До питання про створення революційного трибуналу друку РСФРР (1918 р.)

Размещено на http://www.allbest.ru/

До питання про створення революційного трибуналу друку РСФРР (1918 р.)

Позднякова Інна Сергіївна, канд. іст. наук, доцент, доцент кафедри історії України та всесвітньої історії, Центральноукраїнський державний педагогічний університет імені Володимира Винниченка

Анотація

У статті розглянуто початковий етап цензурної політики більшовиків на який припадає боротьба з опозиційною періодикою. З'ясовано, що політика більшовиків у сфері друку характеризувалася боротьбою проти опозиційних видань та розбудовою власної мережі друкованих органів. Висвітлено процес створення та окреслено повноваження революційного трибунал друку.

Ключові слова: свобода слова, цензура, політична цензура, ідеологічний контроль, революційний трибунал друку.

Велика кількість періодики різних політичних течій та партій заважала більшовикам боротися за встановлення та утримання влади. З приходом до влади більшовики постали перед необхідністю врегулювання відносин з пресою, яка не поділяла їхньої ідеології. Новий уряд повинен був вирішити: допустити існування такої періодики чи взагалі знищити її. Політика більшовиків у сфері друку характеризувалася боротьбою проти опозиційних видань та створенням власної мережі періодичних видань.

Проти опозиції в цілому було спрямовано ухвалений на першому ж засіданні Раднаркому Декрет «Про друк», в якому обґрунтовувалася така причина його прийняття: «Всі знають, що буржуазна преса є найпотужнішою зброєю буржуазії. Особливо в критичний момент, коли нова влада тільки зміцнюється, неможливо залишити цю зброю в руках ворога, в той час як вона є не менш небезпечною, ніж бомби та кулемети». У змісті документа підкреслювався його тимчасовий характер: «Ужиті заходи є тимчасовими та екстреними, спрямованими на припинення потоку бруду та наклепів... Як тільки новий порядок зміниться, будь-який адміністративний тиск на пресу буде припинено, для неї буде встановлено повну свободу в межах відповідальності перед судом відповідно до найпрогресивнішого в цьому відношенні закону». Указувалося також, що могли бути закриті лише ті видання, які закликали до відкритого опору чи непокори робітничо-селянському уряду, до діянь відверто злочинного, тобто кримінального характеру, а також видання, які підбурювали народ шляхом наклепів та спотворення фактів. За такого визначення

Раднарком міг закрити друковані органи будь-яких партій та громадських організацій, політична діяльність яких не влаштовувала радянську владу [10, с. 3-4].

Таким чином, Декрет «Про друк» став своєрідним законом, що, з одного боку, слугував юридичною підставою для переслідування громадян, які закликали до відкритої непокори радянській владі, а з іншого - мав агітаційний характер, констатуючи, що буржуазне гасло «свободи друку завжди було «ліберальною ширмою», що фактично приховувала «свободу для заможних прошарків, які, захопивши в свої руки левову частку всієї преси, без перешкод отруювали думки і вносили смуту в свідомість мас».

На основі Декрету про друк з жовтня 1917 р. до липня 1918 р. було закрито понад 470 опозиційних видань [3, с. 226].

Зрозуміло, що насамперед нова влада давала дозвіл на видання літератури, яка б сприяла зміцненню її позицій, утвердженню нового політичного режиму в країні. Проте така політика унеможливлювала реальну свободу слова, вільне вираження думок, поглядів, які йшли всупереч офіційній лінії вищого компартійного керівництва. Автори мали обмежений доступ до друкарень, більшість з яких було просто націоналізовано.

Водночас, радянський уряд запровадив жорстку економію паперу, якого катастрофічно не вистачало, й змушений був обмежувати наклади газет. 19 листопада 1918 р. Декретом Ради народних комісарів «Про розподіл друкарського паперу» було встановлено: щомісячні витрати ролевого паперу, основного друкарського матеріалу у вигляді паперової стрічки, довжиною близько 7 тис. м, намотаної на втулку із картону, можуть складати 120 тис. пудів, з яких на московські видання може бути використано до 70 тис. пудів [4, с. 27].

Положення Декрету набули свого розвитку в постанові Комітету революційної оборони Петрограда, створеного 21 січня 1918 р. при Раднаркомі для оперативного керівництва бойовими діями проти німецьких військ. У документі зазначалося: «Преса є одним із головних знарядь в руках темних сил. Голос наклепників та продажних письменників має бути рішуче придушений у ці дні. Вдаючись до закриття газет, доводимо до відома всіх власників друкарень, що жодна із закритих газет не повинна виходити під іншими назвами» [10, с. 7].

Уже 28 січня 1918 р. Рада народних комісарів прийняла Декрет «Про революційний трибунал друку», у відання якого опинився розгляд злочинів та вчинків проти народу, здійснених шляхом використання преси. Злочинними діяннями, вчиненими у такий спосіб, вважали будь-які повідомлення неправдивих або спотворених відомостей про явища суспільного життя, оскільки вони є зазіханням на права та інтереси революційного народу і порушенням законів, виданих радянською владою. Під таке формулювання можна було підставити будь-яке опозиційно налаштоване видання.

Революційний трибунал друку складався з трьох осіб, що обиралися Радою робітничих, солдатських та селянських депутатів терміном на три місяці.

Декретом передбачалося створення при революційному трибуналі друку слідчої комісії із трьох осіб, що обиралися Радою робітничих, солдатських та селянських депутатів. Слідчі комісії отримали право проводити обшуки, вилучати при необхідності певні предмети і документи, здійснювати арешти, а головне, розглядати скарги, оформлювати та спрямовувати справи до революційного трибуналу друку упродовж 48 годин [10, с. 8].

Характерною ознакою трибуналу була гласність у його роботі. Справа слухалася публічно за участю сторін обвинувачення та захисту. В якості обвинувачів та захисників мали право виступати за вибором сторін усі громадяни обох статей, що користувалися політичними правами [10, с. 8]. Хід процесу висвітлювала преса.

Декретом визначалася наступна система покарань: грошові штрафи, висловлення громадського осуду, тимчасове або повне призупинення видання чи його вилучення з обігу, конфіскація до загальнонародної власності друкарні чи майна друкованого видання, позбавлення волі, видворення зі столиці, окремих населених пунктів чи за межі республіки, позбавлення винного всіх або деяких політичних прав [10, с. 9].

Фактично декретом встановлювалася кримінальна відповідальність. Рішення революційного трибуналу друку оскарженню не підлягали. Безпосереднє виконання вироків, було покладено на комісаріати у справах друку при Радах робітничих, солдатських і селянських депутатів [9, с. 73].

Більшість цих покарань активно застосовувалася на практиці. Зокрема, штрафні санкції було запроваджено до газет «Петроградский голос», «Вечерние огни» - 5 тис. рублів; «Новая газета», «Наш век» - 10тис. рублів; «Новая жизнь» - 50 тис. рублів [3, с. 229].

Потужний наступ австро-німецьких військ у квітні-травні 1918 р. примусив Червону армію відійти з українських земель, що болісно вдарило також по репутації більшовиків в Росії. Встановлення в Україні влади гетьмана П. Скоропадського жваво обговорювалось у періодиці. Це спонукало ВЦВК РСФРР 11 травня 1918 р. провести засідання, на якому розглядалося питання про неправдиві чутки у зв'язку з подіями на Україні та прийняти рішення застосувати штрафні санкції на суму від 25 тис. до 50 тис. рублів, закрити всі газети, що надрукували цю інформацію й передати справи щодо їх редакторів до суду трибуналу [5, с. 29].

Широко впроваджувалася практика позбавлення опозиційно налаштованих політичних партій і організацій власної поліграфічної бази. Зокрема, на засіданні РНК РСФРР 12 липня 1918 р. у процесі обговорення питання «Про буржуазні органи друку», було прийнято постанову, яка передбачала взяття на облік усіх друкарень, паперу, матеріалів і робочих рук; установлення розмірів видавничої роботи урядових та радянських закладів і збирання всіх замовлень. Також передбачалося виробити проєкт організації апарату для розповсюдження корисних та радянських видань і піддати суворій ревізії існуючі радянські видання, притягнути всіх винних в незаконних діях до революційної судової відповідальності [2, с. 548-549].

Органи цензури діяли у тісному зв'язку із спецслужбою. До боротьби з контрреволюційними періодичними виданнями долучилися органи державної безпеки, зокрема створена 7 (20) грудня 1917 р. Всеросійська надзвичайна комісія (ВНК), яка поряд з іншими функціями мала боротися з контрреволюційними друкованими органами [11, с. 189 - 194].

8 травня 1918 р. Ф. Дзержинський вніс пропозицію передати всю справу боротьби із зловживаннями в пресі до компетенції ВНК [8]. Обґрунтовувалося це тим, що комісія була найкраще проінформована про контрреволюційну підривну ідеологічну роботу та пристосована для виконання каральних заходів.

ВНК у вересні 1918 р. прийняла «Положення про губернські і повітові Надзвичайні комісії». У ньому закріплювалася форма організації місцевих комісій. До них входило чотири відділи, один з яких по боротьбі з контрреволюцією, в якій би формі вона не виражалася (боротьба з друкованими органами, усною агітацією) [1, с. 49].

У січні 1919 р. в діяльності військової цензури починається період тісної співпраці з органами внутрішніх справ, оскільки саме в цей час виник Особливий відділ ВЧК, який мав вести боротьбу з контрреволюцією та шпигунством у Червоній армії. Зокрема, до його функцій входила перлюстрація листів задля збору інформації про настрої у солдатському середовищі.

Нові правила сприяли тому, що військова цензура почала дедалі повніше набувати рис політичного характеру. У багатьох випадках матеріали не допускалися до друку виключно за політичними мотивами. Передовсім обмеження стосувалися Червоної армії. Шкідливою, наприклад, було визнано статтю «Тон красноармейцам», опубліковану 1919 р. у січневому номері видання «Воля и думы железнодорожника». У ній йшлося про звернення військового комісара залізничних шляхів Південного фронту із закликом до червоноармійців не порушувати телеграфне сполучення, не використовувати дошки вагонів у якості палива. Фактично, в ній мітилася критика поведінки червоноармійців, що і стало причиною заборони цієї статті [7].

Фактично, закриття періодичних видань означало, що ідейні супротивники більшовиків не могли розраховувати на продовження боротьби з ними цивілізованими, політичними засобами, а відтак, у них залишався тільки шлях збройної боротьби. До речі, виходячи з цього, деякі дослідники вважають, що початок громадянської війни може бути датований саме днем видання Декрету «Про друк» [6, с. 155]. Революційні трибунали створювалися більшовицькою владою для боротьби з особливо «важливими» справами. До таких належала і сфера контролю за інформацією. Для боротьби з інакомисленням більшовики фактично використали спеціальні судові органи, створені ними після перевороту, поставивши за мету ліквідувати політичних опонентів.

більшовик періодика трибунал друк

Список використаних джерел

1. Бабюх В.А. (2007). Політична цензура в Україні в 1920-1930-х рр. (дис. ...канд. іст. наук). Інститут історії України.

2. Декреты Советской власти: сборник в 17 т. (1957-2006). Москва: Политиздат.

3. Жирков Г.В. (2001). История цензуры в России XIX-XX вв. Москва: Аспект Пресс.

4. Издательское дело в первые годы советской власти. Сборник документов и материалов. (1972). Т.3. Москва: Книга.

5. История советской политической цензуры. Документы и материалы, (1997). Москва: РОССПЭН.

6. Красногоров В. (1990). Гласность и безгласность. Нева. № 3, 146-165.

7. Молчанов Л.А. (2002). Газетная пресса России в годы революции и Гражданской войны (окт. 1917 - 1920 гг.)

8. Рейфман П.С. Из истории русской, советской и постсоветской цензуры

9. Уманський, С.О. (2013). Проблеми реалізації права на свободу слова та друку в Україні на початковому етапі боротьби за встановлення радянської влади (грудень 1917 - квітень 1918 рр.). Вчені записки Таврійського національного університету імені В.І. Вернадського. Серія «Юридичні науки». Том 26(65). № 2-2, 71-77.

10. Цензура в Советском Союзе. 1917-1991. Документы, (2004). Москва: РОСПЭН.

11. Шаповал Ю. (1997). ЧК-ГПУ-НКВД в Україні: особи, факти, документи Київ: Абрис.

Размещено на Allbest.ru