Матеріальна допомога Польської держави у формуванні Другої стрілецької дивізії армії УНР (лютий-квітень 1920 р)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Кам'янець-Подільський національний університет імені Івана Огієнка

Матеріальна допомога польської держави у формуванні Другої стрілецької дивізії армії УНР (лютий-квітень 1920 р)

Ляскович Тетяна Вікторівна аспірантка кафедри історії України

Науковий керівник: Завальнюк Олександр Михайлович доктор історичних наук, професор

Анотація

У статті проаналізовано матеріальне становище військових бригад 2 стрілецької дивізії Армії УНР, які розпочали своє формування у лютому 1920 р., охарактеризовано заходи Польщі, спрямовані на покращення боєздатності української військової частини, яка згодом увійшла до 18 дивізії' 6 армії Польщі. Висвітлено процес та встановлено кількість оснащення, надісланого польським інтендантством, завдяки чому українська дивізія могла виконувати оперативні завдання на спільному Подільському фронті.

Ключові слова: Армія УНР, Польща, 2 стрілецька дивізія, інтендантство, постачання.

стрілецька дивізія боєздатність

Військова катастрофа Армії Української Народної Республіки восени 1919 р. фактично прирекла її на зникнення. Уцілілі бойові частини вирушили у Зимовий похід тилами ворога, а уряд відправився шукати дипломатичної підтримки у Польщі, яка могла на той час бути єдиним союзником у боротьбі зі спільним ворогом - Радянською Росією. Майже вся територія Поділля переходила під «опіку» поляків для його захисту до моменту повернення українців і відтворення там їхньої військової та цивільної адміністрації.

На початку січня 1920 р. українці і поляки досягли певного консенсусу щодо військової співпраці. Міністерство внутрішніх справ Польщі дало згоду на формування двох дивізій на Поділлі і однієї - в польському Ланцуті, які мали стати основою відродженої Армії УНР [1]. 1(6) стрілецьку дивізію, яка формувалася спочатку в Ланцуті, а потім у Брест-Литовську, якісно забезпечувала польська сторона. На відміну від неї, інша ситуація склалася з Четвертою стрілецькою бригадою під командуванням О. Шаповала, що формувалася у Кам'янці-Подільському та Окремою стрілецькою бригадою

(командир О. Удовиченко) - у Могилівському і Ямпільському повітах [2], які стали зародком майбутньої 2-ї стрілецької дивізії (далі - СД).

Протягом лютого 1920 р. відбувалися мобілізаційні заходи, які в деякій мірі посприяли збільшенню особового складу двох бригад. Однак далі праця по формуванню збройних підрозділів гальмувалася, адже у розпорядженні військового командування відчувався брак матеріальних засобів, без яких не могло бути й мови про прогрес в організаційній роботі. Ставка робилася на польську допомогу, тому що Антанта, попри деякі контакти з УНР, не підтримувала українську справу [3].

Внаслідок цього, Четверта стрілецька бригада, попри часткову сформованість своїх куренів, не могла використовуватися у бойовий діях через брак спорядження та боєприпасів, і продовжувала перебувати в стадії організації аж до середини березня 1920 р. [3].

Застій в матеріальній підтримці, який перешкоджав розвитку військових частин, тривав до кінця лютого. Весь цей час був потрачений на бюрократичні процедури: створення організаційних планів постачання і різні консультації відносно них з польським військовим командуванням. Зрештою, позитивним рішенням для українців стало створення Експозитури Міністерства справ військових до справ українських, яку очолив капітан Ю. Ульрих. Цей спецпідрозділ отримав у своє розпорядження певну кількість військового обладнання, яке мав по мірі потреби передати українській стороні [3]. Однак чи отримали його українські частини і яку кількість, на жаль, невідомо за браком джерел.

У час, коли Четверта бригада О. Шаповала була у патовому стані, Окрема стрілецька бригада, попри матеріальну скруту, проводила бойові дії на фронті, допомагаючи польській армії відбивати атаки ворога поблизу Ушицького повіту. Про умови служби у ній згадував у перших числах березня 1920 р. один із військовиків 22-го стрілецького куреня (входив до складу бригади) так: «відсутність одягу, особливо узутя, відсутність медикаментів, шпиталів в прифронтовій полосі, брак зв'язку, лютування навкруги ріжних хвороб, недовір'я польського командування - всі ці чинники відбивалися як на фізичному, так і на моральному стані кожного українського вояки...» [4]. Окрім того, козак також відзначав нестачу набоїв,: «роздали по 3-5 з кулеметних стрічок на чоловіка і ... знову вирушили в бій» [4].

Постає питання: якщо польські частини воювали пліч-о-пліч разом з українськими на одному відтинку фронту та знали про критичний запас боєприпасів бригади, то чому не допомагали союзнику, адже їх швидка поразка могла відкрила фланг для наступу більшовиків? Як свідчать джерела, причина пасивності поляків полягала у недовірі особовому складу бригади, до якої входили колишні військовики Української Галицької Армії. Тому польська сторона напряму пов'язувала надання військової допомоги з вимогою демобілізації галичан [5]. Через деякий час, як відзначав той же козак 22-о стрілецького куреня, польське командування пересвідчилося «у військовій працездатності нашої бригади і почало допомагати нам речами першої потреби, 9 березня ми перший раз отримали від них набоїв та рушниць, правда старих і зовсім іржавих, але стріляти можна було» [6]. Поступки поляків не означали, що вони відмовилися від своєї вимоги, а лише тимчасово підтримували боєздатність бригади, тому що 12 березня після переговорів С. Петлюри з Верховним Головнокомандуванням війська Польського, проблема демобілізації галичан стала уже предметом обговорення на засіданні Ради Народних Міністрів УНР, яке невдовзі було успішно вирішено [7].

Невдовзі С. Петлюра надіслав наказ полковнику О. Удовиченка про встановлення співпраці Окремої стрілецької бригади в оперативному плані з 18 Польською дивізією 6 Армії під командуванням Ф. Крайовського і координацію їхніх дій, згідно воєнних планів Подільського фронту [7]. Уже 18 березня [8] (за іншими даними 20 березня [9]), зважаючи на невелику чисельність, дві українських бригади об'єдналися, утворивши 2 СД на чолі з О. Удовиченком [10].

Одночасно Верховне Головнокомандування війська Польського доручило Ф. Крайовському видати потрібну кількість озброєння 2 СД. Для цього, у другій декаді березня керівник військової секції при Дипломатичній місії УНР у Варшаві В. Зелінський, який відігравав роль посередника між українським і польським військовим керівництвом, надіслав листа до віцеміністра військових справ Польщі К. Соснковського, в якому просив задовольнити матеріальні потреби 2 СД і надіслати їй 1000 коней, 3000 гвинтівок, 36 кулеметів системи «Максим» з 10 тис. набоями на одиницю, 12 гармат з 500 набоями на кожну, 4 легкі гаубиці з 250 снарядами на кожен, відповідну кількість боєприпасів до гармат і гвинтівок, 3 тис. повних комплектів одягу, медикаменти та комунікаційне обладнання [11; 12].

23 березня Міністерство військових справ Польщі видало спеціальний наказ про забезпечення 2 СД зброєю та медикаментами [13]. Невдовзі інтендантство 18 польської дивізії частково задовольнило вимоги українців і надіслано зброю, відібрану в інтернованих поляками частин Добровольчої армії генерала М. Бредова: 1750 гвинтівок, 241 тис. набоїв, 24 кулемети системи «Максим», 568 стрічок до кулеметів, 8 гармат, 376 снарядів, 2 тис. комплектів одягу з білизною [14; 15; 16].

Викликають сумніви щодо вимог обсягів постачання 2 СД, адже, згідно даних польського історика А. Тулінського, лише на 22 квітня, тобто через місяць після подій, у харчовому стані дивізії було 1485 офіцерів і рядових, а у бойовому менше половини [17]. Цей факт підтверджує історик Я. Лєгєч, припускаючи, що можливо українці хотіли створити відповідні запаси у разі зростання дивізії, а можливо просто сподівалися, що поляки не виконають повністю їхнє замовлення і тому представили завищені потреби [18]. Аналізуючи виконану доставку оснащення, видно, що зовсім не надійшло взуття і медикаментів. Ймовірно, це було спричинено тим, що 18 польська дивізія не мала таких запасів, особливо черевиків, про що свідчить оперативний звіт її командування. Тому ця проблема повинна була вирішуватися на місцевому рівні, шляхом покупок у ремісників [19].

Наприкінці березня із Варшави з метою перевірки матеріальних потреб та бойової злагодженості 2 СД прибув підпоручник Фаренґольц. У підсумку, він був задоволений побаченим. Це вплинуло на чергове рішення Верховного Головнокомандування війська Польського забезпечити дивізію О. Удовиченка

усім необхідним зі складів 18 польської дивізії та 6 Армії [20; 21; 22].Уже на початку квітня командування 6 Армії зі складів у Тернополі видало українцям 4 гармати, 300 рушниць, 80 тис. набоїв, 39 коней і 350 шабель, а з Варшави надійшло 1500 комплектів обмундирування [23].

Загалом, цього вдосталь вистачило 2 СД у період ведення оборонних боїв у складі 18 польської дивізії 6 Армії. 24 квітня 1920 р. Польща і Україна підписали військовий союз, згідно якого уже на юридичному рівні було затверджено постачання українських військових частин усім необхідним оснащенням.

Отже, розбудова військових бригад Армії УНР на початку 1920 р. напряму залежала від Польщі, яка була господарем становища. Місячна підготовка її військових структур, відповідальних за постачання необхідного майна українській стороні, призвела до того, що всередині березня, стрілецька дивізія під керівництвом О. Удовиченка отримала достатньо оснащення для продовження бойових дій разом з 18 польською дивізією.

Список використаних джерел

[1] Tarczynski M. (red.) (2016). Bitwa o Ukrainp 1920. Dokumeynty operacyjne. Czpsc I (1. I-11. V 1920). Warszawa:Rytm.

[2] Удовиченко О. (1982). Третя залізна дивізія. Роки 1920-1924 (Т. ІІ). Нью-Йорк: Червона калина.

[3] Legiec J. (2002). Armia Ukrainskiej Republiki Ludowej w wojnie polsko-ukrainsko- bolszewickiej 1920 roku. Torun: Adam Marszaiek.

[4] Тинченко Я. (2020). Війна України проти Радянської Росії у 1920 році (документи та матеріали). Київ: Темпора.

[5] Tarczynski M. (red.) (2016). Bitwa o Ukrainp 1920. Dokumeynty operacyjne. Czpsc I (1. I-11. V 1920). Warszawa:Rytm.

[6] Тинченко Я. (2020). Війна України проти Радянської Росії у 1920 році (документи та матеріали). Київ: Темпора.

[7] Tarczynski M. (red.) (2016). Bitwa o Ukrainp 1920. Dokumeynty operacyjne. Czpsc I (1. I-11. V 1920). Warszawa:Rytm.

[8] Tulinski A. (2021). 6 Armia Wojska Polskiego w wojnie posko-bolszewickiej w 1920 r. (Т. І). Warszawa: Instytut Pamipci Narodowej.

[9] Руккас А. & Ковальчук М. (2003). Діяльність військової секції при дипломатичній місії у Варшаві (грудень 1919-липень 1920 р.). Київська старовина, (5), 128-156.

[10] Tarczynski M. (red.) (2016). Bitwa o Ukrainp 1920. Dokumeynty operacyjne. Czpsc I (1. I-11. V 1920). Warszawa:Rytm.

[11] Legiec J. (2002). Armia Ukrainskiej Republiki Ludowej w wojnie polsko-ukrainsko- bolszewickiej 1920 roku. Torun: Adam Marszaiek.

[12] Михайлова О. (2007). Польсько-українське військово-господарче співробітництво (січень-квітень 1920 р.). Україна XX ст.: культура, ідеологія, політика, (12), 198-220.

[13] Центральний державний архів вищих органів влади та управління України (ЦДАВО України), ф. 1075, оп.2, спр.375.

[14] Legiec J. (2002). Armia Ukrainskiej Republiki Ludowej w wojnie polsko-ukrainsko- bolszewickiej 1920 roku. Torun: Adam Marszaiek.

[15] Tarczynski M. (red.) (2016). Bitwa o Ukrainp 1920. Dokumeynty operacyjne. Czpsc I (1. I-11. V 1920). Warszawa:Rytm.

[16] Михайлова О. (2007). Польсько-українське військово-господарче співробітництво (січень-квітень 1920 р.). Україна XX ст.: культура, ідеологія, політика, (12), 198-220.

[17] Tulinski A. (2021). 6 Armia Wojska Polskiego w wojnie posko-bolszewickiej w 1920 r. (Т. І).

[18] Warszawa: Instytut Pami^ci Narodowej.

[19] Legiec J. (2002). Armia Ukrainskiej Republiki Ludowej w wojnie polsko-ukrainsko- bolszewickiej 1920 roku. Torun: Adam Marszaiek.

[20] Tulinski A. (2021). 6 Armia Wojska Polskiego w wojnie posko-bolszewickiej w 1920 r. (Т. І). Warszawa: Instytut Pami^ci Narodowej.

[21] Руккас А. & Ковальчук М. (2003). Діяльність військової секції при дипломатичній місії у Варшаві (грудень 1919-липень 1920 р.). Київська старовина, (5), 128-156.

[22] Руккас А. (2015). «Разом з польським військом»: Армія Української Народної Республіки 1920 р. (структура, організація, чисельність, уніформа). Ніжин: Видавець ПП Лисенко М.М.

[23] Руккас А. (2018). Польсько-український військовий союз 1920 р. Польсько- українська співпраця протягом історії. Матеріали конференції, 202-233.

[24] Михайлова О. (2007). Польсько-українське військово-господарче співробітництво (січень-квітень 1920 р.). Україна XX ст.: культура, ідеологія, політика, (12), 198-220.

Размещено на Allbest.ru/