Василь Гаджеґа - визначний дослідник історії Закарпаття

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Василь Гаджеґа - визначний дослідник історії Закарпаття

Павло Федака

доктор історичних наук професор кафедри історії і суспільних дисциплін Закарпатського угорського інституту ім. Ференца Ракоці ІІ

Юрій Чотарі

кандидат історичних наук, доцент завідувач кафедри історії і суспільних дисциплін Закарпатського угорського інституту ім. Ференца Ракоці ІІ

На основі праць Василя Гаджеґи 20-30-х років ХХ ст., опублікованих переважно в Науковому збірнику товариства «Просвіта» в Ужгороді (1922-1938) та краєзнавчому журналі «Підкарпатська Русь» (1923-1936), а також на основі архівних джерел та інших матеріалів, представлено історію Закарпаття з кінця ІХ ст., зокрема дати заснування (ХІ ст.) багатьох руських (українських) етнічних поселень, церков і монастирів. Окремо акцентовано увагу на тому, що поповнення руської людності та зміцнення тут русько- українського етнічного ядра відбувалося упродовж ХІ-ХІІІ ст. унаслідок переселення сюди русинів із галицьких, київських, чернігівських й інших руських земель, у ХГУ ст. - русинів із Поділля, що прийшли з подільським князем Федором Корятовичем, у ХГУ-ХУ ст. - українських поселенців на основі т. зв. кенезького (шолтеського) права - переважно з Галичини, а також Буковини й Волині. Наголошено, що важливою складовою цієї концепції є дати заснування (з ХГ ст.) багатьох руських (українських) етнічних поселень, церков і монастирів Закарпаття, які подав дослідник, а також використання у богослужіннях грецького обряду та старослов'янської мови.

Водночас зазначено, що В. Гаджета належав не тільки до визначних дослідників української історії Закарпаття, а й до провідних, українського спрямування, культурних, церковних і громадських діячів краю 20-30-х років ХХ ст., був одним із засновників та очільників товариства «Просвіта» Підкарпатської Русі, Руського національного музею, Кооперативного союзу, Центральної Руської Народної Ради й інших організацій. Встановлено, що його наукові та науково-популярні статті відіграли важливу роль у поширенні історичних знань, у формуванні національної свідомості й утвердженні державницьких устремлінь українців Закарпаття.

Ключові слова: Василь Гаджета, історико-архівні студії, історичні джерела, руські села, руські церкви, руські монастирі, русини (українці), жупи/комітати.

Pavlo FEDAKA

Doctor of Historical Sciences (Dr Hab. in History) Full Professor of the Depatment of History and Social Disciplines

Ferenc Rakoczi II Transcarpathian Hungarian College of Higher Education

Chotari YURII

PhD (History), Associate Professor Head of Depatment of History and Social Disciplines

Ferenc Rakoczi II Transcarpathian Hungarian College of Higher Education

VASYL HADZHEGA, A SIGNIFICANT RESEARCHER OF THE HISTORY OF TRANSCARPATHIA

The purpose of the article is based on the works of Vasyl Hadzhega from the 20^s and 30^s of the 20^th century, published mainly in the Scientific collection of the society «Prosvita» in Uzhhorod (1922-1938) and the local history magazine «Pidkarpatska Rus» (1923-1936), and based on archival sources and other materials, to present the history of Transcarpathia from the end of the 9^th century, in particular the dates of the foundation (from the 11th century) of many settlements, churches and monasteries in Transcarpathia that had a Ruthenian (Ukrainian) ethnic character. Particular attention is paid to the fact that the replenishment of the Ruthenian (Ukrainian) population and the strengthening of the Ruthenian-Ukrainian ethnic core took place during the 11^th-13^th centuries as a result of the resettlement of Ruthenians from Galicia, Kyiv, Chernihiv and other Ruthenian lands; in the 14^th century Rusyns from Podillia, who came with the Podillia prince Fyodor Koryatovych; in the 14^th- 16^th centuries Ukrainian settlers based on the so-called Kenez (Schultheifi) law mainly from Galicia, as well as Bukovyna and Volhynia. It is emphasized that an important component of this concept is the researcher's dates of foundation (from the 11^th century) of many settlements, churches and monasteries of Transcarpathia, which had a Ruthenian (Ukrainian) ethnic character, as well as the use of the Greek rite and the Old Slavic language in religious services.

At the same time, it is noted that Vasyl Hadzhega belonged not only to prominent researchers of the Ukrainian history of Transcarpathia, but also to the leading, Ukrainian- oriented, cultural, church and public figures of the region in the 20^s and 30^s of the 20^th century, he was one of the founders and leaders of the society «Prosvita» of Subcarpathian Rus, the Ruthenian National Museum, the Cooperative Union, the Central Ruthenian People's Council and other organizations. It has been established that his scientific and popular scientific articles played an important role in the dissemination of historical knowledge, in the formation of national consciousness and the establishment of state aspirations of the Ukrainians of Transcarpathia.

Keywords: Vasyl Hadzhega, historical and archival studies, historical sources, Ruthenian villages, Ruthenian churches, Ruthenian monasteries, Ruthenians (Ukrainians), counties.

Василь Гаджеґа (1864-1938) належить до найвизначніших учених-істориків та громадських, культурних і церковних діячів Закарпаття кінця ХІХ - 30-х років ХХ ст.

Як дослідник історії і культури краю та громадський діяч проукраїнської орієнтації, знавець, окрім рідної, латинської, угорської, німецької, французької, італійської, англійської, російської, чеської мов, він належав до найосвіченіших людей свого часу та був відомий за життя у наукових, культурних, освітніх і релігійних колах рідного краю, Австро-Угорщини, Чехословаччини, однак після встановлення у 1945 р. на Закарпатті радянської влади й упродовж наступних десятиріч його ім'я було викреслено з контексту історії.

Вперше за понад 50 років після його смерті в час національного пробудження і боротьби за незалежність України, об'єктивну оцінку В. Гаджеґи як визначного вченого-історика та громадського діяча було дано на установчій конференції з відродження на Закарпатті у грудні 1990 р. крайового товариства «Просвіта» (Федака, 1991, с. 23-25).

Ґрунтовної праці щодо життя, наукової і громадської діяльності В. Гаджеґи досі немає. Першою про його життя та діяльність стала популярна стаття без підпису, надрукована в ужгородському календарі-місяцеслові (Ник, 1901, с. 61-65). Августин Волошин опублікував у Науковому збірнику товариства «Просвіта» в Ужгороді статтю- спогад про прелата-протоєрея Василя Гаджеґу з нагоди 50-річчя його діяльності (Волошин, 1938, с. 5-9). У цьому ж річнику наукового збірника, присвяченому пам'яті Василя Гаджеґи, вміщено статтю Івана Панькевича, у якій дано загальну стислу характеристику наукової праці вченого (Панькевич, 1938а, с. 10-12), він же подав неповний список наукових праць дослідника (Панькевич, 1938b, с. 12-13). Постаті Василя Гаджеґи як вченого і громадського діяча присвячені короткі статті українських учених Дмитра Данилюка (Данилюк, 1993, с. 187-193) та Павла Федаки (Федака, 2020).

Крім праць самого вченого, цінними є матеріали Державного архіву Закарпатської області (Держархіву Закарпатської обл.), зокрема фонд 151 (Правління Мукачівської греко-католицької єпархії) та фонд 72 (Культурно-освітнє товариство «Просвіта», м. Ужгород), а також Протоколи засідань Головного виділу товариства «Просвіта» в Ужгороді у двох томах, які зберігаються в бібліотеці Закарпатського крайового культурно-освітнього товариства «Просвіта».

У вказаному архіві, фонд 151, перебувають рукописи опублікованих і неопублікованих праць В. Гаджеґи, окремі документи з його біографії, громадської і церковної діяльності тощо, які потребують окремого дослідження (ДАЗО-1, арк. 1-295; ДАЗО-2, арк. 1-292; ДАЗО-3, арк. 1-298; ДАЗО-4, арк. 1-33; ДАЗО-5, арк. 1-253; ДАЗО-8, арк. 1-313). Матеріали фонду 72 Держархіву Закарпатської обл. дають уявлення про В. Гаджеґу як громадського і культурного діяча (ДАЗО-15; ДАЗО-16; ДАЗО-17; ДАЗО-18; ДАЗО-19).

Цінність становлять рукописи і машинописи наукових праць В. Гаджеґи, зібрані й оформлені в архіві у 10 окремих томах, частина з них опублікована (ДАЗО-6, арк. 1-23, 24-39, 40-61, 151-170; ДАЗО-7, арк. 1-216; ДАЗО-8, арк. 1-313; ДАЗО-9, арк. 1-358; ДАЗО-10, арк. 1-288, 299-396; ДАЗО-11, арк. 1-248; ДАЗО-12, арк. 112-228; ДАЗО-13, арк. 1-178; ДАЗО-14, арк. 2-9, 10-15, 121-187, 188-255).

Цінне джерело для висвітлення громадської, культурної і наукової діяльності В. Гаджеґи становлять Протоколи засідань Головного виділу товариства «Просвіта» в Ужгороді у двох томах (перший - обсягом 338 с. охоплює період від 11 травня 1920 р. до 27 травня 1925 р., другий - 580 с. - від 1 червня 1925 р. до 26 липня 1934 р.). Третій том Протоколів (1934-1939) досі, на жаль, не знайдено.

Народився Василь Г аджеґа 28 липня 1864 р. у с. Русь Поляна на Мараморощині. Навчався в гімназіях Ужгорода й Левочі, в Ужгородській і Будапештській духовних семінаріях, Віденському університеті, 1887 р. здобув науковий ступінь доктора богослов'я. Того ж року єпископ Іван Пастелій висвятив його на священника, працював парохом Преображенської церкви на Цегольні в Ужгороді, секретарем та архіваріусом єпископської резиденції, у 1897 р. став професором богослов'я Ужгородської духовної семінарії та директором Ужгородського конвікта - інтернату для дітей-сиріт греко- католицьких священників, у 1914 р. призначений архидияконом комітату Унг, обраний каноніком капітули Мукачівської греко-католицької єпархії. Брав участь в укладанні та виданні церковних календарів, друкував у них статті, здебільша релігійні, перебував серед найактивніших членів «Общества Св. Василія Великого» (Ник, 1901, с. 62-64), у 1901-1903 рр. - редактор газети «Наука» - першого народного часопису краю, який відіграв визначну роль у культурній історії закарпатців.

На початку ХХ ст. В. Гаджеґа підготував і видав угорською мовою для учнів- богословів два підручники: з онтології (Hadzsega, 1903) та натурфілософії і світогляду (Hadzsega, 1909), відповідно до сповідуваного томізму (філософського вчення Томи Аквінського (Tommaso d'Aquino)), які здобули схвальні рецензії в богословських і філософських журналах (Волошин, 1938, с. 7).

Після Першої світової війни та розпаду Австро-Угорщини В. Гаджеґа активно долучився до громадсько-політичного і культурного життя краю. Навесні 1919 р. його обрали членом правління Центральної Руської Народної Ради, яка 8 травня 1919 р. прийняла рішення про входження краю до складу Чехословаччини, став співзасновником товариства «Просвіта», Підкарпатського банку, Кооперативного союзу, Руського національного музею та інших народовецьких (українського спрямування) організацій.

Як громадський і культурний діяч, зробив помітний внесок у діяльність товариства «Просвіта» Підкарпатської Русі. Був серед учасників історичних зборів 9 травня 1920 р. в Ужгороді зі створення товариства, увійшов до складу Головного виділу «Просвіти» й незмінно до смерті його обирали членом її правління, був референтом бібліотечно-музейної комісії, завдяки діяльності якої вдалося домогтися заборони вивезення за кордон цінних зібрань Музею Тиводара Легоцького в Мукачеві та провести велику роботу зі збору експонатів і створення музею «Просвіти» в Ужгороді (ДАЗО-16, арк. 6-18; Протокол-2, с. 2; Протокол-1, с. 13-14; Протокол-6, с. 14). Музей було відкрито для відвідувачів у Народному домі товариства «Просвіта» в Ужгороді у травні 1929 р., а бібліотека товариства, розташована там, на середину 30-х років ХХ ст. нараховувала понад 8 000 книжок українською мовою (Федака, 2020, с. 10, 46).

Визначну роль відіграв В. Гаджеґа й у справі зведення Народного дому товариства «Просвіта» в Ужгороді - національно-культурного центру українців краю, активно проводив збір коштів, був на прийомах у кабінетах державних високопосадовців у Празі й Ужгороді, вносив на цю ціль чималі особисті пожертви (Протокол-2, с. 18; Протокол-9, с. 106; ДАЗО-17, арк. 9). Про його авторитет як вченого та громадського діяча свідчить і факт входження до складу делегації, якій було доручено запросити на урочисте відкриття Народного дому 7 жовтня 1928 р. президента Чехословацької Республіки (ЧСР) Томаша Масарика (Tomas Masaryk) і міністра Шрамека (Sramek) (Протокол-3, с. 183).

Василь Гаджеґа був одним із засновників Літературно-наукового виділу товариства «Просвіта», членом редколегії Наукового збірника товариства «Просвіта» в Ужгороді, членом комісії опіки над молоддю, очолював комісію з подолання алкоголізму, економічну комісію (Протокол-5, с. 127), був у складі делегації із привітання в Ужгороді від товариства «Просвіта» президента ЧСР Томаса Масарика у вересні 1921 р. (Протокол-4, с. 79), у складі делегації на прийомі у прем'єр-міністра ЧСР Едварда Бенеша (Edvard Benes) 30 грудня 1921 р. у Празі у справі Руського театру товариства «Просвіта» та діяльності «Товариства» загалом (Протокол-8, с. 88), брав активну участь у багатьох патріотичних акціях.

Вчений зробив помітний внесок у дослідження історичного минулого Закарпаття. Його наукові статті з історії і культури краю друкували в Науковому збірнику товариства «Просвіта» в Ужгороді (з 1922 р. по 1938 р. вийшло 12 річників у 14 томах), краєзнавчому журналі «Підкарпатська Русь» (1923-1936), окремих наукових збірниках і журналах, що виходили у Львові, Ужгороді, Братиславі.

Серед публікацій Наукового збірника товариства «Просвіта» особливе місце належить історичним працям В. Гаджеґи, передовсім ґрунтовним монографічним, статтям під назвою «Додатки до історії русинів і руських церквей» (у Марамороській, Ужанській, Угочанській, Земплінській жупах Закарпаття), опублікованих у 10 річниках збірника (1922, 1923, 1924, 1925, 1927, 1930-1931, 1932, 1933-1934, 1935, 1936). Він підготував до друку й рукопис праці про Березьку жупу, але опублікований він не був і доля його досі не відома.

Основним джерелом для написання цих праць стали історико-архівні документи ХІ-ХІУ і пізніших століть, праці місцевих угорських, німецьких, чеських, українських та інших дослідників історії краю і Протоколи канонічної візитації греко-католицьких парафій та церков єпископа Мукачівської єпархії Михайла Ольшавського 1750-1752 рр. у 10 жупах, які він відвідав й обстежив згідно з указом австрійської імператриці Марії-Терезії (Maria Theresia) від 21 квітня 1750 р. Протоколи, писані латинською мовою, зшиті в багатьох зошитах, які знайшов В. Гаджеґа в єпархіальному архіві в Ужгороді та переклав на руську (українську) мову. Переклад цих багатотомних рукописних латиномовних протоколів та їхня публікація - це один із найбільших наукових подвигів ученого, свідчення його надзвичайної працездатності, жертовності, наукової сумлінності й самопосвяти.

У статтях В. Гаджеґи проглядається його чітка та послідовна концепція історії краю: 1. Русини заселяли землі історичного Закарпаття ще до приходу мадярів у кінці ІХ ст. на свою нову батьківщину. 2. Частина русинів прийшла сюди разом з угорцями під час здобуття ними нової батьківщини. 3. Ще одна частина русинів - із київських, чернігівських та інших руських земель - поселилася тут в ХІ-ХІІІ ст. за сприяння угорських королів Андрія І (Andras І), Коломана (Kalman), Андрія ІІ (Andras ІІ), Бейли ІУ (Bela IV), Ладислава IV (Laszlo IV), які породичалися з руськими князями Ярославом Мудрим, Ізяславом, Святополком ІІ, Ростиславом Михайловичем та іншими. 4. Значна кількість русинів прийшла на Закарпаття у ХГУ ст. із подільським князем Федором Корятовичем, заснувавши чимало нових або поповнивши населення наявних сіл. 5. Багато русько- українських сіл виникло і в ХГУ-XVI ст. на основі т. зв. кенезького (шолтеського) права.

Василь Гаджеґа, полемізуючи з істориками, які вважали, що землі Закарпаття заселялися тільки із другої половини ХІІІ - початку ХІУ ст., тобто після монголо-татарської навали, переважно русинами з Галичини, наводить документальні згадки про давнє проживання тут русинів, ще до приходу мадярів і в наступні з того часу століття. Зокрема, це уривки з Гільдесгаймського літопису, у яких під 1031 р. згаданий Емерик (Imre), син угорського короля Стефана І (Istvan I), як Dux Ruizorum (Князь Русинів), а під 1127 р. зафіксований факт зустрічі Зальцбурзького архиєпископа Конрада (Conrad) з угорським королем Стефаном ІІ (Istvan II) у Marchia Ruthenorum (Країні Руській), тобто Потиській Русі, а це свідчить про давнє існування тут поселень із руським людом - русинами (Гаджеґа, 1923, с. 35). Дослідник наводить факт, що в Березькому комітаті в кінці ХІІІ - на початку XIV ст. правив comes (жупан) Григорій (1299-1307), названий «Officialis dux Ruthenonum» (урядовий князь русинів) (Гаджеґа, 1922, с. 145). Він ввів до наукового обігу й такі рідкісні документи, як уривки з грамот: Папи Римського Інокентія ІІІ (Innocentius III) від 1204 р., у якій той вважав за потрібне заснувати для русинів греко-східного обряду, що перебували під владою латинських єпископів, нове окреме єпископство, і папи Григорія ІХ (Gregorius IX) за 1234 р. до угорського короля Бейли !V (Bela IV), у якій повідомляється, що на околиці Половецького (Куманського) єпископства живуть люди, які Святі Тайни приймають не від католицьких, а від «шизматичеських» (необ'єднаних) священників, тому Половецький єпископ повинен висвятити для них із простолюдинів окремого єпископа; ці грамоти вказують на те, що в ті часи в Мадярщині у великій кількості жив народ не латинського, а грецько-східного обряду, тобто русини (Гаджеґа, 1922, с. 151). Водночас король Бейла !V 1245 р. у листі до Рима зазначив, що Мадярщина, знищена татарами й різними невірними, оточена русинами й іншими народами, тобто визнано факт проживання тут у значній кількості русинів (Гаджеґа, 1922, с. 145).

Незважаючи на те, що масове заселення Мараморощини відбувалося, порівняно з іншими районами Закарпаття, пізніше, В. Гаджеґа вважав, що і тут ще в давні часи проживали русини, які були королівськими ловцями, сторожами лісів тощо, а щодо відсутності кенезьких грамот із ХШ ст. і XIV ст. про заселення цих місцевостей русинами зазначав, що їх не видано, тому «понеже русини в своих сторонах первобьпні обьівателі были; инакше и не можливо, чтобы не позостала хоть една така кенезька грамота, як о німцях, волохах и других населенях, або хоть деякі сліди и пам'ятки того» (Гаджеґа, 1922, с. 143-144). Він наводить факти проживання русинів у старих Марамороських містах Хуст, Вишково, Тячево, Довге Поле, Сигіт, які вже в XIV ст. (1329 р. і 1352 р.) були наділені королівськими привілеями й віднесені до коронних міст Угорщини (Гаджеґа, 1922, с. 144).

Для підкріплення своїх доказів про давнє заселення русинами території історичного Закарпаття, Василь Гаджеґа покликається на працю Михайла Грушевського «Історія України-Русі» і висновує, що «лиш так мож порозуміти словянську перевагу, що русини ту еще перед приходом мадяров задержали большинство и через слідующі столітя против всеі другоі людности, хоть и певно из початку руська людность на самом подгорю и в горах рідка и слаба была; славянський тип и славянську перевагу до наших часов иншак толковати и порозуміти не мож; и то само указуют славянскі имена місцевостей межи Тисою и Дунаем» (Гаджеґа, 1922, с. 152).

Як важливий доказ повсюдного заселення русинами цих територій, наявності численних руських церков і руських священників В. Гаджеґа наводить лист Остригомського єпископа, примаса Угорщини Ліппая (Lippay Gy.) від 2 липня 1654 р. до Рима, у якому зазначено, що в «Карпатах від Спіша до Хуста, Марамороша і Семигорода, в довготі 70 миль, всяды жиють русини, а их число винесе больше як 300.000 душ, а священников мают 600, всі, одначе, несоединенні суть (східної, руської, православної віри), по латинська не знают, всі богослуженя кончать руським языком» (Гаджеґа, 1922, с. 158).

У статті подано дати будівництва старих церков - дерев'яних і кам'яних - у багатьох селах Марамороша (Гаджеґа, 1922, с. 224), а також уперше висловлено думку про важливість створення крайового Підкарпатського музею дерев'яних церков, вік окремих із яких сягає понад 400 років, з огляду на руйнування цих шедеврів народної архітектури; ця свята справа, вважав він, потрібна для збереження пам'яті, як «живый доказ нашої вірьі, терпеливости, постоянности и минувшости!» (Гаджеґа, 1922, с. 226).

У статті «Додатки до історії Русинів і руських церквей в Ужанській жупі» В. Г аджеґа розглянув питання заселення території Закарпаття у контексті історії східних, західних і південних слов'ян, з опертям на візантійські (праці Лева Мудрого (Leo VI) і Константина Багрянородного (Konstantinas VII Purpurinis) та західні (опис Європи Алфреда Великого (Alfred the Great), короля Англії) джерела, подав панораму суспільно- політичного життя VI-ІХ ст. та місце і роль у ньому слов'ян, змалював взаємовідносини болгар, мораван, русинів з угорцями в Паннонії у ІХ-Х ст., із покликанням на хроніки ХП-ХШ ст. дійшов висновку, що в кінці ХІ ст., та й у раніші часи, у Мадярщині була відома земля Русинів біля р. Уж і руський князь Лаборець у фортеці Унґ; у наступні століття на ці землі переселилася велика кількість русинів (Гаджеґа, 1923, с. 3-17).

Про проживання на цих землях за часів св. Стефана (Szent Istvan) великої кількості русинів свідчать численні слов'янські слова в угорській мові, прийняття і поширення християнської віри, адміністративний поділ Угорщини на жупи на чолі з жупанами (ispan - із слов'янського «спан»), перехід угорців до осілого життя, заснування постійних поселень тощо. Як доказ слов'янського впливу вчений наводить маловідомий факт: «В Відні сохраняется до днесь в церкви Капуцинов одна мошонка, яку передана приписує св. Стефану (Szent Istvan), и на ней золотом вишито читаем: Буди имя господне благословенно от ньіні и до віка» (Гаджеґа, 1923, с. 20-22). Дослідник зауважує значний вплив на зміцнення державності Угорщини прийняття християнства, внаслідок чого вона ввійшла між європейські християнські країни та вступила «в приятельські односини з сусідніми слов'янами - чехами, поляками і особенно з Русинами, де не один мадярський король женився, де не раз в нужді і переслідованях утікали і прибіжища глядали і одержали» (Гаджеґа, 1923, с. 26).

Вчений відстежує близькі стосунки угорських королів і руських князів, починаючи від короля Андрія І (з 1046 р.), який був одружений із донькою великого князя київського Ярослава, та наступних угорських королів - Ладислава (Laszlo), Гейзи I (Geza І), Коломана (Kalman), Стефана II (Istvan II), Бейли II (Bela II), Гейзи II (Geza II), Стефана III (Istvan III), Бейли III (Bela III), Андрія II (Andras II), переселення сюди в ті часи значної кількості русинів із руських земель та вплив русинів на суспільне життя Угорської держави в ХІ-ХІІІ ст. (Гаджеґа, 1923, с. 26-34).

Василь Гаджеґа простежує заснування і розвиток міст та сіл Ужанської жупи, навів роки перших письмових згадок про 7 замків, 7 міст і 205 сіл Ужанщини XIV-XV ст., самі назви яких вказують на їхнє руське походження (Гаджеґа, 1923, с. 49-51), подав інформацію про наявність церков у всіх парафіях Мукачівської єпархії (801 дерев'яна і 40 кам'яних) (Гаджеґа, 1923, с. 53).

У статті «Додатки к исторіи Русинов и руських церквей в жупі Угоча» вчений продовжує тему заселення Закарпаття, наводить докази проживання русинів у Мадярщині в ХІ ст., про давні сліди Угочанської жупи та її розвиток, подає факти існування в ХІ ст. руських монастирів: вишеградськош, печерського в Тихоні, заснованих у часи правління угорського короля Андрія І (1046-1061), жіночого в Тормові, заснованого за короля Гейзи І (1074-1077), біля яких згодом утворювалися і постійні руські поселення (Гаджеґа, 1925c, с. 119, 142-143). Ще одним доказом заселення у цей час тут русинів учений вважав заснування comesom Петром монастиря для монахів Засті - згідно з грамотами 1067 р., а монахів та багатьох інших вірників монастиря вважав такими, що могли прийти з Русі, тобто русинами; це ж, на його думку, підтверджують і назви давніх сіл та міст (Гаджеґа, 1925c, с. 143-144, 147, 151-152). Дослідник стверджує, що населення жупи в той час було зорганізовано настільки, що під окремим прапором жупи брало участь у військових походах короля Гейзи ІІ (1141-1161) на Русь, в оборону союзника, свого шурина, великого князя київського Ізяслава (1146-1154) (Гаджеґа, 1925с, с. 156). Василь Гаджеґа подав перелік давніх поселень і роки їхньої першої згадки згідно з королівськими грамотами, а також усіх 73 сіл Угочанської жупи, заснованих у XTV-XV ст., у яких, як і в раніше заснованих, мешкали русини (Гаджеґа, 1925с, с. 158-159, 162, 166, 169-171).

Стаття «Додатки до исторіи русинів і руських церквей в бувш. жупі Земплинській» продовжує розгляд проблеми заселення території історичного Закарпаття різними народами, серед них слов'янами, зокрема русинами.

На питання, коли постала жупа Земплінська, В. Гаджеґа на основі зібраних у різний час і різними дослідниками документів доводить, що це сталося у першій половині ХІІІ ст. (Гаджеґа, 1931а, с. 93-95). Коли відбувалося заселення території Земплинської жупи мадярами, вона була цілком слов'янською і такою ж залишалася пізніше, підсиливши свою слов'янськість у зв'язку з переселенням у ці краї нових груп русинів за часів королів Андрія І і Коломана (Гаджеґа, 1931а, с. 95-96).

Нові слов'янські поселення особливо інтенсивно виникали тут після татарської навали 1241 р., а її слов'яно-руський вимір посилили переселення русинів у ХІІІ ст. із чернігівським князем Ростиславом Михайловичем - зятем угорського короля Бейли IV, а пізніше, у ХГУ ст., - подільським князем Федором Корятовичем (Гаджеґа, 1931b, с. 96, 108-110). На основі документальних згадок В. Гаджеґа доводить, що слов'яно-руські села постали і значно раніше - в ХІ-ХІІ ст. та першій половині ХІІІ ст. (Гаджеґа, 1931а, с. 112, 116, 120, 127).

Дослідник висловлює думки із приводу заселення території Закарпаття. Це питання було тоді і залишається до сьогодні дискусійним. Незважаючи на те, що вчені-історики доводили факт підробки грамоти Ф. Корятовича 1360 р. про заснування мукачівського монастиря, дарування його ченцям сіл Бобовище і Лавки та прибуття князя на Закарпаття з руськими поселенцями тільки 1394 р., В. Гаджеґа дотримувався думки про автентичність грамоти, стверджував, що Ф. Корятович прийшов у Мадярщину невдовзі після 1351 р., а у 1353-1364 рр. міг бути власником Мукачівської домінії; до 1380 р. був власником маєтків у Земплині в домінії Гуменянській, після чого, вірогідно, перебував на Поділлі, де після 1388 р. (по смерті трьох старших братів) став князем Подільським, звідки 1394 р., рятуючись, знову вернувся до Мадярщини, був жупаном комітату Берег, власником міста і мукачівського замку (Гаджеґа, 1932, с. 45-47). На підтвердження своєї думки вчений наводить дані про руські села, заснування яких пов'язує з діяльністю Ф. Корятовича (Гаджеґа, 1932, с. 45-49, 52). Саме в той час (у кінці XIV - на початку XV ст.) уже існували церкви в багатьох селах, у яких богослужіння відправляли за східним, грецьким, обрядом, а вірниками були русини (Гаджеґа, 1934, с. 5, 18-20). Це ж підтверджують і грамоти угорських королів Матія І (Matyas І) (1479), Владислава ІІ (Laszlo ІІ) (1491) (Гаджеґа, 1934, с. 21).

У Науковому збірнику товариства «Просвіта» в Ужгороді вчений опублікував ще кілька статей, зокрема «Перва проба історії греко-католицької Мукачівської єпархії» (коментарі і примітки до рукопису 1749 р. Колляра), «Смиренніший меморіал о походженю, розвитку и перебываню народа руського в Мадярщині» (Гаджеґа, 1924b, с. 1-27), «Папська булла о переложеню осЬдка греко-католическоі МукачевськоЬ епархіі з Мукачева до Ужгорода» (висвітлює маловідомий процес переміщення центру єпархії з Мукачева до Ужгорода, який тривав із 1775 р. по 1817 р.) (Гаджеґа, 1935, с. 1-3).

Велика заслуга вченого перед історичною наукою - написання і публікація монографії «Михаил Лучкай, життєпис и творы», яка до сьогодні є найповнішою працею про визначного історика Закарпаття (1789-1843), автора 6-томної латиномовної праці «ffistoria Carpato-Rutenorum» («Історія карпатських русинів») (Гаджеґа, 1929с).

Серію ґрунтовних, основаних на джерелах, статей з історії Закарпаття опублікував В. Гаджеґа у краєзнавчому журналі «Підкарпатська Русь» (1923-1936). Це, зокрема, стаття «Гречеські і руські монастирі під Арпадовичами», у якій розглянуто питання заснування в Угорщині давніх (ХІ ст.) монастирів грецького обряду, богослужіння у яких велося грецькою або церковнослов'янською мовами, серед них: у Марошварі (який заснував болгарський князь Охтум у 1028 р. або 1030 р.); Вишеграді (угорський король Андрій І на честь дружини Анастасії, доньки великого князя київського Ярослава); жіночий монастир Чину св. Василія Великого, який заснувала Анастасія біля Тормова (згаданий у грамоті угорського короля Гейзи І); найстаріший жіночий монастир у Веспремській долині, що його заснував 1011 р. або 1025 р. король Стефан І; монастир Святого Димитрія біля Сави, у якому проживали греки, мадяри і слов'яни, що проводили богослужіння за своїм обрядом (заснування датують 1057 р.); грушівський монастир, який існував ще перед навалою татар 1241 р. і де богослужіння велося старослов'янською мовою (Гаджеґа, 1924а, с. 116, 118).

Кілька статей В. Гаджеґи під назвою «Севлюш, особенно під Арпадовичами» надруковано в «Підкарпатській Русі» за 1925 р. У них він спростовує прийняті угорською історіографією твердження, що Севлюш заснований 1261 р., і доводить, що це поселення виникло ще в ХІ ст., за угорського короля Ладислава І, і населяли його гайовики, стрільці, рибалки, сокольники й інші, які були слов'янського роду; пізніше villa (село) Севлюш згадано за часів короля Стефана ІІІ, а потім у 1175, 1187, 1211, 1219, 1260 р., а села в його околиці - у 30-ті роки ХШ ст., тобто ще до татарської навали (Гаджеґа, 1925b).

У статті «Печерська лавра Тихонська» досліджено заснування угорським королем Андрієм І та його дружиною Анастасією 1055 р. печерського монастиря біля тихоньського на півострові Тихонь. У мадярських джерелах він названий «Uruszke» або «Oroszko», тобто Руський камінь. Автор стверджує, що монаше життя в печерах могло перейти сюди тільки з Русі, де було поширене, а звідти розповсюджувалося на інші землі (Гаджеґа, 1925а, с. 93, 95, 97).

Стаття під назвою «Наші культурні і державні справи на єпископських нарадах 1773 року у Відні» висвітлює перебіг важливих нарад греко-католицьких єпископів, зокрема Мукачівської єпархії Андрея Бачинського, у Відні та прийняті на них рішення: запровадження церковних книг слов'янською мовою (кирилицею) на базі руської друкарні, про необхідність створення повсюдно народних шкіл із руською мовою навчання тощо (Гаджеґа, 1926а).

До наукових здобутків В. Гаджеґи належить і стаття «О первых початках народного школьництва на Подкарпатськой Руси», де він розглядає розвиток шкіл краю від часу першої згадки 1593 р. і подальші, XVII ст. і XVIII ст. та початок XIX ст. (Гаджеґа, 1927b).

У контексті проблеми шкільництва й освіти краю треба згадати й невелику за обсягом статтю Василя Гаджеґи «Пастирський лист Іоана Брадача о научованю дітей з року 1762», у якій він подає і коментує лист єпископа Мукачівської єпархії Івана Брадача від 2 січня 1762 р. про важливість та необхідність навчання дітей рідною мовою в народних школах і зазначає, що цей лист - перший в історії Мукачівської єпархії наказ для священнослужителів проводити навчання дітей у народних (церковно-парафіяльних) школах (Гаджеґа, 1926b, с. 136-139).

У статті «Історія катедральної капітули греко-католицької епархії Мукачівської» вчений простежує історію капітули від 1771 р. і до початку ХХ ст. (Гаджеґа, 1927а).

Важливе місце в науковій спадщині Василя Гаджеґи посідають праці про подільського князя Федора Корятовича. Ґрунтовні статті на цю тему, написані на архівних та інших джерелах, дослідник опублікував і в журналі «Підкарпатська Русь».

У статті «О переселеню князя Федора Корятовича до Мадярщини» вчений повторює думки, які виклав у ІХ річнику (1932) Наукового збірника товариства «Просвіта» (Гаджеґа, 1927с), в іншій наводить факти перебування Федора Корятовича в кінці XIV - на початку XV ст. у Марамороській жупі (Гаджеґа, 1930), розглянув питання залюднення території Мараморощини у другій половині X!V - першій половині XV ст. через інститут кенейзів (Гаджеґа, 1931b, с. 169-170).

До заслуг В. Гаджеґи як вченого треба віднести і перший переклад українською мовою та публікацію в шести числах краєзнавчого журналу «Підкарпатська Русь» уривків із латиномовної хроніки «Gesta Hungarorum» («Діяння угорців») (Гаджеґа, 1929а), ґрунтовних статей у цьому ж журналі про закарпатського історика і мовознавця Івана Фогорашія (1786-1834) (Гаджеґа, 1928), засновника (1834) і диригента багатоголосого, першого в тодішній Австрійській імперії хору «Гармонія» в ужгородському греко-католицькому катедральному соборі Констанина Матезонського (1794-1858) (Гаджеґа, 1929b), а також поважних праць на релігійну тематику - «Виховання молодого кліру Мукачівської єпархії» (Гаджеґа, 1936) та «Вплив реформації на подкарпатських русинов» (Гаджеґа, 1943), надрукованих у журналі «Зоря-Hajnal» уже після смерті автора з його рукопису 1932 р.

Василь Гаджеґа опублікував і чимало популярних, просвітницьких статей з історії Закарпаття, про громадсько-політичне та культурне життя краю, зокрема у краєзнавчих часописах для молоді «Наш рідний край» (1922-1939), «Пчолка» (1923-1932), газеті «Наука» (1897-1914; 1919-1922), щорічних календарях-альманахах «Просвіти» (1923-1938) й інших виданнях. Вони відіграли велику роль у поширенні знань про минуле рідного краю, розвитку культури, формуванні національної свідомості, самосвідомості та демократичного світогляду українців Закарпаття.

ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА

історія закарпаття гаджега

Волошин, А. (1938). Прелат-протоієрей Др. Василь Гаджеґа. Короткі спомини з нагоди 50-літньої діяльності. Науковий збірник товариства «Просвіта» в Ужгороді. Річник ХІІІ-ХШ. Ужгород: Друкарня ОО. Василіян.

Г аджеґа, B. (1922). Додатки к исторіи Русинов и руських церквей в Марамороші: Студіі історично-архивні. Науковый зборник товариства «Просвіта» в Ужгороді за рік 1922. Річник І. Ужгород: Книгопечатня акційного товариства «Уніо».

Гаджеґа, B. (1923). Додатки к исторіи русинів и руських церквей в Ужанській жупі. Науковий зборник товариства «Просвпта» за рік 1923. Річник ІІ. Ужгород.

Гаджеґа, В. (1924а). Гречеські і рускі монастирі під Арпадовичами. Подкарпатська Русь, 4, 116-118.

Гаджеґа, В. (1924b). Перва проба исторіи греко-католическоі Мукачевськоі єпархіі. Науковый зборник товариства «Просвіта» в Ужгорді. Річник ІІІ. Ужгород, 1-27.

Гаджеґа, В. (1925а). Печерська Лавра Тихоньська. Подкарпатська Русь, 6,

93-97.

Гаджеґа, В. (1925b). Севлюш, особенно под Арпадовичами. Подкарпатська Русь, 1, 8-11; 3, 41-43; 4, 52-57.

Гаджеґа, В. (1925c). Додатки к исторіи Русинов и руських церквей в жупі Угоча. Науковый зборник товариства «Просвіта» в Ужгороді за рік 1925. Річник IV. Ужгород.

Гаджеґа, В. (1926a). Наші культурні і державні справи на єпископських нарадах 1773 р. у Відні. Подкарпатська Русь, 4, 105, 107; 6, 167, 169.

Гаджеґа, В. (1926b). Пастирський лист Іоана Брадача о научованю дітей з року 1762. Подкарпатська Русь, 7, 136-139.

Гаджеґа, В. (1927a). Історія катедральної капітули греко-католицької Єпархії Мукачівської. Подкарпатська Русь, 7, 160-163; 8, 182-186; 9, 201-214; 10, 231-235.

Гаджеґа, В. (1927b). О первых початках народного школьництва на Подкарпатськой Руси. Подкарпатська Русь, 1, 8-9; 2, 29-31; 3, 55-57; 4, 82-85; 5, 110-112.

Гаджеґа, В. (1927c). О переселеню князя Федора Корятовича до Мадярщини. Подкарпатська Русь, 7, 153-157.

Гаджеґа, В. (1928). Іоан Фоґорашій. Подкарпатська Русь, 10, 207-224.

Гаджеґа, В. (1929a). Витяги з літописа Аноніма. Подкарпатська Русь, 3, 62-64; 4, 79-85; 5, 111-113; 6, 140-144; 8-9, 154-178; 10, 207-215.

Гаджеґа, В. (1929b). Константин Матезонський (1794-1858) перший хоровий диригент греко-католицької церкви в Ужгороді. Подкарпатська Русь, 1, 1-7; 2, 29-36.

Гаджеґа, В. (1929c). Михаил Лучкай, життєпис и творы. Науковый зборник товариства «Просвіта» в Ужгороді. Річник VI . Ужгород, 1-128.

Гаджеґа, В. (1930). Князь Федор Корятович і Мараморош. Подкарпатська Русь, 1-2, 1-3; 3, 40-46; 4-5, 76-88; 6, 108-120.

Гаджеґа, В. (1931а). Додатки до історії Русинов и руських церквей в бувш. жупі Земплинській. Науковый зборник товариства «Просвпта» в Ужгордп за 193031. Річник VII-VIII. Ужгород: Друкарня ОО. Василіян.

Гаджеґа, В. (1931b). Князь Федор Корятович і Мараморош. Подкарпатська Русь, 8, 169-170.

Гаджеґа, В. (1932). Додатки до історії Русинов и руських церквей в бувш. жупі Земплинській. Науковый зборник товариства «Просвіта» в Ужгорді за 1932. Річник ІХ. Ужгород: Друкарня ОО. Василіян.

Гаджеґа, В. (1934). Додатки до історій Русинов и руських церквей в бувш. жупі Земплинській. Науковый зборник товариства «Просвіта» в Ужгорді за 1933-34 рік. Річник X. Ужгород.

Гаджеґа, В. (1935). Папська булла о переложеню осідку греко-католическоі Мукачівскоі єпархіі з Мукачова до Ужгорода. Науковий зборник товариства «Просвіта» в Ужгороді. Ужгород, 1-3.

Гаджеґа, В. (1936). Виховання молодого кліру Мукачівської єпархії. Праці греко-католицької Богословської Академії у Львові, 3. Львів, 25-29.

Гаджеґа, В. (1943). Вплив реформації на подкарпатських русинов. «Зоря- Hajnal», 1-4, 5-50.

ДАЗО-1: Державний архів Закарпатської області (Держархів Закарпатської обл.), ф. 151, оп. 20, спр. 72.

ДАЗО-2: Держархів Закарпатської обл., ф. 151, оп. 20, спр. 78.

ДАЗО-3: Держархів Закарпатської обл., ф. 151, оп. 20, спр. 92.

ДАЗО-4: Держархів Закарпатської обл., ф. 151, оп. 20, спр. 150.

ДАЗО-5: Держархів Закарпатської обл., ф. 151, оп. 20, спр. 282.

ДАЗО-6: Держархів Закарпатської обл., ф. 151, оп. 20, спр. 284.

ДАЗО-7: Держархів Закарпатської обл., ф. 151, оп. 20, спр. 285.

ДАЗО-8: Держархів Закарпатської обл., ф. 151, оп. 20, спр. 286.

ДАЗО-9: Держархів Закарпатської обл., ф. 151, оп. 20, спр. 287.

ДАЗО-10: Держархів Закарпатської обл., ф. 151, оп. 20, спр. 288.

ДАЗО-11: Держархів Закарпатської обл., ф. 151, оп. 20, спр. 289.

ДАЗО-12: Держархів Закарпатської обл., ф. 151, оп. 20, спр. 290.

ДАЗО-13: Держархів Закарпатської обл., ф. 151, оп. 20, спр. 291.

ДАЗО-14: Держархів Закарпатської обл., ф. 151, оп. 20, спр. 292.

ДАЗО-15: Держархів Закарпатської обл., ф. 72, оп. 2, спр. 1.

ДАЗО-16: Держархів Закарпатської обл., ф. 72, оп. 2, спр. 5.

ДАЗО-17: Держархів Закарпатської обл., ф. 72, оп. 2, спр. 16.

ДАЗО-18: Держархів Закарпатської обл., ф. 72, оп. 2, спр. 19.

ДАЗО-19: Держархів Закарпатської обл., ф. 72, оп. 2, спр. 35.

Данилюк, Д. Д. (1993). В. М. Гаджеґа - дослідник історії і культури Закарпаття. Carpatica-Карпатика: Актуальні питання історії, історіографії і культури країн центральної і південно-східної Європи, 2. Ужгород.

Ник. (1901). Др. Василий Николаевич Гаджеґа. Месяцеслов на 1902 год. Ужгород: Книгопечатня «Общества св. Василія Великого».

Панькевич, І. (1938а). Др. Василь Гаджеґа і перші початки організації наукового руху на Підкарпатській Русі. Загальна характеристика його наукової праці. Науковий збірник товариства «Просвіта» в Ужгороді. РічникХШ-XIV. Ужгород: Друкарня ОО. Василіян.

Панькевич, І. (1938b). Спис наукових праць о. кан. і протоєрея Др. Василя Гаджеґи (від р. 1922). Науковий збірник товариства «Просвіта» в Ужгороді. Річник XIII-XIV. Ужгород: Друкарня ОО. Василіян.

Протокол-1: Протокол VIII засідання Головного виділу товариства «Просвіта» дня 23 серпня 1920. Бібліотека товариства «Просвіта», Ужгород.

Протокол-2: Протокол з першого засідання Головного виділу товариства «Просвіта» дня 11 травня 1920. Бібліотека товариства «Просвіта», 1. Ужгород.

Протокол-3: Протокол засідання Головного виділу товариства «Просвіта» дня 10 липня 1928. Бібліотека товариства «Просвіта», 2. Ужгород.

Протокол-4: Протокол засідання Головного виділу товариства «Просвіта» дня 19 вересня 1921. Бібліотека товариства «Просвіта», 1. Ужгород.

Протокол-5: Протокол засідання Головного виділу товариства «Просвіта» дня 4 листопада 1922. Бібліотека товариства «Просвіта», 1. Ужгород.

Протокол-6: Протокол ІХ засідання Головного виділу товариства «Просвіта» дня 30 серпня 1920. Бібліотека товариства «Просвіта», Ужгород.

Протокол-7: Протокол Х засідання Головного виділу товариства «Просвіта» дня 17 листопада 1920. Бібліотека товариства «Просвіта». Ужгород.

Протокол-8: Протокол ХІІІ засідання Головного виділу товариства «Просвіта» дня 2 січня 1922. Бібліотека товариства «Просвіта», 1. Ужгород.

Протокол-9: Протокол ХХІ засідання Головного виділу товариства «Просвіта» дня 1 липня 1922. Бібліотека товариства «Просвіта», Ужгород.

Федака, П. (упоряд.). (1991). Матеріали установчої конференції по відродженню на Закарпатті крайового товариства «Просвіта». Ужгород.

Федака, П. (2020). Закарпатська «Просвіта» у постатях її діячів (1920-2020). Ужгород: Timpani.

Hadzsega, L. (1903). Lenytan - Ontologia. Ungvar.

Hadzsega, L. (1909). Termeszetbolcselet es vilagnezet. Ungvar.

REFERENCES

Voloshyn, A. (1938). Prelat-protoiierei Dr. Vasyl Hadzhega: Korotki spomyny z nahody 50-litnoi diialnosti. Naukovyi zbirnyk tovarystva «Prosvita» v Uzhhorodi. Richnyk XIII-XIV Uzhhorod: Drukarnia OO. Vasyliian (іп Ukrainian)

Hadzhega, V (1922). Dodatky k ystoriy Rusynov y ruskykh tserkvei v Maramoroshi: Studii istorychno-arkhyvni. Naukovyi zbornyk tovarystva «Prosvita» v Uzhhorodi za rik 1922. Richnyk I. Uzhhorod: Knyhopechatnia aktsiinoho tovarystva «Unio» (іп Ukrainian).

Hadzhega, V. (1923). Dodatky k ystoriy Rusynov y ruskykh tserkvei v Uzhanskoi zhupi: Studii ystorychno-arkhyvni. Naukovyi zbornyk tovarystva «Prosvita» v Uzhhorodi. RichnykII. Uzhhorod: Knyhopechatnia Yuliia Feldeshiia (іп Ukrainian).

Hadzhega, V (1924a). Hrecheski i ruski monastyri pid Arpadovychamy. Podkarpatska Rus, 4, 116-118 (іп Ukrainian).

Hadzhega, V. (1924b). Perva proba ystoriy hreko-katolycheskoi Mukachevskoi yeparkhii. Naukovyi zbornyk tovarystva «Prosvita» v Uzhhordi. Richnyk III. Uzhhorod, 1-27 (іп Ukrainian).

Hadzhega, V (1925a). Pecherska Lavra Tykhonska. Podkarpatska Rus, 6, 93-97 (іп Ukrainian).

Hadzhega, V. (1925b). Sevliush, osobenno pod Arpadovychamy. Podkarpatska Rus, 1, 8-11; 3, 41-43; 4, 52-57 (іп Ukrainian).

Hadzhega, V. (1925c). Dodatky k ystoriy Rusynov y ruskykh tserkvei v zhupi Uhocha. Naukovyi zbornyk tovarystva «Prosvita» v Uzhhorodi za rik 1925. Richnyk IV. Uzhhorod (іп Ukrainian).

Hadzhega, V. (1926a). Nashi kulturni i derzhavni spravy na yepyskopskykh naradakh 1773 r. u Vidni. Podkarpatska Rus, 4, 105, 107; 6, 167, 169 (іп Ukrainian).

Hadzhega, V. (1926b). Pastyrskyi lyst Ioana Bradacha o nauchovaniu ditei z roku 1762. Podkarpatska Rus, 7, 136-139 (іп Ukrainian).

Hadzhega, V (1927a). Istoriia katedralnoi kapituly hreko-katolytskoi Yeparkhii Mukachivskoi. Podkarpatska Rus, 7, 160-163; 8, 182-186; 9, 201-214; 10, 231-235 (inUkrainian).

Hadzhega, V. (1927b). O pervykh pochatkakh narodnoho shkolnytstva na Podkarpatskoi Rusy. Podkarpatska Rus 1, 8-9; 2, 29-31; 3, 55-57; 4, 82-85; 5, 110-112 (in Ukrainian).

Hadzhega, V. (1927c). O pereseleniu kniazia Fedora Koriatovycha do Madiarshchyny. Podkarpatska Rus, 7, 153-157 (in Ukrainian).

Hadzhega, V. (1928). loan Fogorashii. Podkarpatska Rus, 10, 207-224 (in Ukrainian).

Hadzhega, V. (1929a). Vytiahy z litopysa Anonima. Podkarpatska Rus, 3, 62-64; 4, 79-85; 5, 111-113; 6, 140-144; 8-9, 154-178; 10, 207-215 (in Ukrainian).

Hadzhega, V. (1929b). Konstantyn Matezonskyi (1794-1858) pershyi khorovyi dyryhent hreko-katolytskoi tserkvy v Uzhhorodi. Podkarpatska Rus, 1, 1-7; 2, 29-36 (in Ukrainian).

Hadzhega, V. (1929c). Mykhayl Luchkai, zhyttiepys y tvory. Naukovyi zbornyk tovarystva «Prosvita» v Uzhhorod. Richnyk VI. Uzhhorod, 1-128 (in Ukrainian).

Hadzhega, V (1930). Kniaz Fedor Koriatovych i Maramorosh. Podkarpatska Rus, 1-2, 1-3; 3, 40-46; 4-5, 76-88; 6, 108-120 (in Ukrainian).

Hadzhega, V (1931a). Dodatky do istorii Rusynov y ruskykh tserkvei v buvsh. zhupi Zemplynskii. In Naukovyi zbornyk tovarystva «Prosvita» v Uzhhord za 1930-31. Richnyk VII-VIII. Uzhhorod: Drukarnia OO. Vasyliian (in Ukrainian).

Hadzhega, V. (1931b). Kniaz Fedor Koriatovych i Maramorosh. Podkarpatska Rus, 8, 169-170 (in Ukrainian).

Hadzhega, V. (1932). Dodatky do istorii Rusynov y ruskykh tserkvei v buvsh. zhupi Zemplynskii. In Naukovyi zbornyk tovarystva «Prosvita» v Uzhhord za 1932. Richnyk IX. Uzhhorod: Drukarnia OO. Vasyliian (in Ukrainian).

Hadzhega, V. (1934). Dodatky do istoriy Rusynov y ruskykh tserkvei v buvsh. zhupi Zemplynskii. In Naukovyi zbornyk tovarystva «Prosvita» v Uzhhord za 1933-34 rik. Richnyk X. Uzhhorod (in Ukrainian).

Hadzhega, V. (1935). Papska bulla o perelozheniu osidku hreko-katolycheskoi Mukachivskoi yeparkhii z Mukachova do Uzhhoroda. In Naukovyi zbornyk tovarystva «Prosvita» v Uzhhorod. Uzhhorod, 1-3 (in Ukrainian).

Hadzhega, V (1936). Vykhovannia molodoho kliru Mukachivskoi yeparkhii. In Pratsi hreko-katolytskoi Bohoslovskoi Akademii u Lvovi, 3. Lviv, 25-29 (in Ukrainian).

Hadzhega, V. (1943). Vplyv reformatsii na podkarpatskykh rusynov. «Zoria-Hajnal», 1-4, 5-50 (in Ukrainian).

Derzhavnyi arkhiv Zakarpatskoi oblasti (Derzharkhiv Zakarpatskoi obl.), f. 151, op. 20, spr. 72 (in Ukrainian).

Derzharkhiv Zakarpatskoi obl., f. 151, op. 20, spr. 78 (in Ukrainian).

Derzharkhiv Zakarpatskoi obl., f. 151, op. 20, spr. 92 (in Ukrainian).

Derzharkhiv Zakarpatskoi obl., f. 151,op. 20,spr.150(in Ukrainian).

Derzharkhiv Zakarpatskoi obl., f. 151,op. 20,spr.282(in Ukrainian).

Derzharkhiv Zakarpatskoi obl., f. 151,op. 20,spr.284(in Ukrainian).

Derzharkhiv Zakarpatskoi obl., f. 151,op. 20,spr.285(in Ukrainian).

Derzharkhiv Zakarpatskoi obl., f. 151,op. 20,spr.286(in Ukrainian).

Derzharkhiv Zakarpatskoi obl., f. 151, op. 20, spr. 287 (іп Ukrainian).

Derzharkhiv Zakarpatskoi obl., f. 151, op. 20, spr. 288 (in Ukrainian).

Derzharkhiv Zakarpatskoi obl., f. 151, op. 20, spr. 289 (in Ukrainian).

Derzharkhiv Zakarpatskoi obl., f. 151, op. 20, spr. 290 (in Ukrainian).

Derzharkhiv Zakarpatskoi obl., f. 151, op. 20, spr. 291 (in Ukrainian).

Derzharkhiv Zakarpatskoi obl., f. 151, op. 20, spr. 292 (in Ukrainian).

Derzharkhiv Zakarpatskoi obl., f. 72, op. 2, spr. 1 (in Ukrainian).

Derzharkhiv Zakarpatskoi obl., f. 72, op. 2, spr. 5 (in Ukrainian).

Derzharkhiv Zakarpatskoi obl., f. 72, op. 2, spr. 16 (in Ukrainian).

Derzharkhiv Zakarpatskoi obl., f. 72, op. 2, spr. 19 (in Ukrainian).

Derzharkhiv Zakarpatskoi obl., f. 72, op. 2, spr. 35 (in Ukrainian).

Danyliuk, D. D. (1993). V. M. Hadzhega - doslidnyk istorii i kultury Zakarpattia. Carpatica-Karpatyka: Aktualni pytannia istorii, istoriohrafii i kultury krain tsentralnoi i pivdenno-skhidnoi Yevropy, 2. Uzhhorod (in Ukrainian).

Nyk. (1901). Dr. Vasylyi Nykolaevych Hadzhega. In Mesiatseslov na 1902 hod. Ungvar: Knyhopechatnia «Obshchestva Sv. Vasyliia Velykoho» (in Ukrainian).

Pankevych, I. (1938a). Dr. Vasyl Hadzhega i pershi pochatky orhanizatsii naukovoho rukhu na Pidkarpatskii Rusi: Zahalna kharakteiystyka yoho naukovoi pratsi. Naukovyi zbirnyk tovarystva «Prosvita» v Uzhhorodi. Richnyk XIII--XIV Uzhhorod: Drukarnia OO. Vasyliian (in Ukrainian).

Pankevych, I. (1938b). Spys naukovykh prats o. kan. i protoiereia Dr. Vasylia Hadzhegy (vid r. 1922). Naukovyi zbirnyk tovarystva «Prosvita» v Uzhhorodi. Richnyk XIII-XIV Uzhhorod: Drukarnia OO. Vasyliian (in Ukrainian).

Protokol VIII zasidannia Holovnoho vydilu tovarystva «Prosvita» dnia 23 serpnia 1920. Biblioteka tovarystva «Prosvita», Uzhhorod (in Ukrainian).

Protokol z pershoho zasidannia Holovnoho vydilu tovarystva «Prosvita» dnia 11 travnia 1920. Biblioteka tovarystva «Prosvita», 1. Uzhhorod (in Ukrainian).

Protokol zasidannia Holovnoho vydilu tovarystva «Prosvita» dnia 10 lypnia 1928. Biblioteka tovarystva «Prosvita», 2. Uzhhorod (in Ukrainian).

Protokol zasidannia Holovnoho vydilu tovarystva «Prosvita» dnia 19 veresnia 1921. Biblioteka tovarystva «Prosvita», 1. Uzhhorod (in Ukrainian).

Protokol zasidannia Holovnoho vydilu tovarystva «Prosvita» dnia 4 lystopada 1922. Biblioteka tovarystva «Prosvita», 1. Uzhhorod (in Ukrainian).

Protokol IX zasidannia Holovnoho vydilu tovarystva «Prosvita». dnia 30 serpnia 1920. Biblioteka tovarystva «Prosvita», Uzhhorod (in Ukrainian).

Protokol Х zasidannia Holovnoho vydilu tovarystva «Prosvita» dnia 17 lystopada 1920. Biblioteka tovarystva «Prosvita», Uzhhorod (in Ukrainian).

Protokol XIII zasidannia Holovnoho vydilu tovarystva «Prosvita» dnia 2 sichnia 1922. Biblioteka tovarystva «Prosvita», 1. Uzhhorod (in Ukrainian).

Protokol XXI zasidannia Holovnoho vydilu tovarystva «Prosvita» dnia 1 lypnia 1922. Biblioteka tovarystva «Prosvita», Uzhhorod (in Ukrainian).

Fedaka, P. (Comp.). (1991). Materialy ustanovchoi konferentsiipo vidrodzhenniu na Zakarpatti kraiovoho tovarystva «Prosvita». Uzhhorod (in Ukrainian).

Fedaka, P. (2020). Zakarpatska «Prosvita» u postatiakh yii diiachiv (1920-2020). Uzhhorod: Timpani (in Ukrainian).

Hadzsega, L. (1903). Lenytan - Ontologia. Ungvar (in Hungarian).