Особливості мовної політики радянської влади в УСРР/УРСР у 1930-х роках

У 1933-1938-х рр. відбувається процес уніфікації та централізації науково-освітньої діяльності на українських землях, що включав у себе стрімку «більшовизацію» виховного процесу (Єфіменко, 2001: 178). Незважаючи на тотальну русифікацію, українське населення все ж підвищувало свій мовно-культурний рівень.

За даними перепису 1939-го р. в Україні письменними були 85,3% людей у віці до 50 років. Працювали 32 тис. шкіл і 700 технікумів (Чуткий). Ймовірно це пов'язано з процесом ліквідації не писемності населення, який розгорнувся у 1920-х рр. - у період політики українізації, що й зумовило зростання освіченості серед українців.

Слід зазначити, що русифікація поширилася не лише на українську освіту, а й на освітній процес національних меншин, які проживали на території УСРР. Станом на 1938 р. ліквідовувалися національні сільради та навчальні заклади німців, євреїв, болгар, вірмен, татар та інших етносів, утворені за період коренізації. У постанові ЦК КП(б)У від 10 квітня 1938 p. вказано: «Політбюро ЦК КП(б)У визнає недоцільним і шкідливим подальше існування особливих національних шкіл, особливих національних відділів та класів при звичайних радянських школах і постановляє реорганізувати особливі національні німецькі, чеські, швецькі школи і технікуми в радянські школи звичайного типу, ліквідувати національні відділи, відділення і класи при звичайних школах, технікумах і вузах...» (Діяк, 2010: 58). Таким чином, радянська влада поширювала русифікаторські тенденції не лише в українському мовно-культурному просторі, але й у середовищі тих етносів, що проживали на території УСРР/УРСР під час означеного періоду.

Русифікація відбувалася не лише у закладах початкової та середньої освіти, а й у науковій сфері. З 1 жовтня 1933 р. в УРСР почали створювати університети, але переважно з російською мовою навчання та прямим підпорядкуванням всесоюзному центру. Таким чином, університети в УСРР відновилися через прагнення радянського уряду уніфікувати вищу школу СРСР за єдиним російським зразком (Коротенко, 2010: 11).

Університети у Києві, Харкові, Одесі та Дніпропетровську створювалися на базі місцевих інститутів професійної освіти та фізико-хіміко-математичних інститутів і розпочали свою роботу з вересня-жовтня 1933 року. Структура, управління та організація навчального процесу окреслювалися у постанові колегії Наркомату освіти УСРР «Про заснування державних університетів» від 3 січня 1933 року.

Згідно постанови, університети складалися з факультетів, відділів та кафедр. До університетського керівництва входили директор, його заступник з навчальної частини та заступник з науково-дослідної роботи. Створювалася також рада університету, на якій розглядалися поточні університетські питання навчальної та наукової роботи (Коротенко, 2010: 12).

На час свого відкриття в університетах нараховувалося від чотирьох (Одеський університет) до семи факультетів (Харківський університет), розпочали роботу 188 кафедр. У перший навчальний рік у вищих навчальних закладах радянської України налічувалось 6714 студентів та 260 аспірантів. У передвоєний час в університетах нараховувалось від 2 тисяч (Дніпропетровський університет) до 5 тисяч (Харківський університет) студентів різних форм навчання. Починаючи з 1934 року, університети УРСР щороку випускали 300-400 фахівців для багатьох галузей народного господарства. Важливе значення для розвитку вищої освіти та збільшення кількості спеціалістів з університетською освітою мало введення заочної форми навчання та екстернату (Коротенко, 2010: 12).

У вищих навчальних закладах перехід на російську мову прискорився після створення 1936 р. союзно-республіканського комітету в справах вищої освіти (з 1946 р. - Міністерство вищої і середньої спеціальної освіти), якому почали підпорядковуватися відповідні установи (Шевельов, 1998: 66). Таким чином, станом на 1 січня 1937 р. нараховувалося 37% україномовних професорів та викладачів вищих шкіл, а по інститутах Наркомосвіти чисельність українців варіювала до - 52% (Огієнко).

Вагоме значення для відновлення університетської освіти мала постанова РНК СРСР і ЦК ВКП(б) від 23 червня 1936 року «Про роботу вузів і про керівництво вищою школою». Постанова прискорила складання навчальних планів, визначення чіткого графіку навчального процесу, затвердження лекцій, лабораторних та практичних робіт основними формами навчальних занять, зростання значення виробничої та педагогічної практики студентів, введення єдиної системи оцінювання (Коротенко, 2010: 12-13). Вище перераховані заходи сприяли підвищенню якості освіти в університетах та сприяли регламентації наукового процесу.

У 1934 р. Всеукраїнська Академія наук почала безпосередньо підпорядковуватися Москві та відповідно перетворювалася на філію Всесоюзної Академії наук (Яворська, 2014: 195). На додаток, офіційні дані показують, що відсоток українців в Академії станом на 1937 р. знизився до 54,9%. Зміна назв Академії наче відбиває цю еволюцію: до 1935 р. Академія була Всеукраїнською, потім Українською, з 1936 р. - Академією наук УСРР, а з 1937 р. - Академією наук УРСР (Шевельов, 1998: 66). Статус технікумів було знижено до рівня середнього спеціального навчального закладу (68. Розвиток освіти...).

Упродовж 1920-х рр. розвитку українізації у науковій сфері сприяла діяльність Інституту української наукової мови (ІУНМ) ВУАН. Основним завданням установи - було написання словників з української наукової термінології та енциклопедій. Спільно з Міжнародним інститутом агрокультури в Римі ІУНМ займався розробкою «Словника сільськогосподарської термінології» 25 мовами, який видано у 1928 р. (Новородовський, 2017: 166).

Це свідчило про важливе значення української мови для розвитку науки не лише в УСРР, але й у світі. Враховуючи це, Інститут мав стати провідною установою для поширення українізації та задоволення практичних проблем української мови (Інститут української наукової мови). Втім, розвиток української мови, як ідентифікатора нації не сприймався партійною лінією, що у свою чергу відзначилося на діяльності українських діячів науки і культури. Так, у 1930 р., у зв'язку із сфабрикованими справами проти українських мовознавців та висунення звинувачень у «буржуазному націоналізмі» ІУНМ було ліквідовано, а вчених репресовано, зокрема Григорія Холодного було страчено.

У 1931 р. на основі ліквідованого ІУНМ та інших мовознавчих установ ВУАН було реорганізовано в Інститут мовознавства. Після офіційної постанови ЦК КП(б)У від 22 листопада 1933 р. про припинення українізації термінологічний відділ Інституту мовознавства було ліквідовано. Всі надруковані словники було усунено з книгарень і бібліотек у спеціальні закриті книгосховища. Знищено всі словники, що були в друку чи на різних стадіях опрацювання (Інститут української наукової мови).

Щоб заповнити прогалини у галузі термінології ВУАН упродовж 1934-1935 рр. опублікував серію «термінологічних бюлетенів», а саме: медичний, ботанічний, математичний, фізичний та виробничий, обсягом 60-80 сторінок. Ці видання вміщували інформацію, що осуджувала «українознавчу термінологію» та вміщала виправлення щодо словників у галузі науки та техніки. Лише у чотирьох бюлетенях, за підрахунками О. Кочерги, було виправлено чотирнадцять з половиною тисяч термінів, тобто «деукраїнізовано» 50-80% оригінальних слів.

Як альтернативу українським, було запропоновано російські та міжнародні терміни в російськомовній транскрипції. Крім того, було внесено зміни в структуру терміносистем та у стилістику української наукової мови, за допомогою впровадження нових, не властивих українській мові правописних та граматичних норм (Інститут української наукової мови). Партійна номенклатура аргументувала такі зміни тим, що стара українська термінологія була спрямована на фальсифікацію та відрив української мови від російської; націоналістичне перекручення та уникнення спільності з російською мовою; спростування самостійного розвитку та окремішності мови українського народу.

Основне завдання полягало у відмові від граматичних форм, які розривали історичний зв'язок російської та української мови; проведенні уніфікації математичної термінології та ліквідації не потрібних термінів; майже цілковитій відмові від синонімів; заміні «націоналістичної» термінології на загально поширені терміни, які використовував робітничий клас та трудова інтелігенція; осуджувалося вживання «націоналістичних» неологізмів замість російських термінів, синонімів та україномовних відповідників у граматичній будові.

Фактично, з 1930-х рр. обов'язкове вживання української у державних, партійних установах та термінології втратило свою актуальність, а російська знову набувала статусу офіційної мови. Проте українська мова все ще вживалася у державній та освітній сфері. Вступні іспити до вищих навчальних закладів та підготовчі курси проводилися двома мовами: українською та російською (Коляска, 1970: 18).

Незважаючи на ідеологічний зміст радянської освіти, переважання у технікумах та університетах російської мови навчання, кількість вищих навчальних закладів невпинно зростала: з 19 у 1915 р. до 129 у 1938 р., це в свою чергу, було зумовлено потребою радянського керівництва у високоосвічених кадрах та поширенням вищої освіти серед населення. Відповідно кількість студентів зросла з 27 тис. (1915 р.) до 124 тис. (1938 р.).

Проте кількість аж ніяк не відповідала якості освіти (Чуткий). Остання, у свою чергу, була заполітизована та перебувала на середньому рівні забезпечення навчальними матеріалами. Вагомий вплив на науково-освітню підготовку молоді справило винищування «старих» педагогічних кадрів та викладачів-вільнодумців. Так, у 1933-1941 рр. були репресовані викладачі університетів: академіки М. П. Кравчук, С. Ю. Семковський, професори Н. Г. Ягнетинська, М. К. Зеров, Р. Р. Вирижківський, І. І. Гапович-Коган, В. С. Фінкельштейн, О. Я. Мікей, Н. Ю. Мірза-Авак'янц, Д. О. Крижанівський, О. О. Сухов, М. О. Русанівський, М. І. Безбородько та багато інших.

Репресії нанесли колосальну шкоду університетам, оскільки знищували передові професорсько-викладацькі кадри, гальмували розвиток науки, особливо гуманітарного профілю, та створювали тяжку психологічну обстановку, яка панувала в університетських аудиторіях. Про свободу думки та слова в означений період взагалі мова не йшла (Коротенко, 2010).

Остаточно залишки політики українізації були ліквідовані в 1938 р. Саме цим роком датована постанова Раднаркому УРСР «Про обов'язкове викладання російської мови в усіх неросійських школах», що сприяла русифікації науково-освітнього процесу, та постанова ЦК КП(б)У «Про реорганізацію національних шкіл на Україні» (Шевченко, 2013a: 80). Внаслідок вище сказаних подій зросла роль російської мови та культури, що в свою чергу призводило до радянізації освітнього та виховного процесів.

Таким чином, у 1930-х рр. радянське керівництво проводило нову мовно-культурну та науково-освітню політику, яка передбачала поступовий перехід на російську мову викладання початкових, середніх та вищих навчальних закладів. Головною умовою ефективності освітнього процесу було запровадження російської мови, як основного предмету. Не варто відкидати ідеологічну складову навчальних програм, яка суворо контролювалася на рівні вищого партійного керівництва.

Вагомих змін зазнала українська мова та термінологія. Новий український правопис, впорядкований у 1933 р. відкидав усі здобутки українського мовознавства протягом 1927-1928 рр. На практиці, партійна номенклатура почала втілювати в життя стратегію етнокультурного змішування на території УСРР/УРСР, що мала на меті викорінити українську мову з широкого вжитку та сприяти асиміляції усіх не російськомовних народів СРСР у єдину мовно-культурну спільноту.

Для того, щоб прискорити русифікацію україномовного населення радянська влада встановила контроль над періодичними виданнями, книжковою продукцією та журналами, які ставали основним засобом ідеологічного впливу на маси. Цьому сприяло створення у 1935 р. п'яти відділів: агітації та пропаганди, друку та видавництв; шкіл; культурно-освітньої роботи; науки; науково-технічних винаходів та відкриттів. Основним завданням партійної номенклатури було винищення «живої» української мови та викорінення проявів українського націоналізму в мовознавстві, друкованих працях та науково-освітній галузі.

Ці та інші заходи проводилися з метою виховання нового покоління українського народу, яке пережило голод, масові репресії та русифікацію. Це призвело до того, що українських народ втрачав свою багатовікову ідентичність та всіляко уникав спілкування рідною мовою. Насаджена ще з початкової школи російська мова та культура підірвала українську національну свідомість, сприяла входженню українців до російського мовно-культурного простору та злиття з етнічними спільнотами, які проживали на території УСРР/УРСР. Штучно насаджена ідея «братніх народів» Радянського Союзу отримала свою практичну реалізацію.

Висновки та перспективи подальших розвідок у даному напрямку

Вивчення мовної політики радянської влади на території УСРР/УРСР у 1930-х рр. засвідчив тотальних характер русифікації суспільства, яка стала одним із методів знищення ідентичності. Україномовне населення потрапляло під загрозу переслідування, утисків і репресій через формування упередженого ставлення до українців як «буржуазних націоналістів». Застосовуючи силові методи разом із ідеологічними, радянська влада намагалася вплинути на ідентичність населення УСРР/УРСР, створити умови для тотальної асиміляції і русифікації. Усі сфери життєдіяльності суспільства потрапили під вплив русифікаційної політики, яка супроводжувалася масовими репресіями проти українських науковців, у тому числі філологів і мовознавців, вчителів, компартійних діячів, які активно упроваджували українізацію у 1920-х рр. Тобто носії української мови потрапляли під тиск тоталітарного режиму, зазнавали масових репресій.

Наслідками стало фізичне знищення українського населення, формування страху перед державою, відмова від ідентичності чи її гібридизація. Все це сприяло у 1960-1980-х рр. ефективному упровадженню русифікації, з метою асиміляції всього населення Радянського Союзу і формування нової спільності «радянський народ», у якій мовно-культурні особливості російського етносу стали б визначальними. Наслідки впливу радянського тоталітарного режиму у 1930-х рр. відчутні на сучасному етапі державотворення, а враховуючи реалії російсько- української війни, необхідність відновлення історичної пам'яті, наукові дослідження у цьому напрямку є перспективними і мають вагоме теоретичне і прикладне значення.

Джерела та література

1. Orazi L. Ukrainian language policy in the 1920s and after 1991: development stages and present trends. Українська мова. 2022. № 2. С. 3-22.

2. Войналович Л. Підготовка вчителів для національних меншин в Україні (20-30-ті рр. ХХ століття): автореф. дис. канд. пед. наук: 13.00.04. Житомир: Держ. ун-т ім. І. Франка, 20 c.

3. Годун Н. Політична діяльність А. Хвилі в УСРР (1926-1936 рр.): функції і завдання головного цензора. Проблеми історії України: факти, судження, пошуки: Міжвід. зб. наук. пр. 2006. Вип. 15. С. 155-167.

4. Дзюба І. Інтернаціоналізм чи русифікація.

5. Діяк І. Українське відродження або нова русифікація. Київ: Видавничий дім «KM Academia», 2010. 336 с.

6. Єфіменко Г. Комунізм vs. Українське націєтворення в Радянській Україні (1917-1938 рр.): сприяння, поборювання чи вимушене замирення? Український історичний журнал. Київ, № 2(503). С. 114-132.

7. Єфіменко Г. Національно-культурна політика ВКП(б) щодо Радянської України (1932-1938). Київ: Інститут історії України, 2001. 304 с.

8. Інститут української наукової мови.

9. Ісаєвич Я. Українське книговидання: витоки, розвиток, проблеми. Львів, 2002. 520 с.

10. Національні меншини України в політичних процесах ХХ - ХХІ століть: стан і проблеми дослідження / авт. кол.: Котигоренко В.О. (керівник), Калакура О.Я., Ковач Л.Л., Коцур В.В., Кочан Н.І., Ляшенко О.О., Ніколаєць Ю.О., Новородовський В.В., Панчук М.І. Київ: ІПіЕнД ім. І.Ф. Кураса НАН України, 2020. 624 с.

11. Коляска І. Освіта в Радянській Україні. Торонто, 1970. 260 с.

12. Коротенко М. Університетська освіта в Радянській Україні (1933-1941): автореф. дис. канд. іст. наук: 07.00.01. Київ: Нац. ун-т ім. Т. Шевченка, 2010. 19 с.

13. Лопата О. Становлення та розповсюдження української преси (XVIII - початок ХХ століття). Вісник Книжкової палати. Київ, 2013. № 9. С. 29-35.

14. Масенко Л. Мова і суспільство: постколоніальний вимір. Київ: КМ Академія, 2004. 164 с.

15. Масенко Л. Мовна політика в УРСР: історія лінгвоциду. Українська мова у ХХ сторіччі: історія лінгвоциду / За ред. Л. Масенко. Упоряд. Л. Масенко, В. Кубайчук, О. Демська- Кульчицька. Київ, 2005. С. 5-36.

16. Мовна ситуація в Україні: історія й сучасний стан.

17. Мураховський А. Українське книговидання: радянська доба і сьогодення. Вісник Книжкової палати. 2014. № 7. С. 3-8.

18. Нельга О. Українська етносоціологія.

19. Новородовська Н. Вплив радянської політики русифікації на соціокультурний та мовний простір УРСР у 1964-1985 рр. Молодий вчений. 2018. № 11 (63). С. 30-35.

20. Новородовський В. Аграрна наука в системі УАН-ВУАН-АН УСРР/УРСР (1918-1963 рр.): дис. на на здобуття наук. ступеня канд. іст. наук: 07.00.07: історія науки й техніки. Київ, 2017. 269 с.

21. Огієнко І. Історія української літературної мови.

22. Рафальський О. Національні меншини України у ХХ столітті: Історіографічний нарис. Київ : Полюс, 2000. 447 с.

23. Розвиток освіти й шкільництва в Україні у ХХ столітті.

24. Рудий Г. Періодика України 1917-1940 рр. як історичне джерело. Бібліотечний вісник. Київ, 2008. №1. С.29-35.

25. Русский язык в школах Украины. ЦДАГО України. Ф. 1. Оп. 20. Спр. 7240. Арк. 10-11.

26. Свинаренко Н., Добрунова Л. Українське радянське суспільство (30-х рр. ХХ ст.): провідні суспільно-політичні, культурні, освітні тенденції. Культурологічний альманах. 2023. Вип. 1. С. 64-69.

27. Ситник Ю. Вплив процесу «українізації» 1920-х - початку 1930-х років на мовно-національну ідентичність українців Донеччини. Актуальні питання гуманітарних наук. Дрогобич, 2019. Вип 26, том 2. С. 8-13.

28. Старинський М., Завальна Ж. Мовна політика СРСР як інструмент спричинення соціокультурної травми та її наслідки для сучасного українського суспільства. Man and society in the dimensions of socio-cultural transformation : Scientific monograph. Riga, Latvia, C. 73-103.

29. Стоян Т., Стоян П. Уніфікація інформаційного простору як аспект повсякденного життя українського радянського суспільства 1920-1930-х рр. Науковий часопис Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова. Серія 6: Історичні науки. Київ : Вид- во НПУ ім. М. П. Драгоманова, 2015. Вип. 13. С. 169-174.

30. Тимощик М. Еволюція видавничої мережі радянського типу.

31. Чуткий А. Історія України. Навчальний посібник.

32. Шведова М. Лексична варіантність в українській пресі 1920-1940-х років і формування нової лексичної норми (корпусне дослідження). Мовознавство. 2021. № 1. С. 16-35.

33. Шевельов Ю. Українська мова в першій половині двадцятого століття (1900-1941): Стан і статус. Чернівці: Рута, 1998. 212 с.

34. Шевченко С. Організація навчального процесу у школах національних меншин в УРСР (кінець 30-х - 40-ві рр. ХХ ст.). Рідна школа. 2013a. № 8-9. С. 71-76.

35. Шевченко С. Стан розвитку російських шкіл в УРСР (кінець 30-х - 40-ві рр. ХХ ст.). Наукові записки НДУ ім. М. Гоголя. Сер.: Психолого-педагогічні науки. 2013b. № 5. С. 272-279.

36. Яворська С. Розвиток української мови в добу русифікації та українізації. Науковий вісник. 2014. С. 192-205.

Reference

1. Orazi L. Ukrainian language policy in the 1920s and after 1991: development stages and present trends. Ukrayins'ka mova. 2022. № 2. S. 3-22. [in English].

2. Voynalovych L. Pidhotovka vchyteliv dlya natsional'nykh menshyn v Ukrayini (20-30-ti rr. XX stolittya) [Teacher training for national minorities in Ukraine (20-30s of the twentieth century)]: avtoref. dys. kand. ped. nauk: 13.00.04. Zhytomyr: Derzh. un-t im. I. Franka, 2011. 20 s. [in Ukrainian].

3. Hodun N. Politychna diyal'nist' A. Khvyli v USRR (1926-1936 rr.): funktsiyi i zavdannya holovnoho tsenzora [Political Activity of A. Khvyla in the Ukrainian SSR (1926-1936): Functions and Tasks of the Chief Censor]. Problemy istoriyi Ukrayiny: fakty, sudzhennya, poshuky: Mizhvid. zb. nauk. pr. 2006. Vyp. 15. S. 155-167. [in Ukrainian].

4. Dzyuba I. Internatsionalizm chy rusyfikatsiya [Internationalism or Russification].

5. Diyak I. Ukrayins'ke vidrodzhennya abo nova rusyfikatsiya [Ukrainian revival or new Russification]. Kyyiv: Vydavnychyy dim «KM Academia», 2010. 336 s. [in Ukrainian].

6. Yefimenko H. Komunizm vs. Ukrayins'ke natsiyetvorennya v Radyans'kiy Ukrayini (19171938 rr.): spryyannya, poboryuvannya chy vymushene zamyrennya? [Communism vs. Ukrainian nation-building in Soviet Ukraine (1917-1938): Promoting, overcoming or forced reconciliation?]. Ukrayins'kyy istorychnyy zhurnal. Kyyiv, 2012. № 2(503). S. 114-132. [in Ukrainian].

7. Yefimenko H. Natsional'no-kul'turna polityka VKP(b) shchodo Radyans'koyi Ukrayiny (19321938) [The national and cultural policy of the CPSU(b) towards Soviet Ukraine (1932-1938)]. Kyyiv: Instytut istoriyi Ukrayiny, 2001.304 s. [in Ukrainian].

8. Instytut ukrayins'koyi naukovoyi movy [Institute of the Ukrainian Scientific Language].

9. Isayevych Ya. Ukrayins'ke knyhovydannya: vytoky, rozvytok, problem [Ukrainian book publishing: origins, development, problems]. L'viv, 2002. 520 s. [in Ukrainian].

10. Natsional'ni menshyny Ukrayiny v politychnykh protsesakh XX - XXI stolit': stan i problemy doslidzhennya [National Minorities of Ukraine in the Political Processes of the XX - XXI Centuries: Status and Problems of Research] / avt. kol.: Kotyhorenko V.O. (kerivnyk), Kalakura O.Ya., Kovach L.L., Kotsur V.V., Kochan N.I., Lyashenko O.O., Nikolayets' Yu.O., Novorodovs'kyy V.V., Panchuk M.I. Kyyiv: IPiEnD im. I.F. Kurasa NAN Ukrayiny, 2020. 624 s. [in Ukrainian].

11. Kolyaska I. Osvita v Radyans'kiy Ukrayini [Education in Soviet Ukraine]. Toronto, 1970. 260 s. [in Ukrainian].

12. Korotenko M. Universytets'ka osvita v Radyans'kiy Ukrayini (1933-1941) [University Education in Soviet Ukraine (1933-1941)]: avtoref. dys. kand. ist. nauk: 07.00.01. Kyyiv: Nats. un-t im. T.Shevchenka, 2010. 19 s. [in Ukrainian].

13. Lopata O. Stanovlennya ta rozpovsyudzhennya ukrayins'koyi presy (XVIII - pochatok XX stolittya) [Formation and spread of the Ukrainian press (eighteenth - early twentieth centuries)]. Visnyk Knyzhkovoyipalaty. Kyyiv, 2013. № 9. S. 29-35. [in Ukrainian].

14. Masenko L. Mova i suspil'stvo: postkolonial'nyy vymir [Language and society: the postcolonial dimension]. Kyyiv: KM Akademiya, 2004. 164 s. [in Ukrainian].

15. Masenko L. Movna polityka v URSR: istoriya linhvotsydu. [Language policy in the Ukrainian SSR: the history of linguistic violence.] Ukrayins'ka mova u XX storichchi: istoriya linhvotsydu / Za red. L. Masenko. Uporyad. L. Masenko, V. Kubaychuk, O. Dems'ka-Kul'chyts'ka. Kyyiv, 2005. S. 5-36. [in Ukrainian].

16. Movna sytuatsiya v Ukrayini: istoriya y suchasnyy stan [Language situation in Ukraine: history and current state].

17. Murakhovs'kyy A. Ukrayins'ke knyhovydannya: radyans'ka doba i s'ohodennya [Ukrainian book publishing: the Soviet era and the present]. Visnyk Knyzhkovoyi palaty. 2014. № 7. S. 3-8. [in Ukrainian].

18. Nel'ha O. Ukrayins'ka etnosotsiolohiya [Ukrainian ethnosociology].

19. Novorodovs'ka N. Vplyv radyans'koyi polityky rusyfikatsiyi na sotsiokul'turnyy ta movnyy prostir URSR u 1964-1985 rr. [Influence of the soviet policy of russification on socio-cultural and the linguistic space of the Ukrainian SSR in 1964-1985]. Molodyy vchenyy. 2018. № 11 (63). S. 30-35. [in Ukrainian].

20. Novorodovs'kyy V. Ahrarna nauka v systemi UAN-VUAN-AN USRR/URSR (1918-1963 rr.) [Agrarian science in the system of UAS-AUAS-AS of theUkrainian SSR (1918-1963)]: dys. na na zdobuttya nauk. stupenya kand. ist. nauk: 07.00.07: istoriya nauky y tekhniky. Kyyiv, 2017. 269 s. [in Ukrainian].

21. Ohiyenko I. Istoriya ukrayins'koyi literaturnoyi movy [History of Ukrainian literary language].

22. Rafal's'kyy O. Natsional'ni menshyny Ukrayiny u KhKh stolitti: Istoriohrafichnyy narys [National Minorities of Ukraine in the Twentieth Century: A historiographical essay]. Kyyiv : Polyus, 2000. 447 s. [in Ukrainian].

23. Rozvytok osvity y shkil'nytstva v Ukrayini u XX stolitti [Development of education and schooling in Ukraine in the twentieth century].

24. Rudyy H. Periodyka Ukrayiny 1917-1940 rr. yak istorychne dzherelo [Periodicals of Ukraine 1917-1940 as a historical source]. Bibliotechnyy visnyk. Kyyiv, 2008. №1. S. 29-35. [in Ukrainian].

25. Russkii yazik v shkolakh Ukraini [Russian language in Ukrainian schools]. TsDAHO Ukrayiny. F. 1. Op. 20. Spr. 7240. Ark. 10-11. [in russian].

26. Svynarenko N., Dobrunova L. Ukrayins'ke radyans'ke suspil'stvo (30-kh rr. ХХ st.): providni suspil'no-politychni, kul'turni, osvitni tendentsiyi [Ukrainian Soviet society (30s of the twentieth century): leading socio-political, cultural, and educational trends]. Kul'turolohichnyy al'manakh. Vyp. 1. S. 64-69. [in Ukrainian].

27. Sytnyk Yu. Vplyv protsesu «ukrayinizatsiyi» 1920-kh - pochatku 1930-kh rokiv na movno- natsional'nu identychnist' ukrayintsiv Donechchyny [The impact of the «Ukrainisation» process of the 1920s and early 1930s on the linguistic and national identity of Ukrainians in the Donetsk regio]. Aktual'ni pytannya humanitarnykh nauk. Drohobych, 2019. Vyp 26, tom 2. S. 8-13. [in Ukrainian].

28. Staryns'kyy M., Zaval'na Zh. Movna polityka SRSR yak instrument sprychynennya sotsiokul'turnoyi travmy ta yiyi naslidky dlya suchasnoho ukrayins'koho suspil'stva [The Language Policy of the USSR as an Instrument of Socio-Cultural Trauma and its Consequences for Modern Ukrainian Society]. Man and society in the dimensions of socio-cultural transformation: Scientific monograph. Riga, Latvia, 2022. C. 73-103. [in Ukrainian].

29. Stoyan T., Stoyan P. Unifikatsiya informatsiynoho prostoru yak aspekt povsyakdennoho zhyttya ukrayins'koho radyans'koho suspil'stva 1920-1930-kh rr. [Unification of the information space as an aspect of everyday life in Ukrainian Soviet society in the 1920s and 1930s]. Naukovyy chasopys Natsional'noho pedahohichnoho universytetu imeni M. P. Drahomanova. Seriya 6: Istorychni nauky. Kyyiv: Vyd-vo NPU im. M. P. Drahomanova, 2015. Vyp. 13. S. 169-174. [in Ukrainian].

30. Tymoshchyk M. Evolyutsiya vydavnychoyi merezhi radyans'koho typu [The evolution of the Soviet-style publishing network].

31. Chutkyy A. Istoriya Ukrayiny [History of Ukraine]. Navchal'nyy posibnyk.

32. Shvedova M. Leksychna variantnist' v ukrayins'kiy presi 1920-1940-kh rokiv i formuvannya novoyi leksychnoyi normy (korpusne doslidzhennya) [Lexical variation in the Ukrainian press 1920-1940s and the formation of a new lexical norm (a corpus-based study)]. Movoznavstvo. 2021. № 1. S. 16-35. [in Ukrainian].

33. Shevel'ov Yu. Ukrayins'ka mova v pershiy polovyni dvadtsyatoho stolittya (1900-1941): Stan i status [The Ukrainian language in the first half of the twentieth century (1900-1941): State and status]. Chernivtsi: Ruta, 1998. 212 s. [in Ukrainian].

34. Shevchenko S. Orhanizatsiya navchal'noho protsesu u shkolakh natsional'nykh menshyn v URSR (kinets' 30-kh - 40-vi rr. XX st.) [Organisation of the Educational Process in Schools of National Minorities in the Ukrainian SSR (late 30s - 40s of the twentieth century)]. Ridna shkola. 2013a. № 8-9. S. 71-76. [in Ukrainian].

35. Shevchenko S. Stan rozvytku rosiys'kykh shkil v URSR (kinets' 30-kh - 40-vi rr. XX st.) [The State of Development of Russian Schools in the Ukrainian SSR (late 30s - 40s of the twentieth century)]. Naukovi zapysky NDU im. M. Hoholya. Ser.: Psykholoho-pedahohichni nauky. 2013b. № 5. S. 272-279. [in Ukrainian].

36. Yavors'ka S. Rozvytok ukrayins'koyi movy v dobu rusyfikatsiyi ta ukrayinizatsiyi [The Development of the Ukrainian Language in the Age of Russification and Ukrainisation]. Naukovyy visnyk. 2014. S. 192-205. [in Ukrainian].

Размещено на Allbest.ru