Іван Львович Липа перший міністр культів в діалозі з Українською Автокефальною Православною Соборною Церквою

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національний педагогічний університет імені М. П. Драгоманова

Іван Львович липа перший міністр культів в діалозі з українською автокефальною православною соборною церквою

Жолоб Михайло Петрович доцент кафедри всесвітньої історії та археології

Анотація

Ця стаття присвячена великому українському державному діячеві кінця XIX початку XX століття Івану Львовичу Липі. В ній розкривається насамперед його вклад у розбудову української національної свідомості через українізацію Української Автокефальної Православної Соборної Церкви та сприяння її внеску в пробудженні серед пастви ідей патріотизму та соборності. Впродовж усіх років своєї наполегливої копіткої діяльності, перебуваючи на різних посадах та будучи просто приватною людиною Іван Львович Липа прагнув відродження української мови та Соборності українського народу. Тому на посаді міністра культів Української Народної Республіки, Іван Львович Липа вживав заходів направлених на впровадження української мови в усіх сферах церковного життя та популяризація ідеї соборності України шляхом церковного освячення та урочистих богослужінь, зокрема в зв'язку з проголошенням Акту Злуки між Українською Народною Республікою та Західною Українською Народною Республікою і створення єдиної соборної Української Народної Республіки. Саме на час перебування на посаді міністра культури Української Народної Республіки Іваном Львовичем Липою припадає перший досвід діалогу між Українською Народною Республікою та українською православною церквою як церквою автокефальною.

Будучи людиною талановитою та різнопланово обдарованою, Іван Львович Липа відчував суспільні настрої та тенденції як мало хто, і саме тому йому вдавалося раз у раз опинятися на вістрі суспільних рухів та нових процесів. Втім в них він не був флюгером чи просто учасником, а надавав їм виразного системного характеру. Великі здобутки Івана Огієнка, що полягали в українізації Української Автокефальної Православної Соборної Церкви та утворення Українського Священного Синоду, як органу управління церквою, стали можливими завдяки фундаменту закладеному Іваном Львовичем Липою.

Ключові слова: Іван Львович Липа, Українська Автокефальна Православна Соборна Церква, міністр культів Української Народної Республіки, Український Священний Синод, Вселенська православна церква.

Abstract

Zholob Mykhailo Petrovych associate professor of the Department of World History and Archeology of the National Pedagogical University named after M.P. Drahomanov

IVAN LVOVYCH LYPA FIRST MINISTER OF CULTS IN DIALOGUE WITH THE UKRAINIAN AUTOCEPHAL ORTHODOX CONGREGATIONAL CHURCH.

This article is dedicated to the great Ukrainian statesman of the late 19th and early 20th centuries, Ivan Lvovich Lypa. It reveals, first of all, his contribution to the development of Ukrainian national consciousness through the Ukrainization of the Ukrainian Autocephalous Orthodox Cathedral Church and the promotion of its contribution to the awakening of the ideas of patriotism and sobrality among the flock. Throughout all the years of his persistent and painstaking activity, while holding various positions and being just a private person, Ivan Lvovych Lypa sought the revival of the Ukrainian language and the Church of the Ukrainian people. Therefore, in his position as Minister of Cults of the Ukrainian People's Republic, Ivan Lvovych Lypa took measures aimed at introducing the Ukrainian language in all spheres of church life and popularizing the idea of the unity of Ukraine through church consecration and solemn services, in particular in connection with the proclamation of the Act of Unification between the Ukrainian People's Republic and Western Ukrainian People's Republic and the creation of a single cathedral Ukrainian People's Republic. The first experience of dialogue between the Ukrainian People's Republic and the Ukrainian Orthodox Church as an autocephalous church occurred during Ivan Lvovych Lypa's tenure as Minister of Culture of the Ukrainian People's Republic.

Being a talented and multifaceted person, Ivan Lvovich Lypa felt social moods and trends like few others, and that is why he managed to be at the forefront of social movements and new processes time and time again. However, he was not a weathervane or just a participant in them, but gave them a distinct systemic character. The great achievements of Ivan Ohienko, which consisted in the Ukrainianization of the Ukrainian Autocephalous Orthodox Cathedral Church and the formation of the Ukrainian Holy Synod as a governing body of the church, became possible thanks to the foundation laid by Ivan Lvovich Lypa.

Keywords: Ivan Lvovich Lypa, Ukrainian Autocephalous Orthodox Cathedral Church, Minister of Cults of the Ukrainian People's Republic, Ukrainian Holy Synod, Ecumenical Orthodox Church.

Постановка проблеми

Впродовж усього періоду свого свідомого життя Іван Львович Липа був піонером політичних, національних та церковних процесів і перебував на посадах або здійснював діяльність, яка ставала перехідною на якісно новий рівень чи була такою в силу більш масштабних подій, що не залежали від особистого укладу Івана Львовича Липи. Втім саме його постать раз у раз відзначалася найактивнішим залученням у всі суспільні процеси. Як національні, коли він став засновником Братства тарасівців, яке підняло український рух на якісно новий рівень з суто культурного, що полягав в усвідомленні своєї самоті та культурних прав до політичного, де було сформульовано політичні права українців на рідній землі. На всіх етапах своєї діяльності як літератора, суспільного, церковного та державного діяча Іван Львович Липа приділяв велике значення українізації. Власне саме українізація була фундаментом його діяльності незалежно на посаді міністра культів Української Народної Республіки в діалозі з Українською Автокефальною Православною Соборною Церквою.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

Іван Львович Липа незаслужено забутий і недосліджений автор української національного та церковного відродження. Спеціальних досліджень діяльності та досягнень Івана Львовича Липи досить мало. Втім варто відмітити фундаментальну та панорамну працю працю Стамбола І. І. «. Іван Львович Липа в українському національному русі: лікар, письменник, тарасівець».

Мета

Розкрити погляди Івана Львовича Липи на основні компоненти українського державотворення та церковного будівництва. В цій статті я прагну на основі його доробку та історичних праць про нього як його сучасників, так і сьогоднішніх істориків, дослідити його погляди на Українську Автокефальну Православну Соборну Церкву та її роль і місце в добу Української Народної Республіки. Довести, що погляди Івана Львовича Липи на українське державотворення та церковне будівництво випливали з історичних обставин та базувався не на політичних віяннях його доби, а стали підсумком його попереднього життєвого шляху.

Виклад основного матеріалу

Однією з найбільш не пересічних та дійсно унікальних постатей української історії доби перших національно- визвольних змагань був український національний політичний релігійний діяч, лікар та літератор Іван Львович Липа. Будучи людиною широких талантів, Іван Львович досягав успіху у багатьох, почасти зовсім далеких одне від сферах суспільної діяльності. Саме йому довелося стати першим міністром культів Української Народної Республіки та першим Міністром культів в умовах автокефалії Української Автокефальної Православної Церкви. Власне на діяльність Івана Липи припало остаточне утвердження і набуття організаційних форм і структури українського православ'я та перші спроби досягти визнання з боку Вселенської православної церкви, а насамперед Константинопольського патріархату.

Народився Іван Львович липа 24 лютого 1865 року місті Керч, де отримав шкільну освіту в церковній парафіяльній школі. 1888 року вступив на медичний факультет Харківського університету. В університеті Іван Львович Липа окрім навчання займався активним громадським життям. [4]

Саме з ініціативи Івана Львовича Липи було складено присягу бути вірними заповітом Тараса Григоровича. Сталося це літом 1891 року на могилі Тараса Григоровича Шевченка в місті Канів. Керівництво Братства тарасівців було колегіальним, хоча лідером братства, за думкою окремих дослідників, на перших етапах міг бути Тимченко, Боровик , Кононенко чи навіть Міхновський. Програма Братства тарасівців була складене в містечку Глинському поблизу Ромнів на Слобожанщині. Її загальні принципи залишив нам у своєму написаному в 1893 році рефераті Іван Липа. Тексти програми Братства Тарасівців з огляду на специфіку його діяльності та поліцейський режим Російської імперії не збереглися до нашого часу втім з реферату Івана Львовича Липи та його листування з окремими діячами Братства тарасівців можна зробити окремі висновки про суть цієї програми. В ній зокрема ставка робилася в ній на утвердження національних та консервативних цінностей і патріотизму. Підкреслювалася необхідність соборності українських земель та необхідність свідомості і відповідальності в українського народу та окремих його діячів в необхідності цієї Соборності та відстоюванні української мови і ідентичності. Для цього слід було відстоювати українську школу, а фундаментом такої школи мали стати уроки історії України та української мови. [2]

Іван Липа об'єднав довкола себе гурток студентів з близько 30 різних навчальних закладів місто Харкова. Починаючи з 90х років ХІХ століття Брацтво тарасівців поширило свою діяльність на значну кількість українських міст, зокрема в Харкові, Києві, Чернігові, Одесі, Полтаві. Були осередки Братства тарасівців й в Кубані Криму й Молдові, а своєрідним центром діяльності Брацтва тарасівців мала стати Галичина. В Одесі на чолі Братства тарасівців стояв Сигаревач, в Чернігові Коцюбинський, у Полтаві на чолі Братства тарасівців стояли Шемет і Дробиш, а у місті Олександрія діяв гурток, до якого увійшли Сосюра, Козубова, Васько, Мальський та Зерницький. Особливо значущим Братство тарасівців було в Києві. Воно включало таких відомих українських державних діячів, які відзначилися в багатьох сферах українського суспільного життя. Прикладом таких діячів можуть стати Боровик Тимченко, Міхновський Кононенко та Вороний Самійленко. [3, с. 21-24]

Втім 1 травня 1893 року громада і зокрема 24 найактивніших учасники, серед яких також був Іван Львович Липа, були затримані репресивними органами імперії. Івану Львовичу довелося провести 13 місяців за гратами. Закінчивши Казанський медичний університет в 1897 році та отримавши диплом лікаря, Іван Львович Липа переїздить на південь України, мешкаючи та працюючи в Одесі. Починаючи з 1902 року Іван Львович Липа постійно мешкає в Одесі, а його будинок стає осередком культури та зустрічей українських діячів. [4]

На початку ХХ століття, коли йшов процес формування українських політичних партій Наддніпрянщини Іван Львович Липа теж не залишився осторонь нього. І хоча в процесі партійного будівництва Іван Львович не став одним з лідерів, втім і тут його участь була досить суттєвою та плідною. Так Іван Львович Липа став одним з найактивніших діячів Української Демократичної Партії. Це була найстаріша українська партія, що мала свої осередки по всій Україні. ЇЇ програму остаточно було сформовано на осінньому з'їзді 1904 року, але вже наступного року в партії виник розкол, оскільки ця партія охоплювала людей, позиції яких не завжди були єдині. Тому досить швидко діяльність цієї партії майже повністю припинилася. 1908 року Іван Львович Липа взяв участь в роботі Товариства Українських Поступовців. А вже в 1917 році Іван Львович липа вступає до української партії Самостійників Соціалістів. [3, с. 132-134]

Революцію та перший національно-визвольні змагання українського народу 1917-1920 років Іван Львович Липа зустрічає в Одесі. Його було обрано до Української Центральної Ради делегатом від Одеси і відтоді його діяльність була тісно переплетена з Української Народної Республікою та її діячами. [4] За Української Центральної Ради Іван Львович Липа стає комісаром міста Одеси. Головними ініціаторами у призначені Липи на посаду комісара міста Одеси виявляли насамперед залізничники. Власне залізничники нікого іншого крім як Липи не бачили на посаді комісара міста Одеси. Окрім перебування на посаді комісара міста Одеси, Іван Львович Липа в 1917 році брав участь в роботі одеському Керівничого Комітету на чолі з Шелухіним. За період свого перебування на посаді комісара міста Одеси Іван Львовичу вдалося організувати закриття пам'ятника Катерині II. З приходом до влади маріонеткового режиму держави Павла Петровича Скоропадського Іван Львович Липа йде з посади міського комісара Одеси.

В час падіння гетьманату Павла Петровича Скоропадського та утвердження влади Директорії Української Народної Республіки Іван Львович Липа перебував в Одесі, де на той час панував білогвардієць Гришин-Алмазов. Майже відразу з приходом Директорії Української Народної Республіки до влади, а саме 26 грудня 1918 року Івана Львовича Липу було призначено міністром культів Української Народної Республіки. [7, с. 259] Саме тому з міркувань безпеки Іван Львович якнайшвидше вирушив на терени, які були контрольовані Армією Української Народної Республіки. Прибувши до Києва 4 січня 1919 року він відразу переступив до виконання своїх обов'язків в якості міністра культів Української Народної Республіки. [1, с. 27] Діючи в реаліях прийняття закону від 1 січня 1919 року про автокефалію Української Автокефальної Православної Соборної Церкви, Іван Львович Липа розпочав якісно новий етап в діалозі між державою та церквою, а також української національної церковної свідомості. [8]

Суттєве значення на початку діяльності Івана Львовича в якості Міністра культів Української Народної Республіки мало налагодження роботи в середині Міністерства культів та налагодження тісної взаємодії з Олександром Гнатовичем Лотоцьким як послом Української Народної Республіки до Константинополя, оскільки після проголошення автокефалії від 1 січня 1919 законом про управління Українською Автокефальною Православної Соборною Церквою вона потребувала визнання з боку Константинопольського патріарха. Власне на цю справу Іван Львович Липа й просив 250 тисяч гривень в уряду УНР. [8] На час перебування на посаді Міністра культів, а згодом Міністра ісповідань Української Народної Республіки Іваном Львовичем Липою Міністерство нараховувало 160 чиновників. [5] Іван Львович Липа приділяв суттєву увагу контролю за трудовою дисципліною та ефективністю роботи працівників Міністерства культів Української Народної Республіки.

Іван Липа впродовж усього періоду перших національно-визвольних змагань українського народу 1917-го - 1920 років перебував в авангарді національного та релігійного рухові, оскільки вибудовував нові форми діалогу між державою і церквою. Найважливішими поняттями в цьому діалозі на тому етапі відносин між православною церквою та державою були «автокефалія» та «соборність».

Логіка визнання української автокефалії з боку Константинопольської патріархату була наступна. З точки зору православної церкви поняття Соборності відображене у апостола Павла у його листах до римлян, коринфян та євсян означає взаємовідношення між членами хрестової церкви як органами всередині людського організму. Подібна до того як в одному живому організмі є органи, які мають різну дію, члени Православної Церкви мають право голосу в чому полягає соборність в церкві Хрестовій.

Так само факт існування окремих автокефальних православних церков не становив загрозу для існуванню єдності Вселенської православної церкви. Ця децентралізація полягає в єдності довкола вчення фактично цілком окремих одне від одного автокефальних церков. Це є відмінною рисою Вселенської православної церкви. І подібно до того як ідея існування окремих держав чи націй є похідною існування людства та не суперечить їй, то як така ідея існування автокефальних помісних православних церков не йде в суперечність єдності церкви. Ісус вступає як пастор, а Церква його "стадо". У такий спосіб з відокремлених помісних автокефальних церков до звичайних членів церкви попри різноманіття й індивідуальні особливості ми бачимо єдність. Саме це природне право в баченні історії православної церквою створювала канонічні передумови для існування Української Автокефальної Православної Церкви.[6]

Крім того, ще одним напрямком роботи, розпочатим Іваном Львовичем Липою, стало створення статуту Української Автокефальної Православної Церкви. Крім того саме на його перебування в якості міністра культів Української Народної Республіки було ініційовано скликання Українського Священного Синоду. Після наказу міністра Український Священний Синод розширив свої повноваження зі суто церковних на адміністративну, освітню, контрольно-ревізійну та судову сферу. [8] Зі слів самого Івана Львовича Липи Український Священний Синод розпочав свою роботу у складі трьох єпископів, священиків, дияконі та мирян, а перше засідання Українського Священного Синоду проходило під головуванням Катеринославського архієпископа Агапіта. З наближенням більшовиків до Києва постало питання евакуації органів державної. Іван Львович як Міністр культів Української Народної Республіки звернувся до уряду з проханням евакуації Українського Священного Синоду. Втім евакуації не відбулося і тому вся Всеукраїнська Вища Освячена Рада ( саме таку тимчасову назву мав Український Священний Синод задля консолідації довкола нього українського духовенства) лишилася в Києві. [6]

Окремо основних напрямків роботи міністра культів стояли дрібні, але не менш значущі завдання. Серед них була організація молебню в київськім Соборі Святої Софії з приводу проголошення Акту Злуки Української Народної Республіки та Західноукраїнської Народної Республіки в одну Українську Народну Республіку. Організація цього богослужіння була особливо приємною Івану Львовичу, оскільки він завжди стояв на самостійницьких та соборницьких засадах. Організація участі в цих урочистостях пов'язаних з проголошенням Акту Злуки, що відбувся 22 січня 1919 році на Софіївській площі, з боку духовенства було доручено Київському єпископу Назарію. Саме він організував урочистий молебень на Софіївській площі та повідомив інших представників київського духовенства про порядок проведення свята "сполучення Галичини з УНР". Святкування почалося з 11:00 проголошення Акту Злуки, а продовжилася з 13:00 до 15:00 молебнями по церквам. Крім того Іваном Львовичем Липою було підготовлено закон, що давав можливість викладачам і ректорам духовних семінарів працювати в світських навчальних закладах. [8]

Окрім роботи самого міністерства культів Української Народної Республіки Іван Львович Липа приділяв пріоритетну увагу регіональним єпархіям та турботам про матеріальне становище урядовців і священиків. Зокрема 31 січня 1919 року Іван Львович звернувся до уряду законопроектом про виділення коштів у обсязі 70 000 карбованців для 50 православних причт Холмщини, Підляща та Полісся. Крім того Холмській єпархії було виділено 9200 карбованців на утримання духовної колегії. [8]

Проте не так добре складалося в Івана Львовича Липи з духовенством. Зокрема в Києво-Печерській Лаврі духовенство було налаштоване доволі вороже по відношенню до нього, оскільки Києво-Печерська лавра являла собою місце скупчення людей монархічного світогляду та симпатиків Росії. [8] українізація автокефальний православний патріотизм

Цілком окремо, але надзвичайно яскраву сторінку перебування Івана Липи на посаді міністра культів Української Народної Республіки був період перебування уряду Української Народної Республіки в Кам'янець-Подільську. Саме в Кам'янці-Подільську Іван Львович працював у тісній зв'язці з Іваном Огієнком, своїм однодумцем та одним з наступників у справі українізації Української Автокефальний Православної Церкви та міністерстві ісповідань уряду Української Народної Республіки. [8]

По завершенню перших національно-визвольних змагань українського народу 1917-1920 років Іван Львович Липа мігрує до Г аличини де з 1922 року оселяється в селищі Винники під Львовом. Останній рік свого життя займається лікарською практикою та літературною творчістю. Помер Іван Львович 13 листопада 1923 року. [4]

Висновки

Однією з найяскравіших постатей доби перших національно- визвольних змагань українського народу 1917-1920 років, яку безсумнівно можна віднести до людей енциклопедичних знань та таких, що мали суттєвий внесок галузі людської діяльності Іван Львович Липа. Його енергійність та почасти новаторство, яке в поєднанні з його неординарними талантами сприяла тому, що Іван Львович Липа раз опинявся в авангарді українського національного руху як політичного так і церковного. Головним лейтмотивом його діяльності на посаді міністра культів Української Народної Республіки стала практична українізація церковного життя та легітимізація ідеї соборності України через донесення її церковними зусиллями. Власне перебування Івана Львовича Липи на посаді міністра культів Української Народної Республіки стало для нього справжнім апогеєм реалізації його ідей, сформованих ще з часів існування Братства тарасівців, насамперед вони стосувалися української мови як фундаменту українського народу та єдності українських земель. Не всі задуми справи Івана Львовича Липа по українізації Української Автокефальної Православної Соборної Церкви мали чіткі та незворотні результати. Втім він розпочав чисельні те, що в значній мірі була продовжена Іваном Огієнком як міністром ісповідань уряду Української Народної Республіки. Саме за Івана Огієнка напрямки реформ, закладених Іваном Львовичем Липою набули своєї реалізації. Зокрема це стосувалося роботи Українського Священного Синоду, унормування освіти та навчальних програм у світських та релігійних закладах освіти, практична українізація церковного життя шляхом друку перекладу та популяризації богослужбової і духовної літератури українською мовою, а також контроль за мовою офіційного діловодства церковних кіл. Тож і на посаді міністра культів Української Народної Республіки Іван Львович Липа не зрадив своїй звичці бути піонером багатьох починань, що суттєво випереджали свій час.

Література

1. Андрусишин, Богдан Іванович. Церква в Українській Державі 1917-1920 рр. (доба Директорії УНР) : навч. посіб. / Богдан Андрусишин. Київ: Либідь, 1997. 176 с.

2. Богдан Галайко. БРАТСТВО ТАРАСІВЦІВ В ПОЛІТИЧНІЙ МОБІЛІЗАЦІЇ УКРАЇНСТВА [Електронний ресурс] /У країнознавство. № 4(61)2016р.

3. Коллард Ю. Спогади юнацьких днів: 1897-1906. / Коллард Ю. Торонто, 1972.

4. Лавров Ю.П. ЛИПА Іван Львович [Електронний ресурс] // Енциклопедія історії України: Т. 6: Ла-Мі / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. К.: В-во "Наукова думка", 2009. 790 с.: іл..

5. Липа, Ів. Як я пішов у революцію [Електронна копія] : (уривок із щоденника) / Ів. Липа: Київ, 1928 (НБУ ім. Ярослава Мудрого). // Дніпро : календар-альманах. 1928. С. 95-99.

6. Лотоцький О. В Царгороді / О. Лотоцький. - Варшава : Друк. Наук. т-ва ім. Шевченка, 1939. - 180 с.

7. Нагаєвський, Ісидор. Історія Української держави двадцятого століття / І. Нагаєвський. - Київ: Український письменник, 1993. - 412 с.

8. Стамбол І. І. Іван Львович Липа в українському національному русі: лікар, письменник, тарасівець / І. І. Стамбол ; наук. ред. і вступ. ст. В. М. Хмарський ; Нац. б-ка України ім. В. І. Вернадського, Одес. нац. ун-ту ім. І. І. Мечникова. Київ; Одеса, 2017. 296 с.

References

1. Andrusyshyn, Bohdan Ivanovich (1997). Tserkva v Ukrayins'kiy Derzhavi 1917-1920 rr. (doba Dyrektoriyi UNR) : navch. posib. [The Church in the Ukrainian State 1917-1920 (the time of the UNR Directory): teaching. manual] / Bohdan Andrusyshyn. - Kyiv: Lybid, 176 p.

2. Bohdan Halaiko. BROTHERHOOD OF TARASIVTS IN POLITICAL MOBILIZATION OF UKRAINE [Electronic resource] / Ukrainian Studies. No. 4(61) of 2016.

3. Collard Y. (1972) Spohady yunats'kykh dniv: 1897-1906. [Memories of Youthful Days: 1897-1906]. - Toronto.

4. Lavrov Y.P. LYPA Ivan Lvovich [Electronic resource] // Encyclopedia of the history of Ukraine: Vol. 6: La-Mi / Ed.: V. A. Smoliy (head) and others. NAS of Ukraine. Institute of History of Ukraine. - K.: Scientific Opinion, 2009. - 790 p.: ill..

5. Lypa, Iv. How I went to the revolution [Electronic copy]: (excerpt from the diary) / Iv. Lypa: Kyiv, 1928 (NBU named after Yaroslav the Wise). / Dnipro: calendar-almanac. -- 1928. - pp. 95-99.

6. Lototsky O. In Tsargorod / O. Lototsky. - Warsaw: Print. Science t-va named after Shevchenko, 1939. - 180 p.

7. Nagaevsky, Isidor (1993). Istoriya Ukrayins'koyi derzhavy dvadtsyatoho stolittya [History of the Ukrainian state of the twentieth century] / I. Nagaevskii. - Kyiv: Ukrainian writer. - 412 p.

8. Stambol I. I. (2017) Ivan L'vovych Lypa v ukrayins'komu natsional'nomu rusi: likar, pys'mennyk, tarasivets' [Ivan Lvovych Lypa in the Ukrainian national movement: a doctor, writer, native of Tarasiv] / I. I. Stambol ; of science ed. and introduction Art. V. M. Khmarskyi; National b-ka of Ukraine named after V. I. Vernadskyi, Odessa. national University named after I. I. Mechnikova. - Kyiv; Odesa. - 296 p.

Размещено на Allbest.ru