Українська меншина Хорватії: історично-демографічний вимір

Размещено на http://www.allbest.ru/

Українська меншина хорватії: історично-демографічний вимір

Микола Нагірний



Анотація

Українська меншина Хорватії: історично-демографічний вимір

Упродовж історії існування русинсько-української діаспори на території Хорватії можемо прослідкувати кілька важливих демографічних тенденцій. Особливістю переселенців з українських земель на південнослов'янські терени була наявність подвійного етноніму: мігранти перших хвиль принесли із собою русинську ідентичність, наступних - українську. При цьому нащадки русинської міграції зберегли певну власну відокремленість від українців, що утруднює збереження цієї меншини.

На демографічні показники української громади впливала політика урядів різних держав (Австро-Угорська імперія, Королівство сербів, хорватів і словенців, королівська та соціалістична Югославія, Республіка Хорватія) та військові конфлікти упродовж ХХ - початку ХХІ століть (світові війни, сербсько-хорватська війна, агресія Росії проти України).

Чисельність мігрантів складно визначити аж до часу проведення переписів населення в Австро-Угорщині. До 30-х років ХХ століття відбувалося відносно різке зростання чисельності русинів та українців у Хорватії: до Першої світової війни - завдяки цілеспрямованій аграрній політиці уряду Австро-Угорщини, а у часи першої Югославії - через прибуття українців у складі російських білоемігрантів. Період 1930-1970-х років - відносна стагнація чисельності цієї меншини. Демографічні втрати у Другій світовій компенсувалися переселенням русинсько-українського населення з інших югославських республік.

Починаючи із 1970-х років спостерігаємо неухильне скорочення русинсько-української діаспори. Цей процес ускладнювався наслідками сербсько-хорватської війни 1991-1995 рр., розколом у середовищі русинсько-українських організацій та процесами глобалізації і, як наслідок - асиміляції цих невеликих етнічних груп. Водночас демографічна криза сповільнювалась сприятливою до національних меншин специфічною політикою хорватського уряду, який давав відносно щедре фінансування, розділяючи при цьому русинів та українців.

Унаслідок цих негативних чинників, русинська та українська меншини Хорватії ризикували зникнути найближчими десятиліттями. Однак повномасштабна агресія Росії проти України зумовила появу значної хвилі біженців, кілька десятків тисяч з яких осіли в Хорватії. Це розширює можливості збереження української громади за умов включення новоприбулих до культурно-громадського життя меншини. Проте для русинів нічого не змінилося, і шляхом подолання депопуляції та асиміляції бачиться їхнє згуртування з українцями.

Ключові слова: русини, українці, Республіка Хорватія, демографія, меншина, асиміляція, депопуляція.



Abstract

UKRAINIAN MINORITY IN CROATIA: HISTORICAL AND DEMOGRAPHIC DIMENSION

Mykola Nahirnyi

Throughout the history of the existence of the Rusyn-Ukrainian diaspora in Croatia, several important demographic trends can be traced. One particular characteristic of migrants from Ukrainian lands to the South Slavic territories was the presence of a dual ethnonym: the early wave immigrants brought with them a Rusyn identity, while the subsequent ones carried a Ukrainian identity. As a result, descendants of the Rusyn migration have maintained a certain degree of separateness from the Ukrainians, which complicates the preservation of this minority.

The demographic indicators of the Ukrainian community have been influenced by the policies of various governments (Austro-Hungarian Empire, the Kingdom of Serbs, Croats and Slovenes, the Royal and Socialist Yugoslavia, the Republic of Croatia) and military conflicts throughout the 20th to the early 21st century (World Wars, the Serbian-Croatian War, Russian aggression against Ukraine).

Determining the exact number of migrants was challenging until population censuses were conducted in Austria-Hungary. Until the 1930s, there was a relatively sharp increase in the number of the Rusyns and the Ukrainians in Croatia: prior to the First World War, thanks to targeted agrarian policies of the Austro-Hungarian government, and during the time of the first Yugoslavia, due to the arrival of Ukrainians as part of Russian White emigration. The period from the 1930s to the 1970s saw a relative stagnation in the size of this minority. Demographic losses during the Second World War were compensated by the resettlement of Rusyn-Ukrainian population from other Yugoslavian republics.

Starting from the 1970s, we have observed a steady decline in the Rusyn-Ukrainian diaspora. This process was further complicated by the consequences of the Serbian-Croatian War of 1991-1995, divisions within the Rusyn-Ukrainian organizations, and globalization processes, which resulted in the assimilation of these small ethnic groups. At the same time, the demographic crisis was mitigated by a favorable policy of the Croatian government towards national minorities, which provided relatively generous funding while simultaneously dividing the Rusyns and the Ukrainians.

As a result of these negative factors, the Rusyn and Ukrainian minorities in Croatia faced the risk of disappearance in the coming decades. However, the full-scale aggression of Russia against Ukraine led to a significant wave of refugees, some tens of thousands of whom settled in Croatia. This expands the possibilities for preserving the Ukrainian community by integrating the newly arrived individuals into the cultural and social life of the minority. However, nothing has changed for the Rusyns, and their path to overcoming depopulation and assimilation is seen through consolidation with the Ukrainians.

Keywords: the Rusyns, the Ukrainians, Republic of Croatia, demography, minority, assimilation, depopulation.



Повномасштабне вторгнення Російської Федерації в Україну спричинило, з-поміж іншого, велику хвилю біженців за кордон, яка обчислюється кількома мільйонами осіб. Попри різноманітні прогнози щодо їхнього повернення після війни, існує ймовірність осідання чималої української людності в інших країнах.

За такого розвитку подій важливим чинником збереження власної національної ідентичності новоприбулими є те, чи існує у їхніх нових країнах перебування українська діаспора, і наскільки вона докладає зусиль задля уникнення асиміляції в іншомовному та іншокультурному середовищі.

У фокусі уваги нашого дослідження перебуває одна з найстаріших традиційних українських діаспор, яка з'явилася на балканських землях понад три століття тому, а теренах сучасної Хорватії - близько 200 років тому.

Питання, пов'язані з демографією русинської та української діаспори Хорватії, майже не досліджені. Науковці лише оглядово торкалися цієї тематики. Зокрема, можна згадати кілька праць діаспорних українських дослідників (Румянцев 2008; Кіш 2002; Бурда 2002; Лабош 1979). Поодинокі розвідки хорватських учених, що побіжно стосуються даної тематики, присвячені демографічним процесам у Хорватії в загальному (Zivic 2006), питанням вибору етноніму крізь призму хвиль переселення (Zlodi 2005) або ідентичності української діаспори цієї країни (Peric Kaselj, Skiljan i Vukic, 2015). Окремі аспекти цієї теми висвітлено у працях українських науковців (Малиновська 2002; Каменецький 2002). М. Нагірним публікувалося відносно обширне дослідження з цієї теми (Нагірний 2010), однак з часу його оприлюднення минуло вже понад 10 років. За цей період у Хорватії проведено два нових переписи населення, що дозволяє доповнити матеріал і дещо по-новому поглянути на його результати. Тож за браком спеціальних досліджень дане питання надалі залишається маловивченим.

Мета даної наукової розвідки - розглянути історію української меншини Хорватії у демографічному вимірі.

Завдання дослідження: з'ясувати тенденції зміни чисельності хорватських українців упродовж їх проживання на хорватських землях, показати їх особливості та спрогнозувати майбутнє русинсько-української діаспори у руслі останніх подій та змін.

Наукова новизна: вперше в історіографії прослідковано тенденції та особливості зміни чисельності русинсько-української громади Хорватії з урахуванням усіх переписів населення у цій державі.

При розгляді даного питання слід враховувати кілька факторів. Перший: початкове переселення відбувалося не цілеспрямовано на хорватську територію, а на землі Австрійської імперії, котрі вона відвоювала в імперії Османської. Це Воєводина та Славонія, з них тільки частина останньої (а саме Західна Славонія) на сьогодні входить до складу Республіки Хорватія. Власне на територію сучасної Хорватії українці почали переселятися із західноукраїнських теренів, а згодом - із земель інших південних слов'ян, куди мігранти прибули раніше.

Другий фактор: не усі переселенці вважали себе українцями. Представники двох перших хвиль переселення (середина XVIII - початок ХІХ ст.) із Закарпаття, верхів'їв Карпат та Північно-Східної Словаччини принесли із собою русинську етнічну ідентичність (Zlodi 2005, s. 409410). Це й не дивно, враховуючи, що сам перехід на новий етнонім (від русинів до українців) розпочався пізніше, аніж на Балкани прибули перші мігранти з українських територій. Третю хвилю переселенців (з останньої чверті ХІХ ст. до початку І світової війни) становили вихідці з Галичини, Закарпаття, Лемківщини та Північної Буковини вже з українською самосвідомістю (Бурда 2002, с. 173-174).

Об'єднуючим елементом русинів та українців залишалась належність до греко-католицької церкви. Попри спроби поєднати ці громади, у тому числі й організаційно (зокрема, через створений 1968 р. Союз русинів і українців Хорватії), вони продовжують зберігати свою окреміш- ність, а з початком ХХІ ст. навіть ще більше взаємно дистанціювалися.

Третій фактор: чисельність мігрантів складно визначити аж до часу проведення переписів населення в Австро-Угорщині. Уперше етнонім « русин» зафіксовано у переписі 1890 р. стосовно одного мешканця хорватських земель. Зрозуміло, що насправді їх було значно більше, і у наступному переписі (1900 р.) бачимо вже 2076, а через десять років - 5592 русина й українця (Zlodi 2005, s. 418).

Зростання мігрантів пояснюється політикою Австро-Угорської держави, яка заохочувала переселенців наданням землі, якої так бракувало селянам західноукраїнських теренів.

У міжвоєнний період первісні українські громади поповнилися політичними біженцями - колишніми добровольцями білогвардійських армій Денікіна та Врангеля, що воювали проти більшовиків (приблизно 30-40 тис. осіб) (Козлітін 2022, с. 22-23). Більшість вихідців з України перебували під впливом російської еміграції, яка заперечувала існування окремішності українського народу й української мови, та швидко асимілювалися (Козлітін 2022, с. 24; Ліський 2022, с. 40).

Водночас на самоідентифікацію переселенців попередніх хвиль впливало примусове переведення греко-католиків у православ'я, яке практикувала тодішня влада.

Уряд Королівства СХС прихильно ставився до російської політичної еміграції і вважав шкідливою ідею української окремішності (Козлітін 2022, с. 22-23; Ліський, с. 39). Тому не дивно, що у переписах міжвоєнної Югославії українці й русини фігурують як «росіяни». Загальна кількість осіб, записаних росіянами, становила у 1931 р. 9831 чол. (Population of Croatia 1931-2001), тож виокремити з них точну кількість русинів та українців складно. М. Нагірний на підставі власних підрахунків визначає це число у 6,5 тис. осіб (Нагірний 2010, с. 114).

Друга світова війна негативно позначилася на житті русинів та українців Югославії. Перші значною мірою симпатизували комуністичному рухові Й. Б. Тіто. Наприкінці війни деякі представники русинської громади, братаючись із радянськими солдатами, почали називати себе росіянами і не заперечували, коли їх так записували, що створювало труднощі для точних даних майбутніх переписів (Кіш 2002, с. 170-171; Бурда 2002, с. 175; Малиновська 2002, с. 14).

Натомість українці бачили у Незалежній Державі Хорватія приклад для наслідування у справі відновлення незалежності України. Для боротьби проти СРСР сформувався Український легіон чисельністю 505 добровольців (величезна цифра з огляду на загальну кількість меншини), проте їх використовували для боротьби проти комуністичних партизанів переважно на території Боснії. Це призвело до того, що українці Хорватії у повоєнні роки зазнавали переслідувань від комуністичної влади, навіть попри те, що багато бійців легіону перейшло на бік Руху опору (Мацях 2002, с. 57-60).

У повоєнній Югославії (1945-1991) міграційні тенденції були суперечливими. військовий конфлікт демографічний громада

Сільськогосподарські райони з родючими землями через депортацію німців та угорців та пов'язані із війною людські втрати потерпали від дефіциту робочої сили, тож югославський уряд почав організоване їх заселення (Малиновська 2002, с. 15). Паралельно бурхлива індустріалізація та урбанізація спонукали русинів та українців, які до війни переважно займалися сільським господарством, переселятися до промислових центрів.

50-ті роки ХХ ст. можна вважати найінтенсивнішим періодом міграції югославських українців. Близько 5 тис. з них виїхало закордон, тисячі мігрували в межах Югославії, зокрема, хорватське Подунав'я заселялося боснійськими українцями (Малиновська 2002, с. 15; Лещишин 2002, с. 164-165; Румянцев 2008, с. 177).

Унаслідок цих міграційних та демографічних процесів кількість русинсько-українського населення Хорватії за переписами 1948, 1953 і 1961 років коливалася в районі трохи більше 6 тисяч осіб (Zivic 2006, s. 438; Zlodi 2005, s. 418).

Останні два десятиліття існування СФРЮ влада Югославії свідомо роз'єднувала русинів і українців (Тамаш 2002, с. 114), а з 1971 р. ці дві етнічні групи у переписах згадуються окремо. Примітно, що саме з того часу розпочалося повільне, але постійне зменшення чисельності русинсько-української діаспори на території соціалістичної Хорватії. Так, за переписом 1971 р. русинів налічувалося 3728, 1981 р. - 3321, 1991 р. - 3253 особи; українців відповідно 2793, 2515 та 2494 особи (Statisticki Ijetopis 1992, s. 64; Zivic 2006, s. 438). Фактично представників українсько-русинського походження було більше, однак асиміляційні процеси, змішані шлюби і низька національна свідомість призвели до того, що значна частина нащадків русинів та українців записала себе як «югослави» чи «росіяни» (Мизь 2002, с. 139). Також цьому сприяли панівна ідеологія з її наднаціональними й антирелігійними гаслами (Малиновська 2002, с. 15-16).

Наприкінці ХХ ст. на демографічну ситуацію суттєво вплинув розпад Югославії та сербсько-хорватська війна 1991-1995 рр. Воєнні дії охопили територію, де проживало 80% русинів та українців. Загалом їх втрати за час війни становили 3,5% (тоді як за роки Другої Світової війни - 2%) (Kis 1995, s. 18).

На окупованих територіях самопроголошена сербська влада заборонила освіту українською та русинською мовами (Кіш 2002, с. 171-172). Людей примусово депортовували: вигнанцями і біженцями упродовж війни стали 50% діаспори, опинившись на всіх континентах світу (Кіш 2002, с. 171-172).

Під час реінтеграції контрольованих сербами територій під владу офіційного Загреба (19951998) Хорватія під тиском міжнародної спільноти змушена була прийняти закон про чинність юридичних актів сербської окупаційної влади Подунав'я. Відповідно до нього, русини та українці не могли повернути свою приватну власність, навіть маючи рішення суду (Киш 2002, с. 121). Усе це посилювало зневіру і зростання еміграції за кордон. За переписом 2001 р., у Хорватії залишилося 2337 русинів та 1977 українців (Zivic 2006, s. 482).

Загалом упродовж 1991-2001 років чисельність русинів Хорватії зменшилась на 28%, українців - на 20% (Tatalovic 2006, s. 162).

Таким чином, в останній чверті Хх століття відбувалося поступове, але неухильне зменшення чисельності русинсько-української діаспори в Хорватії. Причинами цього процесу були асиміляція, низька національна свідомість, розпорошеність діаспори, процеси глобалізації та військові конфлікти. Окремі дослідники додають ще економічну кризу та безробіття серед молоді (Жирош 2010, с. 175-191); однак, вважаємо, що ці фактори не є визначальними.

У середовищі русинів і українців смертність перевищувала народжуваність (Пририхтованя за попис жительства 2009, с. 177-179), а нового активного переселення з України до 2022 р. не відбувалося: загалом після 1991 р. з України в Хорватію переселилося до 300 осіб, в основному жінок, які тут вийшли заміж (Бурда 2010, с. 20). Ситуацію ускладнював розкол у питанні самоідентифікації і повного ототожнення русинів із українцями.

На подальші зміни чисельності русинсько-української громади суттєво вплинула державна політика Хорватії у сфері законодавства про захист національних меншин. Межа ХХ і Ххі століть - один із найсприятливіших періодів для розвитку національних меншин на території Хорватії. Хорватська влада внаслідок повоєнних домовленостей, в обмін на обіцянки євроінтеграції або ж подекуди й під тиском міжнародної спільноти (Киш 2002, с. 121), прийняла низку законодавчих актів у царині захисту прав нацменшин, які вважаються одними із найкращих у світі.

Після набуття членства у Раді Європи Хорватія у 1997 р. ратифікувала усі обов'язкові міжнародні документи з прав людини і розпочала процес адаптації свого законодавства. Держава взяла на себе зобов'язання із захисту, розвитку та збереження семи мов, у тому числі русинської й української (Kis 1998, s. 55; Катунин 2010, с. 22; Zakon o potvrdivanju Europske povelje o regionalnim ili manjinskim jezicima 1997). Національні меншини у Хорватії користувалися правами у сфері освіти, бібліотекарської діяльності, захисту культурної спадщини та пам'яток, медіа (Бурда 2000, с. 9), а діяльність їхніх організацій фінансувалася урядом Хорватії (Такач 1997, с. 21). Відповідно до положень Конституційного закону про права національних меншин (2002 р.) держава забезпечувала національним меншинам використання власної мови і писемності, право створювати релігійні спільноти, право на культурну автономію, право поширення інформації рідною мовою у ЗМІ (Организация объединенных наций 2007).

Тобто, конституційні та законодавчі зміни у Хорватії на межі ХХ-ХХІ століть у сфері захисту прав національних меншин позитивно вплинули на русинсько-українські громади.

Водночас у новій редакції хорватської Конституції від 1997 р. українці і русини були згадані як два окремі народи (Shadow Report of Croatian Helsinki Committee 1999). Такий стан був закріплений і в чергових змінах до конституції від 25 квітня 2001 р. та 16 червня 2010 р. (Ustav Republike Hrvatske; Promjena Ustava Republike Hrvatske 2010)

Такі зміни підштовхували до створення багатьох організацій меншин, які отримали можливість окремого фінансування з боку хорватського уряду (Izvadak iz odluke Savjeta za nacionalne manjine o rasporedu sredstava za potporu programima udruga nacionalnih manjina u RH u 2009. godini). Свідоме чітке розмежування у законодавстві русинів та українців як окремих меншин підштовхнуло до розколів у середовищі діаспори, що, на переконання М. Жироша, розбивало єдність русинів і українців, поглиблювало асиміляцію громади, сприяло реальному зменшенню кількості і русинів, і українців (Жирош 2009, с. 134).

Тому початок ХХІ століття пройшов під знаком суперечливих процесів, що знайшло свій вияв у результатах двох останніх переписів населення у Хорватії (2011 та 2021 рр.). Падіння сукупної чисельності русинів та українців дещо пригальмувалося. Так, якщо за десятирічний період 1991-2001 рр. чисельність русинів та українців знизилася на 24,5%, то за наступне десятиріччя (2001-2011) - на 11,6% (з 4314 до 3814 осіб), а за період 2011-2021 рр. - на 14,8% (з 3814 до 3248 осіб).

Якщо ж розглядати цю статистику тільки стосовно українців без русинів, побачимо, що за період 2001-11 рр. їхня чисельність знизилася тільки на 5%, а упродовж 2011-2021 рр. вперше за довгий час зросла на 1,4% (Popis stanovnistva. Stanovnistvo prema narodnosti - detaljna klasifikacija 2021).

Тож останніми роками бачимо обнадійливу картину зниження темпів депопуляції українців Хорватії.

Одним зі стрижнів збереження самоідентифікації є володіння материнською мовою. Дані переписів населення дозволяють прослідкувати відповідну динаміку щодо мови русинів та українців. Рівень її знання наприкінці ХХ ст. видавався загрозливим: за переписом 1981 р. серед русинів рідною назвали мову свого народу 83,4%, серед українців - лише 55 (Малиновська 2002, с. 15-16).

У наступне десятиліття становище не покращилось: за переписом 1991 р. русинську мову не знало 12,55% русинів, а 2001 р. - майже 22%. Серед українців ситуація виглядала ще гіршою: 1991 р. українську мову не вживало 27,67%, а 2001 р. - 49,06% (Bajic 2010; Report submitted by Croatia pursuant to article 25, paragraph 1 of the framework convention for the protection of national minorities 1999; Жирош 2009, с. 137).

Однак початок ХХІ століття приніс певні зміни у цьому питанні. За трьома останніми переписами рівень володіння рідною мовою серед русинів та українців становив: 2001 р. - 78,21 і 51,94%, 2011 р. - 82,23 і 53,67%, 2021 р. - 75,27 і 62,88% відповідно (Izjasnjeni po materinskom jeziku na popisu stanovnistva u Hrvatskoj 2011. godine; Stanovnistvo prema materinskom jeziku - detaljna klasifikacija. Popis 2021). Як бачимо, показники русинів нестабільні і рухалися у різних напрямках, а в українців спостерігалося поступове зростання, що, безумовно, сприяло збільшенню шансів зберегтися як повноцінна національна меншина.

Позитивні для українців Хорватії тенденції мали місце упродовж перших двох десятиліть ХХІ ст., однак нове вікно можливостей відкрили трагічні події на прабатьківщині. Із початком повномасштабної агресії Росії проти України на демографічну ситуацію значно вплинула хвиля біженців з українських територій до Хорватії.

Станом на 29 березня 2022 р. їх налічувалося 10,9 тисяч осіб (U Hrvatsku je dosad uslo 10.909 Ukrajinaca), на 21 червня - понад 20 тисяч (U Hrvatskoj 20.005 izbjeglica iz Ukrajine). За офіційними даними ЄС, станом на березень 2023 р. у Хорватії перебувало 19925 біженців (Infografika - Izbjeglice iz Ukrajine u EU-u). З цієї кількості людей офіційно було працевлаштовано 968 осіб, що складало менше 5 відсотків від усієї кількості українців. Зрозуміло, значну частку становлять діти та особи непрацездатного віку, але цифри промовисті і свідчать про труднощі в інтеграції до хорватського суспільства. За словами голови Української спільноти Загреба Марії Мелешко, найбільшою складністю є незнання хорватської мови, тому, наприклад, медичні сестри змушені працевлаштовуватися прибиральницями. Водночас 1,5 тис. українських дітей пішло до хорватських шкіл (Ovako izgleda zivot ukrajinskih izbjeglica u Hrvatskoj), а за сприяння міжнародних структур розробляються програми навчання переміщених осіб (зокрема, ЄБРР фінансує безкоштовне навчання з ІТ-технологій) (Besplatna edukacija za raseljene osobe iz Ukrajine).

Хоча загальна кількість біженців складає близько 20 тисяч, і в сучасних умовах глобалізації та мобільності цей показник може динамічно змінюватись, з огляду на загалом невелике число українців Хорватії їхній відсоток суттєво зріс. Такі тенденції відкривають широкі можливості для активізації національно-культурного життя української діаспори. Проте це залежатиме і від того, як поведуть себе новоприбулі: чи вирушать далі до країн Західної Європи або США, чи швидко інтегруються у хорватське суспільство та, як наслідок, асимілюються в ньому, або ж вдихнуть нове життя у діяльність невеличких українських громад країни.

Що ж стосується русинів, які відмежовують себе від української спільноти, їхнє майбутнє не виглядає оптимістичним, навіть попри певні позитивні тенденції двох останніх переписів - з огляду на чисельність цієї меншини та загрози асиміляції і глобалізації. Самі русини визнають, сумно жартуючи, що їх невдовзі може стати настільки мало, що вони особисто перезнайомляться одне з одним (Балатинац 2015, с. 5).

Таким чином, упродовж історії існування русинсько-української діаспори в Хорватії можемо прослідкувати кілька важливих демографічних тенденцій. Чисельність мігрантів складно визначити аж до часу проведення переписів населення в Австро-Угорщині. До 30-х років ХХ століття відбувалося відносно різке зростання чисельності русинів та українців у Хорватії: до Першої світової війни - завдяки цілеспрямованій аграрній політиці уряду Австро-Угорщини, а у часи першої Югославії - через прибуття українців у складі російських білоемігрантів. Період 1930-1970-х років - відносна стагнація чисельності цієї меншини. Демографічні втрати у Другій світовій компенсувалися переселенням русинсько-українського населення з інших югославських республік. Починаючи із 1970-х років спостерігаємо неухильне скорочення русинсько-української діаспори. Цей процес ускладнювався наслідками сербсько-хорватської війни 1991-1995 рр., розколом у середовищі русинсько-українських організацій та процесами глобалізації і, як наслідок - асиміляції цих невеликих етнічних груп. Водночас демографічна криза сповільнювалась сприятливою до національних меншин специфічною політикою хорватського уряду, який давав відносно щедре фінансування, розділяючи при цьому русинів та українців.

Унаслідок цих негативних чинників, русинська та українська меншини Хорватії ризикували зникнути найближчими десятиліттями. Однак повномасштабна агресія Росії проти України зумовила появу значної хвилі біженців, кілька десятків тисяч з яких осіли в Хорватії. Це розширює можливості збереження української громади за умов включення новоприбулих до культурно-громадського життя меншини. Проте для русинів нічого не змінилося, і шляхом подолання депопуляції та асиміляції бачиться їхнє згуртування з українцями.

Список джерел та літератури

1. BAJIC, N., 2010, Analiza broja Rusina u Hrvatskoj 1971. - 2001. i razlozi zasto nas je sve manje. [Електронний ресурс].

2. Besplatna edukacija za raseljene osobe iz Ukrajine. [Електронний ресурс].

3. Infografika - Izbjeglice iz Ukrajine u EU-u. [Електронний ресурс].

4. Izjasnjeni po materinskom jeziku na popisu stanovnistva u Hrvatskoj 2011. godine. Drzavni zavod za statistiku. [Електронний ресурс].

5. Izvadak iz odluke Savjeta za nacionalne manjine o rasporedu sredstava za potporu programima udruga nacionalnih manjina u RH u 2009. godini, 2009, Наша газета, № 3 (70), 5.

6. KIS, M., 1998, Prava nacionalnih manjina kao specificna ljudska prava, Нова думка, 106, 54-55.

7. KIS, M., 1995, Republika Hrvatska i hrvatski Rusini i Ukrajinci i danas se bore protiv fasizma, Rusini i Ukrajinci u Republici Hrvatskoj (1991-1995). Zagreb, 15-19.

8. Ovako izgleda zivot ukrajinskih izbjeglica u Hrvatskoj: «Jezik im je najveci problem». [Електронний ресурс].

9. Popis stanovnistva. Stanovnistvo prema narodnosti - detaljna klasifikacija, Popis 2021. Drzavni zavod za statistiku. [Електронний ресурс].

10. Population of Croatia 1931-2001. [Електронний ресурс].

11. PERIC KASELJ, M., SKILJAN, F., VUKIC, A., 2015, Dogadaj i etnicka situacija: promjene identiteta nacionalnih manjinskih zajednica u Republici Hrvatskoj, Studia ethnologica Croatica, 27 (1), 7-36.

12. Promjena Ustava Republike Hrvatske (2010). [Електронний ресурс].

13. Report submitted by Croatia pursuant to article 25, paragraph 1 of the framework convention for the protection of national minorities (Received on 16 March 1999). [Електронний ресурс].

14. Shadow Report of Croatian Helsinki Committee, September 1999. [Електронний ресурс].

15. Stanovnistvo prema materinskom jeziku - detaljna klasifikacija. Popis 2021. [Електронний ресурс].

16. Statisticki ljetopis 1992, 1993, Zagreb.

17. TATALOVIC, S., 2006, Nacionalne manjine i hrvatska demokracija, Politicka misao, Vol. XLIII, Br. 2, 159-174. U Hrvatskoj 20.005 izbjeglica iz Ukrajine, evo sto su sve morali proci da bi usli u nasu drzavu. [Електронний ресурс].

18. U Hrvatsku je dosad uslo 10.909 Ukrajinaca, doznajemo koliko ih je zatrazilo status izbjeglice. [Електронний ресурс].

19. Ustav Republike Hrvatske (procisceni tekst). [Електронний ресурс].

20. Zakon o potvrdivanju Europske povelje o regionalnim ili manjinskim jezicima, 1997, Narodne novine - Medunarodne novine, № 18.

21. ZIVIC, D., 2005, Demografski okvir i gubitci tjekom Domovinskog rata i poraca, Stvaranje hrvatske drzave i Domovinski rat. Zagreb, 420-483.

22. ZLODI, Z., 2005, Rusini/Ukrajinci u Hrvatskoj etape doseljavanja i problem imena, Scrinia Slavonica, Vol. 5, No. 1,408-431.

23. БАЛАТИНАЦ, А. У Горватскей нєт вельо Руснацох та ше скоро кажди Руснак медзи собу позна, 2015, Думки з Дунаю, № 17, 5-8.

24. БУРДА, С., 2010, Бачення і напрями роботи Президії і Європейського конгресу українців загалом, Думки з Дунаю, № 12, 15-23.

25. БУРДА, С., 2002, Історія і актуальні проблеми українців та русинів Хорватії, Ukrajinci u Hrvatskoj: materijali i dokumenti, 173-181.

26. БУРДА, С., 2000, Участь в конференції ЕКУ, Нова думка, № 112, 6-9.

27. ЖИРОШ, M., 2010, бродне пaметaнє, нaродне зaбувaнє, нaродне щезовaнє, Думки з Дунаю, № 12, 175-191.

28. ЖИРОШ, М., 2009, Проблеми збереження національної ідентичності в діаспорі на прикладі русинів і українців у Сербії і Хорватії, Думки з Дунаю, № 11, 132-139.

29. КАМЕНЕЦЬКИЙ, М., 2002, Погляд України на минуле та сучасність української діаспори Хорватії, Ukrajinci u Hrvatskoj: materijali i dokumenti, 90-96.

30. КАТУНИН, Д., 2010, Современное языковое законодательство Хорватии: становление и тенденции, Вестник Томского государственного университета, № 2 (10), 19-35.

31. КИШ, М., 2002, Для мене була честю можливість служити Хорватії, її народові і національним меншинам, Ukrajinci u Hrvatskoj: materijali i dokumenti, 118-121.

32. КІШ, М., 2002, Українці на Балканах, Ukrajinci u Hrvatskoj: materijali i dokumenti, 169-172.

33. КОЗЛІТІН, В., 2002, Українські громадські організації в Югославії (20-30-ті рр. ХХ ст.), Ukrajinci u Hrvatskoj: materijali i dokumenti, 21-37.

34. ЛАБОШ, Ф., 1979, История русинох Бачки, Сриму и Славониї 1745-1918. Вуковар.

35. ЛЕЩИШИН, Я., 2002, Сьогодення українців Західної Славонії і Мославіни, Ukrajinci u Hrvatskoj: materijali i dokumenti, 164-168.

36. ЛІСЬКИЙ, Б., 2002, З діяльности українських студентів у Хорватії (1920-1945), Ukrajinci u Hrvatskoj: materijali i dokumenti, 38-50.

37. МАЛИНОВСЬКА, О., 2002, Українська діаспора в південнослов'янських землях, Ukrajinci u Hrvatskoj: materijali i dokumenti, 6-20.

38. МАЦЯХ, Є., 2002, Українці в Хорватії, Ukrajinci u Hrvatskoj: materijali i dokumenti, 51-61.

39. МИЗЬ, Р., 2002, Поселювання українців до Липовлян і Нової Субоцки від 1894 по 1973 рік і походження кожної родини, Ukrajinci u Hrvatskoj: materijali i dokumenti, 139-163.

40. НАГІРНИЙ, М., 2010, Динаміка чисельності русинів та українців Хорватії у ХХ ст., Проблеми слов'янознавства, Вип. 59, 110-121.

41. Организация объединенных наций. Организация объединенных наций. Международная конвенция о ликвидации всех форм расовой дискриминации. Комитет по ликвидации расовой дискриминации. Доклады, представленные государствами-учасниками в соответствии со статьей 9 конвенции. Хорватия. 15 ноября 2007 года. [Електронний ресурс].

42. РУМЯНЦЕВ, О., 2008, Галичина - Боснія - Воєводина. Українські переселенці з Галичини на території югославських народів в 1890-1990 роках. Київ.

43. ТАКАЧ, Г., 1997, Вихованє и образованє на язикох националних меншинох, Нова думка, № 101/102, 20-21. ТАМАШ, Ю., 2002, Південний погляд на Україну між Сходом і Заходом, Ukrajinci u Hrvatskoj: materijali i dokumenti, 113-117.

References

1. BAJIC, N., 2010, Analiza broja Rusina u Hrvatskoj 1971. - 2001. i razlozi zasto nas je sve manje [Analysis of the number of Rusyns in Croatia from 1971 to 2001 and the reasons why our population is declining]. [Online].

2. Balatynats U Horvatskei niet velo Rusnatsokh ta she skoro kazhdy Rusnak medzy sobu pozna, 2015 [There aren't many Rusyns in Croatia, so soon all Rusyns will get to know each other]. Dumky z Dunaiu, № 17, 5-8 [In Ruthenian].

3. Besplatna edukacija za raseljene osobe iz Ukrajine [Free education for displaced individuals from Ukraine]. [Online].

4. BURDA, S., 2010, Bachennia i napriamy roboty Prezydii i Evropeiskoho konhresu ukraintsiv zahalom [Vision and directions of work of the Presidium and the European Congress of Ukrainians as a whole]. Dumky z Dunaiu, № 12, 15-23. [In Ukrainian].

5. BURDA, S., 2002, Istoriia i aktualni problemy ukraintsiv ta rusyniv Khorvatii [History and current issues of Ukrainians and Rusyns in Croatia]. Ukrajinci u Hrvatskoj: materijali i dokumenti, 173-181. [In Ukrainian].

6. BURDA, S., 2000, Uchast v konferentsii EKU [Participation in the conference of the ECU]. Nova dumka, № 112, 6-9. [in Ukrainian].

7. Infografika - Izbjeglice iz Ukrajine u EU-u [Infographic - Refugees from Ukraine in the EU]. [Online].

8. Izjasnjeni po materinskom jeziku na popisu stanovnistva u Hrvatskoj 2011. godine. Drzavni zavod za statistiku [Declaration by mother tongue in the population census in Croatia in 2011. Croatian Bureau of Statistics]. [Online].

9. Izvadak iz odluke Savjeta za nacionalne manjine o rasporedu sredstava za potporu programima udruga nacionalnih manjina u RH u 2009. godini [Excerpt from the decision of the Council for National Minorities on the allocation of funds to support programs of national minority associations in the Republic of Croatia in 2009]. 2009, Nasha hazeta, № 3 (70), 5. [In Croatian].

10. KAMENETSKYI, M., 2002, Pohliad Ukrainy na mynule ta suchasnist ukrainskoi diaspory Khorvatii [The perspective of Ukraine on the past and present of the Ukrainian diaspora in Croatia]. Ukrajinci u Hrvatskoj: materijali i dokumenti, 90-96. [In Ukrainian].

11. KATUNIN, D., 2010, Sovremennoe yazikovoe zakonodatelstvo Khorvatii: stanovlenie i tendentsii [Modern language legislation in Croatia: formation and trends]. Vestnik Tomskogo gosudarstvennogo universiteta, № 2 (10), 19-35. [In Russian].

12. KIS, M., 1998, Prava nacionalnih manjina kao specificna ljudska prava [Rights of national minorities as specific human rights]. Nova dumka, 106, 54-55. [In Croatian].

13. KIS, M., 1995, Republika Hrvatska i hrvatski Rusini i Ukrajinci i danas se bore protiv fasizma [The Republic of Croatia and Croatian Rusyns and Ukrainians continue to fight against fascism today]. Rusini i Ukrajinci u Republici Hrvatskoj (1991-1995), 15-19. [In Croatian].

14. KISH, M., 2002, Ukraintsi na Balkanakh [The Ukrainians in the Balkans]. Ukrajinci u Hrvatskoj: materijali i dokumenti, 169-172. [In Ukrainian].

15. KOZLITIN, V., 2002, Ukrainski hromadski orhanizatsii v Yuhoslavii (20-30-ti rr. XX st.) [Ukrainian community organizations in Yugoslavia (1920s - 1930s)]. Ukrajinci u Hrvatskoj: materijali i dokumenti, 21-37. [In Ukrainian]. KYSH, M., 2002, Dlia mene bula chestiu mozhlyvist sluzhyty Khorvatii, ii narodovi i natsionalnym menshynam [It was an honor for me to serve Croatia, its people, and national minorities]. Ukrajinci u Hrvatskoj: materijali i dokumenti, 118-121. [In Ukrainian].

16. LABOSH, F., 1979, Ystoryia rusynokh Bachky, Srymu y Slavonyi 1745-1918 [The history of the Rusyns in Backa, Syrmia, and Slavonia from 1745 to 1918]. Vukovar. [In Ruthenian].

17. LESHCHYSHYN, Ya., 2002, Sohodennia ukraintsiv Zakhidnoi Slavonii i Moslaviny [The present situation of Ukrainians in Western Slavonia and Moslavina]. Ukrajinci u Hrvatskoj: materijali i dokumenti, 164-168. [In Ukrainian].

18. LISKYI, B., 2002, Z diialnosty ukrainskykh studentiv u Khorvatii (1920-1945) [Regarding the activities of Ukrainian students in Croatia (1920-1945)]. Ukrajinci u Hrvatskoj: materijali i dokumenti, 38-50. [In Ukrainian]. MALYNOVSKA, O., 2002, Ukrainska diaspora v pivdennoslovianskykh zemliakh [The Ukrainian diaspora in the South Slavic lands]. Ukrajinci u Hrvatskoj: materijali i dokumenti, 6-20. [In Ukrainian].

19. MATSIAKH, Ye., 2002, Ukraintsi v Khorvatii [the Ukrainians in Croatia]. Ukrajinci u Hrvatskoj: materijali i dokumenti, 51-61. [In Ukrainian].

20. MYZ, R., 2002, Poseliuvannia ukraintsiv do Lypovlian i Novoi Subotsky vid 1894 po 1973 rik i pokhodzhennia kozhnoi rodyny [Settlement of Ukrainians in Lipovljani and Nova Subocka from 1894 to 1973 and the origins of each family]. Ukrajinci u Hrvatskoj: materijali i dokumenti, 139-163. [In Ukrainian].

21. NAHIRNYI, M., 2010, Dynamika chyselnosti rusyniv ta ukraintsiv Khorvatii u XX st. [The dynamics of the population of Rusyns and Ukrainians in Croatia in the 20th century]. Problemy slovianoznavstva, Vyp. 59, 110-121. [In Ukrainian].

22. Organizatsiia obedinennykh natsii. Organizatsiia obedinennykh natsii. Mezhdunarodnaia konventsiia o likvidatsii vsekh form rasovoi diskriminatsii. Komitet po likvidatsii rasovoi diskriminatsii. Doklady, predstavlennie gosudarstvami-uchasnikami v sootvetstvii so statiei 9 konventsii. Khorvatiia. 15 noiabria 2007 goda [United 92

23. Nations. United Nations Organization. International Convention on the Elimination of All Forms of Racial Discrimination. Committee on the Elimination of Racial Discrimination. Reports submitted by the States parties in accordance with Article 9 of the Convention. Croatia. November 15, 2007]. [Online].

24. Ovako izgleda zivot ukrajinskih izbjeglica u Hrvatskoj: «Jezik im je najveci problem». [This is what the life of Ukrainian refugees in Croatia looks like: «Language is their biggest challenge»]. [Online].

25. Popis stanovnistva. Stanovnistvo prema narodnosti - detaljna klasifikacija, Popis 2021. Drzavni zavod za statistiku [Population census. Population by nationality - detailed classification, Census 2021. Croatian Bureau of Statistics]. [Online].

26. Population of Croatia 1931-2001. [Online].

27. PERIC KASELJ, M., SKILJAN, F., VUKIC, A., 2015, Dogadaj i etnicka situacija: promjene identiteta nacionalnih manjinskih zajednica u Republici Hrvatskoj [Event and ethnic situation: Changes in the identity of national minority communities in the Pryrykhtovania za popys zhytelstva [Preparation for the population census]. Dumky z Dunaiu, № 11, 177-179. [In Ruthenian].

28. Republic of Croatia]. Studia ethnologica Croatica, 27 (1), 7-36. [In Croatian].

29. Promjena Ustava Republike Hrvatske (2010.) [Change in the Constitution of the Republic of Croatia (2010)]. [Online].

30. Report submitted by Croatia pursuant to article 25, paragraph 1 of the framework convention for the protection of national minorities (Received on 16 March 1999). [Online].

31. RUMIANTSEV, O., 2008, Halychyna - Bosniia - Voievodyna. Ukrainski pereselentsi z Halychyny na terytorii yuhoslavskykh narodiv v 1890-1990 rokakh [Galicia - Bosnia - Vojvodina. Ukrainian migrants from Galicia to the territory of Yugoslav nations from 1890 to 1990]. Kyiv. [In Ukrainian].

32. Shadow Report of Croatian Helsinki Committee, September 1999. [Online].

33. Stanovnistvo prema materinskom jeziku - detaljna klasifikacija. Popis 2021 [Population by mother tongue - detailed classification. Census 2021.]. [Online].

34. Statisticki ljetopis 1992 [Statistical Yearbook 1992]. 1993, Zagreb. [In Croatian].

35. TAKACH, H., 1997, Vykhovanie i obrazovanie na yazykokh natsyonalnykh menshynakh [Education and upbringing in the languages of national minorities]. Nova dumka, № 101/102, 20-21. [In Ukrainian].

36. TAMASH, Yu., 2002, Pivdennyi pohliad na Ukrainu mizh Skhodom i Zakhodom [A Southern perspective on Ukraine between East and West]. Ukrajinci u Hrvatskoj: materijali i dokumenti, 113-117. [In Ukrainian].

37. TATALOVIC, S., 2006, Nacionalne manjine i hrvatska demokracija [National minorities and Croatian democracy]. Politicka misao, Vol. XLIII, Br. 2, 159-174. [In Croatian].

38. U Hrvatskoj 20.005 izbjeglica iz Ukrajine, evo sto su sve morali proci da bi usli u nasu drzavu [In Croatia there are 20,005 refugees from Ukraine. Here's what they had to go through to enter our country]. [Online].

39. U Hrvatsku je dosad uslo 10.909 Ukrajinaca, doznajemo koliko ih je zatrazilo status izbjeglice [So far 10,909 Ukrainians have entered Croatia. We have learned how many of them have applied for refugee status]. [Online].

40. Ustav Republike Hrvatske (procisceni tekst) [Constitution of the Republic of Croatia (consolidated text)]. [Online].

41. Zakon o potvrdivanju Europske povelje o regionalnim ili manjinskim jezicima [Law on the Ratification of the European Charter for Regional or Minority Languages]. 1997, Narodne novine - Medunarodne novine, № 18. [In Croatian].

42. ZHYROSH, M., 2010, Narodne pametanie, narodne zabuvanie, narodne shchezovanie [National memory, national forgetting, national disappearance]. Dumky z Dunaiu, № 12, 175-191. [In Ruthenian].

43. ZHYROSH, M., 2009, Problemy zberezhennia natsionalnoi identychnosti v diaspori na prykladi rusyniv i ukraintsiv u Serbii i Khorvatii [Challenges of preserving national identity in the diaspora using the example of Rusyns and Ukrainians in Serbia and Croatia]. Dumky z Dunaiu, № 11, 132-139. [In Ukrainian].

44. ZIVIC, D., 2005, Demografski okvir i gubitci tjekom Domovinskog rata i poraca [Demographic framework and losses during the Croatian War of Independence and post-war period]. Stvaranje hrvatske drzave i Domovinski rat. Zagreb, 420-483. [In Croatian].

45. ZLODI, Z., 2005, Rusini/Ukrajinci u Hrvatskoj etape doseljavanja i problem imena [Migration stages and name issues of Rusyns/Ukrainians in Croatia]. Scrinia Slavonica, Vol. 5, No. 1,408-431. [In Croatian].

Размещено на Allbest.ru