Загальний огляд фольклорно-етнографічного доробку Я.П. Новицького історичної тематики

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Кафедра українознавства та загальної мовної підготовки

Національний університет «Запорізька політехніка»

Загальний огляд фольклорно-етнографічного доробку Я.П. Новицького історичної тематики

Бровко Борис Аркадійович, кандидат історичних наук, доцент

Миронюк Ліна Віталіївна, старший викладач

Анотація

Я.П. Новицького повною мірою можна назвати представником національно-культурного руху, що захоплювався процесом дослідної роботи, свідомо пов'язував себе з численими науковими товариствами. Яків Павлович ніколи не був кабінетним вченим. Постійні подорожі по території колишньої козацької вольниці давали йому чималий матеріал для наступного опрацювання, систематизації зібраного та підготовки його до друку. Заповнюючи білу пляму щодо дослідження Півдня України, разом із І.І. Манжурою та Д.І. Яворницьким Я.П. Новицький віддзеркалив у своїх працях етнографічний напрямок дуже популярної серед науковців того часу романтичної школи. У радянській історіографічній науці ім'я Я.П. Новицького залишалось відомим лише вузькому колу фахівців. Після здобуття Україною державної незалежності із відродженням національної свідомості значно виріс інтерес і до «забутої» наукової спадщини, зокрема й до творів ученого. Головною рисою Новицького як фольклориста є те, що зібраний ним матеріал подавався в первісному вигляді з документальною точністю (без редагування). Єдине, що дозволяв собі науковець, - надавати власні коментарі, які лише підсилювали вагомість надрукованого. Фольклорний матеріал не відривався дослідником Запорожжя від етнографічного або історичного контексту, що єднало Я. Новицького із такими відомими в науці постатями кінця ХІХ - початку ХХ ст., як М. Костомаров, М. Драгоманов, Д. Яворницький та ін. Новицькому вдалося зафіксувати й у такий спосіб зберегти величезний пласт фольклору на великій території Південної України, який активно використовували у своїй діяльності М. Драгоманов, М. Сумцов, В. Дашкевич, П. Заболотний, Д. Яворницький, А. Поповський, В. Чабаненко та ін. Ця стаття є спробою нагадати широкому загалу про фольклорно-етнографічну творчість (історичної тематики) науковця, зробити загальний огляд його доробку.

Ключові слова: вчений-краєзнавець, національно-культурний рух, етнографія, фольклористика, народознавство, експедиції, дослідження, Олександрівськ, Катеринославська губернія, Південна Україна, наукові товариства, українофіл.

Brovko Воris Arkadiyovych candidate of historical sciences, associate professor, associate professor of the department of Ukrainian studies and general language training, National university "Zaporizhzhya polytechnic", Zaporizhzhya

Myroniuk Lina Vitalyivna senior lecturer of the department of Ukrainian studies and general language training, National university "Zaporizhzhya polytechnic", Zaporizhzhya

GENERAL SUMMARY OF FOLKLORIC AND ETHNOGRAPHIC HISTORICAL WORKS OF Y.P. NOVYTSKIY

Abstract

Without doubt Y.P. Novytskiy can be called the representative of national and cultural movement, who was delighted with investigation process, deliberately associated himself with many scientific organizations. Yakiv Pavlovych was never the armchair scholar. Regular trips through the territory of former Cossack's outlaws provided him with great number of material for further working, systematization of collected material and preparation of it for printing. Filling up the gap as to investigation of the South of Ukraine together with I.I. Manzhura and D.I. Yavornitskiy Y.P. Novytskiy had represented in his works the ethnographic trend which was very popular among scholars of romantic school of that time. In soviet historiographic scholarship name of Y.P. Novytskiy was known only in limited circle of specialists. When Ukraine became independent and national consciousness was restored, the interest in forgotten scientific heritage particularly in works of the scholar was considerably increased. The main feature of Novytskiy as folklorist is that all material collected by him was provided in original form with documentary accuracy (without being edited). The scholar had allowed himself to make own remarks which only increased the importance of the printed material. Folkloric material was not separated from ethnographic or historical context by the investigator of Zaporozhzhia and this fact united Y. Novytskiy with such famous persons in scholarship of the end of XIX -early years of XX century as M. Kostomarov, M. Dragomanov, D. Yavornitskiy etc. Novytskiy was able to fix and save in such way the greatest part of folklore within large territory of South of Ukraine which was actively used in their activities by M. Dragomanov, M.Sumtsov, V. Dashkevich, P. Zabolotniy, D. Yavornitskiy, A. Popovskiy, V. Chabanenko etc. This paper is the attempt to remind the public about folkloric and ethnographic works (of historic theme) of the scholar and perform detailed overview of his works.

Keywords: scholar-regional ethnographer, national and cultural movement, ethnography, folkloristics, ethnographic and historical science of people, expeditions, investigations, Oleskandrivsk, Katerynoslav province, South of Ukraine, scientific societies, Ukrainophil.

Вступ

Постановка проблеми. Я.П. Новицького повною мірою можна назвати представником національно-культурного руху, який свідомо пов'язував себе з численими науковими товариствами. Яків Павлович ніколи не був кабінетним вченим. Постійні подорожі по території колишньої козацької вольниці давали йому чималий матеріал для наступного опрацювання, систематизації зібраного та підготовки його до друку. Заповнюючи білу пляму дослідженнях Півдня України, разом із І.І. Манжурою та Д.І. Яворницьким Я.П. Новицький віддзеркалив у своїх працях етнографічний напрямок дуже популярної серед науковців того часу романтичної школи. Водночас, на наш погляд, сучасними вченими приділено недостатньо уваги загальному огляду фольклорно-етнографічного доробку Новицького, зокрема історичної тематики).

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Серед опублікованих праць, що висвітлюють різні аспекти досліджуваної нами теми, зазначимо наукові студії таких учених, як М.Ф. Сумцов, Старий філолог, В.А. Чабаненка та ін. Певною мірою її торкнулись у своїх розідках С.В. Абросимова та В.І. Ульяновський.

Мета статті - зробити загальний огляд фольклорно-етнографічного доробку Я.П. Новицького історичної тематики.

Виклад основного матеріалу

Щороку (двічі на рік) з 1883 р. до 1917 р. Я.П. Новицький як піклувальник земських шкіл [1] об'їжджав школи Олександрівського повіту: у березні - з метою інспекторської перевірки знань учнів, у травні - участі у випускових іспитах. Новицький часто подорожуввав не тільки по всією територією повіту, але й за його межами, тому вчений добре знав села, річки, балки, старі шляхи, могили краю. У постійному спілкуванні з багатьма селянами, особливо з літніми людьми, Яків Павлович здобував цікаву й цінну історико-фольклорно-етнографічну інформацію, у такий спосіб поєднуючи педагогічну та наукову діяльність. Можна стверджувати, що 80-ті - 90-ті роки ХІХ ст. стали найбільш продуктивними з погляду збирання вченим наукового матеріалу, який він одразу намагався публікувати.

Я.П. Новицький активно співпрацював із редакціями багатьох газет та журналів, деякі з них самі закликали науковця до спільної роботи. Так, у листі від 29 квітня 1882 р. редакція газети «Екатеринославский листок» звернулася з проханням «не отказать ей в своём содействии в качестве сотрудника» [2]. Співпраця з редакціями ускладнювалася тим, що продовжувалось переслідування української національної свідомості, внаслідок чого вчений фактично не мав можливості друкуватись рідною мовою. 30 травня 1885 р. із редакції газети «Одесский листок» до Новицького писали: «Малорусское слово подвергается стеснению со стороны местной цензуры: целую статью на малороссийском языке последняя не пропустит, в статью можно вводить малорусскую речь только между прочим» [3].

Період з 1905 р. по 1913 р. виявився для Я.П. Новицького найбільш вдалим щодо втілення в життя творчих планів і задумів. Саме тоді світ побачили найбільш вагомі праці з фольклору, етнографії та історії Запорозького краю.

Наприкінці XVIII - початку ХІХ ст., на думку переважної більшості вчених, українська етнографія як народознавча галузь виявила коло наукових інтересів, хоча до початку ХХ ст. терміни етнографія, етнологія і народознавство уживались як синоніми. Разом із світовим народознавством українська етнографія розвивалась за спільними, об'єктивними законами, але за методами досліджень вона якнайбільше уподібнена з практиками наукових студій насамперед російської етнографічної науки. Тож українську та російську етнографії завжди поєднував однаковий описовий і теоретичний рівень досліджень, причому останній ніколи не підіймався до філософських узагальнень етнографічних процесів. На взаємозв'язок української і російської етнографії впливали також дві особливості. Перша - політика державного ігнорування національного розвою українців, що панувала в «офіційному народознавстві - від слов'янофілів до П. Струве, - котрі спростували самостійне існування українського народу, вважаючи, що українці не є окремою нацією, а лише локальним племінним утворенням єдиного руського народу» [4, С. 16]. Друга - така позиція на державному рівні однак «не дуже позначалася на зв'язок між українськими і російськими вченими, які мали міцну базу та тривалу історію» [4, С. 16].

Слідом за російською українська етнографічна наука здобула дві характерні риси: гуманістичну традицію, добрими підвалинами якої стало народознавство, і (на відміну від багатьох національних етнографічних шкіл, зокрема й російської, витоками для яких була географія) дослідження духовної культури народу через фольклористику, народне мистецтво та літературу, що зумовило інтерес до етнографії з боку відомих і невідомих науковців. Зауважимо, що в Україні етнографічні дослідження домінували над іншими. Тому кожен історик, філолог, письменник, або навіть діяч мистецтва ставав і етнографом. Це був своєрідний підхід до відродження та збереження національної самосвідомості. М.С. Грушевський пов'язував такий інтерес із національним рухом, М.Ф. Сумцов, В.П. Горленко та інші - із посиленням інтересу до усної поетичної творчості. «Это непосредственное восхищение было первым импульсом к собиранию и изучению народных песен» [5, С. 87]. І дійсно, захоплення українськими вченими народним словом про минуле було чималим, але не воно стало головною причиною активізації досліджень у галузі українського народознавства.

Низка дослідників дожовтневого періоду та деякі радянські науковці до згаданих факторів додавали ще й вплив ідей романтизму, якому було притаманне перебільшення значення історичних подій та національних явищ, тобто їх певна ідеалізація і міфологізація. Вплив романтизму на розвиток етнографічної науки позначився вже з 1800 р., а пов'язаний із ним науковий напрямок у вигляді міфологічної школи, котра виявляла інтерес до фольклору, релігії, національного характеру, старовини, сформувався в 30-ті роки ХІХ ст. Крім того, звернемо увагу також і на те, що міфологічне осмислення українських етнографічних джерел (на думку істориків цієї науки) пов'язувалось із природною схильністю населення, вихованого на архаїчній землеробській культурі, до міфологізації, демонологізації, культу або просто фантазування. На етнографів Півдня України, особливо на катеринославських учених другої половини ХІХ - першої чверті ХХ ст., романтизм мав занадто великий вплив. Так, М.Ф. Сумцов докоряв катеринославським етнографам І.І. Манжурі, Я.П. Новицькому і Д.І. Яворницькому за те, що їх «воодушевляла романтическая меланхолия, исторические реминисценции о старине, как её представлял и понимал Шевченко, т.е. непременно славной казацкой» [6, С. 8].

Важливу роль у становленні та розвитку української етнографії, і особливо фольклористики, відіграли М. Максимович, І. Срезневський, П. Куліш, П. Чубинський, О. Потебня, Б. Грінченко, І. Манжура, Г. Залюбовський, Я. Новицький, Д. Яворницький та ін. У 70-х роках ХІХ ст. саме Манжура, Залюбовський і Новицький розпочали системний запис фактично всіх жанрів усної народної творчості на Катеринославщині.

Я.П. Новицький не був відірваний від подій епохи, у якій жив, і це позначилось не тільки на його педагогічній, але й насамперед науковій діяльності. Роки життя і творчого натхнення вченого хронологічно збіглися з другим, третім і четвертим періодами розвитку етнографії (А. Пономарьов виділив вісім циклів її трансформації) [4, С. 19] як галузі наукових знань. Перший період - перша половина ХІХ ст., коли українська етнографія сформувалася як наука. Другий (друга половина ХІХ ст.) - національно-культурне відродження України. Його характерною рисою стало вивчення і дослідження проблем витоків духовності, національної самосвідомості та національної ідеї - усього, що сприяло пробудженню національної свідомості українського народу. Для Новицького цей період відзначився здобуттям і накопиченням чималого фактичного матеріалу, першими публікаціями, вступом до багатьох наукових товариств і визнанням його науковцями. Третій (кінець ХІХ - початок ХХ ст.) - характеризувався спадом етнографічних розробок, що стало реакцією на невизначеність національного життя. У цей період Яків Павлович не тільки систематизував раніше зібраний фольклорно-етнографічний та історичний матеріал, але й помістив його в книжкові видання. Четвертий (20-ті роки ХХ ст.) - припав на бурхливе національно-політичне відродження України із розширенням діапазону дослідницької проблематики, наслідком чого стала етнологізація гуманітарних наук. Початок цього етапу розвитку етнографії збігся з останніми роками життя Новицького, коли вчений досяг піку своєї наукової слави (у 1924 р. Всеукраїнська АН обрала його своїм членом-кореспондентом) й опинився перед жахливою реальністю власної долі.

На жаль, у ІР ІМФЕ ім. М.Т. Рильського НАН України і ІР НБ ім. В.І. Вернадського НАН України, де зберігається основна частина особистого архіву Я.П. Новицького, немає жодних відомостей про методологічну базу досліджень ученого. Це, на нашу думку, лише підтверджує припущення про неповноту архіву науковця, який наявний у названих закладах. Тому, відтворити творчу лабораторію Якова Павловича ми можемо, лише опираючись на його праці. Новицький, безперечно, перебував у обіймах етнографії, і як етнограф намагався комплексно дослідити обрану територію - Запорозький край і його населення. Це не могло не позначитися на методиці опрацювання джерелознавчого матеріалу. Ось чому, крім роботи в архівах із документами і копіткого знайомства із працями своїх попередників, Яків Павлович активно використовував основу основ для етнографії - польову роботу.

Етнографічні дослідження, як і кожен науковий процес, включають два етапи: перший - зібрання матеріалу і другий - його опрацювання. На першому етапі Новицький користувався традиційною методикою, а саме: безпосереднім спостереженням під час експедицій (маршрутних чи кустових) або шляхом анкетування. Пріоритет у цій справі належав російським ученим (Татіщеву, Міллеру, Ломоносову), напрацювання яких активно застосовувалися дослідниками України Й.А. Гюльденштедтом та О.Ф. Шафонським, що розробили два типи запитальників. Запитальник Гюльденштедта складав усього три пункти, тоді як у Шафонського він був більш деталізованим і нагадував анкету, хоча був доповненням до безпосередніх спостережень.

З 1883 р., тобто після першого обрання Новицького попечителем шкіл Олександрівського повіту, Яків Павлович став залучати до збирання матеріалу й вчителів, які не тільки здобували необхідну для нього інформацію, але й отримували для себе перші навички наукового пошуку. Сама ж методика анкетування змушувала вченого використо- вувати досвід своїх попередників, але, безперечно, у вже згадані доробки Новицький вносив свої корективи, деталізуючи анкету. Зокрема, науковець запропонував учителям тематичний порадник, який налічував 184 теми і фактично надавав алгоритм проведення науково-дослідної роботи.

Крім анкетування, Яків Павлович у власній дослідницькій діяльності використовував і більш наукоємні прийоми - складання етнографічних програм, які в українській етнографії традиційно займали найважливіше місце. «Власне, початок української етнографії як науки пов'язаний саме із складанням і реалізацією етнографічних програм та застосуванням етнографічних анкет-запитальників» [4, С. 19].

Матеріали особистого архіву вченого не дають можливості встановити: чи користувався Новицький розробленою вперше в Європі у 1779 р. кореспондентом Санкт-Петербурзької Академії наук, бунчуковим товаришем Ф.В. Туманським і вельми популярною серед науковців України ХІХ ст. «Програмою», складеною спеціально для дослідників етнографії та фольклору, хоча праці вченого мають на це певні натяки. Свого часу «Програма» мала велике значення для документального забезпечення польової роботи й стала універсальним засобом для формування емпіричної бази науки. Вона була комплексна й водночас насичена змістовно, а сформульовані питання складали цілісну систему знань про об'єкт дослідження. «Програма» охоплювала майже всі розділи етнографії: мову та говірки; зовнішній вигляд людей і їх характер; особливості домашнього господарства та знань у ньому; землеробські знаряддя праці й способи їх використання; вивчення цілих поселень і окремого житла; опис одягу і прикрас; дослідження громадського устрою, родильних, весільних та поховальних звичаїв і обрядів, народних знань, календаря і повір'їв. У 1888 р. на сторінках «Екатеринославских губернських ведомостей» Я.П. Новицький надрукував першу в регіоні «Програму для собирания этнографических сведений», у якій закликав ентузіастів активно збирати фольклорно-етнографічні відомості, поклавши в основу раніше названий тематичний порадник [7, С. 5].

Під час збирання наукового матеріалу слід було звертати увагу не тільки на етнографічні дані, але й на історичні, археологічні та інші, які безпосередньо стосувалися конкретної території (як у вузькому, так і в широкому розумінні цього слова).

Опрацювання зібраного матеріалу передбачає систематизацію та класифікацію віднайдених фактів. Наступним кроком є аналіз, а потім реконструкція якогось соціального або етнокультурного явища. Головною ж метою Новицького було збереження для наступних поколінь науковців якомога більшого фактажу - чи то фольклорні джерела, чи раніше невідомий широкому загалу дослідників архівний матеріал. Учений педантично фіксував зібране, систематизував його, але не йшов далі, до теоретичного осмислення й узагальнення. Тому основний здобуток Новицького перед фольклористикою та етнографією полягає в підготовці міцної джерельної бази, без котрої не може існувати жодна наука, яка так чи інакше пов'язана з минулим цілого народу.

Працюючи на ниві народної освіти, Я.П. Новицький саме через педагогічну діяльність став усе більше й більше займатись науково- дослідною роботою. Уже наприкінці 60-х років ХІХ ст. Яків Павлович почав збирати історико-етнографічний матеріал Запорозького краю, а у 70- ті роки з'явились спроби опублікувати зібране. У №134 «Киевского телеграфа» за 1875 р. вийшла перша праця Новицького «Из записок туриста», де отримали друкарське життя, записані молодим дослідни- ком, народні перекази про запорожців. На жаль, цей матеріал не набув широкого розголосу серед учених, але Яків Павлович продовжив наполегливу й копітку роботу над новим виданням. З'явилась і нагода - відомий український публіцист, історик і літературознавець М.П. Драгоманов готував збірку «Малорусские народные предания и рассказы» [8], до участі в якій запросив і вчителя із Олександрівська. Збірка вийшла з друку в 1876 р., і відразу ж привернула до себе увагу широкого загалу. Не залишилися непомітними й матеріали, запропоно- вані Яковом Павловичем, бо саме тут побачили світ 48 казок та переказів, серед яких «Песиголовцы-людоеды», «Черти и табачники», «Премудрый Соломон и злая мать его», «Мужик, поп и цыган», «Болтливая жена», а також декілька оповідань про запорожців та «південноруські степи» в давнину, зокрема «Медведка», «Вернигора и Крутывус», «Иван Царевич», «Тремсын», «Ох», «Три Кондрата», і декілька казок про дурнів. Майже третину збірки Драгоманова склали матеріали, зібрані саме Я.П. Новицьким. Після видання «Малорусских народных преданий и рассказов» Яків Павлович отримав, у тому ж 1876 р., повідомлення: «Милостивый Государь Яков Павлович! Юго-Западный отдел Императорского Русского Географического общества, в собрании своём 23 января 1876 года избрал Вас в число своих Действительных членов …» [9].

У наукових працях Я.П. Новицького фольклористика, етнографія та історія настільки тісно взаємозв'язані, що будь-яка штучна спроба досліджувати одне без одного приречена на невдачу. Заразом краєзнавчу (у широкому розумінні) спадщину вченого, на наш погляд, неможливо дослідити не поділивши її умовно на певні галузі знань, а саме: фольклорно-етнографічну, історико-краєзнавчу та зі спеціальних історичних дисциплін.

Після виходу з друку в 1876 р. «Малорусских народных преданий и рассказов» Я.П. Новицький зосередив свою увагу на опублікуванні зібраного фольклорно-етнографічного матеріалу. Виконати поставлене завдання вченому вдалось через безліч публікацій у періодичних виданнях. Роботи Новицького з фольклорно-етнографічної тематики побачили світ наприкінці ХІХ - початку ХХ ст. у таких вельми відомих у регіоні й поза його межами виданнях, як «Екатеринославские губернские ведомости», «Екатеринославский юбилейный листок», «Днепр», «Степь», «Киевская Старина», «Этнографическое обозрение» та інших. На цьому етапі діяльності «Нестора української етнографії» вийшли дві найбільш вагомі критичні статті, зокрема М.Ф. Сумцова [10] в 1893 р. і Старого філолога [11] в 1894 р. із загалом позитивними відгуками щодо творчого доробку науковця. «Не торкаючись питань теоретичної етнографії, Яків Павлович показав себе як знавець текстів, точний записувач, обережний коментатор, виявив, власне, ті риси, що їх бракувало не одному українському етнографові. Як етнографа-збирача, Якова Павловича треба поставити поруч з такими видатними фольклористами, як І. Манжура, І.П. Новицький, Г.А. Залюбовський», - писав В.В. Білий [12, С. 366].

Тільки після виходу з друку в 1905 р. «Истории г. Александровска (Екатеринославской губернии) в связи с историей возникновения крепостей Днепровской линии 1770-1806 г.» і «С берегов Днепра. Путевые записки и исследования» Я.П. Новицький вирішив системати- зувати в книжкових виданнях зібраний і вже значною мірою використаний у попередніх публікаціях фольклорний та етнографічний матеріал, доповнити його новими «знахідками» із джерел народної пам'яті.

Переважна більшість дослідників фольклорно-етнографічної спадщини Я.П. Новицького окремо виділяють період з 1905 р. по 1912 р., коли науковець почав готувати до друку окремими збірками оригінальні матеріали фольклорної прози (історичні, міфологічні, топонімічні та ін.). Починаючи з 1907 р., на світ з'явились такі: «Малорусские народныя предания, поверия и рассказы» [13], «Малорусская и запорожская старина в памятниках устного народного творчества» [14], «Запорожские и гайдамацкие клады. Малорусские народные предания, поверия и рассказы, собранные в Екатеринославщине 1873 - 1906 г.» [15], «Народная память об урочищах и исторических лицах Запорожья. Предания и рассказы» [16], «Народная память о Запорожье. Предания и рассказы собранные в Екатеринославщине с 1875 по 1905 гг.» [17], «Духовный мир в представлении малорусского народа. Сказания, суеверия и верования собранные в Екатеринославщине» [18] та ін. У них відображені відомості про виникнення й розвиток козацької вольниці, події суспільно-політичного життя, побут запорожців, їх характер та звичаї.

Умовно фольклорно-етнографічну спадщину козацької тематики (крім історичних пісень) уведену вченим у науковий обіг можна поділити на такі складові, котрі між собою тісно пов'язані: походження запорозьких козаків; історичні постаті; риси з життя запорозьких козаків; козаки - захисники рідної землі; татарські набіги на Україну; зруйнування Запорозької Січі; переселення козаків після ліквідації Січі.

У додатку до видання «Народная память о Запорожье. Предания и рассказы, собранные в Екатеринославщине 1875-1905 г.» Новицький надрукував два рукописи, які, за народними легендами, є копіями листування запорожців із турецьким султаном. Нагадаємо, що цей сюжет ліг в основу картини І.Ю. Рєпіна «Запорожці пишуть листа турецькому султану». Обидві копії схожі за змістом і являють собою приклад козацької одчайдушності та «буйнословості». «Не будеш ти годен синів християнських мати, твого ми війська не боємось; водою і землею биться будем з тобою вражий, проклятий син» [19, С. 117].

М.А. Маркевич у п'ятому томі «Истории Малороссии» [20] раніше Новицького видав «Ответ казаков турецкому султану Ахмету ІІІ», але його джерелом був «один партикулярный архив» м. Гродного. Цікаво, що варіанти «Ответа …» Маркевича і Новицького дуже схожі за змістом. Заразом Я.П. Новицький звернув увагу на помилку, допущену автором «Истории Малороссии»: грамота від турецького султана датоана 1600 роком, тоді як Ахмет ІІІ правив значно пізніше (з 1703 р. до 1730 р.). Зауважимо, що тексти листа запорозьких козаків турецькому султану в ХІХ ст. були достатньо розповсюджені серед населення України. Нерідко їх читали задля розваги під час різних застільних святкувань.

З історичних легенд українського народу, записаних Я.П. Новицьким, окремо слід виокремити матеріали, які стосуються козацьких могил і скарбів. Уведені в науковий обіг Яковом Павловичем легенди, оповідання та перекази про появу могил на території Південної України, можна поділити на дві групи: казкове уявлення про походження могил і реальне ставлення до історії виникнення могильних пагорбів. Уперше Новицький звернувся до походження степових могил у г. «Степи» №5 за 1885 р. Ця тема отримала продовження в «Екатеринославских Губернских Ведомостях» №24 за 1887 р. і «Народной памяти о Запорожье. Преданиях и рассказах, собранных в Екатеринославщине 1875-1905 г.».

У запорозькій землі залишилось чимало речей, німих свідків життя людей у минулому. Багато скарбів, причому більшість з яких і досі чекають свого часу, щоб заговорити в руках науковців-дослідників, сховали козаки, котрі покинули під тиском царських військ обжиті місця. Народна пам'ять зберегла щодо цього велику кількість переказів і повір'їв, значна частина з них побачила світ у надрукованих працях ученого.

Перші відомості про сховані у запорозькій землі скарби Я.П. Новицький між іншим надрукував у №№130, 138 та 146 г. «Днепр» за 1884 р. Загалом ця тема отримала продовження в «Народной памяти о Запорожье. Преданиях и рассказах, собранных в Екатеринославщине 1875-1905 г.», досягнувши апогею в «Запорожских и гайдамацких кладах. Малорусских народных преданиях, повериях и рассказах, собранных в Екатеринославщине. 1873-1906 г.». Це видання є ледве не першою систематизованою публікацією легенд що до скарбів на теренах України і в цьому його унікальність.

Загалом саме завдяки усній народній творчості науковець дійшов висновку: 1) степові могили були насипані стародавніми народами на місці поховання знаті ще задовго до козацької колонізації запорозької землі; 2) запорожці не тільки використовували вже існуючі могили, але й насипали нові, щоб розташовувати на них свої варти; 3) у степу, де майже не траплялись людські поселення, легко було заблукати, тому чумаки прокладали свої шляхи до Криму, орієнтуючись на могили, бо їх можна було побачити навіть на великій відстані.

Згідно з записаними Новицьким опоіданнями, скарби, що залишились у землі на Півдні України, умовно можна поділити на сховані до козацької колонізації, під час неї та після козацької колонізації.

Населення Південної України постійно нарожалось на небезпеку нападу кримських татар. У разі їх нападу люди не тільки ховались хто де міг, вони закопували в землю найцінніше. Коли небезпека минала, то не всім щастило повернутись до своїх речей.

Безліч скарбів залишили й козаки. Дехто із гайдамаків перед черговим походом на ворога приховував гроші до кращого часу, але не вертався на Батьківщину. Найбільше коштовностей і грошей залишилось у запорозькій землі після зруйнування Катериною ІІ козацької вольниці - Січі, бо запорожці розраховували повернутись у рідний край. Великий інтерес викликає й те, як приховували скарби. Їх могли зарити в землю або кинути в Дніпро, обов'язково позначаючи орієнтири захованого. Затишне місце на суходолі затоптувалось кіньми. Нерідко батьки тут же сікли своїх дітей, щоб ті краще запам'ятали, де шукати дорогоцінне майно.

Після переміщення запорожців на територію, що була підвладна Туреччині, серед місцевого населення зберігалось повір'я, що гайдамацькі скарби закляті, тому їх не можна брати. Характерним з цього приводу є зауваження, зроблене Новицьким у передмові до видання «Запорожские и гайдамацкие клады. Малорусские народные предания, поверия и рассказы, собранные в Екатеринославщине. 1873- 1906 г.»: «Все они как и предания имеют живой интерес для историка, археолога, этнографа, но едва ли найдёт в них удовлетворение кладоискатель» [15, С. 5].

Наприкінці своєї творчої діяльності вчений звернувся до магічного фольклору. Світ побачили «Малорусские народные заговоры, заклинания, молитвы и рецепты, собранные в Екатеринославщине» [21]. Тут знайшли відображення незрівнянні зразки магічного фольклору. Я.П. Новицький записав їх переважно зі слів відомих знахарів і знахарок Катеринославського, Олександрівського та Маріупольського повітів (нащадків галдовників), класифікував добутий під час пошукової роботи матеріал відповідно до вікових хвороб.

Ще до Я.П. Новицького на Катеринославщині були спроби досліджувати фольклорну спадщину регіону, серед них - «Устное повествование бывшего запорожца Коржа», надруковане в журналі Міністерства народної освіти у 1838, 1839 рр. та пізніше (у 1842 р.) перевидане окремою брошурою в Одесі. Незажаючи на всі позитивні риси таких першодруків, подібні публікації мали випадковий і однобічний характер. Найбільш відомі етнографічні та фольклорні збірки (наприклад, А.Л. Метлинського «Народные южнорусские песни», 1854 р. та П.П. Чубинського, який видав матеріали влісних етнографо-статистичних експедицій 1869-70 рр. щодо дослідження України, Білорусії та Молдови), довгий час оминали стороною цей козацький край. Є підстави стверджувати, що на Катеринославщині до 70-х років ХІХ ст. не було науковців, котрі б системно цікавились фольклором та етнографією цього регіону. Колишній редактор «Екатеринославских губернских ведомостей» М. Мізко в рецензії на видання «Народные южнорусские песни» А.Л. Метлинського показав неабиякі знання усної народної творчості краю, хоч напрямок його інтересів мав більше літературний, ніж науково-дослідний характер. А.О. Скальковський у «Истории Новой Сечи» ввів у науковий обіг пісні про Олешківську Січ і Саву Чалого, але його (і не тільки його) нечислені записи вимагали критичної перевірки, бо серед них були й «фальшиві». Достовірність же матеріалу, здобутого Яковом Павловичем, не викликала сумнівів навіть у такого копіткого дослідника фольклору та етнографії, як М.Ф. Сумцов.

У 1905 р. в «Сборнике статей Екатеринославского научного общества по изучению края» Сумцов визнав, що «обширная область Новороссии, в частности наиболее крупная по историческому значению часть её - Екатеринославщина - в круг этнографических изучений вошла весьма поздно и в области фольклора исследована мало» [6, С. 3].

Корінні зміни відбулись у 80-90-х рр., коли у місцевих виданнях: «Екатеринославские губернские ведомости», «Екатеринославский юбилейный листок», «Днепровская молва», «Приднепровский край», газетах «Днепр» і «Степи» опублікували чимало фольклорних та етнографічних матеріалів за підписом І.І. Манжури, Я.П. Новицького і Д.І. Яворницького. Хоча ці дослідники опрацьовували фольклорний матеріал того ж самого регіону, що підтверджується наявністю в їх дослідженнях деякої кількості схожих публікацій (навіть інколи науковці використовували одне джерело), але вони ніколи не повторювали один одного, бо кожен був особистістю зі своїм власним баченням зібраного матеріалу. На думку М.Ф. Сумцова, після них: «трудно предположить появление новых обширных материалов в области археологической этнографии …; но возможны ещё ценные дополнения» [6, С. 9].

Висновки

фольклорний етнографічний новицький історичний

Я.П. Новицькому, особливо на початку його наукової діяльності, бракувало спеціальної освіти, але, поступово, наполеглива самоосвіта зробила свою справу. Якщо у перших фольклорно-етнографічних працях автор лише прагнув донести до наступних поколінь тогочасний голос народу (цим пояснюється документальна точність його творів), то пізніше Яків Павлович став ще й робити власні висновки.

Література

1. Александровская уездная земская управа - Новицкому Я.П. Письма об избрании попечителем сельской школы и о праве беспрогонных разъездов, о вознаграждении за сбор статистических сведений по уезду. 27 декабря 1891 г. - 25 мая 1893 г. // ІР НБУВ - Ф. 202. - № 107 - 112.

2. Ред. газеты «Екатеринославский листок». Листи до Новицького Я.П. 1882 -1883 рр. // ІР ІМФЕ - Ф. 4-3/112.

3. Ред. газеты «Одесский листок». Лист до Я.П. Новицького. 1885 р. // Там же. - Ф. 4-3/ 114.

4. Пономарьов А. Українська етнографія. Курс лекцій / А. Пономарьов - К.:«Либідь», 1994. - 316 с.

5. Горленко В.Ф. Становление украинской этнографии конца XVIII - первой половины ХІХ в. / В.Ф. Горленко. - К.: 1988. - 212 с.

6. Сумцов Н.Ф. Об этнографическом изучении Екатеринославской губернии / Н.Ф. Сумцов // Сборник статей Екатеринославского научного общества по изучению края. - Екатеринослав: Типография губернского земства, 1905. - С. 1-10.

7. Новицкий Я.П. Программа для собирания этнографических сведений /Я.П. Новицкий // Екатеринославские губернские ведомости. - 1888. - №28.

8. Драгоманов М.П. Малорусские народные предания и рассказы // Свод М. Драгоманова. - К.: Изд. Юго-Западного отд. русск. географ. о-ва, 1876. - 462 с.

9. Біографічні матеріали: офіційні документи про право на учителювання, похвальні грамоти. 1862 - 1914 рр. // ІР ІМФЕ - Ф. 4-1/1.

10. Сумцов М.Ф. Современная малорусская этнография / М.Ф. Сумцов. -Ч. 1. - К.: Издание редакции журнала «Киевская старина», 1893. - С. 34-129.

11. Старый филолог. Этнографический сборник по Екатеринославской губернии, вышедший в Харькове / Старый филолог // Екатеринославские губернские ведомости. - 1894. - №193. - 8/ІХ.

12. Білий В.В. Я.П. Новицький / В.В. Білий // Записки історико-філологічного відділу УАН. - 1926. - Кн. 7-8. - С. 358 - 366.

13. Новицкий Я.П. Малорусские народные предания, поверия и рассказы / Я.П. Новицкий // Відбиток з «Александровского адрес-календаря», 1907. - 30 с.

14. Новицкий Я.П. Малороссийская и запорожская старина в памятниках устного народного творчества / Я.П. Новицкий. - Александровск: Типография Б.Я. Штерн, 1907. - 24 с.

15. Новицкий Я.П. Запорожские и гайдамацкие клады. Малорусския народные предания, поверия и рассказы, собранные в Екатеринославщине. 1873-1906 г. / Я.П. Новицкий. - Александровск: Тип. Б.Я. Штерн, 1908. - 76 с.

16. Новицкий Я.П. Народная память об урочищах и исторических лицах Запорожья. Предания и рассказы / Я.П. Новицкий // Відбиток з «Александровского адрес-календаря», 1909. - 54 с.

17. Новицький Я.П. Народная память о Запорожье. Предания и рассказы собранные в Екатеринославщине. 1875-1905 г. / Я.П. Новицкий. - Екатеринослав: Типография губернського земства, 1911. - 116 с.

18. Новицкий Я.П. Духовный мир в представлении малорусского народа. Сказания, суеверия и верования собранные в Екатеринославщине / Я.П. Новицкий. - Екатеринослав: Типография губернского земства, 1912. - 24 с.

19. Новицкий Я.П. Народная память о Запорожье. Предания и рассказы, собранные в Екатеринославщине 1875 - 1905 г. / Я.П. Новицкий. - Рига: «Спридитис», 1990. - 118 с.

20. Маркевич Н. История Малороссии / Н. Марченко. - М.: Изд. книгопродавца О.И. Хрусталёва в тип. А. Семена, 1843. - Т. 5. - 345 с.

21. Новицкий Я.П. Малорусские народные заговоры, заклинання, молитвы и рецепты, собранные в Екатеринослащине / Я.П. Новицкий. - Отд. оттиск: Летопись Екатеринославской учёной архивной комиссии. Под ред. А.С. Синявского. Вып. 9. - Екатериносла, 1913. - 42 с.

References

1. Aleksandrovskaia uezdnaia zemskaia uprava - Novytskomu Ya. P. Pys'ma ob yzbranyy popechytelem sel'skoj shkoly y o prave besprohonnykh raz'ezdov, o voznahrazhdenyy za sbor statystycheskykh svedenyj po uezdu. [Letters about his election as curator of a rural school and the right to travel without travelling allowances, award for collecting of statistical information of the district]. December 27, 1891 -May 25, 1893 // IR NBUV - F. 202. - No.107 - 112.

2. Red. hazety «Ekaterynoslavskyj lystok». Lysty do Novyts'koho Ya.P. [Letters to Y.P Novitskiy] 1882 - 1883 // IR IMFE - F. 4 -3/112.

3. Red. hazety «Odesskyj lystok». Lyst do Y.P.Novyts'koho [Newspaper printing office “Odesskyj lystok”. Letter to Y.P. Novitskiy] 1885 //The same. /F. 4-3/ 114.

4. Ponomar'ov A.Ukrains'ka etnohrafiia. [Ukrainian ethnography] Сourse of lectures/А. Ponomar'ov - K.: «Lybid'», 1994. - 316 p.

5. Horlenko V.F. Stanovlenye ukraynskoj etnohrafyy kontsa XVIII - pervoj polovyny KhIKh v. [Formation of Ukrainian ethnography in the late XVIII - first half of the XIX century]. / V.F. Horlenko -K.: 1988. - 212 p.

6. Sumtsov N.F. Ob etnohrafycheskom yzuchenyy Ekaterynoslavskoj hubernyy [About ethnographic investigation of Yekaterinoslav province]/ N.F. Sumtsov // Sbornyk statej Yekaterinoslavskoho nauchnoho obschestva po yzuchenyiu kraia. [Collection of articles of the Yekaterinoslav Scientific Society about investigation of the region]. - Yekaterinoslav: Printing Office of Governmental District Council, 1905. -P. 1 -10.

7. Novitskiy Ya.P. Prohramma dlia sobyranyia etnohrafycheskykh svedenyj [Ethnographic data collection program]/ Y.P. Novitskiy// Yekaterynoslavskye hubernskye vedomosty. - 1888. - No.28.

8. Drahomanov M.P. Malorusskye narodnye predanyia y rasskazy [Little Russian folk legends and stories]//Collection of M. Drahomanov -K.: Ed. South-Western Depart. Of Rus. Geo. Society, 1876. - 462 p.

9. Biohrafichni materialy: ofitsijni dokumenty pro pravo na uchyteliuvannia, pokhval'ni hramoty. [Biographic materials: official documents about teaching right, certificates of achievements]. 1862 - 1914 // IR IMFE - F. 4 -1/1.

10. Sumtsov N.F. Sovremennaia malorusskaia etnohrafyia [Modern Little Russian ethnography/ M.F. Sumtsov/ -Ch. 1. -K.: Yzdanye redaktsyy zhurnala «Kyevskaia staryna» [Edition of magazine staff “Kyevskaia staryna”], 1893. -P. 34 -129.

11. Staryj fyloloh. Etnohrafycheskyj sbornyk po Yekaterinoslavskoj hubernyy, vyshedshyj v Khar'kove [Ethnographic collected book of Yekaterinoslav province, issued in Kharkov]/Staryj fyloloh//Yekaterinoslavskye hubernskye vedomosty. - 1894. - №193. - 8/ІХ.

12. Bilyj V.V. Y.P. Novytskiy/V.V. Bilyj//Zapysky istoryko-filolohichnoho viddilu UAN. [Records of historical and philological department of Ukrainian Academy of Science]. - 1926. -Book 7 -8. -P. 358 - 366.

13. Novitskiy Ya.P. Malorusskye narodnye predanyia, poveryia y rasskazy [Little Russian folk tales, legends and stories]/Y.P. Novitskiy//Vidbytok z «Aleksandrovskoho adres-kalendaria», 1907. - 30 p.

14. Novitskiy Ya.P. Malorossyjskaia y zaporozhskaia staryna v pamiatnykakh ustnoho narodnoho tvorchestva [Little Russian and Zaporozhye old times in folk culture memorial]/ Y.P Novytskiy - Aleksandrovsk: Printing office of B.Y. Shtern, 1907. - 24 p.

15. Novitskiy Ya.P. Zaporozhskye y hajdamatskye klady. Malorusskye narodnye predanyia, poveryia y rasskazy, sobrannye v Yekaterinoslavschyne. [Zaporozhye and haydamak treasures. Little Russian folk tales, legends and stories collected in Yekaterinoslav]. 1873 -1906. /Y.P. Novitskiy - Aleksandrovsk: Type. B.Y. Shtern, 1908. - 76 p.

16. Novitskiy Ya.P. Narodnaia pamiat' ob urochyschakh y ystorycheskykh lytsakh Zaporozh'ia. [National memory about districts and historical persons of Zaporozhye] Legends and stories- Y.P. Novitskiy//Vidbytok z «Aleksandrovskoho adres-kalendaria», 1909. - 54 p.

17. Novitskiy Ya.P. Narodnaia pamiat' o Zaporozh'e. Predanyia y rasskazy sobrannye v Yekaterinoslavschyne. [National memory about Zaporozhye. Legends and stories collected in Yekaterinoslav]. 1875 -1905. /Y.P. Novitskiy - Yekaterinoslav: Printing Office of Governmental District Council, 1911. - 116 p.

18. Novitskiy Ya.P. Dukhovnyj myr v predstavlenyy malorusskoho naroda. Skazanyia, sueveryia y verovanyia sobrannye v Yekaterinoslavschyne [Spiritual world in the representation of Little Russian people. Tales, superstitions and beliefs collected in Yekaterinoslav region]/ Y.P. Novitskiy - Yekaterinoslav: Printing Office of Governmental District Council, 1912. - 24 p.

19. Novitskiy Ya.P. Narodnaia pamiat' o Zaporozh'e. Predanyia y rasskazy sobrannye v Yekaterinoslavschyne. [National memory about Zaporozhye. Legends and stories collected in Yekaterinoslav]. /Y.P. Novitskiy. -Riga: «Sprydytys», 1990. - 118 p.

20. Markevych N. Ystoryia Malorossyy [History of little Russia] / N. Marchenko. -М.: Ed. knyhoprodavtsa of O.Y. Khrustaliova v typ. A. Semena, 1843. -T. 5. - 345 p.

21. Novitskiy Ya.P. Malorusskye narodnye zahovory, zaklynannia, molytvy y retsepty, sobrannye v Yekaterinoslaschyne [Little Russian folk conspiracies, spells, prayers and recipes collected in Yekaterinoslav] / Ya.P. Novitskiy. - Otd. ottysk: Letopys' Yekaterinoslavskoj uchionoj arkhyvnoj komyssyy [Chronicle of the Yekaterinoslav Academic Archival Commission]. edited by A.S. Sinyavskiy Ed. 9. -Yekaterinoslav, 1913. - 42 p.

Размещено на Allbest.ru