Фінансові обмеження у Російській імперії під час першої світової війни для інвесторів німецького, австрійського, угорського, турецького та болгарського підданства, які проживали на українських землях

Размещено на http://www.Allbest.Ru/

Центральноукраїнський національний технічний університет, Україна

Фінансові обмеження у Російській імперії під час першої світової війни для інвесторів німецького, австрійського, угорського, турецького та болгарського підданства, які проживали на українських землях

С. Орлик. д.і.н., професор

Анотація

Російська імперія, вступивши у Першу світову війну, мала слабку фінансову систему, недорозвинену правову систему та сумнівну економічну міць, що перебувала у тотальній залежності від іноземного капіталу, який потужно влився в її економіку з европейських країн (Німеччини, Великої Британії, Франції, Бельгії, Австро-Угорщини, Туреччини тощо) у період бурхливого розвитку промисловості наприкінці ХІХ - на початку ХХ ст.

Встановлено, що головні напрямки економічної та фінансової розправи з інвесторами країн блоку Центральних держав були спрямовані на формування критично несприятливих умов для господарювання: дискримінаційне оподаткування, припинення кредитування, обмеження розрахункових та господарчих операцій, відмова у захисті власних прав у суді тощо. Як наслідок, такі підприємства припиняли свою діяльність.

Звернено увагу на те, що в окремих галузях економіки та видах підприємницької діяльності були підприємства, у котрих був зацікавлений російський уряд через неможливість заміщення певних видів продукції (у т.ч. необхідних для оборонної промисловості) і які заносилися до спеціальних переліків з призначенням на них урядових наглядачів. Водночас для підданих країн блоку Центральних держав, котрі були засновниками акціонерних товариств та товариств на віру, створювалися такі умови, які змушували їх відмовитися від прав власності чи передати права на управління третім особам, які мали російське підданство. Автором наведено список підприємств Наддіпрянської України, засновниками яких були німецькі, австрійські та угорські піддані і для яких було призначено урядових інспекторів (станом на 1 жовтня 1915р.). Така вибірка дозволила визначити регіональне місцезнаходження таких підприємств та проаналізувати відповідні види діяльності, які мали важливе значення для імперської економіки.

Опираючись на історичний досвід, доведено, що успішний бізнес іноземців у Росії неможливий і нині не лише через попрання правових основ приватної власності, а й через традиційну надмірну агресивність самої політичної та економічної системи, яка формувалися сторіччями у цій країні. Вкладати інвестиції в російську економіку - це надзвичайно ризикова справа, адже країна, яка постійно прагне війни, невпинно підживлює державний націоналізм (у т.ч. й в економічній сфері), повністю ігнорує норми міжнародного права, не може забезпечити довготривалий сприятливий інвестиційний клімат для успішного розміщення іноземного капіталу у межах власної економіки.

Ключові слова: Перша світова війна, російська імперія, економіка, фінанси, німецьке засилля, інвестори, підприємництво, іноземний капітал.

Abstract

Financial restrictions in the Russian empire during the first world war for investors of German, Austrian, Hungarian, Turkish and Bulgarian nationality living in Ukrainian lands

S. Orlyk PhD hab. (History), Professor, Central Ukrainian National Technical University, Ukraine

When the Russian Empire entered the First World War, it had a weak financial system, an underdeveloped legal system, and questionable economic strength, and was totally dependent on foreign capital that flowed into its economy from European countries (Germany, Great Britain, France, Belgium, Austria-Hungary, Turkey, etc.) during the period of rapid industrial development in the late nineteenth and early twentieth centuries.

The author provides a list of enterprises of the Naddipryan Ukraine founded by German, Austrian, and Hungarian citizens and for which government inspectors were appointed (as of October 1, 1915). This sample allowed us to determine the regional location of such enterprises and analyze the relevant activities that were important for the imperial economy. Based on historical experience, it is proved that successful business of foreigners in Russia is impossible today not only because of the trampling of the legal basis of private property, but also because of the traditional excessive aggressiveness of the political and economic system itself, which has been formed for centuries in this country. Investing in the Russian economy is an extremely risky business, because a country that constantly seeks war, constantly fuels state nationalism (including in the economic sphere), completely ignores the norms of international law, and cannot provide a long-term favorable investment climate for the successful placement of foreign capital within its own economy.

Key words: World War I, Russian Empire, economy, finance, German dominance, investors, entrepreneurship, foreign capital.

Постановка проблеми

Будь-яка війна потребує значних фінансових ресурсів і завжди супроводжується підривом економічних систем воюючих держав. Відбувається руйнування зовнішньоекономічних зв'язків, які вибудовувалися десятиліттями між країнами, котрі вступають у збройний конфлікт. Російська імперія, вступивши у Першу світову війну, мала слабку фінансову систему (у т.ч. грошову, податкову, бюджетну системи тощо), недорозвинену правову систему та сумнівну економічну міць, яка знаходилася у тотальній залежності від іноземного капіталу (Орлик, 2018: 13). До фінансової скрути та економічних проблем додалася ще й політична криза, яка загрожувала основам російської державності. Фінансових ресурсів у російської імперії було достатньо лише для бліц-війни, яка могла тривати терміном до року. Таким чином, затягування війни означало невідворотність не лише економічної катастрофи, а й загрози для існування російської імперії як держави.

Для відволікання уваги від реальних причин вступу Росії у Велику війну та її подальших невдач на фронті царат вдавався до призначення винуватців. Одними з них стали німецькі колоністи, які століттями проживали та успішно господарювали на виділених їм землях, а також підприємці, котрі приїхали з Німеччини, Австро-Угорщини і Туреччини з метою розмістити потужні фінансові інвестиції в російську економіку задля розвитку торгівлі і розбудови (подекуди з нуля) цілих галузей промисловості. Зокрема, оголосивши економічну війну «німецькому засиллю», уряд вживав ряд радикальних заходів проти німецьких «інородців» та заїжджих підприємців із названих вище країн.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Проблеми, які виникали у населення російської імперії та підприємницького прошарку німецького та австрійського походження (у т.ч. в осіб, котрі мали підданство Німеччини та Австрії), які проживали на українських землях напередодні та у часи Першої світової війни, розглядали ряд українських учених: Т. Лазанська (Лазанська, 2002)), М. Лазарович (Лазарович, 2011), І. Мухіна (Мухіна, 2006), Т. Ніколаєва (Ніколаєва, 2007), Л. Синявська (Синявська, 2014: 78-102) та ін. Здебільшого у їхніх працях розглядалися питання участі німецьких колоністів у суспільно-політичному та економічному житті окремих регіонів.

Мета статті - розглянути механізм застосування урядом російської імперії фінансових та економічних обмежень у роки Першої світової війни для інвесторів німецького, австрійського, турецького та болгарського підданства, які здійснювали підприємницьку діяльність на українських теренах.

Виклад основного матеріалу дослідження

У період бурхливого розвитку промисловості, періоду після «промислового перевороту», наприкінці ХІХ - на початку ХХ ст. відбувався значний приплив капіталу з європейських країн (Великої Британії, Франції, Бельгії, Німеччини, Австро-Угорщини, Туреччини тощо). Кількість іноземних грошових інвестицій та технологій динамічно зростала, внаслідок чого такого роду ресурсами покривалися цілі галузі промисловості. Отже, «самодостатність» російської промисловості на час вступу її у Першу світову війну виглядає сумнівною, адже левова частина (від 60 до 90%) видобувної промисловості (у т.ч. видобуток вугілля, нафти, платини тощо) а також важкої промисловості (в т. ч. металургійна, машинобудівна, хімічна галузі) належала іноземним інвесторам. Окрім того, виплавка чавуну сягала 70%, видобуток платини - біля 90%, кам'яновугільні копальні і доменні коксові заводи становили 93,4%(Зив, 1917: 112123). До початку війни майже вся хімічна промисловість російської імперії була репрезентована філіалами німецьких хімічних підприємств, «іноземці володіли акціями російських електротехнічних компаній на суму 150 млн руб., тобто біля 70% усієї суми основних капіталів діючих у Росії електричних та електротехнічних підприємств», усі наявні трамвайні та кінно-залізні дороги також належали іноземцям, і це були «20 акціонерних компаній», які «... знаходилися у руках бельгійців і німців»; у банківській сфері «більшість крупних столичних комерційних банків мають іноземний слід. Поміж засновників цих банків можна зустріти імена французьких, англійських, голландських і німецьких фінансових діячів» (Зив, 1918: 24-25). Щодо зовнішньої торгівлі російської імперії, то за 1913 р. першу позицію експортно-імпортного балансу займав товарообіг саме з Німеччиною: імпорт склав 642,8 млн руб. (47,4% загального імпорту), експорт - 452,6 млн руб. (29,8 загального експорту) (Зив, 1918: 28-29). Перевищення імпорту над експортом за 1913 р. склало 190,2 млн руб., що свідчило про утворення негативного експортно - імпортного балансу. А якщо проаналізувати структуру імпорту, то в Росію з Німеччини ввозилися різноманітні машини, двигуни, станки, апарати, обладнання і знаряддя, залізо, чавун, міль, сталь, фарби, продукти і матеріали хімічної промисловості, скляні вироби, будівельні матеріали, шкіряні та текстильні товари, посівні матеріали та, меншою мірою, продукти харчування. При цьому з Росії вивозили до Німеччини здебільшого продовольчі товари, корисні копалини та необроблені напівфабрикати: зернові, цукор, спирт, масло, м'ясо, яйця, тютюн а також лісоматеріали та вироби з дерева, льон, коноплю, необроблені шкури, вовну, кінські гриви і хвости, живу худобу, гумове взуття, нафту і нафтопродукти, платину, залізну та марганцеву руду, кокс і кам'яне вугілля тощо (Статистический сборник., 1922: 5-34).

Відповідно, коли російська імперія, будучи членом військового блоку Антанта, вступила у Першу світову війну, то іноземні інвестори держав протиборчого військового блоку Центральних держав, які вкладали свої кошти в російську економіку, опинилися у скрутному становищі. Звичайно, засновники підприємств та офіційні представники філій акціонерних товариств - німецькі, австрійські, угорські та турецькі піддані, почали виїздити за межі імперії, а тому російський уряд терміново ініціював вжиття заходів, які б унеможливлювали вивезення ними та членами їхніх сімей (у т. ч. і через посередників) капіталу у будь-якому вигляді з Росії. Деяка частина підданих цих держав продовжувала залишатися в межах імперії, не бажаючи покидати своє майно, намагалася пристосуватися до складних умов доти, допоки дозволяла ситуація. За таких умов імперське законодавство, визначаючи фінансові обмеження, певний час розділяло підприємців, підданих зазначених вище держав, на дві групи:

1) які знаходилися поза межами російської імперії, а їхнє майно і бізнес залишилося в Росії;

2) котрі знаходилися безпосередньо в російській імперії. Окрему групу складали російські піддані, котрі мали австрійське, угорське чи німецьке походження (в т.ч. поселяни-власники, колоністи тощо), до яких застосовувалася радикальна політика національного шовінізму.

Фінансові та економічні обмеження щодо діяльності підприємств, які були засновані німецькими, австрійськими, угорськими, турецькими підданими, та й безпосередньо до самих таких фізичних осіб, були запроваджені одразу ж після вступу російської імперії у війну і постійно посилювалися. Вже 22 вересня 1914 р. було видано указ «Про встановлення тимчасових обмежень відносно отримання прав на нерухоме майно, а також використання та управління ним, підданими держав, які знаходяться у стані війни з Росією» (Об установлении временных…, 1914: 3638), яким заборонялося здійснювати будь-які правові угоди на придбання нерухомого майна, окрім угод на оренду будинків і квартир для тимчасового використання та особистого проживання. З лютого 1915 р. обмеження були запроваджені і відносно землеволодіння та землекористування. Німецьким, австрійським, угорським та турецьким підданим заборонялося «надалі купувати в межах російської держави, будь-яким способом і за будь-якими загальними чи місцевими законами, право власності чи вотчині права на нерухоме майно, а також право на володіння і користування нерухомим майном, відмінне від права власності» (О земледелии., 1915: 534-535). Подібні обмеження поширювалися і на російських підданих, які мали німецьке, австрійське чи угорське походження (О земледелии..., 1915: 537-538).

Прийнятим у листопаді 1915 р. указом «Про деякі заходи, викликані військовим часом» (О некоторых мероприятиях..., 1914: 4267-4268) заборонялося без відома міністра фінансів, а в окремих випадках без погодження з міністром торгівлі та промисловості, проводити певні фінансово-грошові операції, в яких були прямо чи опосередковано (через посередників) задіяні особи ворожих до Росії держав. Зокрема, заборонялося:

1) здійснювати платежі, видачу, перекази або пересилання будь-яких грошових сум, цінних паперів, срібла, золота, платини та дорогоцінного каміння, в тому числі і виробів з цих металів та каміння, на ім'я німецьких, австрійських, угорських та турецьких підприємств, установ, товариств, а також фізичним особам, підданим цих держав, котрі знаходилися за межами імперії, як безпосередньо ними, так і через посередників;

2) вивозити за кордон гроші та цінні папери, срібло, золото, платину на загальну суму більше ніж 500 руб. на одну таку особу;

3) допускати до орендованих скриньок для зберігання цінностей у кредитних установах за довіреністю від підданих цих держав, які знаходилися за межами Росії.

Водночас грошові операції з коштами, які належали німецьким, австрійським, угорським та турецьким підданим, котрі виїхали з імперії, залишивши торгівельні та промислові підприємства, нерухоме майно та маєтності в Росії, мали здійснюватися виключно в межах імперії лише за розпорядженнями, котрі надавалися законодавчо уповноваженими управителями, призначеними ще на початку війни на цих підприємствах (О некоторых мероприятиях., 1914: 4267).

Для осіб, які порушували норми вищенаведеного порядку, або мали намір вивозити за кордон кошти та цінності понаднормово, повз митні установи, або приховували їх від митного нагляду тощо, передбачалася відповідальність - позбавлення волі до 1 року 4 місяців та грошового стягнення від 1 тис руб. до 25 тис руб. з конфіскацією відповідних грошової суми та речей (ДАКіО, ф. 7, оп. 1, спр. 47, арк. 10).

Стосовно діяльності промислових підприємств уряд російської імперії розумів, що відсталість економіки країни не дозволяє йому приймати занадто різкі радикальні рішення щодо тотального закриття таких підприємств, а секвестр цих підприємств може призвести до зупинення важливих для економіки цілих галузей промисловості, у т.ч. й тих, які впливали на обороноздатність країни, внутрішній продовольчий стан та мали значення для зайнятості населення. Тому урядом було прийнято рішення запровадити встановлення механізму жорсткого нагляду за діяльністю таких підприємств. Міністерством фінансів за погодження з міністерством торгівлі і промисловості 31 грудня 1914 р. було розроблено спеціальний Порядок (О назначении., 1915), яким встановлювався нагляд за різними типами підприємств, котрі були засновані (повністю або частково) підданими ворожих до Росії держав або мали у складі акціонерів з числа таких осіб. До таких підприємств відносилися:

- австрійські, угорські, німецькі чи турецькі іноземні акціонерні товариства, які в Росії відкрили свої філії та представництва у вигляді повних товариств або товариств на вірі;

- акціонерні товариства, які були утворені за російським законодавством у складі акціонерів або до правління яких входили піддані ворожих держав і відносно яких виникали сумніви в достовірності переходу акцій чи управління до рук російських підданих чи підданих дружніх або нейтральних держав;

- повні товариства чи на вірі, до складу засновників яких входять чи раніше входили піддані ворожих до Росії держав;

- торгівельно-промислові підприємства, котрі безпосередньо належали підданим ворожих до Росії держав, які або знаходилися за межами Росії, або проживали в Росії.

Усі такі підприємства було взято на облік у вигляді затвердженого переліку, де вказувалися конкретні прізвища наглядачів та їх заступників, які були «призначені Міністром фінансів, урядовими інспекторами, зі вказівкою підприємств, які підлягають їхньому нагляду» (ДАКіО, ф.7, оп.1, спр. 47, арк. 37 зв.-38 зв, 152-155 зв., 210-212, 281294, 470-487). Урядові інспектори безпосередньо підпорядковувалися Міністру фінансів, були підзвітні особливій канцелярії по кредитній частині Міністерства фінансів та отримували значні додаткові грошові винагороди за виконання таких функціональних обов'язків. Перелік підприємств постійно доповнювався і публікувався в «Урядовому віснику» і «Торгово-промисловій газеті». У цілому основні списки були сформовані протягом 1915 р. В українських губерніях було визначено 60 таких підприємств (із 420 підприємств усієї імперії), власниками яких були здебільшого німецькі та австрійські піддані та для яких було призначено урядових інспекторів (див. табл. 1).

Таблиця 1

Список підприємств, заснованих німецькими, австрійськими та угорськими підданими в українських губерніях, на які було призначено урядових інспекторів (станом на 1 жовтня 1915 р.)

Висновок

Історичний досвід свідчить, що вкладати інвестиції в російську економіку - надзвичайно ризикова справа. Адже країна, яка постійно прагне війни, невпинно підживлює державний націоналізм (у т.ч. й в економічній сфері), повністю ігнорує норми міжнародного права, не може забезпечити довготривалий сприятливий інвестиційний клімат для успішного розміщення іноземного капіталу у свою економіку.

У період Першої світової війни державна націоналістична політика уряду Російської імперії була спрямована проти знищення не лише інвесторів, які мали підданство Німеччини, Австрії, Угорщини та Туреччини, а й власного населення, яке, маючи німецьке, австрійське чи угорське походження, підпадало під принизливий статус «інородців», котрим влаштовувалися дискримінаційні обмеження в усіх сферах життя. Економічна та фінансова розправа з іноземними інвесторами зазначених країн була радикальною і безкомпромісною. Для значної частини дрібного і середнього підприємництва створювалися критично несприятливі умови для ведення господарювання (дискримінаційне оподаткування, припинення кредитування, обмеження розрахункових і господарчих операцій, відмова у захисті прав у суді тощо), які призводили до припинення (ліквідація) їхньої підприємницької діяльності. У тих галузях економіки та видах підприємницької діяльності, в яких був зацікавлений російський уряд через неможливість заміщення певних видів продукції (в т.ч. задіяних в оборонній промисловості), такі підприємства включалися у спеціальні переліки, на яких призначалися урядові наглядачі. Водночас, для підданих країн блоку Центральних держав, котрі були засновниками акціонерних товариств та товариств на вірі, створювалися такі умови, які змушували їх відмовитися від права власності чи передати права на управління третім особам, які мали російське підданство.

Історичний досвід свідчить про те, що успішний бізнес іноземців в Росії неможливий не лише через попрання правових основ приватної власності, а й через традиційну надмірну агресивність самої політичної й економічної системи, котра формувалася сторіччями у цій країні.

Водночас, сучасна світова економіка має остерігатися проникнення російського капіталу в економіку цивілізованих держав, оскільки саме через економічні зв'язки спрут російських нафтодоларів швидко проникає у політичну сферу цих держав і чинить суттєві руйнівні політичні впливи.

Джерела і література

1. Державний архів Кіровоградської області (ДАКіО), ф. 7, оп. 1, спр. 47.

2. Зив В.С. Государственное банкротство и иностранные капиталы. Петербург, 1918. 32 с.

3. Зив В.С. Иностранные капиталы в русской горнозаводской промышленности. Петербург, 1917. 132 с.

4. Лазанська Т. Німці - виселенці українських губерній у роки Першої світової війни. Проблеми історії України ХІХ- початку ХХст.. 2002. Вип. 4. С. 84-110.

5. Лазарович М.В. Етнічний чинник станово-майнової диференціації населення України напередодні національно-визвольних змагань 1917-1921 рр. Гілея. 2011. Вип. 53. С. 89-94.

6. Мухіна І.Г. Участь національних меншин у суспільно-політичному та економічному житті Харківської губернії (XIX - початок XX ст.): автореф. дис.канд. іст. наук: 07.00.01. Харк. нац. ун-т ім. В.Н. Каразіна. Х., 2006. 19 с.

7. Ніколаєва Т. М. Соціальний і національний склад підприємницького прошарку в Україні в останній третині ХІХ - на початку ХХ ст. Проблеми історії України ХІХ - початку ХХ ст. Вип. ХГУ. К., 2007. С. 285-292.

8. О воспрещении выдачи кредитными установлениями неприятельским подданным платежей и вкладов, а также допуска сих лиц к безопасным ящикам: Указ от 22 мая 1915 г. №1168. / ДАКіО. Ф. 7. Оп. 1. Спр. 47. Арк. 166-166 зв., 204зв.-205.

9. О земледелии и землепользовании в государстве российском австрийских, венгерских, германских или турецких подданных: Положение Совета Министров от 2 февраля 1915 г. №349 / Свод узаконений и распоряжений правительства (СУ и РП). Отд. 1. Офиц. изд. СПб.: Сенатская типография, 1915. С. 534-535.

10. О земледелии и землепользовании некоторых разрядов состоящих в русском подданстве австрийских, венгерских, германских выходцев: Положение Совета Министров от 2 февраля 1915 г. №350 / СУ и РП. Отд. 1. Офиц. изд. СПб.: Сенатская тип., 1915. С. 537538.

11. О назначении правительственных инспекторов для надзора за деятельностью некоторых торгово-промышленных предприятий: Положение Совета министров от 16 марта 1915 г. №788 / СУ и РП. №96 март 1915 г. Отд. 1. Офиц. изд. СПб.: Сенатская тип., 1915.

12. О некоторых мероприятиях, вызванных военным временем: Указ от 15 ноября 1914 г. №2923 / СУ и РП. №316 от 19 ноября 1914 г. Отд. 1. Офиц. изд. СПб.: Сенатская тип., 1914. С. 4267-4268.

13. О предоставлении Совету Министров особых полномочий в отношении акционерных обществ, действующих на основании утверждённых в империи уставов: Положение Совета Министров от 1 июля 1915 года №1609 / СУ и РП. июль 1915 г. Отд. 1. Офиц. изд. СПб.: Сенатская тип., 1915.

14. Об изменении Правил о воспрещении выдачи кредитными установлениями неприятельским подданным платежей и вкладов, а также допуска сих лиц к безопасным ящикам: Указ от 14 сентября 1915 г. №1953 / СУ и РП. №262 от 22 сентября 1915 г. Отд. Офиц. изд. СПб., 1915. С. 2553.

15. Об исключении неприятельских подданных из состава членов обществ взаимного кредита и городских кредитных обществ: Положение от 10 мая 1915 г. №1109 / СУ и РП. Отд. 1. Офиц. изд. СПб., 1915.

16. Об установлении временных ограничений в отношении приобретения прав на недвижимые имущества, а также пользования и заведывания ими, подданными государств, которые состоят в положении войны с Россией: Указ от 22 сентября 1914 г. №2421 / СУ и РП. №263. Отд. 1. Офиц. изд. СПб.: Сенатская типография, 1914. С. 3638.

17. Об утверждении правил о порядке надзора за ликвидацией торговых предприятий, предусмотренного ст.9 От. ІІ Высочайше утверждённого, 10 мая 1915 г., Постановления Совета Министров: Распоряжение, объявленное Правительствующему Сенату Министром финансов 4 июля 1915 г. №1547/ СУ и РП. июль 1915 г. Отд.1. Офиц. изд. СПб.: Сенатская типография, 1915.

18. Об утверждении правил о порядке надзора за предприятиями Высочайше утверждённым 16 марта 1915 года Положением Совета Министров: Распоряжение Министра финансов от 4 апреля 1915 г. №832 / СУ и РП. апрель 1915 г. Отд. 1. Офиц. изд. СПб.: Сенатская типография, 1915. С. 1204.

19. Орлик С.В. Фінансова політика російського уряду на окупованих територіях Галичини і Буковини в період Першої світової війни (1914-1917 рр.): монографія. Біла Церква: Вид. Пшонківський О.В., 2018. 716 с.

20. Розенберг В.В. Современные правоотношения к неприятельским подданным с приложением узаконений по этому предмету. Петроград, 1915 г. 79 с. Приложение 55 c.

21. Синявська Л.І. Важка промисловість Сходу і Півдня України під час Першої світової війни: монографія. К., 2014. 476 с.

22. Статистический сборник за 1913-1917 г. / Труды Центрального статистического управления. Том VII. Вып. 2. Москва. 1922.

References

1. Derzhavnyy arkhiv Kirovohrads'koyi oblasti (DAKiO) [State archive of Kirovohrad region], f. 7, op. 1, spr. 47.

2. Ziv, V.S. (1918). Gosudarstvennoye bankrotstvo i inostrannyye kapitaly [State bankruptcy and foreign capital]. Peterburg, 1918. 32 s. [in Russian].