Зміни в політиці МВС УРСР щодо українського національно-визвольного руху в березні–червні 1953 року
Еволюція політики міністерства внутрішніх справ України на чолі з П. Мешиком щодо українського національно-визвольного руху в березні-червні 1953 р. Сутність змін у політиці МВС щодо українського національно-визвольного руху в березні–червні 1953 р.
| Рубрика | История и исторические личности |
| Вид | статья |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 26.07.2024 |
| Размер файла | 40,8 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Размещено на http://www.allbest.ru/
Зміни в політиці МВС УРСР щодо українського національно-визвольного руху в березні-червні 1953 року
Володимир Анатолійович Греченко, доктор історичних наук, професор, заслужений працівник освіти України,
Харківський національний університет внутрішніх справ, кафедра соціально-гуманітарних дисциплін (завідувач);
Досліджено еволюцію політики міністерства внутрішніх справ України на чолі з П. Мешиком щодо українського національно-визвольного руху в березні-червні 1953 р. Цей історичний період обрано тому, що після смерті багаторічного керівника СРСР Й. Сталіна відбулися певні зміни в міжнародній та внутрішній політиці держави, ві- домі в історичній літературі як «беріївська відлига». У цей час боротьба проти ОУН-УПА набула дещо інших форм і методів. Вона стала менш жорстокою та бру- тальною, менш прямолінійною, хоча це не змінило її суті. Метою боротьби залиша- лася ліквідація антирадянського підпілля, але робилося це більш витонченим способом. У першій же директиві нового міністра йшлося про відміну деяких чекістсько-військо- вих операцій, тобто про скорочення їхньої кількості, впорядкування їхньої організації. Були вжиті деякі заходи щодо нової українізації закладів вищої освіти у Львові.
Ключові слова: Україна, Організація українських націоналістів (ОУН), мі- ністерство внутрішніх справ, боротьба за державність України, П. Я. Мешик. організація український націоналіст визвольний рух
Grechenko V. A. Changes in the policy of the MIA of the USR-SSR regarding the Ukrainian national liberation movement in march-june 1953
The article examines the evolution of the policy of the Ministry of Internal Affairs of Ukraine headed by P. Ya. Meshyk regarding the Ukrainian national liberation movement in March-June 1953. This historical period was chosen by the author because after the death of the long-term leader of the USSR, Y. Stalin, certain changes in the international and domestic policy of the state began to take place, known in historical literature as the “Beria thaw”. During this period, the struggle against the OUN-UPA took on slightly different forms and methods. She became less cruel and brutal, less senseless, although this did not change her essence. As before, the goal of this struggle remained the elimination of the anti-Soviet underground, but it began to be done in a more sophisticated way. In the very first directive of the new minister, it was about canceling some Chekist-military operations, that is, about reducing their number and streamlining their organization. Some measures were taken regarding the new Ukrainianization of higher educa- tion institutions in Lviv. As of the beginning of 1953, only 114 of the 527 subjects taught at the Lviv Higher Secondary School were taught in Ukrainian. The situation was the same with the national composition of teachers at educational institutions. In the management of 12 higher educational institutions of Lviv, there was not a single director from among the local intelligent- sia. Out of 45 deans of faculties, one is local, out of 286 heads of departments, 38 are local. Out of a total of 1,721 professors and teachers of 12 universities, only 327 were from the local intelli- gentsia. As a result of the armed confrontation with the OUN in the western regions of Ukraine in the period from 1944 to 1953, 153,259 people were killed, 103,003 people were arrested, 65,895 families, a total of 203,737 people, were evicted from the western regions of the Ukrainian SSR as “bandit aids”. P. Meshik managed to stay in the position of Minister of Internal Affairs for only three months, and many of his plans, which were, to a certain extent, reformist in nature, were not destined to be implemented.
Key words: Ukraine, Organization of Ukrainian Nationalists (OUN), Ministry of Internal Affairs, Struggle for Ukrainian Statehood, P. Ya. Meshyk.
Постановка проблеми
У всесвітній історії та історії України важливе значення мали по- дії, пов'язані з диктатором Й. Сталіним. Ці зміни відбувалися поета- пно, нерівномірно й мали часто суперечливий характер. Вони торк- нулися і діяльності МВС та його кримінальної політики, а також політики щодо українського національно-визвольного руху. Особливе місце в історії цих трансформацій займає період із березня по чер- вень 1953 р. включно, коли МВС СРСР очолював Лаврентій Берія, а МВС УРСР - Павло Мешик. Цей період відомий в історичній літературі як «беріївська відлига». Упродовж вказаних місяців відбу- лися певні зміни у стратегії й тактиці МВС щодо Організації українсь- ких націоналістів (далі - ОУН), української культури та освіти, причому ініціатором безпрецедентних змін були не компартійні чи радянські органи (скажімо, Міністерство освіти), а саме керівництво МВС.
Стан дослідження проблеми
Станом на початок 2024 р. опубліковано значну кількість науко- вої літератури, де досліджуються різні аспекти діяльності українсь- кого національно-визвольного руху протягом різних історичних пері- одів, але переважно це роботи, присвячені протистоянню радянської влади ОУН під час Другої світової війни та в перші повоєнні роки. Період 1953 р. вивчено набагато менше. Деякі аспекти цієї теми ви- світлюються в монографії В. Окіпнюка [1], дисертаціях С. Саблука [2], О. Пристайко [3] та М. Геруса [4]. Певне висвітлення ця тема знайшла в науковому виданні «Керівники міліції/поліції Харківщини (1918-2021 рр.)» [5]. Чимало цікавих аспектів діяльності МВС у цей період розкриваються у статті Д. Вєдєнєєва та Ю. Шаповала з пара- доксальною назвою «Чи був Лаврентій Берія українським націоналі- стом?» [6]. Ця тема також знайшла своє висвітлення у статті «1953-й рік в історії міліції Української РСР» у журналі «Світ Кліо» [7], оглядо- вій статті В. Чиснікова [8]. Джерельну базу дослідження становлять документи з Галузевого державного архіву Служби безпеки України, збірника документів «Міністерство внутрішніх справ України: події, керівники, документи та матеріали (1917-2017 рр.). Т. 6: Міністерс- тво внутрішніх справ - Міністерство охорони громадського порядку Радянської України в період десталінізації та подальших реорганіза- цій (5 березня 1953 р. - грудень 1968 р.)» [9].
Мета і завдання дослідження
Метою статті є аналіз трансформацій, що відбулися в політиці ке- рівництва МВС УРСР щодо українського національно-визвольного руху протягом березня-червня 1953 р., коли при владі у МВС СРСР та МВС УРСР були відповідно Л. Берія та П. Мешик.
Поставлена мета конкретизується в таких завданнях:
– охарактеризувати сутність змін у політиці МВС щодо українсь- кого національно-визвольного руху в березні-червні 1953 р.;
– проаналізувати позитивні та негативні моменти трансфор- мацій цієї політики;
– висвітлити основні заходи, які здійснювалися керівництвом МВС у боротьбі з ОУН у цей час та надати їм історико-правову оцінку.
Наукова новизна дослідження
Уперше комплексно досліджено основні зміни в політиці МВС щодо українського національно-визвольного руху в березні-червні 1953 р.; уведено в науковий обіг архівні документи, які характери- зують спроби реформування політичної лінії та тактики МВС щодо неоукраїнізації; вдосконалено й доповнено питання про заходи, що вживалися МВС щодо боротьби з ОУН у 1953 р.
Виклад основного матеріалу
16 березня 1953 р. Л. Берія підписав наказ про призначення ге- нерал-лейтенанта П. Мешика міністром внутрішніх справ Українсь- кої РСР. У період, коли він був міністром внутрішніх справ УРСР, бо- ротьба проти ОУН-УПА набула дещо інших форм і методів. Вона стала менш жорстокою та брутальною, менш прямолінійною, хоча це не змінило її суті. Як і раніше, метою боротьби залишалася ліквідація антирадянського підпілля, але вона відбувалася більш витонченими методами. Про це свідчить, наприклад, цілком таємна Директива П. Мешика «Про більш правильне застосування чекістсько-військо- вих операцій» від 10 квітня 1953 р., спрямована начальникам УМВС західних областей України, начальникам міських і районних відділів МВС західних областей УРСР, командирам частин внутрішньої охо- рони МВС Українського округу. У цій Директиві, зокрема, зазнача- лося: «1. Проведення чекістсько-військових операцій за неперевіре- ними, сумнівними даними заборонити. У кожному разі застосування військ керівниками призначати відповідальних працівників органів МВС. 2. Використовувати війська в таких нарядах, як розвідува- льно-пошукові групи (РПГ), секрети та засідки тільки з санкції нача- льників УМВС, які в кожному окремому випадку, відповідно до опе- ративної обстановки, повинні вирішувати питання про чисельність військовослужбовців та строки несення ними служби. 3. Усі розпо- рядження начальників УМВС військам на проведення чекістсько- військових заходів віддавати лише через командирів частин»1.
Як бачимо, зміст цієї Директиви дещо суперечив самій назві, оскі- льки в ній ішлося навіть про відміну деяких чекістсько-військових операцій, тобто про скорочення їхньої кількості, впорядкування їх- ньої організації. Ось що розумілося під «більш правильним їхнім за- стосуванням».
Ця лінія на зміну політики щодо українського національно-визво- льного руху також чітко простежується в цілком таємному повідом- ленні міністра внутрішніх справ УРСР П. Мешика міністру внутріш- ніх справ СРСР Л. Берії, його заступнику Б. Кобулову і першому секретареві ЦК КП України Л. Мельникову, де характеризується на- стрій місцевої інтелігенції м. Львова за повідомленням агента «Автор» від 27 квітня 1953 р.
На початку повідомлення П. Я. Мешик доповів про досить цікаві дані, що висвітлюють стан викладання навчальних дисциплін укра- їнською мовою та національний склад вишів м. Львова. За даними УМВС Львівської області, із 527 дисциплін, що викладалися в закла- дах вищої освіти Львова, проводилися українською мовою лише 114. У торговельно-економічному інституті всі 56 дисциплін викладали російською мовою. У лісотехнічному інституті з 41 дисципліни укра- їнською мовою проводили тільки 4. У сільськогосподарському інсти- туті з 37 дисциплін українською мовою викладалися 5. У поліграфі- чному інституті із 39 предметів читали українською мовою 3; у педагогічному інституті із 37 дисциплін - 7. Як бачимо, русифікація викладання у вишах Львова йшла повним ходом і викладання дис- циплін українською мовою вже в 1953 р. було незначним.
Теж саме стосувалося й національного складу викладачів вишів і технікумів. Чітко прослідковувалося домінування тих, що «понаї- хали» з інших міст СРСР. Так, у керівництві наявних у м. Львові 12 вищих навчальних закладів не було жодного директора з-поміж мі- сцевої інтелігенції, серед 25 заступників директорів цих інститутів був лише один місцевий житель. Із 45 деканів факультетів - один місце- вий, із 286 завідувачів кафедр - 38 місцевих. Усього з 1 721 професо- рів та викладачів 12 закладів вищої освіти лише 327 були з місцевої інтелігенції. У 27 технікумах м. Львова із 60 осіб керівного складу місцевих було тільки 3, а з-поміж 428 викладачів - 581.
Про гостроту протистояння між радянською владою та оунівсь- ким підпіллям свідчить довідка МВС УРСР про втрати убитими під час проведення чекістсько-військових операцій за той самий період, що й у попередньому документі (1944-1953).
У цій довідці вказувалося, що за неповними даними втрати ра- дянських владних та силових структур за вказаний період становили 26 559 осіб, з них при проведенні операцій загинуло 3 987 осіб і в результаті «бандпроявів» - 22 572 особи.
Як бачимо з таблиці, найбільша кількість загальних втрат припала на 1945 р. Те саме стосується втрат працівників міліції, бійців вини- щувальних батальйонів, втрат серед «інших» (хто туди входив, з до- кументів не зрозуміло). Ці показники 1945 р. є цілком зрозумілими - війна продовжувалася, сил на протидію збройним формуванням не вистачало повною мірою та й чисельність УПА ще була значною. Зна- чне зниження втрат спостерігається з 1950 р., а з 1953 р. вони були незначними (при цьому зазначимо, що дані за цей рік наведені на 20 травня).
Таблиця 1
Втрати радянських владних та силових структур у боротьбі проти ОУН станом на 20 травня 1953 р.1
|
Рік |
Зага- льна кіль- кість |
Радпар- тактив |
Колгосп- ники |
Праців- ники МДБ, МВС, міліції |
Військові службов- ці |
Бійці ВБ |
Інші |
|
|
1944 |
7 558 |
1 209 |
- |
282 |
2 470 |
78 |
3 519 |
|
|
1945 |
8 467 |
867 |
- |
470 |
1 115 |
918 |
5 097 |
|
|
1946 |
3 471 |
349 |
- |
252 |
450 |
398 |
2 022 |
|
|
1947 |
2 532 |
434 |
- |
186 |
330 |
177 |
1 405 |
|
|
1948 |
2 432 |
366 |
223 |
126 |
250 |
126 |
1 341 |
|
|
1949 |
1 358 |
237 |
138 |
184 |
172 |
128 |
499 |
|
|
1950 |
508 |
76 |
58 |
99 |
94 |
57 |
124 |
|
|
1951 |
173 |
14 |
23 |
38 |
38 |
21 |
39 |
|
|
1952 |
55 |
4 |
4 |
18 |
12 |
5 |
12 |
|
|
1953 |
5 |
- |
- |
3 |
- |
2 |
- |
|
|
Усього |
26 559 |
3 556 |
446 |
1 658 |
4 931 |
1 910 |
14 058 |
Загальна характеристика політичного та соціально-економічного становища на західноукраїнських землях містилася в цілком таємній постанові Президії ЦК КПРС «Питання західних областей Української РСР», прийнятій 26 травня 1953 р. У постанові зазначалося, що по- літичне становище в західних областях України продовжувало зали- шатися незадовільним. Слабка робота місцевих партійних і радянсь- ких органів, а також недостатнє керівництво з боку ЦК КП України призвели до того, що серед значної частини населення існувало не- задоволення господарськими, політичними та культурними захо- дами, що проводилися на місці, податкова система на селі здійсню- валася неправильно, без урахування економічного стану колгоспів та сільського населення. Про незадоволення серед місцевого населення свідчили численні листи мешканців західних областей України. Лише за три місяці 1953 р. військовою цензурою було конфісковано близько 195 тисяч листів, адресованих за кордон із західних областей України, які містили негативні висловлювання про дії місцевих ор- ганів влади. У керівному партійно-радянському активі кадри праці- вників із західних українців становили незначну частину, а майже всі керівні посади у партійних та радянських органах обіймали пра- цівники, відряджені із східних областей УРСР та інших республік Ра- дянського Союзу. Так, наприклад, із 311 керівних працівників обласних, міських та районних партійних органів західних областей України було лише 18 осіб із західноукраїнського населення. Особливо болісно сприймалася населенням Західної України огульна недовіра до місцевих кадрів серед інтелігенції. Наприклад, із 1 718 професорів та викладачів 12 вищих навчальних закладів м. Львова (у цитованому вище повідомленні П. Мешика від 27 квітня 1953 р. - 1 721 профе- сор та викладач) до західноукраїнської інтелігенції належали лише 320 осіб (у повідомленні П. Мешика - 327).
Як бачимо, ці цифри майже повністю збігаються з тими, які були наведені у повідомленні П. Мешика від 27 квітня 1953 р. і рішення Президії ЦК КПРС теж за змістом багато в чому базується на цьому повідомленні.
ЦК КПРС постановило: «1. Визнати незадовільним керівництво ЦК КП України та Ради Міністрів УРСР західними областями Украї- ни. 2. Зняти Мельникова Л. Г. з посади першого секретаря ЦК КП України як такого, що не забезпечив керівництва та відкликати його в розпорядження ЦК КПРС. 3. Рекомендувати першим секретарем ЦК КП України Кириченка О. І., нинішнього другого секретаря ЦК КП України. Зобов'язати ЦК КП України та обкоми партії західних областей рішуче покінчити … з порочною практикою висування на керівну партійну та радянську роботу в західних областях України переважно працівників з інших областей УРСР та інших республік Радянського Союзу, а також з недооцінкою політичного значення ви- кладання у вишах Західної України українською мовою. Вимагати від ЦК КП України та Ради Міністрів Української РСР найближчим часом добитися ліквідації у західних областях України буржуазно- націоналістичного підпілля»1.
2-4 червня 1953 р. в Києві відбувся пленум ЦК КП України, який заслухав питання «Про постанову ЦК КПРС від 26 травня 1953 р. “Питання західних областей Української РСР” і доповідну записку тов. Л. П. Берії до Президії ЦК КПРС». З критикою роботи ЦК КП України та колишнього МДБ виступив на пленумі П. Мешик, при- чому виступав він українською мовою. Він наголосив, що «записка товариша Берія Л. П. та постанова ЦК КПРС, які тут оголошувалися та обговорюються, досить яскраво малюють сучасне політичне ста- новище у західних областях УРСР, помилки та перегини, допущені у роботі як колишнього МДБ УРСР, так і керівних радянських та пар- тійних органів в Україні»1.
Таким чином, керівник МВС традиційно почав свою промову зі славослів'я на адресу свого шефа Л. Берії та нових лідерів держави й критики колишнього партійно-радянського керівництва, а також очільників держбезпекової структури. У промові було відверто ска- зано, що керівництво органів держбезпеки, «захопившись масовими військовими операціями, занедбало агентурно-чекістську роботу і не вловило того моменту, коли військові операції, необхідні й корисні в перший період звільнення України від німецько-фашистських зага- рбників, стали фактором, який викликав роздратування у населення і, по суті, діяв на руку ворогам»2. П. Мешик вважав, що оунівське підпілля у відкритих збройних сутичках було розбито та змушено змі- нити свою тактику.
Далі П. Мешик конкретизував свої обвинувачення щодо колиш- нього керівництва МДБ УРСР та особисто колишнього очільника ре- спубліки Л. Мельникова, який, за словами П. Мешика, «фактично ке- рував усією роботою МДБ, був повністю в курсі всіх питань, справ, читав окремі агентурні повідомлення і навіть допитував (не завжди розумно) заарештованих»3. Звичайно, відразу впадає в око фраза «не завжди розумно допитував», що свідчить про звичку парткерівників втручатися у всі справи, навіть якщо вони в них нічого не розуміли, але вважали себе на все здатними. Треба також зазначити, що епі- тет, який вжив П. Мешик щодо Л. Мельникова, був доволі різким.
Але у промові містилися й конкретні зауваження щодо поліп- шення роботи МВС УРСР. Новий міністр внутрішніх справ уважав, що його попередники не врахували зміни тактики підпілля та не займалися організацією агентурної роботи, продовжуючи практику масових військових операцій. Свою позицію він аргументував тим, що з 1 023 військових операцій, проведених у 1952 р., безрезульта- тно закінчилися 946 операцій, зі 120 за перші три місяці 1953 р. - 109 операцій. По суті, били по порожніх місцях, не досягали мети, але озлоблювали при цьому населення. Дуже серйозною помилкою МДБ УРСР, на думку П. Мешика, було те, що значна база посібників антирадянського підпілля, яку становили насамперед 324 тисячі осіб родичів репресованих і вбитих учасників підпілля, 76 672 особи ле- галізованих, котрі раніше ховалися від органів влади та згодом з'явилися з повинною, але були незадоволені політикою русифікації, залишилися без уваги чекістів. Жодної чекістської роботи з обслуго- вування цієї бази та особливо з чекістського обслуговування осіб, які з'явилися з повинною, серед яких є велика кількість легалізованих за прямою вказівкою підпілля, органами міністерства держбезпеки не велося.
Великим недоліком органів МДБ було також і те, як зазначав П. Мешик, що в їхніх апаратах у західних областях України працю- вали 57,5 % працівників, які не знали української мови, що праців- ників місцевого походження було лише 200 осіб, причому на найни- жчих оперативних посадах, що діловодство велося російською мовою, що таке саме приблизно становище було і в органах міліції.
Далі міністр навів такі цифри: по Україні за 1945-1953 рр. вклю- чно за різноманітні антирадянські політичні злочини було заарешто- вано 43 379 громадян віком до 25 років, зокрема 8 494 юнаків та дівчат віком до 18 років. Характерно, що із зазначеної кількості в західних областях України було заарештовано 36 340 осіб віком до 25 років, зокрема 8 073 особи були неповнолітні. Лише у Львівській області було заарештовано 6 872 юнаків та дівчат до 25 років та 1 647 неповнолітніх. Арешти по одній лише Львівській області пере- вищували кількість арештів за політичні злочини по всіх східних об- ластях України, де було заарештовано за той же період 7 039 осіб віком до 25 років та неповнолітніх 421 особу. «Зіставлення наведених вище цифр зі східних та західних областей УРСР, - говорив П. Ме- шик, - вкотре свідчило про те, наскільки сильна база для антирадя- нської роботи на заході і якими є своєчасні записки товариша Берії, що обговорюються зараз, і рішення ЦК КПРС про помилки в роботі по західних областях УРСР»1.
Слід зауважити, що виступ П. Мешика був доволі об'єктивним, містив конкретні цифри й дані, його критика попередників теж була аргументованою. Ця його промова як міністра внутрішніх справ УРСР не мала прецедентів ані в минулому, ані в подальшому за всю історію Радянської України. Вона відбивала перші паростки тоді ще «беріївської відлиги», яка згодом була продовжена, хоча і в дещо ін- ших аспектах. Але все ж це був виступ радянського номенклатур- ника вищого рангу, який оцінював події з радянської, хоча і дещо ліберальної точки зору.
Доволі цікавий матеріал щодо одного з аспектів протидії оунівсь- кому підпіллю міститься в цілком таємній Директиві міністра внут- рішніх справ УРСР П. Мешика начальникам УМВС західних областей УРСР від 1 червня 1953 р., де їхня увага звертається на потребу вжиття необхідних заходів щодо виявлення зв'язків учасників ОУН серед медичних працівників. У Директиві вказувалося, що з інфор- мації, яка надходила до МВС УРСР, можна побачити, що в «бандит- ських бункерах, що розкриваються при проведенні чекістських опе- рацій, найчастіше виявляється й вилучається велика кількість медикаментів, що отримуються бандитами через свої зв'язки або безпосередньо у випадках, коли бандити, які потребують лікування, користуються послугами сільських і районних медичних працівни- ків»1. Так, УМВС Тернопільської області в березні 1953 р. була зааре- штована активна «бандпосібниця» Антоніна Булгакова, 1920 р. на- родження, за національністю росіянка, що працювала завідувачкою сільським медпунктом. Слідством було виявлено, що вона ще в 1949 р. встановила зв'язок із «бандитами», постачала їм медикаменти та на- давала медичну допомогу.
У Директиві наводився ще один подібний приклад. У січні 1953 р. УМВС Станіславської області було заарештовано мешканку села Сви- стельники, Більшовцівського району Анастасію Литвин, 1895 р. на- родження, яка переховувала у своєму будинку «бандитів» і для на- дання їм медичної допомоги викликала до себе на квартиру сільського лікаря із сусіднього району. МВС було відомо, що ватажки ОУН В. Кук2, В. Галаса3, Д. Маївський (він уже помер вісім років тому. - Прим. авт.)4 та інші тривалий час лікувалися від різних шлу- нкових захворювань, ревматизму, туберкульозу, отримуючи через довірених осіб необхідні медикаменти в сільських та районних меди- чних працівників, пов'язаних з оунівським підпіллям.
Як бачимо, основною метою цієї Директиви було позбавлення учасників оунівського підпілля можливості лікуватися та загоювати рани, отримані у збройній боротьбі з радянською владою, щоб змен- шити їхню чисельність та остаточно придушити їхній опір. Водно- час, розуміючи, що ця боротьба триватиме ще довго, керівництво МВС УРСР вимагало створити серед медпрацівників у західних об- ластях республіки свою агентуру, яка б інформувала радянські си- лові структури про дії, наміри та втрати серед оунівських повстан- ців. Звертаємо також увагу на той факт, що серед тих, хто допомагав оунівським підпільникам, була й жінка російської національності.
Висновки
Отже, протягом трьох місяців 1953 р. (березень-червень) у політиці МВС СРСР та МВС УРСР щодо українського національно-визвольного руху відбулися суттєві зміни. Сама стратегія й тактика в цьому на- прямі стали більш гнучкими, не такими репресивними, як раніше. Це було пов'язано з «беріївською відлигою». Проте основне в ній - боро- тьба з ОУН аж до її повної ліквідації - не змінилося. Звичайно, що по- літика МВС УРСР не була самостійною, вона проводилася в руслі тих змін, що їх пропонував Л. Берія, який був за національністю грузином і тому, очевидно, краще розумів національне питання. Згадані зміни стосувалися фактичної відміни великомасштабних чекістсько-війсь- кових операцій, певну протидію порушенням законності з боку спів- робітників МВС, спробу переведення викладання у вишах західної Ук- раїни на українську мову та заміну викладачів, що прибули з Росії, на викладачів українського походження. Але ця політика була тимчасо- вою і змінена після арешту та страти Л. Берії та П. Мешика.
Список бібліографічних посилань
1. Окіпнюк В. Т. Радянські органи державної безпеки в Україні в період панування тоталітарного режиму (1929-1953 рр.) : монографія. Херсон : ОЛДІ-ПЛЮС, 2019. 416 с.
2. Саблук С. А. Кримінально-правовий контроль за злочинністю в Україні у 1922-1960 рр. : дис. … д-ра юрид. наук : 12.00.01. Київ, 2017. 476 с.
3. Пристайко О. В. НКВС-МВС УРСР (1934-1954 рр.): структурна побу- дова та функції (історико-правове дослідження) : дис. … д-ра юрид. наук :
12.00.01. Київ, 2021. 272 с. 4. Герус М. М. Кримінальне судочинство в УРСР у післявоєнний період (1945-1958 рр.): історико-правове дослі- дження : дис. … д-ра юрид. наук : 12.00.01. Харків, 2021. 272 с. 5. Кері- вники Харківської міліції/поліції (1918-2021 рр.): історико-правове дос- лідження / за заг. ред В. А. Греченка. Харків : Майдан, 2021. 402 с.
6. Вєдєнєєв Д., Шаповал Ю. Чи був Лаврентій Берія українським націо- налістом? // ZN,UA : сайт. 06.07.2001. URL: https://zn.ua/ukr/SOCIUM/ chi_buv_lavrentiy_beriya_ukrayinskim_natsionalistom.html (дата звернення: 11.02.2024). 7. Греченко В. А. 1953-й рік в історії міліції Української РСР. Світ Кліо. 2021. № 1 (2). С. 36-47. 8. Чисніков В. Керівники органів державної безпеки радянської України (1918-1953 рр.). З архівів ВУЧК-- ГПУ--НКВД--КГБ. 2000. № 2/4. С. 362-373. 9. Міністерство внутрішніх справ України: події, керівники, документи та матеріали (1917-2017 pp.) : наук. вид. : в 6 т. / авт. кол.: М. Г. Вербенський, О. Н. Ярмиш, В. О. Криволапчук та ін. ; за заг. ред. А. Б. Авакова ; МВС України ; ДНДІ МВС України. Київ ; Xарків : Мачулін, 2016. Т. 6: Міністерство внутрішніх справ - Міністерство охорони громадського порядку Радянської України в період десталінізації та подальших реорганізацій (5 березня 1953 р. - грудень 1968 р.). 986 с.
Размещено на Allbest.ru
Подобные документы
Аналіз ставлення конституційно-демократичної партії до Українського національно-визвольного руху в період березня-липня 1917 р. Саме заперечення кадетами автономії України зумовило липневу урядову кризу.
статья [22,3 K], добавлен 15.07.2007Виникнення суспільних рухів. Опозиційність масонських лож, гурток у Харкові й політизоване вільнодумство в Ніжинській гімназії, Кирило-Мефодіївське товариство. Політизація західноукраїнського національно-визвольного руху під час революції 1848 року.
реферат [29,4 K], добавлен 11.04.2010Політичне та економічне положення Царства Польського. Підйом Національно-визвольного руху польського народу, його місце та роль в історії польського народу. Січневе повстання 1863-1864 рр. Створення Королівства Польського на Віденському конгресі.
курсовая работа [88,3 K], добавлен 20.09.2010Роль Д. Мадзіні в ході першого етапу руху за національне звільнення і ліберальні реформи. Літературна діяльність письменника, філософа і політика, співробітництво з газетами і літературними виданнями. Уявлення Мадзіні про політичний устрій нової Європи.
реферат [15,3 K], добавлен 03.11.2010Революція в Росії 1905-1907 роки - перша демократична революція у Російській імперії. Початок революції поклали події 9(22).1.1905 у Петербурзі. Маніфест 17.10.1905 сприятливо позначився на розвитку українського національно-визвольного руху.
реферат [16,2 K], добавлен 07.12.2008Джузеппе Мадзіні - діяч національно-визвольного руху Італії, політик, патріот, письменник і філософ. Роль Мадзіні в ході руху за національне звільнення і ліберальні реформи у XIX столітті. Уявлення Мадзіні про нову Європу, створення Римської республіки.
реферат [12,0 K], добавлен 03.11.2010Польща як перша країна на шляху агресії гітлерівської Німеччини. Реакція польського народу, яка вилилась в рух опору, основні форми боротьби в початковий період окупації. Діяльність польського національно-визвольного руху під час війни. Ціна перемоги.
курсовая работа [35,0 K], добавлен 20.09.2010Боротьба ірландського народу проти англійського колоніалізму: повстання 1641-1652, становище ірландської держави після реставрації Стюартів. Політизація національно-визвольного руху. Завершальний етап антиколоніальної боротьби. Причини, хід та наслідки.
дипломная работа [80,9 K], добавлен 10.07.2012Аналіз політичного становища та національно-визвольного руху в Польщі в кінці XIX-на початку ХХ ст. Розгортання боротьби за національне відродження і державну незалежність Польщі. Діяльність Ю. Пілсудського на чолі Польської держави. Режим "санації".
дипломная работа [116,8 K], добавлен 21.11.2010Визнання права Японії на німецькі володіння в китайській провінції Шаньдун, вибух патріотичних антияпонських виступів, пов'язаний з цим. Зовнішньополітичне становище Китаю з початком японської агресії. Ідеологія індійського національно-визвольного руху.
презентация [1,3 M], добавлен 28.11.2013
