Відновлення УТОС та соціальна адаптація інвалідів у післявоєнні роки (1945-1950)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Відновлення УТОС та соціальна адаптація інвалідів у післявоєнні роки (1945-1950)

Анотація

українське товариство сліпих інвалід соціальна адаптація

У історичному аспекті у статті аналізується діяльність Українського товариства сліпих з соціальної та психологічної адаптації інвалідів, передусім війни, у післявоєнні роки, розробка рекомендацій з оптимального вирішення питань з навчання, працевлаштування та побутового обслуговування інвалідів, форм взаємодії товариства та промислових підприємств, органів державної влади.

Ключові слова: Українське товариство сліпих, інваліди, післявоєнна відбудова, адаптація, соціальне забезпечення, працевлаштування, Україна.

Відновлення сталого розвитку суспільства в умовах війни, соціальна адаптація різних груп населення до жорстких реалій знову стали викликами для української держави. Особливо важким питанням для соціально-психологічних служб, органів соціального забезпечення є адаптація інвалідів, особливо інвалідів війни, як до мирного життя, так і до тих вад, які вони набули захищаючи вітчизну. Нажаль, наша держава має багатий досвід у цих питаннях, найбільш насичений та трагічний пов'язаний з періодом Другої світової війни та післявоєнного періоду. Особливу роль у вирішенні питань адаптації інвалідів у післявоєнні роки відігравало Українське товариство сліпих (далі - УТОС), що діяло у структурі соціального забезпечення України.

Отже, мета даного повідомлення - висвітлити відновлення функціонування УТОС та його роль у соціальній адаптації інвалідів у післявоєнні роки.

У повоєнні роки значний вплив на бачення проблеми соціальної адаптації інвалідів відігравав рівень освіти та культури керівників підприємств, номенклатурних працівників, який визначався як досить низький. Нижчу освіту на 1951 р. мало 15% завідувачів відділів соціального забезпечення. Вищу освіту мало лише близько 3,2% співробітників [1]. Багато хто з керівників підприємств вважали, що незрячі можуть працювати лише на кустарних підприємствах та малокваліфікованих роботах (плетіння, вишивання, виробництво щіток, або музиками).

Тож значна увага фахівцями УТОС, Міністерства соціального забезпечення приділялася вивченню адаптаційних можливостей людини та роз'яснення їх керівникам різних установ, організацій, підприємств, адже питання, зокрема, працевлаштування сліпих інвалідів стояли досить гостро, не лише через кількість, але і через дефіцит робочих рук в економіці внаслідок значних демографічних втрат. Розроблялися рекомендації щодо можливостей адаптації інвалідів різних груп у багатоманітних умовах. У них, зокрема, зазначалося, що праця сліпих є головним фактором, який спрямовує процес компенсації їх дефекту, визначає вдосконалення решти органів чуття і розвиток інтелектуальної діяльності.

У період, що розглядається, у суспільстві був поширений стереотип, що технологічна та інтелектуальна праця доступна лише найбільш обдарованим з тих людей, які втратили зір. Така позиція, на жаль, не зустрічала достатнього опору, виходячи з існуючого культурно-освітнього рівня. Основні принципи навчання та працевлаштування інвалідів на той час активно розроблялися та були однаковими, незалежно від того, чим викликане обмеження працездатності по зору. Проте практичне застосування цих принципів мало свої значні особливості по відношенню до різних груп інвалідів, які втратили зір. Як правило, щодо навчання та працевлаштування сліпих досі дуже часто переоцінювалися так звані технічні протипоказання більшості доступних для них професій, це означало, що фізичний, психофізіологічний стан сліпих вважається абсолютною перешкодою для виконання технічних вимог професій, які, насправді, цілком можна засвоїти при відповідному обладнанні робочого місця і професійному навчанні.

З іншого боку при працевлаштуванні сліпих часто не дотримувалися основного принципу з огляду якнайбільшого збереження або використання «доінвалідної» кваліфікації. Основна вимога, яка ставилася перед раціональним працевлаштуванням, полягала в тому, щоб воно не суперечило професійним прагненням інвалідів. При працевлаштуванні сліпих треба враховувати існування серед цих людей з обмеженими можливостями двох основних груп: сліпих від народження або раннього дитинства і осліплих пізно. До Другої світової війни з числа сліпих, які підлягали працевлаштуванню, переважна більшість втратила зір у дитинстві. Вони навчалися у спеціальних школах, де, крім загальної освіти, здобували професійні навички, а потім безболісно переходили на роботу. Осліплі з віком особливої організації працевлаштування не потребували. Кількість осліплих у дорослому віці була незначною [2].

Після війни серед сліпих переважали військовослужбовці, які потребували особливих форм роботи з ними.

Якщо у сліпих з дитинства просторові уявлення засновані виключно на слухових і дотикових сприйняттях, зорових уявлень вони зовсім не мають і важко засвоюють все, що пов'язане з просторовими образами. Коло професійних можливостей у них більш обмежене, ніж у «піздньоосліплих», але сліпі з дитинства вирізняються впевненістю, швидкістю і точністю рухів, здатністю швидко орієнтуватися і самостійно пересуватися, сліпота для них є звичайним станом. При адаптації до праці сліпонароджених і сліпих з дитинства їм слід доручати роботи простіші, які потребують швидких і точних рухів. То у осліплих пізно, в тому числі й «військовоосліплих», збереглися в пам'яті зорові уявлення, вони зберігають навички до доінвалідних професій. При правильному професійному влаштуванні «піздньоосліплі» легше, ніж осліплі в дитинстві, засвоюють нові професійні навички, особливо, якщо вони близькі до «доінвалідних». В той же час «піздньоосліплі» вирізняються зв'язаністю рухів, вони гірше орієнтуються у просторі при пересуванні. Рекомендувалося при працевлаштуванні «піздньоосліплих», в тому числі інвалідів війни, для них обирати більш складні види праці, але такі, які допускають повільніші рухи [2].

При розробці рекомендацій з працевлаштування сліпих величезну роль відігравав практичний досвід, набутий на підприємствах УТОС. їх відновлення стало першочерговою метою у соціальній адаптації інвалідів по втраті зору.

Зазначимо, що у 1941 році на підприємствах УТОСу працювало понад 2,7 тис. інвалідів по зору. Товариство мало 38 гуртожитків, 33 клуби, 37 бібліотек [3].

У повоєнний час УТОС здійснив велику роботу з організації праці і побуту сліпих, а також по їх культурному обслуговуванню. Однак умови і характер виробничих підприємств кооперації у післявоєнний час не відповідали заявленим завданням.

У 1946 р. інваліди війни становили 14,3% загальної кількості працюючих на підприємствах УТОС. У перші післявоєнні роки спостерігалися значні недоліки в організації праці: не були організовані робочі місця, не встановлені індивідуальні норми виробітку, слабко застосовувалося надомництво. У 1946 р. товариство працевлаштувало на своїх підприємствах 664 сліпих [4].

Однією з найефективніших форм піклування про інвалідів з тяжкими формами каліцтва стало шефство підприємств, громадських та кооперативних організацій.

На 1947 р. УТОС об'єднував 24% до загальної кількості незрячих. Працювало 35 комбінатів товариства. Профільні виробництва - метало штамповка, мотузяні вироби, ґудзикові, виробництво з картону та лози, дерев'яної тари. Створювалися соціально-побутові умови для реабілітації. У 41 гуртожитку проживало понад 900 сліпих. З метою соціально-психологічної адаптації інвалідів відкривалися заклади культури, гуртки, Працювали 3 клуби. Організовувалися політичні гуртки та художньої самодіяльності (насамперед, музичні і хорові). Крім спеціальної професійної освіти, держава сприяла набуттю інвалідами по зору неповної вищої та вищої освіти. У КНУ ім. Т. Шевченка навчалося на філологічному та історичному факультетах 12 незрячих інвалідів. У Ніжинській спеціальній школі проходило підготовку до вступу у виші 35 інвалідів [5].

Товариство дбало і про дітей працюючих сліпих в організації їх навчання.

У роки голоду 1946 - 1947 рр. сліпі, які працювали на підприємствах товариства, забезпечувалися по нормам учнів ремісничих училищ [5].

Надзвичайно важливим питанням, в якому також сприяла УТОС було забезпечення працівників системи паливом, овочами, носильними речами, що самостійно навряд чи могло бути вирішено ними у кризові післявоєнні роки. Оздоровлення здійснювалось централізовано [2].

У 1947 р. темпи працевлаштування інвалідів знизилися, план з нього був виконаний на 97%. На початок 1949 р. лише 26% дорослих сліпих працювало у системі підприємств УТОС.

На 1949 р. найбільш механізованими в системі УТОС були металоштампувальна група, у якій, на жаль, працювало лише 9% всіх дорослих сліпих і близько 30% в цілому працевлаштованих в УТОС. Ця група виготовляла цвяхи, скребки, швидкозшивачі, віконні завіси, тази, відра, замки, коробки для гуталіну. Механізованим було також ґудзикове виробництво, де працювало близько 15% працевлаштованих в УТОС. У механізованому також валяльному, швацькому виробництвах була задіяна мізерна кількість сліпих. Решта сліпих в системі УТОС зайнята примітивними видами праці: картонажного, фасувального, склеювання пакетів, мотузковому виробництві, плетінні кошиків, виготовленні шпильок та защіпок [2].

У 1950 р. кількість працевлаштованих у системі УТОС сліпих інвалідів досягла 3,46 млн. осіб, що значно перевищило довоєнний час [3].

Таким чином, у післявоєнні роки система соціального забезпечення України досягла значних успіхів у розробці принципів соціальної адаптації та реабілітації інвалідів за втратою зору, відновленні УТОС, як спеціально визначеного товариства, створеного з метою адаптації, реабілітації, працевлаштування, навчання, обслуговування та забезпечення інвалідів. Згідно статистичних даних, УТОС досягло довоєнного рівня валового випуску продукції у 1948 р. Проте, спостерігався ряд суттєвих недоліків, серед яких необхідно виокремити нерозуміння місцевими керівниками та керівниками підприємств можливостей з працевлаштування інвалідів з вадами зору, низький рівень організації праці на підприємствах УТОС та відсоток залучення інвалідів за зором на механізовані виробництва. Виходячи з того, що наша держава вже вісім років перебуває у стані війни, необхідно збільшити фінансування існуючої системи кооперації інвалідів та УТОС за для осучаснення методів соціальної реабілітації та посилення соціальної адаптації інвалідів.

Список використаних джерел

[1] Центральний державний архів вищих органів влади України. Ф. 5819. Оп. 1. Спр. 486. Арк. 37.

[2] Пільман Н.І. (1949) Чергові завдання трудовлаштування сліпих (с. 35-38) // Інформаційний бюлетень Міністерства соціального забезпечення УРСР. № 4.

[3] Українське товариство сліпих Всеукраїнська громадська організація людей з інвалідністю (офіційний сайт). Вилучено з: http://cputos.org.ua/pro-utos/

[4] Муратов В. (1946) Піднести роль органів соціального забезпечення... (с. 156) // Інформаційний бюлетень Міністерства соціального забезпечення УРСР. № 1.

[5] Брусиловський Л.М. (1947) Покращити роботу товариств сліпих і глухонімих (с. 156) // Інформаційний бюлетень Міністерства соціального забезпечення УРСР. № 6.

Размещено на Allbest.ru