Депортації та переселенські рухи на західноукраїнських землях кінця 1930-х - 1950-х років у науковому доробку Юрія Михайловича Сороки

Размещено на http://www.allbest.ru/

Депортації та переселенські рухи на західноукраїнських землях кінця 1930-х - 1950-х років у науковому доробку Юрія Михайловича Сороки

Валерій Капелюшний

доктор історичних наук, професор, член-кореспондент НАПН України, завідувач кафедри етнології та краєзнавства, Київський національний університет імені Тараса Шевченка,

Київ, Україна,

У статті подано історіографічний огляд наукового доробку відомого українського вченого, доктора історичних наук, професора Юрія Михайловича Сороки, присвяченого дослідженню депортацій, міграційних та інших переселенських рухів на західноукраїнських землях кінця 1930-х - початку 1950-х років. Охарактеризовано не лише найважливіші положення дисертації та двох ґрунтовних монографій вченого, а й понад трьох десятків інших його праць, написаних як до захисту дисертації, так і в подальші роки, розширюючи діапазон та поглиблюючи вивчення різних аспектів свого дослідження. В основу історіографічного огляду праць вченого з вказаної проблематики покладено хронологічний підхід, що враховує час написання праць та їх оприлюднення, а також приріст знань з різних аспектів досліджуваної проблеми, трансформацію власних поглядів і підходів Ю. Сороки щодо її осмислення. Виокремлено дискусійні питання, які до цього часу залишаються малодослідженими або чекають подальшого переосмислення. сорока західноукраїнський депортація міграція

Ключові слова: Ю. М. Сорока, населення, західноукраїнські землі кінця 1930-1950-хроків, депортації, міграції, мобілізації, переселення, репресії, історіографія.

Valerii Kapeliushnyi

Kyiv, Ukraine

DEPORTATIONS AND RESETTLEMENT MOVEMENTS IN THE WESTERN UKRAINIAN LANDS IN THE LATE 1930S - 1950S IN THE SCIENTIFIC WORK OF YURII MYKHAILOVYCH SOROKA

The article presents a historiographic review of the scientific work of the famous Ukrainian scientist, Doctor of Historical Sciences, Professor Yurii Mykhailovych Soroka, dedicated to the study of deportations, migration and other resettlement movements in the western Ukrainian lands in the late 1930s - early 1950s. Not only the most important provisions of the thesis and two thorough monographs of the scientist are characterized, but also more than three dozen of his other works, written before the defense of the thesis and in subsequent years, expanding the range and deepening the study of various aspects of his research. The basis of the historiographical review of the works of the scientist on the specified issue is a chronological approach, which takes into account the time of writing the works and their publication, as well as the growth of knowledge on various aspects of the studied problem, the transformation of Yu. Soroka's own views and approaches to its understanding. Debatable issues that remain understudied or await further reconsideration are singled out.

Key words: Yu. M. Soroka, population, western Ukrainian lands in the late 1930s-1950s, deportations, migrations, mobilization, resettlement, repression, historiography.

Автор даної статті мав честь бути головою спеціалізованої вченої ради Д 26.001.01 у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка, на засіданні якої 9 листопада 2009 року відбувся захист докторської дисертації Ю. Сороки «Населення західноукраїнських земель в етнополітичному та демографічному вимірах (1939-1950 рр.)» за спеціальністю 09.00.12 - українознавство [26; 27]. У своїй доповіді дисертант фахово охарактеризував гострі дискусійні та малодосліджені аспекти насильницьких переселенських рухів на теренах Західної України в контексті суспільно-політичних процесів кінця 1930-х - початку 1950-х років. Природньо, що це викликало шквал запитань і уточнень, а саме обговорення основних положень дисертації перетворилось у майже годинну наукову дискусію між дисертантом і членами вченої ради. Новий етап дискусії був пов'язаний з виступами офіційних опонентів - Оксани Гомотюк, Олександра Лисенка та Володимира Сергійчука. Нарешті, на завершальному етапі наукового обговорення новизни, основних положень та висновків дослідження Ю. Сороки активну участь взяли не лише члени спеціалізованої вченої ради та науковий консультант Ярослав Калакура, а й ряд інших науковців, які були присутні на публічному захисті дисертації, що відбувався понад три години. Захист був блискучим, а результат голосування - одноголосним.

Варто наголосити, що зазначеній у назві нашої статті проблематиці Ю. Сорока присвятив не лише дисертацію та дві ґрунтовні монографії [25; 32], а й понад три десятки інших своїх праць, написаних як до захисту дисертації, так і в подальші роки, розширюючи діапазон та поглиблюючи вивчення різних аспектів свого дослідження, тому до стислого історіографічного аналізу ми намагалися залучити найважливіші праці науковця з вказаної проблематики, створені ним протягом фактично майже трьох останніх десятиліть.

Одними з перших до стислого аналізу наукового доробку Ю. Сороки долучились М. Дубина [2] та І. Патриляк [3], обмежившись рецензіями на його монографію, опубліковану 2007 р.Так, високо оцінюючи її значення, І. Патриляк наголосив, що «кожне дослідження, що стосується історії Західної України, особливо буремних часів Другої світової війни та перших повоєнних десятиліть, викликає непідробний інтерес у наукової громадськості, має широкий суспільний резонанс. Не стала винятком і рецензована монографія Ю. М. Сороки, присвячена проблемам депортацій, переселень, мобілізацій, міграцій населення західноукраїнських земель, як важливої складової у системі репресивних заходів проти мешканців неспокійного регіону» [3, с. 157].

Згодом ця монографія була високо оцінена в публікації Д. Байкєніча, на думку якого Ю. Сорокою відображено трагічну долю закерзонців під час процесу переселення та розпорошення по території УРСР і зроблено висновок, що вимушене переселення українців із Польщі відбулось попри суперечливість чинних міжнародних правових актів, а евакуйовані трудові людські ресурси були розпорошені зі значними втратами та руйнуванням їх національно-культурного життя [1, с. 72]. В той же час, не погоджуємось з констатацією Д. Байкєніча про «подібні праці Ю. Сороки та І. Цепенди» [1, с. 72]. По-перше, монографія Ю. Сороки «Населення західноукраїнських земель: депортації, переселення, мобілізації, міграції (1939-1950-ті роки)» (Київ, 2007) [25] ширша і за проблематикою, і за хронологічними межами, по друге, в ній комплексно висвітлюється механізм репресій проти населення західноукраїнських земель, йдеться про розгортання українського національно-визвольного руху, досліджуються переселенські рухи українців не лише з Польщі, а й Чехословаччини, Румунії, Болгарії, Франції та багато інших аспектів. Що стосується монографії І. Цепенди «Українсько-польські відносини 40-50-х років ХХ століття: етнополітичний аналіз» (Київ, 2009), то в ній головну увагу автора сфокусовано на проблемі процесу переселення українців із Польщі та його наслідках для прибулих переселенців. Крім цього, варто зазначити, що обидві монографії базуються на властивій для кожної з них власній джерельній базі, тому вони «не є подібними», а суттєво доповнюють одна одну.

Досліджуючи різні аспекти проблеми переселенських рухів на теренах Західної України, Ю. Сорока неодноразово вдавався до історіографічного аналізу наявного наукового доробку своїх попередників. Перша аналітична публікація такого плану під назвою «Сучасна українська історіографія про українсько- польське переселення 1944-1946 рр.» побачила світ ще у 2002 р.і в ній стисло охарактеризовано лише праці, присвячені дослідженню депортацій 1944-1946 рр. [12].

Більш ґрунтовно до цього питання та в значно ширших хронологічних межах, визначених кінцем 1930-х - 1950-ми роками, вчений підійшов у «Вступі» до своєї монографії [25, с. 3-10, 250-253]. Історіографічний огляд наявної літератури він розпочинає з оцінки радянської історіографії, «яка свідомо замовчувала факти застосування масових репресій проти населення регіону», зокрема характеризує поняття «маніпулююча інформація» [25, с. 4], проте основну увагу Ю. Сорока приділяє аналізу новаторських підходів сучасних вітчизняних дослідників до висвітлення проблематики національного спротиву, механізму репресій, системи державного насилля, зокрема і переселень та депортацій у західному регіоні України [25, с. 5-10].

Ще більше аналітичної інформації щодо наукового вкладу своїх попередників у вивчення різних аспектів досліджуваної проблеми подає Ю. Сорока в окремому підрозділі «Історіографія проблеми» своєї дисертації, де проаналізовано історіографічний доробок за історико-хронологічним і проблемним параметрами з обґрунтуванням періодизації дослідження теми [26; 27, с. 7-12].

Продовжуючи осмислення наукового доробку з досліджуваної проблеми, в 2011 р. Ю. Сорока публікує статтю «Сучасна українська історіографія історії західноукраїнських земель 1940-х - 1950-х років», в якій наголошує, що «в своїй абсолютній більшості новітня наукова вітчизняна історіографія націлена на висвітлення позитивного українського національного руху та зорієнтована в ідеологічному плані на активне пропагування ідеї української самостійної держави. Поряд з цим проблема історії ОУН та УПА багато в чому стала заручницею ідейно-політичних пристрастей у суспільстві» [28, с. 50]. Оцінюючи вклад попередників у дослідження проблеми, вчений доходить висновку, що «Залучення українських істориків до світового історіографічного процесу, введення до наукового обігу численних документів, які в радянський період були недоступними для дослідників, підготовка на їх основі нових праць дозволили створити потужну джерельну базу історіографії історії західноукраїнських земель кінця 1930-х-1950-х років минулого століття» [28, с. 51].

В цьому ж році Ю. Сорока публікує ще одну аналітичну статтю «До періодизації історичних та українознавчих досліджень суспільно- політичних процесів на західноукраїнських землях кінця 1930-х - 1950-х років», в якій ґрунтовно розкриває основні історіографічні етапи свого дослідження. Погоджуємося з думкою автора, що «запропонована періодизація дозволяє простежити як деякі загальні тенденції нарощування знань по даній проблемі так і виявити певні особливості, об'єктивні і суб'єктивні труднощі, характерні для кожного з означених періодів при вивченні складних суспільно-політичних процесів на західноукраїнських землях у 1939-1950-х роках» [31, с. 41].

Якщо, наприклад, у монографії Ю. Сороки, опублікованій у 2007 р., історіографічний огляд наукового доробку попередників стисло викладений лише у «Вступі», то логічним завершенням цієї групи публікацій науковця, присвячених аналізу сучасної історіографії історії західноукраїнських земель досліджуваного періоду, став виокремлений підрозділ під назвою «Історіографія проблеми» його наступної монографії [32, с. 12-53]. Варто наголосити, що на відміну від усіх попередніх своїх публікацій історіографічного характеру, в цій роботі професор аналізує не лише вклад вітчизняних вчених у дослідження проблеми, а й оцінює здобутки польської історіографії у її висвітленні. Так, в цілому, оцінюючи доробок польської історіографії, Ю. Сорока стверджує, що незважаючи на значні успіхи в дослідженні складного періоду 1930-1950-х рр., його загальна картина залишається однобічною, уривчастою, і неповною. Центральне місце, на його думку, в польській історіографії даного періоду займають питання, пов'язані з масовими репресіями, переселеннями та депортаціями польського населення, окрім цього, наголошує вчений, частина польських істориків і публіцистів так і не звільнилася від антиукраїнських стереотипів, зокрема міфу про втрату «східних кресів», однобічного, шовіністичного висвітлення трагічного польсько-українського конфлікту [32, с. 52].

Історіографічний аналіз праць вітчизняних науковців дозволив Ю. Сороці дійти висновку, що залишається багато питань лише поставлених або недосліджених, зокрема, з'ясування загальних тенденцій та особливостей політики різних режимів і владних структур щодо населення Західної України, системного аналізу катастрофічних наслідків німецько-радянського і польсько-українського протистояння, політичних репресій, депортацій, примусових і вимушених міграційних та етнічних процесів, участі населення в усіх процесах радянізації (політичних, економічних, культурних, ідеологічних), національної і релігійної політики владних структур, впливу радянізації і денаціоналізації на демографічні зрушення на західноукраїнських землях [32, с. 53]. Саме на цих недосліджених чи малодосліджених аспектах проблеми і зосередив свою дослідницьку і публікаторську діяльність професор Ю. Сорока. Спробуємо стисло охарактеризувати найважливіші результати цієї діяльності.

Проблеми історії України періоду Другої світової війни зацікавили Ю. Сороку ще в перший рік незалежності України, свідченням чого є залучення його як фахівця до однієї з перших колективних монографій про перебіг війни на українських теренах влітку 1941 р. [4]. Заглиблюватись у цю проблематику він почав, досліджуючи історію Волині, зокрема й рідного села Романів, де народився і виріс. Як результат, невдовзі з'являється його стаття «Переселення українського населення з території Польщі на Волинь в 1944- 1946 роках» [6]. Проте, на наше переконання, більш ґрунтовне ознайомлення дослідника з величезним масивом архівних джерел, їх опрацювання, усвідомлення масштабності переселенських рухів призвело до розширення і хронологічних, і територіальних меж дослідження Ю. Сороки, в результаті чого з'являється серія його публікацій і про переселення українців з етнічних земель до УРСР, і поляків з УРСР до Польщі [5; 6; 7; 12; 15]. Варто звернути увагу, що вчений аналізує насильницькі переселення населення не лише в 1940-х роках, а й на початку 1950-х років. Наприклад, в одній зі своїх статей він детально описує як кремлівським керівництвом розроблявся і втілювався хід запланованого на 1951 рік обміну територіями між СРСР і ПНР [7, 78-79]. Від себе додамо, що важко навіть уявити собі трагічність того становища, в якому перебувала та частина населення, яку вже насильно переселили в 1940-х роках, а тепер змушували знову виселятись, передаючи певні території до складу Польщі.

Окремим аспектом проблеми, яка досліджується, Ю. Сорока висвітлює процеси переселення українців у повоєнні роки з території Чехословаччини, Румунії, Франції і Болгарії до УРСР [8; 9; 25, с. 186-197]. Автор детально подає аналіз відповідних міждержавних договорів, вміло застосовує архівні матеріали та статистику, робить ґрунтовні висновки про трагічні за своєю сутністю результати зазначених переселень. Крім цього, дослідник аналізує інформативний матеріал про те, що у перші післявоєнні роки радянським керівництвом виношувалась ідея переселення значної кількості українців-емігрантів із Канади, але, зваживши на всі обставини, було вирішено, що переселення українського населення з Канади є передчасним з різних міркувань, зокрема з тим, що, нібито, виїхати з Канади в Україну прагне тільки прогресивна частина української еміграції, тому позитивне вирішення цього питання нанесе відчутного удару прогресивним українським організаціям в Канаді і значно посилить позиції націоналістичних українських організацій [25, с. 196-197].

Ґрунтовне заглиблення вченим у досліджувану проблему переселенських рухів на західноукраїнських землях інтуїтивно спонукало його до з'ясування витоків цієї проблеми, тому цілком логічною стає публікація ряду статей, присвячених становищу населення західноукраїнських земель напередодні Другої світової війни [10; 11; 14]. Дослідник справедливо наголошує, що напередодні Другої світової війни українські землі залишалися роз'єднаними, бо входили до чотирьох держав: СРСР, Польщі, Румунії та Чехословаччини, що мали різний соціально-політичний устрій та констатує, що драматичні події, які розгорнулися в Західній Україні з початком війни, привели до численних людських жертв, масових арештів і депортацій [11, с. 17].

Досліджуючи проблему переселень, заслань, репресій, депортацій населення на теренах Західної України у 1939-1941 роках, Ю. Сорока наголошує, що нова влада відразу ж заборонила діяльність усіх українських політичних партій, громадських об'єднань, товариств і почала активні пошуки «ворогів народу». На його думку, передумовою розгортання масових репресій проти національно свідомої частини населення Західної України стала діяльність органів НКВС по налагодженню тотального контролю за населенням краю [11, с. 19].

Аналізуючи хвилі та масштаби депортацій і характер перших репресій, що почалися вже в кінці вересня - на початку жовтня 1939 р., дослідник зазначає, що вони стосувались керівництва всіх найбільших українських політичних партій, а також повітових і сільських активістів, яких було заарештовано, вивезено в Сибір або вбито. Водночас, органами НКВС завдано удару по церкві та духовенству, особливо римо- католицького обряду, які не вписувалися в радянську тоталітарну систему, тому служителі церкви потрапили до перших хвиль арештів і депортацій. Згодом до цієї хвилі депортованих попали також поляки- осадники [11, с. 19].

Як наголошує Ю. Сорока, друга хвиля депортації прокотилася у квітні-травні 1940 р., коли під розкуркулення фактично підпала майже третина населення краю. В цей же період під категорію виселенців підпало населення, що проживало вздовж радянсько-німецького кордону, так званої 800 метрової прикордонної смуги та навколо масового будівництва військових об'єктів на території Західної України, а під час третьої хвилі депортації влітку 1940 р. із західних областей України і Білорусії строком на десять років до Казахстану виселялися сім'ї репресованих, що перебувають у таборах для військовополонених, колишніх офіцерів польської армії, поліцейських, жандармів, колишніх поміщиків і фабрикантів, великих чиновників колишнього польського державного апарату [11, с. 19-20].

Завершує дослідник аналіз тогочасних репресій і хвиль депортацій характеристикою постанови ЦК ВКП(б) і РНК СРСР від 16 травня 1941 р. «Про виселення ворожого елементу із республік Прибалтики, Західної України, Західної Білорусії і Молдавії», згідно якої у червні 1941 р. була проведена четверта депортація населення, а також звертає увагу на те, що, окрім депортацій, переселень та заслань для потенційних ворогів радянської влади на території західних областей України відкрито 25 в'язниць, які були постійно переповнені. Вчений робить висновок, що «для корінного населення західноукраїнських земель колоніальний гніт змінився на комуністичний режим, супроводжуваний масовими арештами, розстрілами, виселенням та депортаціями. З осені 1939 р. по червень 1941 р. було репресовано за політичними ознаками, без суду і слідства, головним чином депортовано та вислано у східні райони СРСР 1 млн. 173 тис. осіб із західних територій країни» [11, с. 20].

В наступні роки з'являється ряд публікацій Ю. Сороки, присвячених дослідженню примусових депортацій на західноукраїнських землях у 1941-1944 рр., тобто в роки німецького окупаційного режиму [13; 16; 22; 25, с.45-72]. Як констатує дослідник, у західних областях України примусова депортація робочої сили, в основному юнаків та дівчат для роботи в Німеччину, розпочалася відразу після окупації, причому більшість насильно вивезених людей уже ніколи не повернулися в Україну [13, с. 21-22]. Риторичним залишається питання, а чи кращою була доля тих, кого з різних причин не вивезли до Німеччини, адже для радянської влади «саме перебування на окупованій німцями території вважалося не тільки підозрілим, а й провинним»?! [22, с. 122]. Підсумовуючи результати цієї трагедії вчений зазначає, що «масове знищення людей, депортації, міграційні процеси, хвороби істотно підривали генофонд народу України, на довгий час спотворили демографічну ситуацію і позбавили можливості нормального природнього відтворення населення» [13, с. 24]. За роки німецького окупаційного режиму 1941-1944 років чисельність населення західноукраїнських земель зменшилась на 2 млн. 896 тис. осіб, тобто втричі [27, с. 17].

Водночас дослідником вивчались і деякі дотичні до проблеми аспекти, пов'язані зі ставленням населення Західної України до радянського підпілля і партизанського руху [17; 18; 25, с. 92-102]. На його переконання, причини, які гальмували розвиток радянського партизанського руху в Західній Україні, криються не тільки у вузькій соціальній базі, але й у тому, що керівництво СРСР побоювалось можливості об'єднання усіх гілок і учасників збройної боротьби з нацистами та їхніх погоджених дій за відновлення незалежності України.

Велику увагу Ю. Сорока приділив і дослідженню особливостей кадрової політики радянської влади на західноукраїнських землях в повоєнний період, наголошуючи, що зі вступом сюди зимою-весною 1944 р. Червоної армії одним з основних завдань радянського режиму в цьому регіоні стала боротьба з національно-визвольним рухом. За рік до Західної України із східних регіонів було послано 49 тисяч керівних, партійних і радянських працівників, а до кінця 1945 р. - ще 35 тисяч [20, с. 25]. Дослідник наголошує, що діяльність радянської репресивно- каральної системи з придушення всяких проявів національної самосвідомості з найбільшою жорстокістю проявилася у процесі безперервних масових примусових виселень, що трактувалися державними і партійними органами влади як «додаткові заходи у боротьбі з бандитизмом» [20; 22, с. 122]. На його думку, підкреслюючи особливу недовіру до західних українців, радянський режим придумав категорію «спецпоселенців», до якої потрапляли всі, хто виявив найменшу непокірність і ознаки національної свідомості. Усього в 1944-1952 рр. з території західних областей України було виселено 203 662 особи.

Одночасно із західних областей України йшло вичерпування людських ресурсів для роботи у віддалених східних і північних районах РРФСР, куди за твердженням автора лише за вказаний період відправлено близько 800 тисяч осіб, переважно молоді, значна частина якої у свій край вже більше не повернулася. З другого боку, лише за перші повоєнні роки на постійну роботу до західних областей України прибуло понад 90 тисяч робітників і спеціалістів зі східних регіонів, що разом із сім'ями становило приблизно 270 тисяч осіб [20, с. 27].

Одним з аспектів проблеми, який також привернув увагу Ю. Сороки, стало польсько-українське військово-політичне протиборство у роки Другої світової війни [19; 25, с. 102-112; 30; 33; 38]. В цих публікаціях аналізуються трагічні результати міжетнічного протистояння і ворожнечі в Галичині, Холмщині, Підляшші, Надсянні, Лемківщині і на Волині. Дослідник доходить до висновку, що міжетнічне польсько- українське протистояння в роки Другої світової війни стало жертовним наслідком уже сформованих історичних обставин та стереотипів, підступних дій і намірів нацистської Німеччини та тоталітарного радянського режиму знекровити, виснажити

1 придушити національний рух обох народів, незваженої політики власних провідників, які не зуміли своєчасно погасити це протистояння, відійти від політики сили, взаємної недовіри і ворожнечі [19, с. 26]. Демографічні втрати населення західноукраїнських земель на кінець 1944 року становили

2 млн. 896 тис. 200 осіб [25, с. 112].

Через 12 років, переосмисливши свої попередні погляди на ці трагічні події, Ю. Сорока в співавторстві з Л. Сорокою ґрунтовно висвітлюють причини польсько- українського протистояння в роки війни, ставлення обох учасників цього конфлікту до національно-визвольних програм протилежної сторони, роль третіх сил у розпалюванні польсько-української ворожнечі, подають власне бачення підходів до найбільш контроверсійних проблем в історії українсько- польських відносин, доходять висновку, що «загострення польсько-українських відносин на рівні народних мас у 1942-1944 рр. значною мірою відбулося в результаті провокаційних заходів німецького окупаційного режиму та радянського політичного керівництва. На сьогодні численні політичні, здебільшого викривальні й емоційні звинувачення, дискусії обох сторін щодо ініціаторів збройного протиборства та його наслідків переобтяжені суб'єктивізмом й упередженими підходами. Можна погодитись із думкою сучасних українських істориків про те, що «ланцюг» причинно-наслідкових зв'язків між подіями міжетнічного конфлікту дуже довгий час «потопає в пітьмі віків», його слід простежувати в динаміці польсько-українських відносин за тисячу років, коли суперечки між сусідніми народами своєчасно не гасилися, а вигоду з них здебільшого здобувала третя сторона. Як результат, польсько-українське протистояння обезкровлювало й послаблювало їхні національні сили в боротьбі проти справжніх ворогів їхньої державної незалежності, зокрема в перші післявоєнні роки, коли організовано примусову депортацію українців із Польщі, а поляків - з України, та насаджуванням тоталітарного режиму як у Польщі, так і в Україні, зокрема на західноукраїнських землях» [38, с. 186-187].

Окрему публікацію Ю. Сорока присвятив ґрунтовному з'ясуванню політичних і економічних чинників міграційних процесів у західних областях УРСР у 1944-1950-х рр. Вчений звертає увагу, що незважаючи на те, що західні області УРСР порівняно із східними регіонами в економічному й демографічному плані постраждали в роки війни набагато більше, органи влади вже в перші місяці після визволення території регіону від німецьких окупантів розпочали масову мобілізацію працездатного населення для роботи на промислових об'єктах східних областей СРСР, а також дуже чітко формулює справжні причини таких переселень: «викачування робочої сили із західного регіону УРСР переслідувало і політичні мотиви: розшарувати місцеве населення, відвернути частину його (особливо молодь) від національно- патріотичних устремлінь, позбавити ряди УПА поповнення» [21, с. 60]. Ще однією особливістю цих переселень, як стверджує автор, було те, що у міські поселення переселенців- українців не направляли [21, с. 61].

Після з'ясування вченим політичних та економічних причин переселенських рухів в регіоні логічним продовженням його дослідницької діяльності стала поява серії праць, присвячених репресивно-каральним заходам радянської влади проти національно- визвольного руху в західних областях України та насильницькому виселення населення західноукраїнських земель у повоєнні роки [22; 23; 24].

Врешті-решт, всі ці аспекти, стисло охарактеризовані нами вище, отримали більш масштабне та ґрунтовне висвітлення в опублікованій у 2007 р. монографії Ю. Сороки «Населення західноукраїнських земель: депортації, переселення, мобілізації, міграції (1939-1950-ті роки)» [25], в якій не лише комплексно висвітлюється механізм репресій проти населення західноукраїнських земель у 30-х - 50-х роках ХХ ст., а й подається аналіз історичних, ідеологічних, економічних, міграційних процесів та аналізується їхній вплив на етнополітичні й демографічні зміни в регіоні.

Через два роки наявні напрацювання Ю. Сороки в результаті суттєвого переосмислення та доопрацювання було трансформовано в докторську дисертацію. Її наукову новизну і науково-теоретичне значення одержаних результатів визначили як сама постановка важливої проблеми, що не отримала належного та об'єктивного висвітлення у науковій літературі, так і конкретні положення і висновки щодо долі західноукраїнського населення в досліджуваний період. На основі системного аналізу, опрацювання великого масиву архівних документів та інших джерельних матеріалів, їх узагальнення Ю. Сорокою вперше у вітчизняній історіографії комплексно досліджено наукову проблему, пов'язану з розвитком і життєдіяльністю населення регіону, основні фактори, що вплинули на зміну його статусу, територіально- поселенської та етнонаціональної структури, а саме: цілісно відтворено процес приєднання західноукраїнських земель до складу УРСР - СРСР, їх «радянізацію», насадження партійно-класової моделі тоталітарного суспільства, який супроводжувався не тільки ломкою усталених соціально-економічних і гуманітарних відносин, але й політичними репресіями, адміністративним примусом, форсованою інтеграцією західноукраїнського суспільства в радянську тоталітарну систему; вперше в українознавстві досліджено і подано найбільш точні дані про зміни в чисельності населення, людські втрати західних областей України в роки Другої світової війни, у концентраційних, трудових і фільтраційних таборах НКВС, у так званій трудовій армії; спираючись на маловідомі джерела та науково-дослідницькі надбання попередників, сучасні методологічні можливості ґрунтовно досліджено процес відновлення і утвердження в 1944-1946 рр. сталінського тоталітарного режиму, що започаткував другий етап насильницької і форсованої «радянізацїї» західноукраїнського регіону, спрямованої на уніфікацію всіх сфер життя жителів регіону відповідно до загальносоюзних стандартів, показано роль і місце українського національно-визвольного і самостійницького руху та форми і методи боротьби з ним комуністичного режиму; розкрито геополітичні причини депортації українців з їх етнічних територій, з'ясовано особливості і наслідки переселенських і депортаційних акцій 1944-1952 рр.; вперше досліджено процес і наслідки ініційованого керівництвом СРСР штучного збільшення російського елемента в західних областях, переселення в УРСР українців з Болгарії, Румунії, Франції, Чехословаччини; з'ясовані та проаналізовані основні напрями й масштаби репресивної політики радянського режиму, її регіональні особливості та узагальнені кількісні показники втрат різних груп населення внаслідок масових репресій; вперше з позиції українознавства комплексно досліджено міграційні процеси в західних областях УРСР, показано політику тоталітарної держави щодо формування поліетнічного складу населення регіону і його штучної інтернаціоналізації та асиміляції; піднято і розглянуто низку малодосліджених питань, пов'язаних з особливостями корегованих державою міграційних процесів із західних областей з метою змішування етнічного складу трудових ресурсів регіону; акцентовано увагу на психологічній складовій міжетнічних контактів прибулих у західні області, впливу міграційних, асиміляційних, політичних, ідеологічних та релігійних процесів на динаміку та структуру населення, його настрої; переосмислено підходи, оцінки, висновки, які домінували у радянській історіографії, усунуто низку фактологічних та статистичних неточностей старої літератури, узагальнено наукові надбання попередників і відповідно до дослідницьких завдань сформульовано пропозиції щодо подальшого розвитку українознавчих досліджень проблеми [26; 27, с. 5-6].

В одному з ключових положень дисертаційного дослідження Ю. Сорока наголошує, що масові депортації стали однією з складових репресій, які чинилися проти населення західноукраїнських земель у післявоєнний період, зокрема зухвалим нехтуванням елементарних прав сотень тисяч людей стала акція насильницького переселення українського і польського населення, що суперечило чинним міжнародним правовим актам, коли в повоєнні роки в процес вимушеного переселення було втягнуто близько двох мільйонів осіб - українців, поляків, чехів, словаків, євреїв, румун, болгар та ін. [27, с. 25].

В подальші роки Ю. Сорока, інтенсивно працюючи над поглибленим вивченням окремих аспектів досліджуваної проблеми, з використанням нових джерел, нових підходів висвітлює, наприклад, польсько-українське протистояння на Волині у 1943 р. [30] або становище на західноукраїнських землях на початковому етапі Другої світової війни, висвітлюючи цей аспект через призму проблеми біженців, військовополонених, трагічних результатів обміну населенням [29]. Наголошуючи, що логічним продовженням більшовицького терору, розпочатого проти населення радянської України у 1930-х роках, стали масові депортації, дослідник констатує, що лише у 1940-1941 рр. можна виокремити чотири етапи в масових депортаціях мешканців західноукраїнських земель: перший етап припадав на 10-13 лютого 1940 р., початок другого етапу припадає на березень-квітень цього ж року, третій етап розпочався у червні 1940 р., а у травні- червні 1941 р. розгорнутий четвертий етап депортації [29, с. 7]. Що стосується масштабів примусового обміну населенням, депортацій українців, поляків, німців та інших народів у 1939-1941 рр., то Ю. Сорока акцентує увагу, що ці масштаби прирівнюються до радянських репресій періоду колективізації в СРСР у 1930-х рр., зазначаючи, що за неповними даними, радянська влада репресувала в 3-4 рази більше людей, ніж нацисти у зоні німецької окупації, де проживало майже вдвічі більше населення, ніж на приєднаних до СРСР територіях [29, с. 8].

Перебуваючи в постійному пошуку нових джерел з досліджуваної проблеми, оновлюючи та переосмислюючи наявний фактичний матеріал, статистику, власні погляди на висвітлення того чи іншого аспекту, Ю. Сорока в 2013 р. публікує ще одну свою монографію під назвою «Населення західноукраїнських земель: етнополітичний та демографічний вимір (1939-1950-ті роки)» [32]. До речі, мету появи нової монографії дуже чітко і аргументовано сформулював сам дослідник: «Зважаючи на актуальність визначеної проблеми, враховуючи відсутність її комплексного та всебічного висвітлення з урахуванням уже оприлюднених надбань попередників і власних напрацювань автора, на основі залучення широкого кола документальних свідчень, у тому числі ще не актуалізованих, ставиться за мету всебічно і системно дослідити суспільно-політичні процеси в західних областях України у 1939-1950-х рр. і їх вплив на становище населення, з'ясувати особливості і зміни в його середовищі крізь призму змін суспільно- політичних систем, доктринальні засади і зміст політики тоталітарних гітлерівського і радянського режиму, та їх вплив на трансформацію населення, його соціальне, господарське, культурне та духовне життя, демографічні зміни, виявити основні тенденції національно-визвольного руху в регіоні» [32, с. 8]. Варто наголосити, що зазначена мета реалізовувалась вченим шляхом вирішення 16-ти дослідницьких завдань [32, с. 8-9]. Основними складовими джерельної бази дослідження стали архівні документальні матеріали, які автор віднайшов у фондах семи архівів України [32, с. 360-373].

У 2015 р. Ю. Сорока публікує книгу «За Україну, за її волю, за її долю» [34]. Без перебільшення, це науково-документальне видання є унікальним. У ньому на основі широкого кола джерел висвітлено діяльність українського національного підпілля 1930-х-1950-х років на території волинських сіл Романів, Ботин, Верхівка і Копче (Новокотів). Автором вміщено оригінальні архівні та фотодокументи, що розкривають суть радянської репресивної системи на землях Волині, зокрема в його рідному селі Романів. Книга побудована на документальних джерелах із посиланням на архівні атрибути. Про її значення дослідник висловлює таке своє бачення: «Дослідження повертає історії прізвища десятків безвинних волинян, які пройшли через гнітючу атмосферу беззаконня і свавілля на безмежних просторах сталінського ГУЛАГу, в далеких від рідних домівок спецпоселеннях» [34, с. 7]. З іншого боку, на переконання Ю. Сороки, ці документи засвідчують ще один дуже важливий аспект: у них зафіксовані численні акти спротиву - починаючи від буденного невдоволення режимом і закінчуючи відкритою збройною боротьбою [34, с. 7].

Вище ми вже охарактеризували ряд публікацій Ю. Сороки, в яких він висвітлює процеси переселення українців у повоєнні роки з території Чехословаччини, Румунії, Франції і Болгарії до УРСР [8; 9; 25, с. 186197], проте, віднайшовши нові архівні джерела, у 2017 р. вчений публікує дві окремі статті «Насильницьке переселення українців з Чехословаччини в УРСР у повоєнні роки» та «Переселення українців з Румунії в УРСР у 1944-1947 рр.», в яких ще ґрунтовніше висвітлює ці важливі аспекти досліджуваної проблеми [36; 37]. Суттєво посиливши і фактологічну, і аналітичну складову цих статей дослідник зазначає, що все ж залишаються й надалі малодосліджені аспекти, зокрема потребують подальшого вивчення особливості облаштування переселенців з Чехословаччини на нових місцях поселення, їх адаптація до нових життєвих реалій та їх подальша доля, а також корисними будуть наукові розвідки щодо зворотного повернення українців в Чехію та Словаччину у 1960-ті роки [36, с. 61]. Аналогічно, що стосується переселення українців з Румунії, то Ю. Сорока констатує, що малодослідженими залишаються питання як їх розселили, ставлення до них представників органів влади, при цьому варто враховувати, що постраждалі внаслідок переселенсько-депортаційних акцій досі домагаються надання їм відповідного юридичного статусу [37, с. 83].

По-новому розставив акценти професор і в питанні про насильницьке переселення польського населення з території УРСР у 1944-1946 рр.: задеклароване в Люблінській угоді між УРСР і ПКНВ переселення поляків як добровільне бажання населення перетворилося в примусово-обов'язкове, набираючи виразних депортаційних ознак [39, с. 65].

У 2020 р. надруковано колективну монографію «Вирване коріння: дослідження, документи, свідчення», в якій професору Ю. Сороці, як визнаному фахівцю з проблеми, було доручено написати розділ про масові депортації, виселення, заслання у 1944-1950- ті рр. [40, с. 23-42].

Згодом, окремий великий за обсягом розділ на 125 сторінок про сталінські репресії на західноукраїнських землях у 1939-1941 рр. опублікував Ю. Сорока в колективній монографії «Сталінські репресії на західних землях України у 1939-1953 рр.», що побачила світ у 2022 р. [41, с. 6-132].

У березні 2023 р. опубліковано статтю Ю. Сороки «Насильницька колективізація в західних областях УРСР у післявоєнний період» [42]. Автор констатує, що примусова колективізація західноукраїнського села мала на меті завдати удару заможному і середняцькому господарству, усуспільнити їх і тим самим підірвати основну соціальну базу національно-визвольного повстанського руху та доходить висновку, що утвердження радянської влади на західноукраїнських землях здійснювалося вже апробованими у передвоєнний період традиційними форсованими командно-адміністративними та репресивно-каральними методами, повністю ігноруючи місцеву суспільно-економічну та духовно-культурну специфіку, спираючись на репресивну машину та підтримку військових сил [42, с. 122]. На жаль, це була остання публікація професора Ю. Сороки...

Отже, навіть стислий історіографічний огляд наукового доробку відомого українського вченого, доктора історичних наук, професора Юрія Михайловича Сороки, присвяченого дослідженню депортацій, міграційних та інших переселенських рухів на західноукраїнських землях кінця 1930-х - початку 1950- х років, переконливо свідчить про значний внесок дослідника не лише у вивчення вказаної проблеми, а й у розвиток вітчизняної історичної науки.

ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА

1. Байкєніч Д. Українські переселенці з Польщі на території східних областей УРСР у 1944-1947 рр. Сучасна українська історіографія. Наука. Релігія. Суспільство. Київ, 2012. № 2. С. 71-74.

2. Дубина М. Рецензуємо. Інформаційний вісник Академії наук вищої освіти України. Київ, 2007. № 2. С. 27-28.

3. Патриляк І. Трагедія нескореного регіону. Етнічна історія народів Європи. Київ, 2007. Вип. 23. С. 157-157.

4. Сорока Ю. М. Лето 1941. Украина: документы и материалы, хроника событий. Киев, 1991. 512 с. (Співавтори: В. Замлинський, В. Вашкевич, О. Денисенко).

5. Сорока Ю. М. Переселення українців з етнічних земель і польського населення з УРСР (19441946 роки). Етнічна історія народів Європи. Київ, 2001. Вип. 9. С. 95-99.

6. Сорока Ю. М. Переселення українського населення з території Польщі на Волинь в 19441946 роках. Історія України: маловідомі імена, події, факти: збірник статей. Київ, 2001. Вип.13. С. 149-165.

7. Сорока Ю. М. Етнічні українські землі першої половини 1950-х років в державній політиці СРСР і Польщі. Етнічна історія народів Європи. Київ, 2001. Вип. 11. С. 78-80.

8. Сорока Ю. М. Переселення українців з території Чехословаччини, Румунії, Франції і Болгарії в УРСР у повоєнні роки. Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Історія. Київ, 2001. Вип. 56. С. 16-19.

9. Сорока Ю. М. Переселення українців з Чехословаччини в західні області УРСР у повоєнні роки. Історія України: маловідомі імена, події, факти: збірник статей. Київ, 2001. Вип.14. С.142-149.

10. Сорока Ю. М. Західноукраїнські землі напередодні Другої світової війни. Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Історія. Київ, 2002. Вип. 62. С. 51-53.

11. Сорока Ю. М. Населення Західної України у 1939-1941 рр.: депортації, заслання, вислання. Етнічна історія народів Європи. Київ, 2002. Вип. 12. С. 16-20.

12. Сорока Ю. М. Сучасна українська історіографія про українсько-польське переселення 19441946 рр. Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Історія. Київ, 2002. Вип. 63. С. 25-27.

13. Сорока Ю. М. Примусова депортація і насильницька система праці на західноукраїнських землях в роки німецького окупаційного режиму. Етнічна історія народів Європи. Київ, 2005. Вип. 19. С. 21-24.

14. Сорока Ю. М. Становлення радянської тоталітарної системи в західноукраїнських землях. 1939-1941 рр. Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Історія. Київ, 2005. Вип. 77/79. С. 136-138.

15. Сорока Ю. М. Операція «Вісла», як геноцид українців у Польщі. Ukraincy w najnowsrych driejach Polski (1918-1989) / Pod redakcja Romana Drozda. Warczawa: Tyrsa, 2005. T. 2: Akcja «Wisla». S. 57-64.

16. Сорока Ю. М. Західноукраїнські землі у перші дні німецько-радянського протистояння. Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Історія. Київ, 2006. Вип. 85/86. С. 105-107.

17. Сорока Ю. М. Нове дослідження з історії партизанського руху в Україні. Історичний журнал. Київ, 2006. № 3. С.118-120.

18. Сорока Ю. М. Радянський партизанський рух на західноукраїнських землях. 1941-1944 рр. Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Історія. Київ, 2006. Вип. 82/84. С. 130-133.

19. Сорока Ю. М. Польсько-українське військово-політичне протиборство у роки Другої світової війни. Етнічна історія народів Європи. Київ, 2007. Вип. 22. С. 23-27.

20. Сорока Ю. М. Кадрова політика радянської влади на західноукраїнських землях в 1944-1950-х роках. Етнічна історія народів Європи. Київ, 2007. Вип. 23. С. 24-31.

21. Сорока Ю. М. Політичні й економічні чинники міграційних процесів у західних областях УРСР у 1944-1950-х рр. Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Історія. Київ, 2007. Вип. 91. С. 60-63.

22. Сорока Ю. М. Насильницьке виселення населення західноукраїнських земель у 1940-1950-х роках. Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Історія. Київ, 2007. Вип. 92. С. 122-126.

23. Сорока Ю. М. Репресивно-каральні заходи радянської влади проти національно-визвольного руху в західних областях України. 1944 - середина 1950-х років. Часопис української історії. Київ, 2007. Вип. 6. С. 110-117.

24. Сорока Ю. М. Насильницьке виселення українців з їх етнічних земель. Операція «Вісла». Часопис української історії. Київ, 2007. Вип. 7. С. 123-127.

25. Сорока Ю. М. Населення західноукраїнських земель: депортації, переселення, мобілізації, міграції (1939-1950-ті роки). Монографія. Київ: ВПЦ «Київський університет», 2007. 275 с.

26. Сорока Ю. М. Населення західноукраїнських земель в етнополітичному та демографічному вимірах (1939-1950 рр.). Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора історичних наук: 09.00.12 - українознавство / Київський національний університет імені Тараса Шевченка. Київ, 2009. 499 с.

27. Сорока Ю. М. Населення західноукраїнських земель в етнополітичному та демографічному вимірах (1939-1950 рр.): Автореф. дис. докт. іст. наук: 09.00.12 - українознавство / Київський національний університет імені Тараса Шевченка. К., 2009. 34 с.

28. Сорока Ю. М. Сучасна українська історіографія історії західноукраїнських земель 19401950-х рр. Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Історія. Київ, 2011. Вип. 105. С. 48-52.

29. Сорока Ю. М. Західноукраїнські землі на початковому етапі Другої світової війни: біженці, військовополонені, обмін населенням. Етнічна історія народів Європи. Київ, 2011. Вип. 34. С. 4-8.

30. Сорока Ю. М. Польсько-українське протистояння на Волині у 1943 році. Краєзнавство. 2011. № 2. С. 301-305.

31. Сорока Ю. М. До періодизації історичних та українознавчих досліджень суспільно-політичних процесів на західноукраїнських землях кінця 1930-х - 1950-х років». Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Історія. Київ, 2011. Вип. 108. С. 38-41.

32. Сорока Ю. М. Населення західноукраїнських земель: етнополітичний та демографічний вимір (1939-1950-ті роки): монографія. Київ: ВПЦ «Київський університет», 2013. 415 с.

33. Сорока Ю. М. Трагічна доля холмсько-підляських українців. Часопис української історії. Київ, 2014. Вип. 30. С. 155-157.

34. Сорока Ю. М. За Україну, за її волю, за її долю. Науково-документальне видання. Вишгород: 1111 Сергійчук М. І., 2015. 208 с.

35. Сорока Ю. М. Національно-визвольний рух на Волині і Роман Шухевич. Етнічна історія народів Європи. Київ, 2016. Вип. 49. С. 103-110.

36. Сорока Ю. М. Насильницьке переселення українців з Чехословаччини в УРСР у повоєнні роки. Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Історія. Київ, 2017. Вип. 132. С. 59-62.

37. Сорока Ю. М. Переселення українців з Румунії в УРСР у 1944-1947 рр. Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Історія. Київ, 2017. Вип. 134. С. 82-84.

38. Сорока Ю., Сорока Л. Роль гітлерівського та сталінського режимів у посиленні конфронтації між українським і польським населенням на західноукраїнських землях. «Волинь-43»: міфи і реальність: Зб. наук. праць. Луцьк, 2019. С. 177-187.

39. Сорока Ю., Щеблюк С. Насильницьке переселення польського населення з території УРСР. 1944-1946 рр. Гілея. 2020. №152. С.61-66.

40. Сорока Ю. М. Терор проти населення: масові депортації, виселення, заслання (1944- 1950-ті рр.). Вирване коріння: дослідження, документи, свідчення / Колективна монографія / Національний музей історії України у Другій світовій війні (керівник проекту Л. Легасова). Київ, 2020. 264 с.

41. Сорока Ю. М. Запровадження сталінських репресій на західноукраїнських землях: 1939-- 1941 рр. Баран В., Сорока Ю., Токарський В. Сталінські репресії на західних землях України у 1939-1953 рр. / Інститут українознавства імені Івана Крип'якевича НАН України. Львів, 2022. С. 6-132.

42. Сорока Ю., Коломієць Н. Насильницька колективізація в західних областях УРСР у післявоєнний період. Етнічна історія народів Європи. Київ, 2023. Вип. 69. С. 118-122.

REFERENCES

1. Bajkienich, D. (2012). Ukrains'ki pereselentsi z Pol'schi na terytorii skhidnykh oblastej URSR u 1944-1947 rr. [Ukrainian Resettlers from Poland to the Territories of the Eastern Regions of the USSR in 1944-1947]. Nauka. Relihiia. Suspil'stvo [Science. Religion. Society], Kyiv, 2, 71-74 [in Ukrainian].

2. Dubyna, M. (2007). Retsenzuiemo [Review.]. Informatsijnyj visnyk Akademii nauk vyschoi osvity Ukrainy [Information Bulletin of the Academy of Sciences of Higher Education of Ukraine], Kyiv, 2, 27-28 [in Ukrainian].

3. Patryliak, I. (2007). Trahediia neskorenoho rehionu [The Tragedy of the Unconquered Region]. Etnichna istoriia narodiv Yevropy [Ethnic History of the European Nations], Kyiv, 23, 157-157 [in Ukrainian].

4. Soroka, Yu. M. (1991). Leto 1941. Ukrayna: dokumenty y materyaly, khronyka sobytyj [Summer 1941. Ukraine: Documents and Materials, Chronicle of Events]. Kyiv, 512. (Spivavtory: V Zamlyns'kyj, V Vashkevych, O. Denysenko) [in Russian].

5. Soroka, Yu. M. (2001). Pereselennia ukraintsiv z etnichnykh zemel' i pol's'koho naselennia z URSR (1944-1946 roky) [Resettlement of Ukrainians from Ethnic Lands and Polish Population from the USSR (1944-1946)]. Etnichna istoriia narodiv Yevropy [Ethnic History of the European Nations], Kyiv, 9, 95-99 [in Ukrainian].

6. Soroka, Yu. M. (2001). Pereselennia ukrains'koho naselennia z terytorii Pol'schi na Volyn' v 19441946 rokakh [Resettlement of the Ukrainian Population from the Territory of Poland to Volyn in 1944-1946]. Istoriia Ukrainy: malovidomi imena, podii, fakty: zbirnyk statej [History of Ukraine: Lesser-known Names, Events, Facts: Collection of Articles], Kyiv, 13, 149-165 [in Ukrainian].

7. Soroka, Yu. M. (2001). Etnichni ukrains'ki zemli pershoi polovyny 1950-kh rokiv v derzhavnij politytsi SRSR i Pol'schi [Ethnic Ukrainian Lands of the First Half of the 1950s in the State Policy of the USSR and Poland]. Etnichna istoriia narodiv Yevropy [Ethnic History of the European Nations], Kyiv, 11, 78-80 [in Ukrainian].

8. Soroka, Yu. M. (2001). Pereselennia ukraintsiv z terytorii Chekhoslovachchyny, Rumunii, Frantsii i Bolharii v URSR u povoienni roky [Resettlement of Ukrainians from the Territory of Czechoslovakia,

Romania, France, and Bulgaria to the USSR in the Post-war Years]. Visnyk Kyivs'koho natsional'noho universytetu imeni Tarasa Shevchenka. Istoriia [Bulletin of Taras Shevchenko National University of Kyiv. History], Kyiv, 56, 16-19 [in Ukrainian].

9. Soroka, Yu. M. (2001). Pereselennia ukraintsiv z Chekhoslovachchyny v zakhidni oblasti URSR u povoienni roky [Resettlement of Ukrainians from Czechoslovakia to Western Regions of the USSR in the Post-war Years]. Istoriia Ukrainy: malovidomi imena, podii, fakty: zbirnyk statej [History of Ukraine: Lesser-known Names, Events, Facts: Collection of Articles], Kyiv, 14, S.142-149 [in Ukrainian].

10. Soroka, Yu. M. (2002). Zakhidnoukrains'ki zemli naperedodni Druhoi svitovoi vijny [Western Ukrainian Lands on the Eve of the Second World War]. Visnyk Kyivs'koho natsional'noho universytetu imeni Tarasa Shevchenka. Istoriia [Bulletin of Taras Shevchenko National University of Kyiv. History], Kyiv, 62, 51-53 [in Ukrainian].

11. Soroka, Yu. M. (2002). Naselennia Zakhidnoi Ukrainy u 1939-1941 rr.: deportatsii, zaslannia, vyslannia [Population of Western Ukraine in 1939-1941: Deportations, Exiles, Expulsions]. Etnichna istoriia narodiv Yevropy [Ethnic History of the European Nations], Kyiv, 12, 16-20 [in Ukrainian].