Участь українських козацьких формувань у французько-російській війні 1812 року

Размещено на http://www.allbest.ru/

Український державний університет імені Михайла Драгоманова

УЧАСТЬ УКРАЇНСЬКИХ КОЗАЦЬКИХ ФОРМУВАНЬ У ФРАНЦУЗЬКО-РОСІЙСЬКІЙ ВІЙНІ 1812 РОКУ

Власов Владислав Олегович аспірант

м. Київ

Анотація

війна козацький військо військовий

У статті висвітлюються історичні та документальні факти щодо участі козацького ополчення у французько-російській війні 1812 р. Здійснено спробу аналізу основних подій та перебігу війни 1812 р., військових операцій, в яких брали участь українські козаки. Окрему увагу приділено важливими кількісним характеристика козацького війська, його амуніції та озброєнню, використанню як іррегулярної кінноти у війні 1812 р. На основі проаналізованих фактів доведено суттєвий внесок українських козаків у перемозі у війні із наполеонівською Францією.

Ключові слова: козацьке ополчення, французько-російська війна 1812 р., Наполеон, українські козаки.

Annotation

ACTIVITIES OF UKRAINIAN COSSACK FORMATIONS IN THE FRENCH-RUSSIAN WAR OF 1812 Vladyslav Vlasov Postgraduate Student, Drahomanov Ukrainian State University, Kyiv

The article highlights historical and documentary facts regarding the participation of the Cossack militia in the French-Russian war of 1812. An attempt is made to analyze the main events and course of the war of 1812, military operations in which Ukrainian Cossacks participated. Particular attention is paid to the important quantitative characteristics of the Cossack army, its ammunition and weapons, its use as irregular cavalry in the war of 1812. Based on the analyzed facts, the significant contribution of the Ukrainian Cossacks to the victory in the war with Napoleonic France was proven.

Key words: Cossack militia, the French-Russian War of 1812, Napoleon, Ukrainian Cossacks.

Постановка проблеми

На сьогоднішній день особливої актуальності набуває питання вирішення проблеми дослідження місця та ролі українських козацьких формувань у французько-російській війні 1812 р. Не секрет, що за всю історію свого існування Російська імперія використовувала іррегулярні війська підкорених народів, а саме: калмиків, башкирів і козацькі формування для вирішення власних амбітних планів по розширенню своєї території. З цього приводу дослідники історичної минувшини, починаючи із початку ХІХ - до сьогоднішніх днів, намагаються дослідити історичні факти та пояснити, чому Російська імперія потребувала військової підтримки завойованих народів.

У такій ситуації опинилося українське козацтво, коли наполеонівська Франція вступила в конфлікт із Російською імперією у період XVIII - початку ХІХ століття. Постійно воююча Росія завжди намагалася домінувати в Європі за рахунок завойованих народів, які використовувала як матеріальний ресурс власних перемог. Особливої актуальності дана тема набуває в умовах розв'язаної сучасною Росією агресивної війни проти України.

Мета - дослідити та проаналізувати історичні факти участі козацького війська у французько-російській війні 1812 р. з огляду на їх особливий вплив на хід воєнних подій.

Історіографічний огляд

Варто зауважити, що розпорошеність джерельної бази та відсутність цілісних документальних праць значно ускладнюють висвітлення проблеми козацького війська. Однак, у науковій літературі можна виділити кілька напрямів досліджень, дотичних до нашої теми.

Зокрема, війни, які свого часу розв'язала Російська імперія із поневоленими народами стали предметом наукових розвідок Ю. Мицика, С. Плохія, В. Савченка, та ін.

Про різного роду взаємини між Росією та Україною у період XVIII - початку ХІХ ст. знаходимо у працях В. Горобця, В. Греченка, В. Матяха та ін. Автори обґрунтовано доводять, що Російська імперія у своїй державницькій політиці системно керувалася корисливими мотивами, водночас применшуючи досягнення підкорених народів та не визнаючи їх самобутності.

Історики І. Борщак, С. Калінін наголошували на тимчасовості існування козацького війська, його невеликій чисельності, а також другорядному значенні у військовій структурі Російської імперії.

У працях істориків А. Гриви, В. Михайловського, В. Святелика деталі участі українських козацьких формувань проблема розглядається частково, у контексті військової взаємодії Росії та України.

З огляду на існуючі наукові праці, діяльність українських козацьких формувань у французько-російській війні 1812 р. залишається недостатньо дослідженою. Оскільки частково та побіжно автори знайдених нами досліджень торкаються проблеми допоміжних контингентів російської армії, розглядаємо необхідність дослідити та проаналізувати участь українських козаків у наполеонівській війні, а також його вплив на хід воєнних подій в 1812 р.

Виклад основного матеріалу

14 серпня 1775 року Катерина II сповіщала населенню своєї Ыпери про припинення існування Запорозької Січі на Дніпрі. У імперському маніфесті зазначено про ліквідацію Запорізької Січі та, навіть, заборону вживати слово «козак». Однак населення південно-українського регіону та козаки, зокрема, реально не підтримати даний маніфест. Козацтво, як соціальний клас, не тільки не припинило свого існування, але й і надалі складало значну частину українського суспільства, яке ставило за мету захистити свої традиційні права та привілеї.

Після оголошення маніфесту російським урядом було проігноровано існування значної кількості козацького населення на Півдні України, однак невдовзі був змушений признати його реальну присутність. Навіть більше, російські урядовці відмовилися від стратегії відкритого протистояння колишнім запорозьким вольностям, оскільки це могло призвести до серйозних ускладнень у стратегічно важливому для Російської імперії регіоні. Стратегічна вага Південної України для російської держави у вирішенні зовнішньо-політичних завдань вимагала від урядової адміністрації прийняття компромісу з місцевим населенням. За таких компромісів було дозволено відновлення козацьких формувань на південноукраїнських землях. Російська влада вживала енергійних заходів для інтеграції козаків у складі збройних сил Російської імперії, у якості регулярних військ. У кінці XVIII - на початку XIX століття в українському суспільстві утворилася стійка історична пам'ять про героїчні перемоги запоріжців над ворогами Гетьманщини, включаючи поляків, турків та татар.

Погоджуючись на створення козацьких військ на Півдні України, уряд разом з тим розумів, що це тимчасовий захід. Тому й не поспішав юридично визначити стан козацтва та створювати, на відведених для поселення козацьких військ територіях, нові адміністративно-територіальні одиниці. Майбутнє південного регіону в уяві урядовців взагалі не було пов'язане з наявністю козацтва, як верстви населення. Одна його присутність вже дестабілізувала обстановку в краї. І як тільки Росія переможно закінчила чергову війну з Османською імперією та підписала Ясську угоду 1791 року і тим самим укріпила свої позиції на Дунаї і чорноморському узбережжі, одразу почала акцію по усуненню козацьких формувань з території Південної України. Протягом короткого часу (з 1792 по 1797 роки) з південноукраїнських земель зникли всі козацькі війська, які відіграли помітну роль у попередній війні і за період свого існування в регіоні зайняли чільне місце у військовій та соціально-економічній структурах Російської імперії.

Але несприятлива стратегічна ситуація та вразливість південно -західних кордонів Російської імперії, які проходили по малолюдних степових територіях і початок наполеоновських війн, змусило царський уряд проводити більш гнучку політику відносно козаків, тому що українське козацтво мало високий воєнний потенціал, який міг би використати ворог в своїх інтересах.

Згідно з твердженнями кількох визначених українських дослідників в плани Наполеона щодо України входили наміри на від'єднання її від Російської імперії, створення контрольованих державних утворень на частині її території та повернення іншої частини земель до відновленої польської держави [Борщак, 1937, с. 56-58].

Ці кроки, за припущенням дослідників, ймовірно, не знали б широкої підтримки серед українського населення. Та більше, можливе скасування кріпацтва розглядалося правлячою верхівкою як вороже, враховуючи особливо складні соціальні та економічні відносини того періоду. Такий сценарій визначався українською елітою, як потенційно ворожий їхнім інтересам і прагненням до збереження статус-кво. Виділяються два основних погляди на хід і наслідки війни того часу. Перший, представлений меншістю, відомою як автономісти, мала надію на те, що за допомогою Наполеона можна було досягти автономії України. Другий погляд, що переважав, належав так званим «консерваторам-малоросам», які надіялись на Олександра І та сподівалися, що після перемоги над армією Наполеона вони знову зможуть поставити питання про автономію.

Важливо враховувати, що активна підтримка союзників Наполеона серед поляків не могла залишитися поза увагою українського населення. Це спричинило формування антифранцузьких поглядів серед українців, що мали свої власні амбіції та прагнення.

Не можна знецінювати роль православної церкви, в тій частині, яка вважала Наполеона «антихристом», а його солдатів - безбожниками. Це визначило активну участь українського народу у військових подіях, що виявилося в значних матеріальних та ресурсних внесках: великі суми грошей, продовольства, фуражу, волів, коней та інших транспортних засобів були віддані на потреби війни [«Вірне козацтво» 1, 2012]. За даними історичних документів, на українське ополчення було витрачено 9 мільйонів крб., 13,5 пудів срібла та кілька кілограмів золота. У ході війни третьої коаліції держав (1805 р.), проти Наполеона українські козаки в основному служили в полках регулярної російської армії, де вони складали значну частину військового контингенту. Зазначимо, що серед нижніх чинів українців, цей відсоток становив приблизно 50%, серед молодшого офіцерського складу - 80%, а серед старшого офіцерського складу - 20%. Більшість офіцерів походила з козацьких родин. Служба в російській армії визначалася, як реальна можливість зберегти свою належність до військового класу та уникнути статусу селянина. Сфера їх застосування полягала в рейдах по тилам супротивника, ціллю яких була розвідка, порушення складів та комунікацій ворога. Наполеон перед до війною 1812 року достатньо гарно вивчив цей феномен козацтва і не зважаючи на те, що він рахував їх дикунами, був вимушений створити противагу їм. Це так звані уланські полки Великого герцогства Варшавського - 15 полків тисячного составу [Грива, 2006, с. 275-278].

Важливо відзначити, що багато російських регулярних кавалерійських полків були реорганізовані на базі козацьких полків Гетьманщини та Слобідської України і сформовані з козаків. Наприклад, відомі російські гусарські полки були реорганізовані зі слобідських козацьких полків у 1765 році та взяли активну участь у бойових діях під час війни 1812 року. Також варто зазначити, що кінні карабінерні полки були створені на базі десяти козацьких і трьох компанійських полків лівобережного козацтва. Ці полки продовжували формуватися з українців - казенних селян, які не були кріпаками, але зобов'язані були служити в армії протягом шести років. Таким чином, українські козаки внесли вагомий внесок у склад російської армії та взяли активну участь у важливих бойових операціях того періоду.

Українські військові частини виступали важливими учасниками ключових воєнних подій свого часу, відзначаючись великою відданістю і героїзмом. Як приклад, можна вказати, що під час Бородінської битви весь Таврійський полк був повністю знищений, а Волинський піхотний полк втратив 80% свого складу, захищаючи село Семенівське. Новоросійський і Харківський драгунські полки, а також Охтирський, Ізюмський, Глухівський, Катеринославський гусарські полки, були включені до складу 12-ти тисячного угруповання, яке сміливо обороняло Шевардинський редут під час Бородінської битви.

Сумський і Маріупольський гусарські полки служили у складі 3-го кавалерійського корпусу, що докладав зусиль на оборону позицій поблизу Семенівського струмка. У корпусах Ф. Уварова і М. Платова находились Ізюмський, Єлизаветградський і Чернігівський полки [Казачество, 1989]. Ці військові частини не лише брали участь в Бородінській битві і битві під Малоярославцем, але й взяли активну участь у вигнанні Наполеона з території Російської імперії, а також у військових операціях в герцогстві Варшавському і закордонному поході російської армії. У зазначений період на території України активно функціонували Усть - Дунайське Буджацьке козацьке військо та Бузьке козацьке військо. Паралельно значна частина українських козаків знаходилась у складі козацьких формувань за межами України, створених на базі колишніх запорізьких козаків. Зокрема, це включало Задунайську Січ та Чорноморське козацьке військо на Кубані, яке пізніше стало відоме як Кубанське козацьке військо.

Під час війни проти французів Чорноморське козацтво виступало в складі 9го пішого полку, 1 -го збірного кінного полку і Лейб-гвардії Чорноморської козацької сотні, яка входила до Лейб-гвардії Козачого полку [Калинин, 2011, с. 1]. Ці формування активно приймали участь у воєнних діях, представляючи собою, як суттєвий військовий контингент з участю українських козаків у важливих військових подій того часу. 6 (28) червня 1812 року відбулося хрещення гвардійської Чорноморської сотні, яка була сформована з елітних українських чорноморських козаків та перебувала під командуванням Олексія Безкровного. Безкровний, який вступив у службу у цій сотні від її перших днів, виявився талановитим лідером.

За час боїв, чорноморці під командуванням Безкровного відзначилися вдалою діяльністю. Після успішного бою, де чорноморці вразили своїм військовим вмінням, імператор був інформований про події на полі бою. У серпні 1812 року під час Бородінської битви Олексій Безкровний, разом із двома взводами чорноморців, здійснив успішну атаку на французьку батарею, відкривши шлях російській кавалерії. За свій винятковий внесок у цей бій, штаб-ротмістр Безкровний був відзначений «золотою зброєю» [Калініченко, 1948, с. 83-85].

Гвардійська Чорноморська сотня брала активну участь у численних битвах, включаючи захоплення міста Юрбург, битву під Баутценом в травні 1813 року та Битву народів під Лейпцигом у жовтні 1813 року. За весь період кампанії 1813 - 1814 років гвардійська Чорноморська сотня виступала як особиста охорона Олександра I, демонструючи високий ступінь ефективності та військової майстерності. Під час воєнних подій південноукраїнські козацькі формування, зокрема бузькі козаки, продемонстрували високий ступінь мужності та відваги. 2-й та 3-й Бузькі полки активно взяли участь у боротьбі проти французької армії на Дніпрі. Під командуванням О. Фігнера та О. Сеславіна, вони показали свою мужність у важливих боях, зокрема під Дорогобужем, Крапівною та Борисовим.

2-й Бузький полк завершив свій похід, беручи участь у визволенні Вільно. До складу партизанського загону, очолюваного Д. Давидовим, входив не лише 1 -й Бузький козацький полк, але й частини регулярної армії та донські козаки. Цей загін успішно воював як в межах країни, так і за її межами, виділяючись своєю ефективністю у Франції при Краоні, Лаоні та Арсісі. Також він взяв участь у визволенні Парижа і це свідчить про високий бойовий дух та відданість бузьких козаків ідеї свободи та незалежності [Русская армия, 1988].

Початок війни з Наполеоном, ініційований Олександром І, з огляду на необхідність запобігти можливому антиросійському повстанню на Україні, визначив нову етапну стратегію, висловлену через маніфест, що закликав населення брати участь у захисті своєї землі. На українських теренах це сприймалося як можливість відновлення козацького ладу, тому Малоросійське народне ополчення, що діяло в Чернігівській та Полтавській губерніях, формувалося як Малоросійське козацьке військо. Тим часом, в Київській та Подільській губерніях виникало Українське кінне військо, яке теж сприймалося та формувалося як козацьке [Святелик, 2010, с. 68].

Російський уряд, стикаючись з необхідністю використання військового потенціалу українського козацтва для відсічі наполеонівських загроз, знову мусив звертатися до цього резерву. Формування військ відбувалося за участю козаків, міщан, вільних селян та навіть селян-кріпаків. Понад 70 тисяч осіб вступили до козацьких та ополченських полків. Доречно відзначити, що військовий потенціал українських земель точно оцінювали радники Наполеона, хоча їхнє припущення про те, що ця чисельність населення виступить проти царської влади, виявилося помилковим.

Козаки та селяни Київської та Подільської губерній були залучені до формування чотирьох українських кінно-козацьких полків, які в подальшому ефективно брали участь у бойових операціях під командуванням М. Б. Барклая-деТоллі. Ці полки відрізнялися від іррегулярних п'ятисотенних донських полків як за штатом (1200 у 8 ескадронах), так і за характером служби, наближаючись до регулярних полків легкої кавалерії [«Вірне козацтво», 2012, с. 2].

Згідно іменного указу від 15 серпня 1812 року, виданого полковнику (згодом генералу) графу І. О. де Вітте, була створена Українська козацька дивізія, (Київський драгунський полк) яка швидко набирала обрані полки. Вже 6 вересня 1812 року полки дивізії вирушили на Луцьк під командуванням 3-ї Західної армії, а з осені її очолив П. В. Чичагов. У подальшому Українська козацька дивізія стала частиною окремого резервного корпусу генерал-лейтенанта М. Ф. Остен-Сакена та активно брала участь у подіях війни [«Вірне козацтво», 2012, с. 3].

Під командуванням генерала Вітте в битві за 1812 рік воювало 3000 правобережних козаків, з яких майже третина загинула. З лютого 1813 року українські козацькі полки та загони ополчення розташувалися практично по всій визволеній Волині та Поділлі. З метою дублювання успішного швидкого комплектування козацьких полків на Київщині та враховуючи ентузіазм населення, викликаний їх формуванням, російське військове командування вирішило впровадити подібний експеримент на Лівобережній Україні (в рамках Полтавської та Чернігівської губерній). На початку війни 1812 року генерал-губернатор Малоросії, князь Я. І. Лобанов-Ростовський, висловив свою надію на підтримку імператора Олександра І та оприлюднив власний проєкт створення Малоросійського козацького війська. В обмін на службу обіцяли значні пільги та привілеї майбутнім козакам [«Вірне козацтво», 2012, с. 4].

Це призвело до утворення Малоросійських кінно-козацьких полків з чисельністю 18 тис. козаків.

Ці полки отримали відповідне озброєння, Важливо зауважити, що Малоросійські кінно-козацькі полки утримувалися власним коштом населення [ЦДІАК України, ф. 221] колишньої Гетьманщини. Раніше, ніж з'явилися ці полки, вже у 1812 році загони чернігівського ополчення та окремі чернігівські козацькі полки, створені колишньою старшиною, вступили в військову службу. На початковому етапі війни ці формування надали значну допомогу російській армії, борючись з французькими військами в ар'єргардних боях. Їхня ефективність полягала в здатності ослабити французів, вимушуючи їх діяти обережно та нерішуче, навіть при великій перевазі сил.

На Лівобережній Україні було сформовано 15 козацьких полків: 9 у Полтавській губернії та 6 у Чернігівській [ЦДІАК України, ф. 533, оп. 1542, арк. 15.]. Ці полки та ополчення активно долучилися до переслідування французів, не тільки в межах Російської імперії, але й поза нею. Наприклад, 3-й козацький Чернігівський полк опинився в Франкфурті, а потім у Франції; 4-й полк взяв участь в Гамбурзі, а 5й полк брав участь у організації поштового служіння в корпусі адмірала П. В. Чичагова.

У Херсонській губернії було дозволено сформувати лише кавалерійський ескадрон, який на чолі з колезьким асесором Віктором Петровичем Скаржинським, сином першого отамана бурських козаків, визначився важливим військовим завданням. Згідно з приписом герцога Армана Емануеля де Рішельє, одеського градоначальника, ескадрон одержав 30 волонтерських рушниць, 60 пар пістолетів, та 125 козацьких, турецьких та волонтерських шабель [Гуржій та ін., 2012].

Це вимагало від ополченців додаткових зусиль для приведення зброї у боєздатний стан.

В. П. Скаржинський, витративши власні кошти, придбав частину карабінів та кинджалів у іноземних моряків, що стояли в Одеському порту. Кожен ополченець одеського ескадрону був обладнаний пікою, шаблею та вогнепальною зброєю, такою як рушниця, карабін чи пара пістолетів. Військовий наставник і духовний лідер ескадрону був козак Хурделиця.

Особливо славетним став ескадрон Скаржинського при взятті Вільно (Вільнюса) 10 грудня 1812 року, коли козаки захопили в полон більше 15 тис. французьких військових, у тому числі 7 генералів і 242 офіцерів. Ескадрон також успішно полонив 18 французьких офіцерів, відзначаючись своєю ефективністю та мужністю в бою.

Отже, у важливих бойових операціях проти армії Наполеона взяли участь козацькі полки з різних регіонів, такі як бузькі, полтавські та київські, ескадрон херсонських козаків під командуванням Скаржинського, а також загони «лісової сторожі» (відомих як «лісові козаки»), що формувались на Поділлі, Волині та Київщині (близько 1000 осіб), [ЦДІАК України, ф. 533, оп. 1, спр. 1542, арк. 21], а також велике об'єднання українських та донських козаків [ЦДІАК України, ф. 533, оп. 1, спр. 1542, арк. 44]. Вражаючим виявилося ополчення на території Польщі, особливо під час облоги та взяття фортеці Замостя.

Навіть окремі солдати, які опинилися в тилу ворога з різних причин, виявили самовідданний патріотизм. Вони організовували народні партизанські загони, чого прикладом є Ф. Потапов, Є. Четвертак (Четвертаков), С. Єремієнко.

У «битві народів» восени 1813 року під Лейпцигом взяли участь вісім українських козацьких полків. Це подія стала ще однією розгромною поразкою армії Наполеона, завданою йому коаліцією військ Росії, Англії, Австрії, Прусії, Саксонії, Швейцарії, Іспанії та Португалії. Переможцям відкрився прямий шлях на Париж. У березні 1814 року шість українських козацьких полків, які входили до складу російської армії, увійшли до столиці Франції, позначаючи завершення війни. Українці, сповнені сподівань на поліпшення свого становища після війни, стали свідками розчарування, коли всі козацькі полки та ополчення були розформовані за указом імператора, і це відбулося без виконання обіцянок, які щедро роздавалися перед початком війни. Зокрема, обіцянок про повернення прав і вольностей тим козакам, які взяли участь у війні, і чиї батьки мали ці права [ЦДІАК України, ф. 533, оп. 1, спр. 1542, арк. 61-61]. Виборювати ці обіцяні права стало небезпечно, і тих, хто осмілювався протистояти таким діям, жорстоко карали, навіть з урахуванням їхніх власних бойових заслуг.

Частина козаків залишилася служити в регулярних армійських частинах утворених на Правобережжі, переважно з кріпаків. Українська кінно-козацька дивізія та полки Бузького козацького війська були перетворені в регулярні уланські частини, стаючи об'єктом жорстокого соціального експерименту. За метою скорочення витрат на утримання армії, імператор, вислухавши пропозицію О. Аракчеєва, видає указ щодо створення військових поселень, де військова служба поєднувалася із сільськогосподарською працею. В Україні такі військові поселення були організовані у Слобідсько-Українській, Катеринославській, Київській і Херсонській губерніях. Однак життя в цих поселеннях було важким, що в подальшому призвело до хвиль повстань в знак протесту проти таких умов. Хоча формально Олександр І виконав обіцянку не повертати козаків у кріпацтво після війни, становище військових поселенців виявилося ще важчим, ніж селян-кріпаків. Все їхнє життя було піддане суворому військовому регламенту, розпочинаючи від ранку і закінчуючи вночі. Низька директив і інструкцій регламентувала особисте життя у сім'ї, у вихованні дітей, домашній порядок та інші аспекти. Постійні інспекції та військові паради, які можливі в будь-який момент, обмежували їхню можливість вести господарство і робили їхнє життя важчим, ніж у в'язниці.

Частина ополченців була позбавлена свободи і повернута до кріпацького статусу, отримавши за свою службу лише два рублі винагороди. Оскільки імператор не виконав свої обіцянки, деякі козаки з Малоросійських кінно-козацьких полків, які прагнули продовжити військову службу, були змушені емігрувати на Кубань до Чорноморського козацького війська. Інші повернулися до своїх рідних хат, більшість з яких були досить заможними і їхнє майно належало до державних селян.

Висновки

Російська імперія використала героїзм та бойову вправність українських козаків для власних загарбницьких інтересів, намагалася нав'язати ворожу українцям політику русифікації та імперіалізму. Натомість, незважаючи на різноманітні «випробовування долею», українське козацтво було (у всі часи свого існування), а також залишається на сьогоднішній день, найдосконалішим військом в історії української держави. Усі намагання царського уряду успішно реалізувати політику асиміляції та витіснення козацького духу із народної свідомості українців у період XVIII - ХІХ ст., зазнали поразки. Водночас, маючи високий дух патріотизму, підтримуючи пропагандистські заклики російської влади захистити українські землі у складі російського війська, - козацтво долучилося до військових лав російської армії під час військової кампанії 1812 р. та подальшій боротьбі із наполеонівською Францією, яка закінчилася 31 березня 1814 р. захопленням Парижу.

Отже, українські козаки внесли значний вклад у боротьбу із наполеонівським військом, а маючи військовий вишкіл, створюючи партизанські загони і формуючи ополчення, в історичній перспективі довело свою значимість для української нації.

Проведена розвідка не претендує на вичерпність. Ми проаналізували лише окремі аспекти діяльності українських козацьких формувань у французько-російській війні 1812 р. Перспективи подальших розвідок полягають у необхідності дослідити структуру та специфіку функціонування українського козацького ополчення протягом всього періоду свого існування.

Список використаних джерел та літератури

1. Борщак, І., 1937. Наполеон і Україна. З невідомих документів із тогочасними ілюстраціями, Львів: Видавнича спілка «Діло».

2. Грива, А. Н., 2006. Козацтво від витоків до сьогодення (історичні періоди), Київ: КИТ.

3. Гуржій, О., Реєнт, О., Палій, А., 2012. Війна 1812 року: український контекст, Київ: Ін-т історії України.

4. Казачество, ирргулярные войска и ополчение, 1989. Русская армия 1812 года. Випуск 3. М.: «Изобразительное исскуство».

5. Калинин С. Е., 2011. Малороссийские казачьи полки в 1812 - 1814 гг. [Електронний ресурс]: https://www.reenactor.ru/ARH/PDF/Kalinin_08.pdf

6. Калініченко, О., 1948. Українці у Вітчизняній війні 1812 року. [Електронний ресурс]: http://escriptorium.univer.kharkov.ua/handle/1237075002/8232

7. Русская армия 1812 года, 1988. Випуск 2. (Кавалерия). М.: «Изобразительное исскуство».

8. Сайт Міжнародної громадської організації «Вірне козацтво» («Вірне козацтво» 1), 2012. Вийшли з народу, козацького роду». Ескадрон Скаржинського: Український освітній проект до 20 - ліття перемоги. [Електронний ресурс]: https://1812.hrest.info/2013/02/eskadron-skarzhynskoho/

9. Сайт Міжнародної громадської організації «Вірне козацтво» («Вірне козацтво» 2), 2012. 1 -й Український козачий полк: Український освітній проект до 20 -ліття перемоги. [Електронний ресурс]: https://1812.hrest.info/2012/10/1-j -ukrajinskyj -kozachyj -polk/

10. Сайт Міжнародної громадської організації «Вірне козацтво» («Вірне козацтво» 3), 2012. Список українських полків та інших українських збройних формувань часів Вітчизняної війни 1812 року. [Електронний ресурс]: https://1812.hrest.info/

11. Сайт Міжнародної громадської організації «Вірне козацтво» («Вірне козацтво» 4), 2012. Українські козацькі та кримськотатарські кінні полки у Вітчизняній війні та Закордонних походах (1812 - 1814). За матеріалами досліджень В'ячеслава Ісакова. [Електронний ресурс]: https://1812.hrest.info/2012/06/ukrainian-cossacks-1812-1814/

12. Святелик, В. А., 2010. Наполеонівські війни. Історичнохудожній альманах.

13. Український народ у Вітчизняній війні 1812 року: збірник документів, 1948. Київ: Українське видавництво політичної літератури.

14. Центральний державний історичний архів України (Київ) (ЦДІАК України).

References

1. Borshchak, I., 1937. Napoleon i Ukraina. Z nevidomykh dokumentiv iz tohochasnymy iliustratsiiamy [Napoleon and Ukraine. From unknown documents with contemporary illustrations], Lviv: Vydavnycha spilka «Dilo».

2. Hryva, A. N., 2006. Kozatstvo vid vytokiv do sohodennia (istorychni periody) [Cossacks from the origins to the present (historical periods)], Kyiv: KYT.

3. Hurzhii, O., Reient, O., Palii, A., 2012. Viina 1812 roku: ukrainskyi kontekst [War of 1812: Ukrainian context], Kyiv: In-t istorii Ukrainy.

4. Kazachestvo, irrgulyarnye vojska i opolchenie, 1989. Russkaya armiya 1812 goda. Vipusk 3. M.: «Izobrazitelnoe isskustvo».

5. Sviatelyk, V. A., 2010. Napoleonivski viiny. Istorychnokhudozhnii almanakh [Napoleonic Wars. Historical and artistic almanac].

6. Ukrainskyi narod u Vitchyznianii viini 1812 roku: zbirnyk dokumentiv, 1948. Kyiv: Ukrainske vydavnytstvo politychnoi literatury.

7. Kazachestvo, irrgulyarnye vojska i opolchenie, 1989. Russkaya armiya 1812 goda. Vipusk 3. M.: «Izobrazitelnoe isskustvo».

8. Kalinin S. E., 2011. Malorossijskie kazachi polki v 1812 - 1814 gg. Retrieved from: https://www.reenactor.ru/ARH/PDF/Kalinin_08.pdf

9. Russkaya armiya 1812 goda, 1988. Vipusk 2. (Kavaleriya). M.: «Izobrazitelnoe isskustvo».

10. Tsentralnyi derzhavnyi istorychnyi arkhiv Ukrainy (Kyiv) (TsDIAK Ukrainy) [Central State Historical Archive of Ukraine (Kyiv) (CSHAK of Ukraine)].

11. Kalinichenko, O., 1948. Ukraintsi u Vitchyznianii viini 1812 roku. Retrieved from: http://escriptorium.univer.kharkov.ua/handle/1237075002/8232

12. Sait Mizhnarodnoi hromadskoi orhanizatsii «Virne kozatstvo» («Virne kozatstvo» 1), 2012. Vyishly z narodu, kozatskoho rodu». Eskadron Skarzhynskoho: Ukrainskyi osvitnii proekt do 20-littia peremohy. Retrieved from: https://1812.hrest.info/2013/02/eskadron-skarzhynskoho/

13. Sait Mizhnarodnoi hromadskoi orhanizatsii «Virne kozatstvo» («Virne kozatstvo» 2), 2012. 1-y Ukrainskyi kozachyi polk: Ukrainskyi osvitnii proekt do 20-littia peremohy. Retrieved from: https://1812.hrest.info/2012/10/1-j -ukrajinskyj -kozachyj -polk/

14. Sait Mizhnarodnoi hromadskoi orhanizatsii «Virne kozatstvo» («Virne kozatstvo» 3), 2012. Spysok ukrainskykh polkiv ta inshykh ukrainskykh zbroinykh formuvan chasiv Vitchyznianoi viiny 1812 roku. Retrieved from: https://1812.hrest.info/

15. Sait Mizhnarodnoi hromadskoi orhanizatsii «Virne kozatstvo» («Virne kozatstvo» 4), 2012. Ukrainski kozatski ta krymskotatarski kinni polky u Vitchyznianii viini ta Zakordonnykh pokhodakh (1812 - 1814). Za materialamy doslidzhen Viacheslava Isakova. Retrieved from: https://1812.hrest.info/2012/06/ukrainiancossacks-1812-1814/

Размещено на Allbest.ru