Розвиток вищої освіти в Києві за часів Української держави

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Розвиток вищої освіти в Києві за часів Української держави

Чуткий Андрій - доктор історичних наук, професор, професор кафедри давньої та нової історії України Київського національного університету імені Тараса Шевченка

Chutkyi Andrii - Doctor of Historical Sciences, Professor, Professor of the Department of Ancient and Modern History of Ukraine, Taras Shevchenko National University of Kyiv

Анотація

вища освіта українська революція

Мета роботи - вивчити та актуалізувати важливий, але мало досліджений аспект Української революції 1917-1921 рр. - розвиток вищої освіти в період Гетьманату Павла Скоропадського. Враховуючи концентрацію закладів вищої освіти у тогочасному Києві, це дослідження базується на аналізі та реконструкції розвитку старих та заснуванні нових вишів у Києві в часи Української Держави. Методологія дослідження ґрунтується на тих підходах, які дадуть найбільшу продуктивність і матимуть практичне значення для сьогодення. До них належать як загально-наукові (аналіз, дедукція, індукція, логічний, синтез тощо), так і спеціально- наукові (історико-типологічний, порівняльно-історичний, проблемно-хронологічний, синхронізації тощо) методи. Принципи дослідження полягають в дотриманні наукової етики, максимальної об'єктивності та науковості при науково-популярному підході в поданні результатів дослідження аби вони були зрозумілими широкій слухацькій аудиторії враховуючи актуальність для сьогодення.

Наукова новизна обумовлена зосередженням на тому аспекті періоду Гетьманату, що не був ґрунтовно вивченим і при цьому дозволяє дати чимало для сьогодення аби забезпечити подальший сталий розвиток України як незалежної та успішної держави - на сфері вищої освіти. Вводиться інформація про заклади вищої освіти, що постали або діяли в Києві за Гетьманату. Висновки.

Доводиться значна увага гетьманського уряду до справи розвитку вищої освіти в Україні, зокрема заснування нових закладів вищої освіти і при цьому - не лише реформування, але й потужне фінансування вищої освіти. Підтверджується продумана українізація вищої школи. А також відсутність тиску на заклади вищої освіти та повага до їх автономії. Забезпечувався і розвиток вищої освіти для національних меншин. Все це має важливе прикладне значення для сучасної України.

Ключові слова: історія України XX ст., Київський комерційний інститут, Українська Держава (Гетьманат), Українська революція 1917-1921 рр., Університет св. Володимира.

Abstract

вища освіта українська революція

THE DEVELOPMENT OF HIGHER EDUCATION IN KYIV DURING THE TIMES OF THE UKRAINIAN STATE

The purpose of the work is to study and actualize an important, but little-researched aspect of the Ukrainian revolution of 1917-1921 - the development of higher education during the Hetmanate of Pavlo Skoropadskyi. Considering the concentration of higher education institutions in Kyiv at that time, this study is based on the analysis and reconstruction of the development of old and the establishment of new universities in Kyiv during the time of the Ukrainian State. The research methodology is based on the approaches that will give the greatest productivity and have practical significance for today. They include both the general scientific (analysis, deduction, induction, logical, synthesis, etc.) and the special scientific (historical-typological, comparative-historical, problem-chronological, synchronization, etc.) methods. The principles of the research lie in the observance of scientific ethics, maximum objectivity, and scientifi city with a popular science approach in presenting the results so that they are understandable to a wide listening audience, taking into account the relevance for these days. The scientific novelty is attributable to the focus on that aspect of the Hetmanate period that has not been thoroughly studied and, at the same time, allows us to give a lot for the present to ensure the further sustainable development of Ukraine as an independent and successful state - in the fi eld of higher education. Information about the higher education institutions that were established or operated in Kyiv under the Hetmanate is presented. Conclusions. Considerable attention of Hetmans government to the development of higher education in Ukraine, particularly the establishment of new institutions of higher education - not only reforming but also powerful financing of higher education - is paid. The thought-out Ukrainization of higher education is confirmed. Also, there is no pressure on higher education institutions and respect for their autonomy. The development of higher education for national minorities was also ensured. All this has important practical signifi cance for modern Ukraine.

Key words: history of Ukraine of the 20th century, Kyiv Commercial Institute, Ukrainian State (Hetmanate), Ukrainian Revolution of 1917-1921, University of St. Volodymyr.

Постановка проблеми

Боротьба України за своє право на вільний розвиток як суверенної держави, а також наше спільне прагнення утвердитись як процвітаючої держави, нерозривно пов'язане з успішним станом у сфері освіти. Адже ж саме освіта (особливо - вища) забезпечує формування ви-

сококласних фахівців у всіх видах професійної діяльності, що й обумовлює успіх та процвітання будь-якої держави. Також через систему освіти можна прищеплювати і державний патріотизм, формувати справді свідомих громадян. Але для обрання найбільш продуктивного шляху реформування освіти доцільно вивчити історію цього процесу в національній площині. І тут період Української революції 1917-1921 рр. є особливо цікавим, оскільки він був сповнений найрізноманітнішими варіантами реформ у сфері вищої освіти, а враховуючи певну віддаленість в часі того періоду, нам відомі також і результати тих реформаторських проєктів, так само як і те, що не було реалізоване і може бути апробоване зараз. На жаль, період Української революції 1917-1921 рр. більше вивчається в політичному аспекті, а також в контексті біографістики (щодо «знакових» постатей) та військової історії. Відповідно, в цій статті робиться спроба узагальнити досвід заходів у справі розвитку вищої освіти в Києві в період Української Держави.

Аналіз джерел та останні дослідження. Основою джерельної бази цього дослідження є архівні матеріали, що стосуються історії закладів вищої освіти Києва досліджуваного періоду (Державний архів м. Києва, ф. 16, 18, 153 та ін.). До них примикають публікації спогадів сучасників тих подій (Скоропадський, 1995; Христюк, 1921; Мазепа, 1942; Спекторський, 2007).

Важливе значення мають й сучасні дослідження, що ґрунтовно висвітлюють життя закладів вищої освіти або окремих представників професорської корпорації Києва в період Української Держави (Ульяновський, Короткий, Скиба, 2007; Губерський, Патриляк, Колесник, Чуткий та ін. (упоряд.), 2019; Короткий, Ульяновський (упоряд.), 1994; Короткий, Ульяновський (упоряд.), 2001; Кобченко, 2007; Ульяновський, 2007; Пучков, 2000). В цих роботах наявні фрагменти джерел, що становлять цінність і для цього контексту досліджень. До цієї групи примикають й окремі публікації вужчого характеру, що також становлять цінність у цьому контексті (Колпакова, 1993; Матушевський, 1996; Шевченко, 2001).

Також використано ряд праць, що присвячені історії освіти в Україні (Сірополко, 2001; Розовик, 2001; Лебідь, 2015; Кучменко, 2001; Медвідь, 2003; Жмака, Турков, 2019; Самойленко, Самойленко, 2005; Матяш, 2001; Рибаков, 2005; Бєляков та ін. (упоряд.), 1995). Зокрема, і радянських (Ряппо, 1927; История Киева, 1964; История Киева, 1985) - аби показати ставлення тієї окупаційної влади до політики Скоропадського у сфері освіти, що теж є важливим лакмусом для нас.

Так само залучені праці, що висвітлюють період Української Держави або тогочасного Києва (Верстюк, 2008; Завальнюк, 2008; Дорошенко, 2002; Коженьовський, 2015), оскільки в них міститься й інформація, що стосується загальних умов, в яких розвивалась вища школа у 1918 р.

Ця джерельна та історіографічна база, хоча і є неповною (враховуючи широкий потенціал подальшої розробки цієї теми іншими дослідниками) в

підсумку дозволяє провести ґрунтовне дослідження теми та подати різні її складові та під різними кутами зору.

Мета статті. Вивчити та актуалізувати важливий, однак малодослідже- ний аспект Української революції 1917-1921 рр. - розвиток вищої освіти в період Гетьманату Павла Скоропадського. Враховуючи концентрацію закладів вищої освіти у тогочасному Києві, це дослідження базується на аналізі та реконструкції розвитку старих та заснуванні нових вишів у Києві в часи Української Держави.

Виклад основного матеріалу

Вища освіта є ключовим індикатором розвитку цілої освітньої галузі, а також науки та культури в державі, так само як і ставлення до них - як з боку останньої, так і зі сторони суспільства. При цьому вища школа є осередком продукування прогресивних ідей у різних сферах життя; забезпечує розвиток освіти, науки та культури; активно розвиває різні політичні та громадські рухи. Саме із закладів вищої освіти виходять визначні діячі у різних сферах життя. У випадку ж початку XX ст., коли закладів вищої освіти в Україні було небагато, кожен з-поміж них виступав свого роду концентрованим відображенням цілого суспільства і об'єктивно стояв на вістрі всіх суспільно-політичних процесів. Тож вивчення історії закладів вищої освіти є важливою складовою для вичерпних історичних реконструкцій макрорівня, принагідно поповнюючи і низку мікро-історичних напрямів історичних досліджень.

У контексті нашої сучасної історії особливе значення має вивчення подій Української революції 1917-1921 рр., в яких важлива роль належала особам, котрі навчались і І або працювали у вишах. Оскільки Київ був ключовим осередком подій Української революції 1917-1921 рр. і водночас був місцем зосередження закладів вищої освіти, то останні є важливим об'єктом вивчення у рамках модерної історії України.

Вивчення історії розвитку вищої освіти в Україні загалом і в Києві зокрема в 1917-1921 рр. у радянський період цілковито замовчувалась або спотворювалась (Ряппо, 1927; История Киева, 1964, с. 82-88; История Киева, 1985, с. 120-122). Проте в останні десятиліття зроблено чимало для подолання й цієї «білої плями» в історії України (Верстюк, 2008; Сірополко, 2001; Розовик, 2001; Завальнюк, 2008; Лебідь, 2015; Кучменко, 2001; Медвідь, 2003; Жмака, Турков, 2019 та ін.).

Перебування при владі в Україні П. Скоропадського було нетривалим часом внутрішньої стабілізації та відродження у різних сферах життя (Гай- Нижник, 2004, 2007, 2017 та ін.). Стосувалось це і вищої освіти.

Сама стабілізація життя в Україні була результатом збігу політичних факторів (опертя Скоропадського на підтримку центральних держав, що дозволило тимчасового припинити зовнішні зазіхання на територію України та зменшити гостроту внутрішніх усобиць), а також більш зваженої політики власне П. Скоропадського (Дорошенко, 2002), що уникав соціально-

економічних експериментів соціалістичного спрямування. Зокрема, він відновлював традиційну систему цінностей, почав здійснювати реальне державне будівництво, залучаючи до цього справжніх фахівців.

У випадку освіти і культури П. Скоропадський не шкодував коштів на їх підтримку та продовжив політику українізації у цих сферах (Скоропадський, 1995). Звичайно, що справі розвитку вищої освіти сприяло й те, що Міністерство народної освіти (згодом - народної освіти і мистецтва) в гетьманському уряді очолив знаний науковець М. Василенко, а департамент вищої освіти у складі міністерства - Т. Сушицький (згодом - ректор Українського державного університету) (Дорошенко, 2002, с. 233).

Вище згадувані тези посилаються на спогади П. Скоропадського та Д. Дорошенка, котрий симпатизував політиці гетьмана. Натомість представники українських соціалістичних партій того часу розцінювали прихід Скоропадського до влади як незаконний і не вели мови про позитивні здобутки його правління, заявляючи про реставрацію дореволюційних порядків (Христюк, 1921, с. 174; Мазепа, 1942, с. 54-58) та навіть стверджували, що «режим гетьманщини ставав чим далі все більш реакційним і протиукраїнсь- ким» (Мазепа, 1942, с. 58). Однак у цих заявах більше риторики паплюження політичного опонента. Натомість факти свідчать про те, що за свого короткочасного перебування при владі П. Скоропадський зміг зробити чимало для розвитку освіти в Україні.

Так, були припинені свавільне займання приміщень вишів (за окремим винятками, що стосувались німецьких військ) та їх пограбування. Вимагалась належна організація освітнього процесу. Створювались умови для закордонних відряджень викладачів і студентів. Захищались ті з них, хто зазнав переслідувань з боку німецької влади. Наприклад, ректор Університету св. Володимира Є. Спекторський був звільнений з-під арешту «за клопотанням гетьманського уряду» (Ульяновський, Короткий, Скиба, 2007, с. 197) або викладач французької мови Київського комерційного інституту М. Бартерот (Держархів м. Києва, ф. 153, оп. 1, спр. 11, арк. 22-23). А 28 жовтня 1918 р. з проханням посприяти у звільненні студента Київського комерційного інституту С. Файмана з-під арешту до ректора інституту звернувся його батько (Держархів м. Києва, ф. 153, оп. 8, спр. 1595, арк. 235). Аналогічно зберегли посади і продовжили працю практично всі представники професорсько- викладацької корпорації вишів Києва, котрі обіймали відповідні посади на момент приходу П. Скоропадського до влади (Держархів м. Києва, ф. 16; Держархів м. Києва, ф. 18, оп. 2; Держархів м. Києва, ф. 153, оп. 1; Держархів м. Києва, ф. 244, оп. 1).

Також гетьманська влада турбувалась про забезпечення для молоді можливості здобувати вищу освіту шляхом надання відстрочок від призову на військову службу; а також надання пільг при вступі на навчання для тих, хто відбув військову службу чи мав українське громадянство і вже навчався у вищій школі (для відновлення навчання або переходу з одного вишу до іншого) (Держархів м. Києва, ф. 153, оп. 13, спр. 1а, арк. 114). Навіть наприкінці свого існування, попри запровадження у Києві воєнного стану, гетьманська влада через Міністерство народної освіти і мистецтва (наказом за № 1797/20923 від 22 листопада 1918 р.) підтвердила для студентів звільнення від призову «до скінчення освіти» (Держархів м. Києва, ф. 153, оп. 13, спр. 1а, арк. 125).

Загалом, було взято курс на зважені та масштабні реформи у вищій школі, які мали зробити її сучасною і справді національною. Для розробки такої реформи при Міністерстві народної освіти і мистецтва було створено спеціальну комісію за участі знаних науковців (В. Вернадського, Д. Багалія, В. Лучицького, М. Сумцова та ін.), котрі лояльно ставились або й активно підтримували українізацію освіти. Реалізації програми реформ у сфері вищої освіти сприяла й особиста діяльність керівників профільного міністерства (М. Василенка, П. Стебницького та В. Науменка).

Ключовим змістом реформи у вищій школі був курс на її українізацію (Матушевський, 1996). Але без різких кроків, аби уникнути невдоволення частини суспільства, що мали місце (Дорошенко, 2002, с. 253). Також це було наслідком тривалої політики русифікації, яка спричинила скорочення серед інтелігенції носіїв чистої української мови (Дорошенко, 2002, с. 235). Такий підхід був затверджений і на ІІ з'їзді представників вищих урядових навчальних закладів, що пройшов у Києві в травні 1918 р. (Губерський, Патриляк, Колесник, Чуткий та ін. (упоряд.), 2019, с. 350). Звичайно, що така політика спричинила невдоволення радикально налаштованих осіб, але будь-яка реформа в принципі не може задовольнити абсолютно всіх і натомість має враховувати ключове - найбільшу користь для суспільства і держави на тривалу перспективу. Саме це і було враховано в реформуванні вищої освіти при вибудовуванні курсу на поступальний характер реформ.

Реалізовувався цей курс за часів Української Держави у тому, що проводилось заснування нових закладів вищої освіти з українською мовою викладання - українських державних університетів, але «залишаючи тимчасово старі російські університети» (Дорошенко, 2002, с. 241). Початок цієї справи відбувся в Києві. Тут, поряд з діючим Університетом св. Володимира (державний статус якого, за свідченням його ректора Є. Спекторського, був підтверджений гетьманською владою в серпні 1918 р. (Спекторський, 2007, с. 78), 6 жовтня 1918 р. відкрився Український Державний Університет, ректором якого призначено українського вченого Т. Сушицького (Дорошенко, 2002, с. 245; Губерський, Патриляк, Колесник, Чуткий та ін. (упоряд.), 2019, с. 355; Короткий, Ульяновський (упоряд.), 1994, с. 385; Колпакова, 1993; Шевченко, 2001). Де-факто, це було продовження Університету св. Володимира, оскільки викладачі останнього становили 75% викладацького штату новоутвореного університету (Губерський, Патриляк, Колесник, Чуткий та ін. (упоряд.), 2019, с. 355). Тому вже за Директорії УНР було прийнято рішення про об'єднання обох університетів (Губерський, Патриляк, Колесник, Чуткий та ін. (упоряд.), 2019, с. 356-357). Так само попервах «філіалом» Університету св. Володимира був і відкритий у 1918 р. в Сімферополі Таврійський університет (Спекторський, 2007, с. 44).

Український державний університет в Києві був перший серед заснованих в часи Гетьманату українських університетів і до нього вступило 3000 осіб (Дорошенко, 2002, с. 246) або стільки ж, скільки і до провідного і найстарішого вишу Києва - Університету св. Володимира. Аналогічні процеси відбувались і в інших містах України, хоча саме Київ був їх законодавцем, що цілком закономірно.

Загалом, саме за Гетьманату в Україні було засновано найбільше закладів вищої освіти, порівняно з усім періодом Українсько революції 19171921 рр.: Український державний університет у Кам'янці-Подільському, а також університети в Катеринославі та Полтаві, низка технічних та педагогічних інститутів тощо; окремі з вже діючих інститутів планувалось перетворити на університети (Сірополко, 2001, с. 478; Самойленко, Самойленко, 2005, с. 191,198; Розовик, 2001). І це також показово та наочно характеризує політику гетьманської влади щодо вищої освіти в межах всієї країни.

Окрім створеного рішенням гетьманської влади Українського Державного Університету в Києві постає (або починають роботу перед цим засновані) й низка інших закладів вищої освіти, що були засновані громадськістю міста (головно співробітниками Університету св. Володимира), але лише за Гетьманату здобули підтримку влади і завдяки цьому дістали можливість на життя (Шевченко, 2001). До них належали: Київський археологічний та Географічний інститути (Матяш, 2001, с. 61, 89-90, 179). Архівні документи донесли назви ще й таких вишів, що діяли в Києві 1918 р.: Стенографічний інститут, Юридичний інститут, Вищий технічний інститут (канцелярія розміщувалась по вул. Покровській, 4), Народний університет-політехнікум, Близькосхідний інститут (Держархів м. Києва, ф. 153, оп. 8, спр. 1595, арк. 14, 16, 32, 242, 267; Держархів м. Києва, ф. 153, оп. 13, спр. 1а, арк. 28, 50, 51, 61, 67, 68, 72, 87, 122). Як правило, вони орендували приміщення в раніше заснованих у Києві закладах освіти.

У часи Української Держави почали роботу і спеціальні заклади вищої освіти для національних меншин. Саме за часів Гетьманату повноцінно запрацював заснований наприкінці 1917 р. Польський університетський колегіум, у якому навчалось до тисячі студентів (Коженьовський, 2015, с. 220-226, 229). 9 червня 1918 р. в Києві відкрився Єврейський народний університет (Рибаков, 2005). Показово, що більшість цих вишів, як і чимало створених раніше, припинили своє існування вже 1920 р. Тоді ж відбулась докорінна реорганізація і всієї системи вищої освіти на загарбаних російськими більшовиками українських теренах.

За Гетьманату активізувалась діяльність і раніше заснованих вишів, зокрема суттєво збільшилась кількість вступників. Так, тривала робота Духовної академії. А до Університету св. Володимира влітку 1918 р. було подано майже 3000 заяв на вступ, що суттєво перевищувало встановлену норму і змусило збільшити кількість місць на першому курсі на 600 (Короткий, Ульяновський (упоряд.), 2001, с. 574). На Київські вищі жіночі курси восени 1918 р. вступило понад 2000 осіб (Кобченко, 2007, с. 201) і їх робота так само пожвавилась (Кобченко, 2007, с. 197-199). Розгорталась діяльність Фребелівського педагогічного інституту (Гайдей, Міхно (упоряд.), 2017, с. 101-102). Також було створено електротехнічний факультет у складі Київського політехнічного інституту (Беляков та ін. (упоряд.), 1995), перетворені на факультети відділення у Київському комерційному інституті (Чуткий, 2013, с. 323), що не лише підвищувало їх статус, але й забезпечувало більший притік вступників.

Курс на українізацію вищої освіти проявився в тому, що у статутних документах засновуваних державних вишів зазначалось, що мовою викладання у них буде українська (Дорошенко, 2002, с. 242, 247). Цей курс підтримувався й більшістю освітян: відповідне рішення було прийняте на з'їзді повітових комісарів освіти, що в липні 1918 р. пройшов у Києві (Медвідь, 2003, с. 230-231), але звісно ж викликав опір російської та зрусифікованої інтелігенції (Губерський, Патриляк, Колесник, Чуткий та ін. (упоряд.), 2019).

Попри збереження в заснованих до 1917 р. вишах російської мови викладання (та їх позначення як російських), в останніх також заохочувалась українізація. Зокрема, гетьманська влада вимагала аби вони вели офіційну документацію українською мовою. Також у них засновувались кафедри української мови та літератури, історії та права України; проводилось вивчення української мови для всіх бажаючих (Медвідь, 2003, с. 231; Губерський, Патриляк, Колесник, Чуткий та ін. (упоряд.), 2019, с. 350; Кобченко, 2007, с. 198-199). На додачу Міністерство народної освіти і мистецтва оголосило запровадження повсюдно «курсів українознавства» (Держархів м. Києва, ф. 153, оп. 13, спр. 1а, арк. 46).

Таким чином, все необхідне для справи українізації вищої школи (хоча і без різкого прискорення процесу) в період Української Держави робилось.

Не менш важливим напрямом роботи у сфері вищої освіти гетьманської влади була і матеріальна підтримка вищої школи. По-перше, всі заклади вищої освіти вже на початку червня 1918 р. отримали від Міністерства народної освіти і мистецтва інструкцію щодо подання «в найкоротшім часі» детального переліку «для встановлення, яке майно і в якій кількості було знищено більшовиками» (Держархів м. Києва, ф. 153, оп. 13, спр. 1а, арк. 20).

Також створювані заклади вищої освіти отримували повне державне фінансування та забезпечувались приміщеннями (Дорошенко, 2002, с. 242), що власне і дозволяло розпочати їм роботу одразу ж з моменту свого заснування, на відміну від попереднього періоду, коли чимало заснованих вишів не змогли розпочати повноцінне функціонування внаслідок браку коштів та приміщень. А враховуючи обставини часу, коли існував дефіцит низки товарів масового споживання, заклади вищої освіти почали отримувати і допомогу у натуральній формі - опалювальними матеріалами, білизною та тканинами, про-

довольством і т.п. Наприклад, Київському комерційному інституту з 23 липня 1918 р. щодня відпускалось по 2 пуди житнього хліба для власних потреб, а також було подане прохання про відпуск 500 аршин тканини (Держархів м. Києва, ф. 153, оп. 8. спр. 1596, арк. 147, 150). В серпні 1918 р. отримала державні асигнування Комісія із забезпечення паливом вищих навчальних закладів м. Києва (Держархів м. Києва, ф. 153, оп. 8, спр. 1596, арк. 158). Варто зазначити, що в цій комісії були представлені лише 4 навчальні заклади (Університет св. Володимира, Політехнічний інститут, Комерційний інститут та Вищі жіночі курси). Отже, лише вони мали власні приміщення, тоді як решта вишів виступали орендарями приміщень. Загалом, справа забезпечення закладів вищої освіти паливом була найбільш гострою і попри зусилля гетьманської влади лише частково вирішувалась. Складність полягала у занепаді видобутку вугілля в Донецькому басейні та саботажі з боку збільшовизованого робітництва цього регіону. Наприклад, як випливає з протоколу засідання вище згаданої комісії за 31 жовтня 1918 р., з 50 запланованих на вересень для закладів вищої освіти Києва вагонів вугілля було отримано лише 5, а «з 50 вагонів призначених на жовтень не завантажено жодного» і що така ситуація очікується й на наступні місяці (Держархів м. Києва, ф. 153, оп. 8, спр. 1595, арк. 239). Отже, матеріальні проблеми у вищій школі лишались і за Гетьманату, але там, де діяли численні супротивні чинники.

Гетьманська влада не відмовила у фінансуванні і давно діючим закладам вищої освіти. Зокрема, Міністерство народної освіти і мистецтва прийняло їх кошториси на 1918-1919 навчальний рік та почало виплати по ним (Короткий, Ульяновський (упоряд.), 2001, с. 514-515). А Університет св. Володимира додатково отримав 800 тис. карбованців на завершення будівництва бібліотечного корпусу (Губерський, Патриляк, Колесник, Чуткий та ін. (упоряд.), 2019, с. 351; Ульяновський, Короткий, Скиба, 2007, с. 206) та для низки наукових товариств, що діяли при університеті (Ульяновський, Короткий, Скиба, 2007, с. 204). Також цей заклад освіти отримав і можливість засклити вікна, які були пошкоджені - справа, що не робилась ані за попередніх, ані за наступних влад у часи Української революції 1917-1921 рр. (Ульяновський, Короткий, Скиба, 2007, с. 202). Окрім цього, ректору Університету св. Володимира вдалось «вибивати» додаткові виплати для викладачів і допоміжного персоналу вишу та навіть на підвищення стипендій (Ульяновський, Короткий, Скиба, 2007, с. 204-205).

При цьому П. Скоропадський визнавав «величезну, світову заслугу» Університету св. Володимира (Скоропадський, 1995, с. 230), а тому погодився на автономію університету (Ульяновський, Короткий, Скиба, 2007, с. 195). Це стосувалось закладів вищої освіти загалом і відобразилось, зокрема, в залишенні обраних до встановлення Гетьманату керівних кадрів у київських вишах, так само як і активний прихід до них нових співробітників, вибір яких ініціювали самі навчальні заклади.

Викладачі були прирівняні до державних службовців, що мало покращити їх матеріальне забезпечення. Натомість вони мали складати обітницю на вірність Українській Державі («Урочисто обіцяю вірно служити Державі Українській, визнавати її державну владу, виконувати її закони і всіма силами охороняти інтереси й добробут»), а у разі відмови від її складання звільнялись (Держархів м. Києва, ф. 153, оп. 13, спр. 1а, арк. 92). У такий спосіб гетьманська влада, вочевидь, намагалась забезпечити лояльність викладацьких кадрів без превентивних чисток серед них. Але цим вона також підвищувала їх статус в суспільстві та матеріальні й інші гарантії.

Звісно, матеріальні проблеми (окрім вище згаданих проблем із паливом) у вищій школі зберігались і за часів Гетьманату, що зумовлювалось, зокрема і значними збитками попередніх років (починаючи з 1914 р.), і інфляційними процесами, і наявністю низки дефіцитів. Зокрема, складно було отримувати імпортні видання та спеціальне обладнання, а також дрова та інші види палива, поступово зростала нестача продовольства. Проте проблеми фінансового характеру у вищій школі зумовлювались і тим, що попередні влади не здійснювали належне її фінансування. Тому це призвело до накопичення недоплат та заборгованостей вишів як із заробітної платні, так і за необхідні для вишів матеріали та обладнання. І звісно, що цю величезну заборгованість гетьманська влада не мала можливостей покрити у повному обсязі. До того ж вона взяла на свій баланс діючі заклади вищої освіти і одночасно активно підтримувала засновування нових. Тому, відповідно, цілковитого подолання дефіциту бюджету у вищій школі не відбулось. І це стосувалось як столиці, так і закладів вищої освіти в інших містах (Самойленко, Самойленко, 2005, с. 186-201).

Однак матеріальні проблеми часів Української Держави не могли бути порівняні з попереднім періодом, коли чимало наукових установ при вишах не отримали ані копійки (Губерський, Патриляк, Колесник, Чуткий та ін. (упоряд.), 2019, с. 352) і самі виші ледве виживали. Лише з осені 1918 р., коли становище гетьманської влади почало хитатись і відновлювалась анархія, матеріальне становище вищої школи знову погіршилось. Університет св. Володимира, як і інші виші Києва, виходив із цієї ситуації шляхом підвищення плати за навчання (до 300 карбованців на рік) та видачу дипломів, а також шляхом запровадження додаткових грошових стягнень зі студентів за відвідування практичних занять (від 25 до 100 карбованців) (Губерський, Патриляк, Колесник, Чуткий та ін. (упоряд.), 2019, с. 352; Короткий, Ульяновський (упоряд.), 2001, с. 562).

Щоправда, на думку низки дослідників, погане матеріальне забезпечення власне співробітників вишів зберігалось і за часів Української Держави, що змушувало звертатись до центральної влади з проханнями про підвищення посадових окладів із врахуванням «доплати на дорожнечу» (Губерський, Патриляк, Колесник, Чуткий та ін. (упоряд.), 2019, с. 350-353). При цьому вже на ІІ з'їзді професорів та викладачів вищих державних і приватних навчальних закладів 21-25 травня 1918 р. була висунута пропозиція про підвищення (вдвічі) посадових окладів у зв'язку з інфляцією, що було підтримано й в засіданні Ради Університету св. Володимира (Короткий, Ульяновський (упоряд.), 2001, с. 536-537, 562). До гетьманської влади з проханнями про матеріальну допомогу нужденним службовцям та викладачам Університету св. Володимира 25 жовтня 1918 р. звертався і особисто його ректор Є. Спекторський (Короткий, Ульяновський (упоряд.), 2001, с. 660-661).

Однак оскільки виші в цей період поповнились низкою нових яскравих викладачів, активізувалась їх наукова, видавнича діяльність тощо, можна робити висновок про поліпшення матеріального становища вищої школи і її викладацьких кадрів зокрема. Зокрема, саме в часи Гетьманату на викладацьку роботу до Університету св. Володимира був запрошений М. Василенко (Губерський, Патриляк, Колесник, Чуткий та ін. (упоряд.), 2019, с. 354), а до Київського комерційного інституту Б. Кістяківський та Б. Мартос (Чуткий, 2013, с. 322-323; Держархів м. Києва, ф. 153, оп. 1, спр. 76).

Створення нових вишів і їх швидке наповнення студентством - теж свідчили про відродження та розвиток сфери вищої освіти за часів Української Держави. Так, розміри державної допомоги не встигали за зростаючими запитами вищої школи і до того ж доводилось покривати попередньо нагромаджені борги та інші проблеми. Але саме в цей час робилось стільки, скільки для вищої школи не зробила жодна влада часів Української революції 1917-1921 рр.

До того ж таку дихотомію оцінок періоду Гетьманату в сфері вищої освіти можна пояснити й суто психологічно: на тлі попередніх (орієнтовно з 1915) та наступних років погіршення соціально-економічної ситуації та загострення політичних подій короткочасний період Української Держави, як своєрідний просвіт у тих поневіряннях, сучасники просто не встигли осмислити та відчути полегшення. Принаймні загальний для викладачів вишів стан пригнічення і невизначеності наскрізно проступав у ті роки в їх спілкуванні (Ульяновський, 2007, с. 175-176).

До того ж вже в останні місяці існування Гетьманату ситуація почала різко погіршуватись: наростав дефіцит палива та економічні негаразди загалом, ускладнились можливості для фінансування закладів вищої освіти, відновлювалась політична нестабільність та військові дії. Зокрема, 14 листопада 1918 р. військова влада оголосила про припинення роботи «задля підтримки суспільного порядку на нетривалий час всіх вищих, чоловічих закладів освіти», що було доведено до відома кожного вишу (Короткий, Ульяновський (упоряд.), 2001, с. 598; Держархів м. Києва, ф. 153, оп. 13, спр. 1а, арк. 121).

Висновки

Таким чином, факти неупереджено свідчать, що в період Української Держави було накреслено широкий план розвитку сфери вищої освіти і він почав реалізовуватись. Щоправда, накреслена нею в цій справі програма реформ мала поступальний (еволюційний) характер. Тому для їх реалізації не вистачило короткого часу перебування при владі П. Скоропадського. Та вони мали особливе значення для майбутнього України як суверенної держави. Це наочно проявилось в справі українізації освіти. При цьо-

му цей термін вперше вжито саме відносно до часів Гетьманату та й сама політика українізації була результатом діяльності українських національних урядів 1917-1921 рр. Тож більшовики лише використали її задля отримання симпатій загалу, фактично - поцупили, як і багато чого іншого.

Було створено чимало нових спеціалізованих закладів вищої освіти. В цій справі важлива роль належала професорсько-викладацьким кадрам «старих» київських вишів, у першу чергу Університету св. Володимира (тепер - Київський національний університет імені Тараса Шевченка).

Гетьманська лада уникала втручання у внутрішнє життя вищої школи, що дозволило вишам розширити свою автономію. Водночас нею робились реальні заходи для покращення матеріального становища вищої школи: підвищено фінансування закладів вищої освіти, викладачі отримали статус державних службовців, що підвищувало їх матеріальне забезпечення та суспільний статус і водночас усувало від справи викладання осіб, що були ворогами української державності. Тож цей досвід може бути корисним і зараз при плануванні відповідних реформ.

Список використаних джерел і літератури

Беляков, Г. Ф. та ін. (Упоряд.). (1995). Київський політехнічний інститут: нарис історії. Київ: Наукова думка. 320 с.

Верстюк, В. Ф. (2008). Соціально-політична та урядова діяльність М. П. Васи- ленка. Гетьманат П. Скоропадського: історія, постаті, контроверсії: матер. всеукр. наук. конф., 19-20 трав. 2008 р. Київ: Вид-во ім. О. Теліги, 143-156.

Гайдей, В. О. & Міхно, О. П. (Уклад.). (2017). Освітня хроніка на сторінках періодичних видань 1917-1920 рр. (з фондів Педагогічного музею України). Київ: ПМУ 182 с.

Гай-Нижник, П. П. (2007). Грошова (емісійна) політика уряду Української держави 1918 року. Фінанси України, (4), 136-145.

Гай-Нижник, П. П. (2017). Законодавче та нормативно-правове підгрунтя становлення дипломатичної служби Української Держави за Гетьманату 1918 р. Гілея, (123), 28-36.

Гай-Нижник, П. П. (2004). Фінансова політика уряду Української Держави Гетьмана Павла Скоропадського (29 квітня - 14 грудня 1918 р.). Київ, 430 с.

Губерський, Л. В., Патриляк І. К., Колесник, В. Ф. & Чуткий А. І. (2019). Історія Київського університету (у 2 т., Т.2). Київ: ВПЦ «Київський університет», 716 с.

Державний архів м. Києва.

Дорошенко, Д. І. (2002). Історія України, 1917-1923 (у 2 т., Т.2). Київ: Темпора, 352 с.

Жмака, В. & Турков, В. (2019). Розвиток освіти в Українській Державі (кінець квітня - середина грудня 1918 р.). Теоретичні питання культури, освіти та виховання: зб. наук. пр., 1 (59), 8-13.

Завальнюк, О. М. (2008). Гетьманат Павла Скоропадського: розбудова національної університетської освіти. Гетьманат П. Скоропадського: історія, постаті, контро- версії: матер. всеукр. наук. конф., 19-20 трав. 2008 р. Київ: Вид-во ім. О. Теліги, 2008, 204-214.

История Киева (Т.2). (1964). Киев: Издательство АН УССР, 820 с.

История Киева (Т.3). (1985). Киев: Наукова думка, 496 с.

Кобченко, К. А. (2007). «Жіночій університет Святої Ольги»: історія Київських вищих жіночих курсів. Київ: МП Леся, 271 с.

Коженьовський, М. (2015). За Золотими ворітьми. Суспільно-культурна діяльність поляків у Києві в 1905-1920 роках. Київ: Дух і Літера, 664 с.

Колпакова, О. В. (1993). Український державний університет у Києві (19171920 рр.). Український історичний журнал, (7, 8), 30-36.

Короткий, В. & Ульяновський, В. (Упоряд.). (2001). Alma mater: Університет св. Володимира на передодні та в добу Української революції. 1917-1920. Матеріали, документи, спогади (у 2 кн., Кн.2). Київ: Прайм, 703 с.

Короткий, В. & Ульяновський. В. (Упоряд.). (1994). З іменем Святого Володимира (у 2 кн., Кн.2). Київ: Заповіт, 453 с.

Кучменко, Е. М. (2001). Історія реформування освіти в Україні за доби гетьманату Павла Скоропадського. Маґістеріум. Історичні студії, (7), 21-26.

Лебідь, І. Ю. (2015). Історія педагогіки. Змістовий модуль: початкова школа і педагогіка України в роки національно-демократичної революції (1917-1920 рр.). Кам'я- нець-Подільський: ТОВ «Друкарня «Рута», 136 с.

Мазепа, І. (1942). Україна в огні й бурі революції, 1917-1921 (у 2 т., Т.2). Прага: Пробоєм, 212 с.

Матушевський, О. П. (1996). Українізація освіти в 1918 році. Вісник Київського університету імені Тараса Шевченка, (34), 80-86.

Матяш, І. Б. (2001). Особа в українській архівістиці: Біографічні нариси. Київ, 228 с.

Медвідь, Л. А. (2003). Історія національної освіти і педагогічної думки в Україні. Київ: Вікар, 335 с.

Павло Скоропадський. (1995). Спогади (кінець 1917 - грудень 1918). Київ, Філадельфія, 493 с.

Пучков, А. А. (2000). Юлиан Кулаковский и его время. Киев: Издательский дом А.С.С., 353 с.

Рибаков, М. О. (2005). Єврейський народний університет. Енциклопедія історії України (Т.3). Київ: Наукова думка, 672 с. URL: http://www.history.org. ua/?termin=Evreysky_narodny_universytet (дата звернення: 21.08.2023)

Розовик, Д. (2001). Становлення національної вищої освіти і науково-дослідної праці в Україні (1917-1920 рр.). Етнічна історія народів Європи, (8), 55-58.

Ряппо, Я. П. (1927). Народна освіта на Україні за десять років революції. Київ: Державне видавництво України, 126 с.

Самойленко, Г. В. & Самойленко, О. Г. (2005). Ніжинська вища школа: сторінки історії. Ніжин: Видавництво НДУ ім. М. Гоголя; ТОВ Видавництво Аспект-Поліграф, 420 с.

Сірополко, С. (2001). Історія освіти в Україні. Київ: Наукова думка, 912 с.

Спекторский, Е. В. (2007). Столетие Киевского университета св. Владимира. Київ: ВПЦ «Київський університет», 104 с.

Ульяновський, В. І. (2007). Двічі професор: Степан Голубєв в університетському та академічному контекстах. Київ: НКПІКЗ, «Фенікс», 360 с.

Ульяновський, В., Короткий, В. & Скиба, О. (2007). Останній ректор Університету Святого Володимира Євген Васильович Спекторський. Київ: ВПЦ «Київський університет», 311 с.

Христюк, П. (1921). Замітки і матеріяли до історії української революції 19171920 рр. (у 2 т., Т. 2). Відень: Український соціологічний інститут, 204 с.

Чуткий, А. І. (2013). Київський комерційний інститут: витоки та історичний поступ (1906-1920 рр.). Ніжин: ПП Лисенко ММ, 524 с.

Шевченко, Л. В. (2001). Університети Києва доби Української революції (19171920). Історія України: Маловідомі імена, події, факти. Зб. статей. Київ-Донецьк: Рідний край, 60-67.

References

Bieliakov, H. F. ta in. (Comps.). (1995). Kyivskyi politekhnichnyi instytut: narys istorii [Kyiv Polytechnic Institute: an outline of history]. Kyiv: Naukova dumka. 320 s. [in Ukrainian].

Verstiuk, V. F. (2008). Sotsialno-politychna ta uriadova diialnist M. P. Vasylenka [Sociopolitical and governmental activities of M. P. Vasylenko]. Hetmanat P. Skoropadskoho: is- toriia, postati, kontroversii: mater. vseukr. nauk. konf., 19-20 trav. 2008 r. Kyiv: Vyd-vo im. O. Telihy, 143-156. [in Ukrainian].

Haidei, V. O. & Mikhno, O. P. (Comps.). (2017). Osvitnia khronika na storinkakh perio- dychnykh vydan 1917-1920 rr. (z fondiv Pedahohichnoho muzeiu Ukrainy) [Educational chronicle on the pages of periodicals from 1917-1920 (from the funds of the Pedagogical Museum of Ukraine)]. Kyiv: PMU, 182 s. [in Ukrainian].

Hai-Nyzhnyk, P. P. (2007). Hroshova (emisiina) polityka uriadu Ukrainskoi derzhavy 1918 roku [Monetary (emission) policy of the government of the Ukrainian state in 1918]. Finansy Ukrainy, (4), 136-145. [in Ukrainian].

Hai-Nyzhnyk, P. P. (2017). Zakonodavche ta normatyvno-pravove pidgruntia stanov- lennia dyplomatychnoi sluzhby Ukrainskoi Derzhavy za Hetmanatu 1918 r. [The legislative and normative-legal basis of the formation of the diplomatic service of the Ukrainian State under the Hetmanate in 1918]. Hileia, (123), 28-36. [in Ukrainian].

Hai-Nyzhnyk, P. P. (2004). Finansova polityka uriadu Ukrainskoi Derzhavy Hetmana Pavla Skoropadskoho (29 kvitnia - 14 hrudnia 1918 r.) [Financial policy of the government of the Ukrainian State of Hetman Pavlo Skoropadskyi (April 29 - December 14, 1918)]. Kyiv. 430 s. [in Ukrainian].

Huberskyi, L. V., Patryliak I. K., Kolesnyk, V. F. & Chutkyi A. I. (2019). Istoriia Kyiv- skoho universytetu [The history of the Kyiv University]. (Vol.2). Kyiv: VPTs «Kyivskyi univer- sytet», 716 s. [in Ukrainian].

Derzhavnyi arkhiv m. Kyieva [Kyiv State Archive]. [in Russian].

Doroshenko, D. I. (2002). Istoriia Ukrainy, 1917-1923 [The history of Ukraine, 19171923]. (Vol. 2). Kyiv: Tempora, 352 s. [in Ukrainian].

Zhmaka, V. & Turkov, V. (2019). Rozvytok osvity v Ukrainskii Derzhavi (kinets kvitnia - seredyna hrudnia 1918 r.) [The development of education in the Ukrainian State (end of April - mid-December 1918)]. Teoretychnipytannia kultury, osvity ta vykhovannia: zb. nauk. pr., 1 (59), 8-13. [in Ukrainian].

Zavalniuk, O. M. (2008). Hetmanat Pavla Skoropadskoho: rozbudova natsionalnoi uni- versytetskoi osvity [The Hetmanate of Pavlo Skoropadskyi: development of national university education]. Hetmanat P. Skoropadskoho: istoriia, postati, kontroversii: mater. vseukr. nauk. konf., 19-20 trav. 2008 r. Kyiv: Vyd-vo im. O. Telihy, 204-214. [in Ukrainian].

Ystoryia Kyeva [The history of Kyiv]. (Vol. 2). (1964). Kyev: Yzdatelstvo AN USSR, 820 s. [in Russian].

Ystoryia Kyeva [The history of Kyiv]. (Vol. 3). (1985). Kyev: Naukova dumka, 496 s. [in Russian].

Kobchenko, K. A. (2007). «Zhinochii universytet Sviatoi Olhy»: istoriia Kyivskykh vyshchykh zhinochykh kursiv [“St. Olha Women's University”: the history of Kyiv Higher Women's Courses]. Kyiv: MP Lesia, 271 s. [in Ukrainian].

Kozhenovskyi, M. (2015). Za Zolotymy voritmy. Suspilno-kulturna diialnist poliakiv u Kyievi v 1905-1920 rokakh [Behind the Golden Gate. The socio-cultural activity of Poles in Kyiv in 1905-1920]. Kyiv: Dukh i Litera, 664 s. [in Ukrainian].

Kolpakova, O. V. (1993). Ukrainskyi derzhavnyi universytet u Kyievi (1917-1920 rr.). [The Ukrainian State University in Kyiv (1917-1920)]. Ukrainskyi istorychnyi zhurnal, (7, 8), 30-36. [in Ukrainian].

Korotkyi, V. & Ulianovskyi, V. (Comps.). (2001). Alma mater: Universytet sv. Volo- dymyra na peredodni ta v dobu Ukrainskoi revoliutsii. 1917-1920. Materialy, dokumenty, spohady [Alma mater: University of St. Volodymyr on the eve and during the Ukrainian revolution. 1917-1920. Materials, documents, memories]. (Vol. 2). Kyiv: Praim, 703 s. [in Ukrainian].

Korotkyi, V. & Ulianovskyi. V. (Comps.). (1994). Z imenem Sviatoho Volodymyra [With the name of St. Volodymyr]. (Vol. 2). Kyiv: Zapovit, 453 s. [in Ukrainian].

Kuchmenko, E. M. (2001). Istoriia reformuvannia osvity v Ukraini za doby hetmanatu Pavla Skoropadskoho [The history of reforming education in Ukraine during the Hetmanate of Pavlo Skoropadskyi]. Magisterium. Istorychni studii, (7), 21-26. [in Ukrainian].

Lebid, I. Yu. (2015). Istoriia pedahohiky. Zmistovyi modul: pochatkova shkola i pedaho- hika Ukrainy v roky natsionalno-demokratychnoi revoliutsii (1917-1920 rr.) [The history of pedagogics. Content module: primary school and pedagogics in Ukraine during the years of the national-democratic revolution (1917-1920)]. Kamianets-Podilskyi: TOV «Drukarnia «Ruta», 136 s. [in Ukrainian].

Mazepa, I. (1942). Ukraina v ohni y buri revoliutsii, 1917-1921 [Ukraine in the fire and storm of revolution, 1917-] (Vol. 2). Praha: Proboiem, 212 s. [in Ukrainian].

Matushevskyi, O. P. (1996). Ukrainizatsiia osvity v 1918 rotsi [The Ukrainization of education in 1918]. Visnyk Kyivskoho universytetu imeni Tarasa Shevchenka, (34), 80-86. [in Ukrainian].

Matiash, I. B. (2001). Osoba v ukrainskii arkhivistytsi: Biohrafichni narysy [A person in the Ukrainian Archivistics: Biographical essays]. Kyiv, 228 s. [in Ukrainian].

Medvid, L. A. (2003). Istoriia natsionalnoi osvity i pedahohichnoi dumky v Ukraini [The History of National Education and Pedagogical Thought in Ukraine]. Kyiv: Vikar, 335 s. [in Ukrainian].

Pavlo Skoropadskyi. (1995). Spohady (kinets 1917 - hruden 1918) [Memoirs (the end of 1917 - December 1918)]. Kyiv-Filadelfiia, 493 s. [in Ukrainian].

Puchkov, A. A. (2000). Yulyan Kulakovskyi y eho vremia [lulian Kulakovsky and his time]. Kyev: Yzdatelskyi dom A.S.S., 353 s. [in Russian].

Rybakov, M. O. (2005). Yevreiskyi narodnyi universytet [The Jewish National University]. Entsyklopediia istorii Ukrainy (Vol. 3). Kyiv: Naukova dumka, 672 s. Retrieved from http:// www.history.org.ua/?termin=Evreysky_narodny_universytet [in Ukrainian].

Rozovyk, D. (2001). Stanovlennia natsionalnoi vyshchoi osvity i naukovo-doslidnoi pratsi v Ukraini (1917-1920 rr.) [The formation of national higher education and research work in Ukraine (1917-1920)]. Etnichna istoriia narodiv Yevropy, (8), 55-58. [in Ukrainian].

Riappo, Ya. P. (1927). Narodna osvita na Ukraini za desiat rokiv revoliutsii [Public education in Ukraine during the ten years of the revolution]. Kyiv: Derzhavne vydavnytstvo Ukrainy, 126 s. [in Ukrainian].

Samoilenko, H. V. & Samoilenko, O. H. (2005). Nizhynska vyshcha shkola: storinky isto- rii [Nizhyn Higher School: the pages of history]. Nizhyn: Vydavnytstvo NDU im. M. Hoholia; TOV Vydavnytstvo Aspekt-Polihraf, 420 s. [in Ukrainian].

Siropolko, S. (2001). Istoriia osvity v Ukraini [The History of education in Ukraine]. Kyiv: Naukova dumka, 912 s. [in Ukrainian].

Spektorskyi, E. V. (2007). Stoletye Kyevskoho unyversyteta sv. Vladymyra [The centenary of the Kyiv University of St.Volodymyr]. Kyiv: VPTs «Kyivskyi universytet», 104 s. [in Russian].

Ulianovskyi, V. I. (2007). Dvichi profesor: Stepan Holubiev v universytetskomu ta aka- demichnomu kontekstakh [Twice a professor: Stepan Holubev in university and academic contexts] Kyiv: NKPIKZ, «Feniks», 360 s. [in Ukrainian].

Ulianovskyi, V., Korotkyi, V. & Skyba, O. (2007). Ostannii rektor Universytetu Sviatoho Volodymyra Yevhen Vasylovych Spektorskyi [The last rector of the University of St. Volodymyr Ievhen Vasyliovych Spektorsky]. Kyiv: VPTs «Kyivskyi universytet», 311 s. [in Ukrainian].

Khrystiuk, P. (1921). Zamitky i materiialy do istorii ukrainskoi revoliutsii 1917-1920 rr. [The notes and materials on the history of the Ukrainian revolution of 1917-1920. (Vol. 2). Viden: Ukrainskyi sotsiolohichnyi instytut, 204 s. [in Ukrainian].

Chutkyi, A. I. (2013). Kyivskyi komertsiinyi instytut: vytoky ta istorychnyi postup (19061920 rr.) [Kyiv Commercial Institute: origins and historical progress (1906-1920)]. Nizhyn: PP Lysenko MM, 524 s. [in Ukrainian].

Shevchenko, L. V. (2001). Universytety Kyieva doby Ukrainskoi revoliutsii (1917-1920) [The universities of Kyiv during the Ukrainian Revolution (1917-1920)]. Istoriia Ukrainy: Malovidomi imena, podii, fakty. Zb. statei. Kyiv-Donetsk: Ridnyi krai, 60-67. [in Ukrainian].

Размещено на Allbest.ru