Археологічні розкопки Ярослава Пастернака в Крилосі на шпальтах української міжвоєнної преси (частина 1)

Размещено на http://allbest.ru

Археологічні розкопки Ярослава Пастернака в Крилосі на шпальтах української міжвоєнної преси (частина 1)

Анотація

Серед найвизначніших відкриттів української археології ХХ ст. чільне місце займає локалізація фундаменту галицького катедрального собору Успіння Пресвятої Богородиці ХІІ ст., здійснене Ярославом Пастернаком у 1936--1937 роках у с. Крилос. Сенсаційні розкопки відомого львівського науковця помітно відобразилися у тогочасному інформаційному просторі. Численні інтерв'ю та виїзні репортажі з місця подій 85-річної давнини тепер являють собою цінний джерельний наратив міжвоєнної преси.

Завдяки розвитку сучасних технологій значну частину україномовної преси 30-х років ХХ ст. оцифровано на платформі «Libraria. Архів української періодики онлайн», а також у засобах польської цифрової бібліотеки «Polona». Водночас більшість оригіналів газет та журналів досі знаходиться в архівних, бібліотечних та музейних установах країни. Зокрема, при підготовці запропонованої серії використано матеріали Державного архіву Івано-Франківської області. У першій частині пропонуємо увазі читачів три тематичні публікації, зокрема особисті репортажі -- д-ра Ярослава Пастернака («Новий час») та проф. д-ра Володимира Залозецького («Діло»), а також інтерв'ю з археологом Федора Дудки («Новий час») і Зенона Тарнавського «Українські вісти». Авторські статті, дописи, репортажі та інтерв'ю публікуються мовою оригіналу зі збереженим правописом, можливими опечатками та помилками.

Ключові слова: Ярослав Пастернак, Крилос, Галич, Успенський собор, Діло, Новий час, Українські вісти.

Нові археольоґічні розкопи в Крилосі (Тимчасове звідомлення д-ра Ярослава Пастернака)

Стародавний княжий город Галич, столиця Галицько-волинської держави в часі від 1141 р. до страшного татарського лихоліття у половині ХІІІ в., яка -- пригадуємо -- була на місці сьогоднішнього села Крилоса, манила до себе здавна дослідників нашої старовини.

Про деякі її церкви писав вже А. Петрушевич, потім у 80-х рр. мин. століття І. Шараневич при помочі пароха Залукви о. Льва Лаврецького відкопав фундаменти кількох церков; фундаменти парохіяльної церкви у Крилосі й Галичі просліджував др. А. Чоловський у 1890 р.; на підставі цих розкопок та деяких своїх др. О. Пеленський написав цінну працю «Галич вісторіїсередньовічного мистецтва» (Краків, 1914).

Вкінці вже по світовій війні просліджував поземелля княжого Галича емерит радн. Лев Чачковський, що на підставі обсервації поверхні терену зладив спільно з др. Ярославом Хмілевським докладну мапу нерухомих памяток колишньої княжої столиці.

Та всі ті дослідники, між якими не було досі фахового археольоґа, займалися виключно лиш памятками з княжої доби, за виїмком одного Л. Чачковського, що зазначив на своїй мапі також і могили. А тимчасом показується тепер, що, крім княжої старовини, криє крилоська земля у собі багато інших, далеко старших памяток, що сягають ще камяної доби і мають часом велику мистецьку, а то й матеріяльну вартість.

Найкращим доказом цього була розкопана мною минулого року «золота» старомадярська могила, яка найшла голосний відгомін навіть серед заграничних археольоґів. До того терен колишньої столиці криє в собі, крім досліджених вже фундаментів церков (не цілих церквищ разом з приналежними цвинтарями), ще дуже багато інших цінних памяток нашої світлої минувшини, які можуть розвязати неодну ще важну проблєму та відповісти на неодно ще важне питання відносно топоґрафії колишньої столиці, історії її заселення та таких важних памяток її архітектури як княжа палата, перша митрополича катедра або надворна княжа церква.

Тому виринула тепер потреба ще раз основно прослідити цілу територію Крилоса, Підгородя, Четверків та Залукви). Завдяки великому зрозумінню незвичайно великої ваги цієї справи для української історії й церковної та світської археольоґії з боку Митрополита А. Шептицького можна тепер реалізувати цей плян, і мені доручено в останніх роках вести нові систематичні, на ширшу скалю закроєні археольоґічні розкопи.

Вислід праці у двох минулих роках був наскрізь додатний і розкрив у значній части це доісторичне тло, що на ньому постав столичний город Галич з широкою, штучно розбудованою системою оборонних манастирів та могутніх земляних і водних укріплень. Показалося, що Ростиславичі вибрали на столицю з розмислом дуже вигідне місце при відвічнім дністровім шляху із південної України та Семигороду у Галичину, і то якраз у цьому місці, де одна його важна віднога, головне получення княжого Галича з Угорщиною, скручувала від Дністра на південь і через Бринь -- Вістову -- Калуш -- Долину -- Болехів зміряла в сторону Верецького провалу. Численні, більшістю ще не просліджені могили вказують на те, що ширша околиця княжого Галича була вже від камяної доби (приблизно півпята тисячі літ тому взад) досить густо заселена, що вказує також на відвічні дуже пригожі умовини життя та догідну комунікацію -- якраз все те, чого могла потребувати пізніша столиця Галицько-волинської держави. Перший рис цього образу дали розкопані досі могили, а прослідження дальших його ще краще устійнить, спростовуючи водночас неодну лєґенду.

Ітак з розкопаною цього року величезною могилою, що має цілих 30 метрів у промірі та є ще нині півчетверта метра висока, народня традиція звязала була переказ про Настю Чагрову, любовницю князя Ярослава Осьмомисла, що мала бути у ній похована. Тим часом по розкопанню цієї лєґендарної могили виявилося, що вона куди старша й походить ще із самого початку бронзової доби (біля 2000 до Хр.). Дуже цікавою була вже сама її будова, бо небіжчика ані не закопали у гробову яму, ані не положили на рівній землі, тільки спершу зробили півтора метра високий підсип о промірі 30 м. і щойно на нього поклали обрядово скорченого мерця. Цікаві й цінні на той час були дари, що їх дістав він для вжитку на тому світі. На шиї була якась прикраса із грубого бронзового дроту, який тоді був ще великою рідкістю у нас, певно у волосся була вплетена мала тризвоєва спіралька із грубого цинового дроту, на висоті бедер лежали з правого боку дві майстерно вироблені кремяні стрілки вістрами вгору (до голови), а з лівого боку топорець із зеленкуватого, сильно звітрілого каменя, з дірою на топорище, що його первісно положено також держаком вниз. У ногах лежала неушкоджена кремяна сокирка з гарно шліфованим лезом, прямокутна в перекрою, а біля неї стояв горщик, колись цілий і певно з якоюсь стравою для небіжчика, а тепер трохи роздавлений землею. Спідня частина його кулиста, з ямкою на дні, верхня циліндрична вкрита ціла глибоко ритим зикзакуватим орнаментом. Якраз ця посудина, а зокрема її характеристичний орнамент вказує безсумнівно на те, що небіжчик був з походження трак, десь із-за Карпат, бо там, головно у Семигороді є вдомашнена така кераміка. Про це я мав недавно нагоду наочно переконатися.

Може не від речі буде тут зазначити, що ту саму могилу копав уже пів сотні літ тому згаданий вижче о. Лаврецький і нічого у ній не найшов. Це тому, що тоді був ще звичай копати лиш рів упоперек могили, а тим часом дуже часто небіжчик не лежить по самій середині могили, як було і в тому випадку. Сьогодні розкопуємо цілу могилу і такий недогляд вже неможливий. археологія розкопки галицький кафедральний собор крилос

Розкопана цього року побіч друга могила показалася тілопальною. Небіжчик був спалений на кострі і все те згарище було згорнене у одну подовгасту яму, над якою насипали відтак досить велику могилу, 18 м. у промірі. Гробових дарів не було жадних і лиш з розкинених у могильному насипі кількох оброблених кремінців та дрібних черепків можна було догадуватись, що могила походить з кінця камяної доби, коли у нас появилось було перший раз тілопалення. Цікаві нові причинки дали й кілька інших могил.

Водночас із просліджуванням доісторичних памяток княжого Галича йшли й цього року досліди над княжою старовиною. На «Гунищі», що лежить понижче Юрівського церковища за Мозолевим потоком, найшлися сліди давнього цвинтарища, приналежного до цього оборонного манастиря. Небіжчики були закопані прямо у землю, без сліду домовин, лежали всі головами до заходу та мали руки витягнені попри себе, не зложені на грудях.

Недалеко показалася цікава відпадкова яма, виложена чомусь великими ріняками, чого звичайно не буває, а в ній повно черепя княжої доби, навіть одна ціла посудина, що знов є великою рідкістю, як також і частина широкої миски, дальше багато звірячих кісток, досить багато зломків наручниць із різнобарвного крученого шкла, кілька лупакових прясличок, залізних ножиків і одна маленька морська мушля, напевно свідок торговельних звязків княжого Галича з надчорноморськими околицями. В іншому місці на тім самім «Гунищі» найшлася невелика вапнярка княжої доби, з грубою верствою вапна на дні, може ще з часу будування святоюрського манастиря над Мозолевим потоком.

Після того зачав я просліджувати найближче окруження нинішньої парохіяльної церкви Богородиці у Крилосі і зразу попав по її південнім боці на шість метрів довгий, а три метри грубий камяний мур невідомого призначення, який іде мабуть під церкву, бо одно його лице є відрубане її фундаментами. Чи має він що спільного з церквою Марка Шумлянського, початку ХVI ст., повинні виказати дальші досліди. Простий випадок хотів, що на нього не попав своїми сондами ані др. А. Чоловський у 1890 р., ані др. О. Пеленський у 1911 р., але він свідчить вимовно про те, що Крилоса не можна всюди просліджувати лиш на виривки, тільки треба деякі важніші місця перекопати в цілості.

Та найбільша несподіванка стрінула мене трохи збоку від церкви. Сондуючи терен між новою деревяною й старою мурованою дзвіницею, прийшов я поперечним ровом у глибині аж трьох метрів на два рівнобіжні, півтретя метра грубі мури, вкопані глибоко у терен княжої доби, а між ними на три над собою положені підлоги: долішню глиняну, середущу з розмащеної мулярської заправи та верхню з камяних плит.

Слідкування за продовженням цих мурів прийшлося відложити до чергового року. Одначе вже тепер незвичайно глибоке заложення мурів та повна анальогія усіх трьох наверствувань підлоги серед них з просліджуваними мною свого часу підлогами одної романської церкви серед подвіря на Градчанах у Празі вказують на те, що перед нами церква із княжої доби, по всій правдоподібности довго всіми пошукувана катедра князя Ярослава Осьмомисла.

Очевидно цілковита певність відносно цього смілого твердження може прийти аж по відслоненні їх також істориком мистецтва, але тоді буде це евентуально найбільша сензація, на яку лиш стати нашу українську, а зокрема церковну археольоґію. Віднайдеться святиня, прямо свята річ, недосяжна досі мрія не лиш різних дослідників княжого Галича, але й широких кругів місцевого й довколичного громадянства та вкінці цілого народу, якої здійснення мало б може не менше значіння для нас, як відкопування старинного Риму тепер для відродження італійського народу. Перша й найстарша наша митрополича катедра, а може й гріб її княжого основника, стала б тоді метою паломництва усіх тих, яким вогонь надії у грудях ще не погас, стала б обов'язковою ціллю усяких шкільних прогульок та свого роду Меккою усіх наших туристів, з яких кожний мусів би її хоч раз в життю побачити.

Та на рішення «так воно -- чи ні» мусимо, на жаль, підождати.

[Публікація] Новий час. Ілюстрований щоденник. 13 серпня 1936р. Ч. 182. С. 3-4.

Галич -- Крилос, 5. Серпня 1937.

«Галицький Ярославе Осьмомисле! Високо сидиш Ти на своєму золотокованому престолі, Ти підпер угорські гори своїми залізними полками, загородив шлях королеві, замкнув ворота Дунаю, кидаючи стрільнами понад хмари, судна виряджаючи до Дунаю».

Слово о полку Ігоревому.

Широко гомоніла слава гордих і могутніх володарів Галицької Землі. Важким страхіттям лягала на тисячні орди ворогів. Переможно змагалася з навалами азійського сходу й европейського заходу.

І знеможена впала руїною. Перекотилися по ній віки історії й затерли слід по ній.

Лишилися ми без свідків минулого...

Саркофаг і місце за саркофагом, де найдено чашку князівни [зазначене хрестиком]. Світлив Ярослав Савка

[Пусте місце, як наслідки цензури -- Від упоряд.]

Як відомо Читачам «Нового часу», др Ярослав Пастернак відкрив у Крилосі фундаменти старокняжої катедри.

Вістка ця була тим більшою сенсацією, що катедру найшов др. Я. Пастернак на тому самому місці, яке без вислідів розкопували перед ним один за одним др. О. Чоловскі й др Й. Пеленський. А вже справжньою ревеляцією була вістка, що під долівкою катедри др Я. Пастернак відкрив княжий саркофаг і коло нього тлінні останки невідомої князівни!

В четвер, 5-го серпня, автор цих стрічок дістав доручення виїхати на місце розкопів до Крилоса в товаристві спеціального фотоґрафа.

Чашка князівни зі золотим чільцем. Світлив Яр. Савка

Цокол і надземна частина катедри. Світлив Яр. Савка

Від Галича до Крилоса -- 7 кільометрів. Ідемо під дощем.

Питаємося в хлопця-візника, чи не знає він др-а Я. Пастернака.

-- Що робить розкопи? Як не знати? Неодного вже тут возив.

Назустріч, зовсім мокрі, під дощем ідуть якісь молодці з наплічниками. Це з Крилоса.

Зправа між лісом видно гору, на ній церква. Це й є Крилос.

Візник звертає тут з гостинця, й ми за пару хвилин уже підїздимо до церкви. Не зважаючи на дощ, робітники копають. Серед них помічаю знайому постать др-а Я. Пастернака.

Др Пастернак тепло вітає нас.

Ціла постать його дихає здо- ровлям, бадьорістю.

-- Працюєте й у дощ? -- питаюся.

-- А що нам дощ! -- всміхається др Пастернак і, показуючи на робітників, каже: -- Ви знаєте, вони так захоплені роботою, що готові й у неділю копати, коли б не страх перед гріхом.

Перед нами рови квадратної форми. Зазираю на дно.

-- Ні, не звідси. Ходімте, поясню все від початку.

Доктор підводить нас до глибокого й широкого рову, на дні якого бачу алябастрові плити долівки й камяний саркофаг з проломаним віком. Але др Я. Пастернак відриває мою увагу від нього.

-- Ось перед вами теперішня церква, -- каже він і показує на камяну церкву, віддалену на кількадесять метрів від місця розкопів. Було до цього часу дві думки: перша -- що ця церква побудована на фундаментах старої князівської катедри, а друга, що вона стоїть посередині між ними.

Побудована вона з матеріялів старої катедри десь коло 1500 року. Почали обслідувати фундаменти церкви й показалося, що вони не належать до старої катедри. Отже, треба було їх десь шукати поза церквою. Але де?

Зпояснень др-а Я. Пастернака довідуємося, що перший перевів тут розкопи, десь коло 40 літ тому, др. О. Чоловскі. Він прокопав у кількох напрямах від церкви рови, але нічого не найшов, та й найти не міг, бо копав і не глибоко, й не далеко. Пізніше -- по нім -- копав тут др Й. Пеленський. Він також не найшов катедри, очевидно з тих самих причин.

З страхом і трепетом. Не зважаючи на копання попередників і на зовсім ніби безвиглядну справу, все ж таки др Я. Пастернак заризикував покопати в цих місцях сам таке глибоке було його переконання, що катедра таки тут. Ризико було тим більше, що гроші на розкопи давав Митрополит Андрей Шептицький, якому, в разі невдачі, соромно було б глянути в очі.

Розкопи свої почав др Я. Пастернак у минулому році. Він прокопав кілька ровів і одним з них докопався до якогось грубелезного муру. Що то був за мур -- тяжко було сказати. Але мур був. Поклавши надію на допомогу Митрополита в наступному році й не розголошуючи (на всякий випадок) про своє відкриття, др Пастернак перервав роботу аж до цього літа.

Зстрахом і надією почав свої розкопки др Я. Пастернак у липні ц. р. Почав з розкопів найденого торік муру.

-- Копав я, -- каже доктор, -- в обидва боки. Прокопали 17 метрів -- кінця нема. Що за диво? Церква Пантелеймона в Галичі, що її вважали за катедру, має з фронту всього 17 метрів. Тут, значить, щось більше! Прокопали 27 метрів -- його все не видно. Таж св. Софія в Києві має 30 метрів з чола! Невже таки катедра? Не хочу ні їсти, ні спати, ні думати ні про що, хвилююся страшенно. Оголошую робітникам, що дістануть «на могорич», коли докопаються до якогось рогу. Щойно на 32 і пів метрах завиднілися роги.

-- Катедру маю! -- весело каже доктор.

Князівський саркофаг. -- Коли вже я мав перед собою фасад, -- продовжував др. Я. Пастернак,

— почав я копати просто з середини фронту. Трохи прокопав і попав ось на цей саркофаґ. Зроблений він з одного камяного бльоку, як і всі інші відомі князівські гробівці. Видно з усього, що це саркофаґ світської, а не духовної особи, а саме князя-володаря: дашкувата форма віка, характеристична для княжих гробівців. Хто міг бути цей князь? Єпатієвський літопис виразно каже, що князь Ярослав Осьмомисл, фундатор цієї катедри, в 1187 році був похований у ній. Коли в цілій катедрі при дальших розкопах не найдеться інший саркофаґ, то з великою правдоподібністю можна твердити, що це саркофаґ Ярослава.

Оглядаємо саркофаґ. Зроблений він з вапняка, точно на взір київських. Віко його з одного боку розбите. В середині його др Я. Пастернак найшов скелет мужчини віку літ понад 50. Нічого, крім кісток, у ньому не було. Видно з усього, що саркофаґ був обграбований, бо череп, замість на захід, лежав на східньому боці, а кістки рук і ніг були перемішані й порозкидані. При тому треба думати, що ограбований він був десь за татарських часів. Саркофаґ стояв на 10 цм. нижче від долівки. В середині саркофаґ має 1.80 м. довжини.

В рові за саркофаґом лежав скелет молодої дівчини, літ 18--20. Лежав він у деревляній трумні, яка цілком зітліла. На черепі дівчини, вздовж чола знайдена вузька, гаптована золотими нитками, стяжка. Ці чільця відомі із знахідок старих, знатних могил. Матерія її зітліла, але орнамент, лишився. Хто могла бути ця дівчина, похована в безпосередній близькости до князівського саркофаґу?

Др. Я. Пастернак інформує ред. Ф. Дудка про вислід розкопів. Навколо робітники. Праворуч від д-ра Пастернака управитель митрополичих дібр -- Д. Герчанівський. Світлив Яр. Савка.

Очевидно, якась князівна. За головою князівни стояла невеличка скляночка з якимось напитком, або пахощами -- залишки поганського звичаю.

Тут же найдено кусник бази з філяра.

Рів у цьому напрямі прокопаний лише на кілька метрів -- решту розкопів середини церкви др Я. Пастернак має надію закінчити, коли йому дозволять обставини, в наступному році.

Могутність будови. Проходимо вздовж розкопаних мурів катедри. Др Я. Пастернак звертає увагу на її кольосальні розміри. Має вона форму квадратну 32.5x32.5 метри. Це найбільша з усіх княжих церков! Вона на півтора метра ширша від київської св. Софії й тричі більша від галицької церкви Св. Пантелеймона. Довжину церкви збільшують три півкруглі абсиди: велика, запрестольна, посередині (5 м. завглибшки) й дві менші по боках. Катедра мала, здається 5 нав. Фундаменти 2.15 метрів завглубшки (вдвоє грубші від мурів київської Десятинної церкви) й сидять дуже глибоко в землі: 2.80 метрів від цокола.

Проф. д-р Володимир Залозецький

Розкопи в Крилосі

Щедрість І. Е. Митрополита Андрея, що випливає з глибокого пієтизму до памяток нашого історичного минулого, уможливила інтенсивні розсліди на терені старого княжого Галича. Розкопки почав два роки тому директор Музею Т-ва ім. Шевченка доц. д-р Ярослав Пастернак на замковім плято в Крилосі. Минулого року наткнувся він на старі фундаменти, положені на схід від нинішньої парохіяльної церкви Успення Богородиці, побудованої в перших початках XVI стол., а цього року, завдяки послідовним та енергійним розкопкам, відкрив глибоко в землі сховані фундаменти дійсно монументального заложення. І так перед нашими очима зарисувалися цілком ясно зовнішні фундаментальні, на 2.15 м. грубі стіни, які замикали в собі могутній квадрат на 32.50х32.50 метрів широкий та глибокий, закінчений на сході пятьма півкруглими абсидами. Треба признати, що д-рові Я. Пастернакові пощастило впасти не тільки на слід старих фундаментів, положених на 2 і пів метра глибоко під землею, але, кермуючися слушними топоґрафічними здогадами, він пішов слідами мурів та зумів відкрити цілість будівлі. Уможливили це відкриття глибокі сонди, яких, видно, дотепер у тому місці ще ніхто не переводив.

Не тут місце основно застановлятися над значінням цих для історії княжої архитектури незвичайно важких розкопок, бо буде це обширною темою основної наукової публікації, яка розслідить фундаменти цієї нової архітектурної памятки і під оглядом археольоґічним і під оглядом історично-мистецьким по закінченні розпочатих розкопок. Не можемо тут теж давати якихсь остаточних оцінок щодо значіння нововіднайденого монументу для історії архитектури княжої доби, бо зробимо це аж по доведенні дальших розкопок до кінця.

Можемо поділитися з нашими читачами тільки тими річевими вислідами, які розкопки дотепер виявили, застерігаючи собі повне право ревізії наших поглядів по завершенні розкопок при остаточній оцінці їх значіння з точки погляду історії мистецтва. Ті висновки, до яких управнює нас нинішній фактичний стан розкопок, які я мав нагоду оглядати при ближчих поясненнях д-ра Пастернака на місці в днях між 23--25 серпня ц. р., дають уже нині відповідь на отсі незвичайні актуальні питання, звязані з історією архитектури княжого Галича: 1) на питання льокалізації соборної катедри Успення Богородиці в Галичі і разом з нею на питання льокалізації княжого города Галича, 2) на питання часу її повстання.

Уже актуальний стан розкопок уповажнює нас до твердження, що відкопана будівля є дійсно катедрою Успення Богородиці на княжім замку в Галичі, а крім цього це находить своє повне потвердження в топоґрафічних даних та літописних вістках.

Фактичний нинішній стан розкопок вказує на монументальну церковну архитектуру. Церковне заложення, яке своїми вимірами перевищає вдвоє або втроє всі дотеперішні фундаменти галицьких церков чи одиноку певно збережену церкву з княжої доби, себто церкву св. Пантелеймона (нині костел св. Станислава під Галичем), вказує на особливість того заложення. Такі особливі монументальні пропорції могли мати тільки кафедральні, метрополитальні, зн. столичні заложення. Дальшим арґументом, що промовляє за кафедральним храмом, є його пятинавовість (пятикорабельність), яка на фундаментах уже нині цілком ясно зарисовується паралельними до зовнішніх стін мурами. Мусимо відкликатись до анальоґічних заложень. Такими пятинавовими заложеннями були: старе ядро Софійського собору в Києві, Софійського собору в Новгороді та в Полоцьку і катедральний храм у Мокві (Грузія). Прототипом цих пятинавових церков була т. зв. нова церква (Неа), побудована цісарем Василієм Македонським у Константинополі. Цей останній прототип, що правда, не зберігся, але збереглася до неї зближена церква Константина Ліпса в Константинополі (т. зв. Фенарі Іза).

Отже пятинавовість нововідкритої церкви в Крилосі промовляє рішуче за тим, що була вона церквою катедральною та метрополитальною, церквою, яка під оглядом величини, монументальности та богатого простірного укладу не уступала в нічім згаданим катедральним церквам. Величиною пропорцій вона зближувалась найбільш до Софійських соборів в Києві та Новгороді.

(Далі буде)

Проф. д-р Володимир Залозецький

Розкопи в Крилосі. За тим, що нововідкрита церква була дійсно катедральною церквою Успення Богородиці, промовляє конфронтація розкопаних фундаментів з топографічними даними і літописними вістками.