Дослідження середньовічної німецькомовної історіографії та джерел дніпропетровськими істориками у 1940-х-1980-х роках

Размещено на http://www.allbest.ru/

Дніпровський національний університет імені Олеся Гончара

ДОСЛІДЖЕННЯ СЕРЕДНЬОВІЧНОЇ НІМЕЦЬКОМОВНОЇ ІСТОРІОГРАФІЇ ТА ДЖЕРЕЛ ДНІПРОПЕТРОВСЬКИМИ ІСТОРИКАМИ У 1940-Х-1980-Х РОКАХ

А.Г. Венгер



Анотація

Венгер А.Г. Дослідження середньовічної німецькомовної історіографії та джерел дніпропетровськими істориками у 1940-х-1980-х роках.

У статті розглянуто розвиток досліджень середньовічної німецькомовної історіографії та джерел дніпропетровськими істориками у 1940-1980-х рр. Простежено наукову діяльність Якова Рубіна, Юрія Мицика та Миколи Кулінського, визначено результати їх досліджень.

Ключові слова: всесвітня історія, історія середніх віків, історіографія, німецькі джерела, Дніпропетровський університет, історична наука, германістика.



Annotation

Venger A. G. Erforschung mittelalterlicher deutschsprachiger Geschichtsschreibung und Quellen von Historikern aus Dnipro in den 1940er-1980er Jahren.

Im Artikel wird ein besonderes Augenmerk darauf gerichtet, dass die ersten Schritte im Studium der Geschichtsschreibung und der Quellen in der Mitte der 1940er Jahre von Jakow Rubin unternommen wurden, der deutsche Quellen nutzte, um die Geschichte des Mittelalters zu lehren und Kursund Diplomarbeiten fur Studenten anzufertigen. Eine neue Etappe in der Erforschung deutschsprachiger Geschichtsschreibung und Quellen begann in den 1970er Jahren. Der erfolgreichste Forscher in dieser Richtung war Yurii Mytsyk, der die Geschichte der Ukraine wahrend der Feudalzeit durch das Prisma deutschsprachiger Geschichtsschreibung und Quellen untersuchte.

Schlusselworter: Weltgeschichte, Geschichte des Mittelalters, Geschichtsschreibung, deutsche Quellen, Universitat in Dnipropetrowsk, Geschichtswissenschaft, Germanistik.

Venher A. G. Research of medieval german-language historiography and sources by dnipropetrovsk historians in the 1940s-1980s.

The article examines the development of studies of medieval German-language historiography and sources by Dnipropetrovsk historians in the 1940s-1980s. It is noted that the first steps in the study were made in the mid-1940s by medievalist historian Yakiv Rubin, who used German sources to teach medieval history and prepare students' term papers and diploma theses. Rubin also used German sources in museum practice, displaying some German publications in his Museum of World History. A new stage in the study of German-language historiography and sources began in the 1970s. The most successful researcher in this area was Yurii Mytsyk, who studied the history of Ukraine in the feudal era through the prism of German-language historiography and sources. The historian's work went in two directions: analysing the source potential of historical documents and publishing some of them. The involvement of new German sources allowed to significantly expand the information base on the history of Ukraine during the feudal era and determine the vision of German contemporaries on the events of Ukrainian VX-XVII centuries. In addition, the historian translated and published a significant part of German texts. Most of Mytsyk's research work has not lost its relevance today.

Keywords: world history, history of the Middle Ages, historiography, German sources, Dnipro University, historical science, German studies.



Постановка проблеми

Українська медієвістика другої половини XX ст. є однією з недостатньо вивчених ланок вітчизняної історіографії. Перед сучасними історіографами стоять серйозні виклики, пов'язані не лише з вивченням, але й з осмисленням цього феномену українського історієписання. Відразу зауважу, що під хронологічними межами середньовіччя розумію радянську періодизацію, в рамках якої працювали історики 1940-х-1980-х рр., а саме VX-XVII ст.

Дослідники

Свою увагу вивченню німецьких середньовічних джерел присвятили декілька поколінь дніпропетровських дослідників. Ще в 1920-х рр. у Катеринославському (Дніпропетровському) Інституті народної освіти працював відомий знавець середньовічних німецьких джерел Митрофан Бречкевич [4]. Після його від'їзду з міста подібні дослідження не проводилися до 1950-х рр. Першим повоєнним дослідником середньовічних німецьких джерел був Яків Рубін (1900-1975). До тодішнього Дніпропетровська він приїхав у 1945 р. із м. Ош, де перебував разом із родиною в евакуації і викладав світову історію у місцевих вишах. Рубін був спеціалістом з міської єврейської історії Східної Європи XVXVII ст., єврейської історіографії кінця ХІХ - початку ХХ ст., єврейської педагогіки та музейної справи. Перед війною працював у Білоруському історичному музеї, де вивчав історію Білорусі феодальної доби. У Дніпропетровському університеті Рубін викладав історію середніх віків та відкрив спеціалізацію з історії середніх віків. Одним із напрямів його роботи було створення історичного музею, який протягом 1940-х-1960-х рр. постійно змінював свою назву від музею всесвітньої історії до музею історії університету. У 1948-1955 рр. Рубін очолював кафедру загальної історії [5].

У 1970-х-1980-х рр. ключове місце у вивченні пізньосередньовічних німецькомовних текстів належить Юрію Мицику, який 1971 р. він закінчив Дніпропетровський університет, починаючи з 1974 р. почав працювати на кафедрі загальної історії. Одним із векторів його досліджень стало вивчення джерел із середньовічної історії України. Дослідник активно почав вивчати німецькі тексти, в яких містилася інформація з вітчизняної історії. Декілька досліджень Ю. Мицик зробив разом зі своїм наставником студентських та аспірантських років Миколою Ковальським (1929-2006).

У середині 1980-х рр. проведено дослідження та опубліковано розвідки студента історичного факультету М. Кулінського, присвячені пізньосередньовічним німецьким джерелам та історіографії. У 1985 р. студентську роботу Кулінського «Русскогерманские культурные связи XVI-XVII вв.» відзначено медаллю Мінвузу СРСР [3, с. 188].

НІМЕЦЬКОМОВНІ ДЖЕРЕЛА Космографії

Наприкінці 1940-х рр. у Дніпропетровському університеті космографії почав досліджувати Яків Рубін. Космографія - назва географічних творів, у яких надавалися загальні уявлення про фізичну географію, народонаселення тощо. Як навчальна дисципліна існувала до початку ХХ ст.

На базі створеного музею всесвітньої історії він зібрав не лише експонати, але й стародруки європейських книг доби пізнього середньовіччя та раннього нового часу. Ці книги історик використовував у декількох видах робіт: дидактичній, дослідницькій та музейній. Рубін залучав книги та матеріал із них як ілюстративний матеріал під час лекцій та семінарських занять з історії середніх віків. Ці книги використовували студенти для написання курсових та дипломних робіт. Сам Рубін теж готував нарис про інформаційний потенціал цих книг, але рукопис так і залишився невиданим. Найбільш резонансним використанням давніх книг було у музейній роботі. Ілюстрації «Космографії» Мюнстера, зокрема «Орач», були використані при оформленні музейної схеми середньовічного села [5, с. 178]. «Космографію» Мюнстера історик вивчав і як картографічне джерело. В одному зі своїх неопублікованих рукописів Я. Рубін зазначав (далі - російською): «Некоторые ценные картографические данные в уникальном латинском издании «Космография» Себастьяна Мюнстера /Базель, 1550 г./ и латинского «Всемирного географического атласа» Гомана /Нюрнберг, 1759 г./ послужили основой для исследования вопросов о происхождении и значении памятников картографии России и Украины в этих изданиях. В ходе исследования карты России в «Космографии» Мюнстера изучил русские печатные и картографические материалы, имеющие отношение к вопросу, а также такие издания, как: «Histoire de la Geograhie par M. Vivien de gant - Martin, Paris, 1873», «Geschichte der Geograhie von den alteren Leuten Aus auf die Gegenwort von Lowenberg, Berlin». «Die Altestren Karten von Busland...von Dr. Je. Michow. Hamburg» и др. Оформляю очерк по этому вопросу» [5, с. 243].

Проте нарис так і не був опублікований й усі напрацювання Рубіна залишилися в його домашньому архіві. Результати дослідження історика були непомітними для історіографії і ніколи не виходили за межі університету. Проте мали значний дидактичний та музейний вплив на студентів 1940-х-1960-х рр. Через десятиліття представник нового покоління дніпропетровських істориків Юрій Мицик у своїй роботі «Записки иностранцев как источник по истории Украины» ведучи мову про «Космографію» Мюнстера, у примітках зазначав (далі - російською): «Один экземпляр «Космографии» 1550 г. издания в библиотеке покойного доцента кафедры всеобщей истории Днепропетровского госуниверситета Я. Г. Рубина» [25, с. 64].

Увагу до «Космографії» Мюнстера привернув Юрій Мицик, який у 1970-х-1980-х рр. активно вивчав німецькі пізньосередньовічні джерела та історіографію. Говорячи про «Космографію» Мюнстера, Мицик перелічував розділи, у яких містилася інформація про територію України. Аналізуючи матеріал, дослідник дійшов висновку про компілятивність тексту, визначив джерела запозичення інформації, а саме праці Герберштейна, Меховського. Автор зазначає, що лише один сюжет - опис Львова не запозичений у Меховського, але йому не вдалось виявити звідки саме запозичено цей сегмент. Історик відзначав, що ця праця справила значний вплив на німецьку, італійську та польську історіографії, пояснює це тим, що «Космографія» Мюнстера за 100 років пережила 24 перевидання [25, с. 9-10].

У 1984 р. на сторінках журналу «Вопросы германской истории» була опублікована стаття студента історичного факультету М. Кулінського «Космография немецкого историка XVII в. (1666) Г. Горна как источник по истории германских и славянских народов» [14, с. 132-136]. Спираючись на мету та завдання написання цієї праці, молодий історик визначив жанр праці Г. Горна «Історія імперій та правлінь від створення світу до нашого часу» як космографічний. Далі дослідник констатував, що Горн користувався популярною для середньовічної історії концепцією «чотирьох монархій», але творчо її розвинув, приділивши більше часу історії та географії «Нового часу». Кулінський пояснював це тим, що Горн намагався задовольнити потреби майбутніх колоністів, особливо мігрантів протестантів [14, с. 133]. Автор відмічав конспективний стиль роботи та її компілятивність, помилковість у трактуванні давньої історії слов'янських народів, зокрема у висвітленні «сарматської ідеї» і т.д. Важливим, на думку Кулінського, є те, що до своєї праці Горн включав сучасні йому сюжети, зокрема про війну Богдана Хмельницького.

Відмічаючи компілятивність тексту, історик говорить про те, що це рідкісна пам'ятка німецької історичної думки, і припускає, що вона була написана як підручник для студентів Лейденського університету, де викладав Горн [14, с. 136]. Наприкінці статті Кулінський розмістив перекладений російською мовою уривок космографії.



Хроніки

У середині 1970-х рр. Юрій Мицик разом з М. Ковальським починають дослідження німецької хроніки «Theatrum europaeum» [11] (далі «ТЕ»). Використання та вивчення істориками «ТЕ» має довгу традицію, першість у якій належить західноєвропейській історіографії. У російськомовній історіографії це джерело почали використовувати на початку ХІХ ст. такі історики, як: В. Берх [1; 2], Є. Замисловський [9], С. Рождественський [27]. Окремі сюжети з історії України, відображені в «ТЕ», використовували українські історики М. Грушевський [8], І. Крип'якевич [13]. У радянській історіографії старт у введені «ТЕ» до наукового обігу зробив А. Гольдберг [7]. Він традиційно для російської історіографії зосереджував увагу на відомостях, що містилися у хроніці, з російської історії.

Саме тому вивчення дніпропетровськими істориками хроніки як джерела з історії України мало новаторський характер. Переклад досліджуваних глав хроніки зробила Гертруда Лозенко [11, с. 122]. Г Лозенко у довоєнні та повоєнні роки викладала німецьку мову в Дніпропетровському університеті, згодом працювала у школі, де її учнем був майбутній історик Юрій Мицик [28].

У вступі історики відзначають єдність методологічного поля у висвітленні подій на сторінках «ТЕ», стверджуючи, що історичні погляди авторів стоять досить близько до ерудитської школи.

На противагу думці історика С. Рождественського, який стверджував, що «ТЕ» не має цінних відомостей з російської історії, М. Ковальський та Ю. Мицик вважали, що наявні в журналі відомості з історії України досить цінні, особливо в перших V томах, присвячених Тридцятилітній війні. Адже там містилася інформація про участь українських козаків. Автори припускали, що джерелом інформації про участь козаків у Тридцятилітній війні є «летючі листки», які свого часу заміняли в Німеччині газети. Також історики відмічали тенденційність автора Абеліна в оцінці козаків. Найціннішими свідченнями в «ТЕ», на думку істориків, є інформація про боротьбу українського народу з турецько-татарськими набігами [11, с. 23].

Історики не лише передали зміст окремих сюжетів «ТЕ», але й провели верифікацію інформації, визначивши недооцінених Абеліном масштабів турецько-татарських грабунків українських земель. Водночас вказали і на помилки, яких допустився Абелін.

Дослідники звернули увагу на те, що в «ТЕ» фактично не знайшли відображення цілого ряду резонансних подій, які відбувалися на території України та Білорусії. Зокрема, повстання Я. Острянина, К. Скидана, Д. Гуні, боротьбу українців та білорусів проти покатоличення.

На початку 1980-х рр. Юрій Мицик повернувся до досліджень цієї хроніки, розпочавши вивчення VI-VII томів «ТЕ», де міститься інформація про війну Б. Хмельницького. Історик проаналізував методологію роботи автора хроніки Іогана-Георга Шледера і дійшов висновку, що той працював, як і автори попередніх томів, у напрямі ерудитської школи, але поступово відходив від притаманного їм хронологічного принципу. Історик зазначає, що Шледер будував свою розповідь на основі хронологічно-тематичного принципу, що дозволило уникнути плутанини [16, с. 145]. Вивчати шледеровську концепцію Визвольної війни, на думку Мицика, досить складно, оскільки Шледер не встановлював причинно-наслідкових зв'язків, не звертав увагу на соціально-економічну історію та класову боротьбу. В заслугу Шледеру історик ставить той факт, що робота написана з використанням значної кількості різноманітних джерел: епістолярних, дипломатичних та інших. Шляхом порівняння тексту «ТЕ» з німецькомовними джерелами Мицику вдалось виявити джерело, звідки Шледер брав інформацію. Зокрема, про умови Білоцеркіського мирного договору - з друкованої німецької брошури, яку Мицик виявив у відділі стародруків бібліотеки Польської академії наук у м. Гданськ. Ще однією сильною стороною цієї праці Шледера історик вважав використання усної історії, а саме залучення розповіді учасників подій, які воювали на боці Речі Посполитої, а опосередковано від останніх отримував інформацію, якою ділилися полонені козаки й татари [16, с. 147]. Історик визначив основні канали, якими Шледер отримував інформацію про Визвольну війну: 1) від німецьких дипломатів, що перебували при польському королівському дворі; 2) із канцелярії курфюрста Бранденбургського; 3) від прусських, шведських, німецьких солдатів та офіцерів. Ю. Мицик підкреслював, що відповідно до оцінних суджень тексту Шледер негативно ставиться до повстанців, усі його симпатії були на боці польської армії [16, с. 150-152].

У 1985 р. в журналі «Жовтень» [10] історик публікує перекладений українською мовою уривок з «ТЕ», присвячений битві під Берестечком. Перекладач зазначає, що на той час не існувало жодного перекладу цього фрагменту українською, білоруською та російською мовами [15, с. 90]. У тому ж номері разом зі львівським істориком Ігорем Свєшниковим публікує розвідку «У світлі німецької хроніки» [15, с. 85-91]. У ній автори відзначають класовий підхід автора «ТЕ» до висвітлення подій. На думку істориків, такий підхід проявлявся в тому, що повсталих селян, козаків та міщан автор всіляко зневажав, натомість до козацької верхівки шляхетського походження ставиться з пієтетом, особливо до Богдана Хмельницького [15, с. 89]. Ведучи мову про висвітлення Берестецької битви у хроніці, автори доходять висновку, що загалом інформація наведена правильно, але досить лаконічно та з незначними помилками. Цю хроніку історики вважали зразком тієї інформації, що потрапляла до Західної Європи про війну Богдана Хмельницького, підкреслюючи, що ця війна цікавила європейських феодалів та буржуазію [15, с. 90].

«Летючі листки»

мицик німецькомовний пізньосередньовічний історичний

Особливе місце у розвідках Ю. Мицика 19701980-х рр. займають німецькі «летючі листки» - попередники газет у європейських країнах, у яких висвітлювалися політичні, військові, релігійні та інші новини. Ці джерела були виявлені автором у відділі рукописів музею Чарторийських у Кракові у великому рукописі «Listy oryginalne 1625-1703 » [21, с. 145]. Дослідник зазначав, що поміж текстів латинською та польською мовами незначна частина, а саме вісім, написана німецькою - готичним скорописом. Ці повідомлення умовно розділені істориком на дві групи. Перша група (номери 1-5) стосувалися подій Берестецької битви, а друга (номери 6-8) містить інформацію про події у Варшаві та на білоруському театрі військових подій липня 1651 р. У результаті аналізу текстів історик доходить висновку, що один із листів під номером 5 - це переклад з польської на німецьку листа з королівського табору під Берестечком до варшавського єпископа. На думку Мицика, «новина» під номером 4 теж переклад з польської і її німецькомовність свідчить лише про те, на яку аудиторію вона розрахована [21, с. 146].

Дослідник зазначав, що найбільший інтерес (для української історіографії) становлять «новини» під номерами 1-3 - донесення з табору під Бересточком. Мицик припускав, що їх автор був німець, оскільки він виявляв зацікавленість діями німецьких найманців Хувальда та виставляв його заслуги на передній план. Цінність цих повідомлень історик вбачає в тому, що з них можна дізнатися про становище німецьких найманців, адже в польських джерелах така інформація фактично відсутня [21, с. 147].

Говорячи про джерельну цінність «новин» 1-4, автор стверджує, що вони значно поступаються польським реляціям, але все одно містять незначні елементи новизни.

Найменш важливими з інформаційної точки зору для історика є новини під номерами 6-8. Їх невисоку цінність пояснював тим, що в них переказуються різні чутки, які ходили поміж варшав'ян стосовно прибуття в місто короля. Окрім того, історику вдалось визначити ступінь залучення цих джерел європейськими істориками Шледером та Пасторієм [21, с. 149].

Одна з глав навчального посібника Ю. Мицика «Записки иностранцев как источник по истории Украины (вторая половина XVI - середина XVII в.) Часть І. Немецкие и австрийские источники» присвячена «летючим листкам». Історик розпочинає главу із загальної характеристики «летючих листків», перелічує країни, в яких вони видавалися, інформацію, яка в них публікувалася та джерела цієї інформації. Історик зазначає, що в таких джерелах міститься значний масив інформації з історії народів СРСР XVI-XVII ст., проте «летючі листки» слабко залучені як історичне джерело. Своєю працею Мицик сподівався частково заповнити цей пробіл [25, с. 33-34].

Перший блок проаналізованих «летючих листків» присвячений турецько-татарським нападам. Мицик зазначає, що перший «летючий листок», який стосувався історії слов'янських народів, побачив світ у 1514 р. У ньому був опублікований латинський текст листа папського нунція про перемогу під Оршею. Автор зазначає, що подіям з історії України присвячено нюрнбергський «летючий листок» за 1589 р., у ньому мова йшла про татарсько-турецький похід на Поділля та Галичину. Достовірність повідомлень цього листка історик перевіряє хроніками, зокрема М. Бельського та І. Бельського, Львівським літописом та іншими [25, с. 35]. Решта листків присвячена нападам 1594 р., 1606 р. Мицик зазначав, що ціла серія турецькотатарських походів не знайшла відображення або побіжно згадувалася в листках. Особливий інтерес для видавців «летючих листків» становила Хотинська війна. Її події висвітлювалися в листках польською, французькою, латинською, німецькою та італійською мовами [25, с. 37]. Мицик вважав, що найціннішим німецьким листком, який розповідав про Хотинську війну, були «Повідомлення із Валахії», за авторством німецького найманця на польській службі. Дослідник припускав, що він був протестантом, добре знав латину. Цінність цього тексту полягає в тому, що автор записував не лише свої враження, але й інформацію від інших солдат, чутки, покази полонених. Решта німецьких «летючих листків», на думку історика, є менш цінними джерелами, оскільки містять фантастичні сюжети, підкріплені у своїй більшості чутками.

Дослідник зазначає, що розгром польськими військами татарських військ під Охматовим теж став інформаційним приводом для «летючих листків» в Італії, Німеччині та Польщі.

Окремо автор розглядає летючі листки, у яких мова йде про Визвольну війну українського народу. Наявні у дослідника «листки» дозволили йому говорити про те, що питання війни під проводом Б. Хмельницького почало висвітлюватися через рік після її початку. Мицик стверджує, що характерною рисою більшості «летючих листків» є пропольська оцінка подій. Здебільшого війна трактувалась як війна козаків та татар проти Польщі. Історик доходить висновку про допоміжний характер інформаційного потенціалу цих джерел, адже вони уточнюють певні моменти, допомагають верифікувати інформацію з інших джерел [25, с. 49].

Наступну групу «летючих листків» історик об'єднує темою «Про Визвольну війну українського народу проти гніту Речі Посполитої і татаротурецьких агресорів (середини 50-х рр. XVII ст.)». Автор проаналізував літературну пам'ятку того часу «Гра в піку», в якому міжнародні відносини зображені як гра в карти. Поміж гравців є образ України у вигляді козака, в уста якого вкладені слова про те, що вони скинули короля, а тепер будуть його підтримувати. Історик говорить, що мова йде про частину козацької старшини на чолі з І. Виговським [25, с. 52]. Мицик зазначає, що німецькі «листки» дозволяють уточнити події кампанії корпусу Андрія Ждановича в Польщі та проливають світло на причини розриву між Ждановичем та Ракоци, зокрема конфлікти козаків з угорцями.

Проаналізувавши «листки», історик доходить висновку, що особі Богдана Хмельницького приділяли значну увагу. У 1657 р. в окремих «листках» з'являється інформація про різке погіршення стану здоров'я гетьмана та про його смерть. Історик зазначає, що в декількох «листках» написали про смерть гетьмана, коли він ще був живий [25, с. 57].

Згодом Юрій Мицик на сторінках журналу «Вопросы германской истории» вводить до наукового обігу ще декілька маловідомих «летючих листків» [22]. «Коротка реляція...», видана в Аугсбурзі 1621 р. Андерсом Апергером, являє собою щоденник польського шляхтича-католика, в якому описуються події Хотинської війни. Через рік опубліковано розширений варіант цієї реляції. На думку Ю. Мицика, найцінніші з джерелознавчої точки зору для вітчизняної історіографії є описані сюжети про спроби султана Османа ІІ через агентів підпалити табір військ Речі Посполитої, відомості про дії німецьких найманців, яких на службі Польщі було п'ять полків та ін.

Водночас історик зазначає, що події описуються поверхово зі значно завищеними цифрами втрат, особливо з боку Османської імперії [22, с. 137].

В іншому «летючому листку» «Детальна та достовірна реляція...» хід битви викладається на основі «листа із Кракова». До того ж у тексті наведено листи Іслама Гірея, Яна Казимира, Богдана Хмельницького. Історик зазначає, що ця реляція була раніше опублікована. У вступній частині він визначає походження «листа із Кракова», доходячи висновку, що найбільш подібною до нього є перероблена версія реляції секретаря польського короля Анджея Мясковського. Ю. Мицик зазначає тенденційність цього тексту, який цілком відповідає польській пропаганді того часу, а саме стверджуючи, що поразка під Зборовим - це перемога польського війська [22, с. 139].

Щоденники

Юрію Мицику належить і дослідження німецькомовних щоденників, зокрема щоденника Еріха Лясоти (1550-1616). На основі матеріалів, вміщених у щоденнику Лясоти, історик описує обставини, за яких той потрапив на Січ, і відзначає, що із 1579 до 1594 р. Лясота вів щоденник німецькою мовою, у якому відображено його перебування на Азорських островах, Швеції та Україні. Мицик звернув увагу на цікаву деталь, що Лясота писав цей щоденник для себе, а не для публікації, саме тому, на його думку, в ньому відсутнє возвеличення Габсбургів, перебільшення тощо [25, с. 16]. Історик говорить про високу достовірність щоденника, називає автора «спостережливим», адже Лясота відмітив тяжке життя українського селянства, яке страждало від татарських набігів [25, с. 17]. Ще одна цінність цього джерела, на думку Мицика, полягає в тому, що Лясота згадує про протистояння між козацькою старшиною та низовими козаками, що доводить факт існування класів в українському суспільстві. Підбиваючи підсумки аналізу щоденника, називає цей текст першокласним джерелом з історії України і особливо українського козацтва [25, с. 18].

Далі історик проаналізував щоденник шведського дипломата середини XVI ст. Йогана Маєра. Маєр був направлений з листами шведського короля до кримського хана. Отже, у його щоденнику зафіксовано перебування в найбільших містах Кримського ханства та Речі Посполитої. Юрій Мицик вважав, що найціннішим у місії Маєра (з точки зору джерелотворення) є те, що він, повертаючись, збирав політичну інформацію для шведського уряду і намагався фіксувати в щоденнику найважливіше з побаченого та почутого. За інформативністю історик порівнював щоденник Маєра з фундаментальними збірками донесень шведських агентів із Гданська Іогана Кокса і Пауля Пельса [25, с. 26]. Мицик визначив джерела інформації, які Маєр отримував для написання щоденника. Учений вважав, що отриману інформацію посол механічно переносив до свого щоденника і жодним чином не виказував своєї думки щодо неї, не намагався її перевірити, як результат у тексті наявна значна плутанина. Історик зазначає, що в щоденнику відсутні сентименти класового характеру, зокрема стосовно повстання опришків. Мицик пояснює це тим, що Маєр був представником Швеції, яка готувала війну проти Речі Посполитої, а отже, співчуття до правлячих верств охопленої повстаннями Польщі у нього не було [25, с. 27].

В поле зору історика потрапив і щоденник Конрада Якоба Гільдебрандта (1629-1679) учасника шведського посольства до Трансильванії 1656 р. та України 1657 р. Історик зазначає, що подорожні записки нагадують щоденник Еріха Лясоти, оскільки наведені лише описи побаченого. Мицик зауважує, що автор записок досить позитивно оцінює козаків, відзначає їх хоробрість, пояснюючи це тим, що Швеція була зацікавлена в козаках як союзниках. Найбільший інтерес у історика викликає повідомлення про аудієнцію шведського посла Велінга у Хмельницького, свідком якої був автор записок. Найважливішою частиною записок історик вважає сюжет, у якому розповідається про дії 20-тисячного корпусу полковника Антона Ждановича на території Польщі, який перебував там як союзник польської та трансільванської армії [25, с. 32].

Окрім того, Ю. Мицик займався і публікацією окремих щоденників [23]. Опублікований текст «Вісті із Валахії» 1622 р. історик узяв у бібліотеці Вроцлавського університету. Це щоденник німецького офіцера, який безпосередньо брав участь у Хотинській війні. Автор вважає, що це джерело є найціннішим з-поміж німецькомовних текстів про Хотинську війну [23, с. 123-133]. Дослідник визначив аудиторію, для якої писався цей текст, насамперед - це мешканці Німеччини, де на той час ходили різні неправдиві чутки стосовно Хотинської війни [23, с. 125].

Говорячи про німецького мемуариста Мартіна Ґрюневеґа (1562-1606), історик зазначає, що той у своїх текстах намагався створити яскраве історико-літературне полотно про країни, в яких він побував, про людей, які тут мешкали та про своє пригодницьке життя [25, с. 19]. Далі Мицик пише, що Ґрюневаґ залучає роботи античних та середньовічних істориків, якими, однак, не перевантажує текст. Найціннішими сюжетами з історії України у мемуарах Грюневег Мицик вважає опис міст Києва та Львова. Історик зазначає, що цей текст досліджує його львівський колега Я. Ісаєвич, який готує до друку опис Ґрюневеґом Києва. Мицик зупиняється на аналізі опису Львова, зазначаючи, що найбільш детально описано торговельне життя, оскільки це була «стихія» Ґрюневеґа [25, с. 19]. У висновку історик вказує на класову обмеженість мемуариста, який пропускав крізь свої погляди соціальні конфлікти в місті, але Водночас засуджував релігійний фанатизм та переслідування єретиків [25, с. 20].

Реляції

Під час наукового відрядження до Польщі у 1979 р. Юрій Мицик працював в архівах Кракова, де знайшов у відділі рукописів музею Чарторийських дві німецькі брошури, які були видані в Аугсбурзі в 1621 р. Одна брошура - це переклад з польської щоденника подій під Хотином з 1 по 24 вересня 1621 р. Інша брошура - «Реляція. І коротка розповідь...» стала предметом вивчення [19]

У публікації проведено зовнішню критику брошури, вказано кількість сторінок, шрифт яким вона надрукована. Відмічено, що на титульному аркуші розміщено два портрети. Один, на думку Мицика, - це султан Осман ІІ, а інший - не ідентифікований «старий турок». Історик припускає, що брошура була видана у 1621 р., але до завершення Хотинської війни, оскільки в ній не йдеться про результати війни. На думку історика, брошура має невисокий літературний рівень, хаотичність композиції, що пояснює поспіхом її підготовки [19, с. 147].

Історик вважав цю брошуру важливою пам'яткою слов'яно-германських відносин, у якій висвітлюється спільна боротьба проти турецької експансії. Саме це обумовлювало необхідність публікації найважливішої її частини. Щоправда, критерії важливості не вказані. Можна припустити, що цими критеріями є саме слов'янські сюжети в тексті. Досліднику відверто імпонує той факт, що автор брошури позитивно відгукується про козаків, він відмічав, що автор, на відміну від переважної більшості польських історіографів, об'єктивно ставився до козацтва і не дозволяв собі тенденційних випадів проти козаків [19, с. 148]. У додатку до публікації історик розмістив переклади текстів.

В результаті пошукової роботи в Державній публічній бібліотеці ім. Салтикова-Щедріна (м. Ленінград) у відділі «Росіка» історик виявив німецьку реляцію «Про нове повстання козаків проти Корони Польської...». Вводячи її до наукового обігу, він надав детальну зовнішню критику джерела: кількість аркушів, припущення, де вона могла бути надрукована, існування варіантів «А» та «В», які відрізняються одним словом у заголовку та ін. [20, с. 136]. Далі відзначив інформаційний потенціал документа.

Основна проблема, яку розглядає Ю. Мицик у вступній статті до брошури, - це питання її авторства. Він висуває припущення, що за походженням автор був німець, на користь цього висунув такі докази:

- німецька мова брошури;

- підвищена увага до німецьких найманців, які брали участь у війні на боці поляків.

Мицик зазначав, що в тексті є згадка про те, що автор брошури був «видним офіцером» у польській армії та прихильником компромісу між верхівкою повстанців та польською владою. Спираючись на інші моменти, історик вважав, що автора брошури варто шукати поміж командирів німецьких загонів, як-от Криштофа Хувальда та Хромфольда фон Лудінсхаузена Вольфа, Миколи-Костянтина Гізе [20, с. 137]. Дослідник схилявся до того, що автором із трьох перелічених вище осіб був генерал-майор німецької піхоти Криштоф Хувальд.

Аналізуючи погляди автора, історик зазначає їх тенденційність, зверхність у ставленні до повстанців, відстоювання феодальних порядків. Усе це, на думку історика, знижує вартість цього тексту як джерела, проте не зводить його нанівець.

Додаткову аргументацію на користь необхідності перекладу та публікації цієї брошури автор знаходить у тому, що вона мала значний вплив на образ Визвольної війни в німецькій історіографії XVII-XVIII ст. [20, с. 139-140]. Публікація джерела супроводжується коментарями Ю. Мицика.



Брошури

Юрій Мицик констатував факт, що українські історики, вивчаючи війну Б. Хмельницького, фактично оминають німецькі наративні джерела. Причин цього, на його думку, дві: обмежена кількість подібних джерел у книгозбірнях та архівосховищах СРСР та складнощі перекладу німецькомовних текстів, насичених анахронізмами [18, с. 155]. Далі історик констатує, що в Ленінграді в Державній публічній бібліотеці ім. Салтикова-Щедріна зберігається єдиний у СРСР примірник брошури «Коротке узагальнююче донесення...». Мицик зазначає, що місце видання брошури невідоме, і робить припущення, що текст надруковано у Пруссії, яка на той час була у складі Речі Посполитої. Історик перевірив брошуру на оригінальність. І зауважив, що, незважаючи на переконання автора в тому, що в основу його тексту лягли свідчення учасників Зборівської битви, насправді текст часто слово в слово повторює свідчення польського дипломата А. Мясковського.

Водночас історик зазначає, що у творі невідомого автора є інформація, яка відсутня у Мясковського, зокрема опис подій з 5 по 14 серпня та окремі деталі Зборівської битви. Проте важливість цієї брошури, на думку Ю. Мицика, полягає не скільки у наведених у ній фактах, скільки в тому, що це одне з перших друкованих видань, присвячених Визвольній війні. А без вивчення таких джерел складно уявити розвиток польської історіографії XVII ст., на яку вони справили помітний вплив [18, с. 157]. У додатку до статті опубліковано брошуру.

Аналіз німецькомовної історіографії

В середині 1970-х рр. у Миколи Ковальського разом з Юрієм Мициком виходить ряд публікацій, присвячених німецькомовній історіографії. Перша така розвідка «Рейнгольд Гейденштейн и его известия об освободительной борьбе украинского народа во второй половине XVI века» [12]. Це стаття про дослідження польського історика німецького походження Рейнгольда Гейденштейна (1553-1620). Дослідники визначають джерела, якими користувався Гейденштейн при написанні своїх праць, та дають коротку характеристику основних із них. Актуалізуючи своє дослідження, історики зазначали, що в російськомовному історіографічному просторі наявні переклади лише однієї праці Гейденштейна «Записки о Московской войне (1578-1582)» [6] та уривки декількох інших праць [12, с. 128].

В результаті аналізу тексту Гейденштейна історики встановили, що він не є оригінальним, а в деяких місцях суто компілятивний [12, с. 130]. Так, сюжети, присвячені повстанню Косинського, були запозиченими з хроніки Іоахіма Бельського [12, с. 135].

Найціннішою у працях Гейденштейна дослідники вважали інформацію про боротьбу українського народу проти турецько-татарської агресії та про селянсько-козацькі повстання проти шляхти. Історики зазначають, що Гейденштейн ставився до повстанців з позиції панівного стану Речі Посполитої, розцінював їх як «бунтарів» та «розбійників». Докоряють Гейденштейну і за те, що він однобоко трактував виникнення козацтва. Цікавим є спостереження дослідників стосовно оцінювання Гейденштейном ватажків та учасників повстань. Вони зазначають, що Лободу автор оцінював позитивніше, ніж Наливайка. Пояснюють це тим, що Лобода керував повстанням, у якому брали участь реєстрові козаки, а в повстанні Наливайка - низові. Саме шляхетським походженням Косинського історики пояснюють той факт, що Гейденштейн утримується від різких випадів у його бік [12, с. 132-133].

Про невисоку достовірність творів Гейденштейна, на думку істориків, також свідчать фактологічні помилки, зокрема те, що він плутає керівників повстання.

У висновках автори говорять про суцільну тенденційність творів Гейденштейна. Проте серед тенденційно висвітлених фактів німецьким істориком, на їх думку, можна віднайти важливі свідчення з історії України.

Згодом Юрій Мицик продовжив досліджувати творчість польських істориків німецького походження. Зокрема, до його уваги потрапила спадщина Л. Мюллера [24]. Історик встановив, що Мюллер був наближений до польських королів Стефана Баторія та Сегізмунда ІІІ Вази, а під час Ливонської війни виконував дипломатичні доручення. Далі Мицик зазначає, що окремі частини праць Мюллера були перекладені польською та російською мовами. При цьому зауважує, що переклади російською були не зовсім вдалі, тому у своїй роботі послуговувався перекладом лінгвістки Гертруди Лозенко.

У своєму дослідженні Ю. Мицик аналізував фрагменти «Польських... історій...» Мюллера, визначав позиції, з яких той писав свої тексти. Історик зазначив, що хоча Мюллер був наближений до польського короля, але, на відміну від більшості польських хроністів, досить холодно оцінював його діяльність. Автор пояснював це тим, що Мюллер дивився на Польщу як на агресора в левонських землях. І його як лютеранина не влаштовувала релігійна політика, яку провадив у Лівонії король Стефан Баторій, а саме боротьба з протестантизмом та насадження католицизму. Мицик вважав, що Мюллера турбувала зростаюча могутність Речі Посполитої. А мета написання цієї книги, на думку історика, полягала в тому, щоб застерегти німців, які мешкали на території Німеччини, про небезпеку, яка чатувала з боку Польщі» [24, с. 112]. Стосовно джерельного ресурсу «Польських... історій...», історик зазначає, що попри те що Мюллер стверджував про використання лише власних спостережень, це не відповідає дійсності, оскільки у працю введені відверто фантастичні сюжети, як-от про могилу Овідія та ін.

Важливим свідченнями «Польських... історій...» автор вважає інформацію про наміри генуезців заснувати в Києві торговельну факторію. До того ж Мюллер стверджував, що київські печери були створені італійцями. На думку Мицика, це пов'язано з народними переказами, які дійшли до часів Мюллера і свідчать про жваві торговельні відносини між Києвом та Кафою [24, с. 113].

Цінним, на думку Мицика, є географічний опис причорноморських степів - їх рослинного світу. Історик зазначає, що Мюллер наводить важливі факти про татарсько-козацькі взаємини, зокрема татарські посольства до короля Баторія, які вимагали повернути кошти за збитки (грабунки), які вони зазнали від козаків, але король відмовив. Важливою інформацією історик вважає і те, що мова йде не тільки про набіги татар, але й про випадки боротьби з ними. Історик зазначає, що Мюллер правильно характеризує Баторія як прихильника Порти. Він також підтримував їхні вимоги знищити козацтво, особливо одного з її ватажків - І. Підкову [24, с. 115].

У своїх подальших дослідженнях Юрій Мицик зосередив увагу на інтелектуальних зв'язках німецької та української історіографії XVII-XVIII ст. Він підготував статтю «К вопросу об украинсконемецких связях в области исторической мысли XVII-XVIII вв. (Г. Грабянко, С. Величко, С. Пуфендорф» [17]. У ній аналізується вплив на українських літописців праці «Вступ до європейської історії» [26] німецького юриста та історика Самуїла Пуфендорфа (1632-1694). Дослідник зазначав, що твори Пуфендорфа значно вплинули на вступну частину літописів С. Величка та Г Грабянка. Вплив на літопис Грабянка, на думку Мицика, був досить поверховим. Історик припускає, що посилання, які містяться в літописі на твір Пуфендорфа, були внесені автором уже після виходу літопису або редактором після смерті Грабянка [17, с. 144]. Аналізуючи спадщину Граб'янка, історик доходить висновку, що значно більший вплив праця Пуфендорфа мала на твір Величка «Сказання про війну козацьку з поляками». Зазначено, що Величко у своєму творі робить 25 посилань на Пуфендорфа. Автор підсумовує, що загалом Величко запозичив у Пуфендорфа приблизно дві сторінки, але у вступі ставить його працю на перше місце. Юрій Мицик пояснює це тим, що Величко, як і його попередники - українські літописці XVI-XVII ст. Ф. Сафонович, невідомий автор київського «Синопсиса» та інші, намагалися похизуватися багатством джерельної бази, знайомством з численними історичними працями, зокрема і закордонними. Ця риса характерна не лише для української історіографії.

Водночас автор зазначає, що Величко критично ставиться до твору Пуфендорфа відмічаючи, що варто більше довіряти вітчизняним джерелам, адже у Пуфендорфа трапляються помилки. У висновку Ю. Мицик пише, що вплив німецького історика на українських літописців був досить незначним, але важливим є фактор цікавості вітчизняними літописцями західноєвропейською історіографією [17, с. 145]



Висновки

Отже, вивчення німецькомовної історіографії та джерел пізнього середньовіччя займало помітне місце в діяльності дніпропетровських істориків 1940-х-1980-х рр. Початок у дослідженні німецького історіографічного спадку поклав дніпропетровський медієвіст 1940-х-1960-х рр. Яків Рубін. Він використовував німецьку космографію Мюнстера як експонат у створеному ним музеї, демонстрував окремі сторінки з картографічним матеріалом України та Росії. Він використовував «Космографію» як на лекціях та практичних заняттях із середньовічної історії, так і при написанні студентами курсових та дипломних робіт.

Серйозний прорив у розвитку теми відбувся у 1970-х-1980-х рр. Пов'язаний він з іменем дніпропетровського історика, тоді доцента кафедри загальної історії Юрія Мицика, який самостійно і у співавторстві з Миколою Ковальським досліджував німецькі хроніки, космографії, «летючі листки» та інші джерела, віднаходячи в них інформацію пізньосередньовічної історії України, особливо найяскравіших її сторінок: Хотинської битви, козацьких повстань, боротьби з татарсько-турецькою агресією, Визвольної війни Богдана Хмельницького та ін. У 1980-х рр. до дослідження теми долучився молодий дніпропетровський історик Микола Кулінський, який за наукову роботу, присвячену космографії Горна, дістав перемогу на престижному студентському конкурсі та опублікував декілька статей.

Цінність досліджень дніпропетровських істориків полягала в тому, що вони розробляли фактично невивчену в європейській історіографії тему, а саме українські сюжети на сторінках німецької історіографії та джерел. А кількість виданої наукової продукції у вигляді статей та навчальних посібників, головним чином Юрієм Мициком, дозволяє говорити про існування у Дніпропетровському університеті у 1970-х-1980-рр. потужного центру з вивчення пізньосередньовічної німецької історіографії та джерел.



Бібліографічні посилання

1. Берх В. Царствования царя Алексея Михайловича. В 2 ч. СПб., 1831. Ч. 1. 316 с.

2. Берх В. Царствования царя Алексея Михайловича. В 2 ч. СПб., 1831. Ч. 2. 270 с.

3. Венгер А. Дніпропетровські «всесвітники» пізньорадянського часу у спогадах Сергія Плохія. Проблеми всесвітньої історії. 2022. № 10. С. 181-205.

4. Венгер А. Г Образи медієвіста та медієвістики: Митрофан Бречкевич. Вінниця, 2022. 160 с.

5. Венгер А. Образи медієвіста та медієвістики: Яків Рубін. Вінниця, 2022. 312 с.

6. Гейденштейн Р. Записки о Московской войне (15781582) / пер. с лат. И. И. Виноградова. СПб, 1889. 213 с.

7. Гольдберг А. Известия о России в западноевропейских периодических изданиях XVI-XVII века. Вопросы истории. 1961. № 7. С. 204-207.

8. Грушевський М. Історія України-Руси. К., 1998. Т 10. 408 с.

9. Замысловский Е. Царствование Федора Алексеевича (Введение, обзор источников). СПБ 1871. Ч. 1. 216 с.

10. Йоган-Георг Шледер. Театр Європи. Фрагмент. (переклад з німецької Юрія Мицика). Жовтень 1985. № 7. С. 83-91.

11. Ковальский Н., Мыцык Ю. Немецкое историческое сочинение «Theatrum europaeum» об освободительном движении украинского народа в первой половине XVII века. Вопросы рабочего и национальноосвободительного движения. 1975. Вып. 2. С. 120135.

12. Ковальский Н., Мыцык Ю. Рейнгольд Гейденштейн и его известия об освободительной борьбе украинского народа во второй половине XVI века. Вопросы германской истории и историографии. 1976. С. 124-141.

13. Крип'якевич І. П. Богдан Хмельницький / відп. ред. Ф. П. Шевченко, І. Л. Бутич, Я. Д. Ісаєвич. 2-ге вид., виправлене і доповнене. Львів: Світ, 1990. 408 с.

14. Кулинский Н. Космография немецкого историка XVII в. Г. Горна как источник по истории германских и славянских народов. Вопросы германской истории. С. 132-136.

15. Мицик Ю., Свєшніков І. У світлі німецької хроніки. Жовтень 1985. № 7. С. 85-91.

16. Мыцык Ю. История Освободительной войны украинского народа 1648-1654 гг. в освещении немецкой хроники «Театр Европы». Вопросы германской истории. Русско-германские отношения нового и новейшего времени. 1982. С. 145-158.

17. Мыцык Ю. К вопросу об украинско-немецких связях в области исторической мысли XVII-XVIII вв. (Г. Грабянко, С. Величко, С. Пуфендорф). Вопросы германской истории и историографии. 1976. С. 142-146.

18. Мыцык Ю. Малоизвестный немецкий источник по истории Освободительной войны украинского народа 1648-1654 гг. Исследования по истории русскогерманских отношений [Вопросы германской истории]. 1978. С. 155-164.

19. Мыцык Ю. Немецкая брошюра XVII века о совместной борьбе славянских народов против татарско-турецкой агрессии в период Хотинской воны 1621 года. Историография русско-германских отношений нового и новейшего времени. 1979. С. 146-154.

20. Мыцык Ю. Немецкая печатная реляция 1649 г. об Освободительной войне украинского народа 16481954 гг. Вопросы германской истории. Историографические проблемы германской истории в новое и новейшее время. 1980. С. 135-153.

21. Мыцык Ю. Немецкие «летучие листки» об освободительной войне украинского народа 1648-1654 гг. Вопросы германской истории. Классовая борьба и социальные движения нового и новейшего времени. 1981. С. 144-156.

22. Мыцык Ю. О двух немецких «летучих листках». Вопросы германской истории. Анализ источников и их использование. 1984. С. 136-145.

23. Мыцык Ю. А. Записки немецкого офицера о Хотинской войне 1621 г. как исторический источник. Вопросы германской истории. Русско-германские связи и отношения нового и новейшего времени. С. 122-135.

24. Мыцык Ю. Сведения Л. Мюллера как источник по истории освободительной борьбы украинского народа во второй половине XVI в. Вопросы рабочего и национально-освободительного движения Дн., 1975. Вып. 2. С. 109-119.

25. Мыцык Ю. А. Записки иностранцев как источник по истории Украины (вторая половина XVI - середина XVII в.). Часть І. Немецкие и австрийские источники. Днепропетровск. 1981. 75 с.

26. Пуфендорф С. Ведение в историю европейскую. СПБ, 1718.

27. Рождественский С. Известия о России в историческом сборнике «Theatrum europaeum». Журнал министерства народного просвещения. Май. 1891. Ч. 275. С. 57-78.

28. Спогади Ю. Мицика про Гертруду Лозенко. Архів автора.

References

1. Berh V. Carstvovaniya carya Alekseya Mihajlovicha. [The reign of Tsar Alexei Mikhailovich]. SPb., 1831. Ch. 1. 316 p. [in Russian].

2. Berh V. Carstvovaniya carya Alekseya Mihajlovicha. [The reign of Tsar Alexei Mikhailovich]. SPb., 1831. Ch. 2. 270 p. [in Russian].

3. Venher A. Dnipropetrovski «vsesvitnyky» piznoradianskoho chasu u spohadakh Serhiia Plokhiia. [Dnipropetrovsk researchers of world history of the late Soviet era in the memoirs of Serhii Plokhiy]. Problems of World History No. 10 (2022). P. 181-205 [in Ukrainian].

4. Venher A. H. Obrazy mediievista ta mediievistyky: Mytrofana Brechkevych. [Images of the medievalist and medieval studies: Mitrofan Brechkevych]. Vinnitsa. 2022. 160 p. [in Ukrainian].

5. Venher A. H. Obrazy mediievista ta mediievistyky: Yakiv Rub, n. [Images of the medievalist and medieval studies: Yakiv Rubin]. Vinnitsa, 2022. 312. [in Ukrainian].

6. Gejdenshtejn R. Zapiski o Moskovskoj vojne (15781582). [Notes on the Moscow War. (1578-1582) / рєг. from lat. I. I. Vinogradova]. St. Petersburg, 1889. 213 p. [in Russian].

7. Goldberg A. Izvestiya o Rossii v zapadno-evropejskih periodicheskih izdaniyah XVI-XVII veka. [News about Russia in Western European periodicals of the 16th-17th centuries] Questions of history. 1961. №. 7. p. 204-207 [in Russian].

8. Hrushevskyi M. Istoriia Ukrainy-Rusy. [History of Ukraine-Russia]. K. 1998. T 10. 408 p. [in Ukrainian].

9. Zamyslovskij E. Carstvovanie Fedora Alekseevicha (Vvedenie, obzor istochnikov). [The reign of Fedor Alekseevich (Introduction, review of sources)]. St. Petersburg, 1871. Part 1. 216 p. [in Russian].

10. Yohan-Heorh Shleder. Teatr Yevropy. Fragment. (pereklad z nimetskoi Yuriia Mytsyka). [Theater of Europe. Fragment. (translated from German by Yuri Mytsyk)]. October 1985, No. 7. P 83-91 [in Ukrainian].

11. Kovalskij N., Mycyk Yu. Nemeckoe istoricheskoe sochinenie «Theatrum europaeum» ob osvoboditelnom dvizhenii ukrainskogo naroda v pervoj polovine XVII veka. [German historical work "Theatrum europaeum" about the liberation movement of the Ukrainian people in the first half of the 17th century]. Questions of the labor and national liberation movement. Issue. 2. 1975. P 120-135 [in Russian].

12. Kovalskij N., Mycyk Yu. Rejngold Gejdenshtejn i ego izvestiya ob osvoboditelnoj borbe ukrainskogo naroda vo vtoroj polovine XVI veka. [Reinhold Heidenstein and his news about the liberation struggle of the Ukrainian people in the second half of the 16th century]. Questions of German history and historography. 1976. P 124-141 [in Russian].

13. Krypiakevych I. P Bohdan Khmelnytskyi / vidp. red. F. P Shevchenko, I. L. Butych, Ya. D. Isaievych. [Bohdan Khmelnytskyi / rep. ed. F. P Shevchenko, I. L. Butych, Y. D. Isaevich]. 2nd ed., corrected and supplemented. Lviv: World, 1990. 408 p. [in Ukrainian].

14. Kulinskij N. Kosmografiya nemeckogo istorika XVII v. G. Gorna kak istochnik po istorii germanskih i slavyanskih narodov. [Cosmography of a German historian of the 17th century. G. Horn as a source on the history of the Germanic and Slavic peoples]. Questions of German history. 1984. Р 132-136. [in Russian].

15. Mytsyk Yu. Svieshnikov I. U svitli nimetskoi khroniky. [Sveshnikov I. In the light of the German chronicle]. October. 1985. №. 7. P 85-91 [in Ukrainian].

16. Mycyk Yu. Istoriya Osvoboditelnoj vony ukrainskogo naroda 1648-1654 gg. v osveshenii nemeckoj hroniki «Teatr Evropy». [History of the Liberation War of the Ukrainian people 1648-1654. in the coverage of the German chronicle "Theater of Europe"]. Questions of German history. Russian-German relations of modern and contemporary times. 1982. Р 145-158 [in Russian].

17. Mycyk Yu. K voprosu ob ukrainsko-nemeckih svyazyah v oblasti istoricheskoj mysli XVII-XVIII vv. (G. Grabyanko, S. Velichko, S. Pufendorf). [To the question of Ukrainian-German relations in the field of historical thought of the XVII-XVIII centuries. (G. Grabianko, S. Velichko, and S. Pufendorf)]. Issues of German history and historiography. 1976. Р 142-146 [in Russian].