Цінні історичні документи: листи азербайджанського посла в Україні (1918–1919)
Огляд внутрішньої і зовнішньополітичної ситуації Азербайджанської Демократичної Республіки. Відомості з питань азербайджансько-українських відносин. Опис військово-політичної ситуації в Україні у листах Юсиф-бея Везирова – посла Азейбарджана в Украні.
Рубрика | История и исторические личности |
Вид | статья |
Язык | украинский |
Дата добавления | 10.10.2024 |
Размер файла | 1009,9 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Размещено на http://www.allbest.ru/
Размещено на http://www.allbest.ru/
Цінні історичні документи: листи азербайджанського посла в Україні (1918-1919)
Т. Мустафазаде
The Azerbaijan Democratic Republic was founded on 28 May 1918 and existed only for 23 months. Despite the difficult internal and foreign political situation, it tried to establish diplomatic relations not only with neighbor states but with distant ones too, including Ukraine. It is no coincidence that the well-known public and political figure Yusif bey Vezirov was appointed ambassador to this country. Unfortunately, due to the fact that the Bolsheviks occupied Ukraine, the embassy could not officially fulfill its mission.
Y. Vezirov sent letters and reports to the Ministry of Foreign Affairs of Azer- baijan during his stay in Ukraine. They contain original information and judgments on the issues of Azerbaijani-Ukrainian relations, on the military- political situation in Ukraine, which makes them valuable sources.
Keywords: Yusif bey Vezirov, Asad bey Akhundov, Ukrainian National
Republic, Azerbaijan Democratic Republic, Simferopol
Створена 28 травня 1918 року Азербайджанська Демократична Рес- публіка проіснувала всього 23 місяці. Незважаючи на складну внутрішню і зовнішньополітичну ситуацію, вона прагнула встановити дипломатичні відносини не тільки з сусідніми країнами, а й навіть з далекими, зокрема й з Україною. Тож не випадково відомий громадський та політичний діяч Юсиф-бей Везиров був призначений послом до цієї країни. На жаль, через те що більшовики окупували Україну, посольство не змогло офіційно здійснити свою місію. Ю. Везиров під час перебування в Україні надсилав листи та донесення до Міністерства закордонних справ Азербайджану. У них містяться оригінальні відомості та судження з питань азербайджансько-українських відносин, за якими можна простежити, що, незважаючи на труднощі, з якими зустрічалися обидві держави, вони намагалися встановити і розвинути економічні, дипломатичні відносини між собою. У листах Везирова, а також у доповіді голови колонії азербайджанців в Україні А. Ахундова містяться відомості і щодо військово-політичної ситуації в Україні. З огляду на це вони й сьогодні є цінними історичними джерелами, і тому їхнє дослідження дуже актуальне.
ключові слова: Юсиф-бей Везиров, Асад-бей Ахундов, Українська Народна Республіка, Азербайджанська Демократична Республіка, Сім- ферополь
Т. Мустафазаде
Цінні історичні документи: листи азербайджанського посла в Україні (1918-1919)
Присвячується 80-м роковинам трагічної смерті
громадсько-політичного діяча та письменника Юсифа Везирова-Чеменземінлі
Азербайджанська Демократична Республіка, що утворилася 28 травня 1918 р., незважаючи на своє короткочасне існування (всього 23 місяці), залишила незабутній слід в історії азербай- джанського народу, ставши її знаменною сторінкою. Тривалий час тоталітарна радянська ідеологія намагалася “забути” історію Азербайджанської Демократичної Республіки, представляючи її “реакційним мусаватським урядом”. Лише після відновлення не- залежності в 1991 р. Азербайджанської Республіки АДР як її по- передниця посіла гідне місце в нашій історії.
Зазначимо, що встановлення та розвиток АДР відбувалися у складних та суперечливих умовах. Як відомо, після повалення царської монархії внаслідок Лютневої революції 1917 р. утворився Тимчасовий уряд, який не зміг досягти стабілізації політичного життя в країні. Робітничо-селянські і солдатські ради, що знову утворилися, мали великий вплив в армії і в країні. Отже, існува- ло двовладдя.
Внаслідок Жовтневого перевороту 1917 р., скоєного більшови- ками в Петрограді, було встановлено диктатуру рад. Не бажаючи підкорятися більшовикам і прагнучи вберегти край від анархії, представники грузинських меншовиків, азербайджанського “Му- савату”, вірменського “Дашнакцутюну” та правих есерів 11 лис- топада провели в Тифлісі нараду, яка ухвалила рішення про створення “незалежного уряду Закавказзя”, а 15 листопада було утворено Закавказький комісаріат [Азербайджанская Демократи- ческая Республика… 1998, 25].
На початку 1918 р. політична ситуація на Південному Кавказі залишалася надзвичайно складною. Після провалу мирних пере- говорів радянської Росії з Німеччиною в грудні 1917 р. німецько- турецькі війська перейшли в наступ, турецькі війська на початку січня 1918 р. зайняли Ардаган, Батум.
Закавказький комісаріат, який не мав значного впливу і не мав достатньої влади в регіоні, оголосив про саморозпуск. 22 січня на нараді закавказьких депутатів розпущених більшовиками Установчих зборів було вирішено створити Сейм - як найвищий орган влади на Південному Кавказі. 22 лютого був скликаний За- кавказький сейм. У цей час на Південному Кавказі точилися бої між російською та турецькою арміями. Після Жовтневого пере- вороту російські солдати почали самовільно залишати фронт. Для того щоб призупинити просування османської армії, Закав- казький сейм вирішив розпочати переговори з османським уря- дом. Переговори мали бути проведені в Трабзоні (Османська ім- перія) [H?s?nov 1993, 46-47]. Слід зазначити, що Сейм хоч не визнавав більшовицьку владу в Петрограді, проте водночас не проголошував суверенітету Південного Кавказу, що не давало можливості вирішувати доленосні питання, одним із яких був ви- хід із війни. Річ у тім, що 3 березня 1918 р. радянська влада од- носторонньо уклала Брестський мир, за яким багато західних об- ластей колишньої Російської імперії відійшло до Німеччини. Її союзниця Османська імперія дістала право на області, відібрані в неї царською владою в результаті російсько-османської війни 1877-1878 рр. Закавказький сейм відмовився повернути ці облас- ті туркам. Тоді османський уряд справедливо порушив питання: якщо Сейм вважає Південний Кавказ частиною Росії, то має ви- конати умови Брестського миру і повернути згадані області, інак- ше має проголосити незалежність Південного Кавказу та розпо- чати переговори з Османською імперією. З огляду на це 22 квітня 1918 р. Сейм оголосив про створення Незалежної Закавказької Демократичної Республіки [H?s?nov 1993, 73].
11 травня в м. Батумі було відновлено мирні переговори між Османською державою та Південнокавказьким комісаріатом. Від- булося лише одне засідання. Через розбіжності між національни- ми фракціями Сейму домовленості не було досягнуто [Ксьондзик 2006, 29].
26 травня грузинська фракція оголосила про вихід зі складу Сейму та про створення незалежної Грузинської Республіки і За- кавказький сейм оголосив про саморозпуск [H?s?nov 1993, 84].
28 травня Азербайджанська національна рада оголосила про створення незалежної Азербайджанської Демократичної Республіки, згодом такий самий крок зробила і Вірменська націо- нальна рада.
АДР зазнала важких випробувань. У момент створення цієї держави м. Баку перебувало в руках вірменських дашнаків, ві- рмен, що переодягалися в більшовицьку форму, та російських есерів.
З іншого боку, Вірменська Республіка, що утворилася на тери- торії колишнього азербайджанського Іреванського ханства, роз- почала війну з метою захоплення азербайджанських територій - Гарабага та Нахічевана. Відносини з радянською Росією, яка не визнавала незалежність АДР, як і інших держав, що утворилися на Південному та Північному Кавказі, з Україною, Середньою Азією теж були напружені.
Незважаючи на всі зовнішні та внутрішні труднощі, азербай- джанський уряд докладав усіх зусиль до формування світського демократичного суспільства. Країна перетворилася на учасницю міжнародних відносин та стала суб'єктом міжнародного права. АДР встановила дипломатичні зв'язки насамперед із сусідніми державами та впливовими державами того часу.
Азербайджан зробив кроки до відкриття дипломатичних передумов у різних країнах світу, передусім у європейських дер- жавах, що вплинули на процес, який відбувався у світі. У грудні 1918 р. азербайджанський парламент організував делегацію для участі в Паризькій мирній конференції на чолі з видатним полі- тичним діячем та юристом Алімарданом-беєм Топчибаші (Топ- чибашев) [N?sibzad? 1996, 150].
Слід наголосити, що, незважаючи на територіальну віддале- ність, уряд АДР прагнув налагодити дружні відносини з Україн- ською Народною Республікою, яка перебувала в схожих з Азер- байджаном умовах, якщо не складніших. На той час в Україні відбувалися складні соціально-політичні процеси. Після Лютне- вої революції в Петрограді 1917 р. українські партії створили Центральну Раду, для того щоб представляти інтереси українців у діалозі з новою владою в імперії.
Після захоплення влади більшовиками в листопаді 1917 р. Центральна Рада проголосила автономію під назвою Українська Народна Республіка (УНР), яка не визнавала влади більшовиків на території УНР. У січні 1918 р. Центральна Рада проголосила незалежність України та розпочала переговори з Австрією та Ні- меччиною. Завдяки союзу з німцями українцям вдалося вигнати більшовиків, але сама Центральна Рада не влаштовувала німців. У квітні 1918 р. частина України перейшла під владу гетьмана П. Скоропадського [Пиріг 2016, 47].
Оскільки П. Скоропадський спирався на німецькі та австрій- ські війська, то після поразки Німеччини та Австро-Угорщини в Першій світовій війні в листопаді 1918 р. його перебування при владі виявилося короткотривалим. Владу в Україні захопив орган із п'яти осіб - Директорія, головними в якій були В. Винниченко та С. Петлюра [Солдатенко 2007, 93].
Паралельно відбувався процес розпаду Австро-Угорської ім- перії, й українські землі, що входили до її складу, 1 листопада 1918 р. проголосили створення Західно-Української Народної Республіки (ЗУНР). 22 січня 1919 р. УНР та ЗУНР оголосили про об'єднання. Але Західну Україну окупували поляки, а зі Сходу наступали війська радянської влади [Туранли 2000, 70].
У першій декаді березня 1919 р. на ІІІ Всеукраїнському з'їзді рад у Харкові більшовики проголосили створення Української Соціалістичної Радянської Республіки, тоді як частину Правобережної України ще контролювали війська Петлюри. Влітку 1919 р. частину України захопила Біла армія, яка вступила в союз із військом ЗУНР, всупереч бажанню Петлюри [Аббот, Пінак, 18].
Проте більшовики поступово відтіснили Петлюру до поль- ського кордону, а білих - до Криму. Частина регіонів України по- трапила під владу окремих отаманів, які відмовлялися визнавати центральну владу. Найвідоміший приклад - анархістський лідер Махно та його Гуляйполе (Мелітополь) у сучасній Запорізькій області. Саме за таких умов відбувалися спроби налагодження дипломатичних відносин між двома країнами. Слід зазначити, що й українська сторона мала намір встановити та розвивати дипломатичні відносини з південнокавказькими державами, зокре- ма й з Азербайджаном.
Українсько-азербайджанські відносини були офіційно встановлені влітку 1918 р., коли уряди Української Держави (Павла Ско- ропадського) та АДР домовилися про обмін представниками. 20 липня 1918 р. Олексій Кулинський був призначений генераль- ним консулом Української Держави (Гетьманату) в Тифлісі, з юрисдикцією в Грузії. Директорія УНР, прагнучи розвивати і поглиб- лювати українсько-азербайджанські відносини, 26 січня 1919 р. створила Надзвичайну дипломатичну місію УНР на Кавказі (з юрисдикцією в Грузії, Азербайджані та Вірменії), яку очолив Іван Красковський. Після цього новим генеральним консулом у Тифлі- сі призначили Лева Лесняка (Лісняка) [Алиева 2013, 134].
23 жовтня 1918 р. Комісаріат Азербайджану в Україні звернувся до МЗС України з проханням визнати його компетенцію із захисту прав та інтересів азербайджанців, які проживають в Україні, до встановлення зв'язку з азербайджанським урядом. Слід зазначити, що Комісаріат створили 10 жовтня 1918 р. як орган місцевого самоврядування азербайджанців. Керівником спер- шу був обраний Юсифбей Везиров.
Хоча Ю. Везирову не вдалося здійснити посольську місію в Ук-раїні, листи та статті, що залишилися після нього, є цінними дже- релами для висвітлення українсько-азербайджанських відносин у 1918-1919 рр. У цих статтях відображено політичне мислення Ю. Везирова та підхід до фундаментальних зовнішньополітичних проблем. Зокрема, в одній зі статей він повідомляє про роль дипломатичних представників у системі міжнародних відносин та зазначає, що азербайджанський уряд має прискорити організацію посольств та консульств у зарубіжних країнах [Xarici siyas?timiz: beyn?lxalq ?laq?, “Az?rbaycan” 1919, 4 temmuz, № 216, 3].
Юсиф-бей Везиров надіслав три листи, що за своїм обсягом і характером є, по сутті, дипломатичними доповідями до МЗС Азер- байджану, у яких знайшли відображення такі питання, як трудно- щі з організацією посольства, військово-політичне становище в Україні1. У цих листах відображено також пропозиції Везирова, спрямовані на розвиток азербайджансько-українських зв'язків, та низку інших питань (мал. 1). Зазначимо, що ці пропозиції та су- дження частково викладені у статтях Ю. Везирова, що були на- друковані в різних номерах газети “Азербайджан” у 1919 році [Xarici siyas?timiz: Bolєevik qurqusu, “Азербайджан” 1919, 21 tem- muz, № 230, 2; Xarici siyas?timiz: Denikin qurqusu. “Азербайджан” 1919, 17 temmuz, № 227, 3; Xarici siyas?timiz. Elзil?r gцnd?rilm?lidir,
“Азербайджан” 1919, 13 temmuz, № 223, 3; Xarici siyas?timiz: ?fqari ьmumiyy?. 1919, 9 temmuz, № 220, 2-3; Xarici siyas?timiz: Gьrcьstan v? biz “Азербайджан” 1919, 15 temmuz, № 225, 2; Xarici siyas?timiz: Эngilt?r? v? dostluq “Az?rbaycan” 1919, 7 temmuz, № 218, 2; Xarici siyas?timiz: gьvenli istiqlal. Az?rbaycan, 3 temmuz, № 215, 3; “Его Превосходительству Господину Министру иностранных дел Азербайджанской Республики. Письмо 2-е. Получено 06 февраля 1919 г.”, ДААР, ф. 970, оп. 1, од. зб. 44, арк. 10] (мал. 2-4). Ю. Везиров, зокрема, зазначав: “Тепер єдине бажання добро- вольців - це повалити Кримський Уряд і замість цього призначи- ти генерал-губернатора; вони вважають, що в такий спосіб їм вдасться зібрати солдатів” [“Его Превосходительству Господину Министру иностранных дел Азербайджанской Республики. Письмо 2-е. Получено 06 февраля 1919 г.”, ДААР, ф. 970, оп. 1, од. зб. 44, арк. 10].
мал. 1. Збірник документів Державного архіву Азербайджанської Республіки “Донесення дипломатичного представника в Україні” (1919). Ф. 970, оп. 1, од. зб. 44
мал. 2. Лист “Его Превосходи- тельству Господину Министру иностранных дел Азербайджана от 06.03.1919 г.”. ARDA / ДААР. Ф. 970, оп. 1, од. зб. 44, арк. 10
мал. 3. Лист “Его Превосходи- тельству Господину Министру иностранных дел Азербайджана от 06.03.1919 г.”. ARDA / ДААР.Ф. 970, оп. 1, од. зб. 44, арк. 10 зв.
мал. 4. Лист “Его Превосходительству Господину Министру иностранных дел Азербайджана от 06.03.1919 г.”. ARDA / ДААР. Ф. 970, оп. 1, од. зб. 44, арк. 11
Ю. Везиров обіцяв скласти офіційну довідку про політичне становище в Україні та надіслати міністру закордонних справ [“Его Превосходительству Господину Министру иностранных дел Азербайджанской Республики. Письмо 2-е. Получено 06 фев- раля 1919 г.”, ДААР, ф. 970, оп. 1, од. зб. 44, арк. 10 зв.].
З листа Ю. Везирова міністру закордонних справ Азербай- джану ми дізнаємося про проблеми посольства Азербайджану. Було з'ясовано, що МЗС Азербайджану відправило комісаріату 10 тис. руб. зі студентом Ахундовим, проте 7 тис. руб. із цієї суми Ахундов витратив під час своєї 50-денної поїздки. Везиров про- сив написати скаргу і надіслати 40-50 тис. руб. через довірену особу [“Его Превосходительству Господину Министру иностран- ных дел Азербайджанской Республики. Письмо 2-е. Получено 06 февраля 1919 г.”, ДААР, ф. 970, оп. 1, од. зб. 44, арк. 10].
Ю. Везиров подає відомості про діяльність деяких кримських татар, як-от, наприклад, про Юсифа Музефферова та Османа Ту- кумбетова, які вирушили в Стамбул та отримали велику суму грошей від турків, за які вони прожили в Берліні кілька місяців. Чомусь Везиров до них ставився з великою підозрою, називаючи їх “шкідливими”, і вважав, що їх слід остерігатися. Він зазначав, що на днях Ю. Музефферов буде відправлений зі сторони підо- зрілих осіб на Кавказ. Звичайна тактика цієї людини полягала в тому, щоб завоювати довіру. Тому Везиров радив своєму уряду таємно попередити редакції газет і журналів [“Его Превосходи- тельству Господину Министру иностранных дел Азербайджан- ской Республики. Письмо 2-е. Получено 06 февраля 1919 г.”, ДААР, ф. 970, оп. 1, од. зб. 44, арк. 10].
Везиров також пише, що ці двоє згаданих, взявши з собою в Стамбул шпигуна на прізвище Віттінг, представили його Енве- рові-паші під чужим ім'ям - Фуад-бей [“Его Превосходительству Господину Министру иностранных дел Азербайджанской Респуб- лики. Письмо 2-е. Получено 06 февраля 1919 г.”, ДААР, ф. 970, оп. 1, од. зб. 44, арк. 10 зв.].
Чомусь у Везирова спостерігається підозріле ставлення і до деяких інших татар. Зокрема, він пише, що за генералом Сульке- вичем нібито стоять “чорні сили (російські)”. Крім того, Везиров вважав, що одним із перших, хто здав Крим Добровольчій армії, був саме Сулькевич.
На додаток до всього перерахованого Везиров повідомляв, що якщо Кримська національна рада звернеться до азербайджан- ського уряду з проханням про надання позики, не слід задоволь- няти це прохання, оскільки в них грошей багато. У Криму отри- мували великий прибуток від вакуфних земель площею 90 тис. десятин, і готівкою в них мало б бути понад мільйон рублів. Ве- зиров зазначав плутанину у витрачанні коштів, зауважуючи, що досі не було представлено звіт про 4-5 мільйонів рублів, витра- чених після Жовтневого перевороту в Петербурзі.
Ю. Везиров пообіцяв доповісти про політичну ситуацію в Криму, яку добре знав, оскільки проживав 9 місяців на півост- рові. Він також мав намір вказати кандидатів на дипломатичні пости в Польщі. Водночас Везиров не бачив особливої потреби в призначенні дипломатичного представника в Криму, оскільки, ймовірно, уряд Соломона в Криму буде повалено, а Крим приєд- нається до Дону.
На думку Везирова, достатньо було мати консула, який пере- бував при кримськотатарській Директорії, незалежного від місце- вого уряду, - консульства потребують менше витрат, ніж посоль- ства [Письмо 2-е. Секретно. Перевод с тюркского языка.“Письмо министру иностранных дел от 06. 02. 1919 г.”, ДААР, ф. 970, оп. 1, од. зб. 44, арк. 11-11 зв.].
За словами Везирова, з України до Польщі проїхати було не- можливо. По-перше, тому що тоді точилися бої між українцями та поляками вздовж усього кордону, по-друге, через відсутність шляхів сполучення в умовах анархії, що панувала в Україні [Письмо 2-е. Секретно. Перевод с тюркского языка.“Письмо ми- нистру иностранных дел от 06. 02. 1919 г.”, ДААР, ф. 970, оп. 1, од. зб. 44, арк. 11-11 зв.].
Наприкінці листа Ю. Везиров дає коротке повідомлення про отримані відомості. Привертають увагу слова Везирова про те, що французькі солдати, які перебувають тепер в Одесі, заявили, що не зроблять жодного кроку далі за берег. Це означає, що французькі військові сили не мали наміру втручатися у справи, що відбувалися на території колишньої Російської імперії. Вод- ночас Везиров повідомляв про свій намір наступного дня виїха- ти до Одеси [“Его Превосходительству Господину Министру иностранных дел Азербайджанской Республики. Получено 06 фев- раля 1919 г.”. ДААР, ф. 970, оп. 1, од. зб. 44, арк. 11 зв.].
6 березня 1919 р. Везиров надіслав другий лист міністру за- кордонних справ Азербайджанської Республіки. Він повідомляв, що м. Київ та більша частина України вже в руках більшовиків та натиск триває. Вони відправили проти Дону великі сили та рухалися в бік Криму. Взаємини між добровольцями та францу- зами були напруженими через небажання останніх допомагати першим. Праві та кадети почали критикувати союзників. Уряд України на чолі з професором Станенком (кабінет С. С. Остапен- ка. - Т. М.) та Директорія перебувають у м. Вінниці. Між Украї- ною та французами йдуть переговори, але результату не видно. Володимир Винниченко вибув із Директорії, і він вважає, що краще мати справу з більшовиками, ніж із союзниками. Везиров писав, що в Криму уряд та добровольці дуже погано поводяться з татарами. Останнім часом на квартирах татарських мешканців проводять обшуки. Татари протестують у Міській думі. Добровольцям не вдалося здійснити у Криму мобілізацію, бо татари не хотіли йти до армії. Вибори до парламенту закінчилися. Скрізь пройшли націоналісти. Російські великі князі не змогли пройти ні до парламенту, ні до Міської думи [“Министру иностранных дел Азербайджанской Республики от 01.07.1919 г.”, ДААР, ф. 970, оп. 1, од. зб. № 44, арк. 15].
У тому ж листі Везиров повідомляв про те, що колишній уряд перебуває в Польщі, тому загрози більшовикам немає. Щоб при- пинити прикордонні сутички між Полонією (тобто Польщею) та Україною, союзники (країни Антанти) відправили до Галичини комісію. У Києві було створено український радянський уряд [“Министру иностранных дел Азербайджанской Республики от 01.07.1919 г.”, ДААР, ф. 970, оп. 1, од. зб. 44, арк. 15].
Далі Везиров зазначав, що мова Гутора (російський воєна- чальник, генерал-лейтенант, який симпатизував більшовикам) сприяє збільшенню прихильників більшовиків. Характеризуючи тодішню політичну атмосферу в Україні, він, зокрема, писав:
«Голод в Одесі, неймовірно високі ціни, невиправдані надії, що покладалися на союзників, затримка вирішення питання про від- родження Росії - все це морально підтримує більшовиків. Усі ди- пломатичні представники переїхали до Одеси. Багато хто з них проживає тут неофіційно, і я не міг звернутись до офіційних установ з огляду на обставини. Добровольці нас офіційно не ви- знали; мабуть, їхня політика щодо окремих народів дуже небез- печна. Що ж до французів, то їхня політика щодо нас невизна- чена. Переговори з Україною досі жодних результатів не дали. З огляду на це змушений жити неофіційно, щоб уникати чогось небажаного для моєї батьківщини. Чекаю на закінчення перего- ворів, які все ще тривають. Після визнання Україною (азербай- джанського посла. - Т. М.) візьмусь до виконання своїх обо- в'язків. Матеріально мої справи дуже погані: надіслані Вами 10 тисяч руб. мною не отримані. Перед виходом з Криму я звер- нувся до Національного Уряду [Ради] з проханням видати мені 15 тисяч рублів - у борг із відрахуванням відсотків. Особисто мені дали лише три тисячі руб. у борг; Видав вексель. Причина: “Ми Вас знаємо” сказали. Хай там як, до Києва не міг потрапи- ти; У Криму нічого в борг не отримати» [“Письмо министру ино- странных дел. Получено 8 февраля 1919 г.”, ДААР, ф. 970, оп. 1, од. зб. 44, арк. 15 зв.].
Везиров писав, що живе в Одесі без грошей, становище його критичне, за кімнату (квартиру) треба платити за місяць 1200 руб. Фунт хліба коштує 6-9 руб., фунт цукру - 30 руб. Юсиф-бей повідомляє, що при ньому перебуває один службовець, який отримує платню. Везиров позичив у різних осіб гроші. Він просив вислати йому незабаром кошти через довірену особу. Зі слів Везирова з'ясовується, що в Посольстві Азербайджану в Україні був перший секретар, який залишився в Криму. Як тільки Везиров отримає кошти, то викличе його до Одеси [“Письмо министру иностранных дел. Получено 8 февраля 1919 г.”, ДААР, ф. 970, оп. 1, од. зб. 44, арк. 15 зв.].
Азербайджанський посол подає відомості про економічне становище країни. Везиров зазначає, що до нього звертаються здебільшого з проханням відправити товари на Кавказ, але, не маючи інформації про батьківщину, він не може дати чітку від- повідь [“Письмо министру иностранных дел. Получено 8 февра- ля 1919 г.”, ДААР, ф. 970, оп. 1, од. зб. 44, арк. 15 зв.-16].
Ю. Везиров повідомляє, що дізнався про укладення торговельного договору між Азербайджаном і Грузією, проте офіційних відомостей з цього питання не має. Він із жалем констатує, що в нього немає зразка прапора Азербайджану. Везиров зазначає, що, оскільки не має у своєму розпорядженні останніх відомостей, він не може повідомити пресу. Просить надіслати йому копії договорів, укладених між Азербайджаном та іншими державами, зразок прапора Азербайджанської Республіки, екземпляри офіційних і напівофіційних газет, а також повідомити його про проведену азербайджанським урядом політику щодо Англії [“Письмо министру иностранных дел. Получено 8 февраля 1919 г.”, ДААР, ф. 970, оп. 1, од. зб. 44, арк. 16]. Цитований лист Везирова є цінним джерелом з огляду на те, що в ньому відображено військово-політичні процеси, що відбувалися в Україні.
Що стосується питання про кандидатів на пост дипломатичних представників в Україні та Польщі, то Везиров зазначив, що свого часу про це згадував. Своєю чергою, як і в попередньому листі, він стверджує, що поки що немає потреби призначати дипломатичних представників до Польщі та Криму. Кадетський уряд у Криму не визнає республік, що утворилися на території колишньої Російської імперії, і, природно, не прийме й азербайджанське посольство, що може стати причиною непорозуміння. До того ж через руйнування залізниць до Польщі поїхати поки що немає можливості. Дипломатичних представників слід від- правити до нейтральних та дружніх країн. У такому разі азербайджанський уряд зможе поставити Паризьку конференцію перед фактом. Везиров вважав за потрібне вжити деяких заходів з боку азербайджанського уряду. Насамперед націоналізувати народну освіту, навчати дітей тюркською, тобто азербайджанською, мовою [“Письмо министру иностранных дел. Получено 8 февраля 1919 г.”, ДААР, ф. 970, оп. 1, од. зб. 44, арк. 16].
Везиров зазначає, що однією з причин браку відомостей про Азербайджан в українців є те, що в Україні, крім грузинських та вірменських газет з Кавказу, нічого не друкується. Потрібно належним чином приймати представників зарубіжної преси (газет і телеграфних агентств), які приїжджають в Азербайджан. Також було б непогано, якби в тифліських (тбіліських) газетах з'явилося більше відомостей про Азербайджан [“Письмо министру ино- странных дел. Получено 8 февраля 1919 г.”, ДААР, ф. 970, оп. 1, од. зб. 44, арк. 16].
У ДААР (Державний архів Азербайджанської Республіки) зберігається й останній лист Ю. Везирова до міністра закордон-них справ Азербайджану, датований 1 липня 1919 р., написаний російською та виконаний машинописом. Два вже згадані попередні листи, як було зазначено вище, були написані азербайджанською мовою і після отримання в МЗС перекладені на російську мову й також надруковані.
Ю. Везиров зазначає, що наприкінці грудня він отримав напівофіційний лист від азербайджанського комісара в Києві, з якого дізнався про призначення його представником Азербайджан- ської Республіки в Україні. Водночас він не отримав із Баку ні грошей, ні паперів. Кур'єр із Києва повідомив, що студент Асад Ахундов, який мав вручити гроші та документи Везирову, заїхав до Сімферополя, а потім з невідомої причини поїхав назад до Києва. І вже звідти він повідомив Везирова про його призначення. Причому Ахундов знав про проживання Везирова в Сімфе- рополі і навіть за два місяці перед цим ночував у нього. Такий вчинок Ахундова не піддавався поясненням [“Письмо министру иностранных дел Азербайджанской Республики от 01.07.1919 г.”. ДААР, ф. 970, оп. 1, од. зб. 44, арк. 17].
Слід зазначити, що до призначення на посаду посла Юсиф Везиров був директором юстиції в Татарських національних збо- рах. За його словами, звістку про призначення на посаду посла він зустрів із задоволенням. Відразу завершивши всі свої справи, поїхав до Одеси з метою подальшої поїздки до Києва. У Севас- тополі він випадково зустрівся із присяжним Александровичем, і той переклав документи Везирова та лист прем'єр-міністра Азербайджану [“Письмо министру иностранных дел Азербай- джанской Республики от 01.07.1919 г.”. ДААР, ф. 970, оп. 1, од. зб. 44, арк. 17].
В Одесі Ю. Везиров дізнався про захоплення Києва більшови- ками і переїзд українського уряду до м. Вінниці. Він писав про невизначене становище в Україні. Зазначав, що у французьких та добровольчих колах на наступ більшовиків дивляться крізь паль- ці. Українці вели переговори з французами з метою заручитися їхньою підтримкою, але переговори виявилися безрезультатни- ми. Більшовики все наступали. Французи підтягували сили до Одеси, запевняючи, що Одесу так просто не здадуть, Одеса буде опорним пунктом у боротьбі з більшовиками. Здавалося, що польсько-українські війська незабаром очистять Україну від більшовиків. На це сподівалися й союзники у Криму [“Письмо министру иностранных дел Азербайджанской Республики от 01.07.1919 г.”. ДААР, ф. 970, оп. 1, од. зб. 44, арк. 17].
Але вийшло інакше - союзники, на подив громадськості, по- кинули Херсон і Миколаїв майже без бою. З іншого боку, до Одеси продовжували прибувати грецькі та французькі колоніаль- ні війська. Була повна впевненість в успішному захисті міста від більшовиків. В Одесі Везиров перебував неофіційно. Доїхати ж до Вінниці, де перебував на той час український уряд, було не- можливо з технічних причин та браку нормального сполучення, а також частково через фінансові труднощі - Везиров чекав гро- шей з Баку. Два місяці він не мав жодних вказівок від азербай- джанського уряду та не дістав жодних відповідей на свої листи, після чого вирішив повернутися на Кавказ [“Письмо министру иностранных дел Азербайджанской Республики от 01.07.1919 г.”. ДААР, ф. 970, оп. 1, од. зб. 44, арк. 17].
Везиров далі констатував, що в Одесі гостро відчувалася по- треба у відкритті азербайджанського консульства. Він спробував вирішити цю проблему, але через брак грошей не міг відкрити консульства, обмежившись передачею функцій захисту азербай- джанських громадян грузинському консулу [“Письмо министру иностранных дел Азербайджанской Республики от 01.07.1919 г.”. ДААР, ф. 970, оп. 1, од. зб. 44, арк. 17].
Незабаром більшовики з'явилися під Одесою, і союзники за 24 години покинули місто з околицею. Грузинське консульство обіцяло вивезти Везирова разом із кавказцями до Батума, але через брак вугілля обіцянку не було виконано, і Везиров змуше- ний був залишитися в радянській Одесі [“Письмо министру иностранных дел Азербайджанской Республики от 01.07.1919 г.”. ДААР, ф. 970, оп. 1, од. зб. 44, арк. 17].
Везиров не вступав у жодні стосунки з більшовиками, жив неофіційно і чекав зручного моменту залишити Одесу. Такий мо- мент настав, коли до Одеси прибули союзницькі пароплави для перевезення консулів не визнаних радянською владою країн.
18 травня 1919 р. Везирова та інших дипломатичних представни- ків невизнаних держав привезли на острів Халки2. І тут він про- довжував свої аналітичні спостереження.
Зокрема, Везиров писав, що Стамбул у той час став “цен- тром світового політичного настрою та надій”. Там перебували представники союзників і всіх націй, що самовизначилися, а також представники світової преси [“Письмо министру ино- странных дел Азербайджанской Республики от 01.07.1919 г.”. ДААР, ф. 970, оп. 1, од. зб. 44, арк. 17 зв.]. Адресант шкодував, що в такому центрі Азербайджан не має дипломатичної місії. Ба більше, не має навіть організованого представництва. Везиров писав, що азербайджанські громадяни перебувають у дуже скрут- ній ситуації, тому потреба стамбульської дипломатичної місії ве- личезна [“Письмо министру иностранных дел Азербайджанской Республики от 01.07.1919 г.”. ДААР, ф. 970, оп. 1, од. зб. 44, арк. 17 зв.].
На думку Ю. Везирова, майбутнє стамбульське представни- цтво має довести до європейської громадської думки азербай- джанські вимоги шляхом широкої інформації та друку, підтриму- вати дружбу з усіма державами, залучити місцеве азербайджан- ське купецтво для підтримки та заохочення азербайджанської торгівлі, допомогти Міністерству народної освіти підготовкою вчителів та матеріалів з історії Азербайджану і т. д. [“Письмо министру иностранных дел Азербайджанской Республики от 01.07.1919 г.”. ДААР, ф. 970, оп. 1, од. зб. 44, арк. 18].
Ю. Везиров, зокрема, зазначав: “Треба витягти з Істамбула все, що потрібно для щастя нашої країни. Тому треба негайно організувати і послати в Істанбул солідну місію”. Він вважав за потрібне назвати деяких осіб, які можуть бути корисними Мініс- терству закордонних справ:
1. М. І. Полторажицький (литовський мусульманин), присяж- ний повірений, володіє французькою, російською та польською мовами. Везиров рекомендував призначити його дипломатичним представником у Польщі.
2. Алі Полторажицький (татарин), володіє російською та поль- ською мовами. Везиров рекомендовав призначити його консулом у Криму.
3. Гейдар-бей Полавандов, лікар. Везиров рекомендував при- значити його генеральним консулом в Одесі.
4. Інженер Джаліл Садигов. Везиров рекомендував призначи- ти його генеральним консулом в Україні [Матяш 2019, 359].
У Державному архіві Азербайджанської Республіки зберіга- ється також доповідь, підготовлена головою Азербайджанської колонії в Україні А. Ахундовим, почесним членом колегіуму Шукуром Ейбовим, економічним радником А. І. Корзаєвим, товари- шем голови інженером Садиговим, чиновником з особливих доручень Ф. Алієвим [“В Министерство иностранных дел Азер- байджанской Республики. Докладная Записка”, ДААР, ф. 970, оп. 1, од. зб. 44, арк. 20-24].
Звичайно, цей документ не належить безпосередньо автор- ству Юсифа Везирова, однак він підготовлений саме в період призначення Юсифа-бея уповноваженим представником АДР та його перебування в Україні. Зміст цієї доповідної записки до- повнює опис подій соціально-політичного характеру, а також від- криває невідому сторінку функціонування Азербайджанської ко- лонії (громади) в Києві. Окрім того, зазначена архівне джерело разом з листами Ю. Везирова становлять єдину цілісну архівну одиницю - справу під загальною назвою “Донесення диплома- тичного представника в Україні”, очевидно, як спільні за змістом та часом і місцем походження [“В Министерство иностранных дел Азербайджанской Республики. Докладная Записка”. ДААР, ф. 970, оп. 1, од. зб. 44, 25 арк.].
У примітці до основного тексту доповідної записки зазна- чається, що Азербайджанська колонія почала працювати після Лютневої революції 1917 р., зорганізувавшись під час існування Української Центральної Ради навколо комітету партії “Мусават” (голова Юсиф Бохем Візіров). Колонія виявила себе у всіх сфе- рах політичного життя України. Бувши відірваним від центру і не отримуючи більш-менш точної інформації з батьківщини, протя- гом багатьох місяців комітет змушений був працювати самостій- но, іноді відступаючи від програми та змінюючи тактику з огляду на обмежений час [“В Министерство иностранных дел Азербай- джанской Республики. Докладная Записка”. ДААР, ф. 970, оп. 1, од. зб. 44, арк. 20].
Автори доповідної записки стверджують, що Українська Цен- тральна Рада та її виконавчий орган - Генеральний секретаріат позитивно ставилися до Азербайджанської колонії, а з приходом німців в Україну становище колонії зміцнилося. Колонія вста- новила тісний зв'язок з німецьким командуванням, що в результаті “перетворилося на союз” [“В Министерство иностранных дел Азербайджанской Республики. Докладная Записка”. ДААР, ф. 970, оп. 1, од. зб. 44, арк. 20].
Автори записки також стверджують про добре ставлення ні- мецького командування до “Tьrkishen Komita Musavat”. І не тільки азербайджанці, а й усі мусульмани: дагестанці, кримські та поволзькі татари - мали в особі комітету наполегливого і на- дійного захисника, який перетворився на своєрідне “загально- мусульманське консульство” [“В Министерство иностранных дел Азербайджанской Республики. Докладная Записка”. ДААР, ф. 970, оп. 1, од. зб. 44, арк. 22].
Саме через те, що комітету іноді важко було говорити з пев- ного питання без директиви ЦК, довелося організувати інший орган. На загальних зборах колонії було створено Азербайджан- ський комісаріат, на чолі якого був один із визначних працівників колонії, енергійний та наполегливий інженер Джаліл Садигов, який швидко зосереджувався на найскладніших політичних моментах. Це збіглося з прибуттям до України турецького посла Мухтара-бея та консула Феріда-бея, з яким Джаліл-бей підтриму- вав тісні зв'язки. Перше, що потрібно було зробити, - це відпра- вити кур'єра Асада-бея Ахундова на батьківщину з детальним звітом ЦК партії “Мусават”. Представник комісаріату увійшов за сприяння турецького консула до Ради консулів на правах рівно- правного члена та представника своєї країни, покликаного захи- щати інтереси своїх громадян [“В Министерство иностранных дел Азербайджанской Республики. Докладная Записка”. ДААР, ф. 970, оп. 1, од. зб. 44, арк. 22].
Далі в записці зазначено: “Настала зима 18-го року. У Захід- ній Європі на полях, точніше, у пустелях Франції розігрався останній акт кривавої та жорстокої світової драми. Під ударами франко-англо-американського кулака відступала німецька армія. Здригнулися і німці в Україні” [“В Министерство иностранных дел Азербайджанской Республики. Докладная Записка”. ДААР, ф. 970, оп. 1, од. зб. 44, арк. 22 зв.]. У доповідній записці також ідеться про політичні події, що відбуваються в Україні.
У записці стверджується, що після проголошення незалежнос- ті України та Азербайджану обидві країни прагнули зближення. Між Українською Народною Республікою та Азербайджанським комісаріатом було досягнуто згоди з багатьох політичних та еко- номічних питань. Зазначається, що в Україні спостерігався брак нафти та нафтопродуктів [“В Министерство иностранных дел Азербайджанской Республики. Докладная Записка”. ДААР, ф. 970, оп. 1, од. зб. 44, арк. 22 зв.].
Як видно з доповідної записки, в Україні із захватом сприйня- ли звістку про утворення Азербайджанської Демократичної Рес- публіки. Призначення азербайджанським урядом послом в Ук- раїні київського працівника Юсифа Везирова надихнуло членів колонії [“В Министерство иностранных дел Азербайджанской Республики. Докладная Записка”. ДААР, ф. 970, оп. 1, од. зб. 44, арк. 23].
У записці також із жалем зазначається про короткочасний тер- мін існування УНР, територія якої була окупована більшовиками. З тексту з'ясовується, що більшовики відібрали в азербайджан- ців, що проживали в Україні, національні паспорти [“В Министер- ство иностранных дел Азербайджанской Республики. Докладная Записка”. ДААР, ф. 970, оп. 1, од. зб. 44, арк. 24].
У телеграмі голови Азербайджанської колонії А. Ахундова до Міністерства закордонних справ від 21 жовтня 1919 р. наголо- шувалося, що інтереси громадян Азербайджанської Республіки захищає президія колонії, тому він вимагає терміново надати йому потрібні повноваження [“Юсифбеку Везирову. Телеграмма из Киева. 25-10 18 ч. 55 м.”, ДААР, ф. 970, оп. 1, од. зб. 44].
Висновки
Отже, як показує аналіз листів першого посла Азербайджану в Україні Юсифа-бея Везирова-Чеменземінлі та доповіді голови Азербайджанської колонії в Україні, у цих листах та доповіді є цінні відомості, які сприяють конкретизації історії азербайджан- сько-українських відносин 1918-1919 рр. та військово-політичної ситуації в Україні. На підставі виконаного дослідження можна зробити такі висновки: 1) встановлення дипломатичних відносин між Азербайджаном та Україною починається від 1918 року;
2) обидві держави потребували розвитку політичних та еконо- мічних відносин; 3) внутрішньополітична та економічна ситуація в Азербайджані та Україні була непроста й нестабільна, велась боротьба між різними партіями і течіями, що полегшувало захоп- лення цих держав більшовицькою Росією. Ще одним фактором, що сприяв ефективності реалізації російських планів, було ней- тральне ставлення провідних держав Антанти до майбутнього цих народів.
Архівні джерела
посол азербайджансько-українські відносини
“Баку. Министерству иностранных дел. Копия Юсифбеку Ве- зирову. Телеграмма (от А. Ахундова из Киева. 25-10 18 ч. 55 м.)”. ARDA / Даар. Ф. 970, оп. 1, од. зб. 44].
“В Министерство иностранных дел Азербайджанской Респуб- лики. Докладная Записка”. ARDA / Даар. Ф. 970, оп. 1, од. зб. 44, арк. 20-24. (Оригінал док. рос. мовою).
“Его Превосходительству Господину Министру иностранных дел Азербайджана от 06.03.1919 г.”. ARDA / Даар. Ф. 970, оп. 1, од. зб. 44, арк. 10-11 зв.
“Письмо министру иностранных дел Азербайджанской Рес- публики от 01.07.1919 г.”. ARDA / Даар. Ф. 970, оп. 1, од. зб. 44, арк. 15-17 зв.
“Письмо министру иностранных дел. Получено 8 февраля 1919 г.”. ARDA / Даар. Ф. 970, оп. 1, од. зб. 44, арк. 15 зв.-16.
[Письмо второе: Перевод с тюркского языка. “Письмо мини- стру иностранных дел от 06. 02. 1919 г.”, ДААР, ф. 970, оп. 1,од. зб. 44, арк. 11-11 зв.] (с. 14).
“Юсифбеку Везирову. Телеграмма из Киева. 25-10 18 ч. 55 м.”.ARDA / Даар. Ф. 970, оп. 1, од. зб. 44.
Література
Аббот П., Пінак Є. українські армії 1914-1955 рр. (Men-et- Arms, 412). URL: https://shron1.chtyvo. rg.ua/Pinak_Yevhen/Uk- rainski_armii_1914-55.pdf (дата звернення: 17.02.2023). азербайджанская Демократическая республика (1918- 1920). Баку, 1998.
Алиева З. Азербайджано-украинские отношения в начале XX века: деятельность Юсифа Чеменземенли // Язык и культу- ра. Новосибирск, 2013.
Ксьондзик Н. М. Туреччина - Європа: історичні підстави по- літичного та економічного зближення // українська орієнталіс- тика. 2006. Вип. 1.
Пиріг Р. Діяльність урядів гетьманату павла скоропад- ського: персональний вимір. Київ, 2016.
Солдатенко В. Ф. винниченко і петлюра: політичні пор- трети революційної доби. Київ, 2007.
Туранли Ф. З історії зовнішньополітичної діяльності Україн- ської держави 1918-1920 рр. // вісник київського національ- ного університету ім. т. Шевченка. 2000. Вип. 1.
Матяш І. іноземні представництва в україні (1917-1920): державна місія та повсякденність. Київ, 2019.
Єir?liyeva G. (red.). З?m?nz?minli Yusif V?zir. Biblioqrafiya / T?rtibзil?r: M. V?liyeva, L. Єirinova, G. Misirova; Elmired. K. Tahi- rov. Bakэ, 2017.
H?s?nov C. Az?rbaycan beyn?lxalq mьnasib?tl?r sistemind?. 1918-1920. Bakэ, 1993.
Xarici siyas?timiz. Elзil?r gцnd?rilm?lidir, “азербайджан”. 1919, 13 temmuz, № 223.
Xarici siyas?timiz: ?fкаri ьmumiyy?. 1919. 9 temmuz, № 220.
Xarici siyas?timiz: Эngilt?r? v? dostluq, “Az?rbaycan”. 1919.7 temmuz, № 218.
Xarici siyas?timiz: Beyn?lxalq ?laq?, “Az?rbaycan”. 1919.4 temmuz, № 216.
Xarici siyas?timiz: Bolєevik qurqusu, “азербайджан”. 1919.21 temmuz, № 230.
Xarici siyas?timiz: Denikin qurqusu, “азербайджан”. 1919.17 temmuz, № 227.
Xarici siyas?timiz: Gьrcьstan v? biz “азербайджан”. 1919.15 temmuz, № 225.
Xarici siyas?timiz: gьvenli istiqlal. “Az?rbaycan”. 1919. 3 temmuz, № 215, s. 3.
Memmedov K. Y., Зemenzemenli Y. V. H?yatэ v? yaradэcэlэq yolu.Bakэ, 1981.
M?mm?dov K. M?є?d? donmuє цmьr. Bakэ, 1987.
Nasibzad? N. Az?rbaycanэn xarici siyas?ti (1918-1920). Baki,1996.
V?zirov O. Az?rbaycan Respublikasэnэn Ukrayna v? Tьrkiy?d? ilk s?firi. Bakэ, 2007.
REFERENCES
Abbot P. and Pinak Ye. Ukrayins'ki armiyi 1914-1955 rr. (Men- et-Arms, 412), available at: https://shron1.chtyvo.org.ua/Pinak_Yev- hen/Ukrainski_armii_1914-55.pdf (accessed 17 February 2023).
Azerbaydzhanskaya Demokratycheskaya Respublyka (1918-1920) (1998), “Elm”, Baku. (In Russian).
Alieva Z. K. (2013), “Azerbaydzhano-ukrainskie otnosheniya v nachale XX veka: deyatel'nost' Yusyfa Chemenzemenly”, in Yazyk i kul'tura, Novosibirsk, pp. 131-8. (In Russian).
Ks'ondzyk N. M. (2006), “Turechchyna - Yevropa: istorychni pidstavy politychnoho ta ekonomichnoho zblyzhennya”, Ukrayins'ka oriyentalistyka, Vol. 1, pp. 22-33. (In Ukrainian).
Pyrih R. (2016), Diyal'nist' uryadiv het'manatu Pavla Skoropad- s'koho: personal'nyy vymir, Institut istoriyi Ukrayiny NAN Ukrayiny, Kyiv. (In Ukrainian).
Soldatenko V. F. (2007), Vynnychenko i Petlyura: politychni por- trety revolyutsiynoyi doby, Svitoglyad, Kyiv. (In Ukrainian).
Turanly F. (2000), “Z istoriyi zovnishn'opolitychnoyi diyal'nosti Ukrayins'koyi derzhavy 1918-1920 rr.”, Visnyk Kyivs'koho natsio- nal'noho universytetu imeni Tarasa Shevchenka, Vol. 1, pp. 67-70. (In Ukrainian).
Matyash I. (2019), Inozemni predstavnytstva v Ukrayini (1917- 1920): derzhavna misiya ta povsyakdennist', Instytut istoriyi Ukrayi- ny NAN Ukrayiny, Kyiv. (In Ukrainian).
H?s?nov C. (1993), Az?rbaycan beyn?lxalq mьnasib?tl?r sistemind?. 1918-1920, Az?rn?єr, Bakэ. (In Azerbaijani).
Xarici siyas?timiz. Elзil?r gцnd?rilm?lidir, “Az?rbaycan” (1919), 13 temmuz, No. 223, p. 3. (In Azerbaijani).
Xarici siyas?timiz: ?fкаri ьmumiyy? (1919), 9 temmuz, No. 220, pp. 2-3. (In Azerbaijani).
Xarici siyas?timiz: Эngilt?r? v? dostluq, “Az?rbaycan” (1919), 7 temmuz, No. 218, p. 2. (In Azerbaijani).
Xarici siyas?timiz: Beyn?lxalq ?laq?, “Az?rbaycan” (1919), 4 temmuz, No. 216, p. 3. (In Azerbaijani).
Xarici siyas?timiz: Bolєevik qurqusu, “Az?rbaycan” (1919), 21 temmuz, No. 230, p. 2. (In Azerbaijani).
Xarici siyas?timiz: Denikin qurqusu, “Az?rbaycan” (1919), 17 temmuz, No. 227, p. 3. (In Azerbaijani).
Xarici siyas?timiz: Gьrcьstan v? biz, “Az?rbaycan” (1919), 15 temmuz, No. 225, p. 2. (In Azerbaijani).
Xarici siyas?timiz: gьvenli istiqlal, “Az?rbaycan” (1919), 3 tem- muz, No. 215, p. 3. (In Azerbaijani).
Memmedov K. Y. and Зemenzemenli Y. V. (1981), H?yatэ v? yara- dэcэlэq yolu, Elm, Bakэ. (In Azerbaijani).
M?mm?dov K. (1987), M?є?d? donmuє цmьr, Azernaєr, Bakэ. (In
Azerbaijani).
Nasibzad? N. (1996), Az?rbaycanэn xarici siyas?ti (1918-1920), Ay Ulduz, Baki. (In Azerbaijani).
Єir?liyeva G. (ed.) (2017), З?m?nz?minli Yusif V?zir. Biblioqrafiya, T?rtibзil?r: M. V?liyeva, L. Єirinova, G. Misirova; elmired. K. Tahi- rov, Azarbaycan milli kitabxanasi, Bakэ. (In Azerbaijani).
V?zirov O. (2007), Az?rbaycan Respublikasэnэn Ukrayna v? Tьrkiy?d? ilk s?firi, N?rgiz, Bakэ. (In Azerbaijani).
Размещено на Allbest.ru
Размещено на Allbest.ru
Подобные документы
Особливості розвитку українсько-турецьких відносин в період гетьманування Б. Хмельницького. Аналіз впливу турецького чинника на зміни військово-політичної ситуації в Україні в 1940-1960 роках. Передумови укладення українсько-турецького союзу 1669 р.
курсовая работа [128,8 K], добавлен 11.12.2013Боротьба за владу з Центральною Радою. Радянська влада в Україні в 1918 р. Повернення більшовиків на Україну в 1919 р. Впровадження політики "воєнного комунізму", складання однопартійної системи. Боротьба з Денікіним, формування державних органів влади.
контрольная работа [21,9 K], добавлен 25.01.2011Політичні та соціальні перетворення в Україні у кінці XVIII – на початку XIX ст. внаслідок геополітичної ситуації у Центральній та Східній Європі. Зміни у правовому статусі Гетьманщини. Витіснення з домінантних позицій українських ремісників і купців.
реферат [21,5 K], добавлен 15.11.2009Дослідження подій збройного конфлікту між Польською державою і Західно-Українською Народною Республікою 1918-1919 років. Процес встановлення влади Західно-Української Народної Республіки, її поширення у містах Східної Галичини, Буковини і Закарпаття.
статья [27,4 K], добавлен 20.08.2013Передова група консульства США - перше представництво капіталістичної країни в радянській Україні. Правові засади її створення. Мета неофіційного візиту у Київ Посла США в СРСР У.Д. Стессела. Представницькі функцій та офіційна діяльність передової групи.
статья [22,0 K], добавлен 11.09.2017Процеси національного відродження та просвітництва українських народних мас. Суспільно-історичні умови політичного режиму та незрілість інтелігенції як соціальної сили. Зусилля української інтелектуально-політичної еліти, діяльність товариств "Просвіта".
контрольная работа [43,5 K], добавлен 24.09.2010Загострення ситуації в аграрному секторі економіки України на початку ХХ століття та пошуки вирішення аграрного питання. Аграрна реформа П.А. Столипіна та особливості її запровадження в Україні. Реакція українського селянства на аграрне реформування.
диссертация [205,4 K], добавлен 21.08.2008Встановлення радянської форми державності на Україні в 1919 році. "Воєнний комунізм" як модель державного регулювання економіки. Хвиля стихійного селянського руху проти продрозкладки та насильницького створення колгоспів. Основні причини переходу до непу.
курсовая работа [41,5 K], добавлен 20.11.2013Особенности партизанского движения 1918-1922 гг. периода Гражданской войны в Советской России. Организация партизанской борьбы против интервентов и белогвардейцев на Дальнем Востоке 1918-1919 гг. Партизанское движение в Амурской области 1918-1919 гг.
реферат [33,4 K], добавлен 05.05.2008Спроба загального аналізу наукового доробку сучасних українських та білоруських істориків з проблеми становища Православної церкви у Західній Україні та Західній Білорусі в складі ІІ Речі Посполитої, а також конфесійної політики польської влади.
статья [21,1 K], добавлен 11.08.2017