Роль видатних постатей минулого у розвитку культурного туризму на Лебединщині

Размещено на http://www.allbest.ru/

Роль видатних постатей минулого у розвитку культурного туризму на Лебединщині

Новікова Анна Віталіївна

Кандидат сільськогосподарських наук

Сумський національний аграрний університет

Знаменщикова Валентина Миколаївна

Виконавчий комітет Лебединської міської ради

Анотація

видатний постать лебединщина

В роботі проаналізовано видатні постаті, які мали відношення до Лебединщини, досліджено їх вплив на історико-культурну спадщину. Виявлено вплив на культурне надбання Лебедина.

Ключові слова: культура, Лебединщина, історія, видатні постаті.

Лебедин - це невеличке мальовниче містечко в Сумській області, яке має дуже цікаву історію. Останніми роками місцева влада, активісти, працівники відділу культури та туризму, а також небайдужі підприємці активно просувають бренд міста. Це сприяє не лише зацікавленості туристів, а і популяризації серед місцевого населення [1].

Лебедин став колискою для багатьох видатних діячів культури. Тут народилися та працювали особистості, які внесли вагомий внесок у розвиток української та світової наукової спадщини. Серед них - перший український мінеролог Ф.П. Мойсеєнко та український історик медицини В.Я. Джуньковський, які народилися в цьому місті. У 1782 році Лебедин відвідав український мандрівний філософ і поет Г.С. Сковорода, який також залишив свій слід у місцевій історії. Із 1849 по 1862 рік у Лебедині проживав і творив автор популярних народних пісень, поет-романтик М.М. Петренко.

В місті гостювали відомі вчені, письменники та поети, такі як І.І. Срезневський, О.О. Потебня, П.П. Гулак-Артемовський, Г.Ф. Квітка-Основ'яненко, які проводили просвітницькі бесіди і лекції.

У червні 1859 року до Лебедина завітав великий український поет Т.Г. Шевченко, який проживав у маєтку Зелеських, де створив кілька своїх картин та ескізів.

У Лебедині народилося чимало відомих письменників, учених, митців та громадських діячів, які прославили місто своїми здобутками. Серед них - активні народовольці Іван та Марія Калюжні, український художник Ф.Г. Кричевський, письменник-прозаїк М.М. Ляшко, український композитор і музикознавець О.І. Стеблянко, та багато інших.

Лебедин славиться своїми талановитими митцями, які своїми творами прославляли не лише місто, а й всю Україну. Тут народилися і творили такі видатні особистості, як живописець і графік Л.М. Стиль, скульптор Х.А. Якубович, живописці В.П. Ламах та О.Д. Басанець. Протягом практично півстоліття в місті проживав відомий український письменник та прозаїк К.О. Гордієнко, який своїми роботами вразив серця читачів. Крім того, Лебедин милувався народним голосом Б.Р. Гмирі, а також гостинно приймав великого українського гумориста Остапа Вишню, який давав концерти для місцевих мешканців. Ці видатні особистості, пов'язані з Лебедином, внесли вагомий внесок у розвиток міста та прославлення його ім'я на всеукраїнському та світовому рівнях [2, 3].

Лебединщина славиться ще двома своїми синами-геніями яких поєднала далека Америка - Іваном Стешенком та Давидом Бурлюком.

24 (21) січня 1894 у Лебедині народився Іван Никифорович Стешенко - український співак (баскантанте). Родина Стешенків була заможною: батько - купець, мав дві крамниці, прекрасний будинок по вулиці Петропавлівській, 24 (зберігся). Батько співака також мав гарний бас-профундо, мати - Ганна Федорівна теж співала. Мали голоси обидва сини: Іван і молодший Павло (працював потім у Харківському оперному театрі). З шести років Іван пастушив і співав у церковному хорі лебединського Успенського собору та Вознесенської церкви, де регентом хору був Олександр Пінчук (пізніше - наставник Бориса Гмирі).

На його чистий, кришталевий дискант звернув увагу і граф Василь Капніст, нащадок гетьмана Павла Полуботка, який запросив хлопчика бути солістом церковного хору с. Михайлівка, поблизу Лебедина (де знаходився маєток графа Капніста).

Давид Давидович Бурлюк також походив з козацького роду, народився він 9 (21) липня 1882 року на хуторі Семиротівщина (Семиротівка), поблизу с. Рябушки, Лебединського повіту Харківської губернії, (нині Урочище Бурлюка). Батько працював управителем маєтка графа Мордвінова. В родині було шестеро дітей, крім Давида, Людмила та Володимир Бурлюки також стали відомими художниками, брат Микола - поетом. У дитинстві Давид втратив одне око, яке замінив скляний протез. У майбутньому це стало одним з елементів епатажного стилю Бурлюка.

Навчалися обидва митці в Сумах: реальному училищі та Олександрівській чоловічій гімназії, обидва продовжили навчання за кордоном, Іван Никифорович - в Італії, Давид Давидович - в Німеччині та Франції. В 1914 році Стешенко здобув першу премію на міжнародному конкурсі молодих виконавців у Пармі. Після революції Іван Никифорович повернувся в Україну, та у 1921 році - виїхав за кордон на лікування. У 1922 році родина співака перебралася до США, де прожила майже 10 років. Його партнерами були: Галлі Курчі, Мері Гарден, Тітта Руффо, Федір Шаляпін, Соломія Крушельницька. Українця часто порівнювали з Шаляпіним. Газета «Дейлі ньюс» писала: «Легенда про те, що «Борис Годунов» без Ф. Шаляпіна - ніщо, була спростована басом Івана Стешенка. Стешенко - величина в ролі, яку Шаляпін досі тримав у своїх руках. Подібного Стешенкові в ролі Бориса немає» (14.11.1930).

Весь репертуар Стешенко співав мовами оригіналу: оперний - 8, а концертний - 11 мовами, з обовязковим виконанням хоча б однієї пісні українською мовою.

У лютому-березні 1928 року в США та Канаді, за програмою «Пісні усіх народів» (ювілейні вечори на честь Т. Шевченка), Іван Стешенко виступав разом із Соломією Крушельницькою. У 1929 році обмеженим видавництвом, для експорту в Америці вийшло дві платівки з записом оперних партій Івана Никифоровича. У 1929 році Стешенко отримав рідкісний документ від американського народу - «картку довіри», за якою він міг безкоштовно харчуватись у ресторанах, здійснювати покупки в магазинах.

Давид Бурлюк також повернувся на Батьківщину, і продовжив навчання в училищі живопису, скульптури та архітектури. Пройшовши періоди захоплення імпресіонізмом та іншими модерністськими мистецькими течіями, Давид Бурлюк став ідеологом футуризму як у живописі, так і в літературі. Він був натхненником й ініціатором різних епатажних заходів, які повинні були поширювати нові ідеї.

Революційні події 1917 року сприйняв захоплено, але прижитися в більшовицькій країні не зміг. Спочатку емігрував до Японії (в 1921), а потім, як і Іван Стешенко, в 1922 році - до США.

Серед картин митця є твори, присвячені його Батьківщині - Україні, зокрема: «Святослав», «Запорожці у поході», «Козак Мамай», «Рибалки», «Тарас Шевченко». Відомий як лідер вітчизняного футуризму та автор маніфесту «Ляпас громадському смаку». Сам себе представляв як «татарсько-запорозький футурист». Один із чільних творців українського модернізму початку XX століття.

Де і коли зустрілися два лебединські генії невідомо, але «Портрет Івана Стешенка» був написаний у Філадельфії в 1930 році, в наступному році оперний співак остаточно вирішив повернутся на рідну Україну. Коли ж в 1930-х роках, співак завітав до Лебедина, влада заборонила йому виступати в місцевому будинку культури, і тоді Стешенко заспівав для своїх земляків біля своєї хати у садочку. Доречний вислів Василя Бриля (дослідника творчості Івана Никифоровича): «Геній і злодійство - дві речі несумісні».

Нажаль його всесвітня слава, не давала спокою заздрісникам, його концерти, а їх було більше 60, перетворювалися на мистецьку подію провінцйних міст. Настав для співака фатальний 1937 рік, коли на 43му році життя він помер, та жодна українська газета не повідомила про раптову кончину свого геніального співака. Такий був час. На жаль, митець навіть не був похований в Україні.

Давид Давидович Бурлюк повернутися на Батьківщину не наважився, хоча і приїздив в СРСР у 1950х. В 1967 році він помер в США, тоді ж частина його робіт була передана другу - Миколі Нікіфорову, серед яких був і «Портрет Івана Стешенка». Портрет виконаний в техніці, що нагадує малюнки пастеллю або олівцями, так званий «сухий стиль» [4].

Суха кисть - це спосіб нанесення фарби, який допомагає отримати ефект текстури, нерівності забарвлення і показати крізь верхній мазок інший тон нижнього шару. В перекладі з англійської - це техніка фарбування, в якій використовується кисть, яка є відносно сухою, але все ще містить фарбу. Навантаження застосовується на суху підставку, наприклад, на папері або ґрунтованому полотні [5].

У 2022 році відбулася, присвячена 140-річчю з дня народження Давида Бурлюка, презентація сучасної футуристичної кухні та концепції авторського закладу «Бурлюк drive». Проєкт був підготовлений Лебединським господарством «Ферма Еко» (Ярина Багатиренко та Валерій Чалий) спільно з Леонідом Моісеєнком.

Презентація футуристичної кухні стала справжнім сюрпризом для шанувальників творчості Давида Бурлюка - гостей виставки «Futurism: 140-th Anniversary of the Artist David Burliuk». Адже разом із футуризмом в образотворчому, вони дізналися і про футуристичне кулінарне мистецтво.

Джерела

1. Ткаченко Борис. Історичний опис м. Лебедин Сумської області Сумський історичний портал, 2011 (https://history.sumy.ua/research/article/347-istoriyamlebedinsumskojioblastizasn1653r.html, дата звернення 04.04.2024).

2. Дудченко В. Лебедин намежі тисячоліть. Вулицями рідного міста / В. Дудченко. Лебедин, 2012. - 205 с.

3. Макарова В.А. Сумщина в долях трьохгеніїв / В.А. Макарова, Л.А. Макарова, В.К. Шейко Суми, 2014. - С. 197.

4. Офіційний сайт художнього музею ім. Б.К. Руднєва https://artmuseum.lebedyn.org/davyd-burlyuk-portret-ivana-steshenka/.

Размещено на Allbest.ru