (суб'єкт, об'єкт, діяльність). Отже, це також і сфера регулювання колізійних норм міжнародного приватного права, відповідних норм міжнародного публічного права та права іноземних держав [2, 53].

Як відомо, в системі права галузі традиційно поділяються за предметом і методом правового регулювання, потребуючи однорідності першого і другого. Отже, в системі традиційного поділу права на галузі, правове регулювання зовнішньоекономічної діяльності не може розглядатись як галузь права. Воно може розглядатись як комплексне міжгалузеве правове утворення та як галузь законодавства України. В концепції господарського права -- як комплексної галузі права -- правове регулювання зовнішньоекономічної діяльності розглядається як окрема підгалузь господарського права.

Предметом правового регулювання зовнішньоекономічної діяльності є відносини, що складаються за участю відповідних державних органів, суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності з приводу здійснення цієї діяльності.

Таким чином, правове регулювання ЗЕД як правове явище або зовнішньоекономічне право -- це сукупність норм різної галузевої належності, які регулюють відносини, що складаються з приводу здійснення зовнішньоекономічної діяльності. Поєднання в зовнішньоекономічній діяльності цивільно-правових та адміністративно-правових за юридичним характером відносин зумовлює і застосування відповідних методів правового регулювання цієї сфери. Таким чином, однією з головних особливостей правового регулювання зовнішньоекономічної діяльності чи зовнішньо-економічного права є його характеристика як комплексної галузі, що вимагає у кожному аспекті зовнішньоекономічних відносин визначення і врахування їхнього характеру та відповідних норм, принципів і методів регулювання -- цивільно-правових, адміністративно-правових, міжнародно-правових, іноземно-правових.

3. Структура МГК.

Загальне поняття цивільно-правового договору відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України від 16.01.2003 визначається як домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Зовнішньоекономічний договір характеризується загальними ознаками цивільно-правового договору та спеціальними ознаками, пов'язаними з його зовнішньоекономічним характером. Специфіка зовнішньоекономічного контракту головним чином пов'язується з наявністю у структурі відповідних правовідносин так званого іноземного елемента, що є поняттям міжнародного приватного права. У загальному випадку юридичне значення може надаватися різним іноземним аспектам елементів зовнішньо-економічних відносин -- знаходження об'єкта діяльності за кордоном чи його переміщення через кордон, участь іноземного суб'єкта, знаходження за кордоном комерційного підприємства одного із суб'єктів, здійснення діяльності за кордоном тощо.

Необхідність чітких критеріїв або ознак зовнішньоекономічності договору зумовлена тим, що статус зовнішньоекономічного договору передбачає особливий правовий режим, зокрема, з погляду митного оформлення, оподаткування, строків розрахунків тощо. Нормативно-правове регулювання зовнішньоекономічних контрактів передбачає цілу низку правил і вимог з боку як національного, так і міжнародного законодавства, недотримання чи невиконання яких може призвести до застосування юридичних санкцій та значних економічних втрат.

Аналіз національного та міжнародного законодавства показує, що критерії зовнішньоекономічності договору можуть визначатись через такі ознаки. На рис. 1 наведені критерії зовнішньоекономічного договору.

Рис. 1. Критерії зовнішньоекономічного договору

Національно-правова належність юридичної особи як поняття міжнародного приватного права ще позначається терміном «національність». При цьому термін «національність» застосовується щодо юридичних осіб умовно, в іншому сенсі, аніж щодо фізичних осіб.

Фактично національність визначає, до якої національної правової системи належить ця юридична особа, що виражається через поняття так званого особистого закону (статуту) певного утворення (особи), який, у свою чергу, визначає такі правові питання, як обсяг правоздатності, порядок ліквідації юридичної особи, і взагалі визначає питання, чи є те чи інше утворення юридичною особою.

Для визначення національності юридичної особи у міжнародній приватноправовій практиці також застосовується ряд критеріїв, що обумовлено особливостями національних правових традицій.

Отже, зовнішньоекономічний контракт як специфічний різновид цивільно-правового договору підлягає регулюванню загальними цивільно-правовими нормами щодо договорів, спеціальними цивільними нормами зовнішньоекономічного законодавства України, відповідними нормами міжнародного законодавства, а також може регулюватись відповідними нормами іноземного законодавства.

В українському законодавстві загальні положення щодо регулювання цивільно-правових договорів визначаються Цивільним кодексом України від 16.01.2003, а також Господарським кодексом України від 16.01.2003.

Розглядаючи Цивільний кодекс України як джерело регулювання зовнішньоекономічного договору як різновиду цивільно-правового, слід враховувати, зокрема, такі положення:

· загальні положення про правочини відповідно до § 1 гл. 16;

· загальні положення про договір відповідно до розд. 2 книги 5 кодексу (гл. 52, 53);

· свобода договору -- ст. 627 з урахуванням ст. 6;

· зміст договору відповідно до ст. 628;

· істотні умовами договору відповідно до ст. 638;

· форма договору відповідно до ст. 639;

· письмова форма правочину відповідно до ст. 207;

· державна реєстрація правочину відповідно до ст. 210;

· момент укладення договору відповідно до ст. 640,

· місце укладення договору відповідно до ст. 647.

Розглядаючи Господарський кодекс України від 16.01.2003 як джерело регулювання зовнішньоекономічного договору як різновиду господарського, слід враховувати, зокрема, такі положення:

· основа для визначення змісту господарських договорів відповідно до ст. 179,

· істотні умови господарських договорів відповідно до ст. 180,

· державна реєстрація зовнішньоекономічних договорів (кон-трактів) відповідно до ст. 383,

· загальний порядок укладання господарських договорів відповідно до ст. 181.

Особливості правового регулювання зовнішньоекономічного контракту як специфічного різновиду цивільно-правового договору пов'язуються переважно з такими складовими, як правила визначення застосовуваного права, форма договору, правила укладання та особливості визначення правосуб'єктності сторін договору. Особливі правила регулювання зовнішньоекономічних контрактів встановлюються Господарським кодексом України та Законом України «Про зовнішньоекономічну діяльність», а також нормами Віденської конвенції про договори міжнародної купівлі-продажу товарів.

Відповідно до ст. 179 Господарського кодексу України від 16.01.2003 Кабінет Міністрів України, уповноважені ним органи виконавчої влади можуть рекомендувати суб'єктам господарювання орієнтовні умови господарських договорів (примірні договори), а у визначених законом випадках -- затверджувати типові договори.

Правове регулювання структури і змісту (умов) зовнішньоекономічних договорів здійснюється наказом міністерства економіки та з питань європейської інтеграції № 201 від 06.09.2001 «Про затвердження положення про форму зовнішньоекономічних договорів (контрактів)». Положення застосовується при укладанні договорів купівлі-продажу товарів (надання послуг, виконання робіт) та товарообмінних договорів між українськими суб'єктами підприємницької діяльності та іноземними суб'єктами підприємницької діяльності незалежно від форм власності та видів діяльності.

Всю сукупність умов зовнішньоекономічного договору за цим Положенням можна поділити на дві категорії: основні (обов'язкові) та додаткові (факультативні) [3, 123].

Положення визначає, що до умов, які повинні бути передбачені в договорі (контракті), якщо сторони такого договору (контракту) не погодилися про інше щодо викладення умов договору і така домовленість не позбавляє договір предмета, об'єкта, мети та інших істотних умов, без погодження яких сторонами договір може вважатися таким, що неукладений, або його може бути визнано недійсним внаслідок недодержання форми згідно з чинним законодавством України, відносяться:

назва, номер договору (контракту), дата та місце його укладення,

преамбула,

предмет договору (контракту),

кількість та якість товару (обсяги виконання робіт, надання послуг),

базисні умови поставки товарів (приймання-здавання виконаних робіт або послуг),

ціна та загальна вартість договору (контракту),

умови платежів,

умови приймання-здавання товару (робіт, послуг),

упаковка та маркування,

форс-мажорні обставини,

санкції та рекламації,

урегулювання спорів у судовому порядку,

місцезнаходження (місце проживання), поштові та платіжні реквізити сторін.

Таку категорію умов зовнішньоекономічних договорів можна назвати основними (обов'язковими).

За домовленістю сторін у зовнішньоекономічному договорі (контракті) можуть визначатись додаткові умови: страхування, гарантії якості, умови залучення субвиконавців договору (контракту), агентів, перевізників, визначення норм навантаження (розвантаження), умови передачі технічної документації на товар, збереження торгових марок, порядок сплати податків, митних зборів, різного роду захисні застереження, з якого моменту договір (контракт) починає діяти, кількість підписаних примірників договору (контракту), можливість та порядок унесення змін до договору (контракту) та ін.

4. Сутність основних понять і процесів, що впливають на науково-

технічний прогрес і науково-технічний потенціал.

В умовах посиленого впливу НТП на темпи, характер і напрями розвитку процесу відтворення інтернаціоналізація світогосподарського життя характеризується виникненням нових форм міжнародного поділу праці, прямо чи опосередковано пов'язаних з наукою, науково-технічними знаннями та технологією. Технологія - це наукові знання, які використовуються у виробництві. Це комплекс наукових та технічних знань щодо прийомів і методів виробництва, його організації та управління. Це наукові методи досягнення практичних цілей.

Поняття «технологія» об'єднує три групи технологій:

* технологія продуктів;

* технологія процесів;

* технологія управління.

Стрімке зростання науково-технічного обміну на сучасному етапі розвитку дає підстави деяким науковцям говорити про становлення в останній чверті ХХ ст. нового єдиного ринку - технологічного, який функціонує поряд із традиційними (товарів, капіталу, робочої сили). Поняття «передача технологій» (трансфер технологій) може розглядатися в широкому та вузькому розумінні.

У вузькому розумінні міжнародний трансфер технологій - це міждержавне переміщення на комерційних засадах або безповоротній основі конструкторських рішень, систематизованих знань та виробничого досвіду для виробництва товарів, використання процесу чи надання послуг, які включають управлінську діяльність і маркетинг, тобто передача технології в «чистому» вигляді. У широкому розумінні - це передача поряд з технологією в «чистому вигляді», технологій матеріалізованих. У міжнародній економіці матеріальними носіями технології можуть виступати:

а) товари - у випадку міжнародної торгівлі високотехнологічними товарами;

б) капітал - у випадках міжнародної торгівлі високотехнологічними капіталоємними товарами, наприклад, машинами та обладнанням, що створені на основі нових технічних рішень, а також поставка комплектних підприємств, які реалізують нові технологічні процеси, системи організації виробництва;

в) праця - у випадку міграції висококваліфікованих науково-технічних кадрів.

Процес міжнародної передачі технології включає такі етапи:

1) відбір і придбання технології;

2) адаптація та освоєння придбаної технології.

Причини міжнародної передачі технології:

1) нерівномірність економічного розвитку окремих держав і неоднаковий рівень розвитку науки та техніки в різних країнах, зосередження окремих їх видів у різних країнах, що зумовлює виробництво ними певних товарів на більш ефективному рівні, ніж в інших країнах. У таких умовах країни, що не мають можливості витрачати великі кошти на наукові дослідження, купують іноземні науково-технічні знання і використовують їх у своїй промисловості. Приклад - Японія. Її доля в світовому імпорті ліцензій складає 16 %;

2) для країн, що розвиваються, придбання іноземної технології є важливим засобом подолання технічного відставання і створення власної промисловості;

3) монополізація НТП великими фірмами. Часто тільки їм під силу здійснення довгострокових дорогих науково-дослідних робіт;

4) загострення конкурентної боротьби на світовому ринку. Крупні ТНК розглядають експорт нових досягнень науки та техніки як один із засобів створення своїх філій за кордоном чи встановлення контролю над фірмами інших країн;

5) розвиток місцевих можливостей щодо вдосконалення технології з урахуванням потреб національної економіки.

До міжнародного технологічного обміну залучені:

а) наука - теоретичні закономірності пізнання природи;

б) техніка - досвід перетворення природи;

в) виробництво - створення матеріальних благ;

г) управління - дії щодо вирішення виробничих та інших завдань.

5. Зміст, принципи, порядок і органи митного контролю.

Митному контролю підлягають усі товари і транспортні засоби, що переміщуються через митний кордон України.

Митний контроль передбачає проведення митними органами мінімуму митних процедур, необхідних для забезпечення додержання законодавства України з питань митної справи. Обсяг таких процедур та порядок їх застосування визначаються відповідно до цього Кодексу, інших нормативно-правових актів, а також міжнародних договорів України, укладених в установленому законом порядку.

Документи, необхідні для здійснення митного контролю, подаються митному органові при:

1) перетинанні товарами і транспортними засобами митного кордону України;

2) декларуванні товарів і транспортних засобів;

3) повідомленні митного органу про намір здійснити переміщення товарів і транспортних засобів через митний кордон України;

4) здійсненні митними органами інших контрольних функцій відповідно до цього Кодексу.

З метою перевірки законності переміщення через митний кордон України товарів і транспортних засобів митний орган має право на проведення огляду цих товарів і транспортних засобів.

Переогляд товарів і транспортних засобів може бути здійснено за рішенням керівника митного органу або його заступника, якщо є підстави вважати, що зазначені товари і транспортні засоби переміщуються через митний кордон України з порушенням норм цього Кодексу та інших законів України з питань митної справи.

Огляд та переогляд товарів і транспортних засобів здійснюються тільки в присутності особи, яка їх переміщує через митний кордон України чи зберігає під митним контролем.

Якщо є підстави вважати, що у ручній поклажі або багажі громадянина переміщуються через митний кордон України, у тому числі транзитом, товари, які підлягають обліку і відповідним видам контролю органів державної влади, зазначеним у статті 27 цього Кодексу, чи товари, при митному оформленні яких справляються податки і збори, а також товари, переміщення яких через митний кордон України заборонено або обмежено, митний орган має право провести огляд, а у разі необхідності і переогляд ручної поклажі та багажу з їх розпакуванням.

Огляд та переогляд ручної поклажі та багажу громадянина здійснюються в присутності цього громадянина чи уповноваженої ним особи.

Огляд та переогляд ручної поклажі та багажу за відсутності громадянина чи уповноваженої ним особи здійснюються:

1) якщо є підстави вважати, що несупроводжуваний багаж містить товари, які становлять небезпеку для життя і здоров'я людей, тварин та рослин, а також довкілля;

2) якщо громадянин чи уповноважена ним особа не з'явилися протягом одного місяця з дня надходження несупроводжуваного багажу;

3) якщо товари пересилаються у міжнародних поштових відправленнях або міжнародних експрес-відправленнях;

4) у разі залишення на території України ручної поклажі і багажу з порушенням зобов'язання про їх транзит через територію України.

Огляд та переогляд ручної поклажі і багажу у разі відсутності громадянина чи його уповноваженого представника здійснюються в присутності представників підприємства, що здійснює перевезення, пересилання ручної поклажі та багажу чи їх зберігання.

Про здійснення огляду та переогляду у випадках, передбачених у пунктах 1 та 2 частини третьої цієї статті, складається акт, форму якого встановлює спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади в галузі митної справи.

Митне регулювання здійснюється на основі принципів:

1) виключної юрисдикції України на її митній території;

2) виключної компетенції митних органів України щодо здійснення митної справи;

3) законності;

4) єдиного порядку переміщення товарів і транспортних засобів через митний кордон України;

5) системності;

6) ефективності;

7) додержання прав та охоронюваних законом інтересів фізичних та юридичних осіб;

8) гласності та прозорості.

Митний контроль товарів, транспортних засобів перевізників у пунктах пропуску через державний кордон України здійснюється цілодобово відповідно до типових технологічних схем пропуску через державний кордон України автомобільних, водних, залізничних та повітряних транспортних засобів перевізників, що затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Митний контроль здійснюється безпосередньо посадовими особами митних органів шляхом:

1) перевірки документів та відомостей, необхідних для такого контролю;

2) митного огляду (огляду та переогляду товарів і транспортних засобів, особистого огляду громадян);

3) обліку товарів і транспортних засобів, що переміщуються через митний кордон України;

4) усного опитування громадян та посадових осіб підприємств;

5) перевірки системи звітності та обліку товарів, що переміщуються через митний кордон України, а також своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів, які відповідно до законів справляються при переміщенні товарів через митний кордон України;

6) огляду територій та приміщень складів тимчасового зберігання, митних ліцензійних складів, спеціальних митних зон, магазинів безмитної торгівлі та інших місць, де знаходяться або можуть знаходитися товари і транспортні засоби, що підлягають митному контролю, чи провадиться діяльність, контроль за якою покладено на митні органи законом;

7) використання інших форм, передбачених цим Кодексом та іншими законами України з питань митної справи.

Порядок здійснення митного контролю визначається Кабінетом Міністрів України відповідно до норм цього Кодексу.

Під час проведення митного контролю митні органи самостійно визначають форму та обсяг контролю, достатні для забезпечення додержання законодавства України з питань митної справи та міжнародних договорів України, укладених в установленому законом порядку, контроль за дотриманням яких покладено на митні органи.

Товари і транспортні засоби перебувають під митним контролем з моменту його початку і до закінчення згідно з заявленим митним режимом.

У разі ввезення на митну територію України товарів і транспортних засобів митний контроль розпочинається з моменту перетинання ними митного кордону України.

У разі вивезення за межі митної території України митний контроль розпочинається з моменту пред'явлення товарів і транспортних засобів для митного оформлення та їх декларування в установленому цим Кодексом порядку.

Тривалість перебування товарів і транспортних засобів під митним контролем на території зони митного контролю у пункті пропуску на митному кордоні України встановлюється відповідно до технологічної схеми пропуску через митний кордон осіб, товарів і транспортних засобів.

Митний контроль закінчується:

· у разі ввезення на митну територію України -- після здійснення у повному обсязі митного оформлення товарів і транспортних засобів, що переміщуються через митний кордон України;

· у разі вивезення за межі митної території України -- після здійснення у повному обсязі митного оформлення товарів і транспортних засобів та перетинання ними митного кордону України, за винятком митних режимів, які передбачають перебування під митним контролем протягом усього часу дії митного режиму.

Товари, що переміщуються через митний кордон України, разом з їх упаковкою та маркуванням, транспортні засоби, якими вони переміщуються через митний кордон, а також документи на ці товари і транспортні засоби пред'являються для контролю митним органам у незмінному стані в пунктах пропуску через митний кордон України та в інших місцях митної території України, встановлених митними органами для здійснення митного контролю та оформлення, не пізніше ніж через три години після прибуття зазначених товарів і транспортних засобів у пункт пропуску або таке місце.

Встановлений у частині першій цієї статті строк, як виняток, може збільшуватися у порядку та на умовах, визначених Кабінетом Міністрів України.

Особи, які переміщують товари і транспортні засоби через митний кордон України чи провадять діяльність, контроль за якою цим Кодексом покладено на митні органи, зобов'язані подавати митним органам документи та відомості, необхідні для здійснення митного контролю.

Перелік документів та відомостей, необхідних для здійснення митного контролю, порядок їх подання визначаються Кабінетом Міністрів України відповідно до цього Кодексу.

Правоохоронні органи України, фінансові установи, податкові та інші контролюючі органи України відповідно до законодавства України на запити митних органів або за власною ініціативою інформують митні органи про наявні в них відомості, необхідні для здійснення митного контролю.

Посадові особи митних органів з метою здійснення митного контролю мають право в межах наданої їм цим Кодексом та іншими законами України компетенції безперешкодного доступу на територію чи в приміщення будь-якого підприємства незалежно від форми власності та підпорядкування, де знаходяться або можуть знаходитися товари, що підлягають митному контролю.

На підставі міжнародних договорів України, укладених в установленому законом порядку, на митному кордоні України може здійснюватися спільний митний контроль разом з митними органами суміжних держав.

Митні органи у межах своїх повноважень, визначених цим Кодексом, мають право застосовувати примусові заходи до порушників режиму зони митного контролю.

Митні органи мають право у примусовому порядку зупиняти і повертати в зони митного контролю транспортні засоби та громадян, які без дозволу митних органів увійшли із зони митного контролю на митну територію України, а також морські та річкові судна, які без дозволу митних органів вийшли з зони митного контролю за межі митної території України і не перебувають у територіальних водах інших держав.

Перелік примусових заходів, а також порядок їх застосування встановлюються цим Кодексом та іншими законами України.

Документи, необхідні для здійснення митного контролю, подаються митному органові при:

1) перетинанні товарами і транспортними засобами митного кордону України;

2) декларуванні товарів і транспортних засобів;

3) повідомленні митного органу про намір здійснити переміщення товарів і транспортних засобів через митний кордон України;

4) здійсненні митними органами інших контрольних функцій відповідно до цього Кодексу.

З метою перевірки законності переміщення через митний кордон України товарів і транспортних засобів митний орган має право на проведення огляду цих товарів і транспортних засобів.

Переогляд товарів і транспортних засобів може бути здійснено за рішенням керівника митного органу або його заступника, якщо є підстави вважати, що зазначені товари і транспортні засоби переміщуються через митний кордон України з порушенням норм цього Кодексу та інших законів України з питань митної справи. Огляд та переогляд товарів і транспортних засобів здійснюються тільки в присутності особи, яка їх переміщує через митний кордон України чи зберігає під митним контролем. Якщо є підстави вважати, що у ручній поклажі або багажі громадянина переміщуються через митний кордон України, у тому числі транзитом, товари, які підлягають обліку і відповідним видам контролю органів державної влади, зазначеним у статті 27 цього Кодексу, чи товари, при митному оформленні яких справляються податки і збори, а також товари, переміщення яких через митний кордон України заборонено або обмежено, митний орган має право провести огляд, а у разі необхідності і переогляд ручної поклажі та багажу з їх розпакуванням. Огляд та переогляд ручної поклажі та багажу громадянина здійснюються в присутності цього громадянина чи уповноваженої ним особи.

Огляд та переогляд ручної поклажі та багажу за відсутності громадянина чи уповноваженої ним особи здійснюються:

1) якщо є підстави вважати, що несупроводжуваний багаж містить товари, які становлять небезпеку для життя і здоров'я людей, тварин та рослин, а також довкілля;

2) якщо громадянин чи уповноважена ним особа не з'явилися протягом одного місяця з дня надходження несупроводжуваного багажу;

3) якщо товари пересилаються у міжнародних поштових відправленнях або міжнародних експрес-відправленнях;

4) у разі залишення на території України ручної поклажі і багажу з порушенням зобов'язання про їх транзит через територію України.

Огляд та переогляд ручної поклажі і багажу у разі відсутності громадянина чи його уповноваженого представника здійснюються в присутності представників підприємства, що здійснює перевезення, пересилання ручної поклажі та багажу чи їх зберігання. Про здійснення огляду та переогляду у випадках, передбачених у пунктах 1 та 2 частини третьої цієї статті, складається акт, форму якого встановлює спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади в галузі митної справи.

6. Зміст і можливі джерела ризиків у ЗЕД.

Ризик неплатежу трасатом все ж таки існує, навіть при акцепті векселя банком . Цей ризик може бути розподілений на два види.

Перший вид витікає з недостатнього знання експортером та банком , що акцептує його векселя, даних про фінансовий стан трасата-покупця (це так званий фінансовий ризик). Він відноситься до сфери діяльності банку, що видає акцепт. Відповідно фінансовий ризик обмежений в банках, які добре знають свою іноземну клієнтуру і мають достатню інформації про їх кредитоспроможність. Фінансовий ризик при кредитуванні у зовнішній торгівлі може бути зведений до мінімуму за допомогою певних методів кредитування, наприклад, рамбурсного кредиту, який заснований на сполученні акцепта векселів експортера банком третьої країни (як правило першокласним банком) та переводі (рамбурсуванні) суми векселя імпортером банку-акцептанту. Треба зазначити, що акцептований першокласним банком вексель можливо буде реалізувати на ринку банківських акцептів [4, 78].

В основі другого виду ризику (комерційного) знаходяться розходження між продавцем та покупцем в питаннях про відповідність товару умовам торгівельної угоди. Як наслідок відсутності повної ясності в передуючих угодах, різноманітності сортів товарів, зміни його якості під час транспортування та великої кількості інших причин, які важко перебачити питома вага цього ризику є дуже значною. Цього виду ризику неможливо запобігти звичайними банківськими методами і для його ілімінування використовуються страхові компанії та їх методи. Суть діяльності цих організацій полягає в тому, що вони приймають на себе певну долю можливого ризику, тобто кінцевого збитку від угоди, що страхується. Страхові компанії видають сираховий поліс на точно встановлену суму застрахованого кредита з вказанням терміну страхування та долі ризику (звичайно від 65 до 85 %) яку бере на себе страхувальник. Розмір страхової премії, що береться останнім, залежить від розміру операції, форми кредиту, його терміну, фінансового становища експортера та економічного стану імпортера та його країни [5, 45]. Тому преміальні ставки коливаються від 0.25 до 10 % застрахованої суми. Тепер зупинимось на основних принципах страхування .

Список використаних джерел

1. Опришко В. Ф. Міжнародне економічне право: Підручник. -- 2-ге вид., переробл. і доповн. -- К.: КНЕУ, 2003. -- 311 с.

2. Осика С. Г., П'ятницький В. Т. Світова організація торгівлі. -- К.: К. І. С., 2001. -- 491с.

3. Основы внешнеэкономических знаний: Словарь-справочник / С. И. Долгов и др. -- М., 1990.

4. Перспективи та проблеми участі України в Світовій організації торгівлі у контексті економічної безпеки: Матеріали науково-практ. конф. -- К., 2002. -- 208 с.

5. Терещенко С. Основи митного законодавства України: Питання теорії та практики зовнішньоекон. Діяльн.: Навч. посіб. для студ. вищ. та серед. спец. навч. закл. -- К.: АТ «Август», 2001. -- 422 с.