Оптанти на території Рівненщини: від демократії до тоталітаризму

Размещено на http://www.allbest.ru/

Інститут історії України НАН України

Оптанти на території Рівненщини: від демократії до тоталітаризму

Ірина Азарх, м.н.с., відділу воєнно-історичних досліджень

Київ

Анотація

Актуальність теми даної статті визначається процесами, що відбуваються в умовах російсько-української війни на тимчасово окупованих територіях, а саме запровадження моделі міграційних маніпуляцій з українським населенням. Під виглядом евакуації із зони бойових дій рашисти депортують дітей і дорослих на територію Російської Федерації. У роботі висвітлюються наслідки здійснення однієї з ланок депортацій, ініційованої радянським урядом після завершення Другої світової війни. В ході повоєнного чехословацько- радянського взаємного обміну населенням в контексті двох так званих опціон- них угод, укладених урядами Чехословаччини та СРСР у 1945-1946 рр., на територію Рівненської області переселились понад дванадцять тисяч етнічних українців, котрі проживали на території Словаччини, займалися в переважній більшості землеробством і сільським господарством. Завдяки активній роботі радянських агітаторів з обіцянками права і вільного життя під керівництвом комуністичної партії, вони почали подавати заявки на добровільне переселення до УРСР. Так звана оптація, законодавчо закріплена як вільний вибір громадянства, насправді стала депортацією, здійсненою радянською владою. Метою статті є дослідження впливу конфлікту інтересів переселенців з Чехословач- чини з провладними структурами і місцевим населенням на усвідомлення ними втрати демократичних свобод. Зумовлені метою дослідницькі завдання полягають в реконструкції повсякденного життя етнічних українців з Чехословач- чини після їх переселення до УРСР. Джерелами дослідження стали матеріали Рівненського державного обласного архіву, спогади оптантів і їх нащадків. Методологія поєднує підходи історії повсякдення та соціальної антропології. Наукова новизна полягає в постановці дослідницького завдання. Зазвичай дослідження порівняно невеликої групи переселенців з Чехословаччини розглядається переважно в контексті їх побутового облаштування, соціальної адаптації і міжнаціональних конфліктів. В даній статті зроблена спроба виокремлення мотивів радянської влади здійснення оптації у західноукраїнські села. Висновки. Доведено, що в ході переселення словацьких українців у контексті опціонних угод радянським керівництвом було здійснено порушення законодавчих норм, що призвело до наростання соціальної напруги. Процес оптації замість заявленого свідомого вибору громадянства став однією з ланок депортацій, здійснених радянською владою після Другої світової війни, що призвело до втрати етнічними українцями демократичних свобод і виникнення в їхньому середовищі рішучого опору й вимоги реоптації.

Ключові слова: переселенці, Чехословаччина, оптанти, Ровенська область, чеські села, демократичні свободи, тоталітаризм.

Abstract

Iryna Azarh,

Junior Researcher of the Department of Military Historical Research, Institute of History of Ukraine of the NAS of Ukraine (Kyiv),

Ukraine,

OPTANTS ON THE TERRITORY OF THE RIVNE REGION: FROM DEMOCRACY TO TOTALITARIANISM

The relevance of the topic of this article is determined by the processes taking place in conditions of the Russian-Ukrainian war in the temporarily occupied territories, in particular, the introduction of a model of migration manipulations with the population. Under the guise of evacuation . from the war zone, rashists deport children and adults to the territory of the Russian Federation. The paper highlights the consequences of the implementation of one from the links of deportations initiated by the Soviet government after the end of World War II. During the post-war Czechoslovak-Soviet population exchange in the context of two so-called option agreements concluded by the governments of Czechoslovakia and the USSR in 19451946, more than twelve thousand ethnic Ukrainians, who lived in Slovakia, mostly engaged in farming and agriculture, moved to the territory of the Rivne region. Thanks to the active work of Soviet agitators with promises of rights and free life under the leadership of the communist party, they began to apply for voluntary resettlement to the UkrSSR. The so-called option, legally enshrined as free-choice citizenship, became a deportation carried out by the Soviet authorities. The article aims to study the impact of the conflict of interests of immigrants from Czechoslovakia with the pro-government structures and the local population on their perception of the loss of democratic freedoms. The research tasks are determined by the goal and consist of the reconstruction of the everyday life of ethnic Ukrainians from Czechoslovakia after their resettlement to the Ukrainian SSR. The sources of the research were the materials of the Rivne State Regional Archive and the memories of the optants and their descendants. The methodology combines the approaches of everyday history and social anthropology. The scientific novelty consists in setting a research task. Usually, the study of a relatively small group of immigrants from Czechoslovakia is considered mainly in the context of their household arrangements, social adaptation and inter-ethnic conflicts. In this article, an attempt is made to identify the motives of the Soviet authorities. for the implementation of the option in Western Ukrainian villages. Conclusions. It is proved that during the resettlement of Slovak Ukrainians in the context of option agreements, the Soviet leadership committed a violation of legislative norms, which led to an increase in social tension. The process of opting instead of the declared conscious choice of citizenship became one of the links of deportations carried out by the Soviet authorities after World War II, which led to the loss of democratic freedoms by ethnic Ukrainians and the emergence of strong resistance and demands. for re-option among them.

Keywords: Immigrants, Czechoslovakia, optants, Rivne region, Czech villages, democratic freedoms, totalitarianism.

Після 22 лютого 2022 р. над Україною зловісною примарою нависла загроза встановлення на її території влади двоголового орла, що фактично означало б повернення тоталітарного режиму СРСР. Кордони молодої незалежної держави, яка понад тридцять років тому позбулася верховенства «старшого брата», порушили колони ворожої техніки, які прямували до Києва, щоб «звільнити» його від демократично обраного керівництва. Встановлення окупаційного режиму знаменувало б ліквідацію демократичних свобод і європейського вибору розвитку країни та суспільства, а також повернення на багато десятиліть назад. Відносно невеликий в історичному відліку період відділяє нас від середини минулого століття, коли в брудних товарних вагонах, що прямували на схід, гинули кращі представники української нації, проголошені «ворогами» народу. Як зазначають західні дослідники, масове насильне переселення народів було частиною радянської політики Арендт Х. Истоки тоталитаризма. Пер.с англ. Борисовой И. В. и др. Москва: ЦентрКом, 1996. 672 с. . Історики країни-агресора не заперечують того, що, за їх підрахунками, від 1930 до 1952 рр. було переміщено, тобто депортовано, понад 6 мільйонів людей. Однак їх наукові пошуки тим обмежуються, оскільки, як вважає один з представників цеху, дехто Ю. Ємельянов, не можна жити минулим, а «...в педалюванні історії депортацій зацікавлені лише любителі спекуляцій, що не люблять ні нашу країну, ні народи, які в ній проживають» Депортация народов в СССР: поиски истины. Vm.ru. 08.06.2017. . На його думку, причиною огульної, беззаконної депортації стала війна. А далі більше, виправданням подібної політики він вказує так звану «логіку війни», що в світлі останніх подій наштовхує на роздуми щодо планів новоявленого «збирача земель руських» Депортация народов в СССР: поиски истины....

Нині на тимчасово захоплених територіях окупанти запроваджують звичну модель міграційних маніпуляцій з українським населенням, і під виглядом евакуації із зони бойових дій застосовують депортацію дітей і дорослих, розселяючи вивезених у 55 російських регіонах. «Переселенів», котрих російська влада подекуди примусово, подекуди обманом «евакуювала» з тимчасово окупованих територій України, примушують отримувати паспорти Росії Котов О. Депортованих українців окупанти розселили у 55 віддалених регіонах. Socportal.info. . Отже, повертаючись до розгляду складових окупаційної політики росіян, наразі актуалізується питання депортацій, ініційованих радянським урядом після завершення Другої світової війни.

Слід зазначити, що в радянській історіографії всіляко оминали не лише питання етнічних переселенців, а й розробку супутнього даній проблематиці термінологічного апарату. Гортаючи словник української мови за 1971 р., зустрічаємо стандартне для того часу трактування терміну депортації як явища, притаманного виключно капіталістичим країнам Словник української мови: [в 11 т.]. Т. 2: Г-Ж. Ред. тому: П. П. Доценко, Л. А. Юрчук. Київ: Наук. думка, 1971. С. 245. Там само. Т. 5: Н-О. Ред. тому: В. О. Винник, Л. А. Юрчук. Київ: Наук. думка, 1974. С. 731.. У тому ж виданні поняття оптацій подано як вибір громадянства, який звичайно надається населенню території, що переходить від однієї держави до іншої .

Традиційно автори діаспори з певною пересторогою ставилися до іншомовних слів, тому термін депортація «Енциклопедія українознавства» визначає як примусове виселення до віддалених місцевостей порядком адміністративного або судового рішення Маркусь В. Заслання. Енциклопедія українознавства: Словникова частина. Т. 2. Гол. ред. В. Кубійович; Наукове товариство ім. Т. Шевченка у Львові (репринтне перевидання в Україні). Львів, 1993. С. 757.. Автор статті, доктор права і політичних наук В. Маркусь, переадресовує читача до більш звичного українцям слова заслання, як рід кари, що полягає в примусовому висланні, у висліді судового вироку або адміністративним шляхом, до віддалених місць. Причому його визначення даного терміну отримало політичне забарвлення, як то «... масове виселення порядком терору цілих груп населення».

Звертаючись до довідкових видань початку ХХІ ст., ми не знаходимо згадок про дані процеси у повоєнному суспільстві. За збігом обставин тогочасне прогресивне видання «Довідник з історії України» (2002 р.), яке анонсувало розкриття основних історичних термінів Довідник з історії України (А-Я): посібник для середніх загальноосвітніх навч. закл. Заг. ред.: І. З. Підкови, Р. М. Шуста; упоряд. І. З. Підкови. Вид. 2-ге, доопрац. і допов. Київ: Генеза, 2002. 1136 с., не зарахувало депортації за етнічною ознакою до значимих подій української історії.

Значним вкладом в розробку теми стали праці вихідців з родин оптантів С. Крушка Крушко C. Оптанти. Збірник статей, спогадів, документів та фотографій. Пряшів: Координаційний комітет реоптантів у Пряшеві, 1997. 272 с. і М. Шмігеля. Історик М. Шмігель зазначав у своїх студіях, що проблематика оптації та переселення русинів і українців зі Словаччини (Чехословаччини) до Радянського Союзу (до Радянської України чи Української Волині) 1947 р. в контексті післявоєнного чехословацько-радянського взаємного обміну населенням є відносно розробленою темою. Проблема переселення так званих волинян знайшла висвітлення у фахових публікаціях чеських істориків і мемуарній літературі 90- тих років минулого і в першому десятилітті ХХІ століття. Однак автор зауважив, що дослідження як чеських, так і словацьких істориків було зосереджено здебільшого на з'ясуванні обставин виникнення двох так званих опціонних угод, укладених урядами Чехословаччини та СРСР у 1945-1946 рр. та рееміграції колишніх чехословацьких оптантів і їхніх нащадків з України. У контексті аналізу післявоєнного «політичного переселення націй» у Центральній Європі ними розкрита підготовка та хід переміщення 12,4 тис. чехословацьких оптантів до радянської України у 1947 р. Однак автор констатує, що значно менший інтерес приділявся оптантам (переважно русинам та українцям) родом із північно-східної Словаччини після переселення в СРСР, їхньому становищі вже на території української Волині в другій половині ХХ ст.

На початку ХХІ століття проблематика оптації й оптантів знайшла своє висвітлення у працях українських істориків, зокрема й науковців, вихідців з родин переселенців. Істотним кроком до розробки теми стало втілення в життя проекту Житомирської спілки волинських чехів Чехи на Волині: історія та сучасність: збірник наукових праць. За ред. О. С. Березюк, О. М. Власенко. Житомир: Вид-во ЖДУ ім. І. Франка, 2014. 176 с.. Ряд статей цієї студії ознайомили широкий загал з плеядою українців чеського походження, які народилися, жили і творили на Житомирщині, зробили свій внесок у розвиток культури цього краю і здобули світове визнання. Спогади членів спілки торкаються питання асиміляції чеських поселень на Волині, а також історії власних родин. війна окупований міграційний демократичний

Одна із статей «Енциклопедії історії України» про примусове виселення з місця постійного проживання особи, групи осіб чи народу Бажан О. Г. Депортації в ретроспективі української історії. Енциклопедія історії України: [в 10 т.] Т. 2: Г-Д. Редкол.: В. А. Смолій (голова), [та ін.]. Київ: В-во «Наукова думка», 2004. С. 335. присвячена масовим трансферам 1945-1947 рр., що стосувалися і частини української громади Чехословаччини, так званої оптації. Автор публікації, С. Віднянський, зазначив однією з причин масових міграцій посилення в той період негативних тенденцій у житті української громади у Чехословаччині Віднянський С. В. ЧЕХІЯ, Чеська Республіка. Там само. Т. 10. Т-Я. Редкол.: В. А. Смолій (голова), [та ін.]. Київ: В-во «Наукова думка», 2013. С. 539..

Згідно перепису 1920 р. українці становили 3,5% населення країни. Чеські політики того часу вважали, що населення країни має бути моно- етнічним, а земля належати корінним народам -- чехам і словакам. Українці, що проживали на території Словаччини, займалися в переважній більшості землеробством і сільським господарством на вкрай непристосованих для цього землях, гористих та з малою кількістю орної землі. І коли 1946 р. на Пряшівщині запрацювали радянські агітатори з обіцянками права і вільного життя під керівництвом комуністичної партії, почали подавати заявки на добровільне переселення до «країни найвищого демократизму в цілому світі» Smigel' Michal. Reemigracia byvalych ceskoslovenskych optantov a ich potomkov z ukrajinskeho Slovenska v 90. rokoch 20. storocia. Jednotlivec a spolocnost, 2019, roc. 22, priloha, str. 148-166. Семиженко Антон. Везли в Україну 928 коней, 2742 корови, 8367 одиниць свійської птиці й 84 вулики бджіл. Gazeta.ua. 2018. 13 лист. Роман Якель. Чеська епопея Волині. ZN.ua. 2013. 21 черв. .

Етнічні українці Словаччини поверталися на історичну батьківщину, туди, де з середини ХІХ століття проживали чехи й де, завдяки їх працьовитості, процвітали села. Місцеві жителі донині з вдячністю пригадують, як вони облаштовували власні садиби, як своєю сумлінністю і господарчим хистом дивували і навчали їхніх предків краще жити . І ніхто з майбутніх переселенців, підписуючи заяву про зміну громадянства, не задумався про дійсну причину повернення до Чехословаччини понад 30 тис. осіб чеської національності, котрі проживали на території Волині і Рівненщини з другої половини ХІХ століття. Однак після закінчення Другої світової війни, відчувши всі принади насильної колективізації, чехи залишали власні домівки, оброблені і засіяні поля, фруктові сади, звичний усталений побут.

Обдурені радянськими агітаторами, родини оптантів вирушили в дорогу, не усвідомлюючи того, що разом із чеським паспортом позбуваються перш за все свобод. У своїх спогадах С. Крушко, котрий у віці шести років приїхав зі своїми батьками до радянської України, отримав перші враження від побаченого ще на кордоні, у місті Чоп. Багато з них відразу захотіло повернутись, однак шлях назад був вже закритим. Більшість з привезеного із собою збіжжя, худоби, птиці довелося позбутися ще по дорозі, яка була досить тривалою. Чи не найбільше вразило прибулих ставлення прикордонників, працівників залізниці, котрі відверто розпочали їх грабувати. Звісно, що на вузлових станціях їх не зустрічали, тому добиратися до місця призначення доводилося самостійно.

У студії «Перебування оптантів з Пряшівщини в Україні: роздерта тотожність» Р. Кабачій, визначивши основні конфліктні моменти перебування словацьких українців у новому для них соціумі, зазначив, що зародитися чомусь новому і позитивному, як приміром, любові до нової вітчизни, було в такій ситуації складно -- навпаки, переселенцями закон- сервовувалися свої старі, русинські, привезені з укоханої Чехословаччини цінності. Власну спільноту вони окреслювали саме за географічним принципом походження -- чехословацьким Кабачій Роман. Перебування оптантів з Пряшівщини в Україні: роздерта тотожність. Національний Етнічний Портал. .

Виникає запитання: чи так необхідно було повертати 2506 родин етнічних українців до УРСР? Облишимо гіпотезу про необізнаність керівництва щодо конфліктних ситуацій, що виникали між новоприбулими і місцевими жителями, детально описаних у названій студії Р. Кабачієм. Однозначно, що радянськими владними структурами було свідомо враховано й використано такий потужний спосіб, як провокації на національному і політичному грунті. Як приклад варто згадати аналітичні звіти перевірки роботи районних виконавчих комітетів області з польськими переселенцями в 1945 р., які засвідчили цілковиту неспроможність місцевих органів влади у вирішенні питань розселення, матеріального і соціального забезпечення прибулих в українські села Державний архів Рівненської області (далі -- ДАРО), ф. Р-204, оп. 4, спр. 23, арк. 225.. Тим паче, зауважив М. Шмігель, радянській адміністрації було відомо про «любов оптантів до Росії й віру в комуністичний режим, тому бачився невідворотним «ментальний конфлікт поміж ними і західними українцями» Smigel' Michal. Reemigracia byvalych Ceskoslovenskych optantov a ich potomkov z Ukrajiny na Slovensko v 90. rokoch. Str. 148-166..

Волинські чехи залишили по собі ошатні будинки, подекуди -- найкращі в селах. У своїх спогадах С. Крушко зазначив, що переважна більшість переселенців опинилися в дещо кращих житлових умовах, ніж мали в Чехословаччині. Землі були родючими, на полях чекала висіяна чехами озимина Reemigracia byvalych Ceskoslovenskych optantov a ich potomkov z Ukrajiny na Slovensko v 90 rokoch; Семиженко Антон. Везли в Україну 928 коней, 2742 корови, 8367 одиниць свійської птиці й 84 вулики бджіл....

Ознайомившись із протоколами засідань виконавчих комітетів Рівненської області, можна дійти висновку, що методи роботи з приїжджими в різних районах практично не відрізнялися. Приміром, у Клеванському і Гощанському, як і в інших районах, анонсованого суцільного обстеження побутових умов родин та виявлення дійсного стану їх працевлаштування не було проведено. Облспоживспілка, маючи досить обмежені ресурси, не спромоглася забезпечити обіцяними 10 тоннами зерна, 3 тоннами круп та 1 центнером жирів.

Працівники виконкому обласної ради трудящих, обмеживши 10-ден- ним терміном виконання поставлених зобов'язань перед начальниками секторів по переселенню та начальником обласного земвіділу, звично перекладали відповідальність за результати виконання на голів сільрад. Всі накреслені заходи з влаштування переселенців було делеговано місцевій адміністрації і головам колгоспів ДАРО, ф. Р-204, оп. 4, спр. 29, арк. 347..

Про дійсний стан господарського облаштування переселенців, прибулих з Польщі та Чехословаччини в Острозький і Рівненський райони Рівненської області, свідчить довідка від 10 квітня 1948 р. У ній йдеться про те, що на вказану дату зведеного обліку переселенців не існувало. Цифри щодо їх кількості у звітах різних відділів суттєво відрізнялися: на 14 січня 1948 р. за деякими даними було 545 родин, відділ сільського і колгоспного будівництва зафіксував усього 613 сімей, а відділ сільського господарства -- 573 родини. При чому за планом у даній місцевості було надано дозвіл на проживання лише 148 родинам. Ні голова райвиконкому Якимов, ні секретар РК КП(б)У Сербин не могли пояснити, чому не було встановлено точну кількість переселенців.

Із отриманих на баланс 93 будинків від вибулих за кордон чехів і словаків у села Завидів Гай і Мощаниця 80 зайняли переселенці, у кожному з них проживали по 2, 3, 4 родини. Одну з цих будівель присвоїла організація, а 12 -- місцеві жителі.

В одному із сіл району показники були вражаючими: лише 48 із 160 займали переселенці, а 111 -- місцеві.

Отже, загалом по району тільки 43 родини з планово прибулих офіційно оформили право на володіння житлом і господарськими будовами. 61 родина проживала в чеських будинках без офіційного оформлення, і 211 родин, що прибули непланово, жили без офіційного оформлення у чеських і покинутих поляками будинках. На звітний період господарчо не облаштовано 44 планових і 243 позапланово прибулих родин.

Так, в с. Мощаниця Чеська 27 жилих будинків райвиконком категорично відмовився передавати прибулим, мотивуючи перенесенням до даного населеного пункту районного центру. В цьому ж селі стався випадок, коли працівник медпункту розібрав сарай, покритий жестю, продав його і сам зник, відповідно не був притягнений до відповідальності за вчинену крадіжку. Земельні наділи отримали лише 343 родини, загалом 928 га. А 270 родин залишалися без земельних ділянок. Головним винуватцем такого становища назвали голову Острозького райвиконкому Якимова, оскільки упродовж 1945-1948 рр. він доручив займатись питаннями переселенців другорядним працівникам району. Однак навіть після того, як у березні 1948 р. справу доручили виконувати більш компетентному секретарю райвиконкому Кушнеруку, робота просувалася надто повільно. Із запланованих нових житлових будинків було побудовано лише 11, а фінансові розрахунки проведено лише з 88 господарствами .

Млинівський виконком також не дотримався виконання постанови виконкому облради трудящих від 23 березня 1948 р. № 321 п. 2 і не завершив господарчо-побутового облаштування переселенців. Частина жилих будинків і господарчих будівель, залишених польським та чеським населенням, були самовільно зайняті місцевими жителями, організаціями й підприємствами. Будинки, заселені прибулими, не отримали юридичного переоформлення у права власності. Додаткові конфліктні ситуації виникали й через те, що місцева влада свідомо не виокремлювала статус переселенців з Польщі від оптантів з Чехословаччини. Так, по Млинів- ському району з 624 колишніх польських і чеських будинків було передано оптантам лише 185. Переселенці з Польщі зайняли 376, а оформлено юридично було тільки 102 будинки. Зокрема 63 будинки зайняли місцеві жителі і організації, а 268 родин взагалі не були забезпечені житлом.

Перебуваючих на балансі сільських рад 2579 га землі було розподілено на 511 господарств, а 407 залишились без наділів ДАРО, ф. Р-204, оп. 4, спр. 29, арк. 115..

Озвучені в протоколах висновки обласних комісій залишались без відповіді, яким саме чином мали бути забезпечені матеріальні потреби оптантів, котрі прибували у вкрай виснажені повоєнні села? Адже стенограма одного із засідань, зазначеного нами серед документів, свідчить про в цілому незадовільну роботу з виконання заготівельної компанії у сільрадах. Приміром, в с. Градки замість планових 30 тонн збіжжя до фонду РСЧА було здано лише 6 центнерів. Звідкіля мали черпати ресурси для забезпечення хоча б мінімального прожиткового рівня прибулих родин, не володіючи відповідною матеріальною базою, й оперуючи переважно суворими доганами та вжиттям суворих заходів за законами військового часу у разі саботажу розпоряджень? Там само, арк. 70..

За таких умов, звісно, наростала соціальна напруга в середовищі переселенців. Велика кількість скарг, що надходила до адміністрації, або не розглядалася зовсім, або ж їх розгляд відбувався впродовж 2, 3 і більше місяців. Так, скарга громадянина Голод М. М. з с. Новини знаходилася «під сукном» з 16 квітня 1948 р., гр. Дзядко В. с. Либановка з 15 квітня 1948 р., гр. Новосад С. с. Маслянка з 24 березня 1948 р., гр. Дащик С. Боярка з 24 березня, гр. Романюк с. Боярка з 28 лютого, гр. Схаб Т. с. Добрятин з 7 січня 1948 р. Дійшло до того, що до Верховного суду УРСР почали надходити численні заяви із проханням здійснити реоптацію. Одними із ініціаторів повернення на батьківщину були І. Бришкар і І. Космач, котрі прибули на постійне місце проживання в с. Мирогоща Чеська Дубенського району в березні 1947 р. Причому, слід зазначити, ці громадяни не мали житлових проблем і скрутного матеріального становища. Ми не маємо даних про достаток І. Космача до переїзду в УРСР, але в Мирогощі він оселився у двоповерховий будинок, залишений чехами, й отримав необхідний сільгоспінвентар для ведення домашнього господарства -- молотарку, жатку, сінокосарку, а також достатню для його родини кількість продуктів. І. Бришкар також отримав добротну садибу, однак був змушений проживати в одному будинку з родиною переселенців із Польщі Там само, ф. П-400, оп. 1, спр. 120, арк. 88.. Цілком очевидно, що матеріальна складова не була основною причиною їхнього звернення до Верховного суду УРСР, зареєстрованого 21 червня 1947 р.: «Ми, вище підписані переселенці з Чехословаччини, прохаємо Верховний суд УРСР вернути нас назад до Чехословаччини, так як нам тут жити не можна, бо наш організм не привик до таких умов. Багато нас хворіє, тут нас обкрадають, те, що привезли, пограбували, а допомоги немає не звідки. Тому наше прохання вернути нас назад, бо ми не маємо здоровья і жити не можливо в таких умовах. Просимо розібрати нашу справу і вернути назад на батьківщину» ДАРО, ф. П-400, оп. 1, спр. 120, арк. 91.. Як зауважив М. Шмігал, така «рішучість оптантів залишити СРСР була незвичайним явищем для радянського суспільства того часу» Smigel Michal. Reemigracia byvalych ceskoslovenskych optantov a ich potomkov z Ukrajiny na Slovensko v 90. rokoch. S. 148-166.. Як і багато інших співвітчизників, замість бажаного дозволу на реоптацію заявники отримали тривалий термін заслання.

Для більшості етнічних українців зі Словаччини стало очевидним, що вони стали черговою жертвою агітації. А так звана оптація, законодавчо закріплена як вільний вибір громадянства, насправді стала депортацією, здійсненою радянською владою завдяки пропаганді.

Неодноразові звернення оптантів спонукали керівництво області здійснювати показові кроки, які свідчили б про дотримання законодавчих актів правового забезпечення переселенців. Однак дії обласної ради обмежувались створенням чергової компетентної комісії, котра час від часу виокремлювала певні недоліки у роботі з прибулими із Чехословаччини, які стосувалися переважно житлових і побутових проблем. Слід зазначити, що випадки пограбувань, а тим паче конфліктні ситуації на національному ґрунті на порядок денний засідань обласного і районних виконавчих комітетів не виносились.

У статті доведено, що в ході переселення словацьких українців у контексті опціонних угод радянським керівництвом було здійснено порушення законодавчих норм, що призвело до наростання соціальної напруги. Процес оптації замість заявленого свідомого вибору громадянства став однією з ланок депортацій, здійснених радянською владою після Другої світової війни, що призвело до втрати етнічними українцями демократичних свобод і виникнення в їхньому середовищі рішучого опору й вимоги реоптації.

References

1. (08.06.2017). Deportaciya narodov v SSSR: poiski istiny. Vm.ru. Retrieved July 02, 2022

2. Arendt, X. (1996). Istoki totalitarizma. Per. s angl. (I. V. Borisovoj, Trans.). Moskva: CentrKom. Retrieved July 02, 2015

3. Bazhan, O. H. (2004). Deportatsii v retrospektyvi ukrainskoi istorii. In V. A Smolii (Ed.), Entsyklopediia istorii Ukrainy: [v 10 t.]. (Vol. 2: H-D, p. 335). Kyiv: V-vo «Naukova dumka». [in Ukrainian].

4. Bereziuk, O. S., & Vlasenko, O. M. (Eds.). (2014). Chekhy na Volyni: istoriia ta suchasnist: zbirnyk naukovykh prats. Zhytomyr: Vyd-vo ZhDU im. I. Franka. [in Ukrainian].

5. Dotsenko, P. P., & Yurchuk, L. A. (Eds.). (1971). Slovnyk ukrainskoi movy: [v 11 t.]. (Vol. 2: H-Zh, p. 245). Kyiv: Nauk. dumka. [in Ukrainian].

6. Kabachii, R. Perebuvannia optantiv z Priashivshchyny v Ukraini: rozderta toto- zhnist. Natsionalnyi Etnichnyi Portal. Retrieved May 29, 2023

7. Kotov, O. Deportovanykh ukraintsiv okupanty rozselyly u 55 viddalenykh rehio- nakh. Socportal.info. Retrieved April 10, 2023

8. Krushko, C. (1997). Optanty. Zbirnyk statei, spohadiv, dokumentiv ta fotohrafii. Priashiv: Koordynatsiinyi komitet reoptantiv u Priashevi. [in Ukrainian].

9. Markus, V. (1993). Zaslannia. In V. Kubiiovych (Ed.), Entsyklopediia ukraino- znavstva: Slovnykova chastyna. (Vol. 2: T-Ia, p. 757). Lviv. [in Ukrainian].

10. Pidkovy, I. Z., & Shusta, R. M. (Eds.). Pidkovy, I. Z. (Comps.). (2002). Dovidnyk z istorii Ukrainy (A-Ia): po posibnyk dlia serednikh zahalnoosvitnikh navch. zakl. (2th ed.). Kyiv: Heneza. [in Ukrainian].

11. Semyzhenko, A. (13.11.2018). Vezly v Ukrainu 928 konei, 2742 korovy, 8367 odynyts sviiskoi ptytsi y 84 vulyky bdzhil. Gazeta.ua. Retrieved May 29, 2023,

12. Smigel, M. (2019). Reemigracia byvalych ceskoslovenskych optantov a ich potomkov z ukrajinskeho Slovenska v 90. rokoch 20. storocia. Jednotlivec a spo- locnosi, (22), 148-166.

13. Vidnianskyi, S. V. (2013). Chekhiia, Cheska Respublika. In V. A Smolii (Ed.), Entsyklopediia istorii Ukrainy: [v 10 t.]. (Vol. 10: T-Ia., p. 539). Kyiv: V-vo «Naukova dumka». [in Ukrainian].

14. Vynnyk, V. O., & Yurchuk, L. A. (Eds.). (1974). Slovnyk ukrainskoi movy: [v 11 t.]. (Vol. 5: N-O, p. 731). Kyiv: Nauk. dumka. [in Ukrainian].

15. Yakel, R. (21.06.2013). Cheska epopeia Volyni. ZN.ua. Retrieved May 29, 2023

Размещено на Allbest.ru