Історико-правові умови зародження волонтерського руху на українських теренах

Размещено на http://www.allbest.ru/

Історико-правові умови зародження волонтерського руху на українських теренах

Є.О. Кравцова

Євгенія Олексіївна Кравцова, аспірантка Київського університету права НАН України

Резюме

Кравцова Є.О. Історико-правові умови зародження волонтерського руху на українських теренах.

Стаття присвячена дослідженню історико-правових умов зародження волонтерського руху на українських землях. На основі огляду історико-правових джерел зроблено висновок, що засади волонтерської діяльності були закладені значно раніше офіційної появи відповідного терміна, причому як на теренах сучасної України, так і на території інших європейських держав.

Охарактеризовано основні три історико-правові етапи раннього зародження волонтерського руху на території України, визначено особливості кожного з таких етапів. Доведено, що пріоритетні напрями волонтерської діяльності виникали залежно від тогочасних потреб суспільства і змінювалися у відповідні періоди внаслідок історико-політичних подій, зокрема війни, повстання та ін.

Обґрунтовано думку про те, що зародження волонтерського руху сягає своїм корінням історії давніх слов'янських общин, де основні форми допомоги і взаємодопомоги безпосередньо випливали із громадських традицій, наприклад, організації княжих банкетів. Охарактеризовано особливості вираження волонтерської діяльності у Литовсько-Польську добу. Доведено, що основними формами волонтерства у цей період були допомога бідним, сиротам і хворим, створення за кошт пожертв князів шкіл, притулків, друкарень, шпиталів, церков; опікування громадськими справами; надання допомоги нужденному населенню.

З'ясовано, що Козацька доба була важливим історичним етапом становлення волонтерського руху на території України. Визначено та охарактеризовано такі форми волонтерства у цей період, як здійснення благодійництва гетьманами та іншими заможними верствами; створення братерства взаємодопомоги.

На підставі проведеного огляду науково-правових джерел встановлено, що зародження і розвиток на українських теренах громадянського суспільства сягає давнини, і в основі його життєдіяльності було закладено не тільки християнські та дохристиянські доброчесні традиції, а й соціальні цінності, зокрема, такі як піклування про нужденних, слабших.

Ключові слова: волонтерська діяльність, історико-правові умови, Київська Русь, Литовсько-Польська доба, Козацька доба.

Summary

Yevheniia Kravtsova. Historical and legal conditions of the establishment of the volunteer movement on Ukrainian lands.

The article is devoted to the study of the historical and legal conditions for the emergence of the volunteer movement on the territory of Ukrainian lands. On the basis of a review of historical and legal sources, the author concluded that the historical basis of volunteer activity was laid much earlier than the official appearance of the corresponding term, both on the territory of modern Ukraine and on the territory of other European states.

The main three historical and legal stages of the early emergence of the volunteer movement on the territory of Ukraine are characterized, and the features of each of these stages are determined. It has been proven that the priority areas of volunteer activity arose depending on the contemporary needs of society and changed in the corresponding periods as a result of historical and political events, including wars, uprisings, etc.

The opinion that the origin of the volunteer movement should be sought in the history of ancient Slavic communities, where the main forms of aid and mutual aid directly followed from public traditions, for example, the organization of princely banquets, is substantiated. The peculiarities of the expression of volunteer activity in the Lithuanian-Polish period are characterized. It has been proven that the main forms of volunteering in this period were helping the poor, orphans and the sick, creating schools, asylums, printing houses, hospitals, churches at the expense of princes' donations; taking care of public affairs; providing assistance to the needy population.

It was found that the Cossack period was an important historical stage in the formation of the volunteer movement on the territory of Ukraine. The following forms of volunteering in this period were defined and characterized, such as the implementation of charity by hetmans and other wealthy strata of the population; creation of brotherhood of mutual aid.

Based on the review of scientific and legal sources, the author established that the origin and development of civil society on the territory of Ukrainian lands has a long history, which was based not only on Christian and pre-Christian virtuous traditions, but also on social values, in particular, such as caring for the needy, the weaker.

Key words: volunteer activity, historical and legal conditions, Kyivan Rus, Lithuanian-Polish principality, Cossack era.

волонтерський рух український

Постановка проблеми

Історична основа волонтерської діяльності, якою можна вважати благодійництво у різних формах, що виражалося, головним чином, у наданні різноманітної допомоги нужденним, жебракам, іноземцям, мандрівникам тощо, склалася значно раніше, причому як на теренах сучасної України, так і на території інших європейських держав.

Зокрема, зародження благодійництва мало місце ще у VIII ст. до н. е. у містах-державах (полісах), що існували на території Стародавньої Греції, та сягнуло свого найвищого розвитку в Афінах. Переважною формою благодійництва у досліджуваний період було надання допомоги чужоземцям і жебракам, які у давніх греків вважалися такими, що перебувають під захистом Зевса1.

Проте така форма благодійності, як волонтерство та саме поняття «волонтер» з'явилося у широкому вжитку тільки з кінця XV!!! ст., коли у 1792 р. за Великої французької революції розпустили королівську армію, але Франції знадобився захист від австрійського війська - тоді до національної гвардії почали записувалися добровольці, яких називали волонтерами2.

За іншою версією, волонтерство як суспільний рух виникло на Заході, а першими волонтерами були самаритяни, які почали надавати допомогу всім, хто її потребував3.

На території України зародження волонтерського руху слід шукати у ранній додержавний період існування давніх слов'ян, який зазнав подальшого розвитку в період Київської Русі, у Литовсько-Польську добу та Козацьку добу.

Кожен із зазначених етапів історичного розвитку волонтерської діяльності справив важливий вплив на сучасну культуру та традиції у сфері надання волонтерської допомоги, що зумовлює актуальність цього дослідження.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

Окремі питання становлення та розвитку благодійництва досліджували такі науковці, як А.Г. Горілий, Л.В. Кожухаренко, І.В. Мазій, С.І. Поляруш, С.С. Тимченко, А. В. Шмаріна та ін. Водночас питання історико-правових умов зародження волонтерського руху як особливої форми благодійництва на території України недостатньо досліджені у сучасній правовій науці.

Формулювання мети статті

Метою статті є визначення історико-правових умов зародження волонтерського руху на українських теренах. Для реалізації цієї мети виконані такі завдання: 1) визначено основні історико-правові етапи зародження волонтерського руху на території України; 2) охарактеризовано етап Київської Русі, Литовсько-Польську добу та Козацьку добу; 3) виявлено особливості формування волонтерського руху та форми здійснення волонтерської діяльності на кожному з визначених етапів.

Викладення основного матеріалу

У науковій літературі домінує думка про те, що виникнення такої форми благодійництва, як волонтерство сягає середини ХІХ ст., а саме - роком виникнення та активного поширення волонтерського руху у світі вважається 1859 р., коли Анрі Дюнан, відомий французький пись- менник-журналіст, вражений наслідками кривавої битви при Сольферіно, запропонував створити Червоний Хрест - організацію, яка б працювала на волонтерських засадах і надавала першу медичну допомогу полоненим і пораненим; принципами, сформульованими Анрі Дюраном, керуються і досі волонтерські організації усього світу4.

Писані принципи Анрі Дюнана та його пропозиції були сприйняті та підтримані широкою громадсь-кістю, чому, як вважають деякі науковці, сприяла мода на філантропічні товариства в тогочасній Європі. У лютому 1863 р. Анрі Дюнан разом із чотирма іншими відомими женевськими громадянами заснував Міжнародний комітет допомоги пораненим, що у 1876 р. отримав свою сучасну назву - «Міжнародний Комітет Червоного Хреста». Першим президентом цієї організації став юрист і голова Женевського філантропічного товариства Гюстав Муаньє, якому вдалося переконати швейцарський уряд провести дві дипломатичні конференції. На першій з них у жовтні 1863 р. було обговорено пропозиції Анрі Дюнана, а на другій, яка відбулася у серпні 1864 р. - прийнято Женевську конвенцію про поліпшення долі поранених у діючих арміях5.

Отже, саме Європейське співтовариство стало одним з перших у світі, яке на міждержавному рівні окреслило не тільки принципи волонтерської діяльності, а й визначило деякі офіційні засади її здійснення. У подальшому офіційне закріплення статусу волонтера та принципів здійснення волонтерської діяльності поширилось на законодавство окремих європейських держав, першими серед яких були Велика Британія, Франція, Німеччина та ін.

На території сучасної України зародження волонтерського руху слід шукати в історії давніх слов'янських общин, де основні форми допомоги і взаємодопомоги безпосередньо випливали із громадських традицій, наприклад, організації княжих банкетів. Зокрема, у останніх брали участь не лише дружинники, а й кожен, хто завітав до князя, включно з каліками, жебраками, прочанами. Крім того, однією з форм благодійництва, як зазначає Д. В. Божко, були общинно-родові форми допомоги й захисту в межах роду, сім'ї, поселення, а також господарські форми допомоги і взаємодопомоги, в основі яких лежали будь-які форми взає- мовиручки6.

При цьому першим писаним джерелом, що урегульовувало благодійництво та деякі інші форми допомоги, яку можна віднести до волонтерської, у період існування Київської Русі вважається Руська Правда, що містила деякі статті соціального спрямування7.

На думку деяких науковців, свідченням існування такої форми благодійництва, як волонтерство у період Київської Русі є різні згадки про суспільно корисну працю. Як приклад Л. В. Кожухаренко наводить діяльність князів Володимира Великого, Ярослава Мудрого, Володимира Мономаха, який у своєму «Повчанні» радив не забувати про убогих, сиріт і про вдів.

Своєю чергою О. Козак зазначає, що історія волонтерського руху у період Київської Русі тісно пов'язана із діяльністю князя Володимира, який видавав нужденним усе необхідне для існування: одяг, їжу, напої та навіть гроші; овдовілим жінкам, чоловіки котрих полягли в бою, виплачував гроші та наділяв певною кількістю майна; турбувався про подорожніх, пригощав, надавав житло та необхідні речі. Під час свого правління князь Володимир видав указ в 996 р., в якому наказав всьому церковному духовенству опікуватися лікарнями, притулками для бідних, а також створив спеціальні заклади освіти для убогих, сиріт8.

А.О. Немченко виокремлює такі основні прояви благодійності в Київській Русі: 1) допомога князів та інших знатних людей нужденним, а також доброзичливе ставлення до них, зокрема до жебраків - стало традицією, вартою наслідування, як позитивний історичний етап розвитку України; 2) благодійність засновувалась на особистому бажанні князя та його оточення, і тому держава виступала в ролі приватного благодійника; 3) розвиток церковно-монастирської та парафіяльної благодійності9.

На основі аналізу спеціальних науково-історичних досліджень Т. Л. Лях доходить висновку, що волонтерство стало важливим напрямом соціального розвитку в Україні, на який значний вплив мало запровадження християнства у Київській Русі. Саме це сприяло утвердженню філософії милосердя та благодійності, адже передбачало любов у дії. При цьому, як зазначає вчена, благодійність князів Київської Русі, козацтва, сільської громади, видатних українських меценатів і благодійників стали фундаментом для зародження та розвитку волонтерства, яке в Україні набуло активного поширення в 90-х роках ХХ ст. з розвитком мережі соціальних служб для молоді10.

Подальший поштовх розвиток волонтерського руху отримав у період Литовсько-Польської доби, коли розпочався новий етап доброчинності, що постав уже як необхідна умова формування національної держави. Основною формою вираження волонтерської допомоги була діяльність православних братств, які не лише навчали дітей, допомагали бідним, сиротам і хворим, а й за власні кошти створювали школи, притулки, друкарні, шпиталі, реставрували церкви; опікувалися громадськими справами князі Острозькі та Вишне- вецькі; допомагало нужденному населенню українське козацтво.

За дослідженням, проведеним Л. О. Рощиною, основним напрямом розвитку приватної благодійності в Литовсько-Польську добу була діяльність різноманітних братств. При цьому особливості такої благодійної роботи зумовлювалися соціально-економічними, ідеологічними, військовими та соціокультурними вимогами суспільства. Наприклад, дружина Ягайла Ядвіга у 1397 р. при Празькому університеті заснувала бурсу для студентів з литовських земель, виділивши на її утримання значні кошти. Іншим прикладом, що наводить вчена, є заснування у маєтку князя Острозького першої в Україні друкарні. Наприкінці ХУІ ст. приватне друкарство стає значною частиною соціокультурного життя, а з середини ХУІ ст. на землях Речі Посполитої дедалі більшого значення набуває дворянська благодійність, дружини багатих вельмож опікуються утриманням та освітою сиріт і дітей з бідних родин; стало традицією брати на виховання дівчат з родин збіднілої шляхти .

Зокрема, перше церковне братство виникло 1585 р. у Львові (Успенське), діяльність якого благословив Антіохійський патріарх Йоаким, затвердивши статут (1586 р.), а Константинопольський патріарх Єремія надав братству право ставропігії (1587 р.), що означало автономію у церковних справах від місцевих ієрархів і підпорядкованість безпосередньо патріарху, право нагляду за духовними і світськими особами. У наступному, а саме - у 1589 р. церковне братство виникло у Рогатині, у 1591 р. - Городку, 1592 р. - Комарні, 1615 р. - Києві, 1617 р. - Луцьку, а також у низці інших населених пунктів. Засновували братства переважно міщани, хоча поряд з ними активну роль у цьому процесі відігравало духовенство і шляхта; деякі риси діяльності братств цілком відповідали тенденціям європейської Реформації ХУІ ст., оскільки така діяльність здійснювалася із дотриманням принципу виборності священників, поширення освіти власними силами тощо12.

Не можна оминути увагою особливості розвитку волонтерської діяльності у Козацьку добу. Зокрема, у цей період благодійність була доволі поширеною серед гетьманів та інших заможних верств населення.

Наприклад, Петро Могила заснував Києво-Могилянську колегію, відбудував стародавні Десятинну й Василівську церкви, гетьман Іван Мазепа виділяв кошти на будівництво храмів по всій Україні, гетьман Петро Конашевич-Сагайдачний здійснював пожертвування Братському монастирю, полковник Михайло Миклашевський заснував Георгіївський собор Видубецького монастиря, міщанин Петро Гріш виділив кошти на зведення церкви Миколи Притиска на Подолі та ін.13.

Л. Моргай у своєму дослідженні, присвяченому історії становлення соціальної роботи в Україні, зазначає, що у період ХУІ-ХУІІ ст. сформувалися основи соціальної козацької педагогіки, якою декларувалася необхідність захисту потреб, інтересів, прав як окремої особистості, так і груп людей14.

Висновки. На підставі зазначеного можна дійти висновку, що зародження і розвиток на українських землях громадянського суспільства має давню історію, в основі формування і життєдіяльності якого закладені не тільки християнські та дохристиянські доброчесні традиції, а й соціальні цінності, зокрема, такі як піклування про нужденних, слабших тощо.

Історико-правовими етапами зародження волонтерського руху на території України є: 1) період Київської Русі (Х-ХІІІ ст.) - зародження християнських традицій; основними формами благодійництва були княжі банкети, пожертви, допомога нужденним; 2) Литовсько-Польська доба (ХІУ-ХУІ ст.) - основні форми: допомога бідним, сиротам і хворим, створення за кошт пожертв князів (найбільш відомі - князі Острозькі та Вишневецькі) шкіл, притулків, друкарень, шпиталів, церков; опікування громадськими справами; надання допомоги нужденному населенню; 3) Козацька доба (ХУІ-ХУІІ ст.) - здійснення благодійництва гетьманами та іншими заможними верствами населення; створення братерства взаємодопомоги тощо.

Література

1 Ткаченко Ю. О. Роль держави у сфері соціального забезпечення: історичний екскурс. Підприємництво, господарство і право. 2018. № 1. С. 128-131. С. 130.

2 Козак О. Доброчинність в Україні: до історії становлення та розвитку особистості (Х ст. - перша половина ХІХ ст.). Гілея. 2016. 110(7). С. 22-32. С. 25-26.

3 Немченко А. О. Благодійність в Київській Русі, як соціально-культурна засада розвитку благодійної діяльності в Україні. Вісник НТУУ “КПІ”. Політологія. Соціологія. Право: збірник наукових праць. 2010. № 4 (8). С. 138-141. С. 139.

4 Лях Т Л. Соціально-педагогічна діяльність студентських волонтерських груп: автореф. дис. ... канд. пед. наук. Луганськ, 2009. 22 с. С. 8.

5 Рощина Л. О. Соціальна допомога на українських землях в Литовсько-Польську добу. Наука. Релігія. Суспільство. 2009. № 4. С. 117-123. С. 120.

6 Максимович М. В. Православні міські братства кінця XVI - першої половини XVII ст. крізь парадигму волонтерського руху (з історії становлення громадянського суспільства в Україні). Міжнародна науково-практична конференція «Волонтерський рух: історія, сучасність, перспективи» (Харків, 17-18 квітня 2015 р.). Харків, 2015. 160 с. С. 107-111. С. 108-109.

7 Чупрій Л. Благодійництво у сфері збереження та популяризації історико-культурної спадщини. Сучасна українська політика. Політики і політологи про неї. 2010. Вип. 20. С. 227-236. С. 229.

8 Моргай Л. Історія становлення соціальної роботи в Україні. Соціальна робота та соціальна освіта. 2019. № 2. С. 33-38. С. 34.

Размещено на Allbest.ru