Особливості комеморативних практик націоналістичних організацій української діаспори (друга половина ХХ ст.)

Размещено на http://www.allbest.ru

Особливості комеморативних практик націоналістичних організацій української діаспори (друга половина ХХ ст.)

Акименко Катерина Василівна,

аспірантка кафедри історії Національного технічного університету України «Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського»

Після Другої світової війни значна кількість діячів українського націоналістичного руху вимушено покинули Україну. Вони стали новою хвилею української еміграції, що через політичні переконання, вважали за потрібне продовжити активну діяльність за кордоном. Наприкінці 1950-х рр. в націоналістичному русі в діаспорі сформувалися три напрями - бандерівців (ОУН революційна або Закордонні частини (ЗЧ) ОУН), мельниківців (ОУН(м)) та «двійкарі» (ОУН за кордоном). Їхні комеморативні практики були подібними за формами, однак, іноді відрізнялися за змістом залежно від ставлення до певних подій чи особистостей.

Ідеологія націоналізму передбачає, що культура в історичному розвитку закріплює межі нації, усвідомлення окремішності та духовної суверенності. Вона віддзеркалює самобутність і характер народу й одночасно формує національний світогляд. На думку націоналістів, від духовного життя народу залежало його життя в організованій формі. Тому у сфері культури, що охоплювала релігійні, мовні, наукові, літературні та мистецькі прояви велась боротьба не лише за національну самобутність, але й за державну незалежність. Емпіричне втілення культурної політики націоналістичних організацій мало комеморативний характер, адже саме історичне минуле українського народу та визвольного руху виступило ресурсом для організації культурно-просвітницьких практик. Можна припустити, що така особливість пов'язана зі значним історичним досвідом українських націоналістів, тому що вони були свідками й учасниками зміни політичної карти світу, становлення та падіння політичних режимів, військових і революційних подій, здійснили спробу відновлення незалежності України.

Комеморативні практики націоналістичних організацій діаспори в практичній реалізації передбачали широкий спектр заходів, спрямованих на збереження і відтворення національної культурної спадщини, історичної пам'яті. Українські організовані громади попередніх міграційних хвиль уже мали досвід проведення меморіальних заходів, проте націоналістичні організації внесли своє бачення відповідно до своїх ідеологічних наративів. Через комеморативні практики транслювали націоналістичний світогляд, морально-етичні орієнтири, бажані моделі поведінки членства, концептуальне бачення історичного минулого.

Однією з форм комеморації були свята на честь вагомих історичних подій, що передбачали символічне відтворення минулого. Оскільки самостійна національна держава була основною метою діяльності націоналістичних організацій, то знаковими подіями були вияви національно-державного відродження: Листопадовий чин 1 листопада 1918 р., проголошення УНР [5, 5-13], Акту Соборності УНР і ЗУНР [10, 6], проголошення самостійності Карпатської України [9, 35-36], проголошення Акту Відновлення Незалежності України 30 червня 1941 р. [11, 1]. Поширеними комеморативними практиками були річниці та круглі дати. Приводами для їх відзначення були вагомі події з історії України та націоналістичного руху (хрещення Русі, створення ОУН), травматичний досвід української нації (Голодомор 1932-1933 рр.), мілітарний досвід націоналістичних організацій, вшанування пам'яті видатних особистостей, переважно очільників та активних діячів визвольного руху (С. Бандери, О. Ольжича, А. Мельника, Є. Коновальця, Л. Ребета й ін.).

Відзначення знаменитих дат найчастіше передбачало організацію «академій» на яких виступали провідні діячі націоналістичного руху з промовами , у яких актуалізували історичне значення події, часто спогадами ділилися безпосередні їх учасники. Невід'ємною частиною були мистецькі виступи музичних і танцювальних колективів, спільні молитви, виконання гімну. [1, 15-16; 2, 17] Також націоналістичні організації здійснювали такі форми вшанування, як відкриття меморіалів, музеїв, створення архівів, дослідницьких фундацій, встановлення пам'ятників, символічних знаків, випуск пам'ятних марок, листівок, публікація наукових статей і спогадів [12, арк. 1]. націоналістичний комеморативний практика

Прикладом може слугувати насичена діяльність О. Ольжича, що стала об'єктом різноманітних комеморативних практик. Зокрема, 1977 р. з нагоди 100-річчя від дня народження був встановлений монумент у м. Лігайтон (США) [7, арк. 1-11], 1984 р. був проголошений націоналістичним рухом «роком О. Ольжича», що передбачало проведення конференцій [6], святкових «сходин - академій» на його честь, зібрання його наукової, поетичної, публіцистичної та культурної спадщини та її видання Дослідною Фундацією ім. О. Ольжича [8, 2-3; 4, 68], публікацію статей, що висвітлювали різні етапи життя та спогади про нього [3, 1-2].

Комеморативні практики для старших поколінь націоналістів набували значної актуальності, позаяк вони були способом увіковічнення подій, у яких вони брали безпосередню участь чи життя людей з подібним життєвим досвідом. Їхній зміст був продиктований тим, що в Україні історія діяльності націоналістичного руху висвітлювалася в негативному трактуванні або підпадала під заборони, а діаспора залишалася тереном збереження історичної пам'яті без комуністичних штампів.

Еміграційний статус спричиняв певні перешкоди в організації пам'ятних заходів: необхідність адаптації до умов країни проживання, поступова втрата національної та мовної ідентичності новими поколіннями діаспори, проживання в багатьох країнах, що перешкоджало ефективній взаємодії, фінансові обмеження. Однак, у цих умовах націоналістичні організації намагалися зберегти органічну лінію розвитку української культури й історичної пам'яті.

Література

Відзначення 40-ліття Акту української державності в Детройті, Міч. Вісник (Орган Головної Управи ООЧСУ). 1981. Ч. 10. С. 15-16.

Відзначення Акту 30 червня 1941 р. на Флориді. Вісник (Орган Головної Управи ООЧСУ). 1981. Ч. 10. С. 17.

Волянський А. Кандиба - Ольжич як революціонер. Самостійна Україна. 1966.

Ч. 6-7. С. 1-2.

Вшанували пам'ять полк. Андрія Мельника та відзначили рік д-ра Олега Кандиби- Ольжича в Сіднеї. Самостійна Україна. 1985. Ч. 1. С. 68.

Дійсність і легенда (З приводу роковин Листопадового чину 1918 р.) Бюлетень Юнацтва ОУН. Ч. 10. 1987. С. 9-13.

За героїчну духовність : матер. Конф. «Зарева» присвяч. др. Олегу Кондибі-Ольжичу на оселі ім. О. Ольжича в Лігайтоні. 3 лип. 1977 р. Нью-Йорк : О.У.С.А.Т. «Зарево», 1977. 64 с.

Звернення «Комітету побудови пам'ятника О. Ольжича» до членів ІСНО, системи ОУН і братніх організацій та касовий звіт про збір пожертвувань. ЦДАЗУ. Ф. 38. Оп. 1. Спр. 18. Арк. 1-11.

Звернення в 40-річчя смерті Олега Ольжича. Самостійна Україна. 1984. Ч. 2. С. 2-3.

Знамените святе в честь Карпатської України. Самостійна Україна. Травень 1964. Ч. 5. С. 35-36.

Святкування 22 січня в Мюнхені. Шлях перемоги. 1969. 9 лют. (Ч. 6). С. 6.

Свято державності в Мюнхені. Шлях перемоги. 1981. 5 лип. (Ч. 27). С. 1.

Статут Фондації для звеличення пам'яті Полковника Євгена Коновальця. ЦДАЗУ. Ф. 40. оп. 1. Спр. 2. Арк. 1.

Размещено на Allbest.ru