Сімейні конфлікти та шляхи їхнього розв'язання наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. (за матеріалами преси підросійської України)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Сімейні конфлікти та шляхи їхнього розв'язання наприкінці ХІХ - на початку ХХ ст. (за матеріалами преси підросійської України)

Кругляк Марина - кандидат історичних наук, доцент, викладач суспільних дисциплін ВСП "Житомирський торговельно-економічний фаховий коледж Державного торговельно-економічного університету"

Пашківський Валерій - вчитель історії ліцей № 20 м. Житомира

Анотація

Мета дослідження - проаналізувати особливості висвітлення на сторінках преси підросійської України кінця ХІХ - початку ХХ ст. сімейно-побутових конфліктів та пропонованих державою і громадськістю шляхів їхнього розв'язання. Методологія дослідження базується на таких загальнонаукових принципах, як історизм, об'єктивність, системність, а також на використанні загальнонаукових (аналізу і синтезу, індукції і дедукції, класифікації і типологізації, порівняння й абстрагування, узагальнення й систематизації) та спеціальних (історико-генетичного, історико- порівняльного, аналогії) методів. Наукова новизна дослідження полягає в тому, що вперше у вітчизняній історичній науці розглянуто висвітлення тогочасною пресою сімейних конфліктів; акцентовано на шляхах їхнього розв'язання; продемонстровано значення ЗМІ для формування концепції нової сім'ї, вільної від патріархальних норм. Висновки. Сімейні конфлікти були повсякденним явищем кінця ХІХ - початку ХХ ст., про що свідчать численні публікації інформативного та аналітичного характеру в тогочасній пресі Наддніпрянщини. Найчастіше причини конфліктів мали романтичний характер (ревнощі, подружня зрада), нерідко вони відбувалися в стані алкогольного сп'яніння одного з членів подружжя, у стані афекту та нервового збудження й супроводжувалися застосуванням побутових предметів (ножі, сокири) та вогнепальної зброї, хімічних і отруйних речовин (сірчаної і карболової кислот, миш'яку). Фізичне насильство чоловіка стосовно жінки було звичним явищем у Російській імперії періоду модернізації. Причинами цього можна вважати патріархальний устрій суспільства; значний вплив церкви, яка засуджувала роздільне проживання чоловіка і жінки; ускладненість процедури розлучення; невисокий рівень грамотності вихідців із незаможних верств суспільства; доступність алкоголю і зброї. Частина судових справ про вбивство одного з подружжя завершувалася винесенням виправдувального вироку з боку присяжних засідателів. На боці виправданих судом нерідко були й оглядачі місцевої преси, що свідчить про те, які зрушення в бік досягнення гендерної рівності та емансипації жінок, хоч і повільно, однак відбувалися, а патріархальні основи суспільства потроху руйнувалися в бік демократизації. Дехто вбачав у цьому крах сім'ї як соціального інституту. Водночас, слід говорити про природну трансформацію сім'ї, що було явищем закономірним відповідно до змін в економіці і культурі, одним з каталізаторів яких стала преса.

Ключові слова: "Волынь", "Киевлянин", конфлікт, насильство, преса, "Рада", розлучення, суд присяжних.

FAMILY CONFLICTS AND THE WAYS OF THEIR RESOLUTION AT THE END OF THE 19th - AT THE BEGINNING OF THE 20th CENTURY (ACCORDING TO THE MATERIALS OF THE PRESS OF SUB-RUSSIAN UKRAINE) преса конфлікт побутовий

KRUGLIAK Maryna - Candidate of Historical Sciences, Associate Professor, Social Studies Teacher of Zhytomyr College of Trade and Economics of State University of Trade and Economics

PASHKIVSKYI Valerii - Teacher of History, Lyceum No. 20 of Zhytomyr

Abstract. The purpose of the research is to analyze the features of coverage on the pages of the press of Sub-Russian Ukraine at the end of the 19th and the beginning of the 20th centuries family conflicts and the ways of their resolution proposed by the state and the public. The research methodology is based on such general scientific principles as historicism, objectivity, systematicity, as well as on the use of general scientific (analysis and synthesis, induction and deduction, classifi cation and typology, comparison and abstraction, generalization and systematization) and special (historical-genetic, historical and comparative, analogy) methods. The scientific novelty of the research lies in the fact that for the first time in domestic historical science, coverage of family conflicts by the press at that time is considered; the ways of their solution are focused on; the importance of mass media for the formation of the concept of a new family, free from patriarchal norms, in which separate cohabitation of spouses, premarital sexual relations and divorce is a common phenomenon, is demonstrated. Conclusions. Family conflicts were an everyday phenomenon of the late 19th and early 20th centuries, as evidenced by numerous informative and analytical publications in the press of Sub-Russian Ukraine of that time. Most often, the causes of conflicts were of a romantic nature (jealousy, adultery), often they occurred when one of the spouses was intoxicated, in a state of affect and nervous excitement, and were accompanied by the use of household items (knives, axes) and firearms, chemical and poisonous substances (sulphuric and carbolic acids, arsenic). Physical violence by a man against a woman was a common phenomenon in the Russian Empire during the period of modernization. The reasons for this can be considered the patriarchal system of society; significant influence of the church, which condemned the separate residence of men and women; complexity of the divorce procedure; low level of literacy of people from the poor strata of society; availability of alcohol and weapons. A part of court cases, which were accompanied by the murder of one of the spouses, ended with an acquittal by the jurors. Local press commentators were often on the side of those acquitted by the court, which testifies to the fact that the progress towards achieving gender equality and the emancipation of women, albeit slowly, was taking place, and the patriarchal foundations of society were gradually being destroyed in the direction of democratization. Some saw in this the collapse of the family as a social institution. Probably, we should talk about the natural transformation of the family, which was a natural phenomenon in accordance with the changes in the economy and culture, one of the catalysts of which was the press.

Key words: "Volyn", "Kievlianin", conflict, violence, press, "Rada", divorce, jury trial.

Постановка проблеми. За даними міністерки соціальної політики Юлії Соколовської, щороку 20% українських жінок потерпають від насильства. У 90% випадків йдеться про насильство чоловіків стосовно жінок. Лише 10% повідомлень про насильство в сім'ї доходить до правоохоронних органів. До початку російсько-української війни 2022 р. від домашнього насильства в Україні страждало близько 1,8 млн жінок, а 600 жінок щороку гинуло від рук насильників. Для протидії цього ганебного явища 20 червня 2022 р. Верховною Радою було ратифіковано "Конвенцію Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу із цими явищами", більш відому як "Стамбульська конвенція" (Собко, 2019; Марчук, 2023).

Український правник Б. Головкін виділяє як окрему групу злочинів сімейно-побутові (Головкін, 2000). Тим не менш, насильство є лише однією з форм прояву сімейних конфліктів. О. Васильченко стверджує, що "сімейні конфлікти - це протиборство між членами сім'ї на основі зіткнення протилежно спрямованих мотивів і поглядів (Васильченко, 2016). За оцінками конфліктологів, у 80-85 % сімей відбуваються конфлікти, у той же час у решти (15-20%) виникають сутички із різних причин (Сингаївська, Лукаш, 2021, с. 253). Сучасні соціологи та психологи стверджують, що учасники подружніх конфліктів часто не є протиборчими сторонами, які адекватно усвідомили свої цілі; це швидше жертви неусвідомлюваних ними рис особистості і неправильного, невідповідного реальності, бачення ситуації і себе в ній. Даний тип конфліктів часто пов'язаний із прагненням людей задовольнити ті чи інші потреби або створити умови для їх задоволення без урахування інтересів партнера (Павлюк, Архипенко, 2018).

Якими були сімейні конфлікти наприкінці ХІХ - на початку ХХ ст., що спонукало людей до застосування насильства, як держава і громадськість регулювали вирішення і попередження ситуацій подружніх чвар та яку роль відігравала преса у залагодженні конфліктів, - відповідь на ці питання, безумовно, підкаже додаткові шляхи до попередження сімейних конфліктів сьогодні.

Аналіз джерел та останні дослідження. Проблема сімейних конфліктів, причин їхньої появи, типології та класифікації піднімають у своїх публікаціях вітчизняні соціологи, правники та психологи Б. Головкін (Головкін, 2000), О. Васильченко (Васильченко, 2016), Т. Кругла (Кругла, 2017), М. Павлюк, Н. Архипенко (Павлюк, Архипенко, 2018), Г. Собко (Собко, 2019), І. Сингаївська, Ю. Лукаш (Сингаївська, Лукаш, 2021). Натомість конфлікти кінця ХІХ - початку ХХ ст. досі не стали об'єктом дослідження науковців. Поодинокі згадки про них знаходимо у працях А. Макарова (Макаров, 2018) та М. Кругляк (Кругляк, 2015). Тому при написанні статті головна увага зверталася на дані джерел, зокрема - пресу підросійської України кінця ХІХ - початку ХХ ст. Найбільш інформативною є газета "Киевлянин" (Київ), в якій знаходимо не просто коротку інформацію про той чи інший сімейний конфлікт, який мав місце у різних містах Російської імперії, а й подеколи критичні зауваження журналістів щодо доцільності реформування російського законодавства та правил співжиття й заклик до розширення умов для отримання розлучення. Газети "Волынь" (Житомир) та "Рада" (Київ) меншою мірою приділяли увагу описові конфлікту, часто обмежуючись лише короткою заміткою у 2-3 речення у розділі місцевої хроніки.

Мета статті - проаналізувати особливості висвітлення на сторінках преси підросійської України кінця ХІХ - початку ХХ ст. сімейно-побутових конфліктів та пропонованих державою і громадськістю шляхів їхнього розв'язання.

Виклад основного матеріалу. Фізичні покарання дружин з боку чоловіків були буденним явищем наприкінці ХІХ - на початку ХХ ст. Так, кореспондент "Волыни" 1896 р. описував епізод сімейної сварки, що мала місце в с. Печенігах на Харківщині. Після того, як дружина народила дитину, чоловік став щодня її бити. Жінка не могла зрозуміти причини тортур, адже за рік, що пара прожила разом, випадків насильства з боку чоловіка не було. На запитання дружини, за що її б'ють, чоловік відповів коротко: "Вгадай, тоді припиню". Як виявилося, причиною обурення чоловіка було те, що дружина народила йому дочку, а не сина. Після того, як жінка пообіцяла, що друга дитина буде хлопчиком, чоловік припинив її бити (Дневник печати, с. 3).

Нерідко побиття чоловіком дружини могло призвести й до смерті жінки. Оглядач "Волыни" 1 травня 1896 р. у замітці "Звіряча розправа" повідомляв про те, що один з селян села Старганки, дехто Коростецький за якусь невідому провину "до того бив свою дружину, що вона одразу ж віддала Богові душу" (Зверская расправа, с. 3). Утім, преса повідомляла й про вбивства чоловіків дружинами. 21 червня 1896 р. "Волынь" писала про те, як селянка Анна Аврамчукова після сварки із чоловіком Іваном Аврамчуковим взяла поліно й декілька разів вдарила ним по голові свого чоловіка. Через декілька днів після інциденту чоловік помер. Дана подія мала місце в одному із сіл Старокостянтинівського повіту (Местная хроника. Убийство, с. 2).

Нерідко вбивства мали місце через зраду одного з членів подружжя. 3 листопада 1896 р. "Волынь" писала про "вбивство на романтичній підкладці". У селі Будищах Житомирського повіту в полі було знайдено тіло вбитого селянина Михайла Карпенка. Як з'ясувало невдовзі слідство, вбивство здійснене селянином Чарнецьким у змові з дружиною загиблого, які виявилися коханцями. Про любовний зв'язок своєї дружини із Чарнецьким загиблий здогадався, тож став слідкувати за нею. Тому коханцями й було вирішено вбити чоловіка (Местная хроника. Убийство на романтической подкладке, с. 3).

Доволі часто у пресі з'являються історії про використання розчину сірчаної кислоти в якості засобу помсти. Так, "Волынь" 25 лютого 1897 р. повідомляла про те, як 12 лютого у Новограді-Волинському модистка облила свого колишнього коханця та його приятеля розчином кислоти, коли ті прогулювалися вулицею. Мотивом стало нещасливе кохання: внаслідок співжиття дівчини із потерпілим у неї народилася дитина, яку колишній коханець відмовився визнавати й не захотів сплачувати гроші на утримання. Звернення до суду та до слідчого не допомогли дівчині, в якої, до того ж, були батьки- інваліди. Фінансові труднощі стали причиною даного вчинку. Прикметно, що подача матеріалу в подібній публікації відрізнялася від тих, в яких йшлося про повсякденне життя сільських мешканців. Складається враження, що журналіст на боці дівчини, яка "впала у повний відчай", він ніби хоче виправдати її в очах читачів, попри той злочин, який вона вчинила (Корреспонденции. Новоградволынск, с. 4). Використання сірчаної кислоти як засобу помсти зустрічаємо і в публікаціях 1900-х років, причому про нього згадують ледь чи не щономера (Облитие серной кислотой, 1909, с. 4; Семейная драма, 1910, с. 3). Зауважимо, що використання цієї хімічної речовини у побуті киян розпочалося в 1870-ті рр. За даними київського краєзнавця Анатолія Макарова, спершу кислоту ставили у різнокольорових склянках між віконними рамами, аби в такий спосіб узимку видалити вологу та паморозь на шибках. А ось уже у 1876 р. кислоту було використано як засіб покарання київськими підпільниками. Загалом, зазначає дослідник, після гучних процесів над народниками наприкінці 1870-х і на початку 1880-х рр. "купоросну олію" (торгова назва концентрованої сірчаної кислоти) стали доволі часто використовувати міські жителі в побутових конфліктах, причому спершу "київськими месницями із пляшками або склянками в руках були жінки з робітничого та ремісничого середовища". Перший подібний випадок на сторінках "Киевлянина" прослід- ковано у 1883 р. (Макаров, 2018, с. 155-159).

Поряд із сірчаною кислотою активно використовували карболову. Зокрема, газета "Рада" у травні 1908 р. повідомляла про те, як киянин Болеслав Куль "на ґрунті непорозуміння" вбив свою дружину з револьвера, а потім застрелився. Однак постріл у себе не став смертельним, тож самогубець дістав з кишені пляшку з карболовою кислотою, випив і нарешті помер (По Украіні. Драма в сім'ї, с. 2). У листопаді 1906 р. 23-річна Надія Строганова вчинила самогубство, випивши карболової кислоти. Причиною даного вчинку стало небажання хлопця, з яким вона жила, з нею одружитися (У Київі. Самовбивство, с. 3).

Ще один спосіб помсти, до якої вдавалися зраджені жінки, це підпален- ня свого чоловіка/коханця. 3 жовтня 1902 р. "Киевлянин" повідомляв про те, як у Миколаєві зраджена 50-річна дружина Марія вирішила облити свого чоловіка - 42-річного кучера Компаненца - гасом, коли той заснув. Чоловіка вдалося врятувати. Цікаво, що Компаненц, прийшовши до тями, пробачив дружину й просив її не переслідувати (Поджог мужа женой, с. 4). Також жінки вдавалися до отруєння як способу позбутися чоловіка. 25 червня 1903 р. "Киевлянин" повідомив історію про спробу вбивства чоловіка дружиною в одному із сіл Херсонської губернії. Приваблива дівчина зустрічалася з двома хлопцями, однак одружитися вирішила із більш заможним. Тим не менш, опісля весілля вона не покинула свого коханця, про що дізнався законний чоловік та став бити дружину. За намовою матері дівчина вирішила отруїти чоловіка миш'яком. Спершу отруту підсипали в кашу, однак чоловіка це не вбило; потім вирішили додати її до молока. Однак й опісля цього чоловік вижив. Тож зрадлива дружина вирішила найняти "кілера", заплативши йому символічні 50 коп. Найманець на ім'я Трусько декілька разів ударив ломом по голові сплячого в клуні чоловіка. Думаючи, що нарешті чоловік таки помер, дружина стала кричати й кликати сусідів, аби вони засвідчили факт смерті. Однак невдовзі виявилося, що чоловік дихає, тож Труськові не залишалося нічого іншого, як зізнатися у замаху на вбивство (Убийство мужа, с. 4).

Є в пресі й згадки й про використання зброї. Зокрема, 30 вересня 1901 р. дворянин Владислав Грабовський вистрілив опівночі з револьверу у свою дружину Тамару. Дана подія відбувалася в центрі Києва, на Фундуклеївській вулиці. Жінку було поранено в ліву руку. Вистрілити вдруге завадили городовий та нічний сторож. Прийшовши до тями, жінка розповіла, що працює в балеті у міському театрі; що в червні одружилася, однак змогла прожити із чоловіком лише чотири дні. Чоловікові це рішення не сподобалося, й він став переслідувати дружину. Його план був простим: вбити її, а потім покінчити життя самогубством (Покушение на женоубийство, с. 3). Цього ж року подібна сімейна драма мала місце в Одесі. Чоловік, Георгій Лівіус, сварився зі своєю дружиною Пауліною через її часту відсутність вдома та спілкування із сестрою. Як покарання дружини чоловік подеколи застосовував силу. Під час однієї зі сварок пан Лівіус вирішив застрелити дружину, а потім і себе. Здійснивши несмертельні постріли, Георгій був упевнений, що вбив свою кохану, тому покінчив життя самогубством. Пізніше з'ясувалося, що Пауліна вижила. Померлому було лише 23 роки (Семейная драма, 1901, с. 4).

Однак не лише чоловіки стріляли у жінок. Інколи траплялося й навпаки. Так, у червні 1908 р. власниця великого магазину золотих та офіцерських речей у Києві Євдокія Іногда застрелила з револьвера свого чоловіка Микиту, а потім мала намір всадити кулю й собі, чому завадив її 15-річний син. Цікаво, що покійний був третім чоловіком, що на початку ХХ ст. вважалося річчю неймовірною (По Украіні. Жінка вбила чоловіка, с. 2).

Може скластися враження, що дістати зброю у той час було складно. Зовсім ні. У 1912 р. в "Киевлянине" знаходимо рекламу широкого асортименту зброї, яку пропонував московський збройний магазин. Наприклад, іноземні пістолети продавали за 2 руб. 75 коп., вартість 50 патронів становила 70 коп. Продавці надсилали безкоштовний каталог на 216 сторінок. Гладкоствольну зброю можна було придбати без документів (Реклама. Оружие, с. 6). Тим не менш, для легального використання зброї потрібно було отримати дозвіл поліції. Проте покарання за спійманого із револьвером полягало лише у сплаті штрафу в 3-5 руб. із конфіскацією зброї. До слова, напередодні та в роки революції 1905-1907 рр. ледь не в кожного студента була вогнепальна зброя (Кругляк, 2015, с. 308). Тож якщо студентові було нескладно придбати зброю, то що вже й казати про більш заможні верстви суспільства.

Ще однією з причин вбивства була вагітність дружини від іншого чоловіка. Селянин Матвій Скакун (19 років) застрелив свою дружину (22 роки), адже взяв її вагітною від іншого, до того ж, дружина дозволяла собі фліртувати з чоловіками. Дана подія відбувалася у Богодухівському повіті на Харківщині восени 1901 р. (Женоубийство, 1901, с. 4).

У газетах є поодинокі оповіді про непрості стосунки зятя й тещі. Так, 3 жовтня 1910 р. і 7 березня 1911 р. "Киевлянин" повідомляв про замах 30-річ- ного міщанина Михайла Омельченка на 23-річну вагітну дружину й тещу, коли чоловік вистрілив у жінок п'ять разів. Подія мала місце в центрі Києва, на Володимирській вулиці. Однією з причин сварки було те, що теща постійно втручалася у суперечки подружжя. Після скоєння злочину жінок було доправлено в лікарню, де за два тижні теща померла, а до самого Омельченка застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 5 місяців. Натоміть на суді присяжні виправдали вбивцю (Покушение на убийство жены и тещи, с. 4; Убийство тещи и покушение на убийство жены, с. 5).

Рідко, однак усе ж зустрічаємо інформацію про конфлікти із мачухою. Так, "Волынь" 2 лютого 1895 р. у рубриці "Місцева хроніка" повідомляла про те, що 10 січня у с. Решнівка під час сварки із вагітною мачухою пасербиця селянка А. Шахрай так сильно її вдарила палицею по животі, що остання на другий день народила передчасно мертву дитину (Местная хроника, с. 3).

Поодинокими є публікації й про інцест. Так, "Рада" у випуску від 23 вересня 1908 р. розповідала "Страшну драму". У замітці йшлося про інцидент, що стався за декілька днів до виходу газети. До київської поліції прийшов студент місцевого політехнічного інституту К. й розповів, що він чотири роки прожив, як чоловік із жінкою, зі свою сестрою. У 1908 р. сестра зава- гітніла, однак після пологів померла, невдовзі пішла у засвіти й дитина. К. не зміг далі приховувати своє грішне життя, тож вирішив прийти у відділок, де його було арештовано (По Украіні. Страшна драма, с. 3). У листопадовому номері "Рада" повідомляла про факт сексуальних стосунків батька із дочкою. 15-річна дівчина Є. Уткина, дочка церковного сторожа, звернулася до єлиса- ветської поліції. Три роки тому її збезчестив 52-річний батько й примусив до співжиття. Слід звернути увагу на таку ремарку журналіста: "Дівчина, боячись свого суворого батька, досі мовчала про це. Але тепер, почувши з газет про подібні випадки, вона й наважилась прохати собі оборони". Напевно, тема інцесту стала в цей час "на слуху" (По Украіні. Батько й дочка, с. 3).

Проаналізувавши газетні публікації кінця ХІХ - початку ХХ ст., доходимо висновку, що найчастіше вбивства під час сімейних конфліктів відбувалися в стані афекту, на тлі ревнощів (Убийство из ревности, 1904, с. 4), а також у стані алкогольного сп'яніння, причому це нерідко стосувалося як вбивці, так і жертви (Плоды пьянства, с. 4); під час психозу (Покушение на убийство жены, с. 3). Саме тому вбивця брав до рук предмети, що знаходилися поряд. Сімейні чвари часто супроводжувалися використанням ножа як засобу покарання партнера. Зокрема, 23 липня 1902 р. "Киевлянин" розповідав про те, як в Одесі Тимофій Худяков зарізав власну дружину, підозрюючи її у подружній невірності (Женоубийство, 1902, с. 4). В іншій замітці від 30 липня 1902 р. йдеться про те, як 26 липня вночі Д. Борщов вдарив сокирою по голові свою дружину, внаслідок чого вона померла. Дана подія мала місце в Катеринославі (Убийство из ревности, 1902, с. 3). У березні 1907 р. домовласник Трохим Маршуба під час сварки із дружиною Параскевою відрубав їй шашкою великий палець на правій руці (Свирепый муж, с. 3). Є свідчення того, що й жінки використовували сокиру для вчинення злочину. Так, 11 грудня 1902 р. одеситка Уляна Радчук вбила сокирою свого чоловіка Григорія Радчука. Однак подібний злочин можна розглядати виключно як самооборону: чоловік прийшов додому п'яним та став, як і завжди, бити свою дружину (Мужеубийство, 1902, с. 4).

Подібні сімейні конфлікти із трагічним фіналом найчастіше мали місце в родинах, де чоловік/дружина мали невеликі статки: чорноробочі, прачки (Мужеубийство, 1903, с. 3), селяни (Женоубийство, 1901, с. 4), візники (Поджог мужа женой, с. 4), шевці (Убийство мужа-истязателя, 1903, с. 4), двірники (Облитие серной кислотой, 1906, с. 4). Тим не менш, інколи "Киевлянин" повідомляв про сімейні драми, що мали місце серед більш заможних верств суспільства, однак й рівень драматизму там був зовсім іншим. Розглянемо історію, що мала місце в січні 1907 р. Канцелярський чиновник Київської казенної палати Виговський декілька років тому взяв шлюб із вродливою і заможною грекинею. Батькам вибір дочки був не до вподоби, тож вони залишили її без значного посагу, отже, грошей на безтурботне життя не вистачало. Через певний час дружина стала зраджувати Виговського із Севруком - сином заможного поміщика та київського домовласника. Урешті-решт, Виговські вирішили розійтися: дружина поїхала жити до Харкова й офіційно розпочала процедуру розлучення, а Виговський залишився в Києві та викликав свого суперника на дуель. Незадовго до призначеної дуелі Виговський прийшов додому до свого суперника з наміром застрелити того. Однак горе-вбивця не зміг цього зробити, лише поранив Севрука, натомість сам застрелився, будучи впевненим, що таки здійснив задумане. Напевно, причиною даного кроку з боку Виговського було почуття сорому за зраду (Романтическая драма, с. 3).

Про дуель, тепер уже - жіночу - пише "Киевлянин" у березні 1912 р. У замітці розповідалося про двох дівчат з Одеси, що разом працювали на фабриці, подруг з дитинства - Марію Чунилкову та Катерину Зубенко, які закохалися в одного й того самого хлопця Валентина. Юнак однаковою мірою вподобав обох, отож, дівчата вирішили організувати дуель, переможниця якої мала стати дружиною Валентина. У день "поєдинку" Марія завдала серйозних ножових поранень своїй колишній подрузі, яку терміново відвезли в міську лікарню. Натомість "переможницю" дуелі було арештовано. Однак вона не усвідомлювала скоєного, повторюючи фразу "Тепер він мій!", що свідчило, швидше за все, про психічний розлад (Женская дуэль, с. 6).

Причини вбивств одного з членів подружжя теж були різними: перебування у стані афекту через ревнощі чи алкогольне сп'яніння, бажання заволодіти посагом, одруження з нелюбові. Зокрема, 18-річний селянин Яків Корф з містечка Крилова одружився з 16-річною Феодосією Христенко, бо вона народила від нього незаконнонароджену дитину. Свою дружину він не любив, лаяв її і бив, називав "мавпою та куріпкою" та соромився її. Ці обставини штовхнули його на вбивство (Женоубийство, 1904, с. 4).

Зауважимо, що оглядач "Киевлянина" часто співчуває жінкам, які вчиняли вбивства чоловіка як самооборону. Згадувана вище Уляна Радчук - "жінка тиха, скромна, працелюбна, яка боялася свого чоловіка більше ніж вогню". Її чоловік - швець Григорій Радчук, "пив щодня, постійно бив дружину - кулаками, ременем, палицею, бив навіть тоді, коли вона була вагітною, тому вона народила сімох мертвих дітей". Декілька разів Уляна хотіла покінчити життя самогубством. Напередодні вбивства чоловік знову прийшов напідпитку, знову бив дружину й обіцяв на ранок її зарізати. Тому жінка вирішила зіграти на випередження: рано вранці вона придбала на базарі сокиру та вдома вбила нею чоловіка. Цікаво, що присяжні виправдали Уляну (Убийство мужа-истязателя, с. 4). А от Якова Корфа покарали 8 роками каторжних робіт, хоча й він отримав від присяжних пом'якшення покарання (Женоубийство, 1904, с. 4).

Загалом, складається враження, що присяжні в багатьох випадках виправдовували вбивцю навіть тоді, коли доказів про вчинення умисного злочину було предостатньо. Так само на боці вбивць часто були й оглядачі місцевої преси, особливо коли опис злочину займав цілу шпальту. Зокрема, у лютому 1908 р. "Киевлянин" розмістив велику публікацію про вбивство воєнно-медичним фельдшером Миколою Лисенком своєї 22-річної дружини Євдокії. Злочин стався у Києві, 11 липня 1906 р. Журналіст детально подає передісторію справи: "Але цій кривавій звичайній драмі, як з'ясувалося, на суді передувало багато тривалих страждань вбивці та його нещасної дружини". Злочинця названо "людиною нервовою, артистом у душі", який волею долі обирає невідповідну його вдачі кар'єру воєнного фельдшера; його жертва - дівчина "надто емоційна, яка не знає, що з собою робити". До одруження дівчина зустрічалася зі студентом Харківського ветеринарного інституту Володимиром Єршовим, однак батьки були проти одруження сина, доки той навчався, тож Діна обрала не бідного студента, а більш заможного фельдшера й одружилася із Лисенком. Через певний час, коли студент Єршов "став на ноги" й почав заробляти непогані гроші, Діна відновила з ним стосунки, залишила свого чоловіка та поїхала зі своїм коханцем у Таганрог, де щасливо жила два роки. Однак невдовзі вона повернулася до Києва, де отримала від свого чоловіка листи з проханням повернутися. Журналіст акцентує увагу на нервовій неврівноваженості Лисенка, який не раз обіцяв її вбити, якщо вона до нього не повернеться. 31 січня 1908 р. цю справу було розглянуто Київським окружним судом. До слова було запрошено чимало свідків, навіть вдалися до читання листування покійної із чоловіком та коханцем. Присяжні радилися всього декілька хвилин й визнали, що Микола Лисенко вбив дружину "в припадке умоисступления", тому його було виправдано (Женоубийство, 1908, с. 4).

Та й навіть тоді, коли злочинця було визнано винним, термін ув'язнення міг бути чисто символічним. Зокрема, селянку Аграфену Романову, матір двох дітей, присяжні засудили до 4 місяців ув'язнення за те, що вона облила сірчаною кислотою коханку свого чоловіка Шафранову. Напевно, якби жертва на стала сліпою калікою і якби її зовнішній вигляд не був настільки жахливий, то присяжні могли й повністю виправдати злочинницю (Облитие серной кислотой, 1910, с. 3).

Окремі справи про сімейні конфлікти викликали в суспільстві такий резонанс, що газети могли присвятити їм чимало публікацій. Однією з них стала справа студента Олександра Рафаловського, яка не сходила зі шпальт "Киевлянина" впродовж двох років. 14 вересня 1907 р. газета розмістила першу замітку під назвою "Женоубийца". У ній йшлося про те, що 13 вересня 1907 р. у квартирі лікаря Іванова на Фундуклеївській вулиці, № 94, 22-річ- ний студент університету Св. Володимира Олександр Рафаловський убив свою дружину Віру Олександрівну, зробивши майже в упор 8 пострілів з браунінгу. Опісля вбивства студент прийшов у дільницю, де зізнався у скоєному і віддав зброю. Причин вбивства повідомлено не було (Женоубийца, с. 3). Уже 15 вересня 1907 р. "Киевлянин" повідомляв, що причина сварки між Рафаловськими мала матеріальний характер, зокрема йшлося про гроші від продажу маєтку. Покійна характеризувалася як жінка, що любила витрачати великі суми грошей на туалети й яка не хотіла, щоб гроші від маєтку отримував ще хтось, крім неї. У подружжі кожен жив власним життям, й на порядку денному стояло питання розлучення (К убийству Рафаловской, с. 3). 6 квітня 1908 р. газета повідомляла про початок слухання справи студента Рафаловського в Київському окружному суді за зачиненими дверима. Первісно планувався відкритий судовий процес. Однак невдовзі рішення змінили. Після допиту 18 свідків близько 23:00 5 квітня захист поставив питання про "ненормальність розумових здібностей" підсудного й просив суд призупинити справу, аби направити її на доопрацювання. Суд задовольнив клопотання захисту (Дело студента А.И. Рафаловского, с. 4). Нарешті, 19 лютого 1909 р. Київський окружний суд відновив слухання справи за зачиненими дверима (Дело студента Рафаловского, с. 4). У випуску газети від 22 лютого 1909 р. повідомлялося: "О 3 годині 40 хвилин ночі, відповідно до вироку присяжних засідателів, суд засудив О. Рафаловського, після позбавлення всіх особливих прав, в арештантські відділення на три роки" (Приговор по делу студента Рафаловского, с. 4). 23 лютого газета написала, що напередодні Рафаловського переведено із Старокиївської дільниці до Київської губернської тюрми, на Лук'янівці (Перевод в тюрму, с. 3). 28 лютого у пресі повідомлялося про намір Рафаловського подати касаційну скаргу на вирок (К делу А. Рафаловского. Киевлянин. 1909a, с. 3). 6 березня "Киевлянин" інформував, що Рафаловський подав скаргу у Київську судову палату, в якій просив зменшити йому суму застави з 10 тис. руб. до 2 тис. руб. або замінити заставу на поручительство. Мотивом подібного прохання був намір скласти ще два іспити в Демидівському ліцеї, а перебуваючи в ув'язненні, Рафаловський дуже багато чого втрачав. Однак такі аргументи не подіяли на Судову палату, яка 4 березня відхилила апеляцію (К делу А. Рафаловского, 1909b, с. 3). Остання публікація, присвячена справі Рафаловського, датована 12 травня 1909 р. В ній йшлося про те, що Сенат підтвердив вирок окружного суду, відхиливши протест обвинувачення та касаційну скаргу захисту (К делу Рафаловского, 1909с, с. 4).

Нерідко знаходимо в тогочасній пресі інформацію про самогубства на романтичному ґрунті. До них, зокрема, вдавалися й коханці, які зустрічалися із одруженими, або просто закохані в одружених. Так, 8 серпня 1903 р. у Маріїнському парку в Києві 25-річна селянка Наталія Бобрикіна отруїлася розчином щавлевої кислоти через безнадійне кохання до одруженого чоловіка (Романтическая история, с. 4). Самогубством могли закінчитися й звичайні сімейні непорозуміння. Так, 23-річний студент Київського університету С.Р. Де-Боссаліні приїхав до Петербурга й вдома у свого приятеля зранку 8 березня 1908 р. вистрілив собі в груди. У важкому стані його було доставлено до лікарні. Причина самогубства - сварка із дружиною, що залишилася в Києві (Покушение на самоубийство, 1908a, с. 3). У номері № 136 від 17 травня того самого року подано замітку про те, що дружина сторожа Володимирського собору після сварки з чоловіком випила настоянку зі шведських сірників. Й було надано невідкладну допомогу (Покушение на самоубийство, 1908b, с. 3). Й, насамкінець, згадаємо випадок самогубства пари через вищі, "ідейні" мотиви. У грудні 1908 р. студент Київського політехнічного інституту Романос приїхав до Одеси разом із дружиною. Молоді люди пішли в парк, де "мали замір по черзі покінчити з собою одним і тим же револьвером". Жінка вистрілила собі в рот і впала; чоловік теж вистрілив. На щастя, постріли виявилися несмертельними, й подружжя відвезли в лікарню (По Украіні. Нова драма в Одесі, с. 3).

Утім, не слід вважати, що всі сімейні конфлікти, про які писала тогочасна преса, закінчувалися фатально. Газети подають чимало інформації й про звичайні чвари, коли один з подружжя використовував зброю у стані афекту. Зокрема, у 1904 р. "Киевлянин" описував сварку чорноробочого Никодима Грушка із дружиною-кухаркою Меланією. Ревнивий чоловік прийшов до дружини на кухню, де провокував її на конфлікт, у результаті Меланія завдала чоловікові удару в руку кухонним ножем (Супружеская рас права, с. 3). Нерідко під час конфліктів чоловік бив дружину та лаяв (Я. Корф називав свою дружину "мавпою та куріпкою", бо вона була маленька на зріст та слабенька за статурою, а бив її через те, що вона витрачала надто багато грошей) (Женоубийство, 1904, с. 4). А от 29 листопада 1908 р. "Киевлянин" повідомив про таку курйозну ситуацію. Під час сварки у родині Старовойтів дружина відкусила у свого чоловіка "майже всю зовнішню частину правового вуха". На щастя, це було несмертельно, і чоловікові було зроблено перев'язку на станції швидкої медичної допомоги (Откушенное ухо, с. 3).

Зауважимо, що оглядачі газет часто займали шовіністичну й антиукраїнську позицію й особливо гостро й негативно описували побут селянства, нібито сімейні конфлікти й злочини характерні лише для нижчого класу. Так, журналіст газети "Волынь" у вступі до своєї публікації зауважує, що ""Харьковские губернские ведомости" подають характерне зображення сімейної вдачі малоросів" (Дневник печати, с. 3).

Часто до сімейних конфліктів ми відносимо й ті, де чоловік і жінка офіційно не були розписані, а лише жили разом. Наприкінці ХІХ ст. т. зв. "незаконне співжиття" було протизаконним, подібні справи виносилися на розгляд окружного суду, часто розглядалися без присяжних засідателів та за зачиненими дверима. До слова, дві такі справи розглядалися в Житомирському окружному суді 28 лютого 1897 р. Перша - про незаконне співжиття селян містечка Нехворощі, Житомирського повіту, Йосипа Касперського та Євдокії Зайцевої. Внаслідок співжиття народилася дитина, утримувати яку Касперський відмовлявся. Суд визнав Касперського та Зайцеву винними в незаконному співжитті, постановив піддати їх церковному покаянню; до того ж, Касперський повинен був сплачувати на утримання дитини по 2 руб. на місяць до досягнення нею 17-річчя. Про поширеність тенденції до спільного проживання без укладання шлюбу свідчить той факт, що в той день суд розглядав чотири подібні справи (Романтические дела, с. 2).

Думки про поширеність і популярність незаконного співжиття знаходимо у статті "Заходи для боротьби із незаконним співжиттям" ("Волынь", 16 липня 1899 р.). Журналіст виділив причини цього явища, зокрема економічні та побутові; розвиток промисловості, що призводить до скупчення під одним дахом багатьох чоловіків і жінок; ранні одруження селян та солдаток; одруження без кохання, згідно зі звичаєм, за волею й бажанням старших у роду; низький заробіток прислуги тощо. Церква вирішила боротися із цим "злом", зокрема було організовано духовну комісію із священнослужителів, під головуванням протоієрея Орнатського для вироблення заходів боротьби із незаконним співжиттям. Тим не менш, журналіст прагматично дивився на ситуацію й визнавав, що через соціально-економічні причини церкві навряд чи вдасться досягти позитивних результатів у цій боротьбі. Тим не менш, зазначав оглядач, церква все-таки могла послабити негативні наслідки співжиття, поставивши на порядок денний питання про розлучення, домогтися якого в Російській імперії того часу було майже неможливо. Отож, журналіст й пропонував пом'якшити процедуру розлучення, що, безумовно, зменшило би кількість пар, які вдаються до незаконного співжиття. Ще одна причина незаконного співжиття, яку церкві під силу послабити, це спрощення процедури вінчання, яка відзначалася забюрократизованістю та дорожнечею (Меры для борьбы с незаконным сожительством, с. 1).

У грудні 1899 р. "Киевлянин" розмістив на своїх сторінках "Проєкт роздільного співжиття". У замітці описувалася юридична процедура узаконення роздільного співжиття подружжя: позови з приводу роздільного співжиття направлялися до окружних судів, там проводили б допит свідків та виносили б рішення за зачиненими дверима. Період окремого проживання чоловіка та дружини визначався б від 1 до 3 років. Опісля - знову суд, й знову 1-3 року проживання окремо, за потреби - новий суд (Проект раздельного жительства, с. 3).

Протизаконною була й подружня зрада. Цікаву історію читаємо на сторінках "Волыни" 7 лютого 1898 р. У Харківському окружному суді, без участі присяжних засідателів, розглядалася в порядку приватного обвинувачення справа про порушення подружньої вірності. Дехто Г. обвинувачував свою дружину Емму Г. у зраді. Поряд з обвинуваченою на лаві підсудних перебував громаднин Німеччини Карл П. Рішення суду було доволі жорстким: Емму Г. та Карла П. було визнано винними, жінку наказано ув'язнити на чотири місяці, на її коханця чекав двотижневий арешт при поліції (Нарушение супружеской верности, с. 4).

29 січня 1903 р. "Волынь" розмістила "Проєкт закону про роздільне проживання подружжя", який мав розглядатися наприкінці січня - на початку лютого у Державній Раді. Проєкт було внесено міністром юстиції ще у 1897 р. З боку міністра внутрішніх справ вже було прийнято декілька розпоряджень, що стосувалися селян та частково міщан: губернаторам циркулярно запропоновано зробити розпорядження, щоби у випадку скарг селянок на своїх чоловіків за жорстоке ставлення й за відмову сплати ними коштів на проживання, дружина могла отримати від земських та сільських керівників і мирових посередників, інших посадовців дозвіл на окреме проживання. Дане розпорядження стосувалося всіх місцевостей Російської імперії, натомість міщан воно стосувалося лише у декількох губерніях, визначених на законодавчому рівні. За статистикою, 60% тих, хто звертався з проханням про отримання видів на проживання, були селянки; за регіональною ознакою переважали фабричні райони (Проект закона о раздельном жительстве супругов, с. 2).

Про реформи, до яких змушене було вдатися керівництво Російської імперії, свідчить шалена кількість оголошень колезьких секретарів про ведення ними "справ з розірвання шлюбу" усіх категорій у всіх консисторіях (Обьявления. Бракоразводные дела веду специально, с. 1; Объявления. Бракоразводные дела, с. 1).

Доволі часто у тогочасній пресі знаходимо інформацію про двоєженство. Зокрема, "Киевлянин" у лютому 1898 р. повідомляв про справу щодо двоєженства, що розглядалася в Київській судовій палаті. Обвинувачений - 31-річний Костянтин Червінський. Справа слухалася за зачиненими дверима. Вирок - заслання до Сибіру (Двоеженство, 1898, с. 4). 31-річного дворянина Н.А. Собиневського у квітні 1904 р. покарали за двоєженство в такий спосіб: Київська судова палата позбавила його всіх особливих прав й дворянського звання й відправила на 2 роки й 9 місяців в арештантські відділення та присудила церковне покаяння (Двоеженец, с. 3). У жовтні 1908 р. Київська судова палата обвинуватила в двоєженстві студента Київського університету Даніїла Дуніна. Вирок: позбавити його всіх особливих прав, ув'язнити на два роки та піддати церковному покаянню. В той же час палата постановила клопотатися перед імператором про пом'якшення покарання із заміною його на тюремне ув'язнення строком на три місяці (Двоеженство, 1908, с. 4). У 1910 р. "Киевлянин" повідомляв про поширеність двоєженства серед євреїв. Рабинська комісія, що існувала при Міністерстві внутрішніх справ, визнала, що рабини повинні вимагати від нареченого метричне свідоцтво та свідоцтво про приписку до призовної дільниці; також рабин мав робити підписи на паспортах кожного з подружжя (Двоеженство среди евреев, с. 4). Знаходимо у пресі й інформацію про жінок, що мали одразу двох чоловіків. У статті "Двумужница" "Киевлянин" розповідає у 1911 р. історію 20-річної селянки Матрони Сереженко, яка у вересні поточного року, будучи заміжньою, уклала другий шлюб, скориставшись паспортом своєї молодшої сестри. Цікаво, що батьки допомогли дочці в цьому (Двумужница, с. 3). А ось у № 2 від 2 січня 1904 р. "Киевлянина" знаходимо інформацію й про троєженця (Троеженец, с. 4).

Матеріальна скрута штовхала мешканців міст на такі аморальні кроки, як продаж власних дітей. Так, "Киевлянин" 6 червня 1898 р. розмістив матеріал під назвою "Продаж сина". У ньому йшлося про те, як через матеріальні негаразди батько продав циганам свого дворічного сина. Останнього випадково знайшли у циганському натовпі у Вінниці (Продажа сына, с. 3).

У пресі можна знайти замітки й про продаж дружини. У 1903 р. у Миколаєві на базарі чоловік продав власну дружину. Один із служників базарного нагляду дехто Н. хотів повернутися до села, однак його дружина була проти цього. Тому

Н. вирішив продати дружину міському сторожеві Ф. Вартість дружини - 7 руб. 50 коп. "Придбана" дружина декілька разів втікала від свого "патрона", однак Н. її знаходив та повертав сторожеві, з яким продовжував спілкуватися та випивати (Продажа жены, 1903, с. 5). А от селянин Харківського повіту М. Мазепа у червні 1907 р. "оцінив" свою дружину у 50 руб. й продав її своєму односельчанинові М. Кристоєву. Щоправда, "покупець" дав задаток розміром всього 3 руб., які "продавець" швидко пропив. Попри наявність розписки, Кристоєву так і не вдалося забрати свій "товар", тому дружина так і не перебралася жити до нового "чоловіка", а-от Кристоєву нічого не залишалося, як показувати розписку знайомим й питати, як чинити далі (Продажа жены, 1907, с. 5). За даними преси, на Харківщині існував також звичай "продажу наречених". Якщо хлопцеві сподобається дівчина, між двома сім'ями укладалася угода. Зокрема, у 1904 р. "Киевлянин" розповідав, як селянин М.П. торгував в односельця Є. Ж. його онучку "в дружини" своєму синові. М.П. готовий був віддати за дівчину 25 руб., натомість дідусь змусив сплатити 30 руб. Торг тривав три тижні, однак Є. Ж. не змінив свого рішення. Отримавши бажані 30 руб., Є. Ж. одразу ж зіграв весілля (Продажа невест, с. 5).

Тим не менше, находимо в пресі й хороші новини. Так, у замітці "Золоте весілля" йшлося про святкування у тісному колі родини 50-річчя спільного подружнього життя в Києві Августом Івановичем та Олександрою Адамівною (Золотая свадьба, с. 3).

Також знаходимо інформацію про ситуацію із сімейним насиллям за кордоном. Так, 10 грудня 1910 р. "Киевлянин" повідомляв про те, що в деяких штатах США заборонені тілесні покарання злочинців, однак чоловік, який побив свою дружину, у всіх штатах піддавався тілесному покаранню. До мирового судді містечка Соуерсвілла прийшла невисока на зріст жіночка, яка пожалілася, що її чоловік, містер Гей, побив її. Суддя наказав арештувати Гея та власноруч висік його батогом (Защита жен от истязаний, с. 5).

Висновки

Сімейні конфлікти були повсякденним явищем кінця ХІХ - початку ХХ ст., про що свідчать численні публікації інформативного та аналітичного характеру в тогочасній пресі Наддніпрянщини. Найчастіше причини конфліктів мали романтичний характер (ревнощі, подружня зрада), нерідко вони відбувалися в стані алкогольного сп'яніння одного з членів подружжя, у стані афекту та нервового збудження й супроводжувалися застосуванням побутових предметів (ножі, сокири) та вогнепальної зброї, хімічних і отруйних речовин (сірчаної і карболової кислот, миш'яку). Фізичне насильство чоловіка стосовно жінки було звичним явищем у Російській імперії періоду модернізації. Причинами цього можна вважати патріархальний устрій суспільства; значний вплив церкви, яка засуджувала роздільне проживання чоловіка і жінки; ускладненість процедури розлучення; невисокий рівень грамотності вихідців із незаможних верств суспільства; доступність алкоголю і зброї. Частина судових справ про вбивство одного з подружжя завершувалася винесенням виправдувального вироку з боку присяжних засідателів. На боці виправданих судом нерідко були й оглядачі місцевої преси, що свідчить про те, які зрушення в бік досягнення гендерної рівності та емансипації жінок, хоч і повільно, однак відбувалися, а патріархальні основи суспільства потроху руйнувалися в бік демократизації. Дехто вбачав у цьому крах сім'ї як соціального інституту. Водночас, слід говорити про природну трансформацію сім'ї, що було явищем закономірним відповідно до змін в економіці і культурі, одним з каталізаторів яких стала преса.

Список використаних джерел і літератури

1. Васильченко, О.М. (2016). Сучасні підходи до дослідження сім'ї у психології. Правничий вісник Університету "КРОК", 24, 221-228.

2. Головкін, Б.М. (2000). Щодо поняття сімейно-побутових насильницьких злочинів. Проблеми законності, 44, 181-187.

3. Двоеженец. (1904). Киевлянин, 101 (12 апреля), 3.

4. Двоеженство. (1898). Киевлянин, 55 (24 февраля), 4.

5. Двоеженство. (1908). Киевлянин, 282 (11 октября), 4.

6. Двоеженство среди евреев. (1910). Киевлянин, 354 (23 декабря), 4.

7. Двумужница. (1911). Киевлянин, 324 (23 ноября), 3.

8. Дело студента А.И. Рафаловского. (1908). Киевлянин, 97 (6 апреля), 4.

9. Дело студента А.И. Рафаловского. (1909). Киевлянин, 51 (20 февраля), 4.

10. Дневник печати. (1896). Волынь, 67 (21 марта), 3.

11. Женоубийство. (1901). Киевлянин, 314 (13 ноября), 4.

12. Женоубийство. (1902). Киевлянин, 201 (23 июля), 4.

13. Женоубийство. (1904). Киевлянин, 21 (21 января), 4.

14. Женоубийство. (1908). Киевлянин, 33 (2 февраля), 4.

15. Женоубийца. (1907). Киевлянин, 254 (14 сентября), 3.

16. Женская дуэль. (1912). Киевлянин, 71 (11 марта), 6.

17. Защита жен от истязаний. (1910). Киевлянин, 341 (10 декабря), 5.

18. Зверская расправа. (1896). Волынь, 98 (1 мая), 3.

19. Золотая свадьба. (1901). Киевлянин, 277 (7 октября), 3.

20. К делу А. Рафаловского. (1909a). Киевлянин, 59 (28 февраля), 3.

21. К делу А. Рафаловского. (1909b). Киевлянин, 65 (6 марта), 3.

22. К делу Рафаловского. (1909c). Киевлянин, 130 (12 мая), 4.

23. К убийству Рафаловской. (1907). Киевлянин, 255 (15 сентября), 3.

24. Корреспонденции. Новоградволынск. (1897). Волынь, 44 (25 февраля), 4.

25. Кругла, Т.О. (2017). Сімейний конфлікт: причини виникнення, попередження, врегулювання. Медсестринство, 4, 71-74.

26. Кругляк, М.Е. (2015). Життя та побут студентства підросійської України другої половини ХІХ - початку ХХ ст.: монографія. Житомир: Волинь, 464 с.

27. Макаров, А. (2018). Беды, язвы и пороки старого Киева. Киев: Скай Хорс, 336 с.

28. Марчук, І. (2023). Яким буває домашнє насильство в Україні та що до нього призводить. URL: https://suspilne.media/497800-akim-buvae-domasne-nasilstvo-v-ukraini-ta- so-do-nogo-prizvodit/ (дата звернення: 29.12.2023).

29. Меры для борьбы с незаконным сожительством. (1899). Волынь, 65 (16 июля), 1.

30. Местная хроника. (1895). Волынь, 22 (2 февраля), 3.

31. Местная хроника. Убийство. (1896). Волынь, 136 (21 июня), 2.

32. Местная хроника. Убийство на романтической подкладке. (1896). Волынь, 240 (3 ноября), 3.

33. Мужеубийство. (1902). Киевлянин, 359 (30 декабря), 4.

34. Мужеубийство. (1903). Киевлянин, 19 (19 января), 3.

35. Нарушение супружеской верности. (1898). Волынь, 30 (7 февраля), 4.

36. Облитие серной кислотой. (1906). Киевлянин, 329 (28 ноября), 4.

37. Облитие серной кислотой. (1909). Киевлянин, 24 (24 января), 4.

38. Облитие серной кислотой. (1910). Киевлянин, 305 (4 ноября), 3.

39. Объявления. Бракоразводные дела. (1909). Волынь, 100 (14 апреля), 1.

40. Объявления. Бракоразводные дела веду специально. (1908). Волынь, 20 (20 декабря), 1.

41. Откушенное ухо. (1908). Киевлянин, 331 (29 ноября), 3.

42. Павлюк, М.М. & Архипенко, Н.М. (2018). Особливості подружніх конфліктів та їх наслідки. Актуальні проблеми психології (T 11, вип. 18), 209-226.

43. Перевод в тюрму. (1909). Киевлянин, 54 (23 февраля), 3.

44. Плоды пьянства. (1907). Киевлянин, 93 (3 апреля), 4.

45. По Украіні. Батько й дочка. (1908). Рада, 259 (12 ноября (24 грудня)), 3.

46. По Украіні. Драма в сім'ї. (1908). Рада, 116 (20 мая (2 липня)), 2.

47. По Украіні. Жінка вбила чоловіка. (1908). Рада, 143 (22 июня (5 липня)), 2.

48. По Украіні. Нова драма в Одесі. (1908). Рада, 284 (13 декабря (26 грудня)), 3.

49. По Украіні. Страшна драма. (1908). Рада, 217 (23 сентября (6 листопада)), 3.

50. Поджог мужа женой. (1902). Киевлянин, 273 (3 октября), 4.

51. Покушение на женоубийство. (1901). Киевлянин, 272 (2 октября), 3.

52. Покушение на самоубийство. (1908a). Киевлянин, 72 (12 марта), 3.

53. Покушение на самоубийство. (1908b). Киевлянин, 136 (17 мая), 3.

54. Покушение на убийство жены. (1907). Киевлянин, 225 (16 августа), 3.

55. Покушение на убийство жены и тещи. (1910). Киевлянин, 273 (3 октября), 4.

56. Приговор по делу студента Рафаловского. (1909). Киевлянин, 53 (22 февраля), 4.

57. Продажа жены. (1903). Киевлянин, 286 (16 октября), 5.

58. Продажа жены. (1907). Киевлянин, 162 (13 июня), 5.

59. Продажа невест. (1904). Киевлянин, 25 (25 января), 5.

60. Продажа сына. (1898). Киевлянин, 154 (6 июня), 3.

61. Проект закона о раздельном жительстве супругов. (1903). Волынь, 23 (29 января), 2.

62. Проект раздельного жительства. (1899). Киевлянин, 336 (5 декабря), 3.

63. Реклама. Оружие. (1912). Киевлянин, 296 (25 октября), 6.

64. Романтическая драма. (1907). Киевлянин, 12 (12 января), 3.

65. Романтическая история. (1903). Киевлянин, 219 (10 августа), 4.

66. Романтические дела. (1897). Волынь, 49 (2 марта), 2.

67. Свирепый муж. (1907). Киевлянин, 66 (7 марта), 3.

68. Семейная драма. (1901). Киевлянин, 278 (8 октября), 4.

69. Семейная драма. (1910). Киевлянин, 129 (11 мая), 3.