Моральне насилля як метод ведення слідства працівниками НКВД у період Великого терору 1937-1938 рр.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Моральне насилля як метод ведення слідства працівниками НКВД у період великого терору 1937- 1938 рр.

Літинський В'ячеслав Валерійович аспірант 3-го року спеціальності 032 Історія та археологія, Вінницький державний педагогічний університет імені Михайла Коцюбинського

Анотація

У статті досліджено методи морального насилля, які застосовувалися слідчими під час допитів у період Великого терору. Дослідження практики насилля відображає загальний контекст політичних репресій та порушення прав людини у СРСР.

Автор систематизує конкретні методи морального насилля, які використовувалися працівниками органів НКВД задля досягнення необхідних цілей у слідстві. Основним джерелом дослідженням слугували матеріали архівно-кримінальних справ, у яких виконавці та їх жертви розповідають про ведення слідчих процесів. Розглянуто типові методи психологічного тиску. Найбільш поширеним були погрози заарештованим задля залякування та погрози та отримання відповідних свідчень. Такі методи ведення допиту мали важкі наслідки для психологічного і фізичного стану затриманих. У статті виокремлено основні етапи здійснення морального тиску на заарештованих осіб, методику внутрішньо камерної агентурної роботи, задля надання потрібних свідчень затриманим.

За допомогою аналізу офіційних документів автором були встановлені основні методи психологічного тиску, які застосовували чекісти: погрози, вибір між смертю та необхідними свідченнями, залякування, приниження, переконування у приреченості та безнадії, шантаж арештом і насиллям над рідними і близькими, демонстрація побиття заарештованих, закривавлених кімнат, розбитих предметів побуту, мертвих тіл, вивезення на кладовища, імітація розстрілу тощо. Словесний цинізм слідчих мав безліч проявів, один з них полягав у демонструванні обвинуваченому безвиході становища.

Проаналізовано психологічний вплив на жертву, що мало середовище утримування заарештованих. Встановлено, що фізичне виснаження, травмування застосовувалося паралельно з моральним, що призводило до психічного зламу. Використання практик морального насилля демонструє, що порушення прав людини було інструментом державної політики у СРСР. Негуманні методи розглядалися працівниками органів державної безпеки як легітимні в умовах режиму, що свідчить про глибокі проблеми у правовій системі та моральному стані суспільства.

Ключові слова: терор, НКВД, моральне насилля, слідство, допит, тоталітаризм, психологічний тиск.

Abstract

Moral violence as a method of investigation by the NKVD during the great terror of 1937-1938

Litynskyi Viacheslav Valeriiovych 3rd year postgraduate student, speciality 032 History and Archeology, Mykhailo Kotsiubynskyi Vinnytsia State Pedagogical University

The article examines the methods of moral violence used by interrogators during interrogations during the Great Terror. The study of the practice of violence reflects the general context of political repression and human rights violations in the USSR.

The author systematises specific methods of moral violence used by NKVD officers to achieve the necessary goals in the investigation. The main source of the research was the materials of archival criminal cases, in which the perpetrators and their victims describe the conduct of investigative processes. Typical methods of psychological pressure are considered. The most common were threats to the arrested for the purpose of intimidation and threats and obtaining relevant testimony. Such methods of interrogation had severe consequences for the psychological and physical condition of the detainees. The article outlines the main stages of moral pressure on arrested persons, the methodology of in-cell agent work to obtain the necessary testimony from detainees.

Through the analysis of official documents, the author has identified the main methods of psychological pressure used by the Chekists: threats, a choice between death and necessary testimony, intimidation, humiliation, convincing of doom and hopelessness, blackmail by arrest and violence against relatives and friends, demonstration of beatings of the arrested, bloody rooms, broken household items, dead bodies, taking to cemeteries, imitation of execution, etc. The verbal cynicism of the investigators had many manifestations, one of which was to demonstrate to the accused the hopelessness of the situation.

The author analyses the psychological impact on the victim of the detention environment. It is established that physical exhaustion and trauma were used in parallel with moral violence, which led to mental breakdown. The use of moral violence demonstrates that human rights violations were an instrument of state policy in the USSR. Inhumane methods were considered legitimate by state security officials under the regime, which indicates deep problems in the legal system and the moral state of society.

Keywords: terror, NKVD, moral violence, investigation, interrogation, totalitarianism, psychological pressure.

Постановка проблеми

Дослідження проблеми застосування морального насилля як методу ведення слідства виконавцями Великого терору 19371938 рр. є надзвичайно важливим для розуміння системи і механізмів репресій. Застосування психологічного тиску під час допитів створювало атмосферу страху та недовіри і було одним з інструментів тоталітарної системи.

Досліджуючи цей період, варто врахувати не лише конкретні випадки застосування насилля як методу ведення слідства, але й враховувати загальну політику держави, яка такі методи підтримувала та заохочувала. Аналіз архівно-кримінальних справ виконавців терору допомагає зрозуміти механізми функціонування репресивної системи та виявити наслідки подій для суспільства.

Аналіз методів морального насилля у діяльності НКВД є ключовим для формулювання повного розуміння та усвідомлення природи репресивної системи та ролі людини в ній. Вивчаючи особливості застосування морального насилля під час Великого терору, можна краще зрозуміти прояви цього явища у сучасності.

За допомогою розуміння інструментів і методів є можливість виявити та протидіяти насиллю у сьогоденні. Проблема є важливою не лише для істориків, але й для усіх, хто займається захистом прав людини. Методи та форми насилля можуть змінюватися, але використання психологічного тиску для досягнення цілей та результатів від підозрюваних є незмінним.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

В. Васильєв та Р Подкур [2] типологізували основні методи психологічного тиску, які використовували слідчі під час допитів у період Великого терору. Важливими є дослідження О. Бажана [8,14], В. Золотарьова [1], В. Барана[4], які розкривають сторінки біографії виконавців терору, що дає змогу виокремити основні характеристики поведінки працівників органів державної безпеки. Фундаментальними джерелами є збірники опублікованих документів, що містить нормативні документи періоду, що передував масовим репресіям [13] та свідчення виконавців та їх жертв у часи терору [3,6]. Аналіз документів дає змогу виявити інструменти терору та методи морального та фізичного насилля. Незважаючи на те, що чимала кількість науковців присвятили свої праці тематиці діяльності працівників НКВД, актуальною є проблема особливостей поведінки виконавців терору та причин і методів використання насильницьких прийомів під час слідства.

Мета статті - дослідити, проаналізувати методи морального насилля, які використовувалися слідчими під час допитів у період Великого терору, виявити їх інструменти та особливості.

Виклад основного матеріалу

У в'язниці при цьому широко використовували сітку агентів, які слухали все, про що розмовляли в'язні між собою та надавали інформацію слідчим [3, с. 722]. Мали широке використання провокативні методи, покликані спонукати осіб, яких «розробляли», до відвертих розмов на «гострі» теми. Агенти, маючи доручення чекістів, могли допускати антирадянську лексику, чим підбивали співрозмовників до вступу у діалог з цієї тематики. Внутрішньо камерний агент міг видавати себе за учасника таємної організації або дії його були зумовлені підготовленою оперативниками «легендою». Метою та основним завданням такої агентури було змусити ороблюваний «об'єкт» розповісти невідомі слідству обставини справи, вивести на зізнання особисте та назвати осіб, які є причетними [4, с. 196]. Шляхом розповідей історій про методи допитів переконати, залякати, зламати дух людини, її волю. Після психологічної обробки тюремної агентури людина могла втратити самоконтроль.

Наступним етапом був допит, на якому слідчі використовували різні методи морального насилля над людиною, задля отримання показань. Про типові методи, які використовували слідчі, розповідали жертви, а також колишні працівники органів державної безпеки під час процесів про порушення «соціалістичної законності». Однією з причин скоєння морального насилля над заарештованими можна назвати фізичне виснаження слідчих, яке підвищувало та схиляло до психічної нестійкості [5, с. 220]. У атмосфері страху, смерті, регулярних криків та вбивств людська психіка не завжди здатна була раціонально приймати рішення. Допити часто проводили вночі або по 10-12 годин, що могло впливати на дії слідчих.

Останнім етапом було «обробляння» заарештованого перед судовим засіданням за добу або декілька діб. Суть обробки зводилася буквально до такої настанови: «Ви на суді повинні визнати себе винним. Якщо ви перед судом будете лити бруд на слідство, врахуйте, що з наших рук ви нікуди не підете, на суді вас ніхто не слухатиме і наклепувати вам на слідство не дозволять, а коли повернетеся до нас із суду, то візьмемо вас у такий обіг, у якому ви ще не були» [3, с. 52]. Жертві демонстрували приреченість її становища, погрожуючи та залякуючи. Для успішної реалізації усіх етапів було використано стратегії: вбивство в людині юридичної особи, перетворення людини на живий труп, тобто знищення моральної особистості, руйнування рішення совісті, роблячи їх сумнівними та двозначними.

Відповідно до етапів морального насилля над жертвою характерними були методи психологічного тиску: погрози, вибір між смертю та необхідними свідченнями, залякування, переконування у приреченості та безнадії жертви, арешти членів родини або здійснення насилля над ними, демонстрація побиття заарештованих, закривавлених кімнат, розбитих предметів побуту, мертвих тіл, вивезення на кладовища, залучення до спостереження за побиттям слідчими інших заарештованих. Ключовим було використання спеціальної лексики, почасти грубої, брутальної і лайливої.

Найбільш поширеним методом психологічного тиску були погрози. При цьому ставився ультиматум: «Або свідчення, або...». Першою погрозою було побиття, до якого часто і вдавалися слідчі. У цьому аспекті застосовували побиття заарештованого, демонстрацію фізичного насилля над іншими з примусом спостерігати, обіцянку переведення до камери-каземату, котра може зробити з людини інваліда, проведення справи показовим процесом і розстріл [3, с. 292]. Для більшого «ефекту» під час погроз могли демонструватися криваві стіни кабінету або ж предмети, якими завдавали травми жертвам. Також погрози стосувалися сім'ї заарештованого: «Скільки старшій доньці років? Я відповів: 15 років. Він тоді сказав, ну нехай вона вступить до нас у парк і нехай своїм тілом заробляє гроші. Я тоді їх назвав контрреволюціонерами. За це вони мені відбили легені і зробили з мене інваліда» [3, с. 175].

За погрозами вчинення насилля над рідними часто вдавалися до їх арешту: «Друшляк (слідчий) заявив мені - якщо не даси свідчень, то заарештуємо твоїх братів, але ж, окрім мене, у мене є ще два брата-члена партії, і додав - заарештуємо твою дружину, і що на арешт дружини вже оформлені документи» [3, с. 257]. Також могли наголошувати на тому, що рідні вже знаходяться під слідством або ж дали свідчення про заарештованого, часто обмаюючи таким чином жертву. Влаштовували інсценування допиту когось з членів сім'ї у сусідній кімнаті. Слідчі розуміли, що близькі для жертви люди є одним з найкращих способів маніпуляції і отримання бажаних свідчень: «10 днів простояв у кабіні на ногах. Люльков став говорити, що завтра мене розстріляють, а сьогодні він був у моєї дружини та жив з нею. Ремов сказав, що викличе мою жінку та буде при мені ґвалтувати» [6, с. 274]. Якщо людина відмовлялася давати свідчення після адресованих їй особисто погроз, то погрожували членам сім'ї. Як зазначає американська дослідниця тоталітаризму Г. Арендт, вибір відбувався не між добром та злом, а між убивством і убивством [7 с. 504]. Звідси слідує, що працівниками НКВД було обрано два типи адресування погроз: фізична шкода жертві (побиття, катування, розстріл) та рідним (насильство, інкримінування справи, катування, розстріл).

За оцінкою О. Бажана та М. Михайлуци, відсутність ціннісніх орієнтирів у працівників НКВД призводила до загальних відхилень у соціальному поводженні. 22 квітня 1939 р. на засіданні партбюро УНКВС було розглянуто справу лейтенанта держбезпеки М. Тягіна про його інтимний зв'язок з дружинами репресованих. Було встановлено, що М. Тягін умисне схиляв жінок заарештованих до інтимних стосунків з обіцянкою сприяння закриттю кримінальної справи їх чоловіків [8, с. 41].

Супутнім до погроз було посіяти у людині безнадію та приреченість: «Ви все одно не витримаєте всіх цих тортур і побиття, які застосовують до Вас, все одно нас усіх розстріляють, і тому вигадайте якусь легенду, дайте людей...» [3, с. 322]. Людину різними способами запевняли у тому, що з однієї позиції її життя у руках слідчих, які можуть шляхом тортур позбавити життєздатності, з іншої - маніпулювати тим, що все залежить від волі заарештованого, який може надати потрібні свідчення і позбавити себе від страждань. При цьому окремим аспектом є знущальне ставлення після допиту зі застосуванням насилля на кшталт запитання: «Ну, як здоров'я, може, звернешся до лікаря?»....ось чуєш усі ці крики (у цей момент було чути крики тих, кого б'ють, з інших вікон будівлі), це все в центрі міста. Ми знаємо, що народ чує, нехай чує, знову заарештовані швидше свідчення дадуть» (слідчий Козаченко) [3, с. 722]. Демонстрування власної безкарності слідчими та безвихідного становища жертви було однією з тактик під час ведення слідства, що розривала самовпевненість виконавців у власних діях, відчуття особливості, влади над людьми та обставинами.

Під час допиту слідчі також змушували розважати їх, що було приниженням для заарештованого: співи, читання поезії та молитов були найбільш поширеними методами. У способах принизити людину все залежало від вигадливості та морального рівня слідчого: «Легкий з 11 -го відділу перебив вухо (зовнішнє), колов голками, пір'ям та ін. тонкощі, змушував співати «Боже царя храни»» [3, с. 250].

Інструментами застосування словесного психологічного насилля було використання нецензурної лексики та різних форми обзивань: «Його розмова тривала найпохабнішою лайкою, він зовсім не був схожий на Заступника Нач. Облуправління, а скоріше за все на якогось п'яничку, що валяється на базарі...» [3, с. 333]. Хамство з використанням нецензурної лексики - один з ритуалів (само)приниження, який сформувала репресивна культура, обов'язкове для всіх, зокрема і для еліти. Прояв хамства був одним із найрозповсюдженіших психологічних насильств під час допитів. Використання лайливих слів - механізм руйнування людської гідності. Чекісти забирали право на самоповагу шляхом переконання у ницості жертви. Вживання нецензурної лексики у цьому випадку було одним із проявів психологічної репресії [9, с. 114].

Найпоширенішим у обзиваннях жертви було наділенні її рисами тварин. Виконавці шляхом порівняння власних жертв з тваринами запевняли себе у тому, що заарештовані є «нелюдьми», а злісними паразитами. Відбувалася дегуманізація жертви. При цьому слідчі виконували вчинки, які не є притаманними людині з, яка має моральні цінності, чим і відрізняється від звіра. Важливим було вірити у те, що звірство є не лише правильним, але й доказом того, що виконавець приналежить до особливої групи НКВД, тому є морально, соціально, культурно вищим за тих, над ким здійснює насилля або ж вбиває. Це було своєрідним актом ствердження власної вищості.

Ще одним методом морального тиску було обзивання за національною ознакою. Слідчий Горобець на допитах називав заарештованого жидівською мордою, і застерігав: «ти маєш розуміти, чи даси ти свідчення, чи не даси ти свідчення, однаково ти за списком Наркома будеш розстріляний, бо, якби було інакше, я ніколи тебе не назвав би жидом...» [3, с. 311].

Словесний цинізм слідчих займав особливе місце у психологічному травмуванні жертв та мав безліч проявів, один з них полягав у демонструванні обвинуваченому безвиході становища: «Після закінчення розмови Воронець поставив мені таке запитання: «Як тут тобі, гірше б'ють, ніж у Києві, чи краще?» Я відповів: «Там добре і тут добре». Тоді він із самовдоволеною посмішкою сказав: «Значить, ображатися не можеш, ну аби не гірше, ніж у Києві»». Слідчий вважав це досягненням і головне, що це запитання поставили в присутності начальника, адже важливо було показати ефективність роботи.

Окрім словесних прийомів виконавці використовували демонстрацію насилля як залякування: «Заводили окремих заарештованих до підвалу, де щойно було виконано вирок над засудженими, і, вказуючи на труп, вимагали свідомості, тобто дачі показань» [3, с. 311]. Іншим прийомом було: «...А коли мені розв'язали очі, то я побачив, що стою біля виритої могили на цвинтарі «Каліччя». Тут же Антонов мені запропонував відповісти на «три запитання». Я категорично відмовився, тоді Антонов заявив мені, що він розстріляє мене» [10, с. 22]. Показовою ознакою є застосування не лише методів насилля (побиття, катування), а залучення жертв до спостереження або безпосередньої участі у фізичних методах допиту, аби надломити людську психіку, зруйнувати її розуміння реальності, у деяких випадках насильно зробити співучасником злочину.

Ще одним аспектом дослідження є психологічний вплив на жертву, що мало середовище утримування заарештованих: «Це невелика кімната, не більша за нашу кухню, без вікон, з маленьким отвором у дверях. У цій кімнаті я був 42[-м]. Усі були голі й мокрі від спеки, піт із кожного з нас лився струмком, дихати було позитивно нічим» [3, с. 267]. Як вважає американський антрополог Ірвінг Гофман середовище (приміщення, кімната) може впливати на виконання дій людиною, зокрема насильницьких [11, с. 54]. Виконавець не зможе виконувати садистські дії поки не потрапить у відповідне місце, якою були тюрми чи спеціально оснащені приміщення відділень НКВД.

Людей утримували ніби тварин, яких готують до смерті. Фізичне виснаження призводило до психічної нестійкості, адже були створені максимально нелюдські умови утримання за допомогою розміщення у камері максимально великої кількості людей задля фізичного і морального надлому. Чекістами застосовувалися демонстративні прийоми, націлені на залякування і вплив на свідчення: «Коли двері камери (куди мене переводили) відчинилися, переді мною постав колишній особливоуповноважений НКВС України Рубінштейн Наум Львович, який мав вигляд божевільного, без будь-якої людської свідомості та розуміння, злякавшись вигляду цієї людини, я почав просити коменданта не лишати мене з ним, але мене з силою вштовхнули, двері зачинилися.Через деякий час я відчув страшенний сморід і тут же виявив, що Рубінштейн, втративши будь-які людські норми, наклав у білизну та одяг» [1, с. 204]. Пересічний громадянин за умов, коли міг побачити своїм співкамерником працівника органів державної безпеки, вкотре пересвідчувався у тому, що НКВД немає пощади навіть до «своїх», фізичний та моральний методи ведення слідства поширювався щодо всіх категорій населення.

Ув'язненим було чутно крики, які лунали під час допитів, що мало окремий психологічний ефект, підсилювали страх: «З перших же днів слідства я відчув, що об'єктивності мені чекати нема чого, погрози бути побитим і крики побитих, що роздирають душу, у сусідній кімнаті привели мене спочатку до невдалої спроби накласти на себе руки» [3, с. 721]. Критерієм ефективної роботи було те, чи чути голос слідчого на коридорі. Слідчому могли телефонувати декілька разів на день, викликати до кабінету начальника та лаяти за погану роботу з заарештованими [3, с. 129-130]. За цих умов деякі з працівників все ж практикували ведення нормальної бесіди, але коли було чути кроки, що наближалися, то заарештований уже сам знав, що потрібно встати і слухати підвищений тон. Доходило буквально до курйозу, коли заарештовані заявляли: «Я розумію Вас, у якому Ви становищі, але нічого, не сприймайте близько до серця, не хвилюйтеся, а я вже якось поведуся під час входу начальства» [3, с. 156].

Поруч з моральними методами насилля були застосовані й протиправні дії та відвертий садизм слідчих. Заарештованих змушували довго стояти на ногах, жорстоко били часто різними предметами, наносячи травми, садили на стілець з гострим кілком, плювали в обличчя, кричали у вуха через рупор) у офіційних документах партійних зборів УНКВС ці методи завуальовано були позначеними різними формулюваннями на кшталт: «використання незаконних методів слідства», «застосування фізичних методів дізнання» тощо [8, с. 35]. Застосування фізичного насилля завжди супроводжувалося моральним тиском.

Аналізуючи моральні методи насилля, слід також розглянути психологічний стан виконавця терору. Зі свідчень виконавців про власні вчинки можна скласти загальний перелік якостей, які були їм притаманні: відданість своїй справі та організації, готовність до самопожертви, слухняність, колективізм, витримки, дисциплінованість, конспіративність. Можна виокремити три типи психологічної моделі особи виконавця. Першим типом є психопат-фанатик, що керувався своїми переконаннями (ідеологіч-ними) та щиро вірив, що його дії незалежно від результату є корисними для партії та суспільства. Наступний - виконавець з почуттям фрустрації, неможливістю досягти цілей, відчувати себе у комфорті, перебування у складних життєвих обставинах, що могло призводити до агресивних дій. Жорстока поведінка третього типу обґрунтовувалася дефіцитом нормальних стосунків, де присутня мораль та повага, ізоляцією, озлобленістю оточення.

Особова справа працівника НКВД формувалася з різноманітних характеристик та атестацій, які проводилися при перевірках, переміщенні чи підвищенні на посаді, нагородженні. Починаючи з 1930-х рр. при атестуванні і визначенні фізичного стану здоров'я майбутнього працівника спецслужб почали робити перші кроки з визначення його психологічного стану і відповідно придатності до служби.

Працівника спецслужб перевіряли на рівень працездатності, його ставлення до роботи, яку слід буде виконати, наполегливість та інтенсивність у веденні слідства, обізнаність у різних галузях чекістської роботи, досвід, кмітливість, особиста ініціативність, орієнтування у обставинах та середовищі, швидкість та точність виконання завдань, світогляд, готовність до навчання нових кадрів та конкретного проведення операцій [12, с. 75]. Для органів держбезпеки важливо було мати у своїх лавах морально стійку людину, яка зможе виконувати завдання і залишатиметься вірною системі, буде готовою до різних методів ведення слідства. Виконавці були зацікавлені в підтримці власної лінії дій, тому обирали в якості нових учасників організації тих, в кому були впевненими, як у «адекватних» працівниках, що мали поділяти цінності таємної поліції.

Випробування владою було першим для людини, яка потрапила у органи державної безпеки. Виникало відчуття всесильності та могутності, особливості. Почуття особливої важливості підкреслював і сам Сталін: «Ви повинні розуміти, що з усіх коштовних скарбів, які існують у світі, найцінніші та вирішальні - це кадри» [7, с. 468]. Чекіст спочатку міг відчувати емоційний підйом та особисту приналежність до чогось великого та важливого, завдяки чому долі людей в реальності нічого не значили [5, с. 49].

За роботою слідчих груп здійснювали постійний контроль і відповідно надавали їм настанови: «На оперативних нарадах, які проводилися, прямо говорили (Рейхман, Симхович), що партія дала установку ворога примусити всіма засобами роззброїтися, а ви звикли допитувати до 12 години ночі» [3, с. 106]. Досвідчені працівники при навчанні молодших вибудовували необхідний вектор діяльності слідчого: «Сказали, що з цього дня я сам повинен буду допитувати заарештованих і попередили, що на слідстві всі заарештовані намагаються продовжувати свою ворожу політику» [3, с. 129]. Для керування поведінкою своїх підданих тоталітарний режим однаково добре готував кожного на роль ката і на роль жертви за допомогою ідеології: «Ознайомтеся з оперативними наказами та орієнтуваннями того часу, адже вони виховували в чекістах почуття бачити мало не в кожній людині - ворога, все це підкріплювалося періодичними наглядами за контр-революційними організаціями, які знову викривали, накачуваннями телефоном і особисто» [3, с. 139].

По суті, чекісти діяли у атмосфері взаємної недовіри та підозрілості, що пронизала усі сфери людського життя у СРСР. Органи постійно знаходилися у пошуку винуватців різноманітних негараздів та намагалися врятували власне життя за рахунок інших. Кожна дія людини могла розглядатися, як ворожа до політики партії за що неодмінно була відповідальність.

Слід зазначити, що найважливішим предметом меблів у кабінеті слідчого був диван, оскільки допити велися з перервами цілодобово. Слідчий при цьому був таким же в'язнем як і його підслідний. Чекістам було надано необмежені права, починаючи від випивки, закінчуючи розстрілом на місці. Перебування у нетверезому стані один з поширених станів слідчих, що було давньою «традицією» органів держбезпеки.

Про регулярне знаходження працівників таємної поліції у нетверезому стані та інші соціальні викривлення у поведінці свідчить анонімний лист про стан органів ГПУ УСРР від 3 лютого 1926 р. У листі зазначено, що працівники регулярно займалися пияцтвом, розтратою державних коштів, статевими зв'язками зі співробітницями та жінками легкої поведінки, вели розгульний образ життя.

Працівників ГПУ за анонімним повідомленням було розділено на три категорії: перша - особи, які пристосовуються, підлещуються перед керівництвом, терпляче переносять усі образи, замовчують усі злочини і самі в них беруть участь; друга - особи, які є пасивними глядачами, ні у чому злочинному не беруть участі, але й не реагують на них, а мовчазно переносять усе через страх, вважаючи всі дії неминучими і в порядку речей; третя - у більшості випадків працівники, які не втратили ще класового чуття, які не можуть примиритися з усіма злочинами і неподобствами, з якими ведуть боротьбу і за це всіляко переслідуються, і внаслідок змушені вдатися до подібного роду заходів (пияцтво, розгульництво) [13, с. 278]. Грубість, як характерна риса поведінки, мала свій прояв не лише з заарештованими, але й у ставленні чекістів один до одного або ж керівництва до підлеглих. Колишнім начальником УДБ НКВД УСРР М.А. Єлинським було повідомлено про грубе поводження з підлеглими майора П. Шостака-Соколова, який виганяв з роботи без причини, приходив завжди на підпитку та захоплювався жінками [14, с. 57]. Традиції аморальної поведінки виконавців терору склалися ще за довго до подій масових репресій і були частиною організації чекістів та однією з характеристик їх соціально-психологічного портрету.

Останнім маркером морального тиску на жертву можна виділити проведення колективних допитів. На слідчому процесу були присутніми декілька працівників НКВД, що створювало додатковий тиск на заарештованого. Чекісти з досвідом демонстрували молодшим колегам, як необхідно поводитися з обвинуваченим, а також могли хизуватися тими методами, які використовували задля «вибивання» свідчень. Додатково проводили колективні допити одразу кількох жертв.

психологічний тиск насилля агентурний

Висновки

Поведінка працівників НКВД під час слідчих процесів у роки Великого терору демонструє втрату людиною моральних цінностей. Економічна та соціальна криза, політичні та економічні протистояння, штучний голод, зміни суспільного життя призвели до торжества антигуманності, яка руйнувала соціальні відносини, індивідуальність людини, (само)повагу людини. У цих обставинах слідчими НКВД застосовувалися фізичні та моральні методи насилля при ведення слідства. Моральне насилля, яке здійснювали над людиною під час слідства, містило декілька етапів: утаємничений момент арешту, утримування під вартою до слідства з «оброблянням» агентурою жертви, проведення слідства, досудові переконання. Психологічний тиск здійснювався за допомогою погроз, залякування, переконання у приреченості і безнадії жертви, присоромлення та наочної демонстрації насильства. Можна виділити дві форми адресування погроз: фізична шкода жертві (побиття, катування, розстріл) та рідним (насильство, інкримінування справи, катування, розстріл). За свідченнями чекістів про використання методів слідства можна виокремити три типи виконавців: психопати-фанатики, слідчі з почуттям фрустрації, особи з особливо жорсткою поведінкою.

Література

1. Бажан О., Золотарьов В. «Забійник» та «літератор» або «Рутинна робота» слідчого НКВС Юрія Толкачова / О. Бажан, В. Золотарьов// Краєзнавство. -2018. -№ 3. -С.196-209.

2. Васильєв В., Подкур Р. Радянські карателі. Співробітники НКВС - виконавці «Великого терору» на Поділлі / В. Васильєв, Р Подкур -НАН України. Інститут історії України. - K.: Видавець В. Захаренко, 2017. - 240 с.

3. Відлуння Великого терору. Збірник документів у трьох томах. Т. 3: Чекісти Сталіна в лещатах «соціалістичної законності». Его-документи 1938-1941 pp. / Відп. ред.: В. Васильєв та ін.: Видавець В. Захаренко, 2019.- 936 с.

4. Баран В. Каральна діяльність радянських органів державної безпеки щодо «антирадянських елементів»: 1934-1941 рр. / В. Баран// Науковий вісник Східноєвропейського національного університету ім. Лесі Українки. Серія: Історичні науки . - Луцьк. - 2017. - № 5 (354). - С. 63-69

5. Conquest R. The Great Terror Stalin's Purge of the Thirties. New York: Macmillan, XIV., 1968.-663 p.

6. Відлуння Великого терору. Збірник документів у трьох томах. Т 2: Документи з архівних кримінальних справ на співробітників органів НКВС УРСР, засуджених за порушення соціалістичної законності (жовтень 1938 р. - червень 1943 р.). Кн. 1. Авт. -упоряд.: С. Кокін. - K.: Видавець В. Захаренко, 2018.- 728 с.

7. Arendt, H. The origins of totalitarianism. New York : Schocken Books, 2004. - 674 p.

8. Бажан О., Михайлуца М. Девіантна поведінка співробітників органів держбезпеки у добу Великого терору (на прикладі Одеського обласного УНКВС) / О. Бажан, М. Михайлуца // З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ. -2021. -№ 1 (55). -C. 31.

9. Коляструк О. (Екстра)ординарність повсякденного життя в умовах Великого терору: норми vs аномалії? / О. Коляструк // З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ. - 2018. - № 1 (49). - С. 99-118.

10. Лощицький О. «Лабораторія». Нові документи і свідчення про масові репресії 1937-38 років на Вінниччині / О. Лошицький // З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ. - 1998. - № 1/2 (6/7). - С. 183-227

11. Goffman E. The presentation of self in everyday life. Garden City, N.Y : Doubleday Anchor Books, 1959. - 259 p.

12. Подкур Р Ю. За повідомленням радянських спецслужб / Р. Ю. Подкур.- К.: Рідний край, 2000. - 238 с.

13. Шаповал Ю., Пристайко В., Золотарьов В. ЧК-ГПУ-НКВД в Україні: особи, факти, документи. / Ю. Шаповал, В. Пристайко, В. Золотарьов.- К.: Абрис, 1997. -608 с.

14. Бажан О.Г., Золотарьов В. Охоронець компартійно-державної еліти Радянської України (майор державної безпеки Петро Григорович Шостак-Соколов) / О.Бажан, В. Золотарьов // Краєзнавство. -2022. -№ 1-2. -С. 48-62.

References

1. Bazhan O., Zolotarov V. (2018). «Zabiinyk» ta «literator» abo «Rutynna robota» slidchoho NKVS Yuriia Tolkachova [«Slaughterer» and «writer» or «Routine work» of NKVD investigator Yuri Tolkachev]. Kraieznavstvo-Localhistory, 3, 196-209 [in Ukrainian].

2. Vasyliev V., Podkur R. (2017). Radianski karateli. Spivrobitnyky NKVS - vykonavtsi «Velykoho teroru» na Podilli Soviet punishers [NKVD officers - executors of the «Great Terror» in Podillia]. Kyiv: V. Zakharenko (Ed.) [in Ukrainian].

3. Vasyliev V. (Ed.). (2019). Vidlunnia Velykoho teroru. Zbirnyk dokumentiv u trokh tomakh [Echoes of the great terror. A collection of documents in three volumes]. (Vols.3): Chekisty Stalina v leshchatakh «sotsialistychnoi zakonnosti». Eho-dokumenty 1938-1941 pp. [Stalin's Chekists in the Grip of 'Socialist Legality'. Ego-documents of 1938-1941.] Kyiv: V. Zakharenko [in Ukrainian].

4. Baran V. (2017). Karalna diialnist radianskykh orhaniv derzhavnoi bezpeky shchodo «antyradianskykh elementiv»: 1934-1941 rr. [The punitive activities of the Soviet state security agencies against «anti-Soviet elements»: 1934-1941]. Naukovyi visnyk Skhidnoievropeiskoho natsionalnoho universytetu im. Lesi Ukrainky. Seriia: Istorychni nauky- Scientific Bulletin of Lesya Ukrainka Eastern European National University. Series: Historical sciences, 5 (354), 63-69 [in Ukrainian].

5. Conquest R. ( 1968). The Great Terror Stalin's Purge of the Thirties. New York: Macmillan, XIV.

6. Kokin В., Rossman D. (2018). Vidlunnia Velykoho teroru. Zbirnyk dokumentiv u trokh tomakh. [Echoes of the great terror. A collection of documents in three volumes]. (Vols.2): Dokumenty z arkhivnykh kryminalnykh sprav na spivrobitnykiv orhaniv NKVS URSR, zasudzhenykh za porushennia sotsialistychnoi zakonnosti (zhovten 1938 p. - cherven 1943 r.) [Documents from archival criminal files on employees of the NKVD of the Ukrainian SSR convicted of violating socialist legality (October 1938 - June 1943)]. Kyiv: V. Zakharenko [in Ukrainian].

7. Arendt H. (2004). The origins of totalitarianism. New York : Schocken Books.

8. Bazhan O., Mykhailutsa M. (2021). Deviantna povedinka spivrobitnykiv orhaniv derzhbezpeky u dobu Velykoho teroru (na prykladi Odeskoho oblasnoho UNKVS) [Deviant Behaviour of State Security Officers in the Era of the Great Terror (on the Example of the Odesa Regional Department of the NKVD)]. Z arkhiviv VUChK-HPU-NKVD-KHB -From the archives of the VUCHK-GPU-NKVD-KGB, 1 (55), 31[in Ukrainian].

9. Koliastruk O. (2018). (Ekstra)ordynarnist povsiakdennoho zhyttia v umovakh Velykoho teroru: normy vs anomalii? [The extraordinary nature of everyday life in the Great Terror: norms vs. anomalies?]. Zarkhiviv VUChK-HPU-NKVD-KHB -From the archives of the VUCHK-GPU- NKVD-KGB, 1, 99-118 [in Ukrainian].

10. Loshchytskyi, O. (1998). «Laboratoriia» Novi dokumenty i svidchennia pro masovi represii 1937-38 rokiv na Vinnychchyni [Laboratory. New documents and testimonies about the mass repressions of 1937-38 in the Vinnytsia region]. Zarkhiviv VUChK-HPU-NKVD-KHB - From the archives of the VUCHK-GPU-NKVD-KGB, 1/2 (6/7), 183-227 [in Ukrainian].

11. Goffman E. (1959). The presentation of self in everyday life. Garden City, N.Y: Doubleday Anchor Books.

12. Podkur R. (2000). Za povidomlenniam radiansykh spetssluzhb [According to the Soviet secret services]. Kyiv: Ridnyi krai.

13. Shapoval Yu., Prystaiko V., Zolotarov V. (1997). ChK-HPU-NKVD v Ukraini: osoby, fakty, dokumenty [The Cheka-GPU-NKVD in Ukraine: persons, facts, documents.]. Kyiv: Abrys.

14. Bazhan O., Zolotarov V. (2022). Okhoronets kompartiino-derzhavnoi elity Radianskoi Ukrainy (maior derzhavnoi bezpeky Petro Hryhorovych Shostak-Sokolov) [A bodyguard of the Communist Party and state elite of Soviet Ukraine (Major of State Security Petro Hryhorovych Shostak-Sokolov)]. Kraieznavstvo-Local history. 1-2, 48-62 [in Ukrainian].

Размещено на Allbest.ru