Міжнародні відносини доби середньовіччя і раннього модерного часу: трансформаційно-глобальні зміни розвитку європейського суспільства на зламі тисячоліть (теоретико-методологічний, інституціональний і політико-дипломатичний аспекти)

У 1643-1648рр., коли в Мюнстері та Останбрюку було скликано велику дипломатичну конференцію, щоб покласти край Тридцятилітній війні, уже зароджувалась «Європейська згода» [64].

Тридцятилітня війна була яскравим проявом і віддзеркаленням тих міжнародно-політичних і політико-дипломатичних процесів, які характеризували Європу першої половини XVII століття. На початок XVII ст. взаємних образ і претензій накопичилося так багато, що єдиним засобом розв'язання міжнародно-політичних суперечок та розірвання конфліктогенного вузла протиріч здавалося є тільки війна...

Перипетії Тридцятилітньої війни багаті на цікаві військові сюжети, дипломатичні раути, тривалий і оригінальний переговорний процес, політико-дипломатичне європейське життя і мирне улаштування тридцятилітнього конфлікту.

Інституціональний процес набуття дипломатією статусу постійної дипломатії в добу раннього Модерного часу обумовив і появу численних дипломатичних дилем, які доводилося вирішувати дипломатам у нових міжнародно-політичних умовах під час і по завершенню Тридцятилітньої війни.

Цей період налічує багато унікальних і цікавих сторінок в історії європейської дипломатії XVII століття. У фінальних військових подіях Франція відстояла свою політико-дипломатичну індивідуальність.

Завдяки політичним і дипломатичним успіхам кардинала Мазаріні та військовим перемогам в баталіях Анрі де Тюренна і Луї де Конде, Франція відновила свої політико-дипломатичні позиції, особливі міжнародні позиції та гегемонію в Європі на найближче майбутнє.

Вестфальський мир став переломним моментом у зовнішній політиці австрійських Габсбургів. Її головним змістом в наступні 250 років стала експансія на південний схід. Решта учасників Тридцятилітньої війни продовжували колишню зовнішньополітичну лінію і дипломатичну тактику. Швеція спробувала добити Данію, поглинути Польщу і не допустити розширення російських володінь у Прибалтиці.

Франція систематично опановувала територіями в Імперії, не перестаючи підривати і без того слабкий тут авторитет імператорської влади. Швидке піднесення належало Бранденбургу, який у другій половині XVII ст. став небезпечним для своїх сусідів Швеції та Польщі [65].

Як було прийнято в ті часи, та й пізніше, варто було початися конфлікту, як негайно зав'язувалися таємні або завуальовані (кулуарні) дипломатичні контакти: свої послуги відразу пропонували посередники.

Урбан VIII вступив до сфери таємної дипломатії на самому ранньому етапі, виступаючи за необхідність союзу всіх християн і новий хрестовий похід (турки в той момент облаштувалися поблизу венеціанських і австрійських земель). Колись Папа навіть використовував молодого Мазаріні в мирних місіях (Джуліо не вірив в їх успіх).

З 1641 Людовик XIII і імператор разом виношували ідею вона так і не була втілена в життя в повному форматі організації двох паралельних конгресів у двох сусідніх містах Вестфалії.

Відкриття конгресу, передбачене на березень 1642 року було перенесено на квітень, а потім на грудень 1644 року: 4 грудня меса і пишна процесія ознаменували відкриття переговорів; до речі, початок роботи довелося затримати: французи хотіли дочекатися представників князів і вільних міст Німеччини, найчастіше тісно пов'язаних з королівством [66].

По суті, конгрес святкував і працював так багато і так повільно, тому що всі європейські проблеми (за винятком англійських) підлягали обговоренню і головне кожен учасник стежив за змінами військової ситуації на різних фронтах, що впливали на переговори і на подальше прийняття важких політико-дипломатичних рішень [67].

Мирний конгрес проходив у німецькій Вестфалії та сумарно охоплює в цілому майже сім років. Саме підписаний у 1648 році мирний договір Вестфальський мир підвів підсумки Тридцятилітньої війни і закріпив нове співвідношення політико-дипломатичних сил в Європі [68].

Політичний баланс сил, який утвердився в Європі по завершенню Тридцятилітньої війни, констатував інституціональне оформлення нової політико-дипломатичної та нової системи міжнародних відносин Вестфальської.

Вивчаючи Вестфальський мир і Тридцятилітню війну в Європі слід пам'ятати про інші політико-дипломатичні події, які відбувалися в той час - Англійська революція під проводом Кромвеля і Українська визвольна війна під проводом Богдана Хмельницького.

Тісне переплетіння і взаємозв'язок політичних подій, що відбувалися в Західній і Східній Європі наприкінці Тридцятилітньої війни, найактивніше проявилися під час підготовки і підписання Вестфальського миру 1648 р. і в підсумковому форматі самої війни, яка фактично продовжилась до 1653 р. [69].

Вступ католицької Франції в Тридцятилітню війну на боці антигабсбурзьких сил поклав край її релігійній спрямованості. А франко-шведський альянс привів війну багато в чому до суто політичного фіналу, підсумком якого і став Вестфальський мир 1648 року.

Матеріали Оснабрюцького та Мюнстерського договорів дають найбільш чітке уявлення про ключові події європейської історії першої половини XVII століття, а також процес становлення сучасного міжнародного права.

24 жовтня 1648 року в німецькому Оснабрюці був остаточно підписаний Вестфальський мир, який припинив Тридцятилітню війну [3, с. 268-274; 70, с. 30-33].

У 1648 році важливі віхи європейської історії були розставлені в Мюнстері (де велися переговори з католицькою стороною) і Оснабрюці (де велися переговори з протестантською стороною).

Насправді, дипломати як зазвичай «приправили блюдо» дріжджами майбутніх сварок, в які доведеться вплутатися Людовику XIV. Багато рис середньовічного світогляду, неточність, схильність до складнощів і суперечностей, правова витонченість, зовнішня незлобивість були живі ще в середині XVII століття і не збиралися зникати із дипломатичних і комунікативних практик і менталітету європейського суспільства.

За підсумками Тридцятилітньої війни вперше європейські держави розглядали континент як єдине ціле і були готові нести за нього спільну відповідальність [1, с. 292-300; 3, с. 268-274; 71, 112-114].

На початку XIX століття Європа і увесь світ стояв на порозі нових трансформаційних змін трансформації Вестфальської системи міжнародних відносин та інституціонального зародження нової системи міжнародних відносин Віденської системи міжнародних відносин.



Висновки і перспективи наукових досліджень

Отже, характер відносин між Францією і Іспанією в добу Середньовіччя та початку раннього Модерного часу коливається від різко ворожих до відносно мирних, з різними відтінками і ступенем прояви.

Це роки військового суперництва та активної дипломатичної діяльності двох держав за превалювання в Італії. Саме на рубежі Середньовіччя та раннього Модерного часу в європейських державах розпочинається процес оформлення і перетворення зовнішньополітичних функцій держави із спорадичних в державні інституції.

Дипломатичні ініціативи, почини і проекти французьких і іспанських владарів-державців спонукали інтенсивно функціонувати механізм міждержавних відносин європейської системи держав, що починала формуватися, та прискорювали процеси інституціоналізації їх зовнішньої політики.

Дипломатія держав ранньомодерної Європи, якісно нова по змісту, пройшла стадію становлення, яка співпадає за часом з Італійськими війнами. Саме тому, окрім передових ідей, вона мала у своєму розпорядженні силу держави та армії.

У період раннього Модерного часу відбувається ґенеза інституціональних процесів нової зовнішньої політики і дипломатії, які знайдуть своє виявлення протягом доби раннього Модерного часу та Нового часу. Фаворитами і фундаторами цих процесів стали Франція, Італія та Іспанія, саме їх моделі дипломатії слугували взірцями для створення та ефективного впровадження дипломатичного інструментарію всіх держав Європи досліджуваного періоду.

І на завершення хотілось би зазначити, що останніми роками стає все помітнішою тенденція до превалювання в наукових дослідженнях тематики узагальнюючої, глобальної тощо. Але не слід забувати і про регіональну та країнознавчу проблематику.

Саме тому розуміння напрямів та змісту сучасного цивілізаційного процесу не можливе без усвідомлення базових історичних типів та основних форм традиційно-історичних усталених соціокультурних і політико-дипломатичних систем в аспекті їх зміни під впливом викликів сьогодення. Адже історія залишила нам немало свідчень, коли те, на що тривалий час не звертали уваги, призводило до суттєвих змін в історико-політичному розвитку не лише окремих регіонів, окремих держав, але й цивілізацій та суспільств у цілому.

Цілком заслуговує на подальші дослідження поставлене питання про вплив ідей Гуманізму на витоки європейських політико-дипломатичних систем: через призму сучасності до історичних витоків інституціональної історії.

Перспективи подальших досліджень у цьому напрямі нададуть можливість створити цілісну системну картину політико-дипломатичного світу та національних особливостей політико-дипломатичних систем в Європі доби Середньовіччя, раннього Модерного часу і Нового часу, як інституційного кластеру міждержавних відносин.

Гарантами Вестфальського миру стали Швеція і Франція. Жодна стаття Вестфальського миру не могла бути змінена без їх згоди.

Для німців, які проживали в більш ніж 300 дрібних і дуже дрібних князівствах, це означало, що якби вони надумали об'єднатися в єдину державу, то для цього їм треба було б схвалення Швеції та Франції. Постанови Вестфальського миру стосувалися територіальних змін, релігійних відносин, політичного устрою імперії.

Сучасні історики розглядають Вестфальський мир як подію, яка заклала основи сучасного світового порядку поділу світу на національні держави і появу пов'язаних з цим принципів міжнародного права. У деякому розумінні саме Вестфальський мир заклав основи сучасної Європи, більша частина якої входила в ті часи до сфери впливу Священної Римської Імперії.

Цей мир фактично зрівняв у правах реформоване християнство (різні протестантські церкви) з римо-католицьким християнством.

На міжнародному рівні був визнаний принцип чия держава того й віра. Окрім того, у міжнародній політиці з'явилось поняття вестфальська система, яка забезпечувала суверенітет держави на своїй території.

Що ж являв собою «європейський політико-дипломатичний пейзаж після битви» Вестфальський мир у XVII столітті? Німецький історик Хайнц Духхардт визначає його як «європейський мир».

Тридцятилітня війна та інституціоналізована Вестфальська система міжнародних відносин це унікальне для свого часу політико-дипломатичне явище, за підсумками якого були випрацьовані принципи міждержавного діалогу, використання інститутів офіційної нової постійної дипломатії та неформальної (кулуарної) дипломатії, елементів і основ норм дипломатичного протоколу, етикету й церемоніалу, які лягли в основу дипломатичної практики у всьому світі, а не лише в Європі.

Вестфальський мирний трактат маємо усі підстави вважати тогочасним і сучасним кодексом практичної дипломатії.

Дипломатичні раути і баталії Тридцятилітньої війни знайшли своє логічна інституціональне завершення у Вестфальському мирному договорі, який став фактично кодексом сучасної дипломатії.

Вестфальська система підтвердила свій статус як інституція, зі стійким і ефективним дієвим міжнародним механізмом.

Можна констатувати, що вона успішно діяла протягом усього XVIIXVIII століття, хоча й поступово йшла до свого занепаду й була замінена новою архітектурою міжнародних відносин вже лише після Віденського конгресу (1814-1815) Віденська система міжнародних відносин.

Свою захисну інституціональну функцію Вестфальська система міжнародних відносин цілком виправдала: коли не має можливості уникнути місцевих і локальних конфліктів, можливо й необхідно перешкоджати їм вилитися в загальну війну.

Модель Вестфальського компромісу (тобто не його конкретний зміст як світу між католиками і протестантами, а його певну формальну структуру, спроможну бути застосована до конфліктів інших сил) втілила в собі протиріччя між технічними та етичними аспектами, утримуючи їх в деякій єдності й породжуючи нову динаміку західної цивілізації.

Починаючи із Вестфальського миру 1648 року режим суверенітету замінив усі інші форми політичної організації на міжнародному рівні. Вестфальською системою міжнародних відносин були закладені основні принципи сучасної світової політики ХХ-ХХІ століття.

Поява національних держав найважливіша ознака, яка ознаменувала настання Нового часу, з приходом якого світ вступив на шлях індустріального розвитку.

Цілком заслуговує на подальші дослідження поставлене питання про політико-дипломатичний вплив інституціональної історії, традицій та практичного досвіду постійної дипломатії від доби Середньовіччя і раннього Модерного час до сьогодення: через призму сучасності до історичних витоків інституціональної та конгруентної дипломатичної історії Європи.

Перспективи подальших досліджень у цьому напрямі нададуть можливість створити цілісну системну картину політико-дипломатичного світу і національних особливостей політико-дипломатичних систем Європи доби Середньовіччя та раннього Модерного часу, як інституціонального кластеру міждержавних відносин, як інституціонального кластеру політики, дипломатії, права, комунікації, філософії, релігії та культури тогочасної й сучасної європейської цивілізації, сучасної системи міжнародних відносин.



Джерела

1. Ціватий В.Г. США Європа: зовнішньополітичні історичні поступи та інституціонально-дипломатичний діалог (XVIII-XXI століття). Наукові праці історичного факультету Запорізького національного університету. Запоріжжя, 2015. Вип. 42. С. 292-300.

2. Ціватий В.Г. Інституції та дилеми європейської дипломатичної практики доби раннього Нового часу (XVI-XVIII ст.). Науковий вісник Дипломатичної академії України при МЗС України. К.: ДАУ при МЗС України, 2014. Вип. 21. Частина І. Серія «Історичні науки». С. 136-141.

3. Ціватий В.Г. Європейська зовнішня політика доби раннього Нового і Нового часу: проблеми інституціоналізації (теоретико-методологічний аспект). Науковий вісник Дипломатичної академії України. К., 2000. Вип. 4. С. 268-274.

4. Киридон А.М. Музеї як інституції пам'яті. Україна-Європа-Світ. Міжнародний збірник наукових праць. Серія: Історія, міжнародні відносини. 2015. Вип. 16 (1). С. 193-200.

5. Understanding International Diplomacy. Theory, Practice and Ethics. Second Edition Corneliu Bjola and Markus Kornprobst. First edition published by Routledge 2013. Second edition published 2018. 305р.

6. Ціватий В.Г. Теорія, історія і практика венеціанської дипломатії раннього Модерного часу: модель, інституціоналізація, міжнародні актори. International scientific conference «Scholarly disputes in philosophy, sociology, political science, and history amidst globalization and digitalization»: conference proceedings (December 28-29, 2021. Venice, Italy). Riga, Latvia: Publishing House “Baltija Publishing”, 2022. С. 37-41.

7. Ададуров В. Історія Франції. Королівська держава та створення нації (від початків до кінця XVIII століття). Львів, 2002. 412 с.

8. Слипченко А.С. Дипломатическая кухня. Киев: Генер. дирекция по обслуживанию иностр. представительств, 2020. 2-е изд. 490 с.

9. Public Diplomacy: A New Strategic Imperative, 2016. 196 р.

10. Дейвіс Норман. Європа: Історія. К., 2001. С. 540-541.

11. Ціватий В., Аношина Н.-Т. Модель дипломатії та дипломатична система Королівства Бельгія в умовах глобалізації: інституціональний і політико-міжнародний дискурси (досвід для України). Україна дипломатична: науковий щорічник. Київ, 2022. Вип. ХХІІІ (23). C. 429-441.

12. Петюр Р.К. Дипломатичний протокол як інструмент багатосторонньої дипломатії. Міжнародні відносини: науковий журнал. Серія «Політичні науки». 2015. №09. С. 66-79.

13. Mousnier R. Le XVI^е et XVII^е siecle. P.,1965. T.4. P.140.

14. Ціватий В.Г. Дипломатія і підготовка дипломата ХХІ століття: традиції, інновації, моделі. Науковий вісник Дипломатичної академії України. К., 2004. Вип. 10. Ч. І. С. 11-31.

15. Masselin J. Journal des Etats Generaux de France tenus a Tours en 1484 / Ed. A. Bernier. Paris,1835. P. 254.

16. Abelard J. Autour de Louis XII. Paris,1995. 396 p.

17. Neret J.-A. Louis XII / J.-A. Neret. Paris,1948. Р. 15.

18. See H., Rebillon A. Le XVI siecle. Paris,1934. Р. 177.

19. Lot F. Recherches sur les effectifs des armees fran?aise des Guerres d'Italie aux Guerres de Religion (14941562). Paris, 1962. Р. 39-40.

20. Bourgeois L. Quand la cour de France vivait a Lyon (1491-1551). Paris,1980. 356 p.

21. Mandrot B.de. Imbert de Batarnay,seigneur du Bouchage. Paris,1886.

22. Procedures politiques du regne de Louis XII / Ed. R. Maulde de Claviere. Pans, 1885.

23. Flassan G. Histoir general et raissonee de la diplomatie fransaise, ou de la politique de la France, depuis la fondation de la Monarchie, jusqu'a a la fin du regne de Louis XVI. Paris, 1811. T.1. Р. 454.

24. Dumont J. Corps universelle diplomatique du droit des gens. Amsterdam,1726. T.3. Pt.2. Р. 326.

25. Bennassar B., Jasquart J. Le XVI-e siecle. Paris,1972. Р. 240.

26. Suarez Fernandez l. Politica international de Isabel la Catolica. Estudio y documentos / Fernandez l. Suarez. T.4 (1494-1496). Madrid,1989. Р. 215-218.

27. Dumont J. Corps universelle diplomatique du droit des gens. Amsterdam,1726. T.3. Pt.2. Р.328.

28. Flassan G.Histoir general et raissonee de la diplomatie fran?aise, ou de la politique de la France, depuisla fondation de la Monarchie, jusqu'a a la fin du regne de Louis XVI. Paris, 1811. T.1. P. 45.

29. Ціватий В.Г. Європа в добу класичного Середньовіччя і Ранньомодерного часу: менталітет індивідуума та ментальна модель світоустрою (політико-дипломатичний, історіософський, особистісний і соціогуманітарний. Соціально-гуманітарний вісник: зб. наук. пр. Харків: СГ НТМ «Новий курс», 2023. Випуск 41. С. 54-60.

30. Dumont J. Corps universelle diplomatique du droit des gens. Amsterdam, 1726. T.3. Pt.2. P. 414-417.

31. Suarez Fernandez l. Politica international de Isabel la Catolica. Estudio y documentos / Fernandez l. Suarez. T.4 (1494-1496). Madrid, 1989. P. 417-419.

32. Giovio P. La vie du Grand Capitaine. Bari, 1931. P. 30-32.

33. Larivaille P. La vie quotidienne en Italie au temps de Machiavel (Florence, Rome). Paris, 1979.

34. Dumont J. Corps universelle diplomatique du droit des gens. Amsterdam,1726. T.3. Pt.2. P.296-297.

35. Flassan G.Histoir general et raissonee de la diplomatie fran?aise, ou de la politique de laFrance, depuisla fondation de la Monarchie, jusqu'a a la fin du regne de Louis XVI. Paris, 1811. T.1.

36. Wiesflecker H. Maximilian I.H. Wiesflecker. Wien, 1991. 220 s.

37. Ціватий В.Г. Кримінальна субкультура, концепти «злочин» і «злочинець» в європейському суспільстві Середньовіччя та раннього Нового часу: регіональний, темпоральний та інституціональний аспекти (історія європейського права). Omul, criminologia: збірник наукових праць. Chisinau, 2023. С. 498-503.

38. М'язова І.Ю. Міжкультурна комунікація: зміст, сутність та особливості прояву (соціально-філософський аналіз): автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. філос. наук: спец. 09.00.03 соціальна філософія та філософія історії. Київ, 2008. 18 с.

39. Бахов І.С. Міжкультурна комунікація в контексті глобалізаційного діалогу культур. Вісник Національної академії Державної прикордонної служби України. 2012. №2. С. 34-43.

40. Ціватий В.Г. Дипломатія, зовнішня політика і культура комунікації в Pанньомодеpній Європі: специфіка міжнародних відносин, професійні практики та інституціоналізація моделі дипломатичної служби Італії. Актуальні проблеми вітчизняної та всесвітньої історії. Pmra: PДГУ Рівнен. держ. гуманіт. ун-т), 2021. Том 33. С. 137-149.

41. Ціватий В.Г. Міжнародні відносини, зовнішня політика і дипломатія Європи Pанньомодеpного часу: інституціональна модель XVIII століття («довге» чи «коротке» XVIII століття). Суспільні науки: історія, сучасний стан та перспективи досліджень: збірник наукових праць. Львів: ГО «Львівська фундація суспільних наук», 2021. С. 67-72.

42. Тепла О.М. Формування міжкультурної комунікації у процесі навчання іноземних студентів української мови. Компаративні дослідження слов'янських мов і літератур. 2010. Вип. 12. С 79-182.

43. Eastern Europe. Regional Studies: Monograph / V. Teosa, M. Matsaberidze, V. Tsivatyi. Chisinau: USM: TSU, 2017. 355 p.

44. Ціватий В.Г. Дипломатичний протокол і етикет міжнародної ввічливості в умовах мондіалізованого світоустрою ХХІ століття: теоретико-методологічний і практичний дискурси наукової та освітньої дипломатії. Сучасне суспільство: Колективна монографія. Харків: СГ НТМ «Новий курс», 2022. Pозділ 3.12. С. 338-348.

45. Ціватий В.Г. Європейська зовнішня політика доби раннього Нового і Нового часу: проблеми інституціоналізації (теоретико-методологічний аспект). Науковий вісник Дипломатичної академії України. К.: «ДЕМІД», 2000. Вип. 4. С. 268-274.

46. Дмитрієв А.І. Вестфальський мир 1648 року і сучасне міжнародне право: Монографія. Київ: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2001. 426 с.

47. Ціватий В.Г. Інституціональна історія та особливості української ідентичності як фактор формування сучасної парадигми розвитку суспільства: теоретико-методологічний, міжкультурно-регіональний і практичний дискурси сучасної дипломатичної системи та моделі дипломатії України. Формування сучасної парадигми розвитку суспільства: Колективна монографія. Харків: СГ НТМ «Новий курс», 2022. Розділ 2.3. С. 51-79.

48. Jarrett Mark. The Congress of Vienna and its Legacy. War and Great Power Diplomacy After Napoleon. London/New York, I.B. Tauris, 2013. 522 p.

49. Lentz Thierry. Le congres de Vienne. Une refondation de l'Europe, 1814-1815. Paris, 2013. 400 p.

50. Corps universelle diplomatigue du droit des gens / Par J. du Mont. Amsterdam, 1728. T. VI. pt. I.

51. Correspondance inedite du Grand Conde. Louis Joseph de Bourbon Conde (prince de), Charles Louis de Sevelinges. Memoires pour servir a l'Histoire de la Maison Conde / Par L. -G. Michaud. T.I.P., 1820.

52. Acta Pacis Westphalicae. Serie III C. Band IV. Diarium Lambergi 1645-1649 / Bearb. von F. Bosbach. Munster, 1986.

53. Correspondance inedite du Grand Conde. Louis Joseph de Bourbon Conde (prince de), Charles Louis de Sevelinges. Memoires pour servir a l'Histoire de la Maison Conde / Par L. -G. Michaud. T.I.P., 1820.

54. Хандогій В.Д. Дипломатичні сюжети. Невигадані історії кар'єрного дипломата. Київ: Саміт-книга, 2017. 608 с.

55. Livet G. L'equilibre europeen de la fin du XV-е a la fin du XVIII е siecle. Paris: PUF, 1976. 231 р.

56. Вестфальський мир 1648 року і організація міжнародного правопорядку / Гернот Білер, Анатолій Дмитрієв. Вестфальський мир 1648 року (до 350-ї річниці договорів). К.: Ін Юре, 1998. С. 11-78.

57. Науменко Г.А. Его величество протокол. Киев: Справи сімейні, 2007. 20с.

58. Pages G. La guerre de Trente ans. 1618-1648. Paris, 1939.

59. Arndt Johannes. Der Dreifiigjahrige Krieg 1618-1648. Stuttgart: Reclam, 2009.

60. Ціватий В.Г. Віденський конгрес 1814-1815 рр.: інституціональний вердикт європейського політико-дипломатичного та суспільно-історичного розвитку. Міжнародні зв'язки України: наукові пошуки і знахідки. Вип. 25: Міжвідомчий збірник наукових праць / Відп. ред. С.В. Віднянський. Київ: Ін-т історії України НАН України, 2016. С. 229-246.

61. Peter H. Wilson. The Thirty Years War. Europe's Tragedy. Harvard: Harvard University Press, 2012. 996 р.

62. Bonney R. The Thirty Years' War 1618-1648. Osprey, 2002. 96 p.

63. Barbiche B. Les institutions de la monarchie fransaise a l'epoque moderne. XVI-e XVIII-e siecle. Paris: Presses Universitaires de France, 2012. 369 р.

64. Dickmann F. Der Westfalishe Frieden. Munster, 1965.

65. Henri d'Orleans, Duc d'Aumale. Histoire des princes de Conde pendant les XVI et XVII siecle. Vol. 5. Paris, 1889.

66. Lettres du cardinal Masarin pendant son ministere / Par M.A. Cheruel et G. Avenel. T. III.P., 1877.

67. Alcala-Zamora J. Espana, Flandes y el mar del Norte (1618-1639): La ultima ofensiva europea de los Austrias madrilenos. Barcelona, 1975.

68. Benecke G. Germany in the Thirty Years War. Munster, 1978.

69. Чухліб Т. Магнат, Козак і Гайдамака. Боротьба за владу Русі-України з короною польською (15691769рр.). К.: Видавничий дім «Києво-Могилянська академія», 2018. 256 с.

70. Кочубей Ю.М. Імідж дипломата імідж країни. Науковий вісник Дипломатичної академії України: науковий журнал. 2001. Вип. 5. С. 30-33.

71. Ціватий В.Г. Навчання державних службовців: особливості формування професійних компетентностей із міжкультурної комунікації та діаспорології (інституціональний дискурс). Освітньо-професійна програма за спеціальністю 281 «Публічне управління та адміністрування»: відповідь на виклики сьогодення: збірник наукових статей. Київ: НАДУ, 2021. С. 112-114.

Размещено на Allbest.Ru